Тернопольский «Гермес», другие аферисты и о вреде флуда

237 ответов

1. США дали Україні кілька тижнів на боротьбу з корупцією. Это же надо барыге Порошенко так по яйцам ударят. Только до власти добрался, только жить начал, вот уже 7 гумконвой в кацапию отправляю с паханом Путиным, вот помог устроить с имением Охендовскому обмен на выборы а тут борьба с корупцией. США мы так не договаривались, вы что, у меня бизнес, я не могу так сразу. Вон кум Ющенко даже больницу будущего спер и вы ничего не говорили, а на меня прете.

   Ответить

2. Эт точно, хрен их посадят. Какая фигня — жулье миллионы сперли и сотни людей обдурили. Это все мелочи. А вот мальчишку, который по дурости спер 2 мобильника, который клялся и божился, что именно он их спер, и мама возместила ущерб, суровая, но “справедливая фимида” реально на 3 года в узилище определила. Ибо он “исключительно” социально опасен. Так что гуляй “гермес” дальше.

   Ответить

3. Какой нах. Путин? Народ , давай по теме : Лучкевич , Штогрин, Борак , члены их семей , исполнители на филиалах и соучастники из США , здесь обсуждаем данных мошенников из тов ” Гермес” и степень их ожидаемого наказания !

   Ответить

4. Луїджі Піранделло (італ. Luigi Pirandello); (*28 червня 1867, Джірдженті (Агрідженто), Сицилія — †10 грудня 1936, Рим) — італійський письменник і драматург. Лауреат Нобелівської премії з літератури 1934 року «за творчу сміливість та винахідливість у відродженні драматургічного й сценічного мистецтва».

   Зміст [сховати]
   1 Біографія
   2 Літературна діяльність
   2.1 Драматургія
   2.2 Новели
   3 Романи
   4 П’єси
   5 Збірки поезії
   6 Вибрані твори
   7 Україномовні видання творів Піранделло
   8 Див. також
   9 Література
   10 Посилання
   Біографія[ред. • ред. код]
   Батько був власником сірчаного рудника. Закінчив гімназію в Палермо. Навчався у Римському і Боннському університетах. Літературну діяльність розпочав у 1889 році. З 1890 року жив у Римі. В 1891 році захистив дисертацію з романської філології. У 1925–1928 роках Піранделло був головою римського Художнього театру, де як режисер, ставив власні п’єси, а також п’єси сучасних йому італійських авторів (Массімо Бонтемпеллі, Де Стефані, К. Паволіні та ін) і драматургію зарубіжних авторів.

   Літературна діяльність[ред. • ред. код]
   В літературу вступив як поет. Видав збірку поезій «Радісна біль» (1889). Перша збірка новел «Любов без кохання» (італ. “Amori senza amore”) випустив в 1894 році. Традиції Веризму в збірці «Новели на рік» (1922) поєднуються з прагненням показати внутрішній світ «маленької» людини і його духовний бунт проти безпросвітності життя. Новели ставали пізніше основою деяких п’єс Піранделло.

   Головна увага Піранделло спрямована на психологічний аналіз персонажів. Для нього важливі теми непевності всього існуючого та неможливості об’єктивної істини. На думку Піранделло, кожна людина носить «маску», яку, до того ж, постійно змінює, відповідно до обставин та до оточення. Постійний конфлік між Буттям та Видимістю, який Піранделло помічає в найрізноманітніших ситуаціях, призводить до нігілізму.

   У найвідомішому романі Піранделло «Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль» (італ. “Il fu Mattia Pascal”) 1904) показано протиріччя між соціальною «маскою» та істинним «обличчям» людини, яка живе у сучасному суспільстві. Автор шести романів, включаючи автобіографічний роман «Старі та молоді» (італ. “I vecchi ei giovani”), 1909), роман «Знімається кіно» (італ. “Si gira”), 1915) та інші.

   Драматургія[ред. • ред. код]
   Першу п’єсу написав у 1910 році, наступна п’єса називалася «Якщо це не так …» (пізніше названа «Право для інших»), її було написано в 1915 році. Сюжети багатьох п’єс Піранделло засновані на раніше написаних ним новелах. У драматургії Піранделло 1910-х років переважають побутові комедії на сіцілійському діалекті («Ліола», 1916 та інші). Пізніше вони поступаються місцем виконаним парадоксів філософсько-психологічних драм на італійській мові.

   На творчість Піранделло вплинула так звана веристськая драматургія. У драмі «Шість персонажів у пошуках автора» (італ. “Sei personaggi in cerca d’autore”), 1921) втілено протиріччя між мистецтвом і життям та представлена соціальна трагедія людей, безсилих проти нав’язаної їм «маски». В іншому аспекті та ж проблема поставлена в драмі «Оголені одягаються» (1923), в якій описана святенницька мораль «порядних» людей. Суб’єктивність моралі і відсутність межі між реальністю і ілюзією стверджується в драмах «Кожен по-своєму» (1924) і «Сьогодні ми імпровізуємо» (1930). Тема бунту проти дійсності і створення ілюзорного світу втілюється в драмах «Генріх IV» (італ. “Enrico IV”), 1922), «Життя, яке я тобі даю» (1924).

   Заслуга Піранделло як драматурга полягає у вивільненні італійського театру від потужного впливу з Франції. П’єса «Шість персонажів у пошуках автора» заклала підвалини модерного психологічного театру в Італії.

   Новели[ред. • ред. код]
   Пірандело визнаний майстер психологічної новели. Особливо відомі його 246 новел з циклу «Новели на рік» (італ. “Novelle per un anno”). Цей цикл Піранделло збирався розширити до 365 новел, на кожен день року, проте план залишився нездійсненним. Події в новелах, як правило, розгортаються в рідній для Піранделло Сицілії. Найчастіше описуються окремі епізоди з життя простих людей. Тематично й стилістично Піранделло розвиває реалістичну традицію, закладену італійським письменником Джованні Верґа. Головна тема більшості новел — невизначеність людського існування, криза самоусвідомлення.

   Романи[ред. • ред. код]

   Сторінка із роману «Uno, nessuno e centomila» («Один, ні одного, сто тисяч» (1926)
   L’esclusa — 1901
   Il turno — 1902
   Il fu Mattia Pascal — 1904
   Suo marito (Giustino Roncella nato Boggiolo) — 1911
   I vecchi e i giovani — 1913
   Quaderni di Serafino Gubbio operatore — 1925 (1916, перший варіант)
   Uno, nessuno e centomila — 1925
   П’єси[ред. • ред. код]
   «Лещата» (1910, т-р «Мета-стаз», Рим) — перша п’єса
   «Право для інших» (1915, т-р «Мандзоні», Мілан)
   «Ліола» (1916, т-р «Арджентіна», Рим)
   «Ковпак з бубонцями» (1917, т-р «Націоналі», Рим)
   «Глечик» (1917, там же)
   «Насолода з чесноти» (1917, т-р «Каріньяно», Турін)
   «Шість персонажів у пошуках автора» (1921. Т-р «Балі», Рим),
   «Генріх IV» (1922, т-р «Мандзоні», трупа Р. Руджері)
   «Оголені одягаються» (1922, т-р «Квірін», трупа мелати, Рим)
   «Дурень» (1922)
   «Це так (якщо вам так здається)» (1917, т-р «Олімпія», Мілан)
   «Життя, яку я тобі даю» (1923, т-р «Квірін», трупа А. Бореллі)
   «Нова колонія» (1928, т-р «Арджентіна»)
   «Лазар», 1929 («Ройял-т-р», м. Хаддерсфілд)
   «Легенда про підміненого сина», 1934 («Ланд-тіетр», м. Брансвік)
   «Сьогодні ми імпровізуємо» (1930, т-р «Ней її шаушпільхауз», Кенігсберг)
   «Людина, звір і чеснота»
   Збірки поезії[ред. • ред. код]
   Mal giocondo, Libreria Internazionale Lauriel, Palermo, 1889
   Pasqua di Gea, dedicata a Jenny Schulz-Lander, di cui si innamorò a Bonn, con una chiara influenza della poesia di Carducci — Libreria Editrice Galli, Milano, 1891
   Pier Gudrò, Voghera, Roma, 1894
   Elegie Renane, il cui modello sono le Elegie Romane di Goethe — Unione Cooperativa Editrice, Roma, 1895
   Elegie Romane (traduzione da Goethe), Giusti, Livorno, 1896
   Zampogna, Società Editrice Dante Alighieri, Roma, 1901
   Scamandro, Tipografia Roma, Roma, 1909
   Fuori di chiave, Formiggini, Genova, 1912
   Вибрані твори[ред. • ред. код]
   Opere, v. 1-6, Milano, 1956-60;
   Україномовні видання творів Піранделло[ред. • ред. код]

   Бюст Луїджі Піранделло в Палермо
   Піранделло українською перекладали Г. Бережна, Л. Танюк, В. Радчук, А. Перепадя, В. Чайковський, О. Поманська, І. Василенко, В. Шиманський, М. Прокопович.

   Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль: Роман /З італ. перкл. Г. Бережна. Оповідання. Передм. О. Пахльовської. Худ. Ю. П. Шейніс. Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1991. (Серія «Зарубіжна проза ХХ століття»)
   О. Пахльовська. Луїджі Піранделло, літописець драми XX століття
   Блаженної Пам’яті Маттіа Паскаль. Роман. Переклала Г. Бережна
   ОПОВІДАННЯ
   Чорний шаль. Переклав Л. Танюк
   Шлюбна ніч. Переклав В. Радчук
   Щасливці. Переклав А. Перепадя
   Віяло. Переклав А. Перепадя
   В самісіньке серце. Переклав А. Перепадя
   Як заведено у порядних людей. Переклав А. Перепадя
   Дурень. Переклав В. Чайковський
   Три думки горбатої. Переклала О. Поманська
   Посвист поїзда. Переклав В. Радчук
   У тиші. Переклав Л. Танюк
   Тісний фрак. Переклав А. Перепадя
   Певні обов’язки. Переклала І. Василенко
   Хто спокутує? Переклав В. Чайковський
   Вчора й сьогодні. Переклав В. Чайковський
   Донна Мімма. Переклав Л. Танюк
   Канделора. Переклав Л. Танюк
   У готелі помер… Переклав В. Шиманський
   П’єси / Оповідання. Перекл. з італ. Мар’яни Прокопович. Львів, ВНТЛ-Класика. Італійський інститут культури в Україні, 2006.
   Нікола Франко Баллоні. Піранделло у пошуках українського театру
   Nicola Franco Balloni. Pirandello alla ricerca del teatro ucraino
   П’ЄСИ
   Шестеро персонажів у пошуках автора. Комедія, яку ще треба написати
   Генріх IV. Трагедія у трьох діях
   Як раніше, краще, ніж раніше. Комедія у трьох діях
   ОПОВІДАННЯ
   Труна на потім
   Краплина вина
   Смерть на плечі
   Один день
   Блаженної пам’яті Матіа Паскаль. Роман. П’єси. Перекл. з італ. Мар’яни Прокопович та Галини Бережної, Харків: «ФОЛІО». Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної Академії наук. (серія «Бібліотека світової літеартури»), 2008.
   О. Пахльовська. Піранделло: втеча з хаосу — в хаос.
   Блаженної Пам’яті Маттіа Паскаль. Роман. Переклад Галини Бережної
   П’ЄСИ. Переклад Мар’яни Прокопович
   Шестеро персонажів у пошуках автора. Комедія, яку ще треба написати
   Генріх IV. Трагедія у трьох діях
   Як раніше, краще, ніж раніше. Комедія у трьох діях

   В інтернеті
   П’єси
   Посвідчення. Комедія на один акт

   Див. також[ред. • ред. код]
   12369 Піранделло — астероїд, названий на честь письменника.
   Література[ред. • ред. код]
   Pirandello Maschere nude vol.1, I Meridiani, Mondadori 1986, ISBN 88-04-24481-X.
   Pirandello Maschere nude vol.2, I Meridiani, Mondadori 1993, ISBN 88-04-33278-6.
   Pirandello Maschere nude vol.3, I Meridiani, Mondadori 2004, ISBN 88-04-52375-1.
   Antonio Sichera, «Ecce Homo!» Nomi, cifre e figure di Pirandello, Casa Editrice Leo S. Olschki, Firenze, 2005, ISBN 88-222-5472-4.
   Ferdinando Taviani (a cura di) Pirandello Saggi e interventi, I Meridiani Mondadori, Maggio 2006.
   Thomas Klinkert und Michael Rössner (Hg.): Zentrum und Peripherie: Pirandello zwischen Sizilien, Italien und Europa. Erich Schmidt Verlag, Berlin 2006, ISBN 978-3-503-07979-7
   Pirandello Maschere nude Opere teatrali in dialetto vol.4, I Meridiani, Mondadori 2007.
   Gino Ruozzi (a cura di) Luigi Pirandello — Aforismi, Pillole Bur, Gennaio 2007.
   Fabrizio Tinaglia, Leonardo Da Vinci, Luigi Pirandello e i filosofi della storia.Ricerche inedite e storia della filosofia. Milano 2008, Lampi di stampa, ISBN 88-488-0715-1.
   Посилання[ред. • ред. код]
   Pirandelloweb — сайт по життя і творчість Піранделло (іт., нім.), твори Піранделло в оригіналі
   Festival Annuale Pirandello Oltre — Щорічний фестиваль на честь Піранделло
   Centro Nazionale Studi Pirandelliani — Національний центр дослідження творчості Піранделло
   Istituto di studi pirandelliani Інститу дослідження творчості Піранделло
   Casa natale di Pirandello — Будинок-музей Піранделло
   Opere Твори Піранделло в рамках Проекту Ґуттенберґ
   Твори Піранделло українською

   [сховати] п о р
   Лауреати Нобелівської премії з літератури
   1901—1925
   Сюллі-Прюдом (1901) • Моммзен (1902) • Б’єрнсон (1903) • Ф. Містраль / Ечеґарай-і-Ейсаґірре (1904) • Сенкевич (1905) • Кардуччі (1906) • Кіплінг (1907) • Ойкен (1908) • Лагерлеф (1909) • Хейзе (1910) • Метерлінк (1911) • Гауптман (1912) • Тагор (1913) • Роллан (1915) • Гейденстам (1916) • Г’єллеруп / Понтоппідан (1917) • Шпіттелер (1919) • Гамсун (1920) • Франс (1921) • Бенавенте-і-Мартінес (1922) • Єйтс (1923) • Реймонт (1924) • Шоу (1925)

   1926—1950
   Деледда (1926) • Бергсон (1927) • Унсет (1928) • Манн (1929) • Льюїс (1930) • Карлфельдт (1931) • Голсуорсі (1932) • Бунін (1933) • Піранделло (1934) • О’Ніл (1936) • Мартен дю Ґар (1937) • Бак (1938) • Сіланпяя (1939) • Єнсен (1944) • Г. Містраль (1945) • Гессе (1946) • Жід (1947) • Еліот (1948) • Фолкнер (1949) • Расселл (1950)

   1951–1975
   Лагерквіст (1951) • Моріак (1952) • Черчилль (1953) • Хемінгуей (1954) • Лакснесс (1955) • Хіменес (1956) • Камю (1957) • Пастернак (1958) • Квазімодо (1959) • Перс (1960) • Андрич (1961) • Стейнбек (1962) • Сеферіс (1963) • Сартр (1964) • Шолохов (1965) • Аґнон / Закс (1966) • Астуріас (1967) • Кавабата (1968) • Беккет (1969) • Солженіцин (1970) • Неруда (1971) • Белль (1972) • Вайт (1973) • Юнсон / Мартінсон (1974) • Монтале (1975)

   1976–2000
   Беллоу (1976) • Алейксандре (1977) • Зінґер (1978) • Елітіс (1979) • Мілош (1980) • Канетті (1981) • Гарсія Маркес (1982) • Ґолдінґ (1983) • Сейферт (1984) • Сімон (1985) • Шоїнка (1986) • Бродський (1987) • Махфуз (1988) • Села (1989) • Пас (1990) • Ґордімер (1991) • Волкотт (1992) • Моррісон (1993) • Ое (1994) • Гіні (1995) • Шимборська (1996) • Фо (1997) • Сарамаґо (1998) • Грасс (1999) • Гао (2000)

   2001–2025
   Найпол (2001) • Кертес (2002) • Кутзее (2003) • Єлінек (2004) • Пінтер (2005) • Памук (2006) • Лессінг (2007) • Ле Клезіо (2008) • Мюллер (2009) • Варгас Льйоса (2010) • Транстремер (2011) • Мо Янь (2012) • Манро (2013) • Модіано (2014)

   Ответить

5. Кінотеа́тр світови́х шеде́врів (World Masterpiece Theater, 世界名作劇場, Sekai Meisaku Gekijō) — японський цикл телевізійних аніме-серіалів. У рамках цього проекту щороку виходила одна анімаційна версія твору для дітей або підлітків. Серіали виходили з 1975 до 1997 року, а потім проект було поновлено у 2007 році. Виробництвом займалась студія “Ніппон Анімейшн” (Nippon Animation), демонстрація відбувалась переважно на телеканалах “Фуджі” (Fuji Television). Над деякими серіалами працювали відомі майстри аніме — Міядзакі Хаяо та Такахата Ісао.

   “Кінотеатр світових шедеврів” тривав 23 сезони: від серіалу “Фландрійський пес” (Furandasu no Inu) 1975 року до картини “Бездомна дівчинка Ремі” (Ie Naki Ko Remi) 1997 року. У 2007 році “Ніппон Анімейшн” відновила цикл серіалом “Знедолені: Козетта” (Re Mizeraburu Shōjo Kozetto), прем’єра якого відбулась 7 січня на телеканалі “Бі-Ес Фуджі” (BS Fuji). Вихід наступного (двадцять п’ятого у циклі) серіалу “Тривала мандрівка Порфі” (Porufi no Nagai Tabi) відбувся 6 січня 2008 року теж на “Бі-Ес Фуджі”.

   Лише кілька серіалів були продубльовані англійською для американського ринку: “Пригоди Тома Соєра” (1980), “Швейцарська родина Робінзонів” (або “Флона на чудесному острові”, 1981) та “Маленькі жінки” (1987). Супутниковий телеканал “Анімакс”, що спеціалізується на демонстрації аніме, також продублював деякі серіали англійською для показу в Південно-Східній Азії та Південній Азії, зокрема картину “Маленька принцеса Сара”. Серіали мали успіх й у Європі, особливо “Анна із Зелених Мезонінів” (Akage no Anne) — остання робота Міядзакі Хайяо (як аніматора) для студії “Ніппон Анімейшен”, зрежисована Такахата Ісао, “Хайді, дівчинка з Альп”, “Маленька принцеса Сара”.

   Проекту “Кінотеатр світових шедеврів” передував проект “Кінотеатр Калпісу”, що спонсорувався японським виробником безалкогольних напоїв і тривав з 1969 до 1974 року.

   Українською мовою серіали циклу («Єнотик Раскаль», «Ніклас, хлопчик із Фландрії») вперше почали транслюватися на телеканалі Малятко TV у 2011 році [1][2].

   Зміст [сховати]
   1 Виробництво
   1.1 До “Ніппон Анімейшн” — “Кінотеатр Калпісу” (1969-1974)
   1.2 “Ніппон Анімейшн”
   2 Посилання
   Виробництво[ред. • ред. код]
   До “Ніппон Анімейшн” — “Кінотеатр Калпісу” (1969-1974)[ред. • ред. код]
   “Дороро і Хакімару” (1969; Dororo to Hyakkimaru, どろろと百鬼丸)
   “Мумін” (1969-1970; Moomin, ムーミン)
   “Андерсенові історії” (1971; Andersen Monogatari, アンデルセン物語)
   “Новий Мумін” (1972; Shin Moomin, 新 ムーミン)
   “Рокі Чак та гірський пацюк” (1973; Yama Nezumi Rocky Chuck, 山ねずみ ロッキーチャック)
   “Хайді, дівчинка з Альп” (1974; Alps no Shoujo Heidi, アルプスの少女ハイジ)
   “Ніппон Анімейшн”[ред. • ред. код]
   Фландрійський пес (1975; Furandasu no Inu, フランダースの犬)
   3000 ліг у пошуках матері (1976; Haha o Tazunete Sanzen Ri, 母をたずねて三千里,)
   Єнотик Раскаль (1977; Araiguma Rascal, あらいぐまラスカル)
   Історія Перрін (1978; Perīnu Monogatari, ペリーヌ物語)
   Анна із Зелених Мезонінів (1979; Akage no An, 赤毛のアン)
   Пригоди Тома Соєра (аніме) (1980; Tomu Sōyā no Bōken, トム・ソーヤーの冒険)
   Флона на чудесному острові (1981; Kazoku Robinson Hyōryūki Fushigi na Shima no Furōne, 家族ロビンソン漂流記 ふしぎな島のフローネ)
   Південна райдуга Люсі (1982; Minami no Niji no Rūshī, 南の虹のルーシー)
   Альпійська історія: Моя Аннетт (1983; Arupusu Monogatari: Watashi no Annetto, わたしのアンネット)
   Катрі, дівчинка з луків (1984; Makiba no Shōjo Katori, 牧場の少女カトリ, )
   Маленька принцеса Сара (1985; Shōkōjo Sēra, 小公女セーラ)
   Поліанна (1986; Ai Shōjo Porianna Monogatari, 愛少女ポリアンナ物語)
   Маленькі жінки (1987; Ai no Wakakusa Monogatari, 愛の若草物語)
   Маленький лорд Фонтерлей (1988; Shōkōshi Sedi, 小公子セディ)
   Пригоди Пітера Пена (1989; Pītā Pan no Bōken, ピーターパンの冒険)
   Довгоногий дядюшка (1990; Watashi no Ashinaga Ojisan, 私のあしながおじさん)
   Родина співаків фон Трапп (1991; Torappu Ikka Monogatari, トラップ一家物語)
   Буш-бейбі, маленький янгол Великих Рівнин (1992; Daisōgen no Chīsana Tenshi Busshu Beibī, 大草原の小さな天使 ブッシュベイビー)
   Історія юної Ґрасс (1993; Wakakusa Monogatari Nan to Jōsensei, 若草物語 ナンとジョー先生)
   Тіко та його друзі (1994; Nanatsu no Umi no Tico, 七つの海のティコ)
   Блакитні небеса Ромео (1995; Romeo no Aoi Sora, ロミオの青い空)
   Славний пес Лессі (1996; Meiken Lassie, 名犬ラッシー)
   Бездомна дівчинка Ремі (1996-1997; Ie Naki Ko Remi, 家なき子レミ)
   Знедолені: Козетта (2007; Re Mizeraburu Shōjo Kozetto, レ・ミゼラブル 少女コゼット)
   Довга мандрівка Порфі (2008; Porufi no Nagai Tabi, ポルフィの長い旅)
   Привіт, Анно! Що було до Зелених мезонінів (2009; Konnichiwa Anne: Before Green Gables, こんにちは アン)
   Марк із Саутгемптона (サウサンプトンのマーク, 2011)

   Ответить

6. Енциклопе́дія виногра́дарства — видання російською мовою, що являло собою першу на території колишнього СРСР збірку наукових знань в цій області.

   Видання випущено в трьох томах головною редакцією Молдавської Радянської Енциклопедії у 1986 році накладом у 50 000 примірників. В ньому зібрані статті терміни з розділів виноградарства:

   анатомія;
   морфологія;
   систематика;
   фізіологія і біохімія;
   генетика;
   селекція;
   ампелографія;
   екологія винограду;
   агротехніка;
   зберігання свіжого винограду і його перероблення.
   Зміст[ред. • ред. код]
   Велику увагу надано селекції винограду, створенню нових столових і технічних сортів, стійкості до хвороб і шкідників, до екстримальних факторів навколишнього середовища, описані нові технології вирощування винограду із застосуванням комплексної механізації.

   В енциклопедії розміщені статті, що освітлюють технологічні процеси переробки винограду, описані різноманітні типи та марки виноробної продукції. Ряд статей відображає утилізацію другорядних продуктів виноробства. Освічені нові розробки та упровадження високовиробничих поточних ліній переробки винограду, виготовлення сухих вин, соків та інших безалкогольних напоїв, створення нових безвідходних виробництв, експрес-методи та технічні засоби контролю якості сировини, готової продукції та технологічних процесів.

   Також значне місце енциклопедія надала увагу статтям про вчених виноробів та про підприємства, що займаються вирощуванням та переробкою винограду, винзаводам, підприємствам, що випускають устаткування для виноробної промисловості та навчально-дослідницьким інститутам і навчальним закладам виноробної галузі, поміщена детальна інформація про виноробство у ведучих країнах галузі.

   Перший том вміщує біля 2200 статей: А — Карабурну (512 сторінок з ілюстраціями:186 кольорових, 348 чорно-білих, 15 картосхем);
   Другий том вміщує 2066 статей: Карантин — Пыльник (504 сторінки з ілюстраціями: 240 кольорових, понад 700 чорно-білих, 4 карти);
   Третій том вміщує понад 2000 статей: Пыльца — Ярус (552 сторінки з ілюстраціями: 193 кольорових, 322 чорно-білих, 14 картосхем).

   Ответить

7. Ло́рел і Ха́рді (англ. Laurel and Hardy), Стен Лорел (сценічне ім’я Артура Стенлі Джефферсона) (1890–1965) і Олівер Харді (1892–1957) — американські кіноактори, коміки, були однією з найпопулярніших комедійних пар в історії кіно. Стен був худий, а Олівер — повний. Їхня спільна робота почалася в 1927, спочатку вони знімалися в німих, а потім у звукових фільмах. Загалом ними зроблено більш 200 короткометражних і повнометражних фільмів, підвищений інтерес до яких знову виник у 70-х, наприклад, «Наші відносини» 1936, «Дурень з Оксфорда» 1940. Також Лаурель і Харді після своєї смерті з’явилися у мультсеріалі «Нові фільми Скубі-Ду» 1972 року.

   Ответить

8. Віктор Дмитрович Єдкін (*21 червня 1919, Олександрія — †17 травня 1993, Одеса) — радянський військовий льотчик-ас, учасник Німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу (1945).

   Біографічні відомості[ред. • ред. код]
   Віктор Єдкін народився в Олександрії, у родині робітника-українця. Після закінчення школи, навчався в Маріупольському металургійному технікумі. У 1942 році вступив до лав КПРС.

   З 1937 року у Червоній Армії. У 1940 році Чугуївське військово-авіаційне училище льотчиків. Від самого початку брав участь в боях Німецько-радянської війни. У 1941 був командиром ланки в 158-мому винищувальному авиаційному полку ППО, в 1942-45 рр. штурманом 17-го винищувального авіаційного полку. До грудня 1944 у званні майора здійснив 294 бойових вильоти, в 53 повітряних боях збив особисто 15 і в групі 3 літаки супротивника, знищив 2 аеростати. 18 серпня 1945 року Віктору Єдкіну було було присуджено звання героя Радянського союзу.

   Після закінчення війни продовжував службу у ВПС. У 1948 р. закінчив Вищі офіцерські льотно-тактичні курси командирів частин. У 1955 р. у званні полковника був відправлений у запас. Після завершення військової кар’єри проживав в Одесі. Працював в Одеському гідрометеорологічному інституті.

   Нагороди[ред. • ред. код]
   Окрім звання героя Радянського Союзу і медалей Єдкін був нагороджений такими орденами:

   орден Леніна
   три ордена Червоного Прапора
   орден Олександра Невського
   три ордена Вітчизняної війни 1-го ступеня
   два ордена Червоної Зірки.

   Ответить

9. Мозгалевський Микола Йосипович (травень 1801 — 14 червня 1844) — декабрист, підпоручик Саратовського піхотного полку.

   Зміст [сховати]
   1 Біографія
   2 Пам’ять
   3 Примітки
   4 Джерела
   5 Посилання
   Біографія[ред. • ред. код]
   З дворян Чернігівської губернії. Батько — поміщик Чернігівської губернії, засідатель Ніжинського повіту суду, колезький асесор Йосип Федорович Мозгалевський (помер до 1826), мати — Вікторія Карлівна де Розет. Мозгалевський виховувався з 1814 по 1821 рік в Першому кадетському корпусі, звідки випущений прапорщиком в Саратовський піхотний полк. У 1825 році — підпоручик того ж полку, молодший офіцер 3 мушкетерської роти.

   Член Товариства об’єднаних слов’ян з 1825 року, вступив в таємне товариство в Ліщині. Наказ про арешт — 5 лютого 1826 року, заарештований — 13 лютого, доставлений з Житомира до Петербурга на головну гауптвахту – 21 лютого; 22 лютого 1826 року переведений у Петропавловську фортецю. Звинувачувався в тому, що знав цілі товариства, а також був присутній на двох нарадах декабристів у Андрієвича. На другій нараді Бестужев-Рюмін оголосив про готовність другої армії до повстання і змусив Мозгалевського присягнути у готовності діяти. Шимков давав йому для прочитання Державний Заповіт.[1]Засуджений за VIII розрядом і по конфірмації 10 липня 1826 року засуджений до заслання на поселення довічно. Термін скорочений до 20 років – 22 серпня 1826 року. Покарання відбував з 1826 року у м. Наримі Тобольської губернії, с. Курагинский Енисейской губернії, с. Теснінськом і з 1839 року в Мінусинську, де і помер. Дружина (з 2 липня 1829 року у Наримі) — козачка Євдокія Ларіонівна Агєєва (померла 1888). Діти: Павло, Валентин, Олександр, Віктор (в 1908 генерал-майор), Варвара, Олена, Пелагея і Парасковія (народилась 1841), яка виховувалася в родині М.В. Басаргіна. Сім’я жила на державну допомогу, перебивалася різними заробітками, але чи не головним джерелом їх існування була допомога Малої артілі.[2]

   Пам’ять[ред. • ред. код]
   У Мінусинську на честь Мозгалевського названо вулицю. У грудні 2005 року на місці поховання декабристів М. Й. Мозгалевського і М. Крюкова встановлений пам’ятний знак.

   Ответить

10. Українські правоохоронці та їх колеги з США розкрили масштабну аферу з Green Card , а прокуратура Тернопільської області збирається закрити справу N.1201421000000122 . Ст 190…

    Ответить

11. Гранітний — вантажно-пасажирська залізнична станція Коростенської дирекції Південно-Західної залізниці лінії Коростень — Житомир. Розташована у Коростенському районі, біля села Березівка.

    Розташована між станціями Обвідний (14 км) та Омелянівка (6 км).

    Станція виникла 1958 року[1]. Електрифікована разом із усією лінією Коростень-Новоград-Волинський 2006 року. На станції зупиняються приміські поїзди.

    Ответить

12. Головчато-тисові (лат. Cephalotaxaceae) — невелика родина хвойних рослин, що складається з 1 роду і 8 (згідно з МСОП) або 11 (згідно з базою даних голонасінних) видів. Головчато-тисові є близькими родичами тисових, і останнім часом їх часто об’єднують в одну родину [1] [2]. Країни поширення: Корея, Китай, Японія, Бірма, Лаос, В’єтнам та Індія. Всі види високо тіньовитривалі, як правило, зростають, як підлісок дерев або чагарники у вологих від помірних до субтропічних широколистяних лісів, і, як правило, рідкі в своїх ареалах. Кілька видів можуть терпіти помірно-холодний клімат, але жоден не може терпіти посушливість, і більшість з них може бути пошкоджені сильним сонцем. Всі види зазнають зменшення чисельності через втрату середовища проживання. Етимологія: грец. κεφαλή — «голова», лат. taxus — «тис».

    Зміст [сховати]
    1 Ботанічне описання
    2 Поширення в Україні
    3 Фізико-географічні умови
    4 Біотоп
    5 Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість
    6 Ботаніко-географічна значущість
    7 Ценотична структура та флористичне ядро
    8 Потенціал відновлюваності
    9 Режим збереження
    10 Забезпеченість охороною
    11 Література
    12 Біотехнічні та созотехнічні рекомендації
    13 Ресурси Інтернету
    14 Примітки
    Ботанічне описання[ред. • ред. код]
    Головчаті тиси — це вічнозелені невеликі дерева або кущі. Хвоя розташована по спіралі і має лінійну або списоподібну форму. На звороті має білі або світло-зелені устячкові смуги.

    Голівчаті тиси бувають як однодомними, так і дводомними. Чоловічі шишки ( мікростробіли) мають довжину 4-25 мм і дозрівають ранньою весною. У типових видів вони розташовані у вигляді кульових скупчень (що й дало назву всій родині). Жіночі шишки ( мегастробіли) сильно редуковані, з вигляду нагадують ягоди. Містять одну або кілька насінин, кожна з яких оточена м’ясистим утворенням — аріллусом, — повністю оточуючим насіння. Дозрілий аріллус зазвичай тонкий, м’який і смолистий, зеленого, рожевого або червоного кольору. По всій видимості, їх поїдають птахи або інші тварини, тим самим поширюючи насіння. Тим не менш, механізм поширення насіння у головчатих тисів вивчений ще недостатньо.

    Поширення в Україні[ред. • ред. код]
    Південний макросхил та яйли Гірського Криму (Кримська АР). Поширена невеликими фрагментами (до кількох га).

    Фізико-географічні умови[ред. • ред. код]
    Відслонення вапняків та схили різної експозиції з малопотужними дерново-карбонатними ґрунтами на вапняках на висоті понад 400 м н. р. м.

    Біотоп[ред. • ред. код]
    Петрофітний варіант степів справжніх злакових.

    Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість[ред. • ред. код]
    Звичайний тип асоційованості домінанта та співдомінантів. Домінант — ковила каменелюбна (Stipa lithophila) — занесений до ЧКУ, ЄЧС та ЧК МСОП. Співдомінант — асфоделіна жовта (Asphodeline lutea) — занесений до ЧКУ.

    Ботаніко-географічна значущість[ред. • ред. код]
    Кримські ендемічні угруповання.

    Ценотична структура та флористичне ядро[ред. • ред. код]
    Проективне покриття травостою становить 50-80%. Едифікатор угруповань — ковила каменелюбна — кримський ендемічний вид, має проективне покриття 30-50%. Співдомінантами угруповань, з проективним покриттям 20-30%, виступають такі степові та петрофітні види, як костриця валіська (Festua valesiaca), осока низька (Carex humilis), асфоделіна жовта, чебрець Кальє (Thymus callieri), ч. кримський (Th. tauricus), сонцецвіт Стевена (Helianthemum stevenii), дрок білуватий (Genista albida); серед них багато чагарничків. У складі угруповань виявлено низку кримських ендеміків. Це, зокрема, переломник кримський (Androsace taurica), самосил яйли (Teucrium jailae), залізниця кримська (Sideritis taurica) тощо, а також види широго ареалу, які тяжіють до середземномор’я — вероніка кримська (Veronica taurica), загнітник головчастий (Paronychia cephalotes), стоколос каппадокійський (Bromopsis cappadocicae) тощо. Лучно-степові види відіграють незначну роль.

    Потенціал відновлюваності[ред. • ред. код] Слабкий.

    Режим збереження[ред. • ред. код]
    Регламентованої заповідності.

    Забезпеченість охороною[ред. • ред. код]
    Охороняються в Ялтинському гірсько-лісовому ПЗ, Кримському ПЗ.

    Література[ред. • ред. код]
    Жизнь растений : В шести томах / Гл. ред. чл.-кор. АН СРСР, проф. Ол. А. Федоров. — М.: Просвещение, 1978. — Т. 4. Мхи, плауны, хвощи, папоротники, голосеменные растения : Под ред. проф. И.В. Грушицкого и канд. биол. наук С.Г. Жилина. — С. 409—411.
    Біотехнічні та созотехнічні рекомендації[ред. • ред. код]
    Створення нових заповідних територій, включення місцезнаходжень до структурних елементів екомережі, моніторинг стану угруповань.

    Ресурси Інтернету[ред. • ред. код]
    «Cephalotaxaceae». Gymnosperm Database. Conifers.org. Last Modified 2010-12-12. Архів оригіналу за 2012-09-15. Процитовано 2012-03-16.
    Примітки[ред. • ред. код]
    Вгору ↑ Price R.A. Generic and familial relationships of the Taxaceae from rbc L and mat K sequence comparisons // Acta Hort. – 2003. – 615. – Р. 235-237.
    Вгору ↑ Fu Liguo (傅立国), Li Nan (李楠), and Robert R. Mill. Sections on Cephalotaxaceae, Ginkgoaceae and Pinaceae // Wu Zheng-yi and Peter H. Raven (eds.). — Flora of China. – 1999. – Vol. 4. — Beijing: Science Press; St. Louis: Missouri Botanical Garden.

    Ответить

13. «Ріо Браво» (англ. Rio Bravo) — кінофільм 1959 року в жанрі вестерн, знятий режисером Говардом Гоуксом за оповіданням Б. Х. Маккемпбелла.

    Зміст [сховати]
    1 Сюжет
    2 Ролі
    3 Цікаві факти
    4 Посилання
    Сюжет[ред. • ред. код]
    В маленькому західному містечку Ріо Браво місцевий п’яниця Дьюд (Буррачон) (Дін Мартін) заходить в салун, щоб випити. Джо Бардетт (Клод Екінс), подивившись на Дьюда і вирішивши познущатися над ним, кидає срібний долар в плювальницю. Дьюд нахиляється до урни, щоб дістати долар, але шериф Джон Т. Ченс (Джон Вейн) перекидає урну і намагається присоромити Дьюда. Коли шериф повертається до Бардетта, Дьюд б’є шерифа по голові, і той відключається. Дьюд намагається встати перед Бардеттом, але два підручних Бардетта хапають Дьюда, і Бардетт починає його бити. Випадковий відвідувач салуну хапає за руку Бардетта, щоб той не бив більше Дьюда. Тоді Бардетт дістає пістолет і вбиває його. Потім Бардетт покидає салун і ніхто не насмілюється його зупинити.

    Ченс, після приходу до тями, наганяє Бардетта в іншому салуні, наставляє на нього рушницю і заарештовує за вбивство. При допомоги Дьюда шериф веде Бардетта до в’язниці.

    Але у Бардетта є войовничий брат — багатий ранчеро Натан Бардетт (Джон Расселл). Він обіцяє звільнити брата з в’язниці. Єдиними помічниками шерифа стають Дьюд і літній помічник шерифа Стампі (Волтер Бреннан). Шериф і його помічники очікують маршала (судового виконавця), який повинен приїхати тільки через тиждень, і сторожать Джо Бардетта. В місто прибувають загадкова жінка Фітерс (Енджі Дікінсон), у якої зав’язуються романтичні відносини з шерифом, і молодий хлопчина Колорадо Райан (Рікі Нельсон), який приєднується до шерифа. Вся подальша частина фільму полягає в боротьбі шерифа і його товаришів проти банди Бардетта.

    Основні теми в розкритті образів головних героїв: боротьба Дьюда (Дін Мартін) з алкоголізмом і відмова Джона Ченса (Джон Вейн) від образу «вовка одинака» (зрештою він піддається чарам Фітерс).

    Ролі[ред. • ред. код]
    Джон Вейн — шериф Джон Т. Ченс
    Дін Мартін — Дьюд («Боррачон»)
    Ріки Нельсон — Колорадо Райан
    Енджі Дікінсон — Фітерс
    Волтер Бреннан — Стампі
    Ворд Бонд — Пет Вілер
    Джон Расселл — Натан Бердетт
    Педро Гонсалес-Гонсалес — Карлос Робанте
    Естеліта Родрігес — Консуела Робанте
    Клод Екінс — ДжоБердетт
    Цікаві факти[ред. • ред. код]
    У фільмі звучать пісні «Rio Bravo» (музика Дмитро Тьомкін, слова Пол Френсіс Вебстер, виконує Дін Мартін), «My Rifle, My Pony, and Me» (музика Дмитро Тьомкін, слова Пол Френсіс Вебстер, виконують Дін Мартін і Ріккі Нельсон) і «Cindy» (народна, виконують Ріккі Нельсон і Волтер Бреннан).
    Один з улюблених фільмів Квентіна Тарантіно.
    В 1967 Говард Гоукс зняв рімейк під назвою Ельдорадо.
    Посилання[ред. • ред. код]
    «Ріо Браво» на сайті Internet Movie Database (англ.) 8.1/10 stars
    Ріо Браво на сайті allmovie (англ.) 4.5/5 stars
    [сховати] п о р
    Фільми Говарда Гоукса
    1920і
    Шлях до слави (1926) • Фігове листя (1926) • Викрадачі колисок (1927) • Любов за винагороду (1927) • Дівчина у кожному порту (1928) • Фазіль (1928) • Цирк у повітрі (1928) • Остання справа Трента (1929)
    1930і
    Ранковий патруль (1930) • Кримінальний кодекс (1931) • Обличчя зі шрамом (1932) • Натовп реве (1932) • Тигрова акула (1932) • Сьогодні ми живемо (1933) • Боксер та пані (1933) • Хай живе Вилья! (1934) • Двадцяте століття (1934) • Варварське узбережжя (1935) • Нульова висота (1936) • Шлях до слави (1936) • Приходь та візьми (1936) • Виховання маляти (1938) • Тільки в янголів є крила (1939)
    1940і
    Його дівчина П’ятниця (1940) • Сержант Йорк (1941) • Вогняна куля (1941) • Повітряні сили (1943) • Корвет K-225 (1943) • Мати й не мати (1944) • Великий сон (1946) • Червона ріка (1948) • Пісня народилася (1948) • Я був військовою нареченою (1946)
    1950і
    Дещо з іншого світу (1951) • Широке небо (1952) • Марна праця (1952) • Фул-хаус О’Генрі (1952) • Джентльмени надають перевагу білявкам (1953) • Земля фараонів (1955) • Ріо Браво (1959)
    1960і
    Хатарі! (1962) • Улюблений спорт чоловіків? (1964) • Червона лінія 7000 (1965) • Ельдорадо (1967)
    1970і
    Ріо Лобо (1970)

    Ответить

14. Розверзлись небеса раптово
    Й в усій красі єства свого
    З-за хмар зійшов “Творець Єгова”
    (так кличе біблія його).

    Лиш уявіть собі картину:
    Перелякався бідний люд
    І вмить попадав на коліна –
    Мабуть, почався Страшний Суд.

    Та Бог підняв одразу руку:
    “Не для того зібрав усіх –
    Я розповім цікаву штуку:
    І в мене на душі є гріх!

    Створив я світ – усе чин чином,
    Дав людству розум царювать,
    На радощах хильнув чарчину
    Та й ліг собі відпочивать…

    Хто будував, той зрозуміє:
    Сміття й непотребу гора
    Лишається по цій події,
    Тож прибиратися пора –

    Зібрав весь бруд, всі нечистоти,
    Все, що в Раю красу псує,
    Й жбурнув у моксельські болота:
    Що не згорить – перегниє.

    Там все скипіло, засмерділо,
    У муках скорчилась земля
    Й потвору врешті породила,
    Явивши світу москаля”.

    Ответить

15. Вставай, козаче-українцю –
    Напали “браття” москалі.
    Гидоту геть жени ординську
    З святої руської землі!

    Попа не слухай, ні рабина,
    Орійський дух свій піднімай.
    Відроджуй велич України,
    Державу рідну захищай!

    Сине вкраїнського народу,
    Віддай життя цій боротьбі
    За честь, за єдність, за свободу –
    За все, що любим є тобі.

    Сміливо йди на герць кривавий
    За вітчий дім, за край борись.
    Смерть ворогам! Героям слава!
    Тож переможцем повернись!

    Ми вже не станем жить рабами
    Й перед чужинцем плазувать:
    Всіляким Путіним й Обамам
    Не вдасться нами керувать.

    Ми більше не маріонетки –
    Здіймемо ж зброю на потвор,
    І будем гідні славних предків,
    Як заповів нам батько Ор!

    Ответить

16. Дуже цікава шахрайська концепція флуду ти про себе правду! Можливо варто спробувати стать змінити ?) доречі варіант такі собі будуть тьолки- коні : Штогрин та Лучкевич ))))

    Ответить

17. Професор Цезар Ламброзо – італійський єврей, батько науки про злочини, а також батько дегенерології, тобто науки про виродження (1835-1909). Був видатним психіатром і керівником будинків для божевільних, де він збирав матеріали для своїх дослідів. Мав би на сьогодні невичерпну кількість об’єктів для своїх досліджень, зокрема серед таких персон як : Турок, Місцевий, 555, Журналіст, Козак, На мою думку, Тарас, Волонтер, Надія, Свобода слова, Свідок, Кіберу, Укроп, Всевидяче око, Робимо висновки, Микола Прут, Микола Фріман, Вікторія 27, Кац, Вован, Опер, Фрідом, 3.14, Пастор та ін..

    Душевнохворі лише в деяких випадках виявляють той повний розлад розумових здібностей, який їм приписує натовп. Навпаки, сама хвороба викликає в них «надзвичайну жвавість розуму». Про це свідчить гіперактивність дописувачів деяких форумів ОРД. В них якраз і проявляється вищевказана, та сама «надзвичайна жвавість розуму» — чим не клієнти Ламброзо?..

    Коли нечистий дух вийде з людини, то ходить по безводних місцях, шукаючи спокою і не знаходить. Тоді говорить : Вернусь я в дім свій, звідки вийшов я…
    Тоді іде, і бере з собою сім других духів, ще зліших за себе, і зайшовши, живуть там;
    І буває для людини цієї останнє гірше першого (Матв.12:43-45).
    «Сім других духів» — це інші сім психічних розладів, точніше сім нових дописувачів, і, можливо ще сім, які являються однією і тією ж особою, або ж в змові з сімома другими духами, на форумах ОРД.
    Побачимо, чи у всіх вищеперерахованих дописувачів прокинеться здоровий глузд (хоча це малоймовірно), чи проявлять себе знову як пацієнти доктора Цезаря Ламброзо і покажуть «надзвичайну жвавість розуму».

    Ответить

18. Чеза́ре Ломбро́зо (Cesare Lombroso), народжений Єзекія Марко Ломброзо (*6 листопада 1835 — †19 жовтня 1909) — італійський кримінолог єврейського походження.

    Засновник Італійської школи позитивної кримінології.

    Ломброзо відкинув вчення класичної школи про те, що злочин є властивою рисою людської природи. Замість цього він вивів антропологічну кримінологію, яка вказує на спадковість кримінальності, як хтось «народжений злочинцем» може бути розпізнаний за фізичними вадами, що стверджують злочинця — жорстокість, або сімейна спадковість.

    Зміст [сховати]
    1 Біографічні відомості
    2 Школа Ломборзо
    3 Посилання
    4 Див. також
    Біографічні відомості[ред. • ред. код]
    Чезаре народився в Вероні у заможній єврейській родині. Після навчання у 1859 році став військовим хірургом. З 1862 йому надано звання професора хвороб розуму в Павії. Пізніше він завідував притулком для божевільних в Пезаро. Згодом Чезаре став професором медичного закону і психіатрії в Турині, де він і помер у 1909 році.

    Школа Ломборзо[ред. • ред. код]
    Чезаре відзначає, що народжені злочинцем через біологічне визначення мають психономічні атрибути або деформації. Психономія намагається оцінити характер і особисті риси з фізичних рис обличчя і тіла. Коли більшість особистостей розвиваються протягом життя, палкі злочинці деградують суспільно, або життєво. Якщо кримінальність була успадкована, народженого злочинцем можна відрізнити за спадковою стигмою:

    великі щелепи, виступ щелепи уперед, низьке чоло
    високі вилиці, сплющений або повернутий вгору ніс
    клаповухість,
    соколоподібний ніс або м’якотні губи
    сильно бігаючі очі, скупа борода, лисина
    нечутливість до болю, довгі руки.
    Він концентрував наукову методологію на виявленні злочинної поведінки і ізоляцію осіб з найбільш злочинними нахилами.

    Ломброзо був захисником злочинців проти їх карання, але за людяне відношення до них.

    Кримінологія Ломброзо підтримує соціальну теорію виродження, за якою людський вид може перетворюватися на злочинний клас. Він вважав, що череп і обличчя є ключами до генетичної криміналістики, які можна виміряти краніометрами і каліперами. Так Ломброзо вважав білу расу вищою над іншими.

    Ломброзо також вивчав жіночу злочинність. Він прийшов до висновку, що серед жінок менші злочинні зміни у зовнішності, через «неактивну природу їхнього життя». Він стверджував, що жіноча пасивність, невинахідливість і неініціативність утримують їх від скоєння злочинів.

    Ответить

19. Дегенерація (від лат. degenerare — вироджуватися, перероджуватися) або ж виродження — наукова теорія кінця XIX — початку ХХ століть в психіатрії. У вузькому сенсі під дегенерацією розуміли психічні відхилення, обумовлені несприятливими спадковими факторами. У виникненні дегенерації велике значення надавалося спорідненим шлюбам[1]; як типовий приклад цього зазвичай наводилося генеалогічне дерево Габсбургів[2].

    Теорія виродження справила значний вплив не лише на психіатрію але й на медицину в цілому, а саме уявлення про виродження набуло широкого розповсюдження в науці та культурі. Фактично з’явився архетип виродження, який до певної міри зберігається в західній культурі й досі. Саме з тих часів дійшла лайка — дегенерат. З теорії дегенерації випливають і поширені й досі уявлення про надзвичайну шкідливість близькоспоріднених шлюбів, в той час як сучасна генетика говорить не про шкідливість саму по собі, а лише про збільшення ймовірності прояву певних генетично зумовлених явищ[3].

    Хоч на перший погляд теорію дегенерації дуже легко довести, але усі спроби перевірити її на практиці та проаналізувати дані які наводилися на її підтримку призводять до висновків про її слабку обгрунтованість. Окрім того вона суперечить сучасним уявленням про генетику. Тож зараз теорія науковцями розглядається виключно в історичному контексті й не вважається в наш час[Коли?] науковою.

    Історія[ред. • ред. код]
    Концепцію дегенерації висунув B.Morel[4]. По суті Морель запропонував своєрідну схему виродження або занепаду спадковості в низхідних поколіннях, дегенеративної сім’ї за його термінологією. У першому поколінні в таких сім’ях відзначається нервовий темперамент, моральна неспроможність, різного роду надмірності: сексуальні, алкогольні, інтелектуальні та ін., у другому поколінні реєструється схильність до апоплектичних припадків, важких неврозів і алкоголізму. У третьому поколінні мова вже йде про психічні розлади, самогубства, розумової неспроможності. І, нарешті, в четвертому поколінні відзначається вроджене слабоумство, затримки розвитку, каліцтва, розумова неспроможність, безпліддя.

    Дегенерація описує групу психічних хвороб чисто спадкових, обумовлених виродженням (нім. degenerative Geistesstoerungen)[5]. У межах такої групи — яку складає більшість душевних хвороб — успадковується не якась певна форма розладу, а лише загальна схильність. Спадковість носить не одноманітно-постійний, а «трансформований» характер. Цим пояснюється «поліморфізм» картин хвороби в межах однієї і тієї ж родини. Відповідно до цієї теорії, йдеться не про спадкування хвороб, а про виродження. У міру зміни поколінь ступінь тяжкості захворювань зростає, що в кінцевому рахунку призводить до повного згасання цілих сімей. Морель висунув знамениту формулу про чотири покоління[4]: у першому ми виявляємо нервовий темперамент і низький рівень морального розвитку, у другому — важкі неврози і алкоголізм, у третьому — психози і самогубства, у четвертому — ідіотію, каліцтва і нежиттєздатність[5].

    Психічні ознаки дегенерації найбільш чітко онтогенетично були збудовані V. Magnan та M. Legran[6]. Вони виділяли схильність до туберкульозу, рахіту; пізніше і неправильне прорізування зубів; утруднення в ходьбі і в становленні координації; повільний розвиток мови, ехолалії, заїкання, шепелявість, аграмматизма, ослаблення перцепції; гострі гарячкові стани з конвульсіями; несподівані реакції при незначних хворобах; аномалію характеру і морального почуття; нав’язливі стани і вразливість; онанізм і полюції. Період навчання характеризується малопродуктивним і нерівномірним розвитком здібностей. У зрілості спостерігається неспроможність у різних аспектах життєдіяльності. У момент зіткнення з життям чим сильніше виражена схильність, тим менше потрібно випадкових причин для запуску хвороби або різних дивацтв: аскетизму, безглуздих винаходів, жалюгідних утопій, фанатичного боговірування тощо У «менструальну епоху» виявляються імпульсивні прагнення, нав’язливості, статеві збочення, схильність до ексцесів або статева індиферентність. Відзначається також неможливість протистояти ударам долі, чутливість до кліматичного фактору, атмосферних коливань, грунтовим впливам. Особливу увагу Маньян приділив опису так званих «дегенерантів вищого порядку». Центральною рисою цієї групи виродків, на його думку, є неурівноваженість, а також контраст між природною силою, здібностями і невмінням ними користуватися. У цих осіб глибина розуміння згладжується ницістю дії. Співвідношення психогении або екзогенні і грунту, схильності в плані етіологічних і патогенетичних переваг особливо гостро представив Ch.Fere[7].

    Кримінологія[ред. • ред. код]
    Ідея дегенерації справила свій вплив і на криміналістику. Перший науковець-криміналіст Чезаре Ломброзо, який працював у 1880-і роки, проводив дослідження в області патологічної анатомії і вважав, що виявив доказ дегенерації, вивчаючи трупи злочинців. Після завершення розтину вбивці Віллели (Villela) він виявив, що зубці в місці де хребет зустрічається з шиєю, є ознакою дегенерації і схильності до злочинної діяльності. Кримінологія Ломброзо підтримує теорію дегенерації, за якою людський вид може перетворюватися на злочинний клас. Ломброзо був переконаний, що він знайшов ключ до дегенерації[8]. Він вважав, що череп і обличчя є ключами до генетичної криміналістики, які можна виміряти краніометрами і каліперами.

    На думку Ламброзо, якщо кримінальність була успадкована, народженого злочинцем можна відрізнити за спадковою стигмою:

    великі щелепи, виступ щелепи уперед, низьке чоло
    високі вилиці, сплющений або повернутий вгору ніс
    клаповухість,
    соколоподібний ніс або м’якотні губи
    сильно бігаючі очі, скупа борода, лисина
    нечутливість до болю, довгі руки.

    Ответить

20. Дегенерація (від лат. degenerare — вироджуватися, перероджуватися) або ж виродження — наукова теорія кінця XIX — початку ХХ століть в психіатрії. У вузькому сенсі під дегенерацією розуміли психічні відхилення, обумовлені несприятливими спадковими факторами. У виникненні дегенерації велике значення надавалося спорідненим шлюбам[1]; як типовий приклад цього зазвичай наводилося генеалогічне дерево Габсбургів[2].

    Теорія виродження справила значний вплив не лише на психіатрію але й на медицину в цілому, а саме уявлення про виродження набуло широкого розповсюдження в науці та культурі. Фактично з’явився архетип виродження, який до певної міри зберігається в західній культурі й досі. Саме з тих часів дійшла лайка — дегенерат. З теорії дегенерації випливають і поширені й досі уявлення про надзвичайну шкідливість близькоспоріднених шлюбів, в той час як сучасна генетика говорить не про шкідливість саму по собі, а лише про збільшення ймовірності прояву певних генетично зумовлених явищ[3].

    Хоч на перший погляд теорію дегенерації дуже легко довести, але усі спроби перевірити її на практиці та проаналізувати дані які наводилися на її підтримку призводять до висновків про її слабку обгрунтованість. Окрім того вона суперечить сучасним уявленням про генетику. Тож зараз теорія науковцями розглядається виключно в історичному контексті й не вважається в наш час[Коли?] науковою.

    Історія[ред. • ред. код]
    Концепцію дегенерації висунув B.Morel[4]. По суті Морель запропонував своєрідну схему виродження або занепаду спадковості в низхідних поколіннях, дегенеративної сім’ї за його термінологією. У першому поколінні в таких сім’ях відзначається нервовий темперамент, моральна неспроможність, різного роду надмірності: сексуальні, алкогольні, інтелектуальні та ін., у другому поколінні реєструється схильність до апоплектичних припадків, важких неврозів і алкоголізму. У третьому поколінні мова вже йде про психічні розлади, самогубства, розумової неспроможності. І, нарешті, в четвертому поколінні відзначається вроджене слабоумство, затримки розвитку, каліцтва, розумова неспроможність, безпліддя.

    Дегенерація описує групу психічних хвороб чисто спадкових, обумовлених виродженням (нім. degenerative Geistesstoerungen)[5]. У межах такої групи — яку складає більшість душевних хвороб — успадковується не якась певна форма розладу, а лише загальна схильність. Спадковість носить не одноманітно-постійний, а «трансформований» характер. Цим пояснюється «поліморфізм» картин хвороби в межах однієї і тієї ж родини. Відповідно до цієї теорії, йдеться не про спадкування хвороб, а про виродження. У міру зміни поколінь ступінь тяжкості захворювань зростає, що в кінцевому рахунку призводить до повного згасання цілих сімей. Морель висунув знамениту формулу про чотири покоління[4]: у першому ми виявляємо нервовий темперамент і низький рівень морального розвитку, у другому — важкі неврози і алкоголізм, у третьому — психози і самогубства, у четвертому — ідіотію, каліцтва і нежиттєздатність[5].

    Психічні ознаки дегенерації найбільш чітко онтогенетично були збудовані V. Magnan та M. Legran[6]. Вони виділяли схильність до туберкульозу, рахіту; пізніше і неправильне прорізування зубів; утруднення в ходьбі і в становленні координації; повільний розвиток мови, ехолалії, заїкання, шепелявість, аграмматизма, ослаблення перцепції; гострі гарячкові стани з конвульсіями; несподівані реакції при незначних хворобах; аномалію характеру і морального почуття; нав’язливі стани і вразливість; онанізм і полюції. Період навчання характеризується малопродуктивним і нерівномірним розвитком здібностей. У зрілості спостерігається неспроможність у різних аспектах життєдіяльності. У момент зіткнення з життям чим сильніше виражена схильність, тим менше потрібно випадкових причин для запуску хвороби або різних дивацтв: аскетизму, безглуздих винаходів, жалюгідних утопій, фанатичного боговірування тощо У «менструальну епоху» виявляються імпульсивні прагнення, нав’язливості, статеві збочення, схильність до ексцесів або статева індиферентність. Відзначається також неможливість протистояти ударам долі, чутливість до кліматичного фактору, атмосферних коливань, грунтовим впливам. Особливу увагу Маньян приділив опису так званих «дегенерантів вищого порядку». Центральною рисою цієї групи виродків, на його думку, є неурівноваженість, а також контраст між природною силою, здібностями і невмінням ними користуватися. У цих осіб глибина розуміння згладжується ницістю дії. Співвідношення психогении або екзогенні і грунту, схильності в плані етіологічних і патогенетичних переваг особливо гостро представив Ch.Fere[7].

    Кримінологія[ред. • ред. код]
    Ідея дегенерації справила свій вплив і на криміналістику. Перший науковець-криміналіст Чезаре Ломброзо, який працював у 1880-і роки, проводив дослідження в області патологічної анатомії і вважав, що виявив доказ дегенерації, вивчаючи трупи злочинців. Після завершення розтину вбивці Віллели (Villela) він виявив, що зубці в місці де хребет зустрічається з шиєю, є ознакою дегенерації і схильності до злочинної діяльності. Кримінологія Ломброзо підтримує теорію дегенерації, за якою людський вид може перетворюватися на злочинний клас. Ломброзо був переконаний, що він знайшов ключ до дегенерації[8]. Він вважав, що череп і обличчя є ключами до генетичної криміналістики, які можна виміряти краніометрами і каліперами.

    На думку Ламброзо, якщо кримінальність була успадкована, народженого злочинцем можна відрізнити за спадковою стигмою:

    великі щелепи, виступ щелепи уперед, низьке чоло
    високі вилиці, сплющений або повернутий вгору ніс
    клаповухість,
    соколоподібний ніс або м’якотні губи
    сильно бігаючі очі, скупа борода, лисина
    нечутливість до болю, довгі руки.

    Ответить

21. Хворо́ба Па́ркінсона (тремтливий параліч) — повільно прогресуюче хронічне неврологічне захворювання, характерне для осіб старшої вікової групи. Відноситься до дегенеративних захворювань екстрапірамідної моторної системи. Викликано прогресуючим руйнуванням і загибеллю нейронів, що виробляють нейромедіатор дофамін, — насамперед у чорній субстанції, а також і в інших відділах центральної нервової системи. Недостатнє вироблення дофаміну веде до активного впливу базальних гангліїв на кору головного мозку. Основними симптомами є:

    м’язова ригідність
    гіпокінезія
    тремор
    постуральная нестійкість
    Сучасна медицина поки не може вилікувати захворювання або сповільнити його прогресування (етіологічна або патогенетична терапія), однак існуючі методи консервативного і оперативного лікування дозволяють значно покращити якість життя хворих.

    Термін «паркінсонізм» є загальним поняттям для ряду захворювань і станів з вищезазначеними провідними симптомами. Однак найбільш значною з форм паркінсонізму є хвороба Паркінсона — ідіопатичне захворювання (що означає хворобу самостійну, чи не викликану генетичними порушеннями або іншими захворюваннями).

    Своєю назвою хвороба Паркінсона зобов’язана французькому невролога Жану Шарко. Він запропонував назвати її на честь британського лікаря і автора «Есе про тремтячий параліч» Джеймса Паркінсона, чия праця не була належним чином оцінена за життя.

    Зміст [сховати]
    1 Історія вивчення
    2 Епідеміологія
    3 Етіологія
    3.1 Екологічні чинники
    3.2 Окислювальна гіпотеза
    4 Патогенез
    4.1 Патологічна анатомія
    4.2 Патологічна фізіологія
    5 Клінічна картина
    6 Діагностика і диференціальний діагноз
    6.1 Діагностика
    6.2 Диференціальний діагноз
    7 Стадії паркінсонізму по Хен і Яру (Hoehn, Yahr, 1967)
    8 Лікування
    8.1 Консервативне лікування
    8.2 Дофамінергічні препарати
    8.3 Леводопа
    8.4 Ссылки
    Історія вивчення[ред. • ред. код]

    Перва сторінка «Есе про тремтячий параліч» Джеймса Паркінсона

    Жану Шарко — французький невролог, який запропонував називати захворювання хворобою Паркінсона

    Малюнок людини з хворобою Паркінсона, зроблений Жаном Шарко
    Прояви хвороби Паркінсона були описані за кілька тисячоліть до опублікування в 1817 році Джеймсом Паркінсоном «Есе про тремтячий параліч»(англ. An Essay on the Shaking Palsy).

    Прояви хвороби Паркінсона були описані за кілька тисячоліть до опублікування в 1817 році Джеймсом Паркінсоном «Есе про тремтячий параліч» (англ. An Essay on the Shaking Palsy).

    В єгипетському папірусі XII сторіччя до н. е. у одного з фараонів відзначені характерні для захворювання симптоми. В Біблії описані люди з тремором. В текстах Аюрведи захворювання, що виявляється тремором, обмеженням рухів, слинотечею та іншими характерними симптомами, рекомендовано лікувати деякими видами бобових. Знаменитий давньоримський лікар Гален, по всій видимості, ще в II столітті н. е. описав хворобу Паркінсона, вказавши на її симптоми — тремор спокою (тремтіння частин тіла в стані спокою), постуральну нестійкість і м’язову ригідність.

    Після Галена симптоми паркінсонізму знову були описані лише в XVII столітті. Голландський лікар і анатом Франциск Сильвий зазначив відміну тремору спокою від інших видів тремтіння, німець Ієронім Гобій виділив симптоми характерною для паркінсонізму ходи. Знаменитий шотландський хірург Джон Хантер дав докладний опис хворого паркінсонізмом.

    У 1817 році англійський лікар Джеймс Паркінсон опублікував «Есе про тремтячий параліч». У ньому він описав шістьох хворих людей, детально зупинившись на таких характерних симптомах захворювання, як тремор спокою, патологічна хода і постуральна нестійкість, м’язова ригідність та інші. Також він оцінив їх динаміку при прогресуванні захворювання. Робота залишалася непоміченою протягом 40 років після опублікування. Класичні дослідження неврологів У. Говерса, С. Вільсона, В. Ерба і Ж. Шарко в 1868-1881 роках дозволили виділити хворобу Паркінсона як самостійне захворювання. За пропозицією знаменитого французького невролога Шарко захворювання отримало ім’я британського лікаря Паркінсона, чия праця не була належним чином оцінена за життя.

    Після визначення хвороби Паркінсона як самостійного захворювання виникло питання про те, ураження яких структур призводить до його симптомів. Французький невролог Едуард Бріссо наприкінці XIX сторіччя припустив, що за розвиток захворювання відповідальні субталамічне ядро і ніжки мозку (відділ середнього мозку). У 1912 році Фредерік Леві виявив специфічні клітинні включення в клітинах стовбура мозку, характерні для хвороби Паркінсона, згодом названі тільцями Леві. У 1919 році російський невролог К. Н. Третьяков визначив, що основні патологічні зміни при захворюванні виникають в чорній субстанції. Припущення К. Н. Третьякова не визнавалися медичним співтовариством до їх підтвердження німецьким патологоанатомом Рольфом Хасслер в 1948 році.

    Біохімічні зміни, які лежать в основі захворювання, стали вивчати в 1950-х роках. За дослідження нейротрансмітера дофаміну, що грає важливу роль в розвитку захворювання, шведський фармаколог Арвід Карлссон отримав Нобелівську премію з фізіології і медицині в 2000 році.

    Разом з дослідженнями природи захворювання розвивалися методи його лікування. Неврологи кінця XIX — початку XX століть відзначали позитивний ефект алкалоїдів групи атропіну беладони. У 1939 році була зроблена спроба хірургічного лікування — деструкція базальних гангліїв. Ці методики були вдосконалені за наступні 20 років. До впровадження в клінічну практику леводопи антихолінергічні препарати і хірургічне руйнування базальних ядер залишалися основними методами лікування хвороби Паркінсона. В кінці 1980-х років стимуляція глибинних структур мозку електричними імпульсами була визнана можливим методом лікування захворювання.

    Епідеміологія[ред. • ред. код]
    Хвороба Паркінсона становить 70-80% випадків синдрому паркінсонізму. Вона є найбільш частим нейродегенеративних захворюванням після хвороби Альцгеймера. Захворювання зустрічається повсюди. Його частота коливається від 60 до 140 осіб на 100 тисяч населення, число хворих значно збільшується серед представників старшої вікової групи. Питома вага людей з хворобою Паркінсона у віковій групі старше 60 років становить 1%, а старше 85 років — від 2,6% до 4%. Найчастіше перші симптоми захворювання з’являються в 55-60 років. Проте у ряді випадків хвороба може розвинутися і у віці до 40 (хвороба Паркінсона з раннім початком) або до 20 років (ювенільна форма захворювання).

    Чоловіки хворіють дещо частіше, ніж жінки. Суттєвих расових відмінностей в структурі захворюваності не виявлено.

    Етіологія[ред. • ред. код]
    Сучасною медициною досягнутий Певний прогрес у розумінні молекулярних і біохімічних механізмів хвороби Паркінсона. Не дивлячись на це, залишається невідомою істинна етіологія спорадичних форм цього захворювання. Велике значення Мають генетична схильність і фактори зовнішнього середовища. Поєднання і взаємодія цих двох факторів ініціюють процес дегенерації в пігментсодержащіх, а згодом гідної нейронах стовбура головного мозку. Такий процес, одного разу Виникнувши, стає незворотнім і починає експансивне поширення по всьому мозку. Більше другої білкових субстанцій нервової системи найбільшу руйнуванню піддається альфа-синуклеїну. На клітинному рівні механізм цього процесу виглядає як недостатність дихальних функцій мітохондрій, а також окисні стрес – основна причина апоптозу нейронів. Однак у патогенезі хвороби Паркінсона беруть участь і інші чинники, функції яких залишаються НЕ розкритим досі.

    Екологічні чинники[ред. • ред. код]
    Встановлено, що після ін’єкції речовини 1-метил-4-феніл-1,2,3,6-тетрагідропірідін (МФТП) розвивається паркінсонізм. МФТП проникає через гематоенцефалічний бар’єр і під дією МАО-B окислюється до 1-метил-4-фенілпірідіна (МФП +). МФП + проникає в мітохондрії та інгібує комплекс I дихального ланцюга. Подібність хімічної будови МФТП і деяких пестицидів (наприклад, ротенон, паракват) і гербіцидів (наприклад, Агент Оранж) дозволило припустити, що МФТП-подібні токсини навколишнього середовища сприяють розвитку хвороби Паркінсона. До факторів ризику відносять також проживання в сільській місцевості і близькість промислових підприємств і кар’єрів.

    Ризик розвитку хвороби Паркінсона у курців в 3 рази нижче, ніж у некурців. Припускають, що це пов’язано з дофамін-стимулюючим ефектом нікотину. Крім того, це можна пояснити наявністю в димі тютюну сполук, дія яких подібно ингибиторам МАО. Від розвитку хвороби Паркінсона захищає також вживання кофеїну.

    Окислювальна гіпотеза[ред. • ред. код]
    Окислювальна гіпотеза припускає, що вільні радикали, які утворюються при окислювальному метаболізмі дофаміну, грають важливу роль у розвитку та прогресуванні хвороби Паркінсона. Зміст речовин, які можуть служити донором електронів, в чорному речовині збільшується, що сприяє утворенню вільних радикалів. Крім того, при окисленні дофаміну під дією МАО утворюється пероксид водню. Якщо пероксид водню не зв’язується з глутатионом, то відбувається накопичення вельми реактивних гідроксильних радикалів, які вступають в реакцію з ліпідами клітинних мембран, викликаючи перекисне окислення ліпідів і загибель клітин.

    Патогенез[ред. • ред. код]
    Патологічна анатомія[ред. • ред. код]

    Чорна речовина (substantia nigra) на поперечном срезе среднего мозга

    Тільце Леві (коричнева пляма) в нейроні чорної речовини[en] при хворобі Паркінсона. Коричневий колір надає забарвлений білок α-синуклеїн.
    При хворобі Паркінсона уражаються структури екстрапірамідної системи — базальні ядра і чорна речовина, блакитне пляма та інші. Найбільш виражені зміни відзначають в передніх відділах чорної субстанції. Характерні для хвороби Паркінсона симптоми виникають при загибелі 60-80% нейронів даного анатомічного утворення.

    Макроскопічні зміни характеризуються депігментацією, яка містить меланін області чорної речовини і блакитної плями. При мікроскопічному дослідженні уражених областей виявляють зменшення числа нервових клітин. В них визначається наявність тілець Леві. Також відбувається загибель астроцитів (різновиди гліальних клітин) і активація мікроглії. Тельця Леві утворюються внаслідок скупчення в цитоплазмі білка α-синуклеїну. Наявність тілець Леві — один з ознак хвороби Паркінсона.

    Тільця Леві виявляють також і при інших нейродегенеративних захворюваннях. У зв’язку з цим вони не вважаються специфічним маркером хвороби Паркінсона. Крім того, при даному захворюванні в чорній субстанції і блакитній плямі виявлені «бліді тільця» — внутрішньоклітинні гранулярні включення, які заміщають меланін, який розпадається.

    Згідно запропонованої Брааком і співавторами класифікації, в асимптоматичній стадії хвороби Паркінсона тільця Леві з’являються в нервових клітинах нюхової цибулини, довгастого мозку і вароліевого моста. З прогресуванням захворювання наявність даних патологічних тілець зазначається в нейронах чорної субстанції, середнього мозку, базальних гангліїв і на кінцевих етапах в клітинах кори головного мозку.

    Патологічна фізіологія[ред. • ред. код]
    Тісний взаємозв’язок між складовими екстрапірамідної системи — Паллідум і стріатумі — забезпечується численними пучками нервових волокон. Завдяки зв’язкам між таламусом і стриопаллидарной системою утворюються рефлекторні дуги, що забезпечують виконання численних стереотипних і автоматизованих рухів (наприклад, ходьба, біг, плавання, їзда на велосипеді та ін.). Тісний зв’язок стриопаллидарной системи з ядрами гіпоталамуса визначає її роль в механізмах емоційних реакцій.

    В нормі екстрапірамідна система посилає імпульси до периферичних руховим нейронам. Ці сигнали відіграють важливу роль у забезпеченні міостатікі шляхом готовності м’язів до мимовільних рухів. Від діяльності даного відділу центральної нервової системи залежить здатність людини приймати оптимальну для наміченого дії позу, досягається необхідне співвідношення тонусу м’язів-агоністів і м’язів-антагоністів, а також плавність і співмірність довільних рухів у часі і просторі.

    Характер клінічних проявів хвороби залежить від того, яка частина стріопаллідарной системи вражена — стріатум або паллідум. Якщо надмірно гальмівний вплив стріатума, виникає гіпокінезія — бідність рухів, амімія. Гіпофункція стріатума призводить до виникнення надлишкових мимовільних рухів — гіперкінезів. Паллідум надає гальмує дію на структури стріатума. Для хвороби Паркінсона характерно зниження гальмуючого впливу паллідума на стріатум. Пошкодження паллідума призводить до «гальмуванню гальмування» периферичних рухових нейронів.

    Відкриття ролі нейромедіаторів дозволило пояснити функції екстрапірамідної системи, а також причини виникнення клінічних проявів хвороби Паркінсона і паркінсонізму. У мозку існує декілька дофамінергичних систем. Одна з них починається в нейронах чорної субстанції, аксони яких через ніжку мозку, внутрішню капсулу, бліда куля доходять до смугастого тіла (лат. Corpus striatum). Термінальні відділи цих аксонів містять велику кількість дофаміну і його похідних. Дегенерація даного нігростріарной дофамінергічних шляху є основним причинним фактором розвитку хвороби Паркінсона. Друга висхідна дофаминергическая система — мезолімбічної шлях. Він починається від клітин інтерпедункулярного ядра середнього мозку і закінчується в гіпоталамусі і лобових частках головного мозку. Цей шлях бере участь у контролі настрою, поведінці і контролює початок рухового акта і рухів афективної реакції (рухів, які супроводжують емоції).

    Основу всіх форм паркінсонізму складає різке зменшення кількості дофаміну в чорній субстанції і смугастому тілі і відповідно порушення функціонування дофаминергических провідних шляхів головного мозку.

    Клінічна картина[ред. • ред. код]
    Існує тетрада рухових симптомів хвороби Паркінсона:

    тремор
    гіпокінезія
    м’язова ригідність
    постуральна нестійкість
    Тремор – найочевидніший і легковиявний симптом. Для паркінсонізму характерний тремор, що виникає в спокої, хоча рідко можливі й інші типи (постуральний, інтенціонний). Його частота 4-6 Гц (рухів в секунду). Він зазвичай починається в дистальному відділі однієї руки, при прогресуванні захворювання поширюючись на протилежну руку і на ноги. Різноспрямовані рухи великого та інших пальців зовні нагадують рахунок монет або скочування пігулок (схожість з ручною технікою створення пігулок в фармацевтиці). Іноді також наголошується тремтіння голови по типу «так-так» чи «ні-ні», тремтіння повік, язика, нижньої щелепи. У рідкісних випадках воно охоплює все тіло. Тремор посилюється при хвилюванні і стихає під час сну і довільних рухів. На відміну від мозочкового тремору, який з’являється при русі і відсутній у спокої, при хворобі Паркінсона типово його наявність в спокої і зменшення або зникнення при рухах.

    Почерк при хворобі Паркінсона. На малюнку (масштаб не дотриманий) видно рвані руху там, де передбачаються плавні лінії
    Гіпокінезія — зниження спонтанної рухової активності. Хворий може застигати, годинами зберігаючи нерухомість. Характерна загальна скутість. Активні рухи виникають після деякого зволікання, темп їх уповільнений — брадікінезія. Хворий ходить дрібними кроками, ступні при цьому розташовуються паралельно один одному — лялькова хода. Обличчя маскоподібне (амімія), погляд застиглий, мигання рідкісні. Посмішка, гримаса плачу виникають із запізненням і так само повільно зникають.

    «Поза манекена» характерна для хвороби Паркінсона
    Мова позбавлена ​​виразності, монотонна і має тенденцію до затухання. В результаті характерного для хвороби Паркінсона зменшення амплітуди рухів почерк стає дрібним — мікрографія.

    Одним із проявів олігокінезія (зменшення кількості рухів) є відсутність фізіологічних синкінезій (співдружніх рухів). При ходьбі руки не роблять звичайних розгонистих рухів, вони залишаються притиснутими до тулуба (ахейрокинез). При погляді вгору не відзначається наморщування лоба. Стиснення пальців в кулак не супроводжується розгинанням кисті. Хворий не може виконувати кілька цілеспрямованих рухів одночасно. Всі дії нагадують автоматичні.

    М’язова ригідність — рівномірне підвищення тонусу м’язів по пластичному типу. Кінцівки при їх згинанні і розгинанні застигають в доданому їм положенні. Така форма підвищення м’язового тонусу називається «пластичною восковою гнучкістю». Переважання ригідності в певних групах м’язів призводить до формування характерної пози прохача (також називають «поза манекена»): хворий горбиться, голова нахилена вперед, напівзігнуті в ліктьових суглобах руки притиснуті до тіла, ноги також злегка зігнуті в кульшових і колінних суглобах. При пасивному згинанні-розгинанні передпліччя, голови, кругових рухах в променево-зап’ястному суглобі можна відчути своєрідну уривчастість, ступенчатость напруги м’язів — «симптом зубчастого колеса».

    Постуральная нестійкість розвивається на пізніх стадіях захворювання. У хворого відзначаються затруденіі подолання як інерції спокою, так і інерції руху. Хворому складно почати рух, а почавши його, важко зупинитися. Виникають явища пропульсии (лат. Propulsio — проштовхування вперед), латеропульсія і ретропульсія. Вони виражаються в тому, що, почавши рух вперед, в сторону або назад, тулуб зазвичай як би випереджає ноги, в результаті чого порушується положення центра ваги. Людина втрачає стійкість і падає. Іноді у хворих визначають «парадоксальні кінезіі», коли внаслідок емоційних переживань, після сну або внаслідок інших чинників людина починає вільно пересуватися, пропадають характерні для захворювання симптоми. Через кілька годин симптоматика повертається.

    Діагностика і диференціальний діагноз[ред. • ред. код]
    Діагностика[ред. • ред. код]
    Клінічна діагностика хвороби Паркінсона проходить в три етапи.

    1-ий етап – розпізнавання синдрому паркінсонізм і його синдромально диференціація від Своїх неврологічного та психопатологічний синдромів, так чи інакше схожих з істинним паркінсонізм. Істинний паркінсонізм – це гіпокінезія в поєднанні з одним із наступних симптомів: тремор спокою (4-6 Гц), м’язова ригідність, постуральна нестійкість, не пов’язана з первинними вестибулярними, зоровими і мозжечкові порушеннями.

    2-ий етап – виключення Інших захворювань, Які можуть виявлятися синдромом паркінсонізм.

    Існує кілька критеріїв виключення хвороби Паркінсона:

    окулогірні кризи
    терапія нейролептиками перед дебютом захворювання
    наявність в анамнезі повторних інсультів зі ступенеобразний прогресування симптомів паркінсонізм, достовірні енцефаліт або повторний ЧМТ
    тривала ремісія
    Виключно односторонні прояви протягом більше 3 років
    мозочкові симптоми
    над’ядерний параліч погляду
    раніше яскравий прояв деменцією
    раніше яскравий прояв вегетативної недостатності
    симптом Бабінського
    пухлина головного мозку або відкрита гідроцефалія
    неефективність великих доз леводопи
    інтоксикація МФТП
    3-й етап – виявлення симптомів, які підтверджують хворобу Паркінсона. Для цього необхідна наявність як мінімум трьох з нижчезазначених критеріїв:

    односторонні прояви в дебюті хвороби
    наявність тремору спокою
    асиметрія симптомів (з більшим ступенем вираженості на стороні тіла, з якої почалося захворювання)
    70-100%-реакція на терапію леводопою
    прогресуючий перебіг захворювання
    ефективність леводопи протягом 5 років і більше
    тривалість захворювання 10 років і більше
    Для обстеження пацієнтів з підозрою на хворобу Паркінсона застосовують реоенцефалографію, ЕЕГ головного мозку, методи нейровізуалізації: КТ головного мозку та МРТ.

    Диференціальний діагноз[ред. • ред. код]
    Хвороба Паркінсона необхідно диференціювати від усіх захворювань, які супроводжуються синдромом паркінсонізм: вторинний паркінсонізм, псевдопаркінсонізм, «паркінсонізм плюс». Близько 80% випадків синдрому паркінсонізм припадає на хворобу Паркінсона.
    Слід пам’ятати про певні клінічних особливостях паркінсонізм, які повинні викликати сумніви в діагнозі хвороба Паркінсона, наприклад: неефективність леводопи, відсутність тремору, симетричність рухових порушень, ранні прояви ознак периферичної вегетативної недостатності.

    Стадії паркінсонізму по Хен і Яру (Hoehn, Yahr, 1967)[ред. • ред. код]
    Найбільш часто застосовується в медицині класифікація стадій паркінсонізму по Хен і Яру. Вперше вона була опублікована в 1967 році в журналі Neurology Маргарет Хен (англ. Hoehn) і Мелвіном Яром (англ. Yahr). Спочатку вона описувала 5 стадій прогресування хвороби Паркінсона (1 — 5). Згодом шкалу модифікували, доповнивши її стадіями 0, 1,5 і 2,5.

    0 стадія – немає ознак захворювання.
    1 стадія – симптоми проявляються на одній з кінцівок.
    1,5 стадія – симптоматика проявляється на одній з кінцівок і тулуба.
    2 стадія – двосторонні прояви без постуральної нестійкості.
    2,5 стадія – двосторонні прояви з постуральною нестійкістю. Хворий здатний долати інерцію руху, викликану поштовхом.
    3 стадія – двосторонні прояви. Постуральна нестійкість. Хворий здатний до самообслуговування.
    4 стадія – нерухомість, потреба в сторонній допомогі. При цьому хворий здатний ходити і / або стояти без підтримки.
    5 стадія – хворий прикутий до крісла або ліжка. Важка інвалідизація.
    Лікування[ред. • ред. код]
    Консервативне лікування[ред. • ред. код]

    Молекула дофамін у, нестача якого викликає хворобу Паркінсона
    В даний час хвороба Паркінсона є невиліковною, всі існуючі методи лікування спрямовані на полегшення її симптомів (симптоматичне лікування). Основні препарати, що усувають рухові порушення: леводопа (частіше в комбінації з периферичними інгібіторами ДОФА-декарбоксилази або рідше з інгібіторами КОМТ), агоністи дофамінових рецепторів і інгібітори МАО-Б.

    Дофамінергічні препарати[ред. • ред. код]
    Діоксіфенілаланін (скорочено допа, або дофа) — біогенна речовина, яка утворюється в організмі з тирозину і є попередником дофаміну, в свою чергу є попередником норадреналіну. У зв’язку з тим, що при хворобі Паркінсона вміст дофаміну в головному мозку значно знижено, для лікування захворювання доцільне застосування речовин, що підвищують його вміст у ЦНС. Сам дофамін не може бути використаний для цієї мети, так як він погано проникає через гематоенцефалічний бар’єр.

    Леводопа[ред. • ред. код]

    3D-модель леводопи
    В якості лікарського препарату широко застосовують синтетичний лівообертаюча діоксіфенілаланіна (скорочено L -дофа), який значно активніше правообертального. Леводопа добре всмоктується при прийомі всередину. Більша частина препарату потрапляє в печінку і перетворюється в дофамін, який не проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Для зменшення декарбоксилювання, препарат рекомендують застосовувати з інгібіторами ДОФА-декарбоксилази (бенсеразід, карбідопою).

    Препарат ефективний при хворобі Паркінсона та паркінсонізмі. Він зменшує гіпокінезію і ригідність. При треморі, дисфагії і слинотечі лікувальний ефект досягається у 50-60%.

    Препарат можна призначати з центральними холіноблокаторами і не слід застосовувати з незворотними інгібіторами моноаміноксидази (МАО).

    Ссылки[ред. • ред. код]
    http://www.epda.eu.com/en/research-papers/guidelines/
    Хвороба Павкінсона. (на російські мові с Google-перекладом)
    Хвороба Парінсона.
    Визначений ген, що викликає захворювання Паркінсона. (на російські мові с Google-перекладом)
    Здоровая тема.ru — хвороба Паркінсона на сайті медичного довідника «Здоровая тема». (на російські мові с Google-перекладом)
    The Parkinson’s Disease Forum (англ.).
    Санкт-Петербурзька громадська організація інвалідів, хворих хворобою Паркінсона. (на російські мові с Google-перекладом)
    Хвороба Паркінсона, запис з медичного каналу MDTV, з перекладом на українську Google-перекладом.
    Экологические факторы риска при болезни Паркинсона (на английські мові с Google-перекладом)
    Луцкий И. С., Евтушенко С. К., Симонян В. А. Симпозіум «Хвороба Паркінсона (клініка, діагностика, принципи терапії)»ссылка=http://neurology.mif-ua.com/archive/issue-21476/article-21570/ // Післядипломна освіта. — 2011. — № 5 (43) (на російські мові с Google-перекладом).

    Ответить

22. Як відомо, мудрі народні приказки в самих різних варіаціях стверджують — за все треба платити”. Ну, наприклад:”Любиш кататися — люби і саночки возити”. Однак сучасному людству куди більше подобається інша прислів’я вже нинішніх часів: “І невинність дотримати — і капітал придбати”. Причому, віра в те, що таке можливо, мабуть, є куди більш поширеною, ніж всі світові релігії разом узяті. Тим більше, її всіляко зміцнює споживчий ринок, вселяє реальну можливість такої “маніловщини”. І без зайвого приводу не акцентує увагу на тому, що “безкоштовний сир буває тільки в мишоловці”

    Яскравим прикладом такого підходу є, наприклад, “засоби для схуднення”. Покликані допомогти віковічної мрії людей всіх рас і віків витрачати енергії, як ледачі аристократи — маючи при цьому апетит і раціон як у лісорубів, орачів або інших працівників фізичної праці. Ну а з неминуче виникають при цьому ожирінні боротися, замість фізичних вправ, “всього однієї таблеткою”.

    Приватним випадком зазначеної методології є і так звані “цукрозамінники”. Ну, правда, вже тільки малограмотні не знають, що “цукор — це солодка смерть”. Зате — дуже смачненька. Так що просто від неї не відмовишся. Ось і приходить у цьому випадку на допомогу самообман організму — у вигляді прийому продуктів, начебто солодких — але без цукру.

    Взагалі, подібних речовин налічується досить багато. І ділити їх можна лише за незалежними один від одного класифікаціями. Ну, наприклад: натуральні і штучні. До перших відносяться продукти, що зустрічаються в природі — хоча часом і отримані синтетичним шляхом. Так, фруктоза входить до складу самого звичайного цукру — разом з глюкозою, у вигляді з’єднання. Проте в чисто вигляді вона зустрічається лише у фруктах (звідси і назва) і меді — продуктах досить недешевих. Але якщо молекулу сахарози розщепити в хімічній лабораторії — вийде та ж фруктоза, правда, без супутніх в природних продуктах вітамінів і мікроелементів. Зате куди більш дешева.

    Ще до природних підсолоджувачів відноситься сироп агави — рослини з роду алое, що росте в Америці. До речі, вихідної сировини для отримання знаменитої “текіли” — мексиканської горілки. І, звичайно, в цю ж підгрупу входить стевія — також американський чагарник. Але про неї — трохи пізніше.
    До штучним сахарозамінникам відноситься, грубо кажучи, все інше. Найперша “хімія” — сахарин, похідне амінокислот — аспартам, ацесульфам, складні спирти ксиліт і сорбіт і деякі інші речовини, зазвичай йдуть в продуктовій маркуванні під загадково-зловісними шифрами, що починаються з літери ”Е”.

    Не все те дієтичне, що для діабетиків

    Одна з основних помилок бажаючим схуднути за допомогою цукрозамінників — це ототожнення “дієтичних” і “антидіабетичних” продуктів. Останні в першу чергу повинні відповідати одному критерію — не підвищувати рівень цукру та інсуліну в крові, а тому засвоюватися без допомоги вказаного гормону, чия вироблення порушується при цукровому діабеті.

    Цій вимозі, наприклад, абсолютно відповідає фруктоза — вона проходить крізь клітинні мембрани без участі інсуліну. Але в іншому назвати її “дієтичної” не повертається язик. Адже енергетична цінність цього вуглеводу нітрохи не поступається звичайному цукру. І, більше того, якщо останній, після вживання, перетворюється в організмі в “глікоген” (отакі “вуглеводні консерви”, які споживаються у разі потреби, типу стресу) — то фруктоза прямо перетворюється виключно в жир. Який, звичайно, теж в кінці кінців може бути задіяний для отримання організмом енергії — але для цього треба дуже сильно потрудитися. Фізично — що, як зазначалося вище, рідко спостерігається серед любителів схуднути з числа працівників розумової праці.

    Не меншої, ніж у цукру, калорійністю володіють і сорбіт з ксилітом. Тобто, вони точно також не вженуть діабетика в “кому” — але калорій дадуть не менше, ніж простий цукор. Або горілка — містить спирт, до групи якого і належать ці дві речовини. Солодкість яких, на жаль, не надто перевищує (а то і відстає) від такої у “білої смерті” — стало бути, для досягнення такого ж ефекту їх потрібно споживати ніяк не менше. А більше 30 грамів на добу їх їсти не можна — інакше ризик алергії, здуття живота, та й просто банального проносу (ксиліт, взагалі-то, відмінне проносне).

    Здавалося б, ключ до вирішення проблеми “як наїстися солодкого — і не набрати калорій” — чисто “хімічних” підсолоджувачах, що володіють солодкістю в десятки, а то і сотні разів вище, ніж у цукру. У зв’язку з чим їх власної калорійністю можна знехтувати. На жаль, і тут криються свої “підводні камені” — у вигляді можливих побічних ефектів. Правда, тут не варто впадати в іншу крайність — і вважати, що всі ці ефекти — однозначно проявляються у всіх споживачів. Якщо уважно прочитати навіть самі негативні відгуки про таких речовинах — нескладно помітити, що цей негатив подається у виразах “за деякими даними”, “є думка” і т.д. Однозначно перевірені наукові дані такими словами виражати не прийнято.

    Тим не менше, вважається, що сахарин може провокувати розвиток раку сечового міхура і інших органів, ацесульфам — ниркової недостатності, аспартам — взагалі купи найнебезпечніших болячок, аж до печінкової, ниркової недостатності і навіть хвороби Альцгеймере. Та ще й підвищує апетит — що нівелює його цінність для зниження загальної калорійності, яку людина “добирає” за рахунок інших продуктів.

    При цьому, щоправда, слід пам’ятати про те, що метиловий спирт, на якого списуються всі зазначені ускладнення, в набагато більших концентраціях міститься, наприклад, у свіжих фруктових соках. Що, думається, не привід для їх заборони. А, взагалі, всі ці “жахи” загрожують лише тим, хто споживає в день за сотню пігулок аспартама — або 10 літрів який-небудь “дієт-коли”.
    І, взагалі, такі начебто продиктовані самими добрими намірами попередження загрожують тим, що прийняли їх за “чисту монету” громадяни можуть в серцях сказати: “Та пішли ви всі на … з усіма цими цукрозамінниками — буду пити напої на натуральному продукті, цукор!” Про шкоду якого, крім абстрактного ярлика “білої смерті” в Інтернеті пишуть набагато менше.
    А адже навіть літр “натуральної” солодкої газованої води за кількістю міститься в ній сахарози еквівалентний так званої “цукрового навантаження” з глюкозою, яка використовується для діагностики прихованого діабету. Причому, діагностику таку лікарі-ендокринологи не ризикують проводити надто часто — щоб справді не спровокувати грізне захворювання. Що ж говорити про тих, хто “глушить” небезпечне “солоденьке” в жаркий день цілими пляшками?

    Тільки те, що вони навряд чи доживуть до того дня, коли їх однолітки, що вживають напої на цукрозамінники, захворіють печінкою, нирками, рак і “хворобою альцгеймера”. А якщо і доживуть з цілим “букетом” пов’язаних з надмірним споживанням цукру хвороб — ожирінням, гіпертонією, стенокардією і тим же діабет.

    Солодкість без калорій

    Втім, серед цукрозамінників і справді є речовина за своїми властивостями близьке до ідеалу. Ну, зрозуміло, крім тих, у кого може виникнути алергія, від якої ніхто і ні на що не застрахований. Тобто, звичайно, сік агави теж непоганий — але він, на жаль, не надто солодкий, зате дуже калорійний. А ось стевія, американський чагарник, набагато солодше цукру. Її листки — в 30 разів, а одержуваний з них екстракт — навіть у 200-300.

    Власне, у вигляді екстракту даний продукт найкраще і приймати — смак листя, включаючи пресовані з них таблетки, м’яко кажучи, ну дуже специфічний. Автор цих рядків одного разу чимало їх спожив з дієтичної метою, так і не зміг до них звикнути. Мої ж друзі, з цікавості отпившие пару ковтків, найбільше знаходили схожість з “травою сени” — відомого проносного. А зовсім недавно на одному форумі попалося на очі ще більше “солоне” порівняння — зі смаком “кінського гною”.

    Зате екстракт стевії таких недоліків повністю позбавлений. Крім одного — якщо він попередньо не пресований таблетки, або не знаходиться у вигляді спеціальної “крапельниці” — дозувати його дуже складно. Адже доза, еквівалентна чайній ложці цукру (5 грамів) складає всього близько 30 мг продукту! Тут вже навіть кухонні електронні ваги не допоможуть — потрібні надточні аптекарські. Втім, якщо порошок використовується, скажімо, для домашньої випічки (або приготування компотів) — тоді використовується вже більш відчутне кількість цукрозамінника.

    Не варто забувати ще про одну обставину — стевія лише в крупнооптових партій еквівалентно порівнянна за вартістю з звичайним цукром. А в тих, що продаються в звичайних магазинах та, зрідка, аптеках — коштує набагато дорожче широко поширеною солодощі. Втім, це відноситься практично до всіх сахарозамінникам — за винятком, хіба що, сахарину. Але вже кілограмовий пакет, що йде в середньому від 150 доларів, замінює собою від 4 до 7-ми 50-кілограмових мішків цукру, обійдеться покупцеві дешевше останніх. Інша справа — скільки ж йому, бідному, доведеться їсти свою покупку — навіть при наявності невеликої сім’ї.

    Ще один момент — в Україні напої та продукти харчування, вироблені на основі стевії, виявити ну вкрай складно. Так що всі її позитивні властивості можна застосувати хіба що в домашній кулінарії. Втім, якщо звичайна людина випиває за день п’ять чашок чаю або кави, в середньому з двома ложками цукру (всього 50 грам — максимальна добово допустима доза) заміна на будь підсолоджувач тільки його принесе чималу користь.

    А взагалі, як вже говорилося на початку статті, будь-які, навіть самі нешкідливі хитрощі наукового прогресу не здатні замінити собою головні складові здорового харчування — відмова від рафінованих вуглеводів і відповідність калорійності їжі фізичним навантаженням. Втім, цукрозамінники, при всіх їхніх недоліках, все ж частково допомагають вирішити першу задачу.

    Ответить

23. Психічні захворювання за останні десятиліття розповсюдились, і кількість психічно хворих зростає. В Україні у 1960 році було близько 200 000 важко психічно хворих або 4,7 на 1 000 мешканців. З кількості психічно хворих, що були ліковані у психоневрологічних диспансерах України, припадало 22,5 на неврози, 9,2% на шизофренію, 9% на епілепсію. Психіатричне лікування в Україні ведеться спеціальними установами: психіатричними лікарнями (42 200 ліжок), психоневрологічними диспансерами (39), науково-дослідними інститутами (2), а також загальною амбулаторно-стаціонарною мережею[1].

    За десятиліття 1990—2000 років кількість психічно хворих в Україні зросла на 5%. Пік зростання захворюваності припадає на 1997—1998 роки. На кінець 2000 року кількість психічно хворих в Україні становила 1 202 549 осіб, крім того зареєстровано понад 700 000 пацієнтів з алкогольною та близько 70 000 осіб з наркотичною залежністю. На кінець 2000 року серед психічно хворих відсоток інвалідів дстановила 20,6%[2].

    На кінець 2009 року в Україні допомоги лікаря-психіатра потребували 1 мільйон 171 тисяч 133 осіб, або майже 2,5% відсотка українців. Із загального числа зареєстрованих пацієнтів з психічними розладами 58,6% — особи працездатного віку, 19,4% — діти і підлітки. У порівнянні із 2000 роком число інвалідів збільшилось на 18,7%[3].

    В останні роки ситуація вкрай незадовільна: кількість ліжко-місць скорочена на 30%, тому шпиталізація виступає як крайня міра. Лікування хворих може тривати від кількох днів до 90 днів. Коли симптоматика зникає, лікар не може затримувати хворого в лікарні. Якщо ж оточуючі вважають хворого небезпечним, тільки рішення суду може примусити до лікування. Тому в 2010 року з’явились повідомлення про те, що в Україні збільшується кількість злочинів, скоєних психічно хворими[4].

    Водночас відповідно до соціологічних досліджень, незважаючи на архаїчну структуру надання психіатричної допомоги, що сама по собі викликає негативне враження, українське суспільство в цілому прихильно ставиться до осіб, які страждають від психічних розладів[5].

    Ответить

24. За принципом “Моя хата скраю — нічого не знаю” жити зручно, але небезпечно. Чимало людей так і живе, вважаючи, що не торкнуться їх біди і негаразди, хвороби і злидні. А тих людей, які з власної волі чи з лихої долі опинилися в біді, обходять стороною. Часто засуджуючи і звинувачуючи у всіх смертних гріхах.
    На мій погляд, проблеми епідемії ВІЛ/СНІДу та туберкульозу, аморальність і бездуховність породжуються саме байдужістю. А ще небажанням зрозуміти і допомогти тим, хто опинився один на один з бідою. Ми вболіваємо душею і тілом так, що не знаємо як уберегти себе і як допомогти ближньому. Тому неоціненним внеском у боротьбу з соціально-небезпечними хворобами є робота установ і організацій, що забезпечують доступ до діагностики, лікування і комплексних послуг з підтримки та догляду для людей з групи ризику.
    Полтавська благодійна організація “Світло надії” у співпраці з Полтавським обласним центром профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІД, Полтавським протитуберкульозним диспансером та низкою інших небайдужих організацій займаються проблемами людей з потрійною проблемою, в яких виявлена?? ВІЛ/СНІД, туберкульоз та є споживачами ін “єкційних наркотиків (ВІЛ/ТБ/СІН).
    Для тих, хто ще не усвідомив масштабів української трагедії, трохи статистики. За даними “Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні” станом на лютий 2009 р. в нашій державі офіційно зареєстровано 123134 ВІЛ-інфікованих, з них 60,75% є споживачами ін’єкційних наркотиків. У лютому 2002 року ці показники становили 41 734 і 75,88% відповідно. І хоча серед носіїв ВІЛ ін’єкційних наркоманів з кожним роком стає все менше — у лютому 2009р. в числі нових офіційно зареєстрованих випадків ВІЛ лише 42,75% СІН — проблема не втрачає своєї актуальності.
    За даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України станом на 01.01.09 в Полтавській області зареєстровано 1728 осіб, які перебувають на диспансерному обліку з діагнозом ВІЛ-інфекція та 162 — з діагнозом СНІД. Самі медики стверджують, що це тільки верхівка небезпечного айсберга, адже невиявлені випадки ВІЛ можуть збільшити ці показники в кілька разів.
    Наявність ВІЛ-інфекції сприяє виникненню активних форм туберкульозу та підвищує ймовірність розвитку рецидивуючого туберкульозу. У 2005 році 14 тис. випадків вперше виявленого туберкульозу довелося на ВІЛ-інфікованих, більш 30% ВІЛ-інфікованих хворіють на туберкульоз. Головними факторами, що впливають на рівень смертності серед хворих на СНІД, є опортуністичні захворювання, в 34% випадків це ВІЛ-асоційованим туберкульозом.
    Завдяки коштам Глобального фонду в Україні впроваджуються широкомасштабні програми з боротьби зі СНІДом та туберкульозом. І хоча між Урядом України і Глобальним фондом виникли певні непорозуміння (виробам медичного призначення та товарів, які ввозяться в нашу країну за кошти фонду, відмовлено у наданні статусу гуманітарної допомоги, через що вони обкладаються митом та податками), хворі не залишаються один на один зі своїми проблемами. За підтримки Всеукраїнської мережі ЛЖВС (людей, що живуть з ВІЛ/СНІД, — авт.) В Одеській, Миколаївській, Донецькій, Дніпропетровській, Київській областях, а також в АР Крим введений проекти, спрямовані на підтримку людей з ВІЛ/ТБ/СІН.
    З 1 жовтня така програма діє і в Полтавській області. Вона розрахована на 10 місяців і має охопити в середньому 70 осіб. Пілотний проект медико-соціального та психологічного супроводу антиретровірусної терапії для дорослих з потрійною проблемою ВІЛ/ТБ/СІН стартував у червні 2008 року. За 3 місяці роботи він довів свою ефективність і професіоналізм та з рекомендаціями фахівців отримав “путівку в життя”. Є надія, що проект не обмежиться “грантовими” 10-ма місяцями, а продовжить свою роботу і далі.
    Для роботи з клієнтами в рамках проекту під керівництвом виконавчого директора БО “Світло Надії” Максима Демченко сформована команда фахівців, серед яких керівник соціальної служби Олександр Соляник, соціальний працівник і консультант з прихильності АРТ (антиретровірусної терапії) Сергій Симонов, лікар-інфекціоніст Олена Сабініна, лікар-фтизіатр Наталія Карабаш; планується створити ще одну команду.

    У рамках програми хворим надаються індивідуальні консультації фахівців з прихильності АРТ і АМБТ (протитуберкульозне лікування, — авт.)
    Щодо особливостей прийому, взаємодії з іншими медичними препаратами і наркотичними речовинами; раз на місяць на базі протитуберкульозного диспансеру або консультаційного пункту Центру проводяться інформаційні заняття з режиму лікування; постійно проводяться консультації по телефону, що включають нагадування про прийом препаратів. У випадках коли клієнти не з’являються за препаратами або перебувають у важкому стані (вживають наркотики, мають психічні розлади, важко хворі та ін) соціальні працівники/консультанти з прихильності і при необхідності лікарі будуть виїжджати до місця проживання людини, щоб надати необхідну допомогу.
    Одним з найважливіших аспектів програми є ЗПТ — замісна підтримуюча терапія для споживачів ін’єкційних наркотиків. Замість звичних “ширки” або героїну хворі мають можливість безкоштовно отримувати таблетовані наркотичні препарати. На перший погляд здається, що один наркотик лише замінюється іншим, а наркозалежність залишається, однак це не так. Основне завдання ЗПТ — перевести наркозалежного з ін’єкційного нелегального опиоида на таблетований легальний препарат. Тим самим зменшується поширення ВІЛ-інфекції, гепатиту та інших хвороб, причому це — значний удар по наркобізнесу.
    ЗПТ — це зниження кількості суїцидів і смертності серед наркозалежних, зменшення витрат бюджетних коштів на надання медичної допомоги при ” передоз “. Важливо і те, що людина поступово виходить з асоціальної середовища, перестає красти і здійснювати інші злочини заради дози. Під наглядом лікаря-нарколога за певний час — для кожного він різний — можна назавжди позбутися наркозалежності. Цей напрямок програми реалізується БО “Світло Надії” спільно з Полтавським наркодиспансером.
    Програма медико-соціального та психологічного супроводу АРТ для дорослих з потрійною проблемою ВІЛ/ТБ/СІН передбачає і залучення близького оточення своїх клієнтів. Для них будуть доступні всі послуги проекту: соціальні, психологічні, гуманітарні, медичні та інші. Групи взаємодопомоги — ще один дієвий крок, ефективність якого вже доведена в багатьох програмах для людей з різними проблемами. Працюють вони і тут, адже всім відомо, що психологічна підтримка людей з схожими життєвими ситуаціями — це вірний шлях до перемоги над своєю бідою.
    Ініціатори проекту сподіваються, що їх робота зменшить темпи поширення епідемії ВІЛ/СНІДу та туберкульозу, допоможе повернутися до вільного життя людям, які залежать від наркотиків, змусить суспільство нарешті зрозуміти, що ці люди потребують підтримки і допомоги, а кидання каменями в “грішників” ні до чого не приведе. Слід зазначити, що цей проект — один з багатьох напрямків роботи, спрямованої на подолання епідемії ВІЛ/СНІД в Україні і, зокрема, в Полтавській області. Успішно реалізується програма допомоги ВІЛ-позитивним дітям, профілактика передачі ВІЛ від позитивної матері дитині під час вагітності та при пологах, на найвищому рівні організовано консультації з АРВ-терапії тощо.
    Можна багато говорити про шкоду, яку завдають суспільству наркоманія, проституція, алкоголізм, туберкульоз та СНІД. Можна обманювати себе, вважаючи, що “ці проблеми мене не стосуються”, але бездіяльність і байдужість неминуче призведуть до того, що це стане нашою спільною бідою. Та що там говорити — вже стало! Якщо кожен з нас не зробить хоч один крок для подолання цих проблем, епідемія набере небувалих обертів. Через кілька років підростуть наші діти і внуки, і вже їм боротися з лихом. Боротися буде набагато складніше. Допоможемо їм сьогодні!

    Ответить

25. Успішний чоловік- це той, хто заробляє стільки, скільки його дружина не може витратити.А успішна жінка-це та, хто зуміла знайти такого чоловіка.
    Бізнес — це така гра, в якій виграє той, хто краще знає правила, а програє той, хто їх виконує.
    Мрія американського бізнесмена – заробити мільйон. Мрія українського “бізнесмена” – вкрасти мільйон.
    Ніколи не інвестуй в бізнес, в якому нічого не розумієш…
    Ти не можеш повторити одну й ту ж помилку двічі. Вдруге — це вже не помилка, — це ТВІЙ ВИБІР!
    Інвестори, не пхайте свій ніс у наші справи, пхайте гроші! Анатолій Рас.
    Бізнес — безсмертний! Тому що процвітає навіть на цвинтарях. Леонід С. Сухоруков..
    Бізнес — це мистецтво витягати гроші з чужої кишені, не застосовуючи насильства. Макс Амстердам.
    Люди бувають різні: поки одні розмірковують над тим, як створити щось по-справжньому особливе, інші думають про те, як би отримати з цього максимальну прибуток. © Роберт де Ніро.
    Бізнесмен — людина, що витрачає час на те, щоб зробити гроші, а потім витрачає гроші на те, щоб убити час.
    Еван Есар.
    Бізнесмени — це люди, що усе життя займаються тим, чого робити не варто було б, щоб заробити гроші, що їм не потрібні, для того, щоб купити речі, що їм теж не потрібні, щоб зробити враження на людей, яких вони не люблять. Свіш Гітрі.

    Ответить

26. Коли у село приходить вечір, парубки та дівчата миють піськи та збираються у клюб. Хлопці надівають самі нові спортивні штани, рубашку заправляють у штани, вдягають красиві туфлі і йдуть у центр села. А самі модні пацани їдуть у клюб на міциклєті чи на машині.
    Дівчата збираються повільніше: їм ще треба зробити макіяж розмалювати обличчя, і надухатися справжніми хранцузькими духами, які вони купили в суботу в райцентрі за п’ять гривень. Якщо вже пізно, і мамка вже спить, то можна навіть достать із шкафа саму коротку юбку, що ледве закриває труси.

    У клюбі нічого хорошого немає, але йти туди нада, бо других гульок у селі немає. А якщо ти у клюб не прийдеш, то завтра у тебе спитають: “тю, а чого ти у клюб не прийшов вчора” — це тіпа попуск.

    У клуб приходити раньше одинадцяти вечора не модньо: з десяти тут тусуються тільки дівчатка 12 років, якім нада до півночі прибігти додому, бо татку зранку надає лозинякою по жопі. Таких дівчат називають “сцикухами”. Інколи вони випивають на трьох пляшку самогону і валяються під клюбом.
    А після одинадцяти в клубі починаються справжні гулянки.

    Головна гульня у клюбах — це танці. На танцях крутять Таню Буланову, Сердючку і Любе. Дівчата танцюють в кружочку, а хлопці сидять на заборчику біля клюбу. Єслі хлопець танцює, значіть він п’яний чи танцює мєдляк.
    У продвинутих клюбах раз в тиждень крутять кіно. Кіно крутять старе, тому шо оборудованіє ще з совєцькіх врємьон осталось. У самих продвинутих клюбах єсть відік, який стоїть у маленькій комнаті, і єслі дивляться відік, то в команту набивається людей більше, чім в кієвське метро в час пік.
    ські чи самі модні мєстні — більярд стоїть три гривні, а це дуже дорого. Нормальний пацан лучше за 4 гривні купить бутилку самогона.

    Якщо в когось день народження/родини/христини/зарізали свиню, то винуватець виставляється: приносить трилітрову банку самогону, шмат сала, огірки-помідори. П’є пів-клюба. У кожному селі є пасажир, що кожен день напивається і спить на східцях клюбу. Але його всі люблять і навіть не б’ють.

    А у продвинутих селах ще курять коноплю.

    Самий модний чувак — завклюб. Він рішає яку музику крутить на діскотєці і коли закривать клюб. Завклюба і його дружбанів нада уважать і наливать їм по сто грам.

    У гарних клюбах кожен вечір закінчується дракою. Якщо у своєму селі нема кому дати в пику, то хлопці беруть у колгоспі бортовий ГАЗон, трактор чи підводу, і їдуть в сусіднє село — там бити можна всіх. Якщо транспорт не знайшли, то можна просто побити шибки у своєму клюбі.
    Після закриття клюба модні пацани на міциклєтах і машинах розвозять самих симпатичних дівчат: кого додому, а кого спочатку у гречку, а потім додому. А немодні пацани і дівчата роблять те ж саме, тільки пішки=)

    Ответить

27. Идеальний мужчина…:

    -Он никогда не предложит тебе приехать, а приедет сам!
    -Он не обещает — он делает!
    -С ними не страшно просто подурачиться от души (на едине)!
    -Он не будет ждать когда его попросят, а предложит сам!
    -Он не боится говорить то что думает на самом деле!
    -Он умеет прощать.
    -У него хочеться учиться жизни..
    -Он знает чего хочет и как это получить…

    Ответить

28. Дорожных знаков в Киеве – миллионы. Но вот таких – только два. Глаз автолюбителей у метро “Петровка” уже несколько месяцев радует необычный указатель. Летом стрелочка “Европа” на нем была одна, а теперь их несколько. В одну сторону пойдешь – до Майдана дойдешь, в другую свернешь – в Евросоюз попадешь, а в третью пойдешь – к “москалям” попадешь. Причем все – с указанием километров. Они-то и вызвали у народа сомнения. Циферки-то неправильные! От Киева до Москвы, возможно, и 840 км, а вот до Европы – куда ближе.

    Центр Европы вообще на нашей территории, — пишут киевляне в соцсетях. – А до границы с Евросоюзом – 500 км!

    В общем, подумав и сверившись с картами, поняли – 1840 км отделают нас от Брюсселя. А потом решили, что не в километрах дело, ведь главное, что народ с таким чувством юмора непобедим!

    К слову, в итоге оказалось, что этот указатель – реклама соседних магазинов окон и дверей. Вот это, мы понимаем, рекламный ход! Может покупателей он и не привлечет, зато настроение народу точно поднимет.

    Ответить

29. Полиция и таможня в Новой Зеландии изъяли партию влажных салфеток, пропитанных раствором наркотика метамфетамина.
    В общей сложности упаковки салфеток под маркой сети супермаркетов Tesco содержали около 3,5 литров наркотика. На черном рынке в Новой Зеландии за такие салфетки можно было бы выручить около миллиона новозеландских долларов, или около 750 тысяч американских.
    При попытке ввоза салфеток были арестованы два гражданина Тайваня — мужчина и женщина. Во вторник утром они предстали перед судом в Веллингтоне.
    Один из представителей властей сообщил, что контрабанду выявили благодаря отработанной процедуре отсеивания подозрительных лиц, позволившей выделить и досмотреть подозрительно выглядевших пассажиров.
    Старший сержант-детектив Тим Лейч, возглавлящий веллингтонский отдел по борьбе с организованной преступностью и наркотиками, добавил, что метамфетамины в жидкой форме – отнюдь не редкость в Новой Зеландии и они приносят огромный вред обществу.
    “Хотя метамфетамин был сокрыт с целью избежать обнаружения правоохранительными органами, таможня Новой Зеландии вновь продемонстрировала, что бдительность и эффективные методики позволяют изымать значительные объемы наркотиков”, — заявил Лейч.
    Метамфетамин обладает стимулирующим действием и вызывает сильное привыкание. Его часто изготавливают в домашних условиях.

    Ответить

30. Одного мудреця запитали:
    — Чому бідні більш привітні і менш скупі, ніж багаті?
    — Подивися у вікно, що ти бачиш?
    — Бачу, як діти грають у дворі.
    — А тепер подивись у дзеркало. Що ти бачиш там?
    — Себе.
    — Ось бачиш. І вікно, і дзеркало – зі скла, але варто додати трохи срібла – і вже бачиш тільки себе …

    Ответить