С 3 по 12 ноября Апелляционный суд Киева под предлогом отсутствия материалов уголовного производства одно за другим перенес на более поздние сроки все (!) заседания по делам «защитников Конституции», арестованным 31 августа после теракта у Верховной Рады Украины.
Обнародованный в соцсети «реестр» этих перенесенных заседаний впечатляет уже сам по себе – но не более, нежели причины, по которым судьям все как-то недосуг рассмотреть жалобы на продление сроков содержания за решеткой десятков людей. Впрочем, и судьям можно посочувствовать: им приходится проявлять смекалку, ибо не будешь же каждый раз переносить заседание ввиду профессионального праздника, как это было месяц назад (см. Суд гуляет – журналист сидит), — хотя бы потому, что такие праздники, увы, не каждый день случаются…
Итак, вчера не состоялось очередное заседание Апелляционного суда Киева по жалобе защиты подозреваемого Михаила Балиоза на решение Печерского суда г. Киева о продлении содержания их подзащитного в СИЗО еще на 2 месяца. Мероприятие «люди в мантиях» провели стремительно, буквально за считанные минуты.
Попытавшейся было возразить против подобной скоротечности адвокату Татьяне Матяш судья грубо указал: «Читайте внимательно закон! Как суд может рассматривать дело, если нам его не передали из суда первой инстанции?!..» Доводы защиты о том, что предыдущее, недельной давности, судебное заседание не состоялось по этой же самой причине, а также законное требование адвокатов к суду о вынесении частного определения в отношение должностных лиц, виновных в искусственном затягивании дела, тем более не были услышаны судьями, потому как прозвучали вдогонку их удаляющимся спинам.
Бывший дончанин (а с весны прошлого года – вынужденно перемещенное лицо) Михаил Балиоз — один из группы задержанных по следам акции протеста 31 августа, проходившей под стенами Верховной Рады и имевшей трагические последствия. Как известно, тогда власть в лице министра внутренних дел Арсена Авакова поспешила с назначением виновных в беспорядках и задержала более двух десятков молодых людей. Без выяснения степени участия каждого из них суды всем избрали самую жесткую меру пресечения в виде лишения свободы. А по истечению 60 дней заточения в СИЗО продлили срок содержание под стражей до Нового года, хотя следственных действий с ними никаких не производят: арестованных по делу о «массовых беспорядках 31 августа» просто тупо парят на нарах.
Все усилия их адвокатов по хоть какому-нибудь смягчению меры пресечения разбиваются о глухую стену украинского правосудия, по-прежнему, увы, оставшегося зависимым от «хотелок» власти. Вчера же, часом ранее, по той же причине (недоставка в апелляционный суд папки с бумагами из Печерского суда) «тройка» судей отказалась рассматривать дело еще одного «защитника Конституции» — Михаила Криворучкина. А перед ним очередной перенос судебного заседания постановили для «свободовца» Виктора Бурлика: Печерский суд и в его случае не выполнил своих процессуальных обязанностей, впрочем, как и для других его однопартийцев- «узников режима». Двумя днями ранее на более поздний срок было перенесено рассмотрение апелляционной жалобы журналиста Артема Фурманюка, тоже угодившего под милицейскую раздачу 31 августа.
Что происходит в Апелляционном суде Киева? И волнует ли, беспокоит ли происходящее самих «апелляционных» судей?
Похоже, что у самих это не вызывает ни малейшего дискомфорта и уж тем более возмущения — в отличие от всех остальных участников уголовного процесса. Ни защита, ни подсудимые, ни публика — никто не может понять логики происходящего. Для чего возить автозаком с сиренами через весь город подозреваемых, тратя, кстати, «бюджетный» бензин, чтоб через несколько минут объявить им, что рассмотрение дела опять переносится? Судьи просто забавляются и глумятся над людьми? Или таким образом бастуют против «перезавантаження» отечественного правосудия, заполняя свой рабочий день посиделками по принципу «работа не волк, в лес не убежит» — зарплата-то все равно начисляется?
Впрочем, как выяснилось в этот же день, суды не отказывают в своих «услугах» другим категориям подозреваемых граждан. Например, бытовым драчунам и даже фальшивомонетчикам. Для первого — они не удовлетворили прокурорскую жалобу об изменении меры пресечения и взятии под стражу, хотя дебошир допустил рецидив, преступив закон во время условного срока. А по отношению к распространителю фальшивых долларов проявили просто-таки невиданную сердобольность, скостив ему сумму залога, назначенную судом первой инстанции, с одного миллиона до 97 тысяч гривень! Здесь работа суда кипит и дает результат.
Почему же судейская избирательность коснулась лишь «политических заключенных»? Одни наблюдатели склоняются к мнению, что виновата во всем вступившая в законные права «полицейская реформа» в МВД: мол, всех ментов уволили, а в полицаи элементарно не успели произвести. Потому следователи с приставкой «и.о» и не торопятся проявлять служебного рвения. Другие увязывают затягивание дел с изменением статуса прокуратуры, у которой реформа отберет следственные функции. Чьи комментарии верны, покажет время. Но, судя по тому, что теперь при приеме на работу предусмотрены переаттестации, конкурсы и даже проверки на детекторе лжи, то окончательное завершение реформы в МВД и прокуратуре — дело нескорое.
Получается, что нынешние узники режима обречены на многомесячные ожидания в тюрьме, пока из нашей милиции и прокуратуры родится нечто цивилизованное, достойное демократического общества? Но все же представляется, что дело здесь не в опоздавшей и непродуманной реформе, которую в явно сыром виде стремятся предъявить уставшему украинскому обществу. Речь идет об элементарной мести.
Власть сподобилась даже на преступный сговор между судами, милицией и прокуратурой относительно нескольких молодых людей, не представляющих для общества никакой опасности, но, тем не менее, томящихся в СИЗО, только ради одного: за «назначением» виновных скрыть свои собственные просчеты и преступную бездеятельность 31 августа, когда не был предотвращен теракт, приведший к гибели молодых правоохранителей.
Ну а попутно запустить в общественное мнение несколько достаточно внятных «мессиджей». Во-первых, «реформы» — «реформами», но единство рядов охранителей власти остается нерушимым и приоритетным – по сравнению с единством власти и народа.
Во-вторых, «постмайданному» обществу показали, что «жизнь по-новому» не отменяет еще отнюдь не забытое старое, когда «провинившиеся» перед властью граждане делились на «политических» заключенных и «социально близких» уголовников. Хочешь изменить свою судьбу? – не занимайся политикой и вообще обходи десятой дорогой все эти митинги и прочие публичные акции недовольства, держись подальше и от волонтеров, и от фронтовиков-добровольцев. Распространяй фальшивые доллары или воруй себе потихоньку настоящие гривни (хоть миллионами, хоть миллиардами) – больше шансов, что жизнь твоя изменится к лучшему (на худой конец дома посидишь некоторое время с электронным браслетом). Масса тому примеров.
Анна НИКИТЕНКО
|
“ОБКОМ” |
10 ответов
Не может быть. Суды у нас работают безукоризненно. Я на своем примере убедился и никто меня не переубедит.
Вы ублюдки дебильные у власти,да скоро не Майдан будет,а всеукраинский суд линча,судей и прокуроров будут вешать как собак бешеных,вы чинуши вообше реальность времени потеряли-народ пока терпит,но стоит только это начать,ни одна тварь не уйдёт от наказания-народного наказания!!!!!!!!!
Не буду обходить десятой дорогой все эти митинги и прочие публичные акции недовольства, держаться подальше и от волонтеров, и от фронтовиков-добровольцев.
Хочу распространяй фальшивые доллары или воровать себе потихоньку настоящие гривни (хоть миллионами, хоть миллиардами) – больше шансов, что жизнь моя изменится к лучшему.
Где брать эти самые фальшивые доллары для дальнейшего распространения? Дяди, а-у!
Эту даунбассовскую тварь надо уничтожать без халости и сожаленья. Эта ново***ас…кая биомасса никогда не станет человеческой. Порошенко видимо этого еще не понял, но украинцы уже давно. Любят Рашу, пусть туда и валят. Ваше место у ПаРаши.
Ассортимент в “Народных гастрономах” разнообразием не впечатляет. Поскольку торгуют там преимущественно гуманитаркой. Преимущественно это дешевые макароны, какая-то крупа, другие недорогие продукты. Или, как их называют в Донецке – “корм”. Потому что существует еда, а существует то нечто, что приходит из России в виде гуманитарной помощи.
Есть это невозможно. Но его много. Реально много. “Ополченцы” друг другу это дают. Сами, правда, особо не едят. Предпочитают продавать в магазинах. Товарищ рассказывает: приходишь, говорит, в “Народный гастроном” — а там на полках всего 30-40 наименований продуктов. И – ни одного ценника. Когда подходишь к кассе расплачиваться, девушка-кассирша задумчиво поднимает глаза к потолку и после недолгого раздумья называет тебе сумму, которую ты должен заплатить. Понятно, что в рублях. И понятно, что без чеков. В других магазинах, к слову, работают с фискальными чеками.
Но Донецк наводнен не только гуманитаркой, но и российскими продуктами. Очень много из РФ завозится молока. Ну, или того, что в России так гордо именуют. Потому что жидкость, называемую молоком, отказываются пить даже донецкие кошки. Это знают все дончане.
А вот за украинским молоком выстраиваются километровые очереди. Его, кстати, в Донецке и Луганске хватает. Ведь именно в Донецке расположены крупнейшие украинские молокозаводы. С подконтрольными Украине территориями им торговать сейчас не разрешают – и я, кстати, могу это понять: мало ли, вдруг отравят или еще что сделают? Поэтому они и вынуждены работать на донецкий и луганский рынок.
Жалуются дончане и на качество российской колбасы. А вот водку русскую, говорят, вообще нельзя пить. Впрочем, среди “ополченцев” хватает рисковых парней, которые не боятся трудностей в виде низкопробного алкоголя. Аналогичная ситуация и в Крыму
Юродивым отморозкам бросающим гранаты в людей надо сидеть в кутузке и жрать камсу. А дешевая писака здесь сопли пускает — они видите ли “в заточении”. Ты сама 31 где была? Если бы твою жопу осколками поковыряло что бы тут вижжала.
Мне искренне жаль крымчан. Жили худно, бедно может не как в Норвегии, но и не как в России. Теперь будете жить как в глубинке России, с московскими ценами и в постоянном ожидании террористических актов. Так как Россия самая подлая в мире страна, умеет только убивать и своих граждан и чужих. Как правило получает достойный отпор.
Не знаю, як у кого, а у мене перша думка, що це діло рук рашистських спецслужб. Замасковано буде під (псевдо-)ісламський тероризм типу ІД у Сирії.
Судячи з одночасного розстрілу камбоджийського кафе, відповідальність за події візьме на себе не один терористичний бренд… Але Оланд і Штайнмайєр на стадіоні — це натяк на “нормандський формат”. Ну, і формування потрібного “мікроклімату” напередодні зустрічі G20 у Анталії.
Как можно установить диагноз от чего помер сердешный, если не исследовать и видеть труп?
Как апелляционный суд может проверить правильность принятого решения НЕ ВИДЯ МАТЕРИАЛОВ на основании которых то решение было принято?
Лучше бы написала, что бандитский “портновский” КПК очень УСТРАИВАЕТ ЭТУ, уже не ТУ, а ЭТУ!! власть, потому как по нему можно расправляться с кем угодно — хоть с “палитическими”, хоть с “социально близкими”, хоть с бизьнесменами, хоть с конкурентами, хоть партнерами.
Очинно “удобный” КПК для власть имущих
А ей опять суд виноват.
Якщо раніше Путін мав завдати удару по Сирії та вийти з переможним виразом обличчя, то тепер він намагатиметься вдавати із себе миротворця
Ідея про маленьку переможну війну в Сирії розвіялася. Розбомбити бази терористів (куди командування РФ приписує і позиції ІДІЛ, і прозахідну опозицію Башару Асаду) – технічно нездійсненне завдання.
У Сирії воює величезна кількість саморегульовних і самоврядних груп — йдеться про напівпартизанську війну. Відповідно, централізованого керування немає. Бомбити їх все одно що бомбити воду. Так, можна скинути в озеро бомбу, і частина риби загине, але потім вода зімкнеться і на місце загиблої риби припливе нова.
Перемогти масовий рух подібним чином технічно неможливо. Для цього потрібна наземна операція, яку Кремль, природно, проводити не хоче. Сухопутну операцію передбачалося здійснити зусиллями наземної армії Асада, але ці зусилля, очевидно, виявилися недостатніми. Спочатку під канонаду російських бомбардувань асадові війська рушили вперед на Алеппо, але нічого не змогли там вдіяти. Наступ захлинувся, вони не змогли повернути місто. Це визнають навіть надпатріотичні російські військові аналітики.
Наприклад, голова так званої Академії геополітичних проблем Костянтин Сівков на різних сайтах на зразок rusvesna.su пише про те, що військова операція Асада виявилася неефективною. Не виконавши завдання під Алеппо, Асад був змушений відкликати війська і повернути їх до Дамаска. Так, бої точаться просто під столицею Асада, і це дуже погана ознака: виходить, що спочатку вони рушили на північ, але потім кинули Алеппо, не завершивши завдання, і повернулися до Дамаска, оскільки наступ почався звідти. Їм просто бракує військових ресурсів.
В Україні російський президент сів маком і тепер має всі шанси зганьбитися в Сирії
Іншими словами, наступ у Асада не виходить, у кращому разі виходить метушитися на невеликій території, яка перебуває під його контролем. І територія не розширюється. Відповідно, у путінської Росії є серйозна проблема: план полягав у тому, що РФ завдає повітряних ударів, а Асад розвиває наступ на землі, розширюючи підконтрольні території, зміцнюючи оборонні рубежі та свою державність. Якби все вдалося, то Росія могла б повертатися звідти з переможним виразом на обличчі: допомогли Асаду, виконали союзницький борг, зміцнили свої позиції на міжнародній арені, змусили зважати на себе тощо.
Але стратегія бліцкригу не спрацювала. В результаті за викликом з Кремля Асад прилітає до Москви, щоб народити якусь нову стратегію.
Але жодної нової стратегії бути не може, оскільки вона передбачає розставання з повновладдям сирійського президента, на що він не готовий. Інтереси Асада очевидні: йому потрібна, як мінімум, нова зброя, а як максимум – жива сила та солдати. Але Путін не може дати йому солдатів. Всупереч тому, що говорять ЗМІ, воювати в Сирії російська армія не хоче. Підтримка наземної кампанії Асада в Сирії загрожує новим Афганістаном, і це не приваблює адміністрацію російського президента. Туди можна перекинути бойовиків з Донецька, яким сьогодні немає чим зайнятися, але в цілому це проблему не вирішує. «Мотороли» та «Гіві» були до пуття тільки тоді, коли поруч з ними воювали регулярні частини російської армії. Без їхньої допомоги всі бойовики копійки щербатої не варті.
Так, їх можна туди перекинути, найімовірніше, так і буде. Це допоможе зняти напруженість з боку патріотичної громадськості, яка вважає Путіна зрадником і боягузом, що «злив» Донбас, однак військову місію в Сирії з допомогою цих відморозків виконати не вдасться.
У Путіна інша концепція – продавити Асада на пошук якогось компромісу. Система пріоритетів у російського президента змінилася: якщо раніше він мав завдати удару та вийти з переможним виразом обличчя, то тепер він намагатиметься вдавати із себе миротворця. Тобто Путін продавить Асада з тим, щоб той вступив у переговори з якоюсь незначною частиною опозиції, – так зване американське рішення.
Асаду важко піти на поступки, бо коаліційний уряд у перспективі означає для нього шибеницю. Тільки-но він втратить контроль і повновладдя над силовиками, одразу ж потрапить у залежність від інших механізмів, зокрема демократичних. А за умов гострої недовіри та зневаги до нього це рано чи пізно призведе до того, що сталося з Каддафі.
Таким чином, Асад приїхав до Москви, сподіваючись на підтримку, але йому, мабуть, запропонували проявити велику гнучкість (щоб Путін міг з виразом миротворця вийти із сирійської історії). Не знаю, чи спроможеться сирійський лідер переконати Росію. Для військової експедиції у Росії немає ресурсів. Крім того, реальне втручання РФ у подібну кампанію загрожує перетворитися на Афганістан. Крім того, це супроводжуватиметься непорівнянними репутаційними й іншими витратами. Може посилитися санкційний тиск, Путін остаточно закріпить себе в ролі парії, чого адекватні люди в Кремлі не хотіли б.
Російський президент не здатний відповідати ним самим сформованому іміджу сильного і впливового світового політика. Спочатку він замахується, від цього всі в подиві відступають, й у нього створюється ілюзія, що він переміг. В очах громадської думки Росії це має саме такий вигляд: Путін крутий, він всіх «нагнув». Але реальність інша. Українську епопею він програв цілком і повністю. Це розуміють навіть російські генерали. Україна ніколи не була настільки антиросійською та прозахідною, як сьогодні. Розмови про те, що Україна та Росія – це один народ, вже викликають сміх. Я б навіть сказав, що ніхто не зробив настільки багато для консолідації української державної ідентичності, як Володимир Путін. На місці українців я б йому встановив пам’ятник за зміцнення державного духу країни. Як більшовики мали б встановити пам’ятник Миколі II за створення революційної ситуації в Російській імперії.
Тим часом Придністров’я опинилося в блокаді, Донбас Путін зливає, Крим стає економічно непідйомною ношею, й у російському бюджеті вже бракує грошей для того, щоб фінансувати цільову програму розвитку півострова. Її переносять на 2016 рік. Це означає, що її переносять у небуття, оскільки наступного року гроші теж не з’являться. Отже, в Україні російський президент сів маком і тепер має всі шанси зганьбитися в Сирії.
Про що вони з Асадом домовилися на нещодавній зустрічі, говорити складно, інформація закрита. Але, так чи інакше, Росія буде змушена надсилати туди все більше і більше військової допомоги. Не знаю, чи це буде супроводжуватися посиленням персоналу, але, ймовірно, буде, оскільки для більшої кількості техніки знадобиться і більше персоналу. Але, як мені здається, залучати до військових дій в Сирії російських військовослужбовців Путін побоїться. Якщо звідти підуть труни, зовсім біда.
Я гадаю, що на цій зустрічі вони намагалися лише узгодити позиції. В цьому разі в Путіна, звісно ж, більше ресурсів, ніж у Асада, і останній буде змушений погоджуватися на якісь поступки. Питання в тому, наскільки далеко він може відступити і на яких умовах.
Хай там як, переможний бліцкриг у Сирії не відбувся. З кожним місяцем це ставатиме все більш очевидним, причому навіть для прихильників Путіна, які очікували швидких перемог, а отримали довгу криваву рану, яка розташована дуже далеко від Росії.
Ця тема згодом виснажиться, і Путін шукає якийсь інший хід. Дипломатичний вихід знайти дуже важко, оскільки довіри у західних лідерів немає ні до Асада, ні до Путіна. Російський президент все більше нагадує людину, яка біжить по кризі: зупинятися не можна, бо крижина під тобою тане, і потрібно скоріше перескочити на наступну.
Ось він і скаче по крижинах. Але проблема в тому, що це не річка, а океан, тобто іншого берега немає – він біжить в нікуди. Українська крижина розвалилася, і на ній Путін більше не може підтримувати свій переможний імідж, тому він перестрибнув на сирійську крижину. Але вона розтане ще швидше, ніж українська. Куди стрибати далі?
Рано чи пізно це стане очевидним для більшості населення Росії, тоді путінська епоха закінчиться.