“…чем ближе к натуре, тем лучше, — лекарств дорогих мы не употребляем. Человек простой: если умрет, то и так умрет; если выздоровеет, то и так выздоровеет”.
Микола Гоголь “Ревізор”
Певна преамбула
Чесно кажучи, я людина надзвичайно далека від медицини. І не лише в сенсі професійного дилетантизму, а й через давнє особисте кредо намагатися жити, а у випадку чого і померти, якось без допомоги лікарів і пігулок.
Моє фармацевтичне меню обмежується пів-дюжиною простеньких препаратів на кшталт анальгіну чи аспірину, або ж зеленки чи йоду та деякими так званими народними засобами.
До лікарів ж я звертаюсь лише у надзвичайно серйозних випадках, котрі потребують хірургічного втручання чи лікування. Концептуально в передостаннє це трапилось років із 15 тому через подвійний закритий перелом передпліччя. Після чого я, заледве не втративши руку через дурість і підлість одних ескулапів, і все ж таки врятувавши її через фаховість і порядність інших, із простими переломами, усілякими вивихами чи вибиттями борюсь самостійно.
Процедуру як це робиться я описувати не буду, бо, по-перше, це не є темою цієї статті, а по-друге, те що годяще одному може бути на зле іншим.
Я сьогодні про інше. Я про те, що користування послугами нашої медицини – це до певної міри гра у російську рулетку. Тобто пощастить/не пощастить потрапити до фахового чи нефахового спеціаліста, до розумного чи до дурня, до порядного чи непорядного.., цей перелік пропоную продовжити самостійно.
Я, наприклад, ще у молодості нажив одну надзвичайно серйозну хронічну болячку лише через невірно поставлений діагноз. При елементарному двосторонньому запаленні легенів мене майже місяць лікували від гострого холециститу. Наслідків ж цієї лікарської помилки я позбавився, правда із чималим шматком легені, лише років через 20 завдяки професійності хірурга-фтизіатра Костянтина Бабкіна.
Прізвище це я не забуду до смерті, бо власне від неї він тоді мене і врятував.
Написати ж ці замітки мене надихнуло останнє вимушене зіткнення із принадами української медицини, дещо від класиків та народної творчості.
Нещодавно перебуваючи у справах в одному із райцентрів (свідомо не називаю в якому саме, бо таке могло трапитись будь-де), я випадково розпанахав ногу – слизота, падіння, розбита пляшка на тротуарі.
Трапилось би таке зі мною вдома, обробив би рану йодом чи горілкою, присипав стрептоцидом, перев’язав би і зажило б як на собаці. Ну, максимум, піддавшись на вмовляння дружини, запросили б її подругу, медсестру місцевого ФАП-у і вона б заштопала ту подряпину.
А обійшлось би це мені у спасибі, пляшку домашньої настоянки та коробку цукерок, котрі вони із дружиною тут би і спожили…
Але перебуваючи в чужому містечку і маючи ще недовершені справи, я вирішив таки відвідати місцеве медичне осереддя.
Я не буду переповідати усього майже годинного спілкування із черговим хірургом. Але у підсумку повідомлю, що його кабінет я покинув із наспіх залитою йодом раною у бік місцевої аптеки аби придбати вату, бинти і який-небудь антисептик і з чітким наміром усе інше завершити самотужки. А ще мене тішила думка, що при цьому я збережу десь так $100-150.
Виручила ж мене медестричка, котра була свідком частини нашої дискусії. Відвівши в якийсь свій закуток, хвилин за 20 і сотню гривень, від котрих довго відмовлялась, вона зробила все необхідне.
А тепер, власне, оті самі,
Сумні роздуми
Якщо уважніше придивитися, медицина – найбезвідповідальніша професія! З одного боку, організм сам дуже прагне видужати, і в простих випадках людина видряпується самотужки, не дивлячись на досвід чи, там, повну профнепридатність ”лєпіли”.
“У вас прямо двужильный организм. Вы, говорят, сквозь все испытания прошли. И даже мы вас случайно положили около открытого окна, и то вы неожиданно стали поправляться. И теперь, говорят, если вы не заразитесь от своих соседних больных, то, говорят, вас можно будет чистосердечно поздравить с выздоровлением”
Михайло Зощенко “Історія хвороби”
З іншого боку – у випадку невдачі завжди можна вигадати несумісний із життям діагноз. Один дідько мало хто здатен розібрати професійний почерк, а поготів спеціальну термінологію. І при цьому – шана, суспільний стан і гроші. Остап Сулейман Берта Марія Бендер-бей та його утілена мрія – про блюдце із блакитною окрайкою! В сенсі, гроші несуть самі, покірно віддають, а часто-густо ще й вмовляють.
“Больных принимал фельдшер Иван Кузьмич. Был он маленький, старенький и ужасно знаменитый. Все вокруг знали его, хвалили и называли без причины хирургом”
Михайло Зощенко ”Пацієнтка”
Зустрічаються, звичайно, зловредні пацієнти, які дозволяють собі в діагнозах сумніватися, а на результати скаржитись. Листи пишуть, по начальству та інстанціям вештаються. Але, знову ж таки, сторонні “тутечки не розуміють”, а тому обурливі листи і навіть лайливі публікації завжди можна обізвати безграмотними, а претензії – безпідставними.
Залишаються лише перевіряючі комісії, але там суцільно свої, ті що розуміють, товариші по зброї та колеги по цеху. А до того ж – друзі сокурсників та родичі одногрупників.
Голова приймальної комісії суворо запитує абітурієнтку:
— Скажіть, із яких міркувань ви обрали медичний інститут?
— Тату, вистачить приколюватись!
(просто анекдот)
Дивуватися тут, власне, і немає чому:
“Клянусь Аполлоном врачом, Асклепием, Гигией, Панакеей и всеми богами и богинями, беря их в свидетели, исполнять честно, соответственно моим силам и моему разумению, следующую присягу, письменное обязательство: считать научившего меня врачебному искусству наравне с моими родителями, делиться с ним своими достатками в случае надобности помогать ему в его нуждах; его потомство считать своими братьями, и это искусство, если они захотят его изучать, преподавать им безвозмездно и безо всякого договора; наставления, устные уроки и все остальное в учении сообщать своим сыновьям. Сыновьям своего учителя и ученикам, связанным обстоятельством и клятвой по закону медицинскому, но никому другому”.
Цитата із Клятви Гіппократа.
В цілому, гарна робота. Беззаперечно, потрібна, абсолютно незамінна та до того ж хронічно бюджетом ображена – що дає привід скаржитись і прохати. Тобто, абсолютно зрозуміло, чому в медичний виш поступити завжди було, є і буде важко і дорого.
Незрозуміло лише, чому при всьому цьому вони нас ще й лікують?! І методи нові винаходять. І ночами чергують. І з того світу повертають. І навіть (буває і таке!!!) заледве не за власні гроші ліки особливі купляють, якщо вже зовсім непереливки. І в найвідчайдушних випадках до останнього борються. Все це має місце – тут, сьогодні, не дивлячись ні нащо.
Зрозуміло, клятва у них. Але вона не заважає і ургентні операції відкладали, допоки родичі гроші не зберуть. І гуманітаркою наліво гендлювати. І виписувати не те, що допомагає, а те, що дорожче. І прямо під час прийому пацієнтам усілякий непотріб на кшталт фільтрів для води чи якихось харчових добавок рекламувати.
І аналізи плутати. І в діагнозах помилятися. І тампони в черевній порожнині після операції залишати. І немовляті під час кесаревого розтину головку ножицями калічити.
Багато у нас претензій до медицини, ой, як багацько!Практично в кожній родині маються свої історії – про байдужість, про невігластво, про хабарі, про помилки і просто дурість.
“Треба робити так, аби, навіть якщо хворий помирає, він не відав, що помирає… від ваших добрих рук”.
(лікарський чорний гумор)
Але першу дружину мою і другу нашу новонароджену доньку Настю врятували хлопчисько-ординатор та медсестричка-юнка на далеких Курильських островах. Заледве не самі вплав, зимним груднем майже двоє діб на півобмерзлому сейнері бовтались через пролив із Кунаширу на Шикотан, щоби прийняти пологи у дружини із причини важкого запою місцевого акушера.
А потім кілометрів п’ять обмерзлим, слизьким як ковзанка відпливом, бігли із малою на руках до аеродромного майданчику, аби встигнути до санрейсової вертушки і вчасно зробити рятівну ін’єкцію.
Вони, певно, вже не пам’ятають – майже тридцять років минуло. А я згадую… І такі легенди, напевне, маються у багатьох.
Так що, яку б систему медичної допомоги нам не влаштовували – вона все одно залишиться такою ж. І найбезвідповідальною. І найнезмінною. І нам без неї – ніяк. І їй без нас – нікуди.
І навіть мені з усіма моїми принципами та антимедицинським пофігізмоми, як мінімум, ще раз доведеться із нею зіштовхнутися…
Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство “Малого Кола”
11 ответов
Валерій Семоволос ” Дволика медицина .. ”
Сьогоднішня медицина пбудована на принижиенні людської гідності, починаючи з порогу медустанови. Скрізь антисанітарія , побори . Все зводиться до викачки бобла з громадян, без видачі касових чеків. На людей у білих халатах чомусь не має НКВД , Пшонки . Ми самі себе не поважаємо, миримося, не бунтуємо. Над нами знущаються, а ми мовчимо.
Мені треба йти до медустанови на черговий , кожнорічний диспансерний огляд, а я не можу себе заставити на цей крок.В яку суму мені — пенсіонеру це обійдеться. Злодійська свора від влади згадує про медицину перед черговим лохотроном ” виборами ”.
К сожалению с медициной всё хуже и хуже,желаю вам привести пример. В г.Зугрэс Донецкой области
моя знакомая попала к хирургу Ростовцев,по-моему его фамилия,после того как на неё напала стая
бродячих собак,её они терзали и таскали порвали сапоги и пальто и повредили руку — она ею немогла
двигать — это случилось 5 декабря 2011 года,пошла к этому хирургу,сделали ей рентген,поставили диагноз:
ушиб,проходит месяц,второй ей всё хуже,пошла она к другому хирургу,Шишов фамилия,к нему труднее
попасть,толпа всегда огромная,он её послал опять на рентген,диагноз — вывих плечевого сустава и перелом
сложный! Послали её в район в Харцызск,там местный эскулап как посмотрел на снимок,кричал и выгнал,
мол,такие сложные случаи мы не лечим,отправили её в областную донецкую травматологию,там сделали
ещё один снимок,доктор сказал положить деньги куда надо и сообщил,что плечо всё-таки срастается и
руку поднять до конца она не сможет! Хирург зугрэсовский не среагировал на это никак!
Как то приболел по серьёзному,пришёл к терапевту (хвамилия у неё Дикая).Поставила градусник,температура набежала 38.8… Эта идиотка начала утверждать что я слишком долго держал градусник,по этому дескать и набежала…
Реакция моя была жёсткой и предсказуемой…(с элементами фольклора и нецензурщины). Вот така быватЪ ….уйня,малята.
Вопиющий случай произошел в г.Одессе 1 января 2012 года.Врач-нейрохирург по имени Юрий Тюхтий горе-известной Еврейской больницы просто наплевательски отнесся к своим обязанностям, показал полный непрофессионализм!
Этот “врач”не принял мер к установлению правильного диагноза больного ,дал заведомо ложную информацию о состоянии больного его друзьям и родственникам ,сказав что у него легкое сотрясение мозга и ему нужно только отоспаться (заключение судмедэкспертизы — перелом костей черепа) ,а затем врач отказал в госпитализации и отправил домой больного.И что в итоге — в тот же день через несколько часов после посещения Еврейской больницы 26-летний парень Дмитрий Санду скончался.
Однако руководство Еврейской больницы с обвинениями в адрес врача КАТЕГОРИЧЕСКИ не согласны. В этом особенно отличилась заместитель главврача по медчасти Инга Назимкина.5 января 2012г. она даже дала интервью газете “Сегодня”, полностью оправдывая врача Тюхтия и откровенно лгала журналисту газеты “Сегодня” ,что никаких внешних признаков критического состояния пациента не было, и, что Дмитрий Санду покинул больницу сам, в сознании.Это какой безответственностью и непрофессионализмом ,как руководитель, нужно обладать ,что бы говорить такое о пострадавшем с переломом костей черепа.
Начальнику Горздравотдела г.Одессы Калинчуку С.В. нужно серьезно задуматься ,что за “профессионалы-врачи” работают и руководят ГКБ№1 и не подвергать опасности здоровье и жизни жителей Одессы от преступных действий своих подчиненных.
Сейчас проводится следствие по халатным действия врача Юрия Тюхтия.
Общественность и пресса г. Одессы держит это на контроле, потому что за 3 месяца 2012 года уже зафиксировано в Одессе 3 случая ,когда врачи отказали госпитализировать больных людей в стационар и больные умерли.
Почти полное исчезновение чувства ответственности за свою работу — самое страшное, что произошло в системе здравоохранения. Когда врачи привыкают, что им все сходит с рук, рано или поздно возникают вот такие, непоправимые вещи.
Врачи устроили против населения настоящий геноцид, причиной которого является непрофессионализм врачей ,их халатное отношение к работе. Вечная безнаказанность в нашей стране медперсонала, допускающего такие преступления против граждан Украины, приводит к деградации врачей ,делая из них бесчуственных к чужой боли, бездушных и бессердечных нелюдей-преступников. Это не относится к 5% врачей ,которые еще сохранили в себе душу и доброе сердце.
В Украине врачей уже нет. Лечитесь сами. Я лечусь по интернету.
Доброго Вам здоровья. Что хотели то и получили. Так Вам и надо.
Ми підходимо до межі непрофесіоналізму у всіх галузях, але особливо страшний непрофесіоналізм в поєднанні з безвідповідальністю в медицині. В цій країні єдине що легко і просто зробити — це віддати кровно зароблені гроші, їх у вас приймуть в будь-якій валюті, в будь-яку пору дня і ночі, накнайбільше по кількості, але прошу не питайте про якісь гарантії, бо у відповідь-закочені до неба очі і розведені руки які промовляють:”всі ми під Богом ходимо…” То може відразу в церкву нести, там хоч крім надії ще сеанс психотерапіїї отримаємо і результат зазвичай вищий ніж в нинішніх закладах охорони здоров”я.
Как обычно у семиволоса — многословно и ни о чем. Скучно по весне в деревне, да и обострения как раз в эту пору случаются.
К сожалению,к большому сожалению-мы сами виновны в том.что горе дохтура нас же еще и лечат или калечат?Простите конечно,но их-тех кто несет херь и околесицу-нужно просто замочить.И дело с концом.А чего это всякое чмо носит имя и белый халат?Да на фиг нам вообще эти коновалы нужны?Айда всм миром в Феофанию,тамошние лекари вроде не сильно ошибаются…Наверно за свои ошибки поплатятся сначала одним местом…а потом и противоположное отобьют..Не так ли?
После того, как поговорили “кто виноват”, поговорим про “что делать”. Все просто: приватизация медицины, с ликвидацией ее “бесплатности”, которая является фикцией и инструментом воровства в системе Минздрава — это знают все! Бесплатной должна быть только “Скорая помощь”, которую нужно передать в МЧС. А сэкономленные деньги просто раздать населению. Вот и все — медицина ничем принципиально не отличается от торговли трусами или установки евроокон, через несколько лет все благодаря конкуренции выровняется! Кто не верит — посмотрите на стоматологию, они уже 20 лет так работают. Кто не знает — к нам едут лечить зубы из США и Израиля, качество в целом не хуже, зато дешевле. Така фигня, малята!
у нас не має медицини, практично усі врачі плідно працюють із медпредставниками фарм компаній….
нікого наше здоров”я не цікавить, лише викачка грошей.
коли людина здорова, має хороший імунітет — запросто прооперують, виріжуть усе що хочеш, а якщо похилого віку — ніхто і братись не хоче….
у нас не має відповідальності лікарів, тому вони і відносяться до нас як до ….
хочете бути здоровими, якомога рідше звертайтеся до них за допомогою.
будьте здорові і не хворійте!
але ж по констітуціії медобслуговування -безкоштовне так як вже галасують щоб платна або страхова -нехай ці падлюки зроблять так щоб ми отримували не 10-12% на зарплатню а як за кордоном 75-85 то і тоді можно буде сплатити за відвідування лікаря гр 50-100 та ж не хочуть з освітою -теж саме а гроші беруть собаки та й ще малюків вбивають щепленям -хоча у Харкові казали дайте нам половину тих грошей що роблять закупівлю лайна іноземного і буде кращі ліки ніж з закордону