«Присплять лукаві…»
Тарас Шевченко.
Ми, колектив співробітників Шевченківського національного заповідника (ШНЗ) та небайдужі до нижче викладеного, з огляду на однобоке викривлене висвітлення останніх подій, пов’язаних з особою колишнього генерального директора ШНЗ Ігоря Ліхового, звертаємо Вашу увагу на те, що І.Д.Ліховий, як молодий спеціаліст, після Одеського політехнічного інституту прибув до Канева працювати на новоствореному радіозаводі «Магніт» в 1979 р. Коли 1985 р. завідувач відділу пропаганди та агітації міськкому КПУ Балу М.А. відрядили вчитися до вищої партійної школи, на його місце тимчасово призначили молодого, активного комуніста Ліхового І.Д. Робота йому так сподобалася, що, коли Бала М.А. через два роки повернувся, Ігор Дмитрович відмовився залишати нагріте місце — не пускав Балу М.А. у кабінет, скаржився в обком, що йому ламають молоде життя.
Нарешті знайшли компроміс — Ліхового І.Д, як номенклатурну одиницю, перевели першим заступником голови міськвиконкому.
За два роки стосунки з головою переросли у відкритий конфлікт, бо заступникові вельми хотілося посісти місце голови.
У серпні 1989 р. звільнилося місце директора Канівського державного музею-заповідника Т.Г.Шевченка. Рішенням міськкому партії на цю посаду було рекомендовано І.Д.Ліхового, на що, як свідчить тодішній перший секретар міськкому компартії Бондар В.Л., той образився, але під тиском обставин неохоче погодився.
Відбулося безальтернативне голосування колективу музею, і ображений на владу Ігор Дмитрович став його директором, а пізніше генеральним директором Шевченківського національного заповідника. Цілковитий брак взаємодії з місцевою владою нового керівника відчутно позначився на роботі всього колективу. Через хворобливу амбіційність Ліхового І.Д. різко знизився рівень Шевченківських заходів у місті, бо залучати міські та районні структури (культуру, освіту та ін.) він категорично відмовлявся.
Від свого попередника Кутового А.Т. Ліховий І.Д. отримав здоровий творчий колектив та міцну матеріально-технічну базу.
За 4,5 роки без рекламного хизування, скромно, з любові до справи, без нагород, Кутовий А.Т.:
1. Провів поточний ремонт музею.
2. Обновив експозицію.
3. Із збереженої середньої частини, за фотографіями, відновив і встановив біля музею скинутого в 1923 р. чавунного хреста.
4. Отримав догану за те, що забрав з обласного складу килимову доріжку, призначену для обкому компартії. По ній через фойє на другий поверх музею пройшли вже мільйони людей.
5. Зробив надгробок і впорядкував могилу І.Ядловського.
6. Відремонтував і впорядкував меморіальну стежку корифеїв.
7. Отримав ще одну догану разом з першим секретарем міськкому Бондарем В.Л. за те, що попри заборону республіканських властей, таємно, в лісі зробили копію зруйнованої хати І.Ядловського і за одну ніч перевезли і встановили її на теперішнє місце.
8. Провів велику роботу, аби впорядкувати територію заповідника, зокрема відремонтував водозахисні вали, що припинило розростання ярів.
Отримавши таке міцне підґрунтя, Ліховий І.Д. почав наполегливо працювати на власний імідж. Цьому сприяло знайомство з видатними і відомими людьми, як з України, так із діаспори. З перших днів перебування на Тарасовій горі він прикладає значні зусилля для створення власного публічного образу шевченкознавця. Поверхово і халатно виконуючи прямі обов’язки, проводить на рік понад двохсот екскурсій (більшість штатних екскурсоводів у півтора, два рази менше). Він постійно присутній на столичних тусовках бомонду (виставки, презентації, конференції, зустрічі, ювілеї та ін.), в більшості не пов’язаних з іменем Шевченка. Так, згідно з актом ревізії за 1996 рік мікроавтобус, на якому їздив Ліховий І.Д., за той же рік проїхав 60 тис. км., що рівняється майже 200 поїздкам до Києва. В часі — це півроку. До того ж, тільки за останні чотири роки він відправив себе у 189 різних відряджень.
Мабуть, з огляду на це за 14 років він спромігся лише :
1. Викласти відмостку навколо музею і стежку до могили І.Ядловського базальтовою плиткою.
2. Поновив напис на надмогильній плиті.
3. Кілька разів побілив хату-музей І.Ядловського.
4. Ні з ким не узгодивши, зіпсував фасад музею, поставивши на порозі обабіч входу дві щогли для прапорів.
5. Випросив у Кабміні службову іномарку.
6. Начинив свій кабінет електронікою.
7. У 2003 р. почав генеральну реконструкцію Заповідника без генпроекту, науковим керівником якого призначив себе, та без проектно-кошторисної документації.
8. У 1991 р. без узгодження з відповідними пам’ятко-охоронними інстанціями самоправно порушив цілісність архітектурно-художнього комплексу могили Т.Г.Шевченка, знявши з неї бронзову плиту — епітафію, а заодно й орден Дружби народів з фронтону музею. Понад шість років чіткий слід від ордену псував фасад музею, а на місці епітафії зяяли чотири отвори від болтів та висів вигорілий, обдертий паперовий віночок. Наступні чотири роки на чорних каменях Могили більмом виділявся білий облуплений і покороблений картон з теперішнім текстом. Таку наругу над Святинею Ліховий І.Д. пояснив браком коштів, хоч тільки від діаспори з 1991 р. він отримував без всякого облікування готівкою в руки тисячі доларів США в присутності свідків. Не менші були надходження до скриньки для пожертв від тієї ж діаспори і вітчизняних відвідувачів. Коли ж кобзар Володимир Горбатюк домовився з відомим львівським меценатом Володимиром Кожаном про виготовлення за його кошт бронзової плити, Ліховий І.Д. усіляко цьому перешкоджав. Коли В.Кожан 22 травня 2002 р. в присутності депутатів Верховної Ради та при багатолюдному зібрані подарував довгоочікувану епітафію, Ліховий І.Д. навіть не подякував. Почепив же її на належне місце лише через півтора місяці.
9. Привласнив архів Героя України, академіка П.Т.Тронька та відеокамеру (власність ШНЗ), які повернув майже через рік на вимогу інвентаризаційної комісії.
До початку генеральної реконструкції ШНЗ за 13 років, що директорував Ліховий І.Д. :
1) Солом’яна покрівля прогнила і протікала.
2) Видова площадка, зокрема, вазони, стала розпадатися й облущилась.
3) Бетонні плити навколо Могили від калюж, що над ними збиралися, попросідали.
4) Хрест і бюст Шевченка почервоніли від іржі, бо фарба з них зовсім обсипалась.
5) Від плетених сходів на меморіальній стежці залишились напівгнилі кілки — все згнило і осунулось, стежку роз’їдає яр.
6) З’явились кілька нових ярів, які підступно їдять Чернечу гору. Найнебезпечніший з них підступив з північного заходу під самий музей. За 10 останніх років він, зруйнувавши захисний вал, наблизився не менше як на 25 м. Якби так господарювати попередники Ліхового І.Д, то Могила разом з музеєм давно вже була б у Дніпрі.
7) Замість боротися із ярами новими насадженнями, Ліховий І.Д., грубо порушуючи природоохоронне законодавство, ні з ким не узгоджуючи, без актування та оприходування, вирізав сотні куб. метрів дерев на дрова працівникам музею та своїм приятелям.
8) Гендиректор скоротив увесь лісопарковий відділ на чолі із досвідченим фахівцем Батеровським М.Ю. через особисту неприязнь до останнього.
9) Тепер уся лісопаркова зона в пеньках, схили Чернечої гори завалені гнилими деревами.
10) Самшитова стінка ліворуч від меморіального дуба викорчувана.
11) На обладнання і ремонт нижнього туалету американський українець професор І.Карк дав готівкою 10 тис. дол. США. Він двічі приїздив побачити зроблене. Ліховий І.Д. двічі уникав обумовлених з ним зустрічей. Туалет і досі закритий і опломбований.
12) Пізніше, у березні 2003р. закуповуються за бюджетні кошти 20 унітазів.
13) Ще пізніше, з порушенням законодавства, у приватного підприємця закуповуються матеріали на ремонт туалетів на суму 105 тис. грн: (за значно завищеними цінами).
14) На встановлення вже встановлених, подарованих Канівською ГЕС, згаданих вище щогл Ліховий І.Д. взяв готівку 1500 ам. дол. у громадян США Євгенії і Мирослава Фесенко-Ковальських. Валюта не оприходувалась.
15) Головного бухгалтера В.П. Тахтарову за фінансові порушення з відома Ліхового І.Д. колектив ШНЗ захистив від відповідальності, взявши на поруки.
16) 10 років не вівся належний облік матеріальних цінностей. У результаті останньої перевірки КРУ нараховано недостачу в сумі 141 тис.грн.
17) За фінансові порушення на Ліхового І.Д. і Тахтарову В.П. неодноразово накладалися адмін. стягнення.
18) Крім того КРУ встановило:
а) недостачу на складі 117 т. вугілля;
б) за не проведений ремонт теплиці підрядчикові перераховано 24 тис. грн.;
в) з порушенням закону, без проведення тендеру, закуплено гранітну шашку на суму 130994 грн. Тендерну пропозицію перевищено (переплачено) на 94,8 тис грн.
19) Два літа столяр, пожежники і робітники музею в робочий час працювали на дачі мистецького друга Ліхового І.Д. Буд. матеріали використовувалися зі складу ШНЗ.
20) Юрій Шимко, колишній президент СКВУ, 28.09.1991 р. у присутності (а скільки лягло до кишені без будь-якої присутності) Батеровського Ю.Г. та Тарахан-Берези З.П. дав Ліховому І.Д. 1000 дол. США на оформлення зали «Шевченко і українська діаспора». Такої зали в музеї зроблено не було.
21) Часто, щоб формувати фондову колекцію ШНЗ, закуплялися експонати без належної експертної оцінки через приватний магазин Ірини Муртазіної з наполегливих пропозицій Ліхового І.Д., які, з відомих причин, заперечити було неможливо.
Долгіч Надія Василівна — завідувач сектору Шевченківського національного заповідника;
Горбатюк В.Г. — заслужений діяч мистецтв України, заступник голови Національної спілки кобзарів України, кобзар;
Анісімова Д.М. — заступник директора з будівництва та реконструкції ШНЗ;
Головльов МЛІ — водій ШНЗ;
Батеровська І.М. — завідувач сектору ШНЗ;
Андрієнко К.С. — завідувач відділу ШН3;
Гаєр Н.Г. — завідувач бібліотекою;
Татарин Л.О. — завідувач відділу ШНЗ;
Іванова В.А. — інспектор з кадрів ШНЗ;
Прудкий О.О. — провідний економіст ШНЗ;
Танана Р.В. — заслужений працівник культури, завідувач відділу ШМЗ;
Пилипенко Л.В. — старший касир ІІГНЗ;
Дяченко Л.М. — працівник парку ШНЗ;
Куценко Т.В. — колишній працівник ШНЗ;
Стрілець О.І. — колишній працівник ШНЗ;
Герасимепко Л.Г. — колишній працівник ШНЗ;
Пелех Г.С. — кобзар, багатолітній викладач Стрітівської вищої педагогічної кобзарської школи;
Богатирьова Л. — жителька Канева;
Батеровський Ю.Г. — Заслужений працівник культури, багатолітній голова Канівського осередку товариства «Україна»
Петренко Н.М. — технічний працівник ШНЗ;
Овсяніцька В.І — працівник парку ШНЗ;
Салюк С.Л. — працівник парку ШНЗ;
Чеботарьова С.В. — головний бухгалтер ПІНЗ;
Білецький О.Я. — водій ШНЗ;
Носенко Н.В. — технічний працівник ШНЗ;
Вербіцька В.О. — заступник головного бухгалтера ШНЗ;
Сіленко Л.Г. — завідувач сектору ШНЗ;
Казанцев О.А. — мешканець міста Канева;
Губенко В.П — адміністратор ШНЗ.
Олена Рубцова, «ОРД»
