Про
сплановану і здійснену акцію з руйнації
рибопромислового
та рефрижераторного
океанічного
флоту України, з метою його незаконного
відчуження
у приватну власність та злочинні схеми
розкрадання
бюджетних коштів у 1994-2004 роках.
Навряд чи хтось зможе залишитися
байдужим, прочитавши цю коротку довідку. Передусім, приходить біль,
нерозуміння, як могло статися, що Україна добровільно відмовилася від цілої
ескадри сучасних морських суден. Багато хто побачить за цифрами – явище, цілу
систему, яка дозволяє красти величезні кошти з державного бюджету України,
безкарно розкрадати державну власність.
Севастопольське державне підприємство
«Атлантика» (СГП «Атлантика») було створено 01.09.1972 року. До складу цього
потужного в Радянському Союзі рибопромислового підприємства за станом на 1994
рік (коли М. Шведенко отримав від Л.Кучми посаду Міністра рибного господарства)
входили:
— 41
крупнотонажне океанічне судно-завод, які виробляли в світовому океані
рибопродукцію – товарну океанічну рибу, рибні консерви, рибне борошно і жир.
— 5
берегових виробничих підприємства.
— 4
великих об’єкти соціального призначення та сфери відпочинку.
Чисельність працюючих в СГП «Атлантика»
перевищувала 6000 чоловік. Майже четвертої частини всього працездатного
населення міста Севастополя СГП «Атлантика» надавало стабільний прибуток і
формувало майже 40% міського бюджету.
Частка СГП «Атлантика» у виробництві
рибної продукції в Україні на 1994 рік складала 44% — 365 000 тон на рік
(при загальній частці імпортної рибної продукції на Україну – 7%), це дозволяло
забезпечувати продовольчу безпеку країни та середньорічне споживання кожним
мешканцем України 19,2 кг рибопродуктів, що відповідало фізіологічно обґрунтованій
медичній нормі (сьогодні кожним мешканцем України споживається не більше 5 кг
рибопродукції вітчизняного виробництва при імпорті 75%).
Не зважаючи на те, яку важливу роль в
економіці міста Севастополя, рибної
галузі і України в цілому виконував рибопромисловий комплекс СГП «Атлантика»,
не враховуючи очевидну економічну вигоду роботи флоту (в середньому
рентабельність океанічних суден була не нижче 30%), керівник Міністерства
рибного господарства України (а потім Державного Комітету рибного господарства
та Державного Департаменту рибного господарства)
М.
Шведенко почав переслідувати суто корисну мету, використовуючи своє службове
положення. В результаті дій посадових осіб Мінрибгоспу, Держкомрибгоспу,
Держдепартаменту рибного господарства України державний рибопромисловий флот
України та СГП «Атлантика» були відверто зруйновані і підведені до повного
фізичного та юридичного знищення.
За руйнацією та знищенням СГП
«Атлантика», «Югрефтрансфлот», «Керчрибпром», «Південрибпошук», інших підприємств
океанічного промислу та переробки рибної галузі України стоять ті ж самі
колишні та знов повернуті керівники рибної галузі держави: М.Шведенко,
С.Алимов, В.Бондаренко, В.Андрєєв.
1994 рік
– початок спланованої акції
2 листопада 1994 року Перший
заступник Міністра рибного господарства
України В.Верходанов передає кращі судна СГП «Атлантика» — плавучі консервні
заводи: «Маршал Судець», «Контсруктор Кашкін», «Море содружества» і
рибопромислове судно «Генерал Остряков» в оренду створеному ним же підприємству
– Корпорація «Інтеррибфлот».
Умови оренди – не вигідні для СГП
«Атлантика», завдали державі в особі підприємства значних збитків, про що
свідчать акти перевірок КРУ, проведених по запитах СБУ.
Після передачі цих суден в оренду їх
спорядження, забезпечення та ремонт виконувались за рахунок коштів СГП
«Атлантика». Для забезпечення діяльності суден, переданих в оренду фірмі
В.Верходанова, з інших суден СГП «Атлантика» знімалось обладнання, технічні
пристрої, запасні частини.
Більше того, СГП «Атлантика» виступає
гарантом «Інтеррибфлота» по отриманому в банку кредиту, заклавши у банк свої
судна, які були поставлені на відстій у причалів Севастополя.
Державні судна, закладені в
забезпечення обов’язків фірми В.Верходанова,
замість роботи в океані і виробництва продукції, залишились іржавіти у причалів
Севастополя, так і не виходячи більше в море.
До 1 березня 1997 року завдяки Міністру
М.Шведенку загальна заборгованість СГП «Атлантика» перед бюджетом і фондами
склала більше 5,8 млн. гривень.
В 1997 році договори оренди суден:
«Маршал Судець», «Конструктор Кашкін», «Море содружества» і «Генерал Остряков»
були переукладені строком до 2002 року, а В.Верходанов пішов з держслужби та
легально очолив створену їм Корпорацію «Інтеррибфлот» і інші фірми: ТОВ
«Мінрибпром», ТОВ «Інтеррибпром» — офіційні орендарі за договорами оренди 1997
року.
Внесені зміни до договорів оренди,
підписані М.Шведенком, дозволили В.Верходанову не тільки не сплачувати орендної
плати, а і зробити СГП «Атлантика» боржником своїх фірм.
До 1999 року Корпорація В.Верходанова
стала власником великої кількості нерухомості в м.Севастополі і на Україні,
відверто руйнуючи державне підприємство «Атлантика».
1995 –
1997 роки
За
вказівкою керівника Мінрибгоспу України М.Шведенка судно «10-а п’ятилітка», що
належало СГП «Атлантика», передається в оренду приватній компанії з сумнівною
репутацією «Кримтрансфлот», яка направила судно в територіальні води Аргентини, де судно арештовують і Держава
його втрачає назавжди. Винних та відповідальних – немає.
Укладено угоду з турецькою фірмою на
реконструкцію та будівництво бази відпочинку «Ізумруд», що належала СГП
«Атлантика» на Південному березі Криму. Турецькій фірмі та її субпідрядникам
були перераховані величезні суми з перевищенням всіх норм і лімітів, але роботи
так і не були виконані. В результаті контракт був розірваний, а перераховані
кошти зникли назавжди. Винних та відповідальних – немає.
СГП «Атлантика» перераховувала грошові
кошти на будівництво заводу холодильників в Казахстані, які також ви явились
для підприємства зниклими.
СГП «Атлантика» приймає участь у
будівництві найпотужнішого в Севастополі нафтового комплексу «Югторсан», ставши
акціонером створеного акціонерного товариства. По завершенню будівництва
комплексу пакет акцій СГП «Атлантика», за рішенням керівника Мінрибгоспу
України М.Шведенка був проданий за мізерну ціну власникам нафтового комплексу.
Флагман риболовного океанічного флоту України,
унікальне судно – плавучий завод французької побудови – БКРТ «Анатолій Халін»,
при сприянні державних органів влади України звільняється від арешту в
Нідерландах, після чого приходить в
Севастополь для подальшого ремонту. В результаті злочинної халатності, а можливо і в результаті умисних
дій, на судні під час ремонту виникла пожежа, цілком знищивши судно на очах
тисяч севастопольців. Винних та відповідальних – немає.
1997 рік
Тим часом, коли економіка України дуже
потребувала інвестицій, а влада зверталася за допомогою до країн світової
спільноти, в самії країні, на найвищому рівні державної влади відбувалися
незрозумілі схеми розкрадання державного майна та коштів Державного бюджету в
великих обсягах.
Так, у відповідності до програми розвитку
рибної галузі України на Чорноморському суднобудівному заводі (м.Миколаїв),
було розчато будівництво сучасних рибодобувних суден для СГП «Атлантика». Для
завершення будівництва були необхідні кошти – близько 20 млн. гривень. З цією метою,
за сприянням Голови Держкомрибгоспу М.Шведенка, під гарантії уряду України, був
отриманий кредит в розмірі 10,6 млн. доларів США, строком до 1 року, під 18%
річних. Але замість прозорого використання цього кредиту, паном М.Шведенком була обрана офшорна
схема, для чого була створена та зареєстрована на Британських Віргінських
островах фірма «Fishing Company S.A.», куди і був перерахований отриманий під
гарантію уряду кредит і побудовані сучасні судна: «Олександр Буряченко»,
«Капітан Русак», «Професор Михайло Олександров».
Реалізуючи цю схему Премєр-міністр В.
Пустовойтенко підписав розпорядження від 20.08.97 № 460-р, в якому схвалив
запропоновану головою Держкомрибгоспу України М.Шведенком протизаконну схему
створення державної риболовецької компанії в офшорній зоні. Створивши цю
компанію Уряд України та Держкомрибгосп фактично уникнули від сплати податків
на користь власної держави та порушили ст. 5,6 Закону України «Про
підприємства», ст. 8 Закону України «Про підприємництво», а також ст. 2 і п. 28
ст. 4 Указу Президента України від 6 листопада 1997 року № 1250/97 «Про
положення про Державний комітет рибного господарства України». Компанія
юридично і фактично була виведена з-під контролю органів державного управління,
— є нерезидентом, гроші державного бюджету отримані нею незаконно. При цьому
Держкомрибгосп (М.Шведенко) жодних заходів щодо повернення кредиту компанією не
вживав.
В результаті цієї операції держава
втратила 3 сучасних потужних траулери вартістю 8,54 млн дол. США, не сплачених
податків на суму 2,5 млн. дол.. США, а також 10,6 млн. дол. США неповернутого
банку кредиту.
У 1999 році Генеральна Прокуратура
України провела перевірку з цього приводу і за результатами внесла подання
Кабінету Міністрів України про усунення порушень, в тому числі щодо створення і
реєстрації державної Компанії в офшорній зоні, але порушення не усунуто й досі.
Разом з тим у 2000 – 2001 роках з
Державного бюджету України було виплачено 26,7 млн. гривень для погашення
зобов’язань офшорної компанії «Fishing Company S.A.» перед Ощадбанком, в той
час коли Компанія була цілком спроможна, хай не в повному обсязі, але
виконувати свої зобов’язання (прибутки компанії за 1997 р. – 1 півріччя 2001
року становили 2,4 млн. дол. США).
Таким чином незаконні дії голови
Державного комітету рибного господарства М.Шведенка призвели до того, що
внаслідок невиконання офшорною компанією умов договору перед Ощадбанком щодо
сплати йому коштів у розмірі 46,8 млн. гривень, боргові зобов’язання щодо сплати
кредиту автоматично було перекладено на Державний бюджет України — тобто на
платників податків.
Документи, що є в Севастопольському
морському рибному порту свідчать, що стовідсотковим власником судна «Капітан
Русак» вже є компанія «Fishing Fox Ltd», яка зареєстрована на Кіпрі. Судно
«Александр Буряченко» належить компанії «Fishing Lion Ltd», зареєстрованій на
Кіпрі, а власником судна «Профессор Михаил Александров» — компанія «Fishing
Seal Ltd», теж зареєстрована на Кіпрі, що є офшорною зоною.
А
де ж українська «державна» офшорна компанія «Fishing Company S.A.» з
Британських Вірджинських островів, чим же вона володіє? Чому офшорна компанія,
визначена в усіх документах позичальником кредиту, працює прибутково, однак
кредиту не повертає, а навпаки – використовує ці кошти для нарощування власних
активів? Яким чином необхідно оформити права держави на плавзасоби, фактично
придбані за державні кошти, забезпечити їхню діяльність на користь держави й не
позбутися цієї державної власності? І нарешті — хто відповідатиме за надані
державі збитки та відшкодовуватиме їх до державного бюджету України?
Фактично та юридично ці судна не належать
Державі Україна. Продукцію вони для держави не виробляють, ніяких податків від
їх діяльності держава не отримує, ніякого прибутку від їх експлуатації (який
повинен був направлятися на оновлення рибодобувного флоту України) наша держава
не отримує.
Для чого ж були витрачені державні кошти
(кредит і досі не повернений)? Для чого ж була створена офшорна фірма, яка
стала власником цих суден? Для кого, чи на кого працюють ці судна?
Пошуком відповідей на ці та інші, не менш
цікаві питання займалась Рахункова палата України, яка виявила в ході перевірки
нецільове використання кредитів і нанесення Державі значних збитків та
кричущого порушення чинного законодавства України, а саме:
— чинне
законодавство України не передбачає поєднання статусу державного підприємства
зі статусом нерезидента, яким фактично є ця компанія і який здійснює свою
діяльність відповідно до законодавства іншої держави, тієї, де зареєстрована ця
компанія;
— у
Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, метою якого є
забезпечення єдиного державного обліку суб’єктів, ця компанія не зареєстрована.
До нього включено лише представництво цієї компанії в Україні, як власність
особи іншої держави;
—
траулери, що перебувають у власності компанії, реєстрацію в Державному
судновому реєстрі України, відповідно до вимог Кодексу торговельного
мореплавання України, не проходили, а свідчення про право власності на судна й
свідчення про плавання під Державним прапором України були отримані незаконним
шляхом;
—
Генеральна прокуратура України констатує, що компанія фактично створена,
зареєстрована й здійснює свою діяльність на непіднаглядній для органів
прокуратури України території;
— згідно
з Установчим меморандумом і Статутом від 4 вересня 1997 року, згідно із
законами Британських Вірджинських островів найменуванням зареєстрованої
компанії є «Fishing Company S.A.», а не «Державна риболовецька компанія
«Fishing Company S.A.», як це довільно трактує в усіх своїх документах
Держкомрибгосп, а за ним – і всі інші відомства.
Єдиним документальним підтвердженням
прав власності на цю компанію постійно фігурує сертифікат на 50 тисяч акцій
вартістю 50 тис. дол. США (акції до речі не випускалися), виданий на ім’я
Державного комітету рибного господарства України. Але чого він вартий, коли:
— ці
майнові права Держкомрибгоспу в складі його активів не враховуються. Нічого про
них не знає і Фонд державного майна України;
— кошти
в сумі 50 тис дол. США Держкомрибгоспом компанії не перераховувалися, тобто
немає документального підтвердження факту самої фінансової операції викупу
акцій;
— не
оформлені належним чином фінансові права Держкомрибгоспу оцінюються в розмірі
50 тис дол. США, а це аж 0,3 відсотка активів компанії, яка оцінюється вже 14,5
млн. дол. США;
—
Держкомрибгосп, як власник сертифіката, мав право на отримання дивідендів на
користь держави, але жодної копійки за 1997 – 2002 роки не отримав.
Держкомрибгосп дорученням від 12.09.97 №
4-4-19/63 визначив компанію позичальником кредиту, який вона й отримала згідно
з кредитним договором в Ощадному банку України, інша річ, що компанія й не
збиралася повертати отримані кредитні ресурси, це за неї зробив керівник
Держкомрибгоспу М.Шведенко за рахунок коштів Державного бюджету України, але
пан М.Шведенко не тільки не притягнутий до відповідальності, а ще й знов
обійняв керівну посаду в рибній галузі України, але вже при «Помаранчовому»,
демократичному уряді. Хіба така кадрова політика існує в країнах Евросоюзу?
Отже офшорна компанія – нерезидент
отримала від «багатої» України фактично подарунок у вигляді трьох нових
сучасних риболовецьких траулерів, кожен з яких за несприятливіших обставин
приносить за рік понад 1,5 млн. дол. США чистого прибутку. Кому приносить –
невідомо, але точно відомо, що не державі. Хіба це бізнес за евростандартами?
Цим же питанням займались журналісти
української газети «Третій сектор» та громадське об’єднання «Громадський
контроль», зробивши відкритими для
широкої громадськості негативні результати керівництва галуззю паном
М.Шведенком, але Шведенко продовжував на той момент керувати галуззю та очолив
її і зараз.
1998 рік
В акцію по знищенню державного
океанічного рибопромислового флоту, переслідуючи особисті інтереси, вступає пан
В.Андрєєв – керівник ВАТ «Югрефтрансфлот».
В період державного статусу, до руйнації
СРСР, ця компанія була власником 60% всього рефрижераторного флоту СРСР і 100%
рефрижераторного флоту України, який
забезпечував стабільну роботу державного рибопромислового комплексу України.
На початок 90 років, в період становлення
самостійної української Держави, керівництво цього підприємства на чолі з В.Андрєєвим
«змогло» налагодити близькі стосунки з грецьким бізнесменом і судовласником
паном Ласкарідісом, який мав низку компаній, зареєстрованих в різних офшорних
зонах, до яких відноситься і діюча компанія «Лавінія корпорейшн», яка
зареєстрована в Ліберії.
В результаті співробітництва пана
В.Андрєєва та пана Ласкарідіса, державна власність – рефрижераторні судна, були
приватизовані, а після цього переведені під прапори пана Ласкарідіса, який став
власником цих суден.
Після незаконного відчуження у держави
рефрижераторних суден, погляди В.Андрєєва та державних чиновників Мінрибгоспу
України (без підтримки яких втілить задумане було б не можливо), були звернуті
на рибодобувний флот України – на судна СГП «Атлантика», «Керчрибпром»,
«Південрибпошук». В цьому напрямку пан В.Андрєєв знов зустрів повне
взаємопорозуміння керівників Мінрибгоспу України: Голови М.Шведенка та його
першого заступника В.Бондаренка (В.Бондаренко був висунутий на посаду в
Міністерство ВАТ «Югрефтрансфлот» при сприянні В.Андрєєва).
Результатом цієї «спільної співпраці»
стала фірма «Fishing Company S.A.» з її суднами: «Олександр Буряченко»,
«Капітан Русак», «Професор Михайло Олександров», яка була передана в керування
пану В.Андрєєву, а СГП «Атлантика» очолили погоджені з ним пани О.Кобзар та
О.Чубач.
Квітень
1999 рік
За вказівою першого заступника
Держкомрибгоспу України В.Бондаренка судно «Володимир Калінін» передається в
оренду київській фірмі «Международный
центр информационных технологий». Ця фірма, в свою чергу, передає судно в
суборенду громадянину РФ пану А.Пономарьову.
А.Пономарьов, отримавши в своє розпорядження державне судно «Володимир
Калінін, направляє його в Сенегал, де він (А.Пономарьов) винен велику суму коштів. В результаті судно арештовують
за борги Пономарьова і продають. Зараз
це судно носить нове ім’я «Dakota» і працює під прапором республіки Гвінея.
Орендатор – «Международный центр
информационных технологий», не сплатив
Державі ні копійки орендної плати і незаконно передав судно в суборенду, а після реалізації судна розвернув
діяльність по оповіщенню державних органів про факт втрати державного майна –
судна «Володимир Калінін». А керівництво Держкомрибгоспу при цьому, не має
ніяких претензій до орендаря, звинувачує преємника СГП «Атлантика» — ГП «СУОР»,
вимагаючи від нього величезні минулі борги перед бюджетом та фондами і сплати
значних судових витрат за кордоном.
Липень
1999 рік
Керівництво ВАТ «Югрефтрансфлот»,
отримало у розпорядження судна «Олександр Буряченко», «Капітан Русак»,
«Професор Михайло Олександров», за сприянням керівництва Держкомрибгоспу
України спрямували свої зусилля на отримання останніх найбільш рентабельних
суден СГП «Атлантика». До того часу в СГП «Атлантика» накопичились величезні
проблеми: велика, зростаюча заборгованість у бюджети і фонди, необхідність
модернізації берегових підприємств, невиплачена заробітна плата і непогашена
кредиторська заборгованість.
За згодою з ВАТ «Югрефтрансфлот»
керівництво Держкомрибгоспу України 14 липня 1999 року реорганізує СГП
«Атлантика» на 3 самостійних підприємства, в результаті чого флот був
відірваний від берегової структури, а берегові підприємства залишились без
свого основного замовника. Багатотисячний колектив СГП «Атлантика» в один день
був звільнений з СГП «Атлантика» і оформлений на контрактній основі у створене
підприємство Державна крюінгова
компанія «Атлантика», яка не мала на
балансі засобів виробництва і займалась тільки підбором кадрів для суден
всіляких судновласників.
Зробивши таким чином «реструктуризацію»
СГП «Атлантика», пан М.Шведенко виконав завдання, поставлені паном В.Андрєєвим:
—
берегові підприємства, створені для
забезпечення флоту, залишились без флоту, сам на сам зі своїми проблемами;
—
багатотисячний колектив СГП «Атлантика» був відсторонений від приватизації
державного майна підприємства;
— ГП
«СУОР» з решткою державних суден, потрапило у залежність від пана В.Андрєєва, який мав все необхідне для
забезпечення суден;
—
Керівником ГП «СУОР» був призначений пан О.Кобзар, вже зарекомендувавший себе
«слухняним» та «керованим».
12
серпня 1999 року
Початок завершальної стадії: підпорядкування всього діючого
рибопромислового флоту ВАТ «Югрефтрансфлот», для чого керівництвом Держкомрибгоспу України знову використана
схема офшору – всі діючи судна передаються в керування офшорної фірми пана
В.Андрєєва «Livingstone shipping inc»,
зареєстрованої в Панамі.
При цьому, фірма «Livingstone shipping
inc», маючи на своєму балансі лише стіл та комп’ютер, отримала в своє повне
розпорядження:
— 17
рибодобуваючих та транспортних суден;
—
вироблену цими суднами продукцію, яка знаходиться в них на борту на суму 2.075.000 доларів США;
—
вироблену та реалізовану цими суднами продукцію, але ще не оплачену на суму 2.337.800 доларів США.
Серпень
1999 рік
В СГП «Атлантика» залишившись без флоту і
втративши інтерес з боку пана В.Андрєєва, був призначений новий керівник пан
С.Курдюков.
Стан СГП «Атлантика» на серпень 1999
року:
—
входячи у склад СГП «Атлантика» підприємства не працюють за відсутності
замовника;
— все
майно та виробничі площі здані в оренду на невигідних для підприємства умовах.
Всього біля 340 фірм орендарів;
—
договори оренди укладені за прямими вказівками М.Шведенка і Бондаренка;
— бази
відпочинку передані в оренду кримінальним структурам на 50 років;
—
розкрадені товарно-матеріальні коштовності зі складів та суден на мільйони
гривень.
Серпень
1999 – червень 2000 року
Завершення стадії привласнення керівником
рибної галузі України М.Шведенком державних суден ГП «СУОР»: штучне створення
боргів та підведення до банкрутства ГП «СУОР».
«Кероване» керівництво ГП «СУОР»
(О.Кобзар, О.Чубач), повністю відсторонені від керуванням флотом, дія за
вказівкою керівників ВАТ «Югрефтрансфлот» та «Livingstone shipping inc» — панів
В.Андрєєва, Федотова, Єфремова, беруть кредити, направлені на забезпечення
життєдіяльності флоту, переданого в керування «Livingstone shipping inc».
Ремонт, забезпечення потреб суден всім необхідним здійснюється через фірми та
фірмочки пана В.Андрєєва, за високими цінами і за рахунок ГП «СУОР», за рахунок
держави, але вся вироблена суднами продукція залишається у розпорядженні
«Livingstone shipping inc», панів В.Андреєва
та М.Шведенка. В результаті такої «нехитрої» схеми, погодженої з керівництвом Держкомрибгоспу України, борги
ГП «СУОР» перед Андрєєвим-Шведенком виросли як сніжний ком.
Водночас із штучною накачкою боргів,
керівництво «Livingstone shipping inc»
виводили з виробничої діяльності судна, які потребують значних витрат на
проведення ремонту, що не входило до планів власників «Livingstone
shipping inc». Так, як не потрібні, були приведені в Севастополь і поставлені на відстій судна :
«Марія Поливанова», «Шепетовка», «Таганрог», «Орліноє», «Григорій Ковтун»,
«Курс». При цьому, по причині відсутності у ГП «СУОР» власного причалу, ці
судна ставились на відстій у підприємства, які підконтрольні ВАТ
«Югрефтрансфлот», що приводило до збільшення боргів державного підприємства
«СУОР» перед паном В.Андрєєвим.
До червня 2000 року, в результаті штучної
«накачки» боргів ГП «СУОР» перед ВАТ «Югрефтрансфлот» і «Livingstone shipping
inc», були створені передумови так званої «приватизації за борги».
Водночас, з метою недопущення стягнення
за боргами перед «Атлантикою», нерухоме майно великого боржника «Атлантики» —
фірми «Інтерфлот» (Лос Пальмас, Іспанія) – два офіси у Лос Пальмасі
вартістю більш ніж 1 000 000 доларів США, були переоформлені за сприянням керівництва
«Livingstone shipping inc» у власність фірми пана Ласкарідіса – «Італомар».
Основні показники державного підприємства
«СУОР» за період «керування» його суднами «Livingstone shipping inc»:
— борги
перед бюджетом – 1 662 600 грн;
— борги
у пенсійний фонд – 2 460 700 грн;
— борги
по заробітній платі – 2 954 000 грн;
—
кредиторська заборгованість – 92 855 600 грн.
Крім того, по боргах, які з’явилися під
час «керування» флотом фірмою
«Livingstone shipping inc», в порту Лос Пальмас (Іспанія) накладені додаткові
арешти на судна «Генерал Петров», «Анатолій Ганькевич», «Пятигорск»,
«Біосфера».
Червень
2000 року
С.Курдюков, намагаючись зберегти флот та
відродити СГП «Атлантика», як єдиного рибодобуваючого та рибообробного
комплексу, висуває свою кандидатуру на посаду Генерального директора ГП «СУОР»,
представивши концепцію відродження підприємства, і за згодою Севастопольської
міської державної адміністрації займає посаду Генерального директора ГП «СУОР».
Призначення С.Курдюкова стало
поперек планів Шведенка, який розпочав
відкриті протидії новому керівнику підприємства.
За його особистою вказівою в керівництві
«Livingstone shipping inc» були залишені найкращі судна ГП «СУОР»: «Олексій
Слободчиков» та «Іван Голубець» — ніби то для погашення кредитної лінії,
наданої фірмою Ласкарідіса «Лавиния Корпорейшн». Повідомлень про отримані
кредити та їх використання керівництву ГП «СУОР» представлено не було, не
дивлячись на неодноразові прохання та звернення.
Крім того, за вимогою пана Н.Шведенка, за
вивід з під управління «Livingstone shipping inc» інших суден, керівництво ГП
«СУОР» взяли в «Енергобанку» м.Києва кредит та перерахували 1 000 000 доларів США на рахунки
«Livingstone shipping inc». Після чого керівництво Укрдержрибгоспу на чолі із
паном М.Шведенком відсторонилося від вирішення проблем ГП «СУОР» ними ж і
створеними.
Вересень
2000 – січень 2001 року
Документи щодо ведення господарської
діяльності «Livingstone shipping inc» під час управління державними суднами та
щодо отримання кредитів керівництво ГП «СУОР» так і не отримало, не дивлячись
на намагання.
В результаті чого протистояння між
керівництвом Укрдержрибгоспу України, ВАТ «Югрефтрансфлот» і «Livingstone
shipping inc» з одного боку та ГП «СУОР»
з іншого боку лише посилювалося, а «накачані» борги ГП «СУОР» перед
«Livingstone shipping inc» в сумі 8 000 000 доларів США, підвели підприємство до банкрутства, як й
було заплановано Шведенком та іншими організаторами акції.
Лютий
2001 року
(далi буде)
