Еще одним «претендентом» на роль заказчика покушения на Федишина СМИ, в частности Интернет-издание “Оглядач”, назвали Петра Писарчука – владельца торгового комплекса Південний. Якобы Шувар претендовал на 10 га земли для освоения промышленного рынка и мог составить конкуренцию Південному. Писарчук очень возмущался этим, но к скандалам ему не привыкать. Чего только стоит его противостояние с генералами Мотринцом и Рябошапкой, история с покушением на него самого и убийство его верного соратника, которому он оставил торговый центр, уйдя в политику, — Владимира Семенюка.
Вообще, история торговой империи Південний (назвать этот чудо-город рынком язык не поворачивается) наполнена кровавыми страницами. Но кто бы что ни говорил о Писарчуке (во Львове его называют «глитай, або ж павук»), возведенный им центр – это нечто.
Роскошные своды эксклюзивно дорогих торговых павильонов появились на том месте, где 10 лет назад стояли такие же палатки, как сейчас на Краковском. По колено в грязи тут торговали ширпотребом под бдительным контролем банды Артура. Сейчас на Південном можно в прямом смысле слова жить: там расположен европейского уровня отель.
Гостиница торгового центра
В 10 торговых центрах продается все: от иголки до автомобиля. Кроме этого, тут реально поплавать в бассейне, позаниматься в спортивном зале, отвести ребенка в детский сад или детский кинотеатр, посетить медицинскую клинику, сыграть в мини-футбол, посидеть в ресторанах “Старый город” и «Гуцульський двор”, баре “Ель-Пасо”, “У Стефка”, кафе “Немо” и “Крайняя хата”, покурить кальян, правда не удастся. Владельцам ресторанов необходио купить кальян. В общем можно, прожить день с толком. Скажу честно, такого торгового центра вы не найдете ни в Киеве, ни в Одессе. Поэтому к Писарчуку, которого никогда не видел, испытываю искреннее уважение, особенно учитывая его непростую жизнь с пулей в голове.
Для справки. Писарчук Петро Іванович. Народився в 1955 році в с. Чемеринці на Перемишлянщині Львівської області. Навчатися почав в Чемеринецькій восьмирічній школі, а завершив шкільне навчання в Дунаєвській середній школі. Закінчив Львівський політехнічний інститут. Після навчання в інституті потрапив до Львівського пасажирського ДЕПО. У 1984 року він залишає Львів і виїжджає до Росії у Красноярський край. Три роки практичного будівництва каскаду теплових електростанцій і розробки вугільних басейнів.
У кінці 1986 року Писарчук призначається заступником начальника цеху, начальником цеху на Львівському ізоляторному заводі. Остання посада – головний інженер, віце-президент Акціонерного товариства «Галичина». Розруха в промисловості, закриття багатьох промислових підприємств привели Петра Писарчука до таксування, щоб заробити на хліб насущний.
В 1992 році Петро Писарчук започаткував новий бізнес по виготовленню запчастин до легкових автомобілів на Львівському заводі автонавантажувачів, що у Рясному. Коло невдач змінювали успіхи, а потім знову наставали непогожі дні. Нестабільна економічна ситуація, гіперінфляція зруйнувала і цей бізнес.
У 1993 році Петро Іванович створює ООО «АЙПІЄ–Л» і розпочинає реалізацію нового проекту, котрий нині відомий львів’янам як Торгово-виробничий комплекс “Південний”, під будівництво якого взято кредити і закладено все наявне на той час майно і гроші.
Интересно, что на сегодняшний момент роскошный торговый городок, который приписывают по части кормления «Беркуту» и Зализнычному РОВД, существует на птичьих правах. Согласно решению горсовета от 22 июня 2006 года работает временная комиссия, которая исследует земельную часть спора между властью и “АЙПИЭ-Л”. Как минимум речь идет о 13 млн грн. задолженности по плате за аренду. Максимум – о самозахвате 13,5 га земли. Садовой не любит Писарчука, поскольку тот – самый сильный оплот Партии Регионов во Львовской области.
Криминальная сторона истории Південного, как мы сказали, кровавая. В директоров рынка стреляли дважды. Сначала стреляли в Писарчука. Покушение на него совершили 29 декабря 2000 года возле дома. Пострадавший получил два огнестрельных ранения в голову и живот. Чудом остался жив. До сих пор ходит с пулей в голове, которую так и не удалось вытащить. Два года спустя, убили Владимира Семенюка. Это убийство связывают с покушением на Петра Писарчука: все говорили о том, что Семенюка, скорее всего, отправили на тот свет опять-таки из-за несговорчивости Писарчука. Хотели таким образом напугать.
Ранение Писарчука произошло, когда тот вечером возвращался домой. С самого начала Писарчук указал следователям на одного из членов бригады Артура — Богдана Семко. Но доказать вину Семко милиции не удалось. Точнее, не захотели. Надо заметить, что после того, как Артура, который стремился быть уголовной «крышей» для Пiвденного, вместе с матерью и несколькими «братками» нашли убитым в собственной квартире, на рынок подсела милиция.
После убийства соратника и прихода к власти Виктора Януковича (на первый премьерский срок) Петр Писарчук решил действовать. Он публично заявил, что подозревает в причастности к противоправной деятельности против рынка Пiвденний, покушении на него и убийстве Семенюка бывшего начальника ГУ МВД во Львовской области, генерала милиции в отставке, а ныне президента адвокатской фирмы «Феникс», Ивана Мотринца.
В откликах на форуме к статье «Львов с высоты птичьего полета…» нам подсказали, что «отель, в котором жил автор и компания НТОН, а также входящие в ее структуру СП “НОТ”, пицерия и клуб “Сан Ремо”, отели НТОН и другие, а также сети салонов мобильной связи, СТО и самое главное крышующая фирма “Феникс”(предоставляющая охранно-адвокатские услуги) принадлежат одиозному екс генералу майору милиции, бывшему начальнику УМВСУ во Львовской области, ушедшему в отставку в 1996 году, Ивану Мотринцу».
Во время следствия по делу о покушении на Писарчука, Мотринцу вменяли знакомство с Богданом Семко, причастность к зарождению на Галичине организованной преступности, развал местной милиции и тому подобное. Отставной генерал решил защитить свою честь в суде и подал в суд на СМИ и журналистов, которые с подачи Писарчука намекнули на причастность президента «Феникса» к событиям вокруг рынка. Но выиграть судебный процесс ему не удалось. Работники ГУ СБУ, ГУ БОП и Генпрокуратуры провели обыск в офисе фирмы. С санкции Печерского местного суда Киева обыск также был проведен на квартире экс-милиционера.
В интервью «Львівської газети» Писарчук заявил: “Більшість замовних убивств у Львові не обійшлися без силовиків. Правоохоронці і бандити ділили сфери впливу, внаслідок чого люди або ставали небіжчиками, або каліками, або втікали за кордон.
Скільки би пан генерал запасу Мотринець не подавав до суду і публічно не заявляв про те, що він не знайомий з Богданом Семком (цю особу підозрюють у замаху на мене), я маю достовірні факти про його співпрацю із Семком. Я проводив власне розслідування, і дозволю собі поділитися з пресою певними роздумами, і не тільки щодо цієї людини.
Для мене не відкриття, що Іван Мотринець уже багато років знайомий із бандитом Семком. Звичайно, назвати людину “бандитом” може тільки суд, але я дозволю собі переступити через етику і законослухняність, бо знаю цю особу аж надто добре.
Познайомилися вони тоді, коли пан генерал працював на “НТОНі”, а неподалік знаходився офіс згодом невинно убієнного бізнесмена Андрія Двораківського. Саме в Андрія часто бував Богдан Семко. Там Мотринець і Семко познайомилися. Я це достеменно знаю, бо тоді Двораківський був моїм сусідом по вулиці Китайській, 10, і ми з ним часто спілкувалися. Вважаю, що нині силовим структурам потрібно перевіряти ще й інформацію про причетність до вбивства Двораківського цього ж Семка. Бо незадовго перед тим, як його вбили, Андрій мені казав: “Усе, я вже з бандитами не “працюю” і з Семком порвав остаточно”. Підґрунтя пострілів у Двораківського повністю нагадує сценарій замаху на мене у грудні 2000 року – перед тим ми теж прогнали Семка з ринку.
— А до чого тут “Фенікс” Івана Мотринця?
— Щодо діяльності цієї фірми, то я вважаю її цілком аморальною і наполягатиму на тому, аби слідчі органи перевірили роботу цієї фірми щодо всіх підозрілих демпінгових маклерських послуг. Але я хотів би розглядати всі питання в комплексі. Правоохоронці не гребують у Львові нічим: вони розпускають плітки, домисли, інформаційні спекуляції, неперевірену інформацію, а подекуди самі це все й вигадують. Ці люди ні на копійку в житті не зробили, а лише прагнуть приєднатися до перерозподілу якихось фінансових потоків, які їм не належать. Вони своїми посадами і посвідченнями залякують і придушують підприємництво, не залишаючи собі часу на боротьбу зі справжньою злочинністю. А хто не піддається, того вони прибирають. З усією відповідальністю заявляю: більшість замовних убивств, які скоїли в нашій області, не обійшлися без силовиків. Злочини переважно розслідують ті, хто їх організовував або їм потурав. Правоохоронці і бандити ділили сфери впливу, внаслідок чого люди або ставали небіжчиками, або каліками, або втікали за кордон.
Саме в “еру Мотринця” (а всі ще пам»ятають підозрілу “антирекетирську” пасивність Івана Михайловича) рекет на Львівщині зацвів буйним квітом. Я цього дуже боявся, щоб відгородитися від цього, звернувся у відділ боротьби з організованою злочинністю, де працював мій добрий знайомий, офіцер міліції Михайло Куртяк (навіть записали частку власності на ринку на його дружину). Я хотів, аби з криміналом розбирався саме він. Та, на жаль, нічого в Куртяка не вийшло. Тодішні кримінальні королі Львова “Артур” і “Завіня” привезли мене в аеропорт у кафе “Сателіт” і сказали: “Мєнти – це добре, але якщо хочеш жити спокійно, то треба, дорогий друже, платити і нам”. Потім рекетири вкрали мою машину, побили вікна в барі і почали нас “доїти”. А я після того, як Михайла звільнили з органів, я узяв його до себе на роботу у фірму “ВОМП”, де тоді директором був Володимир Семенюк (застрелений кілерами у 2002 році. – “Газета”). Сам Михайло потім розповів мені, що є двоюрідним братом пана Андрушківа, першого заступника пана Мотринця на фірмі “Фенікс”.
Всім тим, хто захищає УБОЗ, хочу нагадати, що у 1992-94 роках становленню на “Південному” розмаїтих “дахів” сприяв ще й офіцер УБОЗу Іванець, який і нині працює у цій структурі. Згодом у Семенюка на “ВОМП” працювала і дружина депутата міської ради Батюка. Після її звільнення пан Батюк на “Південний” і на мене особисто теж має зуб, організовує нам розмаїті протидії і проблеми. Зважаючи на все це і ще на низку фактів і мотиви, які я поки що не називаю, обшук на фірмі “Фенікс”, очевидно, був небезпідставним…».
Писарчук – один из немногих предпринимателей, кто называет вещи своими именами. Помимо откровений относительно Мотринца, которого он так и не смог упрятать в тюрьму, он поделился компроматом на другого генерала – Рябошапку. Процитируем еще одно интервью принадлежащей ему газете «Україна і час»: «У 2001 -2002 роках ПП «Галагропродукт» та ТзОВ «БМ-Львівбуд», співвласником якого з 50 відсотками статутного фонду з 2003 року є теща генерала Рябошапка В.І., придбали за сміховинною ціною приміщення їдальні у ВАТ «Концерн-Електрон» на вулиці Княгині Ольги, 122.
Читачам я вже повідомляв, як пенсіонерка Тютріна придбала на ринку «Південний» дев’ять недешевих крамниць і дарувала їх родині генерала Рябошапка В.І.
Щоби не вдаватися у подробиці щодо подальших перипетій довкола цього приміщення, зазначу таке: у серпні 2004 року одним із чотирьох власників цих приміщень стає генерал Рабошапко В.І…».
Примечательно, что мартиролог Південного, возможно, не закончен. Еще в одном своем интервью Петр Писарчук высказал предположение, что покушение на него совершили те же люди, что в 2005-ом убили бывшего губернатора области Степана Сенчука.
Как известно, Сенчук должен был встретиться на заправке, где его расстреляли, с адвокатом по фамилии Костенко. Костенко опоздал на 10 минут, во время которых и произошло убийство. По словам Писарчука, именно Костенко с подачи милиции в свое время защищал киллера, который стрелял в него в декабре 2000 года.
Остальные
Еще одним исторически значимым рынком Львова можно назвать Привокзальный, который в последние годы начал приобретать цивилизованный вид. Как продуктовый рынок он считается одним из лучших: здесь всегда можно купить свежачок. Основной собственник базарно-торгового цента – Владимир Костик, является депутатом горсовета, фактически управляет бизнесом директор Игорь Дротяк. Сейчас торговая площадка Привокзального «числится» за Франковским РОВД. А раньше была объектом жесткого конфликта между «артуровскими» и бригадой Морды. В конце концов, в этой схватке победил Артур, и некоторое время был распорядителем финансовых потоков на рынке. Потом его расстреляли, как считается, ребята Морды. Не исключено, что из-за рынка в том числе.
Рынок Новий в прошлом году приватизировало одноименное ООО и продало его крупнейшей торговой компании региона – «Интермаркет». Компания владеет 15-ю супермаркетами «Арсен», несколькими «Барвинками» и недавно стала собственником „Львівської газети”. Основным хозяином «Интермаркета» является депутат горсовета Роман Шлапак.
Он же, вероятно, прямо или опосредовано получил рынок Новий у его бывшего директора Богдана Ступака. Роман и Богдан планируют построить на месте Нового современный торговый центр, но пока вокруг приватизации рынка идет судебный конфликт. По всей видимости, «Интермаркет» заберет и рынок Левандивский, который расположен рядом с их супермаркетом Барвинок. По слухам, компания также заинтересована прикупить территорию на окраине (проспект Красной Калины), где сейчас расположен обшарпанного вида рынок с романтическим названием Санта Барбара — тезка непристижного микрорайон с панельными многоэтажками. Там они вроде бы планируют построить еще одну сеть складских помещений.
P.S. Описать все рынки Львова, с их непростой историей и современными проблемами, – задача нереальная. И мы не стремились ее решить. Впрочем, говорить о том, что в нынешнем разговоре поставлена точка, рано: при активность форумчан, эта тема могла бы получить продолжение и уточнение. Особенно в части криминального влияния на торговые площадки, детали которого мы досконально не знаем.
