Шановні форумчани! Стаття , яка пропонується Вашій увазі, фактично є скороченим варіантом поданої мною, в порядку ст. 95 КПК України, заяви-повідомлення про вчинення злочинів військовими посадовими особами УСБУ у Вінницькій області на ім’я Генерального прокурора України. На жаль, майже як завжди , Генеральна прокуратура України „зіграла в один дотик” і переадресувала заяву одному з тих, хто ці злочини благословив – прокуратурі Вінницької області. Як і слід було очікувати, остання, не спромоглась на щось більш оригінальне, ніж надання банальної відповіді, за підписом начальника відділу Г.Підвербної, про те, що „прокуратурою розглянуте ЗВЕРНЕННЯ…., щодо незаконного , на ВАШУ ДУМКУ, притягнення до кримінальної відповідальності, неповноти та однобічності досудового слідства…. За результатами РОЗГЛЯДУ повідомляю , що державний обвинувач…являючись самостійною процесуальною особою …подавав апеляції. Будь-якої упередженості ним не допускалось. Не встановлено фактів впливу сторонніх осіб на державного обвинувача, а також його можливих корупційних діянь… ”. Навіть натяку про результати перевірки наведених в ЗАЯВІ ФАКТІВ та прийняте на її підставі , передбачене ЗАКОНОМ, підсумкове рішення, в цій відповіді немає . Одним словом відповідь надана в стилі розмови глухого з німим.
Звертаюсь до кожного з Вас, незалежно від того хто і яку позицію займає в оцінці стану справ у державі, допомогти, „заблукавшим в трьох соснах” наглядачам за дотриманням законності в країні, виконати вимоги передбачені ст.98 КПК України і винести постанову про порушення кримінальної справи, або виконати вимоги ст.99 КПК України і винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Роздруківка всіх Ваших відгуків та порад буде долучена до матеріалів оскарження рішення прокуратури до суду.
З повагою Юрій Левченко
Займаючи постійно посади, повязані з виконанням організаційно-розпорядчих обов”язків, військові службові особи Управління СБУ у Вінницькій області: начальник відділу контррозвідувального захисту економіки (КЗЕ) підполковник Ігор Сосновський, старший оперуповноважений цього ж відділу капітан Юліан Мігаєнко, старший слідчий слідчого відділу майор Руслан Сич та начальник слідчого відділу полковник Сергій Пугач, з корисливих мотивів та в інтересах третьої особи – директора приватних будівельних підприємств „Сан-Буд” та „Поділля-Буд” Олександра Самойленка, використовуючи не за цільовим призначенням державні кошти, підсобний апарат, надані їм в службове користування приміщення, засоби транспорту та зв”язку, шляхом підроблення доказів обвинувачення домоглися порушення заступником прокурора Вінницької області Володимиром Сичуком в листопаді 2005 року кримінальної справи по обвинуваченню мене у скоєні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч.2 ст.364 та ч.2 ст.366 КК України. Їхні безпосередні начальники — полковник Петро Король, полковник Микола Малиновський та генерал-майор Іван Кулак, всупереч своїм службовим обовязкам, злочини, що чинили підлеглі, умисно не припинили. За їхнім наполяганням, кримінальна справа, в порушення закону про підслідність, для проведення досудового розслідування прокуратурою Вінницької області була спрямована слідчому відділу УСБУ у Вінницькій області.
Після дворазового продовження терміну досудового розслідування, за умови відсутності потерпілої сторони та застережень Генеральної прокуратури України щодо неможливості винесення законного рішення у справі в силу допущених на стадії досудового слідства правопорушень, під тиском зазначених військових службових осіб Управління СБУ у Вінницькій області, справа була направлена до суду. Знаходячись під впливом „кришуючих” Олександра Самойленка правоохоронців, місцевий суд 20 листопада 2006 року виніс вирок про позбавлення мене волі строком на 6 років, який був скасований апеляційним судом Вінницької області 23.03.2007 року.
В процесі повторних розглядів справи судом першої інстанції зясовано, що в процесі досудового розслідування слідчим свідомо не долучено до матеріалів справи понад 50 первинних документів, що мають істотне значення для встановлення істини у справі, в одних випадках неправильно застосовані, а в інших випадках безпідставно не застосовані норми цивільного права, кримінально-процесуального та кримінального закону. Cудом першої інстанції двічі приймалось рішення про направлення справи на додаткове розслідування у відповідності з правилами підслідності, однак завдяки тиску ініціаторів кримінальної справи на апеляційний суд, останній, рішення судів першої інстанції незмінно скасовував та направляв справу на новий судовий розгляд.
Четвертий розгляд справи в суді першої інстанції знову увінчався винесенням постанови про повернення справи прокурору для усунення порушень кримінально-процесуального кодексу України, допущених свого часу досудовим слідством. Проте й цього разу, дбаючи про „честь мундиру”, прокуратура знову направила подання до апеляційної інстанції з вимогою скасувати постанову суду та направити справу на новий (П’ЯТИЙ !!) розгляд в суд першої інстанції.
Подаючи матеріали на порушення кримінальної справи до прокуратури Вінницької області про те, що „ Левченко Ю.А., будучи службовою особою… на підставі неправдивих документів, реалізував ВАТ „Автосервіс”… незавершене будівництво, яке в дійсності належить ППБК «Поділля-Буд» і таким чином ….заволодів майном ВАТ „Автосервіс»…., чим умисно скоїв шахрайство…,зловживання службовим становищем… та службове підроблення.. ” , вказані військові службові особи УСБУ у Вінницькій області достеменно знали, що приватне підприємство „Поділля-Буд” ніколи не було і не могло бути власником незавершеного будівництва з огляду на наступне.
Незавершене будівництво, про яке йде мова, було розпочате на підставі договору про спорудження 35-ти квартирного будинку по вул. Енгельса 35 від 09 квітня 1997 року, укладеного між ВАТ „Вінницький консервний завод” (скорочено ВАТ „ВКЗ”), як Замовником та приватним підприємством „Сан-Буд”, як Виконавцем. За цим договором, Замовник зобовязався надати під будівництво належні йому земельну ділянку, інженерні комунікації, передати у власність Виконавцю частину квартир новозбудованого житлового будинку , а Виконавець , за рахунок своїх матеріалів та робіт, до липня 1998 року зобов”язався цей житловий 35 квартирний будинок спорудити.
Всі дозволи на проектування та здійснення будівництва житлового багатоквартирного будинку отримував Замовник , а Виконавець, демонтувавши та оприбуткувавши в односторонньому порядку належний державі гуртожиток (залишковою вартістю 45 тис грн), незаконно вилучений з статутного фонду ВАТ „ВКЗ” овочевий магазин ( залишковою вартістю 68 тис грн) та автозаправочну станцію, що знаходилися на балансі Замовника, протягом 1997 року спорудив своїми силами лише незакінчений нульовий цикл 35-ти квартирного будинку (незавершене будівництво). Подальше будівництво, в тому ж таки 1997 році ним було припинене, оскільки 27 вересня 1997 року газета „Урядовий кур”єр” ( № 179-180) опублікувала оголошення про початок процедури банкрутства Замовника .
Акти виконаних робіт, з зазначенням цінових параметрів робіт та вкладених в незавершене будівництво будматеріалів, Виконавець не підготував, відповідні підтверджуючі документи Замовнику не надав. Після порушення арбітражним судом Вінницької області провадження у справі про банкрутство ВАТ „ВКЗ”, заяви про включення себе до складу кредиторів боржника Виконавець не подав, а тому в список кредиторів включений не був.
Вищевказані військові службові особи УСБУ знали, що 09 лютого 1998 року Арбітражним судом Вінницької області була винесена постанова про визнання ВАТ „ВКЗ” банкрутом , а 18 лютого 1998 року створена комісія по його ліквідації. В силу цих обставин підприємницька діяльність ВАТ „ВКЗ” була припинена і будь-які боргові зобов’язання банкрута перед приватним підприємством „Сан-Буд” визнані такими, що минули. Таким чином, право на повернення вкладених у незавершене будівництво коштів Виконавець втратив.
Саме ж незавершене будівництво, залишившись в складі цілісного майнового комплексу ( скорочено ЦМК ) ВАТ „ВКЗ” ввійшло в ліквідаційну масу, реалізацією якої займалася ліквідаційна комісія банкрута. Документи про вилучення незавершеного будівництва зі складу ЦМК на користь третіх осіб, в тому числі ПП „Сан-Буд”, ліквідаційною комісією ВАТ „ ВКЗ” не вчинялися.
Військовим службовим особам УСБУ було відомо, що 12 жовтня 1999 року, голова ліквідаційної комісії А.Г. Довговецький, не маючи законних підстав діяти від імені директора ВАТ „ВКЗ” , оскільки підприємницька діяльність ВАТ „ВКЗ” була припинена, а працівники звільнені на підставі ст.17 Закону України „Про банкрутство”, вчинивши службове підроблення, уклав договір № 42 з ПП „Сан-Буд” на спорудження 60-ти квартирного житлового будинку по вул. Енгельса, в якому банкрут виступив Замовником, а ПП „Сан-Буд” Виконавцем.
Договір № 42 від 12.10.1999 року не давав жодних підстав для набуття права власності на незавершене будівництво приватним підприємством „Сан-Буд” не лише з точки зору недійсності підпису голови ліквідаційної комісії А.Г. Довговецького, як директора ВАТ „ВКЗ”, але й з точки зору відповідних статей діючого на той час Цивільного кодексу УРСР (1963р), Закону України „Про власність” та інших нормативних актів.
Для набуття права власності на незавершене будівництво по вул. Енгельса 35, приватному підприємству „Сан-Буд” потрібно було б укласти з ліквідкомісією договір купівлі-продажу незавершеного будівництва, чого зроблено не було. Сам же факт укладення договору № 42 від 12.10.1999 року свідчить про те, що до моменту остаточного продажу майна банкрута, незавершене будівництво знаходилося в складі ліквідаційної маси.
19 жовтня 2000 року цілісний майновий комплекс, зо всіма активами і пасивами, на відкритих торгах викупила компанія „Ukinvest Development Limited”. Новий власник ЦМК, в числі інших документів, зокрема, отримав й право вимоги боргу приватного підприємства „Сан-Буд”, як Виконавця робіт по спорудженню житлового будинку перед Замовником – ВАТ „ВКЗ”. Після продажу майна банкрута, в юридичної особи ВАТ „Вінницький консервний завод” належного їй майна не залишилося. Перехід до покупця ЦМК права власності на незавершене будівництво по вул. Енгельса 35 підтверджується низкою документів та матеріалами офіційного листування між створеним покупцем підприємством «Вінницький консервний завод» і приватним підприємством «Сан-Буд».
Підтвердженням відсутності претензій на незавершене будівництво у приватного підприємства „Сан-Буд”, зокрема, слугує факт укладення ним договору № 7/1 від 29.01.2001 року на спорудження 60-ти квартирного житлового будинку по вул. Енгельса в м. Вінниці з підприємством „Вінницький консервний завод”, як з Замовником та власником незавершеного будівництва. Цей договір, в зв”язку з припиненням виробничої діяльності приватного підприємства „Сан — Буд”, в подальшому був визнаний таким , що втратив чинність.
Саме ці обставини, про що достеменно знали військові службові особи УСБУ у Вінницькій області, лягли в основу укладення мною, на підставі відповідних повноважень від імені підприємства „Вінницький консервний завод”, Генеральної угоди з ВАТ „Автосервіс” від 10.03.2004 року на спорудження 60-ти квартирного житлового будинку , розпочатого і припиненого приватним підприємством „Сан-Буд” в 1997 році .
Демонтувавши споруджене приватним підприємством „Сан-Буд” незавершене будівництво, ВАТ «Автосервіс», протягом 2004-2005 років, звів на його місці багатоквартирний житловий будинок, який в подальшому, після приймання в експлуатацію державною комісією, був заселений , в основному, сім”ями військовослужбовців та працівників МНС України.
Вищезазначені військові службові особи УСБУ у Вінницькій області достеменно знали також про те, що приватне підприємство „Поділля-Буд”, не надавши жодного підтверджуючого документу на право власності на незавершене будівництво, 02 квітня 2004 року уклало генеральну угоду з ВАТ „Автосервіс” на передачу останньому „незакінченого нульового циклу житлового будинку в м. Вінниці по вул. Енгельса 35”, за якою в повному обсязі отримало передбачені угодою кошти від визначеної ним ціни незавершеного будівництва в сумі 17 000 гривень
Знали вони й про те, що в процесі провадження порушеної 02.04.2004 року господарським судом Вінницької області справи про банкрутство приватного підприємства „Сан-Буд”, до суду надійшли заяви кредиторів з майновими вимогами до боржника на суму 2 076 000,00 грн . В зв”язку з тим, що зазначена сума боргу приватним підприємством „Сан-Буд” не була погашена навіть частково, 11.02.2005 року господарський суд Вінницької області прийняв постанову про визнання приватного підприємства „Сан — Буд” банкрутом, а військовий прокурор Вінницького гарнізону порушив кримінальну справу стосовно розтрати приватним підприємством „Сан-Буд” понад 1,5 млн бюджетних коштів, перерахованих йому Головним командуванням Військово-повітряних Сил України на спорудження житла для військовослужбовців.
Тож захищаючи приватні інтереси О.Самойленка, військові службові особи УСБУ у Вінницькій області, шляхом порушення кримінальної справи організували на мене , як одну з ключових фігур поновлення робіт по спорудженню 60-ти квартирного будинку по вул. Енгельса 35, „наїзд”, яким намагалися, з однієї сторони, „реабілітувати” О.Самойленка в очах досудового слідства, а з іншої, отримати необхідні йому кошти.
Характерно, що до моменту порушення кримінальної справи її організатори та виконавці намагалися „обкласти” версію мого обвинувачення доказами про те, що так зване незавершене будівництво, начебто належало приватному підприємству „Сан-Буд”. Проте пізніше, очевидно зрозумівши безперспективність отримання коштів приватним підприємством «Сан-Буд», фальсифікатори кримінальної справи визнали більш доцільною версію обвинувачення побудовану на твердженні про те, що власником незавершеного будівництва є інше приватне підприємство – «Поділля-Буд» .
Постанови про порушення кримінальних справ по обвинуваченню Ю.А.Левченка від 04.11.2005 року та 14.11.2005 року свідчать, що в цей період досудове слідство «бачило» приватне підприємство «Поділля-Буд» власником незавершеного будівництва як правонаступника приватного підприємства „Сан-Буд”. Постанова ж про притягнення як обвинуваченого від 16.11.2005 року такий висновок слідства навіть конкретизувала — приватне підприємство „Сан — Буд” начебто було реорганізоване в приватне підприємство „Поділля-Буд” 26 вересня 2000 року, а тому , мовляв , і стало власником незавершеного будівництва по вул. Енгельса 35 .
Лише через деякий час після порушення кримінальної справи, її виконавці зупинилися на остаточному варіанті визначення власника незавершеного будівництва. На їхню думку приватне підприємство „Поділля-Буд” стало власником незавершеного будівництва на підставі договору купівлі- продажу № 2-Б , який, начебто, був укладений між приватними підприємствами „Сан-Буд” та „Поділля-Буд” 24 січня 2001 року і акта приймання-передачі від 26.01.2001 року.
Наявні матеріали свідчать, що до 16 листопада 2005 року даними про наявність договору купівлі-продажу № 2-Б від 24.01.2001 року та вчиненого на його основі акту приймання-передачі від 26.01.2001 року досудове слідство не володіло, а якщо і володіло, то не ризикувало їх „світити” в матеріалах справи з огляду на існування низки фактів та обставин, що вказували на службове підроблення цих документів.
Вперше про існування договору № 2-Б від 24.01.2001 року та акту приймання – передачі від 26.01.2001 року , слідчому на допиті 08.12.2005 року повідомила свідок Вікторія Самойленко – дружина О.М.Самойленка та власник приватного підприємства „Поділля-Буд”. В подальшому, правда, підтвердити ці покази в процесі судового засідання свідок не змогла, пояснивши, що всіма господарськими справами підприємства займалися виключно директори підприємства , а вона особисто нічого не памятає . Однак, саме після допиту Вікторії Самойленко , досудове слідство „дійшло висновку” про те, що приватне підприємство „Поділля-Буд” є власником незавершеного будівництва на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу від 24.01.2001 року та акту передачі від 26.01.2001 року, а не в порядку правонаступництва.
Тож достеменно знаючи про службове підроблення посадовими особами приватних підприємств „Сан-Буд” і „Поділля-Буд” договору купівлі-продажу № 2-Б та акту приймання-передачі від 26.01.2001 року, організатори та виконавці замовної кримінальної справи, продовжуючи діяти в інтересах О.М.Самойленка, свідомо пішли на фальсифікацію так званого „Звіту про оцінку майна – 60-ти квартирного житлового будинку (незавершене будівництво), що ( начебто! ) рахується на балансі ППБК „Поділля-Буд”. З цією метою, слідчий Р.В.Сич, 09.11.2005 року, за умови відсутності демонтованого незавершеного будівництва та всупереч вимогам чинного законодавства, яке передбачає проведення в таких випадках будівельно-технічної експертизи, виніс постанову про призначення товарознавчої експертизи, в результаті чого на світ з’вився вищевказаний „Звіт про оцінку….”, а не висновок експерта.
Порушивши вимоги Закону України « Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» стаття 11 якого проголошує, що : «Замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб’єкта оціночної діяльності до майна , що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки », організатори та виконавці кримінальної справи, не маючи жодного відношення до майна та відповідних повноважень від особи , якій це майно належало на законних підставах та не забезпечивши доступ оцінювача до цього майна ( незавершене будівництво той час уже не існувало), підготували текст договору на проведення незалежної оцінки № 70-05-Р з приватною структурою „Вінницький проектний інститут” , в якому УСБУ у Вінницькій області виступило «Замовником» .
На підставі цього договору військові службові особи УСБУ у Вінницькій області залучили до проведення експертизи не судового експерта , а оцінювача., який „відповідної підготовки не пройшов та атестований як експерт певної спеціальності” не був. Підготовлений оцінювачем «Звіт про оцінку майна….» оформили , як здійснену в рамках порушеної кримінальної справи експертизу .
Свідомо не повідомивши оцінювача про існування висновку іншої організації про необхідність демонтажу, спорудженого приватним підприємством „Сан-Буд” в 1997 році незавершеного будівництва в повному обсязі, про факт демонтажу цього незавершеного будівництва відкритим акціонерним товариством „Автосервіс” в 2004 році, посадові особи УСБУ, тим самим свідомо ввели оцінювача в оману.
В результаті шахрайських дій військових посадових осіб УСБУ у Вінницькій області, оцінювач, помилково вважаючи , що оцінює споруджений в 1997 році обєкт незавершеного будівництва, фактично оцінив роботи та вкладені в будівництво будматеріали відкритим акціонерним товариством „Автосервіс” протягом 2005 року. Як наслідок, вартість неіснуючого обєкта , порівняно з його ціною зафіксованою в генеральній угоді між „Поділля — Буд” і ВАТ „Автосервіс” від 02.04.2004 року , зросла в 25 разів і досягла відмітки 429 641 грн ( з ПДВ — 515 569 грн )
Характерно, що саме результатами цього „Звіту…” керувався директор приватного підприємства „Поділля — Буд” О.М. Самойленко, подаючи заяву на ім”я слідчого Р.В.Сича з проханням долучити до матеріалів кримінальної справи копії позовної заяви „Поділля-Буд” від 25.01.2006 року (!?) до господарського суду Вінницької області з вимогою до ВАТ „Автосервіс” про повернення обєкту незавершеного будівництва або відшкодування матеріальної шкоди. ( у розмірі, який в 25 разів ( !?) перевищував ціну незавершеного будівництва, зазначену ним же, в укладеній ним же Генеральній угоді від імені приватного підприємства „Поділля-Буд” з ВАТ „Автосервіс” від 02.04.2004 року про продаж останньому неналежного „Поділля-Буд” незавершеного будівництва по вул. Енгельса 35).
Характерно, що в ході моєї особистої зустрічі з директором приватного підприємства „Поділля — Буд” О.М.Самойленком, що відбулася в другій декаді грудня 2005 року в присутності іншого директора цього підприємства, колишнього працівника УВС Вінницької області М.І.Фертюка в приміщенні „Елітного більярду” в м. Вінниці по вул. Космонавтів 8, останнім було заявлено, що справа може бути закрита у випадку надання цим особам особисто мною 100 тис доларів США.
Приблизно в той же час, з пропозицією щодо „звільнення сина від кримінальної відповідальності на певних умовах” звертався до моєї 88-річної матері один із співробітників УСБУ, який побажав залишитися невідомим. Дещо пізніше, а саме в лютому 2006 року з пропозицією „ урегулювати справу за 25 тис доларів США” до одного із моїх захисників звертався юрист приватного підприємства „Поділля – Буд” С.А.Хоменчук ( рідний брат першого заступника прокурора Вінницької області). Пізніше , в квітні 2006 року, цю ж пропозицію він повторив іншій знайомій мені особі, однак всі ці пропозиції були мною відкинуті.
Неодноразово та настійливо радили мені в той час звернутися „за допомогою” до керівництва УСБУ у Вінницькій області довірені особи з близького оточення цього самого керівництва
Слід зазначити, що постанову про порушення кримінальної справи я намагався оскаржити в Ленінському районному суді м. Вінниці. Мою скаргу особисто розглядав голова цього суду , колишній працівник прокуратури Вінницької області І.Ю.Вишар, (приятель заступника прокурора області В.В.Сичука, який виносив постанову про порушення кримінальної справи по моєму обвинуваченню). Як і слід було чекати, 28.12.2005 року І.Ю.Вишар виніс рішення , яким в задоволенні скарги відмовив.
Апеляційний суд Вінницької області своєю ухвалою від 02.03.2006 року рішення І.Ю Вишара скасував , зобов’язавши цей же суд, але в іншому складі, розглянути скаргу повторно. Цю процедуру виконував теж колишній працівник прокуратури Вінницької області — суддя А.В.Михайленко. Останній, мотивуючи свої дії тим, що „органом досудового слідства по кримінальній справі по обвинуваченню Ю.А.Левченка розпочато виконання вимог ст.218 КПК України”, 22.03.2006 року прийняв рішення про відмову „в задоволенні скарги на постанову про порушення кримінальної справи”.
Неодноразові звернення до центральних структур державних контролюючих органів в м. Києві, як правило, поверталися до прокуратури Вінницької області, яка, не вдаючись до перевірки, подавала в центральні апарати формальні відписки (підготовлені виконавцями кримінальної справи) про законність порушення кримінальної справи та здійснюваного в її рамках досудового слідства.
Лише одного разу Генеральна прокуратура України, безпосередньо ознайомившись з матеріалами кримінальної справи, зробила висновок про те , що під час розслідування кримінальної справи „допущені порушення кримінально — процесуального характеру, які унеможливлюють прийняття у справі остаточного законного рішення” та зобов’язала прокуратуру Вінницької області їх усунути (лист ГПУ № 04/4/1-3503-06 від 05.04.2006 року). Ця вказівка Генеральної прокуратури правоохоронцями області була проігнорована, а накопичені протягом 6-ти місячного досудового розслідування численні порушення Закону, за відсутності потерпілого у справі та доведених фактів корисливості з боку обвинуваченого, не стали на заваді направленню справи до суду з абсурдним висновком про те, що „Левченко Ю.А., будучи службовою особою… реалізував ВАТ „Автосервіс” чужу будівельну площадку і чужі будівельні матеріали, які в дійсності належать ППБК “Поділля-Буд”, і заволодівши майном ВАТ „Автосервіс”, умисно скоїв шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману, вчинене в особливо великих розмірах , зловживання службовим становищем та службове підроблення ”
Безпосередній вплив на розгляд кримінальної справи в суді з метою досягнення вигідного організаторам і виконавцям результату, на рівні контактів з керівництвом судів здійснювали заступник начальника УСБУ у Вінницькій області полковник М.А.Малиновський та начальник слідчого відділу полковник С.В.Пугач.
Очевидно планом оперативно-розшукових заходів по справі супроводу кримінального судочинства (ССКС) була передбачена така форма здійснення оперативного супроводу, як безпосередня присутність на всіх без винятку засіданнях суду першої інстанції одного із „розробників” — оперуповноваженого відділу КЗЕ капітана Ю.В.Мігаєнка. Останній обмежувався не лише своєю фізичною присутністю, але й здійснював негласний аудіозапис судового процесу, проводив інструктаж свідків перед їхнім виступом в суді, підтримував постійний „діловий” контакт з державним обвинувачем та суддею. Поза межами судового процесу, очевидно теж в рамках ССКС, здійснювалося постійне прослуховування домашнього та мобільних телефонів підсудного, „з метою активізації об`єкта розробки” вчинялися телефонні дзвінки членам сім”ї з наклепами провокаційного характеру тощо. Через колишнього колегу по службі, оперуповноважений Ю.Мігаєнко пропонував мені погодитися на винесення судом умовного терміну покарання в обмін на зняття „ Службою пресу”.
Отримавши відмову, вищевказані військові службові особи УСБУ у Вінницькій області схилили Староміський райсуд м. Вінниці, в особі судді Л.Ф.Нечипорук, до винесення мені 20.11.2006 року вироку про позбавлення волі терміном на 6 років. За наявною у мене інформацією текст вироку в електронному вигляді підготовлений слідчим Р.В.Сичом та начальником слідчого відділу полковником С.В.Пугачем в приміщенні УСБУ у Вінницькій області . Незважаючи на продовження тиску, апеляційний суд Вінницької області вирок судді Л.Ф.Нечипорук скасував.
В результаті повторного розгляду справи, Староміський райсуд м. Вінниці дійшов висновку про те, що досудовим слідством допущена неправильність та неповнота слідства, яка не може бути усунута в судовому засіданні, а тому справу належить направити прокуратурі області для організації додаткового розслідування. Однак, державний обвинувач, помічник прокурора Староміського району м. Вінниці С.М. Півнюк, виконуючи отримані від керівництва вказівки , подав апеляцію про незгоду з таким рішенням суду першої інстанції, а апеляційний суд Вінницької області, під тиском організаторів та виконавців кримінальної справи, виніс ухвалу про направлення справи на новий розгляд суду першої інстанції.
Розглянувши кримінальну справу втретє, Староміський райсуд м. Вінниці, дійшов висновку про те, що слідчий в одних випадках неправильно застосовував, а в інших випадках безпідставно не застосовував норми цивільного права, кримінально-процесуального та кримінального закону, а тому справа підлягає направленню прокуратурі області для організації додаткового розслідування у відповідності з правилами підслідності. Тобто здійснення додаткового розслідування не органом спеціального призначення, а органами внутрішніх справ, як того вимагає чинне законодавство.
Однак і цього разу державний обвинувач С.Півнюк, який підтримував обвинувачення впродовж трьох років на всіх без винятку ( більш ніж 50 ) судових засіданнях , незважаючи на те, що в результаті третього розгляду кримінальної справи в суді першої інстанції, судом не лише не встановлений факт належності незавершеного будівництва приватному підприємству „Поділля-Буд”, а, навпаки, отримані нові дані про безпідставність такого висновку, змушений виконувати дані йому вказівки, знову подав апеляцію до апеляційного суду Вінницької області з вимогою скасувати рішення місцевого суду та направити справу на новий судовий розгляд у той же суд. При цьому, намагаючись доказати право власності на незавершене будівництво у приватного підприємства „Поділля — Буд”, державний обвинувач сам вдався до фальсифікації документів, що носять доказовий характер.
Тиск організаторів і виконавців замовної кримінальної справи, безпосередньо на керівництво апеляційного суду Вінницької області, призвів до того, що апеляційний суд Вінницької області, заслухавши лише представника обласної прокуратури, бо ні підсудний, ні його захист про дату розгляду справи в судовому засіданні не знали, (повістка та повідомлення про дату засідання були вручені на наступний день після розгляду справи в апеляційному суді), визнав за необхідне апеляцію державного обвинувача задовольнити і направити справу на новий (ЧЕТВЕРТИЙ) розгляд в суд першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши обвинувальний висновок, Вінницький районний суд в особі судді О.І. Бондаренко виніс постанову, якою зафіксував істотні порушення досудовим слідством кримінально-процесуального закону ( саме на них свого часу наголошувала Генеральна прокуратура України) і повернула справу прокурору для усунення недоліків. Однак і цього разу, не інакше як обставини непереборної сили, заставили державного обвинувача направити подання до апеляційної інстанції з вимогою скасувати постанову Вінницького районного суду та направити справу на новий ( П’ЯТИЙ ! ) розгляд в суд першої інстанції. На думку прокурора, при четвертому розгляді справи судом була проявлена упередженість. При цьому , наглядача за дотриманням законів, зовсім не бентежить та обставина, що звинувачуючи в упередженості суд, він таким чином звинувачує в упередженості і Генеральну прокуратуру України, вищевказане розпорядження якої не виконане і продовжує ігноруватися прокуратурою Вінницької області. Існування ж того факту, що не усунені прокурором недоліки призвели до обмеження гарантованого Конституцією України права обвинуваченого захищатися від пред’явленого обвинувачення (досудове слідство пред’явило неконкретне обвинувачення), а майже чотирирічний розгляд справи в суді призвів до іншого порушення прав людини – права на справедливий суд в частині розумності строків розгляду справи в суді, і по цьому параметру, порушення незабаром може стати не лише підставою для звернення до Європейського Суду з прав людини, але й до укладачів книги рекордів Гінесса, не лише не бентежить, а , очевидно навпаки, спонукає наглядача за законністю до вчинення інших правопорушень, зокрема, ст.7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою, як і ч.2 ст.58 Конституції України та ч.3.ст.3 КК України, утверджений фундаментальний кримінально-правовий принцип „ніякого покарання без закону”.
Звичайно, можна було б припустити, що дії прокурора продиктовані лише так званими відомчими інтересами прокуратури, яка в підручних засобах масової інформації, статтями на кшталт „Наступниця правоохоронних традицій”, „Прокурорський хліб.. і прокурорський торт”, „Розумні, красиві та сиві” і їм подібними, не стомлюється нагадувати про себе як непримиренного борця з порушеннями закону. Можна було б, якби на шпальти тих же засобів масової інформації не потрапляли і інші статті, зміст яких змушує дивитися на деякі методи роботи „розумних та сивих” більш уважно. Взяти хоча б інтерв’ю з першим заступником прокурора області Олегом Хоменчуком , опубліковане в вінницькій газеті „33-й канал” за 27.12.2006 року під назвою „Керівник одразу знаходить гроші на виплату зарплати, як тільки проти нього порушується кримінальна справа”. Сам заголовок цієї статті свідчить, що порушення кримінальної справи, керівництвом Вінницької прокуратури, розглядається як один з основних інструментів розв’язання вузла конфліктних ситуацій, які виникають в сфері цивільно-правових відносин. Про текст і говорити годі. Тож чи не тут ховається пояснення діям іншого юриста з шановної родини Хоменчуків – Сергія, який стоїть на захисті інтересів Олександра Самойленка ? Кого ж все таки захищає прокуратура — закон чи „понятія” і скільки постанов потрібно винести судам першої інстанції, щоб прокуратура області дбаючи, не за честь мундира тих, хто сфабрикував справу і з порушеннями кримінально — процесуального закону направив її до суду, а у відповідності з вимогами Конституції України сама стала гарантом від можливих помилок і зловживань? В кінці кінців, чи здатен хтось у цій країні давати належну правову оцінку фальшувальникам замовних справ, які наносять величезні моральні та матеріальні збитки і державі і громадянам України , якщо місцеві „князьки” навіть Генеральну прокуратуру України „имели ввиду” ?
Юрій ЛЕВЧЕНКО
громадянин України, мешканець м. Вінниці,
підполковник СБУ у відставці
P.S.Картина буде неповною, якщо не згадати, що в часи вищевказаної судової тяганини, безперешкодно та з почестями звільнилися на пенсію організатори справи генерал Іван Кулак та його заступник Микола Малиновський. Перший, тепер не лише займається розведенням декоративних кущів на власному маєтку, але й веде активну роботу по розбудові обласного осередку громадського об’єднання „Сила і Честь”(!!??), другий — опікується створеним «непосильным трудом» бізнесом. Підвищені в займаних посадах виконавці — Ігор Сосновський став підполковником та начальником відділу, Юліан Мігаєнко — капітаном. Начальник же слідчого відділу Сергій Пугач не лише став полковником, але й, як подейкують знаючі люди, зумів все-таки „додушити” ВАТ „Автосервіс” та „вибити” особисто собі , за відсутності згоди акціонерів, 3-кімнатну квартиру. Коментарі , як кажуть, зайві.
53 ответа
Не знаю чьих ты будешь Чернокнижник,но дерьмом от тебя попахивает.С темы о Н.Н.Баранове спрыгнул,дескать зятю кто-то,что-то строил,я Костю знаю очень хорошо,он вполне самостоятельный и самодостаточный человек,зарабатывает на жизнь трудом,честным и профессионально,а ты если чем обижен,толи на него то ли на тестя,это твои проблемы.Жизнь не удалась? Иди в монастырь…
Пацаны, а не симптоматично ли то, что справа порушена в то время, когда разруливать обязанности начальника управления капитального строительства Винницкой ОДА начал дружбан Кулака – Анатолий Тхоровский, а полканы Малиновский и Качура , оформив на себя бесквартирных участки под строительство , приступили к реализации намеченных мероприятий по возведению строений, сопоставимых со ставкой Гитлера ?. Да и Кулак времени даром не терял. Конечно, Тхоровский отстегивая деньги из бюджета мог помочь неплохо, но бабок надо было иметь немеряно! Особенно начальнику отдела „К” полкану Качуре, который на землях Стрижавского сельсовета не только сумел отгрохать бункер стоимостью около 1 млн зеленых , но и заодно отхватил у крестьян чуть ли не гектар леса, якобы в аренду на 25 лет ? Вот только не помню, при помощи Самойленка развели на 170 тысяч грн руководителя „Кряжа” Ивана Мовчана в это же время или еще при Загороднем? Бабки то искали всюду. Кстати и Самойленко у руководства винницкой конторы в авторитете, недаром 40 летие этого пацана сочли за честь посетить сам начальник конторы со товарищи, то бишь замами.
Возбуждение уголовного дела, по материалам правоохранительного органа специального назначения и последующая передача этого дела ему же для проведения досудебного следствия, законным могло быть лишь в том случае, если эти материалы выделялись из существующего уголовного дела с окраской статей подследственным СБУ — 109,110 и прочих УК Украины. Но коль наличия такого дела не усматривается, то понятно, что дело возбуждалось по заказу – то ли третьих лиц, то ли в шкурных интересах его инициаторов, а последовавшее двукратное продление сроков расследования и продавливание дела в суд при отсутствии потерпевшего и доказанных фактов корыстных действий со стороны обвиняемого, да еще на фоне замечаний Генпрокуратуры о невозможности вынесения законного вердикта в силу допущенных следствием правонарушений , стопроцентное тому подтверждение. Судья Нечипорук, вынесшая приговор по результатам первого слушания этого дела в суде просто дура. Не удивлюсь, если вскорости она сама попадет туда, куда во исполнение заказов направляет людей, чья вина не доказана. Рано или поздно те, кто дает указание на выполнение заказняков, сами же ее и подставят. А подставив, будут громче всех вопить о ничтожестве и моральном падении. Как говорят французы — се ля ви! Что касается дела, то рано или поздно ресурс зацепок для продления сроков его рассмотрения в суде будет исчерпан и необходимость принятия решения станет неизбежной. Потому то Генрокуратура и перепихивает ответственность за содеянное на прокуратуру области. Ставлю сто против одного, что и прокурор области на касающихся этого дела материалах, своей подписи никогда не ставил и не поставит, а потому хочется верить, что переполнившая Службу жлобня рано или поздно свое получит.
Слушайте уважаемый ВПЕНЬ,вы не ошиблись насчет Ивана Мовчана? Его кто то может кинуть? Эта старая проныра,кинула пару банков в области,а его шлюшка Наташка еще та кидала,разводит сука людей и валит на Мовчана,типа его приказ…Да он проходимец редкий и не мало людей пострадало из за него,а если кто сумел таки его швырануть,респект этому герою…
Щитаю, шо проблема возникла потаму, шо автор не решил главного вопроса – не занес руководителю виницкой конторы несколько штук баксов шоб отцепились, тогда и не было б никакого дела и волокиты в суде. А на суд и прокуратуру обижаца нечево, им нада сотрудничать с конторой, налаживать систему сбора и обложения податями абарзевших комэрсов, каторые не хатят делица. А эта немыслимо. В нашой стране не распаливать скандал нада, а просто ити и давать. Всегда с удовольствием возьмуть и обласкають. Поймите суды только инструмент, они просто выполняют заказы и не более. Все уже давно поняли шо игры с криминальными справами это бизнес который держица на деньгах и связях, а патаму если кто не хочет иметь проблем должен топтать дорожку в этат бизнес – покупать судей или суды и тогда в этай насквозь прогнившей стране вам станет жить легче.
Уважаемый Пэтро, если Иван Мочан редкий проходимец, то Самойленко со своей сбушно-прокурорской крышей еще реже, вернее реже пацаны которые его крышуют. Им и респект как умеющим швырнуть.
Не претендую на истину в последней инстанции в этом , безусловно заказном уголовном деле, но трезвая и взвешенная оценка ситуации в „провідній промисловій галузі Вінницької області”, а таковой до экономического кризиса несомненно являлась строительная отрасль, дает возможность с весьма высокой степенью вероятности назвать причины появлення на свет божий не только этого „заказняка”, но и многих других подобных ему дел. Ведь не секрет, что в докризисные времена нормой для большинства представителей строительного бизнеса была отметка в 500-600 % годовых, а у некоторых она зашкаливала даже до 1000 % в год. Могли обойти своим вниманием такую сверхприбыльну кормушку бизнесмены от власти и состоящие у них на службе так называемые правоохранители? Конечно нет. Поэтому время, когда в 2003 году концерн „Подилля” , в сотрудничестве с холдингом „Киевстрой” приступил к строительству микрорайона „Подолье” в городе Виннице, стало не только началом бурного экономического роста этого предпритяия, но и строительной отрасли области в целом. В первую очередь, конечно, начало процветать благосостояние тех представителей власти, которые стояли за концерном и были у него в долях. Региональные политико-бизнесмены были в долях и у других стоительных предприятий и фирм, которые более-менее прочно стояли на ногах. Крышевал и крышует этот бизнес губернатор Домбровский, а разработкой и реализацией схем по банкротству предприятияй , располагающих подходящими для строительства земельными участками в городе, занимался и занимается его первый зам — „экономист от бога” Коровий. Вопросами „законности” процессов экспроприации занимаются суды, в первую очередь хозяйственный, так называемые правоохранители и городская власть в лице мэра Гройсмана. Все земельные вопросы на сессиях городского совета протягиваются именно ним, а эспроприированные таким образом земли, распределяются руководством ОПГ . О масштабах этого дерибана кто только не писал, но глаза оперов, следователей и прокуроров остаются закрытыми . Да и как они могут быть открытыми, если собственниками дорогущих квартир в районе „Подилля” за бесценок стали не только прокурор Шморгун и его первый зам Хоменчук, но и другие прокурорские сотоварищи, в районе комплекса отдыха „Курочка” на халяву возвел маеток бывший зам начальника УСБУ Малиновский, а в коттеджном городке „Академический”, несмотря на трудности экономического кризиса, ведет строительство такого же объекта нынешний зам начальника УСБУ, он же член исполкома Винницкого горсовета, Король. И таких примеров сотни. Руководящее звено Управления СБУ в Винницкой области, по степени влияния на „процессы” конечно проигрывает „политической элите” области , а потому вынуждено руководствоваться известным принципом „маємо те що маємо”. Вот и довольствуются чекисты тем, что крышуют бизнесменов такой категории как Самойленко. А здесь не только выгода , но и проблемы. Ведь знали же чекисты до „порушення справи”, что квартиры в доме по ул.Коцюбинского, построенном на средства , перечисленные военным ведомством ( свыше 1,5 млн грн) и педагогическим университетом, Самойленко возвратил не этим субъектам, а продал частным лицам, в результате чего перед заказчиками строительства возник долг в размере свыше 2 млн грн ? Знали. Знали чекисты, что впоследствии, освобождаясь от этого долга, Самойленко сынициировал банкротство принаджежащего ему предприятия – подрядчика и таким образом оставил заказчиков строительства с носом ? Знали. Знали, что при проведении процедуры банкротства этого предприятия, Самойленко, используя поддельный договор, осуществил передачу незаконченного строительства от предприятия – банкрота другому предприятию, собственником которого является его супруга ? Знали. Знали не только об этом , но и о многих других подобных делах Самойленко, по которым впоследствии было возбуждено три уголовных дела, а судом в отношении Самойленко было вынесено два обвинительных приговора. Однако эти знания не стали преградой для фальсификации уголовного дела в отношении своего бывшего колеги, фальсификации, в основу которой легло утверждение о законности сфальсифицированного Самойленком договора – полной аналогии тому, который другими правоохранителями был признан поддельным. Что же толкнуло обычно осторожных чекистов идти на такой беспредел? Ведь прекрасно же они знали, что в случае неудачи будет поставлена под удар репутация самой службы со всеми вытекающими последствиями. Знали, и все же на беспредел пошли. Узнаем ли мы когда-нибудь кто или что заставило чекистов падать ниже плинтуса или нет?. Похоже, что шансов на это становится все меньше, так как около часа ночи 16 сентября 2008 года, на автодороге возле города Немиров живьем сгорел в опрокинувшемся чужом автомобиле 33-летний следователь Сыч, стараниями которого , „за вказівкою керівництва” непосредственно лепилось вышеупомянутое уголовное дело, за месяц до этого ДТП на рыбалке умер 40-летний прокурор, надзиравший за законностью производства по делу, а 18 января 2010 года похоронен 49-летний Самойленко, в чьих интересах это самое дело и фальсифицировалось. Случайно все это или нет одному Богу известно, но факт остается фактом – непосредственные исполнители ушли навсегда, а вместе с ними ушло все то, что осталось за кадром. Я , в общем то, человек воспитанный на идеалах офицерской чести и в своей жизни видел немало несправедливости и непорядочности. Всякое было. Но то, что происходит сегодня… Приличных слов не найти. Поэтому вполне согласен с теми, кто утверждает, что в нашей стране сбушные, прокурорские и судейские чины давно стали «кастой неприкасаемых», что обосновавшись на вершине социальной иерархии эти моральные уроды лишний раз подтверждают народное заключение о том, что «каждый имеет то, что охраняет». Стоят они на страже закона , вот и наживаются за счет его «всесилия». Материальные начала полностью подавили в них начала духовные, за душой у них нет ничего святого, а потому не остается места ни для офицерской чести, ни для совести. Радуются, что их подкармливают как ручных, давая возможность наживаться объедками с барского стола, счастливы и думают , что богаты. В то время как дающие им имеют по 5 супермаркетов, миллионы в банках, десятки машин, и полное отсутствие совести (классический пример — губернатор или мэр). Вот такая у нас всех жизнь — очень «честная, справедливая и правильная». И это, к сожалению, факт! Но какая бы эта жизнь не была, коллеге в борьбе за свои права от души желаю успеха, несмотря ни на что.
Скорее бы нам дали Губернатора с Донецка,мэра с Харькова а голову Обл.рады с Луганска,чтоб эту шоблу-еблу разогнали,Домбровский с Коровием,Гройсман с Моргуновым и патриархи Иванов с Заболотным натырили столько,что нам 2х жизней не хватит,чтобы все вернуть,а вы им хлопайте и радуйтесь лохи,что они богатеют и их дети с внуками будут поразитировать в нашем обществе…Позор депутатам Обл.рады которые проголосовали за “пожизненное” избрание Домбровского губернатором,вам пердуны на поля пора,орашать своим перегноем землю-матушку…
Соглачен с И.А.Мизрахом на 100%. Чтобы збавиться от подобных „заказух” на уровне областей необходимо убрать бывших комсомольцев и „настоящих бандитов”, которые сейчас занимают должности губернаторов, мэров и им подобных. Если Домбровского снимут, а это факт, ибо Янукович первое — обид не забывает, а второе знает только собственное мнение, то это уже можно считать незначительным, но все же успехом. Почему? Да потому что все местные толстосумы настолько привыкли к мышлению Домбровского, что уже наперед знают где подстелить и какое слово в рот вложить. А эти люди — самый настоящий застой. А при застое надо или кровь пускать или гробик готовить для результатов постзагнивания. Комсомольцев изначально вообще нельзя было оставлять в институциях власти когда формируешь собственную страну с нуля. Дальше — мэр! То что он из бандитов, и из какого клана думаю обьяснять не надо – в Виннице и так все знают. Но в отличии от комсомольца Домбровского — этот, к сожалению может при власти остаться. Уж слишком “гибкая амеба” и слишком много у его “чисто украинского” семейства денег! Откупиться. А жаль! Но сидеть в конуре мы тоже очень умеем. Ведь если кто-то решиться сделать шаг против бардака который царит в стране — его никто не поддержит. Этого человека повяжут — осудят и концы в воду. Ведь, к большому сожалению каждый из вас думает только о себе, а о жизни в стране узнает из новостей по ящику. А на осужденного человека посмотрите и скажете вот ведь дибил — он что молчать не мог. Именно поэтому вся ваша ругань и комментаризация ничего не даст. Нужно делать, а не говорить, и делать так чтобы в первую очередь не было стыдно самому себе. На справедливых ментов и прокуроров никто не обижается и напраслину не пишет. А о преступлениях моральных уродов должны знать все. Этого они боятся больше всего. Зная что с собственным народом войну выиграть невозможно они ее ведут втихую и очень боятся что все вылезет наружу . Кто знает об их преступлениях не молчите!
Давненько не заходил на ветку, а зайдя наткнулся на адресованный мне мессидж Павла Сучка Воли. Дак отож сообщаю тебе Павел Сучок Воля, что натурально моя хвамилия с кировоградских, с добровеличковских, Чернокнижником это мужичьё необразованное меня перекручиваеть. Как и ты люблю импровизацию о присутствующих в зале участниках шоу, особенно если это скоморохи в мантиях и ряженые в погонах. Жаль что ты не оценил мою импровизацию о делах прокурорских – тебе нос запахом дерьма заложило. И у целом правильно бо именно от этих дел дерьмом несет, а ты брат заявляеш будто дерьмом несет от пальта невестки которое на вешалке висит. Тут ты братела неправ. Да и обид на производителей этого дерьма – заметь в немерянных количествах — никто не держит. Это дети обижаются, а мы добровеличковские пацаны взрослые, потаму имеем ненависть конкретную и глубочайшее презрение к мрази, которая не погоны и мантии должна носить, а, как минимум, возле параши сидеть. И дай Бог этого дождемся. Пока что продолжаем смотреть спектакль в котором интрыга нарастает, а основные исполнители исчезают навсегда. А ты говориш монастыр. Неправ ты братела, ох как неправ.
В узком круге ограниченных лиц говорят что Самойленко ушел из жизни по причине внезапной остановки сердца во время получения в банке денег. Некоторые перешептываются что это неслучайно, бо перед этим в течении трех дней он пропьянствовал вместе с Барановым у кабинете последнего. Говорят что Баранов сожалеет что не стало надежного строителя , а Даценко так даже слезу пустил. Понятно что вместе с Самойленком ушли в небытие многие обстоятельства строительства личных домов и гаражей прокурорским , эсбэушникам и судьям, а милионные долги перед вояками и другими кредиторами уже никто не закроет. Зато выросли шансы безпроблемно закончить строительство 16 этажного дома в престижном районе по улице Толстого. Не стало человека и исчезли все его проблемы , а вместе с ними головная боль для его крыши.
Хочу висловити вдячність тим учасникам форуму, які залишилися небайдужими до піднятої мною теми. Багато коментарів є корисними не лише з точки зору наявних у них порад, але й з огляду на інформацію, яку вони містять. Безперечно ця інформація , особисто мені, дала змогу більш детально розібратися в обставинах фальсифікації справи та причинах, що спонукали так званих правоохоронців з лав Управління СБУ у Вінницькій області ( рука не підіймається називати їх колегами, хай і колишніми ) до вчинення злочину, правову оцінку якому ніяк не наважаться дати ті , хто зобов’язаний це робити за обов’язком служби. На жаль працівники прокуратури Вінницької області в оцінці ДІЙ згаданих військовослужбовців керуються чим завгодно, але тільки не вимогами Закону. Судіть самі. Заява про вчинення злочину, подана мною в порядку ст. 95 КПК України до Генеральної прокуратури України 22 вересня 2009 року. 07 жовтня 2009 року ГПУ направила її прокуратурі Вінницької області. Остання, передбачене Законом у такому випадку підсумкове рішення — постанову про порушення кримінальної справи або постанову про відмову в порушенні справи, — не прийняла, натомість, з значним запізненням — 12 листопада 2009 року, направила мені лист з інформацією про статус державного обвинувача у суді та дату чергового (четвертого) розгляду справи в апеляційному суді. На мою вимогу надати постанову про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи, прокуратура області переадресувала заяву від 22.09.2009 року військовій прокуратурі Вінницького гарнізону. Остання, після тривалих проволочок, не дивлячись на те, що в її повноваження нагляд за дотриманням законодавства військовослужбовцями СБУ в процесі здійснення ними досудового слідства не входить, передбачене законом підсумкове рішення – постанову про відмову в порушенні кримінальної справи 23 листопада 2009 року все ж таки прийняла, проте отримати її я зміг лише 28 грудня 2009 року. Оскарження цієї постанови вищому прокуророві — військовій прокуратурі Центрального регіону України, призвело до отримання мною лише 11 березня 2010 року повідомлення цієї установи про те, що оскаржувана мною постанова військовим прокурором Вінницького гарнізону 08 лютого 2010 року скасована, а матеріали перевірки відповідно до п.а.3.1, 3.5, 9.1 наказу Генерального прокурора України від 19.09.2005 року № 4 гн направлені прокурору Вінницької області. Таким чином , замість визначеного чинним законодавством 10-ти денного терміну розгляду заяви, заява розглядається майже півроку, а передбачене ЗАКОНОМ підсумкове рішення мною, станом на 22.03.2010 року, так і не отримано. Як бачимо вислів древнього китайського філософа Конфуція про те, що праведна людина зробить праведним будь-який неправедний закон, а неправедна людина зробить неправедним будь-який праведний закон, в Україні своєї актуальності не втратив. І в першу чергу серед тих, хто наглядає за дотриманням українських законів.
Просто удивительно как оперативно gang из руководителей апеляцыонного и хозяйственного судов области в лице Стеблюк , Баранова и зампрокурора области Хоменчука, устроила тусовку по обсуждению ситуации по делу Левченка после смерти Самойленка. Неужели почудился bling-bling ? Или у этого сrap bum начала подгорать? Я тупо не понимаю что их так беспокоит?
В своєму коментарі від 22.03.2010 року, я розповів як прокуратура Вінницької області перевіряє подану мною ще в вересні 2009 року заяву про вчинення злочину військовослужбовцями УСБУ у Вінницькій області. На жаль , станом на 08.04.2010 року взята прокуратурою області пауза продовжувала тягнутися, що й примусило мене звернутися до Генеральної прокуратури України з черговою заявою. Ось її зміст :
Генеральному прокурору
України О.І.МЕДВЕДЬКО
01011, м. Київ-11, вул.Різницька 13/15
………………………………………………….
З А Я В А
про порушення вимог законодавства прокуратурою Вінницької області
в процесі перевірки заяви ( повідомлення в порядку ст.95 КПК
України) про вчинення злочинів посадовими особами
22 вересня 2009 року, мною, на ім’я Генерального прокурора України подана заява (повідомлення в порядку ст.ст.95 та 97 КПК України) про злочини, скоєні посадовими особами – військовослужбовцями УСБУ у Вінницькій області. Згідно листа Генеральної прокуратури України № 09/1-3503-06 від 07.10.2009 року, зазначена заява, для перевірки та прийняття рішення, направлена прокурору Вінницької області. Проте, всупереч з нормами кримінально-процесуального законодавства, постанови про порушення (або відмови в порушенні) кримінальної справи я не отримав, а у відповідь на мою вимогу надати передбачене Законом підсумкове рішення, прокуратура області спрямувала заяву для організації перевірки військовій прокуратурі Вінницького гарнізону, яка й винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.
Зміст листа , адресованого мені заступником військового прокурора Центрального регіону України І.Папушею за № 8/1-802 від 26.02.2010 року свідчить, що у відповідь на мою скаргу постанова про відмову в порушенні кримінальної справи 08.02.2010 року скасована військовим прокурором Вінницького гарнізону, а матеріали перевірки направлені прокурору Вінницької області.
На жаль, шестикратне перевищення передбаченого законом терміну для надання заявнику відповіді по матеріалам перевірки заяви — 60 днів замість передбачених 10 , прийняттям підсумкового рішення не увінчався. Будь-яких повідомлень мені з цього приводу від прокуратури Вінницької області станом на 08.04.2010 року не надійшло..
З урахуванням вищевикладеного, керуючись нормами відповідних статей КПК України та вимогами Наказу Генерального прокурора України № 4 гн від 19.09.2005 року „Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство” —
П Р О Ш У :
1. Зобов’язати прокурора Вінницької області виконати покладені на нього обов’язки у суворій відповідності з чинним законодавством.
2. Про прийняте рішення повідомити мене в установленому Законом порядку.
Ю.А.ЛЕВЧЕНКО
08.04.2010 року
Сьогодні 22 квітня 2008 року, однак передбаченої законом відповіді про прийняття підсумкового рішення немає. Мовчить і наглядач за законністю дій підлеглих — Генеральна прокуратура України.
Юра ты уже всех достал своими слюнями и соплями. Ты же офицер…..
Шановний 777. Дивно, що тебе не дістають наслідки дій подонків в погонах і мундирах, які мали „сміливість” сфальсифікувати кримінальну справу, тобто вчинити „безпредел” , але не мають мужності відповідати за скоєне. Не хочеться думати, що ти з цього середовища, а тому пояснюю, що своє завдання я бачу не в тому, щоб комусь поплакатися в сюртучок, а в тому, щоб показати якомога ширшій аудиторії яка моральна погань може ховатися під вивіскою білих і пухнастих захисників безпеки держави. Тобто, надати цьому процесу максимум гласності і відкритості. Як офіцер, я відповідаю за кожне написане мною слово, не ховаюсь під різноманітними ніками, а тому мені дивно чути про якісь слюні і соплі з моєї сторони. Протягом майже п’яти років боротьби за свої права їх від мене ніхто не чув і не бачив. Тобі ж особисто нагадую, що звертався я до кожного з форумчан , незалежно від того хто і яку позицію займає в оцінці стану справ у державі, допомогти не мені, а „заблукавшим в трьох соснах” наглядачам за дотриманням законності в країні, виконати вимоги передбачені ст.98 КПК України і винести постанову про порушення кримінальної справи, або виконати вимоги ст.99 КПК України і винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Тобто, дати свою оцінку розміщеній на форумі інформації. Як бачиш до цих пір ні одної ні іншої постанови немає. Однак я щиро вдячний всім небайдужим за висловлені ними думки. Як не дивно вдячний і тобі теж, бо і ти виявився небайдужим. Проте, якщо хочеш сказати щось конкретне, то говори по суті звернення, а не бризкай слиною в чужих інтересах. На тому, шановний 777, бувай здоровий .
То что винницкая элита напряглась это факт. Одной элитной особи даже сон приснился якобы к нему, бедолаге, уже пришел уполномоченный от уполномоченного, и указав на ряд недостатков сказал сколько будет стоить новая дорога жизни. Оказалось, хе-хе-хе, немало и почти непосильно! А после того, как Янек на заседании антикоррупционного комитета заявил что он взволнован масштабами коррупции среди представителей судебной системы и поручил правоохранителям проверить источники поступления денежных средств у не в меру зажравшихся судей, значительная часть из них начала подпускать в штаны. Хорошо же они с.ки нажились при Домбровском – помогали ему в его делах по оформлению на сына торгового центра на Вишенке, универмагов в Калиновке, земель в районах и прочее, а он соответственно шел навстречу им. Голова хозяйственного суда Баранов не раз заявлял, что Домбровский и Заболотный любят и ценят его, так как все их команды он выполняет своевременно и четко. Теперь гадает Баранов: вылезут наружу все его неприглядные делишки , как когда-то случилось с залетевшей по криминалу на незаконных валютных операциях родной женушкой, или нет. Переживает за свои дела богобоязненная кума Василя Онопенки Стеблюк, засуетились служители фемиды, построившие при помощи Баранова себе дворцы на земле бывшего пионерлагеря на Старом городе, занервничали те кто оформил на подставных лиц квартиры в Киеве. Одним словом жить, хе-хе-хе, стало лучше. Понимают же сучары что ихние Ballz могут попасть под Barrel. Знают, что папику нужны стрелочники для повышения рейтинга у народа ! Вот и сцут: а вдруг сдуру начнут делать из них винницких зварычей ? Ну и дай бог чтобы их опасения оказались не напрасными. Пускай боятся твари — они за наш счет жили припеваючи — теперь пускай терпят! Всех вымести — вслед за жабой Домбровским !
А ти Сверчок правільно задвігаєш тему касатільно авторитетних вінніцких пацанів . То шо вони очєнь не хотять уходіть с плотно насіжених мєст ето факт. Почему спрашивається? Та потому шо слішком много інтєрєсов у разних плоскостх у них в городє. Не буду распространяться насчот других об’єктов, но касатєльно того, шо построєн на самом кльовом мєстє в Вінніцє, на мєстє дома в котором іспокон віков проживали перві секретарі обкома партії, то со всєй опредєльонностю могу сказать шо нєсмотря на то шо Самойленко розвів на бабки вояк, педуніверситет і многих людей в авторітєті, єму всьо таки була виділена земля в одном із самих престижних районов города і открито фінансірованіє на постройку 16 етажного жилого дома з паркінгами і встроєними магазінамі. Спрашивається а почему йому , а не знамєнітому концерну „Поділля” напримєр? Та потому шо в долях у Самойленко в єтом домє сідят товаріщі Домбровський і Гройсман. Оба імеют по 20%, а 60 % імєют другії авторітєтниє люді. Оні і пробили Самойленку і мєсто і решеніє горсовета і всьо остальноє. Крізіс конєшно очень плохо сказався на состоянії дєл Самойленка у єтом проекті, а чекісти і прокурори, в совокупності з Барановим, коториє также імеют здєсь свої інтєрєси, дєньгами обєспєчіть не змогли. Рипнулісь рєбята к бюджету государства шоби закончить строітєльство за його счот так оказалось, шо надо свєтіть кредітную історію забудовника, то єсть Самойленка. А там такий тягнеться шлейф дєл, шо не приведи господи ! Ну стопарі і включілісь, хода нєт. От і зачастив покойний до Баранова побухать і порішать дєла. Не хозяйствение конєшно, сто лєт Баранову снилось, шоб он їх розглядав. Он кстаті за всьо время пребиванія в должності голови ні одного дєла так і не розглядєл. Так на хрена ці діла нужни йому зараз, перед пенсією? Січас он работаєт ісключітєльно на конкретно матеріальний результат у плані лічного благополучія, не болєє того. 3 дня бухали покойний і Баранов, да так напряжонно шо на четвертий день, при получєенії нескольких сот тисяч дєнєг у банку серце Самойленко не витримало напряженія і внезапно остановилось. І чого б ото йому, серцю цього здорового 49 лєтнього мужика останавлюватися? А тут возьми і остановилося.! Непонятно. Понятно только шо проблеми з завершенієм строітельства, в связі з тим шо долги Самойленка ушлі разом з ним у другіє міри, вдруг чудесним образом ісчезлі, а перспективи завершенія стройки дома, де в долях сідят авторітєтниє пацани, столь же стремітєльно улучшилісь. Вот такіє случайності і совпадєнія у жизні бувають.
Я обращаюсь к гражданину “Впень”, но ты скорее “Олень”, так как информация которую ты выложил нечто инное чем слухи, причём слухи не правдивые. Ты мне напоминаешь бабку на базаре…
Впень я или олень, гражданин знающий, роли в этой ситуации не играет никакой. Лишь бы не лох, который ведется на провокации таких как ты. Неужели ты в самом деле рассчитывал, что подобным образом можно выудить более детальную информацию об угрозах подпускающим в штаны служителям фемиды? Ошибаешься малеха — время пока не пришло. Придет, тогда и посмотрим, слухи это или нет. А пока жди и не сомневайся,что время это наступит обязательно.
Из узкого круга ограниченных лиц просочились сведения о том , что голову хозяйственного суда Баранова так расстроила информация на сайте „ОРД” о его „проФФессиАнальной деятельности” , что он сейчас утратил покой — непонятно зачем, не известно на кой… Одним словом нервных просють не смотреть — некомфортно стало голове и все тут. И это тогда, когда такие дивные погоды стоят за окном, когда май весельчак — чародей веет свежим на нас опахалом! Очевидно тревожное что-то в этой свежести чудится голове. А вдруг, нынешние хозяева жизни сдуру копнут глубже и используют информацию как повод для обвинения в глубокой коррупции ? Ведь тогда же можно оказаться и в глубокой ж.пе! А оказаться в ж.пе, все равно, что оказаться в загробной жизни – попал и не возвратишься. А этого ой как не хочется ! Крал Баранов хоть и постоянно, но постоянно этого стыдился ! Никогда не протягивал руки голова суду, а тут, чтобы не протянуть ноги, протянул её к подчиненной ему правосудной братии и попросил учинить свои подписи под текстом якобы коллективного письма в защиту его поруганной чести. В этот момент слегка оторопевшие служители Фемиды и поняли, что холодные яйца всмятку — еда очень невкусная и хороший человек их есть не станет. А потому с темы тихонько, вроде как невзначай, съехали. Ведь параллельно большому миру, в котором живет голова с его большими делами, существует маленький мир с маленькими людьми и маленькими вещами. В большом мире человеком двигает стремление облагодетельствовать результатами больших дел, то бишь домами, машинами, квартирами и несметным количеством денег, прежде всего себя, большого, а маленький мир далёк от таких высоких материй. У его обитателей стремление одно — прожить, не испытывая чувства голода и относительно комфортно. Голове бы жалостливее да побольше музыки в голосе. Дескать не виноват я нигде и никак! Все это козни злопыхателей, которые, ироды, безосновательно утверждают о том, что я и сам хабари брал и сам другим их давал. Напирать на то, что хабари эти брать и не собирался ! Оно …все это.. как-то само собой…машинально получалось! Неумышленно, одним словом! Просто хапательный рефлекс у рук головы еще с прокурорских времен развит более, чем какой либо другой. Так разве есть его вина в этом? Это же прокуратура виновата, она же этот хапательный рефлекс на подсознательном уровне привила, там все такие При чем же здесь лично он? И где здесь коррупция ? Одним словом цинизма побольше надо было бы ! Гляди и судьи повелись бы, они ведь тоже люди, а люди на такое ведутся еще и как. Может и позабыли бы члены коллектива о многих резонансных решениях принятых под давленим Баранова преданными ему судьями. Типа вынесенного судьей Даценко решения о передаче в собственность ТОВ „Удичцукор” за „баснословные деньги” в размере 1500 гривен 16-ти километров принадлежавшего ранее государству газопровода до с.Удич Тепликского района при том, что рыночная стоимость этих сетей составляла около 2-х миллионов гривен. У всех ведь в памяти, эмоциональное высказывание по этому поводу их коллеги с другого города, заявившего о том, что принявшего такое решение судью, голову суда и иных участников этого действа, иначе, чем организованной преступной группой, назвать нельзя. А что говорить о других подобных эпизодах? И все они в памяти, никак не выветриваются. Так не лучше ли пожертвовать ферзем при таких раскладах ?
Так мине все таки интиресует дала прокуратура постанову или нет?
А местный сомнительный (мягко сказано) “Удар” так и “держит” “на плаву” Ратиева ?