Фальстарт Генерального прокурора Ю.В. Луценка

Ну що ж. Юрій Віталійович Луценко – Генеральний прокурор України. В усякому разі, так вважає він особисто та Президент України, який 12 травня 2016 року підписав Указ № 209/2016 «Про призначення Ю.Луценка Генеральним прокурором України».
Відразу зазначу, я не маю заперечень щодо призначення Юрія Віталійовича на цю високу посаду і з задоволенням би привітав його з цією подією. Але, нажаль, не можу цього зробити з однієї простої причини, — Президент України не мав права підписувати Указ № 209/2016 саме 12 травня 2016 року. Чому? Про це далі.
Як відомо, того ж 12 травня 2016 року було прийнято, підписано Президентом і опубліковано у № 86 Голосу України Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України» за № 1355-VIII. Розділом ІІ цього Закону передбачено, що він набирає чинності з дня його опублікування. Тобто, Закон № 1355-VIII набирає чинності з 12 травня 2016 року.
Стаття 57 Конституції України, гарантує кожному громадянину право знати свої права і обов’язки. Частина перша цієї статті передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини другої закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
А коли закон вважається доведеним до відома населення? Конституція України дає відповідь і на це питання. Відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Інакше кажучи, закон, за загальним правилом, вважається доведеним до відома населення через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Отже, за загальним правилом, Конституція України надає населенню України 10 днів для ознайомлення з офіційно оприлюдненим законом. Після сплину вказаного строку, у населення виникають нові права та обов’язки щодо реалізації нового закону, тобто закон вступає в силу, починає діяти. Відповідно, доведення закону до відома населення це процес, який розвивається у часі і має свій початок, — офіційне оприлюднення і завершення – десятий день з моменту офіційного оприлюднення. Закон не може вступити у силу (почати діяти) раніше, ніж завершиться процес доведення закону до відома населення.
Частина 5 ст. 94 Конституції України встановлює мінімально можливий строк набрання чинності законом, — «не раніше дня його опублікування». У контексті статті 57 Конституції, це означає, що мінімально можливим строком доведення до відома населення нового закону є один день, який може співпадати з днем його опублікування. При цьому, це також процес, який розвивається у часі, — починається з 00.00 годин дня опублікування і завершується о 24.00 того ж дня. Так само як і з десятиденним строком, при одноденному строку доведення закону до відома населення, закон не може вступити у силу раніше ніж закінчиться вказаний строк, тобто в 00.00 годин наступного дня.
Отже, чинність закону безпосередньо не тягне за собою виникнення, зміни чи припинення прав та обов’язків суб’єктів правовідносин; вони безпосередньо пов’язуються з дією закону. Якщо ж момент введення закону у дію у самому законі не визначено, то він наступає відразу після завершення строку відведеного на набрання законом чинності. Якщо це один день, то цей строк закінчується о 24.00. Відповідно, з 00.00 годин наступного дня закон вважається таким, що вступив у силу і діє. З цього моменту можлива його правореалізація.
Закон завжди має на увазі те, що відповідає здоровому глузду. Подумайте самі. Офіційний текст закону багато читачів отримають лише в другій половині доби (в день). А ще потрібен час його прочитати. Особливо це стосується норм, які регулюють відповідальність. Як така норма може почати діяти з нуля годин дня опублікування, якщо громадяни про неї не знали? Якщо діяння було вчинено в першій половині дня, а текст закону, яким це діяння визнано злочином було доведено до відома населення лише у другій, то хіба можна застосувати до особи норму, яка встановлює відповідальність?
Тепер, більш конкретний приклад, який стосується саме Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Генеральної прокуратури України» за № 1355-VIII. Цим законом внесли зміни не тільки до Закону України «Про прокуратуру», а і до “Перехідних положень” КПК України. Згідно з вказаними змінами, судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297 1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого. Далі, Закон визначає яких саме обвинувачених це стосується. Як вже зазначалось, Закон № 1355-VIII набирає чинності з 12 травня 2016 року. А далі, уявіть собі, що о 9 годині 12 травня 2016 року, з якихось причин, в «енському» суді розпочався судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочину, зазначеного у частині другій статті 297 1 КПК України за відсутності обвинуваченого. Чи можна визнати такий судовий розгляд законним, коли о 9 годині 12 травня 2016 року Закон № 1355-VIII ще навіть не був проголосований Верховною Радою і був лише проектом?
Тому, Юрій Віталійович, запам’ятайте самі і передайте пану Президенту, що конституційні поняття «опублікування», «офіційне оприлюднення», «доведення до відома населення» не дорівнюють Булгаковському «в газете пропечатал и шабаш». Тут, це не працює. З виданням правозастосовного акту, у Вашому випадку це Указ № 209/2016, як мінімум, треба було зачекати дня наступного за днем опублікування. Я розумію що це тринадцяте та ще й п’ятниця. І з понеділка починати реформу Генеральної прокуратури також якось не годиться. То почекали б до вівторка. Це було би корисно з багатьох причин.
По перше, це був би зайвий аргумент тим «злим язикам» які стверджують, що наче б то Закон був виданий виключно для того щоби призначити на посаду Генерального прокурора саме Юрія Віталійовича. Можна було би сказати, що Президент ще три дні думав кого призначити, виходячи зі змін у чинному законодавстві, і тільки після цього зупинився на кандидатурі Ю.В. Луценка.
По друге, не виникло би питань щодо легітимності такого призначення і, відповідно, щодо легітимності всього того добра у формі реформ, звільнень, призначень, які будуть «освячені» підписом Юрія Віталійовича.
Як і у будь-якій події тут є і плюси.
По перше, це чіткий сигнал нашим західним партнерам, на предмет того, «хто в хаті господар» і з ким можна «мати справу», адже жоден з них не може похизуватись такою швидкістю реалізації прийнятих рішень. Все за один день, — від зміни Закону під конкретне рішення до його реалізації шляхом видання правозастосовного акту. Хоча, у такого «плюса» є «мінус», — стає чітко зрозумілим, з кого конкретно можна запитувати за все, що відбувається в Україні.
І по друге, Указ № 209/2016 від 12 травня 2016 року доведеться скасувати. В той же день можна буде видати новий указ зі змістом аналогічним змісту Указу № 209/2016. Це не дорого, не змінює суті питання і не перериває прокурорського стажу Юрія Віталійовича. Це тільки додає «плюсів» нашому Президенту. Ну, помилився, буває, але ж визнав і виправив. Чому? Тому що чинний Президент, на відміну від його попередників, за демократію, за свободу слова, за законність готовий не тільки вмерти, а і визнати власну помилку.