Справжньою «бомбою» стала заява екс-глави нафтової кампанії «ЮКОС», політичного в»язня Михайла Ходорковського в інтерв»ю британській «The Sunday Times» про те, що колишній заступник глави президентської адміністрації, а нині віце-прем»єр в уряді Путіна, Ігор Сечин був ініціатором обох процесів у справі ЮКОСа. «Сечин запустив першу справу через жадобу, а другу – через боягузтво» — такими словами Михайло Ходорковський пояснив британському виданню мотиви свого переслідування. На думку опального олігарха, важко сказати, як саме Ігор Сечин переконав Володимира Путіна розпочати процеси проти найуспішнішої російської кампанії. «Може, Путін й справді думав, що я планую якийсь політичний переворот, що, насправді, смішно, оскільки на той час я відкрито підтримував дві опозиційні партії, які в кращому разі набрали б на парламентських виборах 15 процентів на парламентських виборах. Що більш вірогідно, їм потрібна була якась причина – просто привід для атаки на ЮКОС, найуспішнішу нафтову кампанію Росії» .
Цей фрагмент інтерв’ю опального олігарха цікавий, принаймні, з двох сторін. По-перше, звертає на себе увагу, що взяли його не якісь журналісти, а саме з Великої Британії, країни, з якою у Росії останнім часом йде жорстка боротьба на всіх фронтах під гаслом «око- зо око, зуб – за зуб!». Якби далеко не запроторила влада Ходорковського, англійські журналісти його знайшли й інтерв’ю взяли. Чи треба говорити, що для їхніх російських коллег сама думка про це може обернутися великими неприємностями. Про Ходорковського в Росії пишуть рідко й тенденційно негативно. По-друге, чи не впершее за вісім років публічно згадано прізвище одного з «сірих кардиналів» путінської президентської команди та ще й у скандальному контексті. До цього про 48-річного Сечина було відомо дуже небагато – непублічний, не політик але має безпосередні вплив і вихід на президента, впливовий лідер «чекістського крила» в адміністрації, де обіймав посаду заступника. Такий собі «сірий кардинал», якого Путін взяв з собою в Білий дім, призначивши на престижну і публічну посаду віце-прем’єра. Після розгрому ЮКОСа очолив «Роснефть» — державну нафтову кампанію, котра й отримала більшу частину активів, що раніше належали нафтовому гіганту Ходорковского. І треба ж, щоб перший же млинець на новій посаді виявився гливким. Це засвідчило про те, що перехід з Кремля в Білий дім, з адміністрації в уряд, не для всіх буде плавним і безболісним.
Справді, якщо проаналізувати, виходить, що всі останні роки правління Путіна найважливіші і принципові рішення приймались саме в адміністрації президента, уряд же займався їх реалізацією. Після того, як Путін очолив уряд, він знову має стати політичним. Саме під цю функцію оновлюється його склад, змінюється структура. Якщо раніше діяла конструкція: міністерство – агенство – служба, тепер, скоріше за все, вона буде демонтована, або ж частково замінена іншою – кількість агенств і служб буде скорочено, а кількість міністерств зросте, вони підпорядковуватимуться віце-прем’єрам. На думку експертів, з числа віце-прем’єрів і, можливо, керівників силових відомств буде створено колегію або ж президію. Суть не в назві, в аппаратному середовищі новее формування вже охрестили «малим совнаркомом». В цьому вузькому колі, по ідеї, й прийматимуться всі важливі рішення. У цілому ж це нагадує добре знайому з радянських часів систему главків і міністерств з віце-прем’єрами на чолі, які відповідають (курують) конкретні напрямки. Сказати б, не дуже ефективна, бюрократично завантажена й заангажована система, усі вади якої ще на пам’яті. Основний елемент знаменитої командно-адміністративної.
У тих, кого покликав за собою Путін в Білий дім, головного болю стане більше. Тепер, принаймні, їм доведеться відповідати й забезпечувати конкретну ділянку роботи, по-друге, — виходити на люди, спілкуватися з пресою, виступати по телебаченню, зустрічатися з громадянами, іздити по країні. Для людей типу Сечина, інших представників чекістьської школи така місія – нова й незнайома. Чи з огляду на цю особливість, чи в силу інших причин, що нам не відомі, при «плавному» переході з Кремля у Білий дім «загубилися» або ж «зависли» окремі впливові фігури з оточення Путіна. Передусім, йдеться про колишнього голову Мін’юсту і генпрокурора часів розгрому ЮКОСу Володимира Устинова, який одержав доволі несподіване призначення в Южно-Федеральний округ. Впливовий помічник президента Віктор Іванов, який відав кадрами в адміністрації і разом з Сечиним вважався виразником чекістської ідеології, перекинутий на Держнаркоконтроль. Йому пророкували посаду мінімум рівня віце-прем’єра, замість якої він отримав «нагороду за відданість» шефові. Глєб Павловський вважає, що, тим не менш, Іванову доведеться попрацювати, адже колишній чільник «Держнаркконтролю» Віктор Черкесов розглядав цю посаду в якості «окопа для боротьби за крісло голови ФСБ». Протее, він, я і Микола Патрушев виявилися позбавленими своїх посад через міжусобний конфлікт, в який втягнуто немалу кількість російських ефесбешників. Очевидно, Путін вирішив розрубати цей кадровий вузол, вирішивши усунути обох впливових гравців чекістьської команди. Патрушева, котрий тепер очолює Раду Безпеки, змінив у ФСБ Олександр Бортников, який після пітерського управління очолював Департамент економічної безпеки ФСБ. Що ж стосується колишнього пітерського друга Путіна Віктора Черкесова, його переведено на малопрестижну посаду голови федерального агенства озброєнь.
Ще одна несподіванка – відставка міністра зв’язку Леоніда Реймана, який до цього виходив сухим з води ряду корупційних скандалів. Рейману також пророкували посаду віце-прем’єра, його шанси виросли після того, як він ввійшов у керівництво Інституту сучасного розвитку, створенного Дмитром Медведєвим за часів його кандидатства в президенти. Іншим співголовою є глава Мінекономрозвитку Єльвіра Набіулліна, яку пов’язують з группою «ліберальних пітерців». Інститут створено «під Медведєва», як його мозговий центр, щось на зразок Центру стратегічних розробок Германа Грефа. Як би то не було, міністром зв’язку став Ігор Щеголєв, який після навчання у Лейпцігському університеті встиг попрацювати в ТАРС, а з 2002 року очолював службу протоколу президента Путіна. До речі, перший заступник цієї служби, випускник юрфаку ЛГУ, співробітник комітету зовнішніх зносин мерії Санкт-Петербурга часів Собчака (тоді комітет очолював В. Путін) Олег Марков обійняв посаду помічника президента Д. Медведєва. Досвідчений Леонід Рейман змушений задовольнитися посадою радника президента Медведєва. Позбавленими посад виявилися учасники іншого міжусобного конфлікту – Олександр Соколов (Мінкультури) і Михайло Швидкий (агентство по культурі і кінематографії). Останній один час претендував на канал «НТВ», однак йому завадило якраз саме те, що він мало не щодня «з’являвся в телевізорі».
Цікавим на цьому фоні виглядає рішення про узгодження дій з боку двох потужних олігархів, в орбіту конфлікту яких втягнуто десятки тисяч людей і мільярди долларів — Михайла Прохорова та Володимира Потаніна. Прийшло розуміння: треба домовлятися самим, а не апелювати до владних чинників. Розуміння прийшло після того, як вияснилося, що «Норнікель» купує Олег Дерипаска – олігарх, якого пов’язують останнім часом з В. Путіним. Фонд же «КМ Інвес» з активами в 14 мільярдів долларів вирішено поділити по-братському і порівно.
Якщо можна говорити про деяке певне ослаблення «чекістського» крила в оточенні Путіна, то, на думку більшості експертів, «пітерські юристи» (Д. Медведєв, А. Міллер, А. Усманов, С. Киримов), «избранные» (Ю. Ковальчук, М. Ковальчук, С. Чемезов, В. Смирнов, В. Якунін та ін.), «пітерські ліберали» (О. Кудрін, Г. Греф та ін.) свої позиції зберегли, а подекуди – посилили. Тобто, групи, орієнтовані на Путіна, зазнають деяких втрат, а ті, хто близький до Медведєва, почав посилюватися – все закономірно й логічно як для початкового етапу передачі влади. Втім, експерти вважають, що це не надовго й очікують згодом вирівнювання впливу. А от що стосується групи «Альфа – «Ренова» (М. Фрідман, П. Авен, Г. Хан, В. Вексельберг, Л. Блаватник та ін.), то вона опинилася в складній, якщо не безнадійній сиуації. Це випливає, в першу чергу, з гучних скандалів в її основному активі – нафтовій компанії «ТНК-ВП».
«Підвішеною» виявилася і «московська группа (Ю. Лужков, О. Батуріна, В. Євтушенков та ін). Зрозуміло, що Ю. Лужкову рано чи пізно доведеться поступитися місцем (варто тільки тандему Путін-Медведєв зупиниться на узгодженій кандидатурі). Поки ж мерові доводиться демонструвати свою відданість керманичам Росії дрібнопробними скандалами штибу севастопольського. Більше в репертуарі збанкрутілого політика нічого сьогодні немає.
Що ж стосується Михайла Ходорковського, то він, як випливає з уже згаданого інтерв»ю, сподівається на реформу юридичної системи, яку обіцяв виборцям Дмитро Медведєв. За словами екс-керівника ЮКОСа, «деякі кроки, до яких вже вдалася команда нового президента, дають привід для обережного оптимізму».
Як кажуть в Росії, «блажен, кто верует»…
ВОЛОДИМИР КУЛЕБА, для «ОРД»
