Попри дуже неоднозначне ставлення автора цих рядків до постаті колишнього Голови СБУ Турчинова, все ж таки не можемо не відзначити: Олександр Валентинович був правий, коли публічно називав Луценка „стукачем, брехуном і провокатором”. Бо на таке здатний тільки провокатор – спочатку наказати підлеглим вчинити низку тяжких службових злочинів, а потім, коли інформація про міліцейські безумства стане надбанням правозахисників і журналістів, розіслати заяву про свою стурбованість дотриманням в Україні прав людини. Та ще й направити 11 січня у Вінницю аж цілу комісію з представників Управління міжнародних зв’язків та Департаменту роботи з персоналом МВС України «з метою перевірки дотримання прав затриманого в Україні російського громадянина Михайла Гангана». Навіщо, питається, витрачати гроші на відрядження такої кількості посадовців, якщо міністру достеменно відомо, хто саме наказав кинути Гангана за ґрати без судового рішення, хто саме наказав не допускати до ув’язненого адвокатів, хто саме примусив начальника УБОЗ УМВС у Вінницькій області внести в сув незаконне подання про арешт росіянина й хто, нарешті, заборонив вінницьким міліціонерам виконувати це судове рішення в частині переводу Гангана з ІТТ до СІЗО?
З приводу останнього розповімо докладніше. Але спочатку запитання до міністра. Юрію Віталійовичу, а у зв’язку з чим Михайло Ганган, арештований судом 2 січня 2008 року, потрапив у СІЗО №1 лише через шість днів, 8 січня? Невже Ви забули історію з адвокатом Саловим? Тоді дозвольте нагадати.
П’ять років тому, коли автор цих рядків працював у очолюваній Луценком газеті «Грані-плюс», Юрій Віталійович познайомив мене з донецьким адвокатом Сергієм Саловим, про якого я був начуваний (як-ніяк земляки), але персонально до того не ручкався. Сергій Петрович восени 1999 року, як і Ганган, був затриманий і без судового рішення кинутий до камери Донецького ІТТ – за знайдені в нього п’ять листівок з глузливим повідомленням про смерть пана Кучми від алкогольної інтоксикації. Як і у випадку Гангана, суддя швиденько обрав Салову запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в СІЗО №5 м.Донецька. Як і Гангана Салова з зали суду повернули в ІТТ для того, щоби «відкатати пальчики», сфотографувати та оформити особову справ арештованого. І точно так, як і Гангана, арештованого Салова протримали в міліцейському ізоляторі 6 днів. І хоча Салов згодом був засуджений (як встановив Європейський суд з прав людини – абсолютно незаконно, внаслідок чого вирок Куйбишевського райсуду м.Донецька щодо Салова був урешті-решт скасований Верховним Судом України), тим не менш за рішенням суду Салову була виплачена досить солідна грошова компенсація через порушення міліціонерами строку переведення арештованого в слідчий ізолятор. Тому що ІТТ – це не СІЗО. Це – набагато страшніше.
Якщо в СІЗО людина може якось жити (є прогулянки, є можливість прийняти душ хоча б раз на тиждень, є тюремний ларьок тощо), то перебування в українських ІТТ в усьому цивілізованому світі прирівнюється до катування. Бо там немає не тільки ліжок чи лазні (камера – кілька голих нар на бетонній підлозі, а замість укривал використовуються газети – якщо вони в кого є), часто-густо в камерах ІТТ немає навіть освітлення, а ув’язнені, буває, помирають від відсутності вентиляції. Саме тому стаття 155 КПК України категорично стверджує: «у місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше, як три доби. Якщо доставка ув’язнених у слідчий ізолятор у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб». Оскільки у випадку з Саловим він після арешту провів у ІТТ не три, а шість діб і керівництво донецької міліції не змогло довести «відсутність належних шляхів сполучення», Ворошиловський районний суд м.Донецька постановив виплатити з державного бюджету Салову по 1 тис.грн. за кожний день прострочення – на відшкодування різниці в умовах утримання між СІЗО та ІТТ. Причому, ще раз підкреслюю: Салов на момент винесення цього рішення був засудженим і рішення виносилося ще за часи Кучми.
Так ось, Юрію Віталійовичу, тримаючи Гангана ті ж самі зайві три дні в Ізоляторі тимчасового тримання, Ви та Ваші підлеглі скоїли черговий злочин, віддуватися за який (втім, як і за незаконне затримання нацболівця та інші Ваші викрутаси) доведеться нам – платникам податків. І після цього у Вас вистачає нахабства демонстративно направляти у Вінницю якусь там комісію? І ще питаннячко. Під час останньої виборчої кампанії Ви, мов навіжений, кружляли з концертами по Україні, розповідаючи про необхідність скасування депутатської та усякої іншої недоторканності. А давайте розпочнемо з Вас. Бо складається враження, що Ви ще ніколи в житті не намагалися нічого зробити за законом.
Ну а тепер поясніть будь ласка, хто Вас напоумив подати в Замостянський райсуд м.Вінниця подання про арешт Гангана від імені полковника Соляра? Юрію Віталійовичу, Ви хоч знаєте, що в Україні є лише три суб’єкти, які можуть вносити подібні подання: це орган дізнання, слідчий і прокурор. Якщо Ви вже вирішили зануритися в лайно, то треба було подання вносити від імені Управління МВС у Вінницькій області, а ніяк не від імені службової особи (хай навіть ця особа є начальником обласного УБОЗ і першим заступником начальника обласного Управління МВС). Я розумію, що в міліції завжди так роблять. А може було варто бодай разочок спробувати арештувати людину на законних підставах? – Хоча б заради міжнародного престижу України. Я вже не кажу про те, що в даному випадку з поданням мав звертатися прокурор. Зокрема тому, що у випадку ж з Ганганом мова йшла про виконання рішення іноземного суду. І міліція то того виконання – ані боком, ані раком. Це – головний біль Міністерства юстиції України. За умови, ясна річ, якщо іноземна держава звернеться до України з проханням про виконання судового рішення. А тепер зателефонуйте в Мінюст, МЗС, Генпрокуратуру й спитайте – а чи прохала Росія виконати на території України постанову судді Кіровського районного суду м. Самара Васильєвої про арешт Гангана?
Якщо вже Вам, Юрію Віталійовичу, ФСБ-шники підкинули копію цієї постанови, то Ви її спочатку прочитайте й подумайте – навіщо Ганган потрібен Росії, якщо його навіть не оголосили в міждержавний (я вже не кажу про міжнародний) розшук? У постанові ж чітко сказано – оголосити Гангана в розшук на території Російської Федерації, призначивши відповідальним за розшук і наступний арешт відділ кримінального розшуку Кіровського райуправління внутрішніх справ м.Самара.
Росіяни витурили свого Гангана за кордон і перехрестилися. А ініціатива впіймати пацана Вашими руками виходила виключно від самарського губернатора Артюхова та кількох офіцерів Управління ФСБ по Самарській області й начальника самарського обласного УБОЗ товариша Дмитрієва – бо служивим для статистики треба показники своєї діяльності покращити. Ну і плюс, звісно, всюдисущій пан Балога, який надумав шляхом видачі Гангана прогнутися перед російським керівництвом з огляду на запланований візит Ющенка до Москви. При цьому ані Балога, ані Луценко не подумали, що Москві той Ганган потрібний, як зайцю стоп-сигнал. Бо у випадку повернення нацболівця на батьківщину його доведеться на три роки відправляти на «зону», давши, тим самим, підстави іноземним правозахисникам кричати про політичні репресії в Росії ще й з цього приводу. Ба більш того, якби в Україну вирішив перебратися не тільки Ганган, але ще і його лідер Лимонов, Москва б Ющенкові телеграму з подякою направила.
Але Балозі, ФСБ, чи полковнику Дмитрієву щось закинути важко – вони лише покористалися Луценком на своє задоволення, нічим не ризикуючи й нічого не втративши. Втім, до Юрія Віталійовича також ніяких претензій бути не може. Бо гандони на те й існують, щоби ними користувалися…
Але Господь з нею, політикою. Повернемося до правових питань та безумств української міліції. Пане Луценко, поясніть, будь ласка, ще один момент: хто напоумив Вас затримувати росіянина не тільки без відповідного судового рішення нашої держави, не тільки без запиту Росії про його екстрадицію, але навіть без клопотання російських компетентних органів про взяття Гангана під варту?
Як ми вже з’ясували, Росія до України з клопотанням про видачу Гангана ніколи не зверталася. Втім, міжнародними угодами, підписаними Україною, зокрема статтею 16 Європейської конвенції про видачу правопорушників та статтею 61 Мінської конвенції «Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах» передбачена можливість взяття розшукуваної особи під варту й до отримання запиту про екстрадицію. І це зрозуміло – підготовка запиту про видачу та його подальший розгляд компетентними органами запитуваної держави займають досить тривалий час. Тож у випадку, якщо раптом вдалося встановити місце перебування розшукуваної особи, держава-запитувач може направити клопотання про взяття тієї особи під варту, пославшися при цьому на відповідну постанову або на вирок, що вступив у законну силу, і зазначивши, що вимога про видачу буде представлена додатково.
При цьому процедура взяття під варту вирішується державою, до якої звертаються із запитом, згідно зі своїм внутрішнім законодавством (це – вимога Європейської конвенції). Виходячи з цього, Пленум Верховного Суду України Постановою від 08.10.2004 №16 «Про деякі питання застосування законодавства, яке регулює порядок і строки затримання (арешту) осіб при вирішенні питань, пов’язаних з їх екстрадицією» роз’яснив, що тимчасовий арешт осіб, щодо яких надійшло відповідне клопотання інших держав, має здійснюватися відповідно до процедури взяття під варту, яка регулюється Кримінально-процесуальним кодексом України.
Саме тому подання про арешт Гангана, складене за наказом Луценка й підписане полковником Соляром, містило посилання на статті КПК України. Саме тому суддя Прокопчук 2 січня 2008 року винесла постанову про ув’язнення росіянина на підставі статей 148, 149, 150, 165, 165-1, 165-2 КПК України . Запам’ятаймо: у Росії Ганган був засуджений до трьох років позбавлення волі. А тепер відкриваємо статтю 155 КПК України й читаємо: «взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк ПОНАД три роки»… Пане Луценко, і на хрєна ж Ви полізли в цю історію?..
Тож ставимо запитання до міністра:
Юрію Віталійовичу, Ви розумієте різницю між «затриманням» і «взяттям під варту»? Якщо пані Левченко Вам досі цього не пояснила, то доповідаю: на клопотання іноземної держави розшукувану особу можна лише взяти під варту – тобто арештувати на підставі вмотивованої постанови українського судді з наступним вміщенням арештованого до СІЗО. Ваші ж «собаки», виконуючи Ваш наказ, вчинили злочин – вони провели позасудове затримання особи, оголосили Гангана підозрюваним у невідомо якому злочині й кинули його до ІТТ як затриманого в порядку статті 106 КПК України. Якщо Ви, Юрію Віталійовичу, ніколи в житті не розкривали Конституцію України, то зробіть це хоча б зараз і прочитайте, нарешті статтю 29, згідно з якою позасудове затримання особи на строк до 72 годин допускається виключно з метою запобігти злочинові чи його перепинити. Виключно. У всіх інших випадках треба спочатку одержати судове рішення.
А тепер відкрийте Карний кодекс України й прочитайте статтю 387 частину 1: «Завідомо незаконне затримання або незаконний привід караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або обмеженням волі на строк до трьох років». Юрію Віталійовичу, Ви не хочете добровільно піти у відставку? – Ні?.. До речі, а як Ви прокоментуєте завідомо незаконний привід у міліцію подруги Гангана громадянки Росії Курт-Аджієвої?..
І ще питання, Юрію Віталійовичу, а на підставі чого полковник Соляр прохав суддю Прокопчук арештувати Гангана? У Вас є клопотання Російської Федерації про взяття Гангана під варту на території України? А може клопотання є в Генеральній прокуратурі України чи в Замостянському райсуді м.Вінниця? Чи Ви серйозно вважаєте таким клопотанням телеграму полковника Дмитрієва з Самари, яка була зареєстрована в УБОЗ у Вінницькій області лише через кілька годин після фактичного затримання нацболівця? Тоді перечитайте її ще раз: у цій телеграмі взагалі не міститься прохання про взяття Гангана під варту – лише про його затримання. Я вже не кажу про повноваження полковника Дмитрієва на предмет міждержавних зносин. Можливо Ви, Юрію Віталійовичу, і не знаєте прізвища Генерального прокурора РФ чи Міністра внутрішніх справ РФ, чи Міністра юстиції РФ, але я запевняю Вас, що воно – точно не Дмитрієв.
Вдуматися тільки – якийсь полковник з Самари просить «Республіку Україна» провести позасудове затримання громадянина Гангана й міністр внутрішніх справ України запопадливо кидається виконувати це прохання, навіть не подумавши про те, що таке затримання в даному випадку прямо заборонено Конституцією нашої держави. При цьому пан міністр також не замислюється над тим, що полковник Дмитрієв просить затримати Гангана навіть не на 72 години, а до вирішення питання про екстрадицію росіянина компетентними органами Російської Федерації. І тим більше міністр Луценко не перевіряє повноваження полковника з далекої Самари й не з’ясовує, хто такий Дмитрієв, щоби віщати від імені «компетентних органів РФ». Юрію Віталійовичу, а Ви впевнені, що компетентні органи РФ бажають бачити Гангана на своїй території? Чи Ви вважаєте, що Путін такий же дуркуватий і недалекоглядний, як і міністр внутрішніх справ України?
І ще, пане Луценко. Вам вже доповіли, що недопущення до ув’язненого адвоката, примушування підлеглих до підписання незаконного подання про арешт і тому подібні Ваші витівки охоплюються частиною 3 статті 365КК України «перевищення влади та владних повноважень»? Санкція – до 10 років позбавлення волі…
Вчіть матчасть, Юрію Віталійовичу. Бо з Вашою правосвідомістю – не міліцією керувати, а сліпих через дорогу переводити.
(далі буде)
Володимир Бойко, спеціально для «ОРД»
«Термінатор»? – Провокатор!» (частина 1) /categ_1/article_52296.html
«Термінатор»? – Провокатор!» (частина 2) /categ_1/article_52297.html
«Термінатор»? – Провокатор!» (частина 3) /categ_1/article_52303.html
«Термінатор»? – Провокатор!» (частина 4) /categ_1/article_52310.html
