Міністру внутрішніх справ України
Захарченко Віталію Юрійовичу
01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10
Скарга
на бездіяльність працівників УМВС у Полтавській області
Шановний Віталію Юрійовичу! Вимушений звернутися до Вас з проханням допомогти мені та зобов’язати працівників УМВС у Полтавській області виконувати свої безпосередні обов’язки та припинити злочинну бездіяльність по розслідуванні злочинів, які вичиняються відносно мене протягом 6 місяців особами, які пов’язані родинними зв’язками з офіцером та працівником міліції.
Так, 20 березня 2013 року Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінальне провадження № 12013180040001283 на підставі моєї заяви від 19.03.2013 року у зв’язку з тим, що 19.03.2013 року близько 15,30 год. по вул.. Володарського, 3 мені було спричинено тілесні ушкодження.
Досудове розслідування даного кримінального провадження здійснювалося старшим слідчим Октябрського РП ПМУ УМВС України в Полтавській області А. Г. Моргун.
Однак слідчим не було пред’явлено підозру особам, які завдали мені тілесних ушкоджень, а саме Гриценку Роману Петровичу та Гриценку Володимиру Петровичу (заступник начальника АР ЗСП УМНС України в Полтавській області), незважаючи на свідчення осіб, які були безпосередніми очевидцями даної події і бачили, як вищевказані особи наносили мені тілесні ушкодження, крім того, мається відеозапис даної події. Отримані мною ушкодження судовим експертом кваліфіковані як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я, за що передбачено кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 125 КК України.
У травні та липні 2013 року були проведені дві додаткові судово-медичні експертизи з приводу підтвердження моїх показань щодо механізму утворення тілесних ушкоджень та розмежування отриманих мною тілесних ушкоджень. Вказані експертизи лише підтверджують правдивість моїх слів.
Результати останньої експертизи вже надійшли до райвідділу, проте замість того, щоб пред’явити підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, слідчий закрила дане кримінальне провадження.
Я вважаю, що на слідчого, яка вела дану справу та на інших працівників Октябрського РВ ПМУ УМВС України здійснювався незаконний вплив з боку Гриценка Анатолія Петровича, який доводиться рідним братом Гриценку Роману Петровичу та Гриценку Володимиру Петровичу, які нанесли мені тілесні ушкодження.
Так у період з 2010 року по 2011 рік Гриценко Анатолій Петрович працював начальником Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області. Оскільки у його підпорядкуванні перебували службові особи, які й до цього часу працюють в Октябрському РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, то він через них також може впливати на хід даного кримінального провадження. До того ж слідчий, яка проводила розслідування по цьому кримінальному провадженню була підлеглою Гриценка Анатолія Петровича, що також може негативно вплинути на розслідування даної справи.
Також слід зауважити, що Гриценко А. П. не припинив свою діяльність у правоохоронних органах і на даний час працює заступником начальника міліції громадської безпеки Голосіївського РУ ГУМВС м. Києва. Крім того, Гриценко Анатолій Петрович перебуває в резерві на зайняття посади в Міністерстві внутрішніх справ.
У зв’язку з цим я звернувся до прокуратури м. Полтави з заявою про зміну органу, який проводить досудове розслідування.
Однак до ухвалення будь-якого рішення по даному клопотанню, 26 липня 2013 року слідчим Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області було винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12013180040001283, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань на підставі моєї заяви від 19.03.2013 року щодо спричинення мені тілесних ушкоджень.
30.07.2013 року я оскаржив до Октябрського районного суду м. Полтави зазначену постанову про закриття кримінального провадження. Слухання справи було призначено судом на 05 серпня 2013 року, однак слухання не відбулося через те, що до суду не з’явилися ні прокурор, ні слідчий, і матеріали провадження з невідомих причин до суду не були направлені. Це стало причиною перенесення судом справи на 12.08.13 року та повторного направлення вимоги судом до Октябрського РВ ПМУ УМВС України про направлення кримінального провадження.
Однак на цьому неправомірні та незаконні дії Гиценка В. П. та Гриценка Р. П. на замовлення Швайковської Л. В. та під прикриттям Гриценка А. П. знайшли своє продовження в подіях, які відбулися 02 та 08 серпня 2013 року.
02.08.2013 року о 9.15 год. коли я на автомобілі рухався по вулиці Садовій у м. Полтаві, то автомобіль Ауді А6 ВІ1957ВЕ під керуванням Гриценка Володимира Петровича перегородив мені дорогу для руху спереду та почав таранити автомобіль у якому я перебував. Після цього брати Гриценки вийшли зі свого автомобіля та намагалися потрапити до автомобіля і лише тому, що я заблокував двері автомобіля, то у них ця спроба не вийшла. Після цього вони обоє повернулися до свого авто, об’їхавши автомобіль в якому я перебував, та почали таранити з заду.
Для того, щоб уникнути подальших ушкоджень автомобіля та задля своєї безпеки я вимушений був проїхати вперед близько 200 метрів та викликати наряд міліції та ДАІ.
Близько 09,40 год. до місця, де перебував мий автомобіль під’їхав автомобіль з якого вийшли працівники міліції у формі та назвалися слідчим Київського РВ УМВС України в Полтавській області – Євдошенко Д. В. та дільничний інспектор, який не назвався. Вони надали мені копію ухвали Київського районного суду м Полтави від 29 липня 2013 року про тимчасовий доступ вказаного слідчого до мого автомобіля для огляду. Після цього слідчий повідомив, що на підставі вказаної ухвали суду він вилучає даний автомобіль у мене та почав вимагати ключі від цього автомобіля. Я заперечив у зв’язку з відсутністю у слідчого відповідної правової підстави на вилучення вказаного автомобіля. Однак слідчий наполягав на вилученні цього авто. Незважаючи на мої зауваження з приводу кримінальної карності дій слідчого він не припиняв свої вимоги. У зв’язку з цим на відео було знято незаконні вимоги слідчого Євдошенко Д. В. та роз’яснення йому його не правової поведінки. Тобто у діях слідчого також вбачається злочин перевищення службових повноважень, ст.. 365 КК України.
Потім приїхав наряд міліції з Октябрського РВ УМВС України в Полтавській області та працівник ДАІ УМВ в Полтавській області.
Однак жодних дій з приводу вирішення даної ситуації ними зроблено не було. Навпаки, вони просто спостерігали за всім, що відбувалося та сперечалися з працівником ДАІ з приводу того, хто має займатися даною справою. Вони виглядали абсолютно безпорадно та не збиралися навіть захищати мої порушені права.
Коли інспектор ДАІ запропонував мені надати водійське посвідчення та страховий поліс я попрохав інспектора ДАІ допомогти потрапити до автомобіля, однак він відмовив. Біля автомобіля постійно знаходилися Гриценко В П., Гриценко Р. П., Гриценко А. Л. та Швайковска Л. В. та не надавали мені можливості підійти до автомобіля. Вибравши момент, я зміг проскочити до автомобіля, відчинив його та сів до салону, закривши та заблокувавши двері автомобіля. З правої сторони автомобіля я побачив працівника ДАІ та відчинив на половину праве переднє скло автомобіля, щоб передати йому документи. У цей час до салону автомобіля через праве вікно почала проникати рукою Гриценко Аліна Леонідівна та Гриценко Володимир Петрович намагаючись розблокувати двері автомобіля та заливаючи водою з пляшки салон автомобіля, де перебували мої особисті речі та важливі документи, які почав пошкоджувати своїми діями Гриценко В. П. Щоб уникнути подальшого пошкодження документів та цінних речей я вимушений був підняти скло в автомобілі. Після цього Гриценко В. П. сказав Швайковській Л. В., щоб вона брала камінь та починала вибивати стекла в автомобілі, що вона одраз ж і зробила, чим почала наносити шкоду автомобілю.
Для уникнення подальшого пошкодження автомобіля, я спробував від’їхати з цього місця, однак мені заважав автомобіль, який був припаркований попереду і я одразу загальмував, при цьому Швайковська Л. В. продовжувала бити по передньому та задньому правому стеклах автомобіля. А Гриценко В. П. постійно підбурював її до цього викриками: «Бийте, бийте».
Потім інспектор ДАІ призвав до порядку та відігнав всіх від машини. Після цього я зміг вийти з автомобіля та пред’явити документи інспектору ДАІ.
Після цього почалося оформлення документів працівником ДАІ та слідчим ПМ УВС Титаренко Ю. В., вони складали схему ДТП, опитували учасників та свідків ДТП.
У цей час я помітив на відстані близько 200 м. від мого автомобіля як почала збиратися група з 5 — 7 кремезних молодих чоловіків віком 30 – 35 років і з ними був чоловік, як потім я дізнався – Артем Павлов (Заступник начальника Полтавського обласного центру з надання безоплатної вторинної допомоги при обласному управлінні юстиції в Полтавській області) та очевидно було, що він скеровував їх дії. Всі вони за виключення Павлова Артема приїхали на автомобілі Сітроен Берлінго з тимчасовими червоними номерами т4АО9377. Павло Артем приїхав на автомобілі Мерседес дн ВІ4000АР. Потім чоловіки підійшли до мого автомобіля обступили його стіною, і однин з чоловіків за допомогою спеціального приладдя почав відмикати вказаний автомобіль. Я намагався перешкодити незаконно відчинити автомобіль, однак кремезні хлопці спортивної тіло будови не надавали мені можливості це зробити, просто кожного разу відштовхуючи мене від автомобіля. Дані події зафіксовані на відео. Коли у зловмисників не вийшло відчинити автомобіль, і особа, яка намагалася відчинити двері автомобіля повідомила, що йде за додатковими інструментами, то особи, які мене не пускали до авто продовжували стояти стіною, не надаючи мені можливості підійти до автомобіля. Всіма діями зловмисників керував Павлов Артем, що зафіксовано на відео. Більш того, Артем Павлов постійно спілкувався з Гриценком Володимиром Петровичем, який надавав Павлову Артему вказівки щодо подальших дій відносно мене.
Таким чином відбувалося незаконне заволодіння транспортним засобом, що відповідно до ст.. 289 КК України являється злочином.
При цьому Гриценко Аліна знімала всі події на телефон та погрожувала мені, що далі буде ще гірше.
У цей час працівник ДАІ та слідчий Титаренко Ю. В. стояли поряд та просто за всім цим спостерігали та не втручалися.
Коли почалися зазначені вище події пов’язані з незаконним проникненням до мого автомобіля зловмисників, то близько 5 разів викликалися за номером «102» працівники міліції, однак ніякої реакції з боку правоохоронців не було. Лише через півгодини приїхали працівники Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області.
Жодних дій по припиненню злочину не правомірного заволодіння транспортним засобом зловмисниками працівники Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області не вчинили, запитали лише на якій правовій підставі проводиться відмикання автомобіля особою за допомогою відповідних пристроїв для злому та на підставі чого мене не допускають до автомобіля. У цей час до розмови приєднався мій батько, внаслідок чого зловмисники відволіклися і у мене з’явилася можливість швидко проникнути до салону автомобіля. З метою подальшого убезпечення автомобіля від пошкоджень, подальшого злому та викрадення та через побоювання за своє життя та здоров’я я вимушений був поїхати з місця ДТП. Кілька з тих чоловіків, які не допускали мене до автомобіля почали перешкоджати проїзду автомобіля, один з них Русін Олександр, лягали на капот, незважаючи на рух автомобіля, Гриценко Роман Петрович наносив удари ногою по автомобілю з правого боку, а саме в праві задні та в праві передні дверцята автомобіля, а також в праве дзеркало заднього виду, при цьому вони усвідомлювали, що діють неправомірно, оскільки не мали жодного правового відношення, до вказаного автомобіля.
Однак на цьому неправомірні дії відносно мене замовлені Швайковською Л. В., організовані Гриценком Володимиром Петровичем та під прикриттям Гриценка А. П. не припинилися.
06 серпня 2013 року на замовлення Швайковської Л. В., та Гриценка В. П., Павлов Артем та його бандити напали на мене біля виходу з 1МКЛ м. Полтави, побили мене та намагалися закинути до багажника автомобіля Павлова Артема Мерседес з номерами ВІ4000АР. Лише за щасливої випадковості особи, які проходили поряд підійшли мені на допомогу та зупинили напад на мене і не дозволили закинути до багажника Мерседеса Павлова Артема, а потім приїхав наряд охоронної служби за повідомленням з лікарні.
Незважаючи на те, що було вчинено замах на тяжкий кримінально карний злочин, передбачений ст.. 146 КК України (не доведений до кінця з незалежних від злочинців обставин), потерпілий і свідки показали на осіб, які вчиняли замах на злочин, однак до цього часу не було затримано та не пред’явлено підозри у вчиненні злочину особам, які намагалися мене викрасти.
Через це я просто вимушений був залишити територію м. Полтави та Полтавської області і переховуватися для убезпечення свого життя своєї вагітної дружини.
Хочу звернути Вашу увагу на те, що це не перший злочин вчинений Артемом Павловим. Він по м. Полтаві тримає всіх у страху за допомогою погроз та нападів його бандитів. Однак до цього часу правоохоронні органи ніяк на це не реагують. Дані обставини свідчать про те, що злочинні дії прикриваються високо посадовцями в УМВС Полтавської області та Гриценком Анатолієм Петровичем..
Отже, узагальнюючи все вищевикладене можна зробити висновок, що попередньо Швайковська Любов Василівна попрохала Гриценка Володимира Петровича найняти бандитів для того, щоб вчинити відносно мене незаконні дії.
Однак жодної реакції правоохоронців щодо захисту мого життя та здоров’я зроблено не було.
Крім того протягом останнього тижня я помічав що Гриценко Р.П. слідкував за мною, а його автомобіль Деу Ланос ВІ5269ВК час від часу стояв під моїм під’їздом, підтвердженням є фото, це викликало побоювання за життя моїх близьких.
А 03.08.2013року Гриценко Р.П. и Павлов А. приїжджали до мене на роботу та розшукували мене, що підтверджується записами відео спостереження з відеокамер, та зі слів працівників
«07» серпня 2013 року
5 ответов
Людина в поліції завжди знаходиться в ситуації виняткової незахищеності..
Нещодавно у Полтаві трапився дикий випадок, втім, у якому, як колись писали у шкільних творах, мов у краплі води відображена сутність сучасної української правоохоронної системи.
На різдвяну вечерю, тобто, 6 січня ц.р. до 28-річного водія Григорія Ярещенка, що проживає у Полтаві, на Кобищанах, прийшли куми, рідні брати з дружинами, знайомі. Зрозуміло, що на святковому столі були не лише компот і мінералка. Захмелілий 25-річний сусід почав чіплятися до куми-ровесниці. Та розцінила таке «залицяння» як сексуальні домагання й захистила свою дівочу честь у традиційний спосіб — дала парубку ляпаса. Знехтуваний кавалер одразу ж нецензурно пригрозив усій компанії з господарями включно, що вони дорого заплатять за образу й зателефонував у міліцію. Протягом кількох годин він затято чекав на правоохоронців, неодноразово нагадуючи їм про виклик.
Врешті-решт учасники інциденту помирилися, потисли один одному руки й хлопець подзвонив у міліцію й скасував свій виклик.
По тому частина гостей порозходилася додому, а решта залишилися ночувати у Григорія, бо наступний день був вихідним.
7 січня опівдні до його помешкання зайшло двоє чоловіків у цивільному, котрим відкрили двері діти, оскільки дорослі ще відпочивали. Вони сходу почали фотографувати кімнати, стіл з напоями й наїдками. А коли Григорій Ярещенко запитав у незнайомців, хто вони такі й чого хочуть, один з них сказав, що він — дільничний інспектор міліції, по вчорашньому виклику, але не представився й посвідчення не показав. Дільничний склав пояснення, що ніякого порушення громадського порядку не виявив, Ярещенко його підписав.
Та замість того, щоб попрощатися, стражі порядку зажадали, щоб господар пішов з ними у відділок. Аби не наражатися на «непокору міліції», Григорій не став заперечувати. Його привели в опорний пункт Октябрського РВВС м.Полтави, що у підвалі будинку по вул.Володарського, 8-а. Завели у кабінет. Дільничний (як потім з’ясувалося, це був старший лейтенант Борис Павленко) задав Григорію якесь дивне запитання, сенс якого той не розуміє й дотепер: «Два-чотири-сім»? Григорій нічого не второпав. Тоді його вивели у коридорчик при вході, де стояв старезний диван з вилізлими пружинами. Павленко та його напарник прийомом заламали чоловіку руки й кинули на диван, перегнувши через бильце. Напарник тримав Григорія за ноги, а дільничний почав з усієї сили молотити його гумовою палицею. Заморився, аж упрів, трохи відпочив і продовжив екзекуцію. Закінчивши «профілактичну роботу», чоловіка просто викинули на вулицю.
Від болю й шоку Григорій мало не знепритомнів. На щастя, неподалік опорного пункту його знайшли дружина й старший брат, котрі кинулися на розшуки. На таксі відвезли у травмопункт, де аналіз показав у сечі кров (ознака «відбитих» нирок), а лікарі зафіксували величезну гематому сідниць і ноги та гематому кисті. Його трясло, мов у пропасниці, піднялася температура. Сидіти не міг зовсім, бо те місце, на якому сидять, перетворилося у місиво. А оскільки ушкодження не побутові, то відповідно до інструкції медики повідомили правоохоронні органи.
Приїхали міліціонери, опитали потерпілого. Та не встигли у травмопункті оформити необхідні для госпіталізації документи, як сюди з’явився й дільничний Б.Павленко з двома амбалами у цивільному й оголосив, що забирає Григорія у райвідділ. Навіщо, здогадатися не важко. Певно, колеги повідомили його, що «справа тхне керосином», адже постраждалий не приховував, де отримав травми, й Павленко вирішив «вжити заходів». Тобто, Григорія, з якого він зробив «відбивну», ізолювати. Оформити в суді 15 діб і не допустити до нього ні рідних, ні адвоката, доки посходять синці, – взагалі не проблема. Таких випадків – тисячі по Україні. А за цей час можна так «попрацювати» із затриманим, що той забуде, як його зовуть, а не тільки те, хто й коли його побив. З іншого боку, без медичної допомоги людина з гематомами нирок і м’яких тканин, як пояснили мені лікарі, може стати інвалідом або й взагалі померти.
Однак задуму старшого лейтенанта не судилося збутися. Дружина Григорія, два його рідні брати з дружинами, кум, медики вчинили такий опір міліціонерам, що ті не ризикнули застосовувати силу.
Зате вони з’явилися у 2-гу міську лікарню Полтави на чолі з начальником Октябрського РВВС м.Полтави Анатолієм Гриценком, мало не випередивши «швидку допомогу», яка доставляла пацієнта.
Спочатку Гриценко «наїхав» на брата Григорія Василя, мовляв, нічого набирати на міліціонерів, якщо по п’янці між собою побилися. Коли ця версія не переконала братів Ярещенків, з’явилася інша: Григорій сам десь упав, а на нещасного дільничного набалакує. Коли й з цим брати не погодилися, пролунала пропозиція діло «зам’яти», а горе-дільничного взагалі вигнати з «органів». Григорію запропонували 1000 гривень. Він не відмовився, оскільки грошей на лікування у нього не було. Але тільки чоловік піднявся з прийомного відділення у палату хірургічного відділення, до нього зайшов молоденький міліціонер і пояснив, що гроші йому дали не просто так і змусив Григорія під диктовку написати пояснення про те, що, мовляв, сам травмувався по дорозі в опорний пункт, упавши на східцях магазину. Отак «вмазують» у колективне багно новеньких працівників.
Далі можна було б моралізувати про те, який жахливий приклад подає начальник своїм підлеглим, намагаючись у такий брутальний спосіб захистити честь мундиру замість того, щоб зірвати погони з садиста, котрий ні за що ні про що знущався із зовсім непричетної людини й вигнати його з міліції поганою мітлою, щоб іншим наукою було.
Втім, я не робитиму цього, бо у мене немає ніяких ілюзій стосовно рівня моралі й професійності Анатолія Гриценка. Довелося з ним познайомитися у грудні 2009 року, коли у Кобеляках брала участь у «круглому столі» про стан дотримання прав людини , де на той час Анатолій Петрович очолював РВВС. Яких тільки жахів не розповідали жителі району про міліцію, раз поз раз використовуючи ємне російське слово «беспредел». Гадаєте, керівник райвідділу зробив відповідні висновки, жорстко повернув діяльність підлеглих в русло законності? Де там, він захотів взяти реванш, мовляв, селяни обмовили правоохоронців, зажадавши повторного масового зібрання. А на найактивніших виступаючих незабаром були заведені кримінальні справи.
У чому справді помітна була робота А.Гриценка як начальника Кобеляцького РВСС, так це в тому, що він за короткий строк, нахиливши місцевих підприємців, відремонтував приміщення райвідділу. І невдовзі отримав підвищення: очолив Октябрський РВВС м.Полтави. Але стиль роботи, бачиться, не змінився.
Може, скажете, не варто робити узагальнення по одному випадку з Григорієм Ярещенком? Та якби ж один! Тут мало не по випадку на кожний квадратний метр у Полтаві!
Посудіть самі. 7 січня до Григорія приїхав його знайомий, самотній сирота, що проживає в одному з районів Полтавщини. Привіз дітям гостинці. Дружина Григорія розповіла, що чоловік потрапив у лікарню. Чуйна людина, сам інвалід, пішов у ТЦ «Конкорд», щоб зняти з банкомату пенсію й частину грошей віддати на лікування Гриші. Знадвору через скло добре видно, хто знімає гроші з банкомату. Через 200 метрів інваліда зупинили двоє пепеесників і зі словами: «Мужчина, пройдьомте с намі» повели його в темний куток, де понишпорили по кишенях і забрали всю пенсію – 600 гривень. Але не били. У минулий приїзд до обласного центру, розповів інвалід, у такий же спосіб міліціонери відібрали у нього мобільний телефон.
А за півроку до цього 18-річний брат дружини Григорія Ярещенка Віталій зазнав катувань у міському управлінні полтавської міліції. Друзі попросили у нього паспорт не на довго, а він, дурний, дав. Ті без його відома зареєстрували його як приватного підприємця й щось «хімічили» на ринку з краденими мобільними. Зізнання з Віталія, який нічого не знав, міліціонери, вибивали, зокрема, опускаючи ноги хлопця в тазик з водою й підключаючи електрострум.
І чи варто після цього дивуватися, що за результатами дослідження, яке проводилось в Україні Євразійським Інститутом Свобод наприкінці 2010 року, більше половини респондентів вважають рівень роботи правоохоронних органів незадовільним, а чимало людей бояться міліціонерів більше, ніж бандитів. Бо надто часто дану правоохоронцям державою владу вони спрямовують не на боротьбу зі справжніми злочинцями, а для задоволення ницих інстинктів і власного збагачення. Такою є громадська думка, яку ніякими програмами з поліпшення іміджу міліції не зміниш.
Мене вразили слова народного депутата Святослава Олійника в одній з останніх передач «Свобода слова» Савіка Шустера (доки вона ще виходила) під час обговорення теми про стан розслідування загибелі у червні 2010 року у Шевченківському райвідділі столичної міліції студента Ігоря Індила. Він сказав, що коли йде по вулиці й бачить міліціонерів, то воліє обійти їх десятою дорогою, бо не відомо, чи залишишся після зустрічі з ними живим. І це каже колишній прокурор Дніпропетровська, парламентарій, що має депутатську недоторканість. А що казати простим смертним?
Гадаєте, дільничний Павленко усвідомив свою провину й попросив вибачення у Григорія Ярещенка, адже часу було більше, ніж достатньо. Чи може, керівництво розтлумачило йому, що до цього зобов’язують офіцерська честь і просто повага до людської гідності іншого. Та де там!!! Борис Павленко щиро вважає, що його й так суворо покарали, змусивши написати рапорт на переведення з Полтави у Миргородський МРВВС. Про обіцяне звільнення ніхто й не згадує.
Страшно жити в країні, де тільки за 2010 рік у міліцейських застінках, як днями повідомила у своїй щорічній доповіді у парламенті Уповноважений з прав людини Верховної Ради України Ніна Карпачова, загинуло 8 осіб, а скаліченим «несть числа». Страшно жити в країні, де дільничні — з явними психічними відхиленнями, адже адекватна людина не знущатиметься без причини зі свого невинного ровесника, знаючи, що він годувальник у сім’ї і що в нього двоє малолітніх дітей. Страшно жити в країні, де основним методом розкриття злочинів залишається явка з повиною, вибита катуваннями. Страшно жити в країні, де зняті з банкомату гроші через кілька хвилин у тебе можуть відібрати… правоохоронці. Срашно жити в країні, де такі начальники міліції, котрі не карають, а потурають своїм підлеглим, що скоюють кримінальні посадові злочини…
До речі, українським правозахисникам відомо принаймні 24 різновиди міліційних тортур, немало з яких успадковані від НКВС. Найбільш поширені ті, де використовуються наручники: тут фантазії катів, у тому числі й сексуальні збочення, не знають меж (немало тортур спеціальні для жінок). Катують струмом, поліетиленовими пакетами, б’ють пластиковими пляшками з водою по голові, нирках, печінці, б’ють по п’ятах через мішечки з піском, відбиваючи всі нутрощі, але слідів не видно. Мій знайомий на пошуковому сервері Рамблер увів дві категорії пошуку: „Тортури Святої Інквізиції” і „Тортури в міліції”. Відповідь його вразила: у Інтернеті існує 7044 сайти з інформацією про тортури Інквізиції і… 36496 сайтів — про тортури в міліції (яких не повинно бути за визначенням).
Як назвати міліцейське беззаконня, що стало звичним і мало не нормою? Як взагалі назвати феномен, коли озброєні представники держави, обов’язком яких є захист прав і свобод громадян, знущаються зі своїх співгромадян? Звичайним фашизмом? Але ж основою фашизму завжди була нетерпимість до представників іншої раси, національності, ворожої країни, носіїв іншої ідеології. Катування в гестапо і Інквізиції було, кажучи сучасною мовою, місією цих організацій, а міліції законом заборонені жостоке поводження й допити „з пристрастю”. З жахом думаю, що якби вартовим порядку було офіційно дозволено знущатися й катувати, Україна захлинулася б у річках крові!
Яким неприкритим цинізмом віє від проектування Закону України «Про міліцію» на українську дійсність: ст.1 — „Міліція в Україні — державний озброєний орган виконавчої влади, що захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян… від протиправних посягань”; ст.3 — „Діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості…”; ст.5 — „Міліція поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення…»
І тут самі по собі напрошуються зовсім не риторичні питання.
Перше. До керівництва Генеральної прокуратури України: якщо маючи в обласних прокуратурах спеціальні відділи з контролю за діяльністю правоохоронних органів, вона сприяє садистам в погонах уникати кримінальної відповідальності, може, доцільно виступити зі всеукраїнською ініціативою про законодавче забезпечення кримінального імунітету для працівників силових структур, щоб народ не мав ніяких ілюзій. Зокрема, і щодо гасла, яке набило оскому: „Злочин, здійснений міліціонером, — подвійний злочин”…
Друге. До керівництва Міністерства внутрішніх справ: якщо воно не в змозі домогтися від своїх кадрів дотримання прав людини й припинити жостроке ставлення й катування, які набули масового й системного характеру, то, може, варто впровадити на допитах присутність лікаря (як це практикувала Інквізиція), який стежитиме, щоб жертва не померла і не була понівечина, або попереднє медичне обстеження на предмет того, чи не протипоказані затриманому… тортури?
У рішенні Європейського суду з прав людини (Страсбург, Франція) по справі «Рібич проти Австрії” (1995), яка вважається класикою міжнародного права щодо катувань, відзначено, що людина в поліції завжди знаходиться в ситуації виняткової незахищеності (вдумайтеся у парадоксальність твердження!). Адже у неї практично ніколи немає свідків жорстокої поведінки й катувань. Але коли громадянин не мав тілесних ушкоджень до того, як потрапив у поліцію (міліцію), правосуддя при доведенні факту спричинення шкоди здоров’ю затриманого, незважаючи на складність доведення злочину поліцейських, повинно прийняти версію потерпілого, а не поліцейських, тому що вони відповідають за його безпеку під час усього перебування у поліції. А будь-яке застосування фізичної сили без необхідності щодо особи, позбавленої свободи, відзначив Європейський суд, принижує його людську гідність і є порушенням ст.3 Євроконвенції з прав людини: „Ніхто не повинен бути підданий тортурам і нелюдському й такому, що принижує його гідність поведінці або покаранню”.
Вибачте, але наскільки мені відомо останні 3 роки начальником октябрського РВ міліції в Полтаві є Тарела Олександр ! (ви вказуєте що трапилось це нещодавно)І взагалі ,вся історія ваша дуже цікава- ляпаси, домагання,викликання міліції, побиття, діти відкривають двері невідомим поки дорослі сплять???…Уявляю про який соціальний прошарок населення йдеться:(((Як і в першій історії, де на “гарного” хлопця напали і бандити, і родичи, і міліція, так і в вашій історії, нізащо так побила міліція- щось ви недоговорюєте. Ніколи не повірю, що в сучасних умовах на сьогоднішній день міліція під керівництвом будь — кого буде створювати ті ситуації які описані вище, створюючи проблеми тільки собі. Так, наша міліція нас зовсім не ” береже”, але й не катує нормальних людей. Видно ваші “герої” десь таки завинили, а звинувачують усіх крім себе. Щож поробиш — людська слабкість. Годі фантазувати!
Какой БРЕД! Зачем так нагаваривать на человека??Герои молодцы! Много денежек заплатили чтобы писать такие СТАТЬИ?? Смешно читать ЛОЖЬ когда знаеш ПРАВДУ. Видать Швайковский В.Л. с папой”тестем” хотят взять власть в свои РУКИ……
ету статю написал человек на котором весит 8 уголовных дел