За повідомленнями міжнародної компанії Gallup, яка досліджує міграційні процеси на теренах колишнього СРСР, 15% українців хочуть назавжди залишити свою батьківщину.
За деякими даними, торік наміри виїхати до США виявили більше 750 тисяч українців.
За іншими повідомленнями, більше 750 тисяч українців сподіваються виграти право на проживання в США. Про це пише “Газета по-киевски”. За її даними, 2010 року стільки людей подало заявки на участь в лотереї Green card. Про зростання кількості українців, здебільшого молоді, які прагнуть виїхати за кордон, говорять і в Комітеті Верховної Ради з прав людини.
За деякими даними, Україна за кількість охочих взяти участь у лотереї Green card опинилася на третьому місці після Бангладеш і Нігерії. Минулого року в лотереї взяла участь рекордна кількість людей по всьому світу – 15 мільйонів. Жереб відбере з них 50 тисяч.
Голова парламентського підкомітету з питань міграції Юрій Гнаткевич сказав Бі-Бі-Сі, що цифра у 750 тисяч українців, які беруть участь у лотереї, цілком реальна, нагадавши, що за даними Світового банку, більше 6 мільйонів українців вже проживає за кордоном.
Люди їдуть не тому, що не люблять Україну, а тому, що життя дорожчає. Особливо щодо дітей – лікування, навчання. Більшість, хто туди потрапляє, прагне там залишитися.
Юрій Гнаткевич
На думку пана Гнаткевича, простежується тенденція збільшення кількості українців, які хочуть виїхати за кордон.
“Ця тенденція збільшується. Вона пов’язана з економічною нестабільністю в Україні. Люди їдуть не тому, що не люблять Україну, а тому, що життя дорожчає. Особливо щодо дітей – лікування, навчання. Більшість, хто туди потрапляє, прагне там залишитися”, — каже депутат.
Українці “голосують ногами”?
Експерти кажуть, що до головних аргументів українців, які бажають виїхати за кордон, можна віднести поширення корупції, неможливість легально отримати високооплачувану роботу, несправедливість в судах, безкарність одних і беззаконня щодо інших.
Називають також хамство і зверхність представників влади, місцевих чиновників, правоохоронців та працівників ЖЕКів.
Депутат Юрій Гнаткевич вважає, що ті, хто хоче виїхати за кордон, — це здебільшого молоді люди, які не можуть знайти застосування своїх сил в Україні.
“Десь третина молодих людей готова там опинитися. Вони не можуть тут влаштувати нормальне життя. Тенденція така, що запрошують або високих професіоналів, або на “чорну” роботу: на вулиці, в кафе, прибиральниками”, — каже Юрій Гнаткевич.
В Росії є можливості заробляти більше, але інші показники якості життя: вони або такі самі, як в Україні, або навіть гірші. … Тому люди повертаються в Україну, але навряд чи вони повертаються з країн ЄС і США.
Максим Борода
Опитування, проведене компанією iVOX Ukraine, показує, що 40% українців готові назавжди полишити Україну, якщо їм заплатять мільйон гривень. Більше того, 8% готові ще й доплатити.
Водночас, як сказав Бі-Бі-Сі заступник директора Міжнародного центру перспективних досліджень Максим Борода, головна відмінність від виїзду українців, приміром, до Росії і в західні країни полягає в тому, що з Росії українці повертаються, а з Заходу – ні, і забирають туди свої сім’ї.
“В Росії є можливості заробляти більше, але інші показники якості життя: вони або такі самі, як в Україні, або навіть гірші. Там суспільство менш толерантне, там система охорони здоров’я, освіти — не кращі, а подекуди гірші за українські. Тому люди повертаються в Україну, але навряд чи вони повертаються з країн ЄС і США”, — каже експерт.
Українські Інтернет-сайти дедалі більше публікують рекламні повідомлення різних агенцій, які пропонують допомогу в тому, як виїхати, які країни обрати та як дешевше оформити право не жити на своїй батьківщині.
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2011/02/110209_migration_ukraine_dt.shtml
3 ответа
Покидая Украину: http://papope.com/blog/
Прийшов до влади дявол-Янукович та його банда,яка хоче зробити з нас рабів,Ну шо шахтарі продались за 30 срібняів,Пяне бидло привило до влади зього злочинця,тепер молоді розумні люди цвіт нації тікае з свое країни,де навіть мову хтять відмінити не вже ми не можемо вігнати це блатне бідло з нашої країни,до коли бандити будуть правати нормальними людьми,Повставайте кайдани порвіте та блатною кровю волю окропіте,Не вже тяжко зрозуміти шо не всі люди,хочуть жити за нормальних умов,та шоб їхні діти жили в своїй країні,Владо планомірно знищуе народ рівнем житя тарифами та ціною на продукти ми просто вимремомо,А це Януківське бідло нічого не робить капітали вивозяться з країни,йдуть ше більші борги по кредитам,а він каже все добро в моїх олігархів.Единий варіант насильницьке повалення влади!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
От арабской революции — к мировой
19:30 / 26.02.2011
Протесты, начавшиеся в Тунисе, перекинулись на соседние страны, а теперь начинают находить свой отклик в Европе и США .
Революцию, захватившую Ближний Восток и часть Африки, уже называют панарабской. Начавшись в Тунисе, она перекинулась в Египет, Ливию, Марокко, Йемен, Алжир и другие государства региона. Лозунги протестующих очень схожи. С одной стороны, они
требуют свержения диктатур и общей демократизации политики, социальной защищённости, преодоления безработицы. С другой стороны, в некоторых странах весьма сильна исламистская составляющая протеста. И Тунис, и Египет, и Ливия — страны со сравнительно-секулярными режимами, религия здесь хоть и не отделена от государства так сильно как в Турции или европейских странах и представлена во власти, но не играет доминирующей роли. Сторонники шариата безусловно попытаются воспользоваться беспорядками, чтобы переломить ситуацию в свою пользу.
У панарабской революции три основных двигателя: либералы, требующие честных демократических выборов, левые, требующие работы и социальных гарантий, и радикальные мусульмане, местный аналог ультраправых. Они выступают за введение шариата и построение теократического государства по иранскому образцу. Иногда эти силы оказываются временными попутчиками, иногда противостоят друг другу. Возможен также и синтез их требований, к примеру, исламисты активно пользуются социальными лозунгами, а левые в арабских странах редко бывают настроены антиклерикально. Тот же самый иранский режим официально называется «исламской демократией» и заигрывает, в том числе, и с вполне либеральными лозунгами.
Как правило, любители конспирологии ищут корни революции в Вашингтоне или Тегеране. Упоминают также невидимую руку Аль-Каиды. Она, кстати, уже попыталась захватить один ливийский город и даже объявила о создании эмирата.
Основные теории, которые озвучиваются: провокации внешней разведки США или же экспорт исламской революции. Обе версии несовершенны и поддаются критике. Нужно иметь ввиду, что Тунис и Египет были вполне лояльны к США и странам Запада. Они практиковали неолиберальную экономическую политику, то есть, ориентировались на интересы крупного капитала. В условиях кризиса это серьёзно сказывалось на социальном положении населения этих государств, но в то же время, они оставались удобными экономическими партнёрами. У США не было мотивов свергать Бен Али или Мубарака. Даже Каддафи взял курс на мягкое сближение с Западом, не так давно он в своём выступлении в ООН, клеймил последними словами Джорджа Буша и требовал привлечь его в суду, но в то же время, призывал сделать Бараку Обама пожизненным президентом Соединённых Штатов. Пожар вспыхнул именно в тех странах, которые не представляли для Запада угрозы и, напротив, воспринимались как оплот стабильности в регионе.
Вторая версия активно поддерживается иранскими официальными лицами. Они утверждают, что панарабская революция — это долгосрочные последствия исламской революции 1978 года. Тогда в Иране была свергнута монархия, против которой выступали конституционалисты (сторонники парламента), исламисты и марксисты. Ситуация и в самом деле походила на ту, что мы сейчас видим в Тунисе или Египте: диктатор у власти, добрые отношения с Западом в сочетании с голодом и нарушениями прав человека внутри страны. Когда революция разразилась, США не стали поддерживать своего вчерашнего партнёра, так как его режим был слишком уж антидемократическим. Тогда, после свержения шаха, исламисты смогли перехватить инициативу, задавить левую и либеральную оппозицию и построить в Иране тот квазидемократический режим, который мы видим сейчас. Есть опасность, что ситуация повторится и в арабских странах.
Но проблема в том, что революция начинает перекидываться и на сам Иран. 15-го февраля там прошли акции солидарности с Египтом, которые вылились в погромы и стычки с полицией. Жители Ирана точно так же устали от диктатуры, как египтяне или ливийцы. Поэтому если революция и будет иметь исламскую природу, то в весьма умеренной форме. В более долгосрочной перспективе, возможно появление «мусульманских левых» и «мусульманских демократов» по аналогии с европейскими «христианскими демократами». Они будут занимать весьма консервативные позиции, но не ратовать за введение шариата и побиение женщин камнями, точно так же, как их европейские коллеги не выступают за инквизицию и не жгут на кострах богохульников.
Аль-Каида же является скорее пугалом, чем реальной политической силой. Как показывает пример Афганистана, она может быть способна заполучить власть в истощённом войной регионе, но не способна наладить там нормальную жизнь. Деятельность талибов сводилась к борьбе с женщинами без паранджи и со статуями Будды. Она не в состоянии предложить что-либо конструктивное. И если в полностью уничтоженном Афганистане политика, основанная лишь на насилии и терроре, смогла продержаться несколько лет, то в образованных Египте и Тунисе она вряд ли получит сколь-нибудь широкое распространение.
Пытаясь понять феномен панарабской революции, нужно понимать, что она уже нашла свой отклик не только в религиозно-близком Иране, но и в Греции, и даже в ряде американских штатов. Значит, причина всё-таки не в исламе и даже не в диктаторских режимах, а в куда более глубоких социальных проблемах, которые объединяют страны как третьего, так и первого мира.
Александр Володарский