Свого часу в політикумі закріпилося чітке словосполучення «УНА-УНСО». Однак слід нагадати, що політична гілка цієї організації – УНА (Українська Національна Асамблея) – виникла набагато раніше. Ідея створення при УНА воєнізованих формувань була озвучена в тісному колі буквально за два-три тижні до «ГКЧП». Події в Москві 19-21 серпня 1991 року лише прискорили процес народження Української Народної Самооборони. Саме в ці дні почалися записи перших добровольців. Отже, разом з незалежністю України багато хто буде святкувати й двадцяту річницю УНСО — найбільш радикальної (за дією) та, водночас, романтичною (за духом) організації.
Я би порівняв УНА-УНСО з кометою. Маленьке ядро, яке має, однак, дуже потужне сяйво навколо. Це сяйво – міф, який постійно супроводжував діяльність організації. Знаходячись у самому ядрі, дуже важко було оцінити, як наша «контора» виглядає зовні. Мабуть, таки дуже яскраво. Бо ми відчували, як щиро люблять нас й захоплюються нами справжні патріоти України. І як так само щиро ненавидять нас вороги. Часто-густо вони самі нагнітали пристрасті навколо нас, ліпили з нас монстрів. Але ми ніколи не виправдовувалися. Що ж, ми — «монстри». Зате наші, українські. Це ж добре, що навіть вороги допомагають нам ламати стереотипи про вічно слабкого й ниючого «хохла»!
Хто бував у Великобританії, не міг не відчути, який потужний заряд цій країні дала Вікторіанська епоха. УНА-УНСО мала таку сильну енергію, що навіть після десяти років від своєї фактичної смерті, вона досі на слуху. Більше того, вона й зараз існує, хоча є лише слабкою «тінню воїна» (це сказано не в образу моїм колишнім побратимам, які з відданістю намагаються зберегти ім’я організації). Вона померла з різних причин, але головна, на мою думку, полягає в неспроможності постійно підтримувати ту високу планку, яку було піднято в 1994-95 роках. Те, що політичну моду тоді задавали ми, свідчить хоча б той факт, що навіть претендент на крісло Президента Леонід Кучма не втримався від запозичення частини нашого виборчого гасла «Сила. Порядок. Добробут».
Головна відмінність УНА-УНСО від інших проукраїнських політичних лежала в області психології. При всій повазі до наших націонал-демократів, але вони роками культивують образ українця-жертви. Й останні події в Україні лише підтверджують це. Українські патріоти знову в опозиції, вкотре вже за останні два десятки років лунають стогони про антинародний режим, про диктатуру й загрозу демократії. Навіть «радикальна» (з подачі невідомо кого) «Свобода» мені чимось нагадує Народний Рух 90-х. Так, в цій організації дуже багато щирих патріотів. Але як набридли ці безкінечні розмови про «підступних і хижих москалів» та їхніх «холуїв». Та проблема ж не в них, а в нас – українцях. І всі ці скиглення — лише виправдання нашої власної неспроможності.
Якось в середині 90-х, після чергових звинувачень з боку націонал-патріотів, що УНА-УНСО – це провокатори, які працюють на роз’єднання проукраїнських сил, я запитав у Дмитра Корчинського «А чому б нам дійсно не об’єднати свої зусилля з іншими проукраїнськими силами?» У відповідь він розказав мені про окопи, де сидимо ми, а поруч – наші союзники з націонал-демократичного табору. І ось почався бій. Ми відстрілюємося бойовими набоями. Й тут, у розпалі бою, з жахом виявляємо, що у тих, що прикривають наші фланги, набої – холості. На жаль, Корчинський мав рацію. Українці вже два десятки обирають до парламенту одні й ті самі (за духом) політичні сили, які просто неспроможні захистити інтереси держави. В той же час, я навіть у кошмарному сні не зміг би собі уявити, щоб «унсовець» став «тушкою». То хто ж тоді винен в наших теперішніх бідах?
14 жовтня 2010 я став свідком чотирнадцятитисячної демонстрації на честь УПА під прапорами «Свободи». Організатори вихвалялися, що минулого року було ще більше. А я ловив себе на думці, що якби це були «унсовці», ця влада була б уже в минулому. А тут – помітингували й розійшлися. Так, «Свобода» — це не УНА-УНСО. І жоден журналіст, надто московський, не переконає мене в зворотному.
Нас було мало. Активних «унсовців» було близько тисячі по всій Україні. Мобілізаційні можливості взагалі дозволяли зібрати 500-600 чоловік. Однак ці півтисячі я ніколи не проміняв би й на багатотисячний натовп, який розбігається при першій же небезпеці. Наші стояли до кінця. А головне – у наших була психологія не жертви, а переможця. Може тому дуже часто, навіть на реальній війні, перемога була за нами.
Я взагалі вважаю Корчинського найбільш крутим політиком того часу, бо у нього під рукою було декілька сотень добре навчених хлопців, готових навіть умерти. Ні, не за нього, за Україну. В тодішнього Президента було в десятки разів більше воєнізованих й добре озброєних людей. Але все це — за гроші. А скільки у Кучми було ідейних?
Саме з цією причини я дуже серйозно ставлюся до такого політика як Леонід Черновецький. Не лише тому, що він геніально клеїть дурня. А тому, що у нього є 10-20 тисяч «довбанутих на всю голову» прихильників в особі прихожан «Посольства Божого». Одного разу я став свідком десятитисячного пікету прихильників Черновецького під стінами київської мерії й жахнувся їхньому фанатизмові. Це просто диво, що Черновецький не користується цією грізною силою! Втім, вони – не «унсовці». Бо відчувається, що над апологетами цією секти хтось дуже довго ставив якісь психологічні експерименти. В той час як «унсовець» завжди був при ясному розумі, його вибір був усвідомлений.
Нещодавно я зустрів одну дуже поважну людину, справжнього патріота України, з яким доводилося співпрацювати в часи «унсовської» молодості. Він сказав буквально наступне: «Чи не пора нам відродити УНСО? Як нам її тепер не вистачає!» Ще у 2005 році я думав, що епоха УНА-УНСО залишилися в минулому. Адже ми маємо свідомий народ, готовий вийти на Майдан, й потреба в радикальних організаціях відпала. Однак тепер не лише я переконаний, що серед суцільної зневіри й розчарування нам дійсно не вистачає тисячі вишколених романтиків, готових стояти до кінця. Готових повести за собою тих, хто хоче щось змінити, але не бачить попереду справжніх лідерів.
Олег Кубах, екс-голова прес-служби УНА-УНСО
40 ответов
Согласен с Вами полностью. Такие “ровестницi незалежностi” только разделяют украинцев. Бывшие СС-совцы на знамёнах приводят к для всех понятному результату. Партии Регионов противопоставляются каратели. Прежде всего на Западной Украине они находят поддержку, на тех “территориях”, где украинцы были гражданами Польши или Австро-Венгерской империи. Это незначительная часть населения, но именно они были причиной голосования на последних президентских выборах “за Януковича”. Прежде всего настоящим патриотам Украины должно быть ясно, что к первостепенным проблемам нашего общества не относятся их претензии на признание. В Германии, например, считается зазорным принадлежность к СС. Это неоспоримый факт, как и уголовное преследование за нацистское приветствие “хайль Гитлер”. Немцы неоднократно шокирует при посещении Львова неоднакратные вскидования правой руки и подобные возгласы. Истинные патриоты Украины не должны противопоставлять своим согражданам язык и культуру. Мы разные, но мы граждане одного государства, к вопросам языка и культуру целесообразно вернуться после разрешения таких глобальных украинских проблем как разграбление государства и всеобщая нищета. Сегодня общий враг — нищета и коррупция. Проблемы одно- или двуязычия должны быть перенесены на более поздний период. Национализм — враг единства граждан Украины, Друг — олигархов и коррумпированных чиновников.
Ситуация такова, что ни нациков, ни тем более — коммунистов, олигархи видить у власти не желают. Но они с удовольствием помогут нацикам при наличии явной угрозы их всесилию со стороны коммунистов, как это однажды произошло в Германии. Почему явную угрозу всесилию олигархов могут составить только коммунисты, полагаю ясно всем — они наиболее четко, великолепно, ясно выражают принцыпи социалной справедливости в многонациональной массе трудового народа Украины. У нациков такие возможности ограничены тем, что действуют они за принцыпом “хоча и падлюка, зате свий (украинець)”. В итоге и те, и другие испытывают затруднения в борьбе с олигархическим капиталом и рискуют еще долго только мечтать о победе своей справедливости. Поэтому было бы оригинальным, на перекор уверенности олигархов в антогонизме коммунистов и нациков, попытаться поговорить на тему возможности ситуативного союза левых и правых в борьбе с олигархами.
Была ведь договоренность ковпаковских отрядов с бандеровскими во время знаменитого рейда.
Патриоту: чего-то у Энгельса, тем более в “Происхождении..” геноцидные замашки автора, озвученные Вами, мне не встречались. Попрошу точнее указать источники. Помоему, это ОБС.
Тому що з ТТ, та “доброму” дяде! З великою насолодою поставив вас раком, та відшмагав шморкачів кропивою. Стуліть пельку, бо я і без ТТ можу зробити цю добру справу. А про Донбас, ви нічого не знаете, а в тім ви звичайні бовдури та задріпанці коли таке кажите. Тут у степу украінський етнос знаходив свій порятунок, тут зародилася Січ, тут була відроджена наша країна.
Родич Домахи трохи не точний: “Тут у степу НЕ украінський етнос, а ІНТЕРНАЦІОНАЛ, В ОСНОВНОМУ РУСЬкий ЛЮД, знаходив свій порятунок від панства-феодалізму, тут зародилася ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНА Січ, тут була НЕ від- а ЗАроджена наша НЕ (о)країна, а ДЕРЖАВА”.
У найтяжчі часи мого народу, тоді коли різномастні загарбники рвали українські землі, тоді коли занепад досяг межі, сміливі та відчайдушні люди пішли у степ, пішли щоб нагодувати свої родини. Так, тут , у степу не усі займалися полюванням звіра, або риболовлею та збиранням інших харчів, тут гуртувались ті, хто почав витісняти татар та ординців, хто обкладав данниною каравани. Але справжнім господарем степу Кош став у кінці 16 сторіччя, а на початку 17, Кош відтворив державність. І ніколи Україна не повинна визнавати себе “окраїною”, бо ті хто нам це насаджують залежали в той час від Коша, від того як наші гетьмани виришать їх долю. Великий Сагайдачний врятував трон Московії від посягань Владислава, короля Польщі, але він же, Петро Конашевич Сагайдачний, проявивши дар великого воїна, врятував не тільки Польщу, а і усю европейську цівілізацію у битві під Хотином. І коли знаходиться якійсь вилупок, що хоче повчати нас нащадків славетних козацьких родів, то він повинен знати, — то ми навчали, навчаемо і будемо навчати. І Україна, моя Україна від Сяну до Дону! Ото і є нашими країнами, тими що окреслені мечем славетних наших предків.
Патриот-коммунисту. Не буду вдаваться в подробности. Для того что бы ответить на этот вопрос и другие вопросы нужно посмотреть документальный фильм ” Советская история”. Там есть все и статтья енгельса и Бернард Шоу и сравнение нацисткой и коммунистической идеологии и нацистские привествия красных командиров, ксатити тоже коммунистисты и масса других интересных вещей. Рекомендую также посмотреть фильм ” Обыкновенный фашизим” Мижаеля Рома, фильм был запрещенний в СССР.
Так, чего замолчали, возможен или нет временный, ситуативный союз Корчинского и Симоненко?
УНА-УНСО вы все пидорасы. Пиздуйте в свой долбаный, заплесневевший и конченый Львов. Только редкий ДЕБИЛ может себя относить к этой хунте и мразе. 99% из вас тупые овцы. А тот 1% просто используют ВАС ЛОХОВ в своих политических интересах. И срать они хотели на Украину. А вы бараны повелись. (Стадный инстинкт).
давайте все включим мозг и признаем, что всем с 91 года до пизды глубока эта страна или территория не важно как называть! все хотят по быстрому хапануть, и нацики и днепропетровские и донецкие и хуецкие! и с каждым годом аппетиты возрастають!