Нові обличчя Нацбанку, а нутрощі ті ж самі!!!

Нові обличчя Нацбанку, а нутрощі ті ж самі!!!

Донецькі продовжують очищати банківський сектор. Очищення банківської системи продовжується ломом та сокирою, по іншому не вміють.…Тільки КИМ? Або краще спитати як?

Знайомтесь, персоналій – Ліщук Віталік, 1982 року, молодий та перспективний банкір, нащадок своїх, донецьких «пацанчиків», а на тепер цілий начальник управління Національного банку України.
Ну як не стати банкіром в Донецьку, коли і батько банкір та і дід вмокнулися та творчо підпитувались в банківському секторі. Батько в Ощадбанку, дід в управлінні НБУ в Донецькій області. Може читач скаже, ні, це не батько та дід його навчали бути «Хамом», колишнє та діюче прізвисько передостаннього сумнозвісного очільника держави. Ні, це середовище та друзі по під’їзду вплинули на соціальну орієнтацію діючого високопосадовця Національного банку.
Тепер по поличкам… Молодий, успішний, економічно розвинутий та не звичний донецький хлопчик, у жовтні 2004 року, навіть не користуючись зв’язками свого батька та діда, потрапляє на роботу в Донецький Ощадний банк. Нічого страшного, скажуть люди, чому талановитому майбутньому патріоту України і не попрацювати на державу?

І автор вимушений погодитись – династія…

І нарешті Віталіка помітили, а точніше скажімо реалізували…
«Укрпромбанк», «ВіЕйБи Банк», «Надра», «Кредит Дніпро» — зв’язки та рєшалово… Тобто, хлопець добре знає як збагатіти через схеми виводу грошей вкладників, вимивання коштів з банків та доведення їх до банкрутства… Одна із жінок-керівників, така собі Домус Оленка, звернула увагу не тільки на ділові якості перспективного хлопчика, а більше на його наполегливість у неділових стосунках з колегами, особливо жінками. Відпрацьовуючи своє задоволення, що призвело до народження гарненької дитинки, ота пані зробила все, щоб у фаворита була добра банківська історія (тягала за собою як могла), а в подальшому — затишне та перспективне місце у Національному банку. І не стільке затишне, як дуже впливове та грошове…

Так, читач може спостерігати, як майбутній державний службовець високого рангу йде по щаблям своїх предків. Ну і що, скаже уважний, хіба мало високопосадовців не робили кар’єру тримаючись за спідниці? І треба і з цим погодитись, що далекі від робочих стосунки заміжніх людей є їх особистим життям, не більше.

А от якби автор довів про його тіньові схеми далеко небезкоштовної допомоги деяким банкам або інші факти, вказане було б схоже на правду.

Ні хамське відношення до підлеглих в державному банку, ні домагання із застосуванням насильства до жіночої половини людства, ні відверта брехня в декларації про доходи та майно не можуть передати всієї картини гнилої сутності «Хама – чиновника банкіра». За кожне своє рішення, кадрове питання, навіть за вислуховування, за старою донецькою звичкою треба платити. З цим суб’єктом ти можеш розмовляти на рівних тільки сплативши «десяточку», ну так, для розмови. Вирішення питання – це вже зовсім окремий розділ пацанячого бюджету.

Саме тому, хлопчику Віталіку, обрали посаду в Нацбанку на державну службу, де офіційна зарплата набагато нижча, чим у комерційних банках, де він отримував від 50 тис. та більше. Але тут і затишно, і постійно «підгодують», і жінки мовчазливі… І де тепер комерційні банки самі на тарілочці йому несуть. «Кароче, усьо чьотко, усьо будет ДОНБАС!!!».

Так, не повідомив читачеві про найближчі майбутні плани стратегічно-важливого фінансового чиновника Наполєона – зібрати в НБУ трохи грошенят для військового комісаріату та відкупитися. І вже зібрав, і вже по пацанячому вирішив… Отакий патріот чиновник… Ну не хочеться повертатися йому в Донбас для захисту своєї Батьківщини, є справи важливіші, наслідувані, грошові…

Кажете очищення триває, ну-ну, чекайте далі…