«2026 год. ГПУ заявила о том, что вышла на финишную прямую в расследовании дела об убийстве Георгия Гонгадзе»(заголовок из газеты будущего).
Оперативность современной украинской генпрокуратуры не может не восхищать. Не успела выйти 24 апреля в «Обозе» статья «Грязные игры ГПУ», как уже на следующий день в Генпрокуратуре состояласть пресс-конференция на эту тему. Если бы еще наши прокуроры и следователи с такой же скоростью расследовали уголовные дела, то цены б им не было. Но, увы, с этим как раз туго. Текст заявления ГПУ по этому поводу сам по себе поражает воображение:
«Генеральна прокуратура України приділяє значну увагу питанню співпраці із засобами масової інформації та завжди з розумінням ставиться до критичних публікацій у ЗМІ. Зокрема, за фактами порушень, які наводяться у ЗМІ та потребують саме прокурорського втручання, Генеральною прокуратурою України призначаються перевірки й, у разі їх підтвердження, вживаються заходи реагування щодо винних.
Однак останнім часом деякі журналісти розміщують публікації, єдиною метою яких, на наш погляд, є введення громадськості в оману та підрив авторитету органів прокуратури, а тому не можуть залишитись без законного адекватного реагування.
Остання публікація «Грязные игры ГПУ» (газета «Вечерние вести» та Інтернет-газета «Обозреватель») викликала справедливе обурення членів слідчо-оперативної групи, що проводить досудове слідство у справі про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе.
Ні для кого не є таємницею, що саме у 2003 та 2005 роках слідчі прокуратури вжили всіх передбачених законом заходів задля того, аби встановити виконавців даного злочину, як і те, що вони щоденно працюють над питанням щодо встановлення його організаторів.
Проте у вказаній публікації дії працівників Генеральної прокуратури України намагаються представити як непрофесійні та такі, що мають кваліфікуватися, як вчинення злочину.
Крім того, пов’язання кримінальних справ, які розслідує Генеральна прокуратура України, з певними політичними процесами можна розцінити лише як спробу маніпулювати громадською свідомістю, оскільки політика не впливає на виконання службових обов’язків працівників прокуратури, як і вони не вчиняють політично вмотивованих дій, керуючись виключно вимогами закону.
З огляду на викладене Генеральна прокуратура України в даний час розглядає питання щодо пред’явлення до суду позову до Станіслава Речинського з вимогою спростувати ті неправдиві дані, які він публікував з цього приводу у ЗМІ. «
Первое, что поражает в этом генпрокурорском творении, так это отсутствие логики. Сначала говорится о «публикации «Грязные игры ГПУ» без указания автора статьи, а в конце почему то «Генеральна прокуратура України в даний час розглядає питання щодо пред’явлення до суду позову до Станіслава Речинського з вимогою спростувати ті неправдиві дані, які він публікував з цього приводу у ЗМІ.» Логической связи между статьей и Речинским в этом официальном документе никак не прослеживается. И эти люди, имеющие явные трудности с выстраиванием логических цепочек, способны раскрыть убийство Гонгадзе? Или вообще какое-либо преступление? Сомневаюсь.
Но это мелочи. Куда интереснее иные пассажи этого документа. Например, такой: «Ні для кого не є таємницею, що саме у 2003 та 2005 роках слідчі прокуратури вжили всіх передбачених законом заходів задля того, аби встановити виконавців даного злочину, як і те, що вони щоденно працюють над питанням щодо встановлення його організаторів.» Вообще-то, об исполнителях убийства Гонгадзе еще 15 января 2001 года написал журналист Олег Ельцов. Для того, чтобы «установить» убийц ГПУ потребовалось еще 5 лет. А сейчас они «ежедневно работают над вопросом относительно установления его организаторов». С 2003 года работают. И полтора года уже при новой власти, которая вроде бы заинтересована в раскрытии этого преступления «ежедневно работают». Ну и как? Результаты есть? Молчит ГПУ, не дает ответа. Мастерски переключая внимание на «негодный объект» в виде закрытого процесса над тремя ментами, непонятно почему убившими неизвестного им Гонгадзе. И фарс с засекречиванием и рассекречиванием этого процесса может тянуться годами. А следователи ГПУ будут «ежедневно работать» над выявлением заказчиков. Ожидая, что может вслед за Кравченко кто-нибудь еще из кучминской банды отойдет в мир иной и можно будет все списать на него. Вот, Литвин, например, занервничал. Может тоже, застрелится?
Ежедневная работа ГПУ над установлением заказчиков убийства Гонгадзе может свидетельствовать о трех вещах. Или следователи тупы и некомпетентны. Или они не хотят расследовать это преступление. Или им не дает этого сделать руководство. При первом варианте их нужно гнать из ГПУ поганой метлой. При оставшихся двух – сажать в тюрьму. Такая вот безрадостная перспектива для «ежедневно работающих». Соответственно пассаж насчет того, что «увязывание уголовных дел, которые расследует ГПУ, с определенными политическими процессами можно расценить лишь как попытку манипулировать общественным сознанием, поскольку политика не влияет на исполнение служебных обязанностей работников прокуратуры»выглядит весьма неубедительным. Скоро исполнится шесть лет со дня гибели Гонгадзе. И кто все эти шесть лет пытался манипулировать общественным сознанием, рассказывая сказки о убийцах-наркоманах, загадочном Руслане К. или о том, что Гонгадзе видели во Львове?
Однако, гепеушники не ограничились распространением своего логически-ущербного и лживого заявления. Заместитель генерального прокурора Украины Виктор Шокин, который скорее всего является организатором этого спектакля выгнал на сцену двух… следователей, «ежедневно работающих» над раскрытием дела Гонгадзе. В частности, порадовал первый заместитель начальника следственного управления ГПУ Роман Шубин ,заявивший, что «Ни Кожемякин, ни Турчинов, ни вся их команда никакого отношения к расследованию убийства Гонгадзе не имела – с их приходом была развалена высококвалифицированная группа СБУ, которая работала по делу с 2002 года». Напомним господину Шубину, что обвиняемые в убийстве Гонгадзе офицеры милиции Костенко, Протасов и Попович были задержаны именно в то время, когда СБУ руководил Александр Турчинов, а главком «К» — Андрей Кожемякин. Насчет «развала высококвалифицированной группы» поясняем – группу никто не разгонял. Из нее лишь были исключены люди, пытавшиеся увести расследование по ложному следу. Люди, получавшие указания непосредственно с Банковой из администрации Президента Кучмы. В качестве подтверждения приведем отрывок из интервью «Украинской правде» одного из участников этой группы – генерал-майора СБУ Владимира Рокитского: «Бесспорно, если посмотреть на эту ситуацию через призму 2000 года, если бы тогда была политическая воля руководства, это преступление могло бы быть раскрытым и ранее. Но нас жестко блокировали, и направляли нашу работу в другую сторону. Переключали на «негодные объекты». Причем, делали это именно те люди, которые сейчас громко кричат о том, что именно они «раскрыли» дело Гонгадзе. Это неправда. Именно те, кто сейчас кричит об этом, уводили следствие в сторону по указке из администрации тогдашнего Президента. Именно они уничтожали вещественные доказательства по делу Гонгадзе. В частности, этими лицами были уничтожены диски с «записями Мельниченко», которые в свое время получила СБУ.
Что меня побудило впервые заговорить на эту тему? Просьба и возмущение оперативных сотрудников, и сегодня занимающихся розыском. Крайне трудно искать лиц, хорошо знающих методику розыскного дела в условиях, когда не только Украина, но и весь мир осведомлены о проводимых нами мероприятиях. Когда бывшие и настоящие должностные лица далекие от розыскных проблем наперебой рассказывают о своих «героических усилиях», допускают утечки служебной информации, уничтожая труд оперработников и следователей».
Кстати об «утечках». Основная цель генпрокурорского спектакля была отнюдь не в том, чтобы выразить праведное возмущение «неправильными» публикациями. Главным была попытка в очередной раз доказать свою непричастность к утечке информации, которая привела к исчезновению генерала Пукача. Вот что рассказал Шубин о поездке сотрудников СБУ в Израиль: «Их никто не приглашал и они свою поездку ни с кем не согласовывали. Это привело к неконтролируемому вытоку информации.». Мягко говоря, странное заявление. Если бы не приглашали, то и не приняли бы, и не работали бы с Кожемякиным и его группой израильские спецслужбы. А «некотролируемый выток» действительно произошел. Аккурат после того, как о поездке стало известно ГПУ. Шубин также весьма возмущался тем, что СБУ очень осторожно делилось информацией с ГПУ по делу Гонгадзе. Однако, на то были веские основания. Начнем с того, что смерть одного из главных фигурантов этого дела – экс-министра МВД Юрия Кравченко произошла не без участия генпрокурора Пискуна, вызвавшего Кравченко на допрос через СМИ. Кроме того, у сотрудников СБУ были веские основания подозревать того же Виктора Шокина еще в одной серьезной утечке материалов по делу Гонгадзе. Речь идет о так называемых «протоколах Крушельницкого» — 186 страницах протоколов допросов по делу Гонгадзе, которые были выброшены в Интернет в мае 2004 года. Поэтому вряд ли стоит обижаться на сотрудников СБУ, с осторожностью относящихся к заполитизированным гепеушникам.
Кроме Романа Шубина еще одним забавным персонажем пресс-конференции ГПУ был следователь Юрий Грищенко. Этот человек интересен тем, что был автором «утки» о том, что Гонгадзе убил некий Руслан К., странный тип, подозреваемый в «убийствах путем отрезания голов». Эта «утка» была запущена ГПУ 21 июня 2004 года. Как раз в тот период, когда следователи «устанавливали» убийц Гонгадзе. С Русланом К. не срослось в силу явной бредовости версии. Зато сейчас, Шубин и Грищенко бодренько пытаются защитить своего шефа Шокина. От чего? От неизбежного вопроса – по чьему заказу ГПУ вообще, а Шокин в частности, в течении нескольких лет препятствуют расследованию дела Гонгадзе путем искусственного затягивания следствия, путем разглашения секретной информации, путем откровенного противодействия попыткам других ведомств разобраться в этом деле? На эти вопросы очень скоро придется дать ответ. Дело Гонгадзе не забудется, как бы его не засекречивали.
В конце этой странной пресс-конференции Роман Шубин заявил, что «Это злоупотребление властью (поездка в Израиль оперативной группы СБУ)привело к подрыву международного имиджа Украины». Странно, вообще-то весь мир считает, что именно деятельность ГПУ в расследовании дела Гонгадзе подрывает как международный имидж Украины, так и репутацию Президента Виктора Ющенко, обещавшего, что это дело будет раскрыто в первые два месяца новой власти.
Чтобы избежать обвинений в предвзятости в оценке деятельности ГПУ автор приводит текст «Отчета о деле Гонгадзе», который был подготовлен Институтом массовой информации, Международной федерацией журналистов, Фондом Гонгадзе и Национальным союзом журналистов Британии и Ирландии. в сентябре прошлого года. Этот документ почему-то ГПУ так до сих пор и не прокомментировала. Вот лишь одна цитата из этого документа: «Наша найбільша стурбованість пов’язана із справою генерала Олексія Пукача, якого ГПУ назвала ватажком банди, що вбила Гонгадзе. Виявляється, що у червні цього року витік інформації з ГПУ дозволив Пукачу уникнути затримання службами безпеки у Ізраїлі; цей витік, схоже, дозволив втекти особі, що пов’язувала безпосередніх виконавців вбивства з тими, хто віддав такий наказ, і виявляється, що цей витік інформації не було розслідувано; обставини попереднього звільнення Пукача з-під варти в листопаді 2003 року і можлива кримінальна відповідальність тих, хто звільняв його, схоже, не були розслідуваними.
Недбальство ГПУ та інших установ відносно смерті у березні цього року іншої особи, котра, імовірно, пов’язує виконавців із замовниками вбивства, колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, також заслуговує на увагу. У контексті названих недоліків слідства неспроможність Генерального прокурора і інших органів влади вирішити проблеми, пов’язані з залученням “плівок Мельниченка” як елементів доказів у суді, вимагає окремої уваги.
Вірогідність того, що постійне політичне втручання і тиск відіграли свою роль у формуванні згаданих негативних тенденцій, підсилюється відсутністю будь-якого підзвітного суспільству розслідування того, як велася справа у ГПУ з 2000 по 2004 рік. Таке внутрішнє службове розслідування в Генеральній прокуратурі України, без сумніву, додало інформації про форми й методи політичного втручання на той період.»
Станислав Речинский.
Звіт 2 у справі Гонгадзе: Замовники уникають покарання
ИМИ, 13.09.2005, 15:20
|
Мета цього другого звіту по справі Гонгадзе, що виконали Міжнародна федерація журналістів, Інститут масової інформації (Київ), Фундація Гонгадзе та Національна спілка журналістів Британії та Ірландії – поновити наш перший звіт, оприлюднений у січні 2005 року (1).
Цей звіт є оглядом того, як просувалося розслідування справи у період від січня до серпня 2005 року.
Наш головний висновок, викладений у минулому розділі, є таким: розслідування подій, пов’язаних із наказом вбити Гонгадзе, зазнало важливих невдач. Прогрес було зроблено у притягненні до суду офіцерів МВС, які як-то стверджується, брали участь у викраденні Гонгадзе і були присутні при його вбивстві. Проте, очевидними та численними є факти, що доводять неспроможність розслідування встановити зв’язок між безпосередніми виконавцями і тими, хто замовляв злочин.
Вірогідніше за все, таку неможливість довести факт замовлення можна пояснити тим, що відбувається постійне політичне втручання, а також чиниться спротив подальшому розвиткові розслідування. Вищі політики публічно стверджували, ніби слідчі знають, хто замовив вбивство Гонгадзе, але подробиць оприлюднено не було. Це залишило враження, що такі заяви були частиною “ПР менеджменту” розслідування, — частиною свідомої кампанії, спрямованої на те, щоб відвернути увагу слідства та суспільства від замовників.
Наша найбільша стурбованість пов’язана із справою генерала Олексія Пукача, якого ГПУ назвала ватажком банди, що вбила Гонгадзе. Виявляється, що у червні цього року витік інформації з ГПУ дозволив Пукачу уникнути затримання службами безпеки у Ізраїлі; цей витік, схоже, дозволив втекти особі, що пов’язувала безпосередніх виконавців вбивства з тими, хто віддав такий наказ, і виявляється, що цей витік інформації не було розслідувано; обставини попереднього звільнення Пукача з-під варти в листопаді 2003 року і можлива кримінальна відповідальність тих, хто звільняв його, схоже, не були розслідуваними.
Недбальство ГПУ та інших установ відносно смерті у березні цього року іншої особи, котра, імовірно, пов’язує виконавців із замовниками вбивства, колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, також заслуговує на увагу. У контексті названих недоліків слідства неспроможність Генерального прокурора і інших органів влади вирішити проблеми, пов’язані з залученням “плівок Мельниченка” як елементів доказів у суді, вимагає окремої уваги.
Вірогідність того, що постійне політичне втручання і тиск відіграли свою роль у формуванні згаданих негативних тенденцій, підсилюється відсутністю будь-якого підзвітного суспільству розслідування того, як велася справа у ГПУ з 2000 по 2004 рік. Таке внутрішнє службове розслідування в Генеральній прокуратурі України, без сумніву, додало інформації про форми й методи політичного втручання на той період. Подальшою непрямою ознакою політичного втручання є неодноразове рішення парламенту не заслуховувати звіт спеціальної парламентської слідчої комісії по справі.
Обсяг даного звіту
Наш перший звіт досліджував причини неспроможності слідства у справі Гонгадзе за чотири роки після зникнення Гонгадзе 16 вересня 2000 року. Наше розслідування, згідно з нашими власними словами, полягало не в тому, щоб “розпочати будь яке судове розслідування обставин вбивства. Скоріше, мета була в тому, аби дослідити, чи розслідування проводилося належним чином, і якщо ні, то чому”. Ми включили у тему нашого розслідування “політичні і соціальні обставини вбивства; політичні і соціальні фактори, які зашкодили повному розслідуванню; реакцію відповідних державних установ і громадського суспільства на справу і їх роль у просуненні вперед і перешкоджанні розслідуванню; також ми довели слабкість правової та політичної систем, які виявила ця справа” (2).
У нашому першому звіті, котрий було оприлюднено через декілька тижнів після президентських виборів та Помаранчевої революції, було зроблено висновок, що справа Гонгадзе є лакмусовим папірцем для демократії в Україні, і що вона має однозначно важливі наслідки для громадського суспільства на міжнародному рівні. Ми стверджували, що слідчі органи “навмисно завдавали перешкод та заплутували слідство упродовж тривалого часу”, і що така злива невірних або/та суперечливих публічних заяв стосовно справи вказував на “ще більш широку політичну змову з-поміж українських можновладців з метою перешкодити і відвернути слідство з вірного шляху”.
Після повторного призначення Святослава Піскуна на посаді Генерального прокурора у грудні 2004 року ми вітали його готовність визнати зв’язок між стеженням за Гонгадзе з боку офіцерів МВС і його вбивством. Ми тоді відзначили небажання пана Піскуна залучити “плівки Мельниченка” до слідства; ми стверджували, що “це питання мусить розслідуватися разом із питанням можливої причетності вищих політиків до справи” і що, “будь-яка спроба порушити зв’язок між оцими двома ланками розслідування стане кроком назад”. Даний звіт приходить до висновку, що у багатьох відношеннях цей зв’язок був порушений.
Даний звіт, зважаючи на закритість багатьох джерел, було складено лише на підставі (і) інформації, що є доступною для громадськості (зокрема, ми спираємось на повідомлення українських ЗМІ, які ми відстежували власними силами, та моніторинг Бі-бі-сі), і (іі) даними Інституту масової інформації, однієї з організації-ініціаторів цього розслідування.
1. Підготовка судового процесу над особами, яких звинувачують у викраденні
8 серпня Генеральна прокуратура України (ГПУ) оголосила, що кримінальну справу проти Валерія Костенка, Миколи Протасова та Олександра Поповича завершено як частину справи навмисного вбивства Гонгадзе. Тепер справу передадуть до суду. Докладний звіт про те, як було скоєно вбивство, на підставі заяв звинувачуваних та свідків, був наданий у декількох інтерв’ю Віктором Шокіним, заступником генерального прокурора.
Згідно з Шокіним, Гонгадзе викрала група чинних на той час офіцерів міністерства внутрішніх справ (тобто міліціонерів), яких очолював Пукач, серед них були і ті троє офіцерів, прізвища яких згадували вище. Гонгадзе відвезли до Білоцерківського району, де його били і потім сам Пукач задушив його паском, що належав журналісту. Пукач і друга група осіб нібито потім перевезла тіло Гонгадзе до Таращі, де його знайшли (4).
ГПУ також стверджувала, що поки справа проти усіх трьох звинувачуваних розглядатиметься у суді, розслідування інших аспектів справи триватиме, включно з розшуком Пукача і “встановленням організаторів вбивства і тих, хто його замовив”. Генеральний прокурор, пан Святослав Піскун, заявив тоді, що Пукач “може бути засуджений навіть за умови його відсутності у суді, якщо його не буде знайдено, — адже його причетність до злочину доведена” (5).
Проте Мирослава Гонгадзе, вдова Георгія, та Леся Гонгадзе, його мати, заявили, що надто рано передавати справу до суду, враховуючи, що головний підозрюваний на волі, і те, що не має прогресу у розслідуванні справи стосовно тих, хто замовляв убивство. Мирослава Гонгадзе заявила в телевізійному інтерв’ю: “Коли я була у Києві (у квітні) Генеральний прокурор Піскун погодився зі мною, що справу не слід передавати до суду, поки не буде чітко встановлено і безпосередніх вбивць, і замовників. Тепер (…) він відійшов від своєї позиції”(6).
Вочевидь, українська влада має політичні причини передати справу якнайшвидше до суду. Наприклад, Петро Порошенко, колишній секретар СНБО і один з головних радників Ющенка, заявив у своєму інтерв’ю, що поки дослідження про недоліки під час перших років слідства триватиме (див. розділ 6 нижче), важливо передати справу до суду швидше, — з тим, щоби президент міг показати, що він дотримується свого слова.
Порошенко сказав: “Президент був проінформований, і я був присутній при цьому, є зізнання безпосередніх вбивць. І цього достатньо, я впевнений, щоби передати справу до суду. Я впевнений, що вони вбивці”. На питання, чи процес над безпосередніми виконавцями відкладатиме справу проти замовників на далеке майбутнє, Порошенко заперечив такий розвиток подій і сказав: “Вбивць найшли та встановили! Очікувати на Пукача, Кравченка і високих осіб, хто віддавав накази? Я не виключаю можливості, що такі існують, але суспільство має знати, що вбивці Гонгадзе на лаві звинувачених і засуджені судом… І вбивство журналіста – справа, за яку в Україні відповідають перед судом” (7).
Враховуючи увесь комплекс обставин, що викладені нижче, і неспроможність ГПУ забезпечити прогрес розслідування щодо замовників злочину, ми притягуємо увагу комісії з юридичних справ Ради Європи зокрема та громадського суспільства взагалі до небезпеки процесу над безпосередніми виконавцями, який може бути використано для затягування пошуку замовників вбивства на нескінченний строк, і ми підкреслюємо, що ця небезпека є реальною.
2. Відсутність прогресу у розслідуванні щодо замовників
2. (а) Головні питання
ГПУ дійшла висновку, що Гонгадзе вбила група посадовців МВС, яку очолював Пукач. Загально визнано, – і ГПУ і іншими слідчими органами, як нам відомо, — що ця група входила до більш численної команди, яка стежила за Гонгадзе до дня, коли він загинув, і що насправді усередині міністерства внутрішніх прав організовано широко розповсюджену систему стежки та залякування. (Значна кількість інформації та припущень щодо цієї системи обговорювалося у суспільстві вже тривалий час, і також щодо зв’язку між цим убивством та справою перевертнів, групи вбивць, до якої входили головним чином колишні офіцери, і яка була передана до суду генпрокуратурою у січні цього року).
Тем не менш, існує декілька відправних точок для започаткування розслідування про замовників вбивства Гонгадзе. Розслідування щодо кожного з них було досі незначним, якщо судити за наявною інформацією, яку викладено нижче:
— Генерал Пукач сам зник, хоча слідчі органи знали про місце його перебування у червні. Див. (b) нижче.
— Колишній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко помер за дивних обставин у березні. Порушення норм, у яких звинуватили ГПУ при розслідуванні обставин його смерті, не стало предметом окремого внутрішнього службового впровадження. Кравченко, чий голос був записаний на “плівках Мельниченко”, — коли він запевняє президента Кучму та інших, що він розбереться з Гонгадзе, — за словами колишнього голови СБУ Олександра Турчинова був “одним з головних підозрюваних” у справі. Можливо, коли розмова була записана на плівку, Кравченко надав наказ офіцерам МВС, включно з Пукачем, відносно Гонгадзе. (Див. (с) нижче).
— Колишній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко заявив у лютому, що міністерство розпочало нове розслідування щодо стеження за Гонгадзе, а також про правовий статус цього стеження, якщо такий був. Він заявив, що свідки з його міністерства, котрі не були безпосередньо причетними до вбивства Гонгадзе, отримають недоторканість в обмін на інформацію.
У середині березня Луценко прокоментував у телеінтерв’ю, що “на додаток до виконавців та організаторів вбивства журналіста, багато інших осіб знали про це, особливо ті, хто контактував з генеральним прокурором з приводу стеження за Георгієм Гонгадзе. Через тиждень після оголошення люди почали підходити до мене”, включаючи офіцера у відставці, який надав письмовий план викрадення Гонгадзе (9). Ясно, що розслідування могло допомогти встановити природу структури замовників, до якої входив Пукач. Але п’ять місяців після того, як пан Луценко повідомив цю інформацію, жодної публічної заяви не було зроблено про подальше розслідування за цими свідченнями.
— Інших вищих офіцерів міністерства та офіцерів у відставці, яких публічно підозрювали в причетності до системи стеження, не було допитано. (Див. 2 (d) нижче).
— Розслідування “плівок Мельниченка” та перемови з майором Мельниченко про надання оригіналів, здається, заходить у глухий кут. І хоча слідчі органи погоджуються, що матеріали, які отримали з копій плівок, можуть використовуватися як непрямі докази, пан Піскун заявив у прямому ефірі 5 каналу 9 вересня 2005 року, що він лише домовляється з Міністерством юстиції США про те, як і де допитати майора. З цього випливає, що нічого конкретного в цьому напрямку досі не зроблено. Поза тим, окрім убивства Гонгадзе, є інші злочини, відносно яких плівки надають побічні докази (наприклад, замах на життя помічника народного депутата, інші злочинні напади на політичних опонентів команди Кучми). Проте, жодна така справа не стала предметом вдалого кримінального розслідування. Див. Розділ 3 нижче.
Брак прогресу по цих питаннях викликає ще більшу занепокоєність через невизначеність публічних заяв з ГПУ і з інших слідчих органів про замовників вбивства. 2 березня генеральний прокурор Піскун заявив на прес-конференції, що він знає, хто організував вбивство, проте імена не будуть оприлюднені, поки не буде висунуто звинувачень” (10).
20 квітня на зустрічі з Мирославою Гонгадзе президент Ющенко сказав, що прізвища замовників відомі(11). 14 травня міністр внутрішніх справ Луценко підкреслив, що “в справі (Гонгадзе) є дуже багато свідків”, дехто у парламенті, дехто з офіцерів правоохоронних органів у відставці, тощо (див. також розділ 3 (с) нижче). (12). 9 червня генеральний прокурор Піскун повторив у телеінтерв’ю, що Пукач виконував “накази зверху”(13). 19 червня заступник прокурора Шокін заявив у телеінтерв’ю, що розслідування вбивства “наближалося до свого логічного завершення що стосується і організаторів і тих, хто замовив злочин” (14) – проте знов таки без жодних подробиць не повідомляли.
Існує серйозна занепокоєність через те, що не дивлячись на численні заяви, мовляв, інформація про засіб, у який Пукач отримав наказ убити Гонгадзе, доступна, навіть невеличка кількість детальної інформації не була оприлюдненою. Завершення досудового слідства проти Костенко, Протасова та Поповича також не прояснило ситуацію.
2. (b) Справа генерала Пукача
Генерал Пукач, колишній голова зовнішнього спостереження та розслідувань у міністерстві внутрішніх справ, був першим арештованим у зв’язку з розслідуванням Генпрокуратурою справи Гонгадзе. Його арештували 23 жовтня 2003 року і проти нього висунули звинувачення у знищенні документів, які свідчили про факт стеження за Гонгадзе. Цей арешт під час першого періоду Піскуна на посаді Генпрокурора був розцінений як важливий прорив у розслідуванні справи Гонгадзе.
Шість днів потому, 29 жовтня 2003 року, президент Леонід Кучма відправив у відставку Святослава Піскуна, — у відповідь на вимогу президентського Координаційного комітету з боротьби з організованою злочинністю та корупцією. 5 листопада 2003 року Пукача звільнили з під-варти на підставі рішення Апеляційного київського суду. Його адвокати підтвердили тоді, що його справа була пов’язана із справою Гонгадзе, і що він знищив відповідні документи (15). 18 листопада 2003 року Геннадій Васильєв був призначений Генеральним прокурором, він закрив справу проти Пукача і заявив, що не має “підозрюваних” у справі Гонгадзе, і що розслідування починається з самого початку (16).
Пан Піскун був поновлений на посаді Генерального прокурора 10 грудня 2004 року через суд. Це трапилося у розпалі Помаранчевої революції і кілька днів після того, як Кучма і нинішній президент Ющенко погодилися на Конституційну угоду. 14 січня цього року ГПУ знову відкрила справу проти Пукача, проте тим часом він уже зник (17). Після арешту Костенко, Протасова та Поповича (усі вони давали свідчення про причетність Пукача до вбивства), і смерті Кравченка (який був вищим за рангом над Пукачем у МВС), ніхто більше не намагався спростувати провідну роль Олексія Пукача, очевидну від його минулого арешту. 15 березня міністр внутрішніх справ Луценко публічно закликав Пукача здатися, адже життя його у небезпеці (18).
У червні цього року Пукач, імовірно, уникнув арешту в результаті інтриг, які за висновками деяких спостерігачів, схоже, велися у самій ГПУ. 23 червня українська газета “Сегодня”, цитуючи не уточнені джерела, повідомила, що Пукач перебував у Ізраїлі, і за ним велося стеження з боку ізраїльських правоохоронних органів, які працюють у співпраці з українськими колегами. Ізраїльська поліція та органи правосуддя, до яких звернулися інші журналісти, наполегливо відкидали це. Того ж ранку президент Ющенко підтвердив журналістам, що “слідчі органи працюють над цією інформацією вже близько чотирьох днів”. Але ніхто не затримав Пукача. Кілька днів потому, нім
