ПРО ПЕРСПЕКТИВИ США ТА КИТАЮ У РАЗІ ПОРАЗКИ УКРАЇНИ

Безпека є однією з базових потреб людини.

Відомий американський психолог Абрахам Маслоу сформулював теорією ієрархії потреб, яка пояснює мотивацію людини через різні рівні потреб — від базових фізіологічних до самореалізації. У піраміді Маслоу, відразу після фізіологічних потреб (їжа, вода, сон), постає потреба у безпеці. При цьому, людина потребує як власної фізичної безпеки так і безпеки всього, що дозволяє задовільнити інші базові потреби, — майна, бізнесу, капіталів, тощо.

Погодившись з цими аксіоматичними твердженнями звернемося до компаній діяльність яких охоплює міжнародні ринки, включаючи виробництво, торгівлю, фінансові операції та інвестиції (глобальний бізнес). Згідно з даними Fortune Global 500 за 2023 рік, 124 з 500 найбільших компаній світу базуються у США, що відображає домінуючу присутність американських корпорацій у глобальному бізнесі. Звідси і 25–26% світового ВВП 2024 року, які належать США.

При цьому, глобальна економічна присутність США забезпечується її військовою присутністю майже в усіх регіонах світу. Військова присутність є не лише інструментом захисту, але й важливим економічним чинником, який підтримує лідерство США у світі.

Так, військова присутність США зміцнює довіру до американської економіки та валюти, що дозволяє знижувати вартість запозичень і підвищувати конкурентоспроможність американських компаній.

Завдяки військовій силі США можуть ефективно впроваджувати економічні санкції проти інших країн, забезпечуючи собі конкурентні переваги.

Військова міць США дозволяє підтримувати союзницькі відносини та укладати вигідні угоди, які відкривають американському бізнесу доступ до нових ринків.

Військова сила дозволяє захищати закордонні інвестиції, а також забезпечує стабільність у регіонах, які є важливими для транснаціональних корпорацій США.

Крім цього, військова могутність США є одним із ключових факторів, що підвищують привабливість країни для іноземного бізнесу. Вона забезпечує стабільність, довіру до американських фінансових інструментів, підтримку інноваційних галузей і ефективний захист інтересів інвесторів. Разом із розвиненою економікою військова могутність робить США провідним світовим бізнесцентром.

У сумі економічна та військова могутність визначають міжнародний статус США як супердержаву здатну «захистити кожен долар у будь-якій частині світу».

Далі, розглянемо війну в Україні через призму вище означеного. Для цього, нам знадобиться ще деяка довідникова інформація.

Як відомо, Китай є другою за розміром економікою світу після США, з близько 18-20% світового ВВП. Крім цього, високі темпи економічного зростання та масштаби промислового виробництва роблять Китай ключовим гравцем на глобальній економічній арені.

І про Росію. Станом на 2023 рік економіка Росії становила приблизно 2-3% світового ВВП.

Це економічна складова. Тепер військова.

Визначальним показником військового потенціалу є наявність, кількість та якість стратегічного ядерного озброєння.

Станом на 2023 рік, найбільшими ядерними потенціалами володіють:

1.    Росія. Загальна кількість боєголовок понад 6000, з них розгорнуто приблизно 1674.

2.    США. Загальна кількість боєголовок приблизна 5500 з них розгорнуто приблизно 1644.

3.    Китай. Загальна кількість боєголовок понад 410 (і активно збільшується).

Отже, міжнародний вплив і статус США та Китаю визначається і підтримується двома інструментами, — економіка та військова сила, тоді як у розпорядженні Росії є лише один інструмент, — військова сила.

Оскільки війни та конфлікти викликають хаос у торгівлі, інвестиціях та фінансах США та Китай не є прихильниками цих методів розв’язання міжнародних суперечностей. Глобальний рівень економік США та Китаю, а також можливість використання економічних чинників для забезпечення геополітичного впливу створюють природню зацікавленість цих держав у підтриманні стабільності світової економіки, що, у свою чергу, передбачає підтримання міжнародного миру та правопорядку.

Інша справа Росія. 3% від світового ВВП у порівнянні з 26% і 20% США та Китаю це, м’яко кажучи, «ні про що». Росії нічого втрачати у масштабах світової економіки. Тому, майбутнє світової економіки як і майбутнє міжнародного миру та правопорядку не турбують Росію.

У Росії є лише один інструмент впливу, —  6000 ядерних боєголовок. Але цей інструмент потрібно «активувати». Отже, Росія зацікавлена у загостренні ситуації довкола України до рівня карибської кризи. Тільки так Росія зможе повторити Хельсинки 1975 року. Тільки так Росія зможе хоча би частково відновити свій геополітичний вплив до рівня колишнього СРСР і повернутися у світову геополітику у якості активного гравця. Це «блакитна мрія» і кінцева мета Москви.

Але у карибської кризи була одна суттєва особливість, — карибська криза була результатом холодної війни. І це була тільки криза, а не війна. В Україні ж не криза, в Україні війна, а отже ризик того, що ситуація може вийти із під контролю, або «щось піде не так» є надзвичайно високим.

Хто може вплинути на Росію?

Тільки Китай.

Китай є найбільшим торговельним партнером Росії. У 2023 році обсяг торгівлі між двома країнами перевищив $200 млрд. Китай став ключовим постачальником електроніки, машинобудівної продукції та інших технологій військової економіки, які недоступні для Росії через санкції. Тут, доречно підкреслити, на думку міністра оборони Німеччини Бориса Пісторіуса, Росія повністю перейшла на рейки військової економіки.

Китай має визначальний геополітичний вплив на КНДР, яка надає Росії пряму військову допомогу.  

І головне. Російський Далекий Схід і Сибір які вже давно стали «заручниками» Китаю. Формально Далекий Схід і Сибір залишаються частиною території Росії, однак вплив Китаю на цей регіон зростає через економічну, демографічну та інфраструктурну присутність. Росія, ослаблена економічно та політично, не має ресурсів для контролю цих територій. Це дає Китаю можливість поступово посилювати свій вплив у регіоні.

При цьому, Китай займає стриману позицію щодо санкцій запроваджених проти Росії. Пекін, уникаючи прямої підтримки санкційного тиску, неодноразово наголошував на важливості діалогу та дипломатії для вирішення конфліктів.

Китай зберігає баланс у відносинах із заходом і Росією. Пекін критикує санкції як інструмент економічного тиску, який, на його думку, може завдати шкоди глобальній економіці, але водночас утримується від прямих порушень обмежень. Останнє, на думку автора, робиться не стільки для того щоб уникнути конфлікту зі своїми торговельними партнерами, скільки для того щоб зберегти економічні інструменти тиску на Росію, які можуть бути ефективно застосовані у вигідний для Китаю момент.

Вкрай важливо також враховувати економічні відносини між Китаєм та ЄС. Китай, використавши свій економічний потенціал, остаточно закріпився на європейських ринках і розглядає Європу як важливий торговельний та інвестиційний майданчик.

Так, у 2022 році загальний обсяг торгівлі товарами між Китаєм та ЄС дорівнював 857 мільярдів євро. З них експорт ЄС до Китаю склав 225 мільярдів євро, а імпорт із Китаю до ЄС 632 мільярди євро. Торговий дефіцит ЄС дорівнював близько 397 мільярдів євро.

При цьому, у 2022 році загальний обсяг торгівлі товарами між США та ЄС склав 904,1 мільярда доларів. З них імпорт товарів із США до ЄС досягнув близько 369 мільярдів доларів, тоді як експорт з ЄС до США склав приблизно 535 мільярдів доларів. Торговий дефіцит США у торгівлі товарами дорівнював близько 160 мільярдів доларів.

Отже, станом на 2022 рік Китай досягнув паритету зі США у загальному обсязі торгівлі товарами з ЄС. Однак, на відміну від США Китай мав значний позитивний торгівельний баланс, тоді як у США він був від’ємний. Останнє є ознакою початку домінування Китаю в європейській економіці.  

Про значення ринку ЄС для Китаю свідчать також ініціативи Китаю з розбудову транспортної інфраструктури, — розвиток залізничного сполучення між Китаєм і Європою через країни Центральної Азії, значні інвестиції у модернізацію портів, доріг та залізниць.

Таким чином, ринок ЄС для Китаю має стратегічне значення і від його стабільності залежать доходи китайських корпорацій. Тоді чому Китай, при своїх можливостях, так «обережно» реагує на війну розв’язану Росією у безпосередній близькості від стратегічно важливого для Китаю ринку?

Відповідь очевидна, — Китай, руками Росії, хоче витіснити США з європейської економіки.

Механіка цього процесу, схематично, виглядає так.

У ієрархії потреб «ситої та виспаної» Європи потреба у безпеці стає все більш визначальним фактором мотивації. Вказане зумовлюється не стільки успішною реалізацією базових потреб європейського суспільства, скільки безпосередньою близькістю сьогоднішньої Росії з усіма загрозами які від неї походять.

Поставимо себе на місце бізнесу та урядів ЄС у випадку програшу України.

З одного боку непрогнозована Росія з 6000 ядерних боєголовок і риторикою на кшталт «можем повторить». З іншого боку США, які програли в Афганістані, Україні та наполегливо радять європейцям самостійно потурбуватися про свою безпеку. І це тоді, коли, за словами Бориса Пісторіуса,  вже сьогодні Росія за три місяці виробляє зброї стільки, скільки весь ЄС за рік.

Риторика та дії Росії, яка, за визначенням Пісторіуса є довготривалою загрозою, неминуче поставить Європу перед необхідністю пошуку сили здатної «вгамувати» Росію.

Це Китай.

Саме цікаве, що європейці та китайці будуть діяти за «мовчазною згодою». Без будь-яких попередніх домовленостей, створення політичних чи військових альянсів, перші будуть створювати все більш сприятливі умови для присутності китайських корпорацій як гарантії власної безпеки, а другі, без будь-якої військової присутності, «за дешево», візьмуть на себе відповідальність за позитивні для Європи результати «діалогів» з Росією.

Варто зазначити, що вже існуюча залученість Китаю до європейського ринку, у випадку реальної загрози вторгнення з боку Росії, спонукатиме Китай не до «стурбованості» за європейську безпеку, а до рішучих дій спрямованих на недопущення подальшої дестабілізації в Європі.

Як це не парадоксально, не НАТО зі США, а Китай може стати дієвим гарантом європейської безпеки. Сьогодні ж Китай і його корпорації чекають, чекають поки «тіла транснаціональних корпорацій США проплинуть вздовж берегів європейської економіки».          

Між тим, для Європи такий сценарій є далеко не найкращим. Проблема у тому, що «дорогий» європейський бізнес на власному ринку може успішно конкурувати з подібним собі «дорогим» американським бізнесом і точно не витримає конкуренції з китайським.

Ще більш сумно виглядають перспективи американської економіки. Перемога Росії в Україні означатиме поразку США в Європі. Як наслідок, американська «парасолька» втратить свою привабливість для великого бізнесу як гарантія безпеки, стабільності й прогнозованості. Знизиться довіра до американського ринку, валюти, фінансових інструментів, тощо. Значно посиляться процеси «втечі капіталу» в юань та китайську економіку.

Коли вище означені процеси в Європі стануть очевидними, розпочнеться ланцюгова реакція в усьому світу.

Що далі? А далі, ще до кінця каденції пана Трампа, світ отримає дві держави, яким сукупно належить 90% стратегічних ядерних озброєнь, і які вважатимуть, що без них «існування світу не має жодного сенсу».

Це реальна, але далека перспектива. Для України більш важливо розуміти що робити і як вижити завтра.

Виходимо з наступного.

Все вище описане чудово знають і розуміють у Вашингтоні, Брюсселі і навіть у Києві. Тому, заяви Зеленського про програш України без підтримки США це не просто констатація очевидного, всім відомого факту, це «шантаж» Трампа у формі нагадування про очевидні речі.

Між тим, у Вашингтоні все розуміють без зайвих нагадувань.    «Миротворча» передвиборча риторика Трампа була заснована не на прихильності до Росії, а на розумінні реальної ситуації і прогнозі її розвитку. А отже, не «кровопролиття надзвичайно непокоїть» Трампа, його турбують прямі загрози національній безпеці США.  

Трамп свідомий того, що перемогти Росію на полі бою завдання не здійсненне. Чому? Головна причина, — ядерна зброя і відсутність будь-яких гарантій її не застосування.

Звідси виникає наступне питання, — яким чином США можуть завершити війну в Україні і, відповідно, зберегти свій вплив на Європу та статус світового лідера? Трамп дав просту, зрозумілу, а головне правильну відповідь, — США мають всадити Москву за стіл переговорів. Для Європи і усього світу це означатиме, що США все ще здатні стримувати головну загрозу в Європі. Тобто, США підтвердять свій нинішній статус світового лідера.

Інше питання як саме Трамп примусить чи умовить кремль сісти за стіл переговорів?

На сьогодні, це надзвичайно складне завдання.

Як варіант, можна далі розширювати і збільшувати об’єми поставок зброї Україні. Останнє однозначно призведе до ескалації до рівня карибської кризи. Світ опиниться на межі ядерної катастрофи. Виходом із такого «глухого куту» будуть Хельсінкі – 2 і саме це є кінцевою метою кремля.

Між тим, ні Вашингтон, ні Пекін не зацікавленні у поверненні Росії до клубу світових геополітичних лідерів у якості активного гравця. Тому, радник Трампа з питань національної безпеки Майк Волтц вже сьогодні говорить про потребу «відновити стримування, відновити мир і випередити ескалацію, а не відповідати на неї…».

США можуть задіяти економічні чинники… Які? Досить сумнівно виглядають перспективи економічного тиску на державу економіка якої «вариться» у межах власних кордонів. Вплинути на вартість енергоносіїв у світі? Для цього потрібен час, точніше потрібен час щоби дочекатися бажаного результату, а цього часу ні Київ, ні Вашингтон не мають.

Єдине на що може швидко прореагувати Москва, це обмеження її можливостей щодо виробництва зброї. Це прямий вплив на воєнну складову економіки Росії, яка, на сьогодні, є головним драйвером російської економіки у цілому і фактором успіхів на полі бою. Однак, цей «козир» як і можливості щодо отримання військової допомоги з зовні, заходяться в руках Пекіну.

Отже, ситуація для США є патовою. Єдиний вірний хід, — досягти домовленостей з Китаєм щодо підтримки мирних ініціатив США. Але у Китая є свої інтереси і ці інтереси прямо протилежні інтересам США. Хоча, у Китая та США є один, але надзвичайно важливий спільний інтерес, — залишення Росії за межами світової геополітики. Це може стати основою для діалогу.

На сьогодні, важко спрогнозувати чи вдасться Вашингтону домовитися з Пекіном. Занадто багато у цих держав «предметів для торгу», — глобальних і різко протилежних інтересів.

В усякому разі Пеків вже дає зрозуміти, що не зацікавлений у реалізації миротворчих ініціатив США та бажає взяти місію миротворця на себе. Саме тому, до Києва прибув новий посол КНР, — Ма Шенькунь, який до цього обіймав посаду заступника генерального директора Департаменту контролю над озброєннями Міністерства закордонних справ Китаю. Відомо, що цей департамент відповідає за розробку політики з питань роззброєння, нерозповсюдження, експортного контролю та глобальної та регіональної безпеки. Департамент також організовує переговори щодо міжнародних угод. Це чіткий сигнал «про наміри» і Вашингтону і Москві.

Що робити Україні?

Для початку, потрібно знайти відмінності між мирними ініціативами КНР, Бразилії та мирними ініціативами Трампа. Їх буде не багато.

Далі. Трамп повинен отримати можливість зупинити Росію. Оскільки час працює проти України цю можливість Трамп має реалізувати до початку весняно-літньої військової кампанії.

Якщо ні, нам лишається сподіватися тільки на себе і Китай.

Тому, Україні вже сьогодні потрібно думати про те, що конкретно ми можемо запропонувати Китаю щоби зацікавити його у збереженні України як суверенної держави.