Эпиграф: «Первым ГАИшником на Земле был Соловей-разбойник. Он сидел на дороге, свистел и всех грабил» (анекдот).
16 декабря 2003 года около 21.00 при повороте с ул. Строителей на Бульвар Верховного Совета у стоянки АКБ “Форум” был остановлен автомобиль ВАЗ 2115, которым управлял заместитель директора одного из Броварских предприятий гражданин П. В машине вместе с ним находилась его жена гражданка Д. Место, где был остановлен автомобиль П. известно всем автолюбителям Днепровского района — как пункт “принудительного доения”. И тогда, сотрудники ГАИ Днепровского РУГУ МВД Украины в г. Киеве прапорщик Бабин В.А. и лейтенант Парченко В.Г. , остановив П., потребовали, чтобы он пересел к ним в машину. В машине ГАИ Бабин потребовал у П., обычное в таких случаях «пыхтение в трубку». Убедившись в чистоте подыха П., сотрудник ГАИ не растерялся и перешёл ко второму пункту «доения», объявив гражданину, что тот по их мнению нарушил требования ПДД, он сообщил, что будет составлять протокол про административное правонарушение и добавил «хотя, можно договориться». На, что П. ответил, что он никакого нарушения ПДД при управлении автомобилем не совершил и поэтому «договариваться» с сотрудниками милиции не будет. На что Бабин «философски» заметил: «Ну, на нет и суда нет. Значит будем рисовать протокол, и по полной программе». Возмущённый таким открытым вымогательством со стороны сотрудников правоохранительных органов, П. привстал с заднего сидения автомобиля ГАИ и принялся набирать номер телефона доверия ГАИ г. Киева, чтобы сообщить о творимом в отношении его произволе. В этот момент к нему подошёл, стоящий не далеко от машины Парченко и поинтересовался, куда П. звонит. Услышав ответ, он обратился к напарнику со словами: «Видал, умник нашёлся. Стучать на нас вздумал. Давай ему урок преподадим где и как правда ищется?» и, получив утвердительный ответ Бабича, ударил П. в живот и силой втолкнул его на заднее сидение автомобиля ГАИ. В автомобиле Бабич схватив П. за горло держал его пока Парченко кулаками «обучал» последнего уму-разуму. Увидев, что её мужа избивают Д., зовя о помощи, бросилась к автомобилю ГАИ. Такой поворот событий не устраивал Парченко, а тут ещё в их сторону направились, привлечённые криком Д. люди. Поэтому милиционер заломил руку П. назад и сказал напарнику, чтобы тот ехал в райотдел «от греха подальше». По дороге милиционеры продолжали запугивать П., грозящими тому последствиями, обвиняя последнего в том, что тот сам виноват. Мол «вёл бы себя по-людски» уже бы был дома, сто грамм пил. В ТОМ-2 Днепровского РУГУ МВД Украины в г. Киеве дежурный в тот день капитан Кураса В.И., увидев состояние «задержанного», сказал Парченко , что брать на себя ответственность и сажать П. в «обезьянник» не будет пока П. не осмотрит врач, после чего вызвал в дежурку скорую помощь. В Киевской городской Больнице скорой медицинской помощи врачи оказали П. первую помощь и вынесли П. вердикт — сотрясение мозга, ушибы мягких тканей лица (выдав соответствующие заключения), порекомендовав ему постельный режим. П. отправился домой, но на выходе из больницы его остановили, поджидающие Бабич и Парченко. Милиционеры заломили ему руки, вывели П. на улицу и потребовали ехать с ними. П. заявил, что общение с ГАИшниками уже вылезло ему боком и поэтому с ними он больше никуда не поедет. Предложил Бабичу и Парченко вызвать наряд «Беркута», и пусть «беркутовцы» если необходимо везут его куда предписывается. Бабич сказал П., что они сами с ними разберутся, вызвав кого-то по рации. В это момент к сотрудникам подошли жена П. и его директор и потребовали объяснить милиционеров, что происходит. Ответа от ГАИшников не последовало. Но через 5 минут подъехала патрульная машина ГАИ Деснянского РУГУ МВД Украины в г. Киеве. Из машины выскочили сотрудники РУГУ Коротенко и Вышковский, которые не слова не говоря, принялись бить П. Попытавшихся остановить разъярённых милиционеров жену П. и его директора Вышковский оттянул за шиворот от места преступления, а повисшего на руках у Бабича и Парченко гражданина П. повалили на землю, надели наручники, после чего забросили на заднее сидение машины и увезли.
Дальше всё как обычно, обвинение по 185 КуАП Украины на основании рапортов милиционеров и протокола про админправонарушение, «составленного с нарушениями ведомственных и нормативных документов» (Заместитель начальника ГУМВД Украины в г.Киеве Бабенко В.С), категорический отказ опрашивать свидетелей произошедшего, «обезьянник», суд на который судья Лобань не допустил ни защитника П., ни свидетелей, а сфабриковал решение (изменено время и место событий) и финал -Ремонтная. Все проверки руководства МВД и Прокуратуры по жалобам П. вынесли вердикт -нарушение при оформлении документов были, но четыре милиционера били несопротивляющегося П. в рамках закона. Вот такая история. Одно хорошо, милиционеры за явным превосходством сил не стреляли.
Уверовав в свою безнаказанность, Днепровские ГАИшники стали применять отработанный на П. метод ко всем отказникам «башлять». Зная про тесную связь милиции, прокуратуры и суда в районе, они не побоялись применить свой метод даже на адвокате. Хочу отметить, что события, произошедшие с адвокатом Гарницким П.П., разворачивались во время повальной борьбы нового министра МВД за чистоту рядов ведомства.
Предлагаю:
-
Сравнить обращение адвоката (приводится в оригинале) с событиями, изложенными выше и найти хотя бы одно отличие.
- Угадать дальнейшее развитие событий.
Народному депутату України
Катеринчуку Миколі Дмитровичу
01008, Київ, вул. Грушевського, 5
Адвоката
Гарницького Павла Петровича
Свідоцтво № 2405/10 від 27.11.2003р.
Видане Київською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури
02121, Київ, тел. 204-32-72
Шановний Миколо Дмитровичу!
Цим листом звертаюсь до вас особисто в силу наступних обставин та причин.
У вівторок 29.03.2005р. о 23год.00хв., коли я повертався з роботи до дому на своєму власному автомобілі Фольгсваген Пасат д/н 467-31 КТ, раптом на вулиці Визволителів, мене було зупинено прапорщиком ДАІ Сіньковим Русланом Івановичем. На моє запитання, що є підставою мого зупинення, Сіньков Р.І. повідомив, що в нього є орієнтир про викрадення подібного авто, але на моє прохання надати мені підтвердження вищеназваного факту — відмовився, і взагалі не показав своє посвідчення та нагрудний знак, який було сховано під жилетом. Сіньков Р.І. запропонував відкрити передній капот мого автомобіля для звірки номеру двигуна. Після перевірки він повідомив, що номер двигуна не відповідає номеру зазначеному у технічному паспорті автомобіля, на що я йому повідомив, що автомобіль я купував з цим двигуном.
Після того, як я закрив капот автомобіля, Сіньков Р.І. запропонував щоб я сплатив йому 50 грн і тоді він мене відпустить, але я йому в цьому відмовив. Тоді він сказав мені, що я у нетверезому стані, на що я запропонував поїхати та здати аналізи на вживання мною спиртних напоїв. Після чого, я зачинив свій автомобіль і ми разом з Сіньковим Р.І. та з другим інспектором ДАІ прапорщиком Шипко Вадимом Віталійовичем поїхали до лікаря на проведення експертизи.
У лікаря, куди мене привезли по вул. Сім’ї Хохлових, Сіньков Р.І. попрохав скласти на мене протокол огляду на підтвердження того, що я у стані алкогольного сп’яніння, що і було зроблено останнім. Після складання протоколу, лікар попросив працівників ДАІ, щоб вони привели двох свідків щоб підтвердити, що я відмовляюсь підписати протокол огляду.
Після того, як прийшли свідки, я сказав їм, щоб вони не підписували цей протокол, поки мені не дадуть з ним ознайомитись та підписати. І лише після того, як один з свідків відмовився його підписати поки я його не підпишу, мені дали протокол, де я встиг написати про те, що я з ним не погоджуюсь і наполягаю на проведенні мені аналізу на стан сп’яніння, та підписав протокол.
Таким чином, відмова лікаря провести дослідження для встановлення наявності алкоголю в моєму організмі, на мою вимогу, є грубим порушенням ч.3 Інструкції «Про порядок направлення громадян для огляду на стан сп’яніння в заклади охорони здоров’я та проведення огляду з використанням технічних засобів», затвердженої Наказом МВС України № 114/38/15-36-18 від 24.02.1995р.
Після того, як протокол огляду було складено, Сіньков Р.І. у службовому автомобілі д/н АА 0590 МІ склав на мене адмінпротокол, з яким я також не погоджувався і в якому я також зазначив причини незгоди та те, що працівники ДАІ погрожують мене арештувати. Після того, як я підписав цей протокол, Сіньков Р.І. відмовив мені у наданні копії протоколу, пояснюючи це тим, що він мені вже більше не знадобиться.
Також, п.2.1. Інструкції з організації провадження та діловодства у справах про адміністративні порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, затверджені Наказом МВС №1217 від 22.10.2003р., при вчиненні правопорушень, передбачених КУпАП, працівник міліції згідно із ст. 255 КУпАП складає протокол про адміністративне правопорушення, роз’яснює порушникові його права й обов’язки у відповідності до ст. 268 КУпАП, про що робиться відмітка в протоколі, і вручає йому копію протоколу.
Коли ми приїхали на місце зупинення мого автомобіля, Сіньков Р.І. почав вимагати в мене ключі від мого автомобіля. Я в цьому відмовив та запропонував, що у разі, якщо він вважає що я не маю права керувати автомобілем, то нехай він залишається на місці, поки я не вирішу ці питання з керівництвом ДАІ, або нехай він викликає евакуатор, але ці дії мною будуть оскаржені у вищестоящій інстанції та суді.
Зателефонувавши до ДАІ м. Києва по телефону довіри за номером 231-70-64, я повідомив чергового, що мене безпідставно зупинив інспектор ДАІ, який у лікаря узяв протокол огляду без проведення аналізу на причетність вживання мною алкоголю, висловлюючись нецензурною лайкою в мій бік погрожує мене арештувати та відібрати мій автомобіль. На моє прохання допомогти мені та розібратись у цій ситуації, черговий у відповідь повідомив мені, щоб я на місці домовлявся з працівником ДАІ.
Тоді я повідомив співробітників ДАІ Сінькова Р.І., Шипко В.В. та ще двом працівникам ДАІ, що підійшли до нас, які приїхали на автомобілі АА 0595 МІ, що я буду телефонувати до народного депутата Катеринчука М.Д., щоб припинити це свавілля та беззаконня з боку працівників ДАІ. Як раптом Сіньков Р.І. сильно вдарив по моєму телефону, який відлетів на декілька метрів, від падіння на тротуар він розлетівся на декілька частин, закотившись під автомобіль ДАІ.
Після того, як я підібрав частини телефону і намагався піднятись, то розлючений Сіньков Р.І зі словами «так ти разом з цим підаром та Луценко, та вас вбити треба» ударив мене ногою по голові, після чого наказав іншим співробітникам хапати мене та бити кулаками по усім частинам тіла, а Сіньков Р.І. став наносити удари ногами та кулаками по обличчю.
Під час нанесення мені побоїв, Сіьков Р.І. наказав надіти мені наручники бо він до мене застосує ст.185. Коли інші співробітники ДАІ заломали мені руки, кинувши на забруднений задній капот автомобіля АА 0590 МІ, Сіньков Р.І. продовжував мене бити ногами та руками та стукаючи мою голову по склу автомобіля.
Такі дії співробітників ДАІ порушили вимоги ст.28 Конституції України, яка гарантує кожному право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Я намагався кричати і просив на допомогу водіїв, які зупинялись і наполягали щоб працівники ДАІ припинили мордування, до одного водія автомобіля БМВ, який настирливо наполягав припинити, підійшов Сіньков Р.І. і повідомив його, що у разі, якщо він не поїде то і з ним буде теж саме та вдарив ногою по відкритій дверці автомобіля БМВ, після чого він повернувся і почав разом з Шипко В.В. проводити обшук мене, вилучаючи всі речі (портмоне з документами та грошима, ключі від автомобіля, мобільний телефон якій я підібрав, ключі та інше).
Вилучивши в мене усі особисті речі, працівники ДАІ заштовхнули мене у автомобіль ДАІ, а Сіньков Р.І. штовхав та бив мене ногами до тих пір, поки я розмістився у куту заднього сидіння автомобіля.
Працівники ДАІ привезли мене на штрафний майданчик УДАІ ГУ МВС України по вулиці Фанерна 4-А
При огляді мого автомобіля працівниками цього майданчику, Сіньков Р.І. ногою вдарив по передньому бамперу мого автомобіля, від чого він відійшов від кріплень на яких тримався. За час транспортування мого автомобіля працівниками ДАІ без моєї згоди, було побито лобове скло та ліве бокове дзеркало. Фотоапарат цифровий, який знаходився у автомобілі зник, а документи судових справ та інші що знаходились у портфелі були перевернуті, що дає підстави вважати мені, що мій автомобіль було обшукано, а деякі речі викрадено. В автомобілі я також знайшов свій портмоне, з якого зникли 1500,00грн.
У протоколі огляду і затримання транспортного засобу № 194 від 30.03.2005р., який було складено, не зазначено підстави затримання, а у верхньому лівому куті написано 50 км (це відстань для проведення розрахунку за час знаходження мого автомобіля на штрафному майданчику), яку зазначили працівники ДАІ. Цей протокол також працівники ДАІ разом з працівниками штрафного майданчику намагались підписати без моєї згоди, вони навіть не збирались зняти з мене наручники.
На мої зауваження до працівників штрафного майданчика, що їх дії я також оскаржу, то вони погодились дати мені протокол лише для підпису, для чого з лівої моєї руки був знятий наручник. У протоколі я лише встиг написати, що в портмоне знаходились гроші, а про те, що зникли з автомобіля речі а документи перебрано, мені не дали написати, після чого я підписав цей протокол.
У ТВМ №2 куди мене привезли Сіьков Р.І. та Шипко В.В. о 01год.15хв. в присутності чергового Слободи я запитав прізвища та номери нагрудних знаків співробітників ДАІ, які лише тут повідомили їх.
На мої неодноразові наполягання повідомити моїх родичів про моє затримання, це було зроблено лише о 04год. 35хв., а протокол про адмінправопорушення за ст.185 КпАП України, на мене було виписано лише о 09 годині ранку.
На мої звернення до працівників міліції та особисто заступника начальника слідчого відділу Мегери Олександра Володимировича, який брав в мене пояснення викликати мені швидку допомогу для надання мені медичної допомоги, це було зроблено лише о 06год. ранку.
На виклик, до ТВМ-№2 приїхала 2-га бригада міської станції швидкої допомоги з лікарем Куценко, який оглянув мене запропонував їхати у лікарню для проведення більш ретельного обстеження, після якого мені запропонували госпіталізацію, від якої я відмовився, так як в цей день в мене було призначено два судових засідання та куплено білет до Дніпропетровська, де наступного дня в мене призначено також судове засідання.
У лікарні швидкої допомоги куди мене привезли для надання медичної допомоги, мені надали довідку про отримання мною тілесних ушкоджень, яку в мене відібрав Сіньков Р.І., в мене також було взято кров для проведення аналізу на наявність алкоголю у моїй крові. Вдень, я дізнався про висновки цієї експертизи, алкоголь у крові був відсутній.
У ТВМ-№2, у мене були вилучені та описані останні речі, що знаходились при мені (посвідчення адвоката, паспорт, дистанційний пульт від фотоапарату, ключі), а самого мене було зачинено за гратами.
Вранці о 09 годині, коли мене ознайомлювали з протоколом про адмінправопорушення за ст.185 КпАП України, складеного на мене Сіньковим Р.І., я побачив, що в матеріалах справи є свідчення свідків, які буцімто були присутні при здійсненні мною правопорушення, а мої пояснення на 7 аркушах взагалі відсутні.
Але ці пояснення свідків, були написані працівниками ДАІ Дніпровському районі м. Києва, які разом з Сіньковим Р.І. били мене, приїхавши на службовому автомобілі АА 0595 МІ за викликом Сінькова Р.І. у приміщенні ТВМ-№2. на підтвердження того, що ці свідчення писали працівники ДАІ, свідчить те, що пояснення які написали свідки є ідентичними по тексту, в яких є різниця лише у прізвищах та адресах проживання. По цьому принципу було написані і рапорти про правопорушення з мого боку на керівника ТВМ-№2.
У судовому засіданні при участі судді Дніпровського району м. Києва Ластовки Нелі Дмитрівни, яка розглядала дану справу за протоколом № 866 від 30.03.2005р., мене було звільнено, а справу було направлено на дорозслідування.
Після суда, коли язвернувся до начальника ДАІ у Дніпровському районі м. Києва з приводу повернення мого автомобіля, я також був ознайомлений з протоколом про адмінправопорушення № 2515871 від 29.03.2005р. за за порушення п.2.9 Правил дорожнього руху, в якому було дописано прізвища свідків та внесено запис про те, що до нього додається протокол медичного огляду та протокол огляду і затримки транспортного засобу.
Внесення будь-яких записів у протокол про адмінправопорушення після моїх пояснень та підпису не допускається Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення затверджені Наказом МВС від 22.02.2001р. за № 185.
Цього ж дня, я подав заяву до прокурора Дніпровського району м. Києва та Начальника РУ ГУ МВС України у Дарницькому районі м. Києва, за місцем мого проживання відповідні заяви про вчинення злочину працівниками ДАІ.
З урахування вищевикладеного,
ПРОШУ:
1. Посприяти у проведенні розслідування щодо вчинення кримінальних злочинів працівниками ДАІ.
2. Посприяти в порушення кримінальних справ проти працівників ДАІ за ст.ст. 186, 289, 365, 397 398, 399 Кримінального кодексу України.
3. Посприяти у скасуванні відповідними органами, які склали на мене протоколи про адмінправопорушення за ст.185 КпАП України та за порушення п. 2.9 ПДР України.
Додатки:
1. Пояснення від 30.03.2005р.;
2. Довідка № 2783 від 30.03.2005р. про тілесні ушкодження;
3. Висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 02.04.2005р. за № 2426.
З повагою
Адвокат П.П. Гарницький
04.04.2005р.
Самое страшное, что такое творится не только в Днепровском районе. Уже давно Киевское ГАИ самоустранилось от своих прямых обязанностей, по наведению порядка на дорогах города. Единственно чему ГАИшники уделяют внимание – это своим точкам «принудительного доения». Там они поправляют своё финансовое благосостояние и удовлетворяют больное самолюбие, приставая и грабя простых граждан. Поэтому повсеместные «пробки» в Киеве и нерабочие светофоры волнуют их только в качестве «подсадных уток». А для тех, кто добровольно не желает расставаться со своими деньгами, всегда есть как минимум 185-я статья КУАП. Расплодилось соловьиное отродье и уже не под силу будет никакому Илье Муромцу справиться с ними в одиночку…
Александр Драгов
