Коли народ запхав у владу помаранчевих рагулів, вони чомусь вирішили, що якимось чином цю владу заслужили. Уродам ніколи не спадало на думку, що їм просто лягла щаслива фішка, бо ніяких інших альтернатив остаточно знахабнілим бандюкам просто не було. Жлобуїни сказали щось на кшталт “Дякуємо, народ! Пішов нах, народ!” — та хутенько взялися за дерибан, накинувшись на владу, як дурний на мило. Уїбани щиро вирішили, що прийшли до влади назавжди.
Але владу, як і жінку (чи чоловіка 🙂 ) можна утримати лише двома способами — силою чи любов’ю 😉 Стосовно сили рагулі однозначно в прольоті, особливо у порівнянні з бандюками — немає у них тієї кебети і ніколи не було; до того ж утримання силою пожирає купу ресурсів та є економічно нерентабельним. Що ж до любові… Любов, як відомо, треба доводити “словом і ділом” 🙂 кожен день, і до того ж бути в любові щирим та відвертим.
Отже, помаранчеві жлобуїни, нездатні жодним з можливих способів утриматись при владі — були приречені апріорі.
Безмозкі рагулі вперто не бажали інкорпорувати в свої лави громадянських активістів — звичайних, вмєняємих людей, яким пох посади та політиканські ігрища, які згодні були працювати навіть “сірими кардиналами” на умовах повної анонімності і не заважати помаранчевим бєстолочам продовжувати торгувати своїми їбалами та приписувати собі заслуги цих активістів — аби тільки закріпитися на пост-Майданному плацдармі та зробити демократичні зміни незворотніми. Активісти, наскільки мені відомо, змогли перемогти і бандюків, і рагулів лише в Сумах та в Ірпені ;(
Уроди були добиті політреформою та пропорційними виборами на всіх рівнях. Ідіотєгі, розпродавши всі місця в списках та повикидавши підсрачниками зі своїх лав ідейних членів, морально опинилися на одному рівні з бандюками, які задавали їм резонні питання — чому ви дєрібаните владу лише “між кумів”? Ви — дєрібанщіки, ми — дерібанщіки, і позбавляти нас рівних можливостей в доїнні бидла — “нє па-пацанські”!
Я вже багато разів наводила аналогію з футболом, яка полягає в тому, що навіть пара мафіозних команд грає за правилами, і рівень мухлюжа не повинен зашкалювати за “тіпа незумисну помилку”. Тобто, якщо Зідан забив гол, його не припишуть Матерацці 🙂 В крайньому випадку, цей гол можуть не зарахувати, якщо є можливість закосити під офсайт, але якщо офсайту і близько не було — зарахувати доведеться. В наших же судах та інших інституціях з розв’язання суперечок — “Іменем України — 2 х 2 = 9”, або 5, або 7 або за скільки заплатили, і ніїбьот. Гра ж з абсолютно бєспрєдєльним суддівством, без будь-яких правил — є беззмістовною та у підсумку економічно невигідною, бо вболівальники втрачають до неї інтерес, а значить, і самим гравцям ніфіга не обломлюється.
Мені все-таки здається, хоча я можу і помилятись, що ось-ось і бандюки, і рагулі зрозуміють, що час вже переходити до гри за правилами, оскільки іншого виходу немає. Сили супротивників приблизно рівні, і тотальної перемоги нікому не світить. А при наявності правил гри долучати народ до прийняття рішень доведеться обом сторонам, і я навіть не знаю, кому з них буде важче змиритись з чужаками в своїх лавах 😉
Чи у багатьох людей в будь-якій популяції інстинкт самозбереження виявляється слабшим, ніж жага збагачення? Чи багато звичайних людей здатні пірнути в ополонку за шматком золота? З нетерпінням чекаю на розвиток подій.
Якщо жадібність переважить і рагулі таки підуть до бандюків у прийми, що не виключається — оце почнеться справжня веселуха, бо рагулів бандюганчєгі виїбуть та висушать.
Якщо ж переможе інстинкт самозбереження — громадянські активісти швидко витіснять жлобів у почесний маргінес, і ця нещасна країна нарешті отримає якийсь шанс на розвиток.
“…Я всегда во все лучшее верил,
Например, в наш советский народ…”
Володимир Висоцький
Один ответ
Ну и как прибилась к корыту?