МІНІСТРУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Гребенюк
Аліни Миколаївни,
03126, м. Київ, бульв. Івана Лепсе, буд. 40, кв. 34,
ЗАЯВА
ПРО БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ
Сьогодні,
02 вересня 2008 року, я дізналася від дільничного інспектора
міліції Гуменюка, що він відмовляє у порушенні кримінальної справи стосовно
Мельниченка Павла Вікторовича, який без будь-якого приводу по-худіганські напав
на мене та мого малолітнього сина Олексія, нацьковував свого собаку бійцівської
породи, наніс мені побої на очах мого малолітнього сина, погрожуючи при цьому
вбити та покалічити мене і мого малюка, переслідував нас весь цей час і
підсилав до нас своїх приятелів, здійснював психологічний тиск.
Внаслідок
хуліганських дій Мельниченка П.В. я отримала забій лівого плечового суглоба, гостру
реакцію на стрес, серцеві напади та запаморочення, а мій син отримав суттєве
погіршення психічного стану здоров’я, розлад сну та ін. На всі ці факти є
документальне підтвердження (копії
додаю).
Мені
відомо з вихвалянь нападника Мельниченка П.В., що він має давні дружні стосунки
з дільничним Гуменюком та з кимось з “начальствующих” Солом’янського РУ ГУ МВС м. Києва. Також відомо, що кумом Мельниченка
П.В. приходиться чоловік, який працює в УБОЗі м. Києва!!!
Також мені відомо, що по даним фактам заздалегідь існує
домовленість, майже з моменту вчинення Мельниченком П.В. хуліганських
дій, не порушувати кримінальну
справу!!!
Так і сьогодні
дільничий міліціонер Гуменюк повідомив мене, що порушувати кримінальну справу стосовно Мельниченка П.В. не буде, та ніяким
розслідуванням займатись не збирається.
Текст
постанови про відмову в порушенні кримінальної справи дільничний інспектор мені
відмовився давати, і сказав, що ще не написав.
Дільничий міліціонер
Гуменюком умисно проігнорував,
щоб приховати і
вигородити злочинця, що :
·
я отримала забій лівого плечового суглоба, до цього часу не можу підняти вгору руку,
тримати сина на руках, купати його та здійснювати різкі рухи, які необхідні при
догляді за маленькою дитиною, а саме моїм сином, гостру реакцію на стрес, серцеві напади та запаморочення в
результаті умисних хуліганських дій Мельниченка П.В. та його побиття;
·
Мельниченко П.В. бив мене
кулаком в плече неодноразово і в мене в цей час був на руках мій
малюк (1 рік та 5 місяців), який кричав від переляку і
плакав, а тепер має внаслідок дій нападника суттєві порушення психічного стану,
що зафіксовано лікарями в медичних довідках;
·
нападник погрожував
мені позбавити мене та мого малюка життя, якщо я не буду гуляти з дитиною там, де він мені скаже і захоче;
·
ці події бачили люди, які знаходилися недалеко від нас, однак не допитувалися, хоча я
наполягала на цьому – тобто свідки умисно не були допитані дільничним;
·
мене переслідують приятелі Мельниченка
П.В., які чекають мене та мого сина з прогулянки, вирахувавши час нашого
повернення, та їхні дії свідчать, що вони можуть на мене напасти та помститись
за мої скарги в правоохоронні органи;
·
Мельниченко П.В. неодноразово підганяв
свою машину під мій під’їзд в час, коли я повинна повертатися з прогулянки з
сином додому (відповідна заява є у справі);
·
інші обставини справи,
які свідчать, що Мельниченко П.В. умисно без будь-якого приводу напав на мене
та вчинив побиття;
·
такі злочинні
хуліганські дії Мельниченка П.В. носять неодноразовий характер, оскільки 25
серпня 2008 року Мельниченко П.В. нацькував свою собаку на іншу жінку з
дитиною, які проживають в квартирі № 5 в нашому будинку № 40 на бульварі Лепсе
в м. Києві – жінка в результаті отримала переломи, не рухається, лежить дома в
гіпсі.
Таким чином, знайомі міліціонери Мельниченка П.В.
сприяють його умисним злочинним діям, безкарності, та покривають його злочини.
Прошу провести по викладеним мною фактам перевірку та притягнути до
відповідальності Мельниченка П.В.,
й осіб, які йому сприяють.
При перевірці прошу звернути увагу на обставини справи.
Так,
23 серпня 2008 року наряд міліції прибув на територію спортшколи-інтернату, який
знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Івана Лепсе, буд. 46, де на мене та мого малолітнього сина
Олексія був здійснений напад чоловіком та його собакою бійцівської породи, яку
він нацькував на мене та мою дитину без будь-якого приводу, після чого наніс
мені побої, погрожуючи при цьому вбити та покалічити мене і мого малюка.
Чоловік
перебув явно у стані алкогольного чи наркотичного (можливо токсичного)
сп‘яніння, що було помітно неозброєним оком.
Бійцівський
пес був без намордника та паска, а чоловік з пляшкою пива в руках, з якої він
відпивав.
Умисна
хуліганська злочинна поведінка чоловіка була направлена на те, щоб завдати
шкоду моєму здоров‘ю та здоров‘ю дитини, а також небезпечна для нашого життя.
Його
погрози я сприймала і сприймаю як реальні.
На сьогодні я знаю, що це Мельниченко Павло
Вікторович,
який проживає в кв. № 44 буд. 40 на бульварі І. Лепсе
в м. Києві.
Так,
я відпочивала зі своїм малюком (моїй крихітці 1 рік 5 місяців!) на стадіоні
спортшколи-інтернату. Ми з сином гралися на килимку для відпочинку, що беремо з собою.
Раптом
обернувшись я побачила, що малознайомий мені чоловік Мельниченко П.В., тримаючи
свого собаку за нашийник, направляє його
в наш бік і відпускає, після чого собака (без паска та намордника!!, як
завжди!!!!) біжить на великій швидкості до нас і зупиняється над моїм
сином!!!
Мій син аж завмер від
жаху!!!!
Я
почала кричати, щоб цей чоловік забрав свого собаку від дитини, але у відповідь
почула брутальну лайку і матюки в свою адресу. Я кричала, що викличу міліцію. А
у відповідь почула, що міліція мені не допоможе, бо в нього є зв’язки.
Також
цей чоловік почав погрожувати, що якщо він захоче, то його собака загризе мне і
дитину, і із зухвальством насміхаючись над нашою беззахисністю питав, що зроблю
я йому, якщо він не забере свого собаку.
Тим
часом я ринулася до сина і підхопила на руки. Мій син ще не плакав, але було
помітно його сильний переляк. Тут я відчула, що по моїй руці щось тече. Як
виявилося, мій син з переляку оправився прямо в мене на руках.
А
власник собаки Мельниченко П.В. продовжував мене принижувати своєю брутальною
лайкою і наказував забиратися геть, тому, що він так сказав. Також погрожував
вбити мене і мою дитину, що, якщо я миттю не піду, обіцяв звернути шию мені і
моєму сину, ще якось покалічити та інше в такому ж дусі.
Його
собака стрибала на мене і мого малюка. Погрози п‘яного Мельниченка П.В. я
сприймала як реальні, і навіть не сумнівалась, що він нас може покалічити.
Медики при огляді виявили
в мене продовгуваті синці на нозі від кігтів собаки та забій лівого плечового
суглобу, що підтверджує вищевикладене.
Я з переляку почала кричати, що зараз викличу
міліцію, яка мене захистить. Хоча і розуміла, що це нас зараз не врятує.
П‘яного
хулігана Мельниченка П.В. це не спинило.
Мало
того, він продовжував нацьковувати свого собаку на нас.
Я
скомандувала його собаці піти геть. Собака, як не дивно, відійшла.
Мельниченко
П.В., побачивши це, замовк. Постояв, подивився на нас і ринувся на нас з сином.
Дитину
з рук я не відпускала, та намагалась захистити від нападника.
П‘яний
Мельниченко П.В., підійшовши до нас, почав мене сильно бити в плече і
принижувати лайкою мне та мою дитину (при огляді медики зафіксували в мене забої
м’язових тканин, шоковий стан в мене та в моєї дитини та ін.). Вислови
нападника були нецензурними і принижували нашу гідність.
Мій
син від переляку почав плакати і кричати. Але це не зупинило чоловіка. Він
почав наносити мені удари кулаком в плече. Його собака бігав навколо мене.
Я
боялася впасти на землю з дитиною на руках. А чоловік все бив і принижував мене
і мого сина лайливими нецензурними словами. Він погрожував, що зверне шию моєму
сину, якщо, як він казав, я не “закрию рота своєму виродку”.
Я намагалася захистити
дитину і прикривала від ударів. В мене від ударів вже заніміло плече.
Коли
Мельниченко П.В. підійшов до мене і я побачила його очі близько, то помітила
якийсь ненормальний нетверезий блиск в очах. Він не реагував ні на що, в тому
числі і на крик мого сина, а лише продовжував мене бити і штовхати.
По
погляду було явно помітно, що Мельниченко П.В. перебуває в стані сп‘яніння:
алкогольного, наркологічного чи, можливо, токсичного.
Після
цього Мельниченко П.В. перестав мене бити, як очнувся, і сказав, щоб я “заткнула
рот своєму виродку” і сказав, що зараз мене провчать його друзі, щоб я не
була “такой грамотной”. І почав комусь телефонувати з мобільного.
Я
озирнулася навколо і побачила, що недалеко є люди, які дивляться в наш бік. Я
підхопила речі і побігла до них, сподіваючись на допомогу.
Як
виявилося, вони бачили ці напади на мене і чули крики.
На
моє прохання вони надали мені мобільний телефон і я викликала наряд міліції.
Також ці люди казали, що підтвердять побачене.
Мій син не переставав плакати
та кричати і я не могла його ніяк заспокоїти. Я розуміла, що це від переляку.
Наряд міліції прибув через 25 хвилин
після виклику.
Мельниченко
П.В. ще знаходився на стадіоні спортшколи і його собака бігав біля нього без
паска та намордника (який на собаку не вдягає цей чоловік ніколи взагалі!!!).
Я
почала розповідати міліціонерам, що сталося.
Міліціонери
запропонували мені підійти з ними до Мельниченко П.В., який мене бив, що ми і зробили.
Собака Мельниченка П.В. в
одному нашийнику, побачивши міліцію, побігла до них.
Міліціонери
ніяких дій не здійснили, окрім того, що заховалися за огорожею маленького
футбольного поля, залишивши мене саму!!!
Мельниченко
П.В. прямуючи до міліцейської машини, сказав, що він зателефонує якомусь своєму
знайомому і той все наряду міліції пояснить. Чоловік набрав номер і передав
телефон одному з працівників міліції. Працівник міліції уважно слухав що йому
кажуть на тому кінці з’єднання не беручі до уваги протести мене та свідка щодо
цієї розмови. Розмова продовжувалася хвилин п’ять-десять.
Потім, незважаючи на
наявність у мене та свідка малолітніх дітей, які були з нами, нас відвезли у
відділ по вул. Шутова, мотивуючи це тим, що на місці події вони не мають права
приймати в нас заяви.
Весь
час, що ми їхали, Мельниченко П.В. розмовляючи з кимось по телефону, принижував
мене перед тим, з ким розмовляв і домовлявся, у разі затримання, щоб його
знайомий майор міліції чи інший знайомий міліціонер приїхав у відділ і “витяг”
його звідти.
У
відділі нас зустрів працівник міліції на прізвище Ус, який почав насміхатися з
мене й свідка, і з нахабною посмішкою питати, хто тут кого побив. Одночасно з
цим він з приязною посмішкою віднісся до Мельниченка П.В.
Після
мого зауваження стосовно такої поведінки Ус сказав, що в нього просто гарний настрій.
Мене
провели першою для написання заяви в коридор де, навіть, не було де сісти. Ус
мотивував це тим, що в даному місці багато світла.
Мельниченко
П.В. став за моєю спиною. Я сказала, що не буду давати покази при ньому.
Мій стан погіршувався дуже
швидко. В мене боліла ліва частина тіла, паморочилось і було тяжко стояти.
Я попрохала Уса дати мені
води, він відмовив – сказав, що немає води.
Мені
ставало все гірше: нудота підкочувалася до горла, в очах темніло.
Я
сказала, що не можу далі нічого розповідати, бо зараз втрачу свідомість.
Тільки
після цього мене було відведено в кімнату, де була лавка і стіл.
Ус
подав мені на підпис папери і віддав направлення на експертизу.
Те, що я прочитала написаного
Усом з моїх слів, відображало відсотків на 15 події, які відбулися зі мною і
які я розповідала.
Я зауважила про це, але у
переписуванні мені було відмовлено, писати заперечення в мне не було сили.
Мене
було безпардонно випхано в коридор, де не було, навіть стільця.
Я
вийшла на вулицю, але мені ставало все гірше.
Я
підійшла до працівників міліції, яких я бачила за скляною перегородкою біля
входу і попросила води. Вони виявились нормальними людьми, дали мені води і винесли
стілець. Потім дали випити корвалол і викликали бригаду швидкої допомоги – в
мене кололо у серці і були запаморочення.
Лікарі
здійснили мій огляд, констатували “забої м‘язової тканини”, високий
тиск, нервовий зрив (шок) та інше (копію витягу додаю).
Даючи
покази, я наполягала, щоб Ус терміново призначив експертизу чоловікові на стан
сп‘яніння, але це проігнорували.
В
цей день, наскільки мені відомо, Ус не призначив експертизу на виявлення
алкоголю чи наркотиків в організмі чоловіку, який мене бив, погрожував нам та
нацькував на нас собаку.
З
п‘яним Мельниченком П.В., що по-хуліганські мене побив та погрожував розправою
мені та моєму малюку, приязно поговорили, посміялись та просто відпустили до дому.
Усю
ніч я не спала, також майже всю ніч не спав і мій син – він плакав і просився
до мене на руки.
З
самого ранку 24 серпня 2008 року я викликала знов швидку допомогу – не проходили запаморочення, кололо в серці, нудило цілу ніч і боліла
вся ліва верхня частина тіла. В мене сильно підвищився тиск, загальний
стан здоров‘я значно погіршився в результаті стресу та отриманий тілесних
ушкоджень.
Після погроз мене вбити і побоїв я побоююсь виходити на вулицю з сином,
побоююсь за життя та здоров’я мого сина і своє.
Вже третю ніч він плаче і почав боятися людей. А не можу його тримати в
руках, так як болить і німіє ліва рука від плеча до ліктя.
До того ж я одинока матір, тимчасово не
працюю (знаходжусь у відпустці по догляду за дитиною) і мені нікому допомогти.
Хочу доповнити дуже
важливі факти.
25 серпня 2008 р. (це
через 2 дні після подій, які відбулися зі мною та моїм сином) з ранку вищезгаданий Мельниченко П.В. знову нацькував
свого собаку на жінку з дитиною, що проживають в кв. 5 буд № 40 на бул. Лепсе в
м. Києві.
Жінка почала тікати і в результаті чого
зламала ногу.
Вона також викликала того ж дня до себе
міліцію.
Але
ж працівники міліції не забрали у відділ Мельниченка П.В., ніякої експертизи не
призначили, навіть не зайшли до нього, а лише пообіцяли їй, що завтра пришлють
до неї нашого дільничного міліціонера.
Дільничний міліціонер Гуменюк не з’являвся до мене і, навіть, не
телефонував!
А весь цей час Мельниченко
П.В. переслідує мене, а саме:
·
підсилає до мене під під’їзд та у
місця, де я гуляю з дитиною своїх друзів (я впевнена, що це його друзі,
оскільки бачила, що вони спілкуються, а раніше вони в мене під під‘їздом не стояли);
·
у вечорі у 19 годині ставить свій
автомобіль аж під мій під’їзд (раніше такого не було), чекаючи, коли я буду
повертатися з дитиною з прогулянки (він вирахував час закінчення наших прогулянок);
·
у вечорі 28 серпня разом зі своїми друзями стояв біля
мого під’їзду рівно у 20 год. 20 хв. дізнавшись, що я буду в цей час йти до дільничного
інспектора занести документи (хоча я нікому не казала, що піду до дільничного в
цей час, окрім самого дільничного, якому
я зателефонувала особисто!!!!).
Мені прийшлося писати
відповідну заяву, щоб працівники міліції огородили мене від нього та його
переслідувань!!! Але на цю заяву, як видно не відреагували…
Зі
справою мене було ознайомлено тільки після втручання журналістів, а саме 29
серпня 2008 року. До цього часу дільничними інспекторами мені було відмовлено в
ознайомленні зі справою. Мотивувалось це тим, що “не положено” і зі
справою мені можна буде ознайомитись тільки в прокуратурі. Назвати прізвище та
по-батькові нападника мені також було відмовлено на тих же “підставах”.
У
справі, в рапорті одного з прибулих на місце події міліціонерів, чомусь,
помилково вказане ім’я нападника та рік його народження!!!!
Це
грубі помилки, які належить виправити.
І
ще не менш цікава обставина:
28
серпня 2008 року мене було попереджено Комунальним підприємством “Центр
ідентифікації тварин”, куди я звернулася з відповідною заявою, про
майбутній рейд 29 серпня 2008 року у 07 год. 30 хв., метою якого було зробити відеозйомку моєї розповіді та розповіді сина
другої постраждалої від злочинних дій Мельниченка Павла, Мельниченка Павла з його собакою та здійснити
інші заплановані дії.
Але Мельниченка П.В. хтось попередив про
майбутній рейд!! Вже у 6 годині ранку ні Павла, ні його собаки в домі не було (я бачила
як від’їжджала його машина з двору). А в 07 год. 30 хв. приятель Павла вийшов у
двір з портативною камерою і почав знімати всіх учасників рейду.
Справа
в тому, що окрім мене, постраждалої жінки, одиничних працівників
Комунального підприємства “Центр ідентифікації тварин” та дільничних
інспекторів ніхто про запланований рейд не знав… А наскільки мені відомо, зі
слів самого Павла, в нього є добрі знайомі в міліції, кум в УБОЗі і він
сам давно товаришує з нашим дільничним інспектором (тому, мабуть, Павло і
почував себе безкарно)!!!
І
до сьогодні, не вбачаючи на всі злочинні дії Мельниченка Павла, постійні переслідування
мене, реальні погрози в мій бік та в бік моєї дитини, копії наданих мною медичних
довідок і висновку експертизи, написаних заяв та ін., по цей час Мельниченка
П.В. не притягнено до кримінальної відповідальності і як стало відомо, міліція
цього робити не збирається.
Всі
погрози Мельниченка П.В. вбити чи покалічити мене та мого сина я сприймаю
реальними, і переконана, що його дії носять умисний злочинний характер!!!
Мені
приходиться весь час озиратися навколо, гуляти з дитиною в місцях скупчення
людей, просити своїх знайомих та друзів бути зі мною поруч.
Бачачи бездіяльність працівників
міліції Солом‘янського району м. Києва, і потакання злочинам я розумію, що вони
його будуть тільки покривати, і без Вашого втручання нічого не буде, а
злочинець і далі битиме і калічитиме
беззахисних людей.
Тому, враховуючи вищевикладене ПРОШУ
1.
Взяти
під контроль дану справу;
2.
провести
службове розслідування по викладеним фактам щодо бездіяльності, зловживання
своїм посадовим становищем і правами працівників міліції, та їхнього халатного
ставлення до справи;
3.
порушити
кримінальну справу щодо Мельниченка Павла Вікторовича, який проживає в кв. 44 буд.
40 на бульварі І. Лепсе в м. Києві, за вчинені ним умисні злочинні дії щодо
мене, Гребенюк Аліни Миколаївни, мого сина Гребенюка Олексія Ігоровича,
21.03.2007 р.н., постраждалих 25.08.2008 року жінки з дитиною, які проживають в
кв. 5 буд. 40 на бул. Лепсе в м. Києві;
4.
ізолювати
Мельниченка Павла Вікторовича від суспільства як небезпечного хулігана, щоб він
не міг надалі вчиняти інші злочини і калічити людей;
<span style=”” “times=”” new=”” roman”;=”” font-style:=”” font-variant:=”” font-weight:=”” font-size:=”” 7pt;=”” line-height:=”” normal;=”” font-size-adjust:=”” none;=”“ fo
