7 гріхів українських суддів

По-друге, відтепер навіть без такої згоди суддю можна буде затримати «під час або одразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину».

З нагоди настільки вагомих змін у житті людей у мантіях, ВВС Україна, за допомогою матеріалів Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів та профільного комітету парламенту, без зазіхань на всеосяжність та універсальність такого переліку, зробила добірку правопорушень, до яких протягом останніх років стали причетними члени українського суддівського корпусу.

Організація вбивства

Суддя Центрального районного суду міста Миколаєва Андрій Рудяк з осені 2014 року перебуває у розшуку за звинуваченням у організації і пособництві у навмисному вбивстві своєї мачухи — заступниці начальника обласного управління Головдержслужби Тетяни Рудяк.

«Допомагали» їм у цьому троє найнятих ними раніше судимих кілерів.

У  документах, які надійшли на розгляд парламенту з прокуратури, йдеться про моторошні подробиці злочину. На подвір’ї приватного будинку, де сталося вбивство, суддя Рудяк передав безпосередньому виконавцеві злочину 1500 доларів, а тоді зайшов до гаражу, де лежав труп його мачухи, та зняв з неї ювелірні прикраси. Після того подільники втопили тіло жінки у Південному Бузі.

Судді Рудякові оголосили про підозру в організації та пособництві у навмисному вбивстві. Чотирьох співучасників вбивства, які не мали недоторканності,  затримали у вересні 2014 року. Подання про дозвіл на арешт судді надійшло до Ради наступного місяця. Проголосували за цей документ депутати лише у лютому 2015-го.

На той час Андрій Рудяк,  за словами прокурора Миколаївської області Володимира Комашка, уже три тижні як перетнув державний кордон України. Зараз він перебуває у міжнародному розшуку.

А в червні 2015 року історія, пов’язана з паном Рудяком,  продовжилась несподіваним чином. Виявилося, що протягом кількох місяців, коли він уже не з’являвся на роботі у суді, де він працював, йому продовжували нараховувати зарплату. У зв’язку з цим правоохоронці розслідують справу про службове підроблення.

Хабарництво

Навіть поверхового пошуку в інтернеті достатньо для того, щоби зробити висновок: випадки, коли суддів ловлять на гарячому при отриманні хабара – або ж, офіційною мовою, «вимаганні та одержанні неправомірної вигоди в особливо великому розмірі» – в Україні непоодинокі.

Останній найгучніший випадок – справа судді Дніпровського райсуду Києва Миколи Чауса, якого, за словами правоохоронців, зловили на хабарі у 150 тисяч доларів. Те, як саме зберігав отримані таким чином кошти пан Чаус – у скляній банці, наче консервацію – викликало жваве обговорення у соцмережах.

Однак, парламент дав згоду на арешт судді Чауса запізно: на той час він уже був навтіках.

Утім, не варто думати, що всі нечисті на руку судді беруть багатотисячні хабарі, і що всі вони встигають втекти від правосуддя. В Єдиному реєстрі судових рішень можна відшукати  текст вироку Василю Следю, судді Кодимського райсуду, що на Одещині.

У документі описано кільканадцять епізодів отримання цим суддею хабарів, розмір найменшого з яких складав заледве 300 гривень. Щоправда, у 2007 році, коли відбувалися описані у вироку події, «долар був по п’ять».

За що «заносили»? За «швидкий і позитивний розгляд справи», за не позбавлення прав на керування транспортними засобами, за те, що позов потрапить на розгляд саме цього судді тощо.

По-своєму зворушливий момент: суддя отримує тисячу гривень від людини, яка клопоче за свого знайомого і просить не позбавляти його прав. Тут же суддя повертає 500, пояснюючи, що тисяча – це забагато.

Чечельницький райсуд Вінницької області у 2013 році присудив пану Следю вирок у п’ять років позбавлення волі. У серпні минулого року Апеляційний суд Вінниччини залишив це рішення без змін. У листопаді 2015 року парламент звільнив суддю з посади у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком стосовно нього.

Сепаратизм

Анексія Криму Росією та перехід частини Донецької та Луганської областей під контроль незаконних збройних формувань самопроголошених «республік» поклали початок нового «тренду» в суддівській діяльності.

Наприклад, частина суддів з судів Донбасу перекваліфікувалися і почали виносити рішення «іменем республіки».

16 вересня цього року Петро Порошенко звільнив з посади суддю Донецького окружного адміністративного суду Миколу Бойка. Він, як зазначається у  матеріалах Вищої ради юстиції, відмовився переїжджати зі своїм судом до Слов’янська. А у березні на одному з сайтів «ДНР» з’явився підписаний главою «республіки» Олександром Захарченком указ про призначення пана Бойка «суддею Тельманівського райсуду міста Донецької народної республіки».

«Своїми діями суддя Бойко як носій судової влади в досить скрутний і складний час для держави Україна грубо порушив принципи професійної та етичної поведінки судді, порушив присягу судді, що стало ще одним чинником зневіри суспільства у судовій владі України в цілому», — констатують у ВРЮ.

Певною мірою подібні матеріали можна знайти на сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Не далі, як 19 вересня цього року ВККС  опублікувала звернення до двох суддів севастопольських судів – Людмили Завгородньої та Сергія Водяхіна. Вони, за даними комісії, ще позаминулого року ухвалили судові рішення, «керуючись процесуальним законодавством Російської Федерації».

Отож через два з лишком роки після цього у ВККС запропонували цим суддям у будь-який зручний спосіб «надати пояснення стосовно таких фактів». Якщо не нададуть – мабуть, опиняться під загрозою звільнення.

А ще на  сайті ВРЮ можна знайти інформацію про справу Валерія Чорнобука. Цей суддя Апеляційного суду Криму навесні 2014 року, під час анексії півострова, схвалював такі події та навіть проводив лекції з російського законодавства для інших суддів.

«Ми складали присягу не президентові, не народу, ми складали присягу судді, вона так називається. Тому жоден суддя, який вирішив залишитися працювати… в судах Республіки Крим, не порушує присягу судді України», — говорив він тоді.

Утім, у липні 2014 року пана Чорнобука перевели до Апеляційного суду Дніпропетровської області, і він виїхав «на материк». На цій посаді його і застало серпневе рішення ВРЮ рекомендувати парламенту звільнити його з посади судді.

Наскільки масовими є такі явища? Голова Вищої ради юстиції Ігор  Бенедисюк каже, що загалом на вересень 2016 року його орган рекомендував звільнити за порушення присяги 277 суддів, стосовно яких є підтвердження, що вони або працюють у Криму, або зверталися до кваліфікаційної комісії суддів РФ, отримали громадянство Росії, не склавши повноважень судді України.

Випив – і за кермо

У ніч на 28 лютого минулого року недалеко від центра Києва випадкові перехожі могли стати свідками гонитви з увімкненими сиренами, яка мало не закінчилася стріляниною.

Згодом запис інциденту потрапив до соцмереж і спричинив справжню бурю у коментарях.

Виявилося, що йшлося про таке. Спочатку суддя Макарівського райсуду Київської області Владислав Оберемко за кермом позашляховика BMW не відреагував на вимогу інспектора ДАІ зупинитися.

Поліцейські увімкнули мигалки і рвонули навздогін. Зрештою, зупинити порушника вдалося за кілька кілометрів. Проте на цьому пригоди не закінчилися: пан Оберемко спрямував на поліцейських пістолет та пригрозив їх розстріляти. У емоційній розмові суддя визнав, що вживав алкогольні напої, проте відмовився пройти відповідне освідчення.

Відео, яке потрапило до мережі, жваво коментувалося як звичайними користувачами, так і  депутатами парламенту. А прокурор Києва, котрого п’яний суддя назвав своїм другом, взяв розслідування під особистий контроль.

У квітні цього року Вища рада юстиції  внесла президентові подання про звільнення пана Оберемка з суддівської посади, а 1 серпня текст указу  про звільнення з’явився на сайті глави держави.

Прогули

16 вересня цього року Петро Порошенко своїм указом звільнив з посади суддю Господарського суду Одеської області Павла Меденцева.

У обґрунтуванні такого рішення на сайті глави держави йдеться про те, що цей суддя «без поважних причин тривалий час (327 робочих днів) не з’являється на робочому місці та не здійснює правосуддя без пояснення причини неявки на роботу та без повідомлення про місце перебування».

Утім, вивчення матеріалів справи пана Меденцева  на сайті парламенту показує, що не все у ній так просто. Виявляється, що навесні 2014 року цього суддю затримали під час отримання хабара у розмірі 566 841 гривня 40 копійок. Оскільки пан Меденцев скористався своєю недоторканністю, затримати його правоохоронці не змогли, хоча «предмет неправомірної вигоди» вилучили. Саме з того часу суддя і перестав виходити на роботу.

Хіба що у липні 2014 року він відправив до свого суду заяву з проханням надати йому декретну відпустку. Однак керівництво пана Меденцева відповіло йому відмовою, порадивши натомість підійти до суду і забрати повідомлення про підозру. Пан Меденцев намагався оскаржити це рішення в суді, однак  результату не досяг.

У червні 2015 року парламент дав згоду на арешт цього судді.

Утім, це все – деталі. Звільнили Павла Меденцева лише зараз. А формальною причиною для цього стали, як уже зазначалося, прогули.

Стрільба

«Суддя-стрілець» — саме так назвали українські ЗМІ суддю Малинівського райсуду міста Одеса Олексія Бурана.

У березні цього року він,   під час спроби його затримання спецназом НАБУ відкрив по силовиках вогонь з вогнепальної зброї та намагався втекти.

Зрештою, тоді обійшлося без жертв. А сам скандальний суддя навіть прийшов до парламенту та особисто давав депутатам пояснення щодо своєї поведінки. Судячи з усього, не надміру переконливі, адже Рада  дала дозвіл на затримання та арешт судді, а силовики взяли пана Бурана під варту просто у приміщенні парламенту.

Утім, до стрільби судді вдаються і за більш драматичних обставин. У Єдиному реєстрі судових рішень можна знайти вирок суду щодо судді Каховського міськрайонного суду Херсонської області Олега Крюковського.

Фабула його справи проста. Тільки після смерті свого батька суддя довідався, що родинний будинок тепер належить його сестрі. Спочатку суддя намагався вмовити сестру продати будинок, а гроші поділити порівну, або ж просто продати будинок «йому як родичу», однак жінка відмовлялася.

На ґрунті цього між суддею та його сестрою й її чоловіком «виникли неприязні відносини». Одного травневого вечора 2008 року у пана Крюковського «виник умисел на вбивство» подружжя та їхнього малолітнього сина.

Відтак, встановив суд, попередньо випивши горілки – сам суддя пояснював, що пив «як аперитив» – він «навмисне зробив не менше 18 пострілів» з автомату у вікно кухні квартири, де саме були його родичі.

Результат – сестра судді та її син отримали легкі поранення. Олег Крюковський, який на суді не визнавав своєї вини, отримав строк у сім років позбавлення волі за звинуваченням у замаху на вбивство. Апеляційний і Вищий спеціалізований суд це рішення підтвердили.

8 вересня 2016 року парламент звільнив пана Крюковського з посади судді у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком щодо нього.

Родичі судді, як виглядає, відбулися легким переляком. А холодильник, який вилучили з обстріляної квартири як речовий доказ злочину, їм повернули лише за шість років після інциденту.

Неправові рішення

У соцмережах вряди-годи можна побачити закиди на адресу української влади: вона, мовляв, зволікає з притягненням до відповідальності суддів, причетних до «політично мотивованих рішень» часів президентства Віктора Януковича.

Утім, на сайті президента можна знайти дані про звільнення низки суддів, які ухвалювали такі рішення.

Так, іще в січні 2016 року Петро Порошенко своїм указом  звільнив з посади судді Родіона Кірєєва, який помістив за ґрати лідерку «Батьківщини» Юлію Тимошенко.

Кількома тижнями раніше президент  звільнив трьох суддів з Києва та Харкова, які ухвалювали «неправові рішення стосовно активістів Революції Гідності».

А Вища рада юстиції в середині вересня цього року – через понад 2,5 роки після подій Євромайдану – вирішила ініціювати п’ять дисциплінарних справ стосовно суддів, які виносили рішення щодо учасників масових протестів.

15 вересня цього року дійшла до проміжного фінішу й історія однієї з найбільш одіозних суддів Печерського райсуду Києва – Оксани Царевич.

Вона «засвітилася» одразу у кількох політичних процесах доби Януковича: належала до колегії суддів, яка судила чинного генпрокурора Юрія Луценка, вела процес за звинуваченням Юлії Тимошенко у причетності до вбивства Євгена Щербаня, брала участь у розгляді справи екс-голови Держмитслужби Анатолія Макаренка.

Зрештою, під час Євромайдану пані Царевич ухвалила рішення про позбавлення водійських прав кількох активістів «Автомайдану».

15 вересня Вища рада юстиції таємним голосуванням вирішила внести президентові подання про звільнення Царевич Оксани Ігорівни з посади судді Печерського райсуду «у зв’язку з порушенням присяги судді».

Утім, до реального засудження когось із одіозних суддів епохи Януковича за ухвалення завідомо неправосудних рішень у «політичних» справах наразі не дійшло.  Суди тривають.