Події 30 січня і 1 лютого 2008 — го року в сесійному залі Житомирської обласної ради, здавалося, мали б підвести певну лінію – межу в розвитку подій , які на протязі останніх дев”яти місяців позначилися небаченим досі драматизмом, напругою і, найгірше – повною відсутністю результатів , вкрай необхідних для нормального поступального розвитку всіх галузей і сфер життя області.Достатньо навіть побіжного погляду на ситуацію, яка виникла у депутатському середовищі, щоб стверджувати — генератором більшості конфліктів та непорозумінь у середовищі облради є не хто інший,як сама її голова Ірина Максимівна Синявська. Без сумніву ,талановита і наполеглива майстриня політичної інтриги , пані Синявська використала чи не весь свій хист саме у ситуації, коли на перший план висувається вміння говорити напівправду, коли лицемірство та зрада стають мало не єдиними правилами чи навіть принципами щоденних вчинків, промов та заяв. Власне кажучи,той, хто знає Ірину Синявську давно, особливо не дивується її нинішній поведінці, хоча багато хто зауважує , що Ірина Максимівна припустилася останнім часом значно більше помилок, ніж вона їх зробила за весь час своєї, доволі стрімкої політичної кар”єри. Не заглиблюючись в часи комсомольсько- партійної минувщини, можемо зауважити , що лише за останнє десятиріччя пані Синявська встигла побувати у кількох партіях, причому якраз у тих,які опинялися біля владного керма. Якщо треба було бути лояльною і зручною для НДП – будь ласка, Ірина Максимівна займала абсолютно вивірену позицію. Коли на горизонті популярності замаячіла “ Батьківщина” – наша героїня була серед найпалкіших її прихильників.Далі на небосхилі української політики набрала політичної ваги “ Наша Україна “ і звичайно у середовищі найактивніших її діячів була І.М.Синявська. Перемога помаранчевої революції принесла Ірині Максимівні здавалося нечувану перспективу посадово – кар”єрних успіхів,злетів та підвищень. Наче рукавички, вона змінювала посади заступника губернатора, губернатора, а з квітня 2006 – го року — голови обласної ради. І саме тут , на посаді “спікера” обласного парламенту, Ірина Синявська вчинила найстрашніше – вона зрадила партію, виборців, депутатів – однопартійців.У квітні 2007 року, коли у Верховній Раді України за допомогою зовсім не політичних інструментів почала формуватися так звана “ конституційна більшість”,Ірина Максимівна робить очевидно найбільшу тактичну ( та й мабуть стратегічну) помилку у своїй кар”єрі. Вона висловила свою незгоду з рішенням Президента України щодо розпуску парламенту і призначеня ним дочасних виборів. Хоча всім, хто стежив за розвитком подій в Житомирській обласній раді, було зрозумілим, на позиції яких політичних сил і з яких міркувань пристала І.М.Синявська. Ось лише якою була ціна очевидно різкої зміни політичної орієнтації, наразі невідомо. Однак напевне, що високою.
Втім, навіть після такого , все ж таки несподіваного кульбіту , голова облради продовжувала грати у свою звичну гру, міняючи риторику і забарвлення своїх виступів та промов. Адже вже в травні 2007 – го року після ряду висловлювань з категоричним неприйняттям дострокових виборів, в одному із радіоефірів пані Синявська раптом заявила, “ що вийти з ситуації нам треба буде тільки виборами”. Трохи пізніше Ірина Максимівна приголомшила всіх відвідувачів популярного в обласному центрі сайту “Житомир-інфо”, висловивши вітання учасникам мегаблоку “Наша Україна – Народна самооборона”.Тоді ж і там же вона додала, що “ ми виступаємо за створення на Житомирщині Координаційної ради мегаблоку, за участі керівників усіх обласних організацій партій і сил, що увійшли до блоку”. Можливо Ірина Максимівна надіялась на повернення у табір колишніх однодумців, однак прірва зради на той час була достатньо глибокою і вороття назад бути вже не могло. Тим паче, що на той час ( а це була середина літа 2007 -го року), партконференція блоку “Наша Україна” застосувала до п”ятьох депутатів облради вимоги законодавства про імперативний мандат , тобто відкликала їх з партійного списку і припинила їх депутатські повноваження.В числі “п’ятірки “ виключених була і І.М.Синявська. Ця подія неабияк вплинула на поведінку тоді ще голови облради. Вона звернулася з відозвою- листом до президента конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи , де жалілась на фальсифікації, що нібито мали місце на міжпартійній конференції. Варто нагадати, що , потрапивши на вершини владних посад, Ірина Максимівна полюбляла бувати в Європі, однак мабуть не встигла збагнути, що саме європейці найбільше зневажають людей , схильних до мімікрії і політичного флюгерства.
Ситуація з підготовкою до позачергових виборів Верховної Ради, судові рішення та ухвали певний час дозволяли Ірині Синявській перебувати у зручному кріслі голови Житомирської облради. До речі, рада так і не змогла продуктивно запрацювати, однак під керівництвом пані голови депутати, які з нею працювали , прийняли сотні рішень : в основному щодо розподілу, оренди земельних ділянок, лісових масивів, приміщень , що належали до комунальної власності області. А вершиною “прихватизаційного” мистецтва, продемонстрованого в Житомирі за участі особисто І.М.Синявської , став продаж приміщення колишнього ресторану “ Смоленськ “, здійснений напередодні Нового 2008 – го року. Навіть одного такого “ подвигу”, який вчинила пані Синявська 27 листопада 2007 року, підписавши лист , що відкрив дорогу до ганебного продажу “Смоленська” вистачило б, аби висловити голові облради недовіру. Але до цього справа не дійшла, бо, згідно ухвали Печерського райсуду м. Києва , чотирнадцятьом , тепер вже колишнім депутатам облради ( в тому числі і І.М.Синявській) заборонено реєструватись і брати участь у роботі пленарних засідань Житомирської обласної ради.
Кажуть, що з неправдою можна світ пройти, а ось назад повернутись важко. І хоча б якими спритними та продуманими не були б кроки політичної ходи, брехня, лицемір”я і зрада призведуть до обов”язкового падіння. Причому болючого і безславного.Приклад — перед нами.
