Царівна-Тітушко або Чи вдасться другому найвідомішому гопнику країни врешті спалити чорну шкурку з трьома білими лампасами?

Якщо ви днями в інтелігентній компанії почуєте від якогось надто емоційного демократа скигління «За що ж ми боролися з кривавим режимом, як навіть Вадик Тітушко вже не злочинний найманець, а герой блакитного екрану?!», мовчки стрибніть на таку людину та ще й зламайте фотокамеру. Може, хоч тоді зрозуміє, в чому полягає суспільна користь від білоцерківського конверсійного дауншифтінгу.

Це не жарт, рекомендація цілком серйозна. Бо людина, що виступає проти соціальної адаптації гопника, який щойно чи то демобілізувався, чи то відкинувся в широкі верстви суспільства з лав організованих угруповань любителів Партії регіонів, може бути лише провокатором або самогубцею. Натомість громадяни, не позбавлені логічного мислення, одразу ж метикують: «Чим більше тітушок зіп’ється з нудьги в темних нетрях маргінальних телестудій, тим безпечнішими ставатимуть для мирного люду вечірні прогулянки тихими вуличками Києва й Білої Церкви».

Справді, які шляхи розвитку неординарної особистості лежали перед юним «спортсменом» після відомих подій на мітингу, судової тяганини та завершальної мирової угоди? Власне, варіантів налічується заледве з півдесятка.

Перший – тріумфально повернутися в прості білоцерківські гопники. Маса переваг – найзачотніша тьолачька с района, безумовний авторитет серед петеушників та алкоголіків Київської області, безкоштовні сємки в ларьках і стримана повага правоохоронних органів – перекреслюється одним «Sic transit…» Уже за рік про легендарну перемогу героя над журналісткою Сніцарчук згадає хіба що Оксана Шкода, але ж та Оксана десь у Києві, а тут, «у Бецику», щоби земляки знову прочитали твоє ім’я в «Газеті по-українськи», доведеться як мінімум зґвалтувати козу голови райдержадміністрації. А щойно твоє ім’я почнуть забувати, доведеться забути й про любов тьолочєк, петеушників, алкоголіків та правоохоронних органів – причому остання втрата доволі швидко стане найвідчутнішою.

Від такого неприємного повороту Вадик міг би вбезпечитися зарані, обравши зворотній бік суто гопницької долі – дорогу в менти. Але в ментах енергійному Тітушкові точно б не сподобалося. Ну, припустимо, миттєву втрату шани тьолочок, петеушників та алкоголіків Київської області наш «спортсмен» би якось пережив – українська міліція завжди з легкістю компенсувала нелюбов згаданого контингенту можливістю безкарно обробляти цей контингент по нирках гумовими кийками. Але хіба міг би, скажімо, молодий сильний хлопець Тітушко спокійно, по-міліційному стояти й дивитися на те, як зграя мерзотників копає ногами дівчину? Хіба не підійшов би, не допоміг пацанам, не пробив би дурепі по печінці та боковий у щелепу?

Будь-який допитливий Вадик на цьому місці неодмінно запитав би: «Сишиш, дядя, а нізя как-то вот ето всьо вмєстє – шоб і житуха пацанская, і бєзнаказанность мєнтовская?!» «Звісно, можна! – розповіли би Вадику старші товариші. – Для цього колись давно-давно ще молодий дєдушка Рибак створив Партію регіонів…» Чому Тітушко не опинився в перших рядах найвсеїднішої партії вже на нинішніх довиборах – загадка не з легких. Можливо, публічні зв’язки Вадіка з агентами «русского міра» так невдало прийшлися на часи феєричного євроінтеграційного анабасису Януковича. Можливо, у зв’язку з надміром кандидатів для прийняття в лави ПР уже недостатньо просто побити натовпом жінку – треба ще, скажімо, збудувати дебаркадер, посадити Юлю і народити стоматолога. А можливо, в Партії регіонів просто зметикували, що Тітушко й Янукович, два сферичних гопника в одному вакуумі державницької думки, просто рознесуть цей вакуум на кварки разом із Партією регіонів та всією світобудовою.

Тож як би там не було, а поки Партія регіонів не поспішає стиснути в обіймах свого позашлюбного сина, найлогічніший шлях для Вадика пролягає крізь засоби масової інформації. Давно минули часи, коли для роботи на телебаченні була потрібна освіта, артистизм, сценічна майстерність, культура мовлення й подібні умовності. Світові, вихованому соцмережами, потрібні фріки, меми та «звйозди Ютьюба». Якщо фрік достатньо яскравий та розкручений – професійний контракт йому забезпечено незалежно від професійних чеснот, і це не «ай-яй-яй, до чого ми докотилися», а стан речей у сучасній шоу-індустрії. В Росії не так давно в телеведучі висвятили «Свєту із Іваново» (http://www.youtube.com/watch?v=24XBX0Wkmpw), дівчину-комсомолку із «Наших», яка просто надто гучно й наївно любила Путіна перед відеокамерою. Глибина суджень Свєти – десь на рівні Вадіка, партійна інтуїція – так само, тож чом нашій стриженій «Свєті з Білої Церкви» не повторити долю колеги?

Якою виявиться телевізійна кар’єра Тітушка? Є, звісно, підозри, що з телепрограми, в яку Вадіка прилаштовано «репортером», сюжети з його прізвищем зникнуть уже за 2-3 місяці – коли весь ажіотаж, пов’язаний із поверненням «зірки» на екрани, зійде нанівець. Але будемо вірити в краще – раптом у Вадіку вже проклюнувся новий Савік? У будь-якому разі хай спочатку спробує.

По-перше, рішення білоцерківського гопника, який став на шлях виправлення та погодився тяжкою працею спокутувати завдану журналістиці шкоду (у даному разі йдеться не про вищезгадану скажену музу Вадіка, а лише про моральні та матеріальні збитки), за всіма канонами презумпції невинуватості заслуговує на повагу. Успіхів йому та натхнення!

По-друге ж, якщо в Тітушка виникло бажання перетворитися з небезпечного соціального елемента на творчу особистість, скинути з себе жаб’ячу шкурку гопника-відморозка й постати перед нами в усій красі людської душі – наш священний обов’язок не лише не заважати людині, а й усіляко сприяти реалізації її задуму. Принаймні до того моменту, поки чорна шкурка з трьома адідасовими смужечками не опиниться в пічці: адже лише тоді ми зможемо бути впевнені, що врятували тихі вечірні вулички Києва та Білої Церкви від появи ще одного гопника, міліціонера чи члена Партії регіонів…

Юрко КОСМИНА, для ОРД