В последнее время участились попытки засорять флудом актуальные форумные ветки. Не рекомендуем этого делать. Итак, одна из веток.
Силовики викрили злочинну тернопільську турфірму, яка незаконно продавала “грін-карти” до США
Опубліковано в ТурНовини від admin за 2 жовтня 2014 о 15:40
Шахраї налагодили в Україні злочинну схему, за якою видурювали в українців великі суми (до 12 тисяч доларів) за перемогу в безкоштовній лотереї на отримання “зеленої карти” США.
Про це повідомила прес-служба Міністерства внутрішніх справ.
Грін-кард (green card – зелена картка, офіційна назва: United States Permanent Resident Card) — посвідчення особи або так звана ідентифікаційна картка, що підтверджує наявність дозволу на проживання в США людини, яка не є громадянином США, але постійно проживає на території Сполучених Штатів, та надає право працевлаштування на всій території цієї країни.
Грін-кард можна виграти через участь в особливій інтернет-лотереї, яку щороку проводить уряд США. Одна з цілей диверсифікаційної лотереї — заохочення імміграції до США людей із країн, іммігранти з яких у Штатах представлені менше.
У середньому щороку участь у диверсифікаційній лотереї беруть 5-7 мільйонів людей з усіх куточків світу. При цьому візи (грін-карти) виграють 50-55 тисяч осіб на рік. Частка однієї країни не може бути більшою за 7% цієї кількості.
Розслідування вели спільно українські та американські силовики.
Як розповіли в МВС, за десять років шахраї налагодили безпрецедентну діяльність. Учасники групи взяли під свій контроль програму візової лотереї Diversity Visa та видурювали в українців гроші.
Головний офіс зловмисників перебував у Тернополі.
 |
| Фото: МВС |
Центром схеми була компанія “Гермес”, яка мала б надавати туристичні послуги, але всю свою рекламу будувала на сприянні в еміграції до США.
 |
| Фото: МВС |
Зловмисники нелегально збирали дані громадян України і від їх імені заповнювали заявки на участь у візовій лотереї. Потім, отримуючи імена переможців, зловмисники продавали виграшний код.
Ціна такої послуги варіювалася від 4,5 тисячі доларів до 12 тисяч доларів. Хоча насправді участь у лотереї має бути абсолютно безкоштовною.
У разі, якщо особа була не спроможна сплатити такі суми, аферисти пропонували їй оформити кредит під заставу нерухомості у спеціально створеній кредитній спілці.
Після того, як людина виїжджала за кордон, спеціально відібрані адвокати через зв’язки у правоохоронних органах та судах відбирали все майно потерпілих.
У США інші спільники аферистів зустрічали українських переможців лотереї, забирали їхні міграційні документи та влаштовували на низькооплачувані роботи.
Міліція вже провела 25 обшуків, у ході яких вилучено чимало доказів: бухгалтерські документи, штампи та печатки фіктивних підприємств, банківські картки, анкети, боргові розписки, документи на нерухомість та землю.
 |
| Фото МВС |
Відкрито кримінальні провадження за ст. 190 (шахрайство), ст. 205 (фіктивне підприємництво) та ст. 209 (відмивання доходів).
Держслужба фінмоніторингу вже підтвердила “відмивання” більше 2 мільйонів гривень.
На території України в шахрайській схемі були задіяні близько десяти осіб. Двом учасникам уже повідомлено про підозру.
Як розповів заступник начальника ГУБОЗ МВС Віталій Стрижак, наразі “встановлено майже 200 потерпілих, які на даний час перебувають у США. Водночас вилучені під час обшуку документи свідчать, що через шахрайську оборудку угруповання пройшли тисячі людей”.
Надо сказать, что на форуме “ОРД” эту тему поднимали еще в 2012 году. Эту тему сейчас пытались ”зафлудить”.
Прохання звернути увагу : Міністра внутрішніх справ України , Генерального прокурора України , Голови Служби Безпеки України! На території декількох областей України понад 15 років процвітає організоване злочинне угрупування під назвою «Гермес» центр якого знаходиться в м. Тернопіль , за адресою вул. Живова №32 . У конторі «Гермес» Володимир Штогрин та Любомир Лучкевич, які останні 3-4 роки ніби ніякого відношення до цього не мають – обсадили себе підставними особами, тобто створили злочинну організацію. До цієї злочинної організації також входять та приймають активну участь Штогрин Микола та Штогрин Василь , дружина Володимира- Павлова Ірина та дружина Лучкевича — Вікторія. Сам Штогрин Володимир має паспорти на інші прізвища (Штохрин , Штогрін , та ШтоХрін) Лучкевич Любомир має паспорти Молдови та Ізраїлю. Ці особи ведуть свій бізнес порушуючи закон шляхом: шахрайства, вимагання, переслідування заради наживи, фіктивного підприємництва , підробки документів, не сплати податків в особливо великих розмірах, доведення громадян до самогубств! Таким чином члени даної злочинної організації на чолі з Лучкевичем Любомиром, 1968 р.н. заволоділи людськими та державними коштами в розмірі понад 10 мільйонів доларів США!!!!!
237 ответов
Гримить! Благодатна пора наступає,
Природу розкішная дрож пронимає,
Жде спрагла земля плодотворної зливи,
І вітер над нею гуляє бурхливий,
І з заходу темная хмара летить –
Гримить!
Гримить! Тайна дрож пронимає народи,-
Мабуть, благодатная хвиля надходить…
Мільйони чекають щасливої зміни,
Ті хмари – плідної будущини тіни,
Що людськість, мов красна весна, обновить… Гримить!
Вже сонечко знов по лугах
Почало весняную роботу;
І знов по широких полях
Полились ріки людського поту.
По тихій, по чистій ріці
Знов сріблястая риба гуляє;
По голій, тісній толоці
Знов худоба худа шкандибає.
Дзвенить птахів співами ліс,
І зозуля кує коло кладки;
Дорогою тягнеться віз –
Секвестратор в село за податки.
28 марта 1880
Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені!
Дай теплоти, що розширює груди,
Чистить чуття і відновлює кров,
Що до людей безграничную будить
Чисту любов!
Дай і огню, щоб ним слово налити,
Душі стрясать громовую дай власть,
Правді служити, неправду палити
Вічну дай страгть!
Силу рукам дай, щоб пута ламати,
Ясність думкам — в серце кривди влучать,
Дай працювать, працювать, працювати,
В праці сконать!
Розвивайся, лозо, борзо,
Зелена діброво!
Оживає помертвіла
Природа наново.
Оживає, розриває
Пута зимовії,
Обновляєсь в свіжі сили
Й свіжії надії.
Зеленійся, рідне поле,
Українська ниво!
Підоймися, колосися,
Достигай щасливо!
І щоб всяке добре сім’я
Ти повік плекала,
І щоб світу добра служба
З твого плоду стала!
Не забудь, не забудь
Юних днів, днів весни, –
Путь життя, темну путь
Проясняють вони.
Злотих снів, тихих втіх,
Щирих сліз і любви,
Чистих поривів всіх
Не встидайсь, не губи!
Бо минуть – далі труд
В самоті і глуші,
Мозолі наростуть
На руках і душі.
Лиш хто любить, терпить,
В кім кров живо кипить,
В кім надія ще лік,
Кого бій ще манить,
Людське горе смутить,
А добро веселить, –
Той цілий чоловік.
Тож сли всю життя путь
Чоловіком цілим
Не прийдесь тобі буть –
Будь хоч хвилечку ним.
А в поганії дні,
Болотянії дні,
Як надія пройде
І погасне чуттє,
Як з великих доріг
Любві, бою за всіх
На вузькі та круті
Ти зійдеш манівці,
Зсушить серце жура,
Сколять ноги терни, –
О, тоді май життя
Вдячно ти спом’яни!
О, тоді ясні сни
Оживлять твою путь…
Юних днів, днів весни
Не забудь, не забудь!
Лице небесне прояснилось
І блиском розкоші займилось,
Надії рум’янцем паліє –
Мені в тюрмі аж серце мліє.
Нараз в безмірному просторі,
Мов парус на далекім морі,
Маленька хмарка виринає
І звільна, стиха надпливає.
Щось в ній мутиться і трепече,
Немов у серце молодече
Ввірветься думка сумовита,
Тривоги хмаркою вповита.
Та промінь сонця гнеть зцілує
З лиця небес хмаринку тую,
Лиш на рісницях золотистих
Дві-три краплиночки зависли.
О небо, кришталеве море,
Що защеміло в серці твоїм
В тій хвилі? Чи землі дрібної
Велике, непроглядне горе?..
Весно, ох, довго ж на тебе чекати!
Весно, голубко, чому ж ти не йдеш?
Чом замість себе до вбогої хати
Голод і холод, руїну і страти
В гості ти шлеш?
Бач, уже май зачинаєсь! О маю,
Чом же мерцем ти приходиш на світ?
Пусто і мертво по полю, по гаю,
Лиш олов’янії хмари вкривають
Весь небозвід.
Стогін іде по селищах убогих,
Діти гуртами на задавку мруть,
Сіна нема й стебельця в оборогах,
Гине худібка, по долах розлогих
Води ревуть.
«Згинем, – люд шепче. – Таж горе не саме
Звикло ходить. Або пошесть прийде,
Або – не дай боже – Польща настане».
От як сей рік зустрічають селяни,
Весно, тебе.
1881
Рад би я, весно, в весельшії нути
Радісним співом вітати тебе,
В твоїй красі ненаглядній втонути,
Злятись з тобою, забути себе.
Рад би я яструбом плавать в блакиті,
Травкою ніжною п’ятись з землі,
Хвилею бурхать о скали розбиті,
Мушкою гратись в вечірнім теплі,
Вмерти, з життя розплистися на волю,
В рідній землиці спочити від сліз,
Щоб не чуть в серці пекучого болю,
Людської муки не бачити скрізь!
Ой, що в полі за димове?
Чи то вірли крильми б’ються?
Ні, то Доля грядки копле,
Красу садить, розум сіє,
Примовляє, приспівує:
«Сходи, красо, до схід сонця,
Ти, розуме, – спозаранку!
Рости, красо, до пояса,
Ти, розуме, вище мене!
Іди, красо, поміж люди,
Ти, розуме, громадами!
Не дайсь, красо, тому взяти,
Хто ти хоче світ зв’язати;
Не дайсь, красо, тому в руки,
Хто тя хоче в пута вкути!
А як впадеш у неволю,
То розплинься слізоньками,
То засохни без розплоду!
Ти, розуме-бистроуме,
Порви пута віковії,
Що скували думку людську!
Двигни з пітьми люд робучий,
Двигни з пітьми – та до мене!
Розхитай в нім ясні думи,
Розрости бажання волі,
Виплекай братерську згоду,
Поєднай велику силу,
Щоби разом, дружно стала,
Щастя, волі добувала!»
Веснянії пісні,
Веснянії сни,
Чом так безутішні,
Безвідрадні ви?
Чи для вас немає
Зелені в лісах,
Чи для вас не сяє
Сонце в небесах?
Чи для вас весела
Квітка не цвіте,
Що лиш вбогі села,
Людський біль здрите?
Ох, живі діброви,
Ясний сонця світ,
Лиш життя, любови
В людських душах ніт!
Втішно птиця лине,
Гамір, співи, крик…
Тільки бідний гине
З голоду мужик.
Цвіти серед поля
Долом і горов –
Тільки тьма й неволя
П’є народну кров.
Краще б то для моди
Заспівати, бач,
Про красу природи,
Ніж про людський плач.
Але не для моди
Се співаю я,
То й сумна виходить
Пісенька моя.
Думи, діти мої,
Думи, любі мої!
З усміхнутим лицем
В тій понурій тюрмі!
Наче запах весни,
Налітаєте ви,
Скорбне серце моє
Потішаєте ви!
Де жура душу тлить,
Живе серце болить,
Де в важкій боротьбі
Духа втома в’ялить,
Де хитається ще,
Сумнівається ще
Ум, де думка нова
Загорається ще, –
Там ви, думи, летіть,
Слабосилих кріпіть,
В горя й сумніву змрік
Лийте радісний світ!
Vivere memento!
Весно, що за чудо ти
Твориш в моїй груди?
Чи твій поклик з мертвоти
Й серце к жизні будить?
Вчора тлів, мов Лазар, я
В горя домовині –
Що ж се за нова зоря
Мені блисла нині?
Дивний голос мя кудись
Кличе – тут-то, ген-то:
«Встань, прокинься, пробудись!
Vivere memento!»
Вітре теплий, брате мій,
Чи твоя се мова?
Чи на гірці світляній
Так шумить діброва?
Травко, чи се, може, та
Втішно так шептала,
Що з-під криги мертвоти
Знов на світло встала?
Чи се, може, шемріт твій,
Річко, срібна ленто,
Змив мій смуток і застій?
Vivere memento!
Всюди чую любий глас,
Клик життя могучий…
Весно, вітре, люблю вас,
Гори, ріки, тучі!
Люди, люди! Я ваш брат,
Я для вас рад жити,
Серця свого кров’ю рад
Ваше горе змити.
А що кров не зможе змить,
Спалимо огнем то!
Лиш боротись значить жить…
Vivere memento!
Осінній вітре, що могучим стоном
Над лісом стогнеш, мов над сином мати,
Що хмари люто гониш небосклоном,
Мов хочеш зиму, сон і смерть прогнати;
Що у щілинах диким виєш тоном
І рвеш солому із сільської хати,
Зів’яле листя гоном-перегоном
По полю котиш, – вітре мій крилатий!
Я довго пильно слухав стону твого
І знаю, чом так стогнеш ти і плачеш:
Тобі жаль сонця, цвіту, дня літнього!
О вітре-брате! Як мене побачиш
Старим, зів’ялим, чи й по мні заплачеш,
Чи гнівно слід буття завієш мого?..
Тихенько річка котить хвилі чисті,
Так тихо, що в ній чуєш, як тріпочесь
Сверщок, що впутавсь у зів’ялім листі,
Що і самому розплистись в ній хочесь.
Тихенько зорі моргають іскристі…
Зірниці промінь, мов дитя, хлюпочесь
В хрустальних водах; голії, безлисті
Нависли лози, їм заснути хочесь.
На дні перловім щука спить спокійно,
Ліниво зіви шевелить кроваві,
І рак з нори виповзує повільно.
І в серці людськім зорі золотаві
Мигтять, та щука лютая дрімає,
І заздрість острі щипці виставляє.
Паде додолу листя з деревини,
Паде невпинно, чутно, сумовито,
Мов сльози мами, що на гріб дитини
Прийшла і плаче, шепчучи молитов.
Осики лист кровавий із гіллини
Паде, немов ножем його пробито;
Жалібно жовте листя березини,
Здається, шепче: «Літо, де ти, літо?»
Лиш дуб могучий, жолудьми багатий,
Спокійно в темну, зимну даль глядить –
Таж він недарма тепле літо втратив!
Най в’яне листя, най метіль гудить.
Се сил його не зможе підірвати,
І плід його приймесь і буде жить!
Не винен я тому, що сумно співаю,
Брати мої!
Що слово до слова нескладно складаю –
Простіть мені!
Не радість їх родить, не втіха їх плодить,
Не гра пуста,
А в хвилях недолі, задуми тяжкої
Самі уста
Їх шепчуть, безсонний робітник заклятий
Склада їх – сум;
Моя-бо й народна неволя – то мати
Тих скорбних дум.
Бувають хвилі – серце мліє
І скорбних мислей рій летить,
Мов чорна хмара небо криє
І грім у хмарі гуркотить.
І поглядом німої злоби
Гляджу на небо й світ живий
І жду, що з земної утроби
Ось-ось прорвесь огонь страшний
І вмить спалить всю землю тую
З всіма неправдами її,
Перелама хаос твердую
Шкарлущу скріплої землі…
І, наче золото в горнилі,
Сей світ очиститься зовсім,
І чиста, в невечерній силі,
Засяє правда й воля в нім.
До моря сліз, під тиском пересудів
Пролитих, і моя вплила краплина;
До храму людських змагань, праць і трудів,
Чень, і моя доложиться цеглина.
А як мільйонів куплений сльозами
День світла, щастя й волі засвітає,
То, чень, в новім, великім людськім храмі
Хтось добрим словом і мене згадає.
Реве-гуде негодонька,
Негодоньки не боюся,
Хоч на мене пригодонька,
Та я нею не журюся.
Гей ви, грізні, чорні хмари!
Я на вас збираю чари,
Чарівну добуду зброю
І пісні свої узброю.
Дощі ваші дрібненькії
Обернуться в перли дрібні,
Поломляться ясненькії
Блискавиці ваші срібні.
Я ж пущу свою пригоду
Геть на тую бистру воду,
Я розвію свою тугу
Вільним співом в темнім лугу.
Реве-гуде негодонька,
Негодоньки не боюся,
Хоч на мене пригодонька,
Та я нею не журюся
Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас.
Спи ж ти малесенький,
Пізній бо час
Любо ти спатимеш,
Поки не знатимеш,
Що то печаль;
Хутко прийматимеш
Лихо та жаль.
Тяжка годинонько!
Гірка хвилинонько!
Лихо не спить…
Леле, дитинонько!
Жить — сльози лить.
Сором хилитися,
Долі коритися!
Час твій прийде
З долею битися,—
Сон пропаде…
Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас…
Спи ж ти, малесенький,
Поки є час!
Фантазіє! ти сило чарівна,
Що збудувала світ в порожньому просторі,
Вложила почуття в байдужий промінь зорі,
Що будиш мертвих з вічного їх сна,
Життя даєш холодній хвилі в морі!
Де ти, фантазіє, там радощі й весна.
Тебе вітаючи, фантазіє ясна,
Підводимо чоло, похиленеє в горі.
Фантазіє, богине легкокрила,
Ти світ злотистих мрій для нас одкрила
І землю з ним веселкою з’єднала.
Ти світове з’єднала з таємним,
Якби тебе людська душа не знала,
Було б життя, як темна ніч, сумним.
Лагідні веснянії ночі зористі!
Куди ви од вас полинули?
Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті!
Невже ви замовкли, минули?
О ні, ще не час! ще бо ми не дізнали
Всіх див чарівливої ночі,
Та ще бо лунають, як перше лунали,
Веснянки чудові дівочі.
Ще маревом легким над нами витає
Блакитна весняная мрія,
А в серці розкішно цвіте-процвітає
Злотистая квітка – надія.
На крилах фантазії думки літають
В країну таємної ночі,
Там промінням грають, там любо так сяють
Лагідні веснянії очі.
Там яснії зорі і тихії квіти
Єднаються в дивній розмові,
Там стиха шепочуть зеленії віти,
Там гімни лунають любові.
І квіти, і зорі, й зеленії віти
Провадять розмови кохані
Про вічную силу весни на сім світі,
Про чари потужні весняні.
Я вірю в ті чари, я вірю в ту силу,
Бо серцем я їх почуваю,
Провісницю чар тих, фантазію милу,
Від щирого серця вітаю.
Зорі, очі весняної ночі!
Зорі, темряви погляди ясні!
То лагідні, як очі дівочі,
То палкії, мов світла прекрасні.
Одна зірка палає, мов пломінь,
Білі хмари круг неї, мов гори,
Не до нас носила вона промінь,
Вона дивиться в інші простори…
Інша зіронька личко ховає
В покривало прозореє срібне,
Соромливо на діл поглядає,
Сипле блідеє проміння дрібне.
Ти, прекрасна вечірняя зоре!
Урочисто й лагідно ти сяєш,
Ти на людське не дивишся горе,
Тільки щастя й кохання ти знаєш.
Як горить і мигтить інша зірка!
Сріблом міниться іскра чудесна…
Он зоря покотилась, – то гірка
Докотилась сльозина небесна.
Так, сльозина то впала. То плаче
Небо зорями-слізьми над нами.
Як тремтить теє світло! Неначе
Промовля до нас небо вогнями.
Горда, ясна, огнистая мова!
Ллється промінням річ та велична!
Та ми прагнем лиш людського слова,
І німа для нас книга одвічна…
Не дивуйтесь, що квітом прекрасним
Розцвілася дівчина несміла, –
Так під промінням сонечка ясний
Розцвітає первісточка біла.
Не дивуйтесь, що думи глибокі
Будять речі та сльози пекучі, –
Так напровесні дзвінкі потоки
Прудко, гучно збігають із кручі.
Не дивуйтесь, що серце так рв’яно,
Щиро прагне і волі, і діла, –
Чули ви, як напровесні рано
Жайворонкова пісня бриніла?..
Єсть у мене одна
Розпачлива, сумна,
Одинокая зірка ясная;
Сеї ж ночі дарма
її кличу, – нема!
Я стою у журбі самотная.
І шукаю вгорі
Я тієї зорі:
«Ох, зійди, моя зірко лагідна!»
Але зорі мені
Шлють проміння сумні:
«Не шукай її, дівчино бідна!»
Залиште перший коментар.
Я сьогодні в тузі, в горі,
Мов у тяжкім сні, –
Отруїли ясні зорі
Серденько мені.
Не дивуйтесь, що квітом прекрасним
Розцвілася дівчина несміла, –
Так під промінням сонечка ясний
Розцвітає первісточка біла.
Не дивуйтесь, що думи глибокі
Будять речі та сльози пекучі, –
Так напровесні дзвінкі потоки
Прудко, гучно збігають із кручі.
Не дивуйтесь, що серце так рв’яно,
Щиро прагне і волі, і діла, –
Чули ви, як напровесні рано
Жайворонкова пісня бриніла?..
етьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей –
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
етьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей –
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!