ОДНА КРАЇНА – ДВА СВІТИ

А в цей час резерви НБУ пухнуть від грошей, банки казково багатіють на ОВДП, а в Буковелі відкривається надсучасний аквапарк «Мавка». Звичайно я зезумно радий за засвдників та власників найвідомішого курорта України. Але так ми приречені на поразку.

В Карпатах мали б виростати заводи з виробництва зброї. За Карпатські гори давно треба було перенести «Південмаш» та «Турбоатом». Але… Але Буковель (а не заводи з виробництва зброї) будується наче Каліфорнія у часи золотої лихоманки.

До речі, я не засуджую ані інвесторів, ані власників, ані навіть туристів, що там відпочивають. Бо рамку війни задає влада. Люди лишень приймають цю рамку чи ні.

Тому моє глибоке переконання залишається незмінним: аби вистояти в цій війні ми маємо змінити владу, нездатну на справжню мобілізацію країни. Бо розбудовуючи «Буковель» під час війни, ми зраджуємо і прирікаємо на смерть тих, хто в шанцях. І спокушаємо тих, хто подумує про дезертирство. Бо сидіти в теплій воді відкритих басейнів посеред засніжених гір набагато привабливіше, аніж в мокрих холодних шанцях… Бо дивним чином і там і там сидять українці призовного віку. І у тих, хто в шанцях, постає слушне запитання: а чому не навпаки?

І тому я раз-у-раз повторюю. За такої влади ми приречені на поразку. Бо щоб виграти у росії нам потрібно мобілізувати увесь наш ресурс: уряд, економіку, дипломатію, виробництво, громадянське суспільство тощо. А ми, кульгаючи на милицях добродійників та волонтерів, розбудовуємо ударними темпами «Буковель». Так і хочеться нагадати сучасним українським можновладцям, що останнім прихистком польського уряду в 1939 році був модний тогочасний курорт Заліщики. Але недовго…

P.S. В «Буковелі» останній раз був недовго і задовго до початку великої війни. Історію про «будівництво століття» розповіли знайомі, які були там проїздом…