Автор: Тарас ПЕРЕТЯТКО
Почнемо з головного. По-перше, наша країна – була і залишається великою аграрною державою з досить потужним сільскогосподарським потенціалом. Зрозуміло, що за таких обставин, земля є найбільшим нашим скарбом та, нажаль, предметом численних політичних маніпуляцій.
По-друге, українська аграрна наука, із самого початку своєї легендарної історії, була та залишається професійною і ефективною науковою базою розвитку та сучасної діяльності сільського господарства України.
Тепер по суті. Отже, за останні роки боротьба за відкриття ринку української землі набрала нових, потужних обертів. Зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення та їх вільний обіг чекали ще на початку літа цього року. Але за певних обставин, цей процес знову перенесли. Кажуть, на січень-лютий року наступного.
Тепер про тих, хто володіє українською землею. Ні! Мова не про наших громадян. На превеликий жаль, сьогодні реальними та фактичними власниками української землі є так звані її орендарі – агрохолдинги.
Працюючи виключно на свій прибуток, без огляду на майбутнє та долю українського села, саме агрохолдинги пришвидшують початок діяльності земельного ринку.
На думку аграрного експерта Михайла Амосова, «розмір земельного банку холдингів та їхня кількість в Україні з кожним роком зростає. Тенденція посилюється. Якщо брати перші сто агрохолдингів, базуючись на даних Latifundist.com, то це близько 15% сільськогосподарських земель».
Слід зазначити, що найбільшими латифундистами є агрохолдинги «Кернел» та «Укрлендфармінг» із земельною базою по 600 тис гектарів на кожного.
Як правило, взаємовідносини між агрохолдингам та державою досить прохолодні. Агресивна, тотальна монополізація аграрного ринку в межах законодавства – це головна стратегія сучасних латифундистів, які зухвало користуються недосконалістю аграрного законодавства. Наслідок їх діяльності — відсутність будь-яких перспектив розвитку малих і середніх фермерських господарств зокрема та сільських територій взагалі.
Крім того, завдяки могутньому фінансовому ресурсу агрохолдингів та корумпованій владі на місцях, фермерам надзвичайно складно розширити свої площі за рахунок пайовиків агрохолдингів – і через разові виплати пайовикам, і через відмову у виділенні пайовикам в натурі їхніх земельних паїв.
Наступною суттєвою загрозою неконтрольованій діяльності агрохолдингів є варварське використання земельних ресурсів, що вже призвело до катасрофічного виснаження земель.
Вирощуючи високоліквідні культури без додержання відповідних сівозмін та нехтуючи порадами та висновками українських науковців, агрохолдинги перетворюють українську землю у мертву, безплідну субстанцію.
Виснажуючи земельні ресурси, байдужі латифундисти, задля збільшення власного прибутку, у буквальному сенсі «нашпиговують» землю хімією. В наслідок цього та завдяки відсутності механізмів державного контролю за от таким «господарюванням» поставили наші землі не межу колосальної екологічної катастрофи!
Тепер про соціальні наслідки. Як відомо, українські агрохолдинги є сучасними інтегрованими структурами, які поєднують в собі і виробництво, і переробку, і експорт продукції. Завдяки цьому унеможливлюється створення додаткової вартості та нових робочих місць у переробній галузі. Насамперед, у селі. Як наслідок, селяни стають безробітними, руйнується економіка села та його інфраструктура.
На думку більшості аграрних експертів, у разі неконтрольованої діяльності агрохолдингів та відсутності збалансованої системи регулювання ринку землі українське село загине у найближчі 10 років!
І, нарешті, про політику. Тут простіше, адже сьогодні агрохолдинги стали потужними політичними гравцями і намагаються, будь що, «перекроїти» українську економіку «під себе».
Крім того, місцеві вибори давно вже стали їх «компетенцією» та територією повного соціально-політичного впливу. Вони безперешкодно приводять до влади «свого» голову, аби мати повний доступ до земель громад. Вони формують власну кадрову політику у місцевих органах влади, призначаючи одних, та звільняючи інших службовців.
В решті-решт, саме тема вільного купівлі-продажу сільгоспземлі стала головним факторм політичних програм, заяв та стратегій. Більшість українських політиків галасує сьогодні про загрозу «скуповування за безцінь» землі латифундистами у випадку, якщо скасують мораторій на її продаж. Хоча насправді, подібна риторика вже друге десятиліття слугує якраз інтересам великого та надвеликого агробізнесу, який має змогу привласнювати левову частку доходів від землі й успішно концентрувати все більші її масиви у своїх руках.
Минулого тижня провідне українське видання «Кореспондент» надрукувало чергове «сенсаційне» викриття діяльності керівництва національної академії аграрних наук. Зокрема, журналісти Виталий Кравченко і Максим Мордовцев у своїй статті «Академіки-латифундисти» персонально звинуватили президента НААН Ярослава Гадзало у незаконному, щорічному привласненні 120 млн. доларів США від «тіньової» оренди наукових земель.
Не будемо вдаватися до виправдувальних заяв щодо правомірності звинувачень пана Гадзало (це, зрозуміло, компетенція фахових юристів), але на декількох моментах цієї «сенсації» зупинимося.
На прикінці жовтня цього року группа народних депутатів — членів комітету парламента з аграрної политики та земельних відносин підписала лист з ініціативою перевірити діяльність НААН та заслухати звіт президента академії Ярослава Гадзало. Одним із організаторів цього був народний депутат України Петро Юрчишин.
Тут зупинимося та скажемо кілька слів про пана Юрчишина. Отже, до обрання народним депутатом, Петро Юрчишин був (і ми впевнені, залишається) власником маслозаводу, мережі аптек та великим орендарем землі на Хмельниччині та Вінничині. Відповідно, через орендні паї та ціни на молоко він мав великий вплив на селян.
Прихований висуванець Партії регіонів, засновник осередку ПР в Хмільнику, Петро Юрчишин у 2012 році з відривом майже в 50 тисяч голосів програв вибори Миколі Катеринчуку. Пізніше, у 2014 році, Юрчишин вибори виграв…
Взагалі персона Петра Юрчишина досить скандальна. Його земляки називають Юрчишина брехуном та рейдером. Його так званим «здобуткам» на Хмельниччині журналісти відомої телепрограми «Стопкор» навіть присвятили цілий випуск. Тому сенсу ретельно розповідати про позапарламентське життя Юрчишина немає (кожний може ознайомитися з відповідними матеріалами в Інтернеті). Розповімо про його справжній інтерес до НААН.
Згідно інформації з близького оточення Петра Юрчишина, між керівництвом аграрної академії та латифундистом середньої руки Петром Юрчишином «чорна кішка» перебігла вже давно. Після призначення Ярослава Гадзало президентом НААН тодішній аграрій Юрчишин бажав приєднати до своїх володінь частину земель, які належали аграрним науковцям. Новий очільник академії відмовив і навпаки став повертати землі до складу НААН. Почалася серія конфліктів, погроз та тиску. Не лише з боку вже народного депутата Юрчишина, але й інших можновладців-аграріїв.
Зрозумівши, що перемовинами президента Гадзало не вгамувати, нардеп Юрчишин, об’єднавшись з колегами-латифундистами та керівниками деяких провідних агрохолдингів, оголосив НААН війну.
Численні перевірки, кримінальні справи, обшуки та медійні атаки – це атмосфера, у якій останній рік працювали науковці аграрної академії. Крім цього, ні на мить не вщухали спроби відібрати землі столичних інститутів академії, керівництво яких звинувачували у нецільовому використанні земельних ділянок та тіньовій оренді.
Цікаво, що саме тема «тіньової оренди» виявилася соціально прохідною та ефективною у боротьбі політиків-латифундистів з НААН. Закидаючи науковцям псевдо звинувачення у незаконному збагаченні, потужному антиакадемічному лоббі вдалося навіть сформувати, за допомогою «кишенькових» ЗМІ, певний негатив щодо неефективності, бездіяльності та корумпованості академічної спільноти. І от черговий наступ стався на минулому тижні…
Звичайно, звтра зерна від плевел очистять. І журналісти, яких використали «в сліпу», можливо пробачяться. Але це буде завтра…
Сьогодні, попри тиск та погрози, Національній академії аграрних наук вдалося повернути десятки тисяч гектарів наукової землі у різних куточках України та сформувати наукову стратегію ринку земель сільськогосподарського призначення, де головним та єдиним власником наших земель українські вчені бачить господаря.
Господаря, відповідального перед українським народом. Господаря, як Останню межу, за якою прірва…