Юрій Даник – ще один генерал зі списоку зрадників України

Якщо детально проаналізувати перебіг бойових дій на сході країни, то мені як колишньому, але все ж військовому, стає очевидним факт: повкидати у сміттєві баки генералів, які не тільки не приносять ніякої користі ЗС України, але і свідомо, чи через свою повну бездарність у воєнному відношенні завдають шкоди більше, ніж ворог з усією своєю сучасною технікою та оскаженілою пропагандою.

Сьогодні частіш за все згадують трагедію під Іловайськом, озвучуючи різні версії провалу, хоча не потрібно бути великим стратегом щоб зрозуміти очевидні речі. Росіяни, прорахувавши слабкі сторони нашого генералітету, який навипередки буде радувати керівництво держави та доповідати Верховному про взяті все нові й нові населені пункти на передодні чергового зорепаду в День Незалежності, забули про стратегію, тактику і навіть здоровий глузд, завівши підлеглих у численні вогняні мішки. І взагалі, при такій кількості справної бойової техніки в підрозділах на передовій, при тому що добровольчі батальйони взагалі воювали стрілецькою зброєю, саме час було найсучасніші та боєздатні зразки важкого озброєння зібрати у Києві на Майдані.

Цікаво, якого ворога мав заплутати такий складний стратегічний маневр???

Ми заплатили занадто велику ціну за цю дурість — сотні загиблих патріотів, які не склали зброю дивлячись у очі своїй смерті.

Саме тому, я повністю підтримую ідею інтернет-ресурсу “Військова панорама” відкрити «другий фронт» проти генералів-зрадників, які замість того аби захищати батьківщину, стають основною загрозою її незалежності.

Одним з горе-генералів, який заслужено знайшов своє місце у списку зрадників, став начальник Житомирського військового інституту ім. С.П. Корольова генерал-майор Юрій Даник. Однак, на жаль не усі його ратні «подвиги» знайшли своє відображення у статті. Виправити цю несправедливість справа честі офіцера, який більшу частину свого життя віддав цьому військовому навчальному закладу.

Для цивільного читача поясню: будь якого військового професіонала оцінюють по наступним основним критеріям – освіта, проходження служби, результати службової діяльності.

Освіту майбутній генерал здобував з 1982 по 1987 роки у Житомирському військовому училищі тому, яким він був курсантом знає багато діючих цивільних та військових викладачів.

Саме тому, вони під час конкурсу на призначення його начальником навчального закладу, проголосувала проти цього призначення. Хоча Департамент військової освіти і науки до думки колективу не прислухався – очевидно через інші, більш переконливі аргументи, все ж призначив Юрія Григоровича на посаду начальника військового інституту.

На той час у навчальному закладі ще проходили службу його однокурсники, які не приховували того, що курсант Даник був на курсі ізгоєм, на одному з комсомольських зібрань курсу курсанти одностайно проголосували про небажання з ним навчатися, однак інших підстав, окрім думки колективу, не було і справу зам’яли. Через неадекватність курсанта Даника курсові офіцери навіть не довіряли йому зброю та не ставили його у варту. Можливо саме це сформувало у нього таку показову любов до зброї та бойових дій. Не важко здогадатися, що майже усі офіцери інституту, які навчалися з ним у один час, у найкоротший термін – з моменту призначення генерала Даника керівником закладу – були негайно видавлені з навчального закладу у різні напрямки.

Проходження служби красномовно свідчить про те, що генерал-майору Данику Ю.Г. є що розказати майбутнім офіцерам і головне навчити. Пройдені посади одна «серйозніша» від іншої: інженер відділу (1987 – 1990), ад’юнкт академії (1990 – 1994), викладач кафедри ХВУ (1994 – 1995), старший науковий співробітник (1995 – 1997), докторант ХВУ (1997 – 2000), провідний науковий співробітник ХВУ (2000 – 2004), начальник науково-дослідного відділу науково-дослідного інституту (2004 – 2005), заступник начальника кафедри (2005 – 2008), начальник кафедри НАОУ (2008 – 2010), начальник навчально-наукового центру високих технологій НАОУ (2010 – 2011) і нарешті з 2011 року начальник військового інституту.

Як видно з проходження, що не посада – то «військове щастя», якого б вистачило на цілий десяток офіцерів, що служили, а не ховалися по наукових установах. Останні три керівні посади висвітлили основну рису Даника-керівника: патологічне невміння будувати взаємини зі своїми підлеглими. Саме це призвело до розформування кафедри, яку він очолював у НАОУ, та навчального центру високих технологій. Дуже не хочеться щоб така ж доля спіткала військовий навчальний заклад (Житомирський військовий інститут) з 97-ти річною історією.

За які ж тоді заслуги полковник Даник був призначений на генеральську посаду, та що такого видатного зробив, отримавши менш ніж за рік військове звання, генерал? Все дуже просто: призначення всупереч думки колективу – а отже незаконно – відбулося за протекції депутата-регіонала, голови комітету Верховної Ради України з питань освіти та науки Максима Георгійовича Луцького. Отримавши призначення на посаду та відповідне генеральське звання, пан Даник наполегливо відпрацьовував отриману авансом довіру партії: відразу зійшовся з її місцевими керманичами – головою області (на той час Сергієм Рижуком), керівником міста (Володимиром Дебоєм), та активно долучившись до партійної роботи.

Юрій Даник – ще один генерал зі списоку зрадників України

Під час «обмивання» генеральської зірки численні гості з цієї політичної сили та офіцери, що виконували роль прислуги, мали змогу насолодитися грою на музичному інструменті головного «гармоніста» області (пана Рижука), та його цитуванням на пам’ять Енеїди Котляревського. Багато знайомих житомирян та військових задавалися питанням: чому генерала, який не приховував своїх політичних уподобань до Партії Регіонів, до цього часу не виперли у три шиї? Цього не відбулося саме через активне залицяння до нової влади та його вміле маскування під справжнього учасника антитерористичної операції.

Знаходячись виключно у базовому таборі штабу АТО біля м. Ізюм (Харківська область), за спинами спецпризначенців (вони виконували обов’язки охорони в декілька кілець), він – у кевларовому шоломі та бронежилеті найвищого класу захисту (а їх так не вистачало якомусь патріоту в окопі) – безсоромно ліз у всі камери, що висвітлюють щоденно хід бойових дій. Враховуючи свій «величезний багаж» практичних знань військового мистецтва, своїми порадами він заважав офіцерам штабу АТО займатися своєю справою: за це його не один раз відправляли прямою мовою на три відомі літери, незважаючи на досить високе військове звання «генерал».

Генерал Даник вводив, та продовжує вводити в оману керівництво ЗС України, безсоромно бреше журналістам та численній телеаудиторії перед камерами про сучасну базу роботизованих систем та безпілотних літальних апаратів у Житомирському навчальному закладі. Вся база та розробки – декілька китайських конструкторів вартістю 200 доларів. І що цікаво: більшість – навіть технічно освічених людей – вірять цій брехні, дивлячись на забавки з дитячими іграшками. А офіцери навчального закладу в цей час соромливо опускають або відводять очі!!!

Однак уся ця клоунада не завадила пану Данику стати «бойовим генералом» та отримати декілька військових нагород «за досягнення (!!!) у проведенні антитерористичної операції». Я впевнений, що переважна більшість справжніх героїв, які обороняли Луганськ, та утримують й досі Донецьке литовище, які водять колони з боєприпасами та відбивають танкові атаки російських окупантів, й досі ще не отримали жодної нагороди. Та й навіщо їм нагороди – їм не потрібно відмиватися від попереднього бруду, вони просто чесно виконують свій обов’язок… В той час, як інші роблять собі трамплін до нових кар’єрних висот, використовуючи військовий інститут, своїх підлеглих, та навіть війну.

Сьогодні на кітелі начальника інституту важко навіть порахувати усі нагороди. Питання: за що їх можна було отримати, враховуючи посади на яких він проходив військову службу? Та де ті перемоги у АТО, за які отримав генерал Даник свої останні військові нагороди?

Вже було сказано в попередній публікації і про жадібність, що також має місце і проявляється в тому числі у відкритому лобіюванні діяльності одних підприємців, які надають послуги на закритій (для контролюючих органів) території військового містечка, та вставлянні палок у колеса іншим.

Список авантюрних «подвигів» генерала Юрія Даника можна продовжувати, іронізуючи над людськими вадами: жагою до влади, грошей, популярності… Однак ми забуваємо, що ця людина має бути прикладом для курсантів, які – ставши офіцерами – будуть копіювати побачені моделі поведінки, вважаючи їх нормою…

І знову питання: який фундамент майбутніх ЗС України ми закладаємо вже сьогодні?

Відповідь очевидна – закладемо фундамент міцний, якщо викинемо на смітник генералів-пристосуванців, авантюристів та зрадників…

P.S. Не здивуюсь, якщо на 100-річницю Житомирського військового інституту (відзначатиметься у 2017 році) – при умові, що цей керівник повністю не зруйнує заклад – пан Даник «проб’є» собі чергове звання «генерал-лейтенант». Адже роботу в цьому напрямку він активно розпочав: маючи досвід перебігання з Партії «Батьківщина» до лав Партії Регіонів, він вже готує базу для переходу до Блоку Порошенка, Опозиційного Блоку або якогось Блоку Літаючих Дронів (в залежності від того, хто на 2017 рік буде очолювати державу)…Адже не треба багато сил або совісті для зміни своїх політичних (і не тільки) поглядів з «Нас багато – нас не подолати» на «Слава Баті», а потім на «Слава Україні» або «Спасібо товаріщу Путіну за …»…