|
…Мене попросили розповісти про Майдан і про вулицю Грушевського. Те що запам’яталося. Я спробую. Там… Там ти починаєш гордитися своїм народом. І вірити в перемогу. І знати, що перемога залежить виключно від тебе особисто. І сьогодні це єдине на світі місце, де ти можеш стати тим ким ти є. Наприклад, людиною… І героєм там стати легко. Достатньо зфоткатися на тлі барикади. Плюс, щоб за нею було видно стовп чорного диму – і можеш сміливо повертатися, знічев’я кидаючи в мобільник: «Слиш, я тут з передової йду, ми їм офігенно всипали і тепер тут все стабільно! Чекай мене там-то». Довести/спростувати щось нереально. Там усі герої і, водночас, ніхто не герой. Бо замість облич там протигази, респіратори, будівельні чи медичні пов’язки, шапки-маски. Ти можеш цілу ніч пліч о пліч стояти з людиною на барикаді, але вранці, на Майдані ти пройдеш мимо її. Не впізнаєш. Знімають амуніцію, «розмотуються», відкривають обличчя. Хіба голос? Але після годин крику, матюків і ковтання диму чи газу він стає схожим на усі інші – хрипкий і надірваний. Застуджений. І не треба думати, якщо штурм обійшовся поодиноким вогнепальним або направлено-травматичним пораненням, то усе класно і всі цілі-неушкоджені. Під час однієї з ночей було 43 ушкоджених. Одному хлопцеві гумова куля потрапила в чоло. Ще один зламав руку, послизнувшись на згорілому автобусі. Усі інші – обморозились. Брандспойти час від часу, замість гасити вогонь, поливали повстанців. Вода крижана, зі шматками льоду. І хлопці реально перетворювалися на льодових їжаків. Навіть близькість до вогню не допомагала. * * * Коли дівчатка-волонтерки, спотикаючись об купи заготованої для метання бруківки, чіпляючись ногами за дротяні кільця з-під згорілих автомобільних шин, розносять чай в п’ятилітрових пластикових пляшках — це зворушує. Але те, що роблять бійці викликає шок. Заховавшись під барикаду, допивають чай… і несуть одноразові стаканчики до смітника. Чи хоч до організованого сміттєзвалища. Чи бочки з вогнем. При цьому бойові дії в повному розпалі… Я вже не веду мову про чистоту на Майдані… * * * «І шо? Де ті афганці? Чому вони не на передовій? Хай приходять і ведуть нас на штурм. Скажи мені, де треба запалити – і там буде горіти! Але ми не військові, ми воюємо як уміємо… А ні – то нехай не пи…ять багато». Так говорив ультрас у відповідь на те, що, нібито, в неділю. 26 січня, заплановано велелюдним натовпом відтіснити ВВшників і беркутІв з Грушевського до Дніпра. «А хто піде в перших рядах – ми? Аякже. Ми не ідіоти. Перші ряди тупо розстріляють. Хай стають ті, хто до цього закликає і ведуть… Вони не стануть, ти сам це знаєш… А там, де немає першого ряду – не буде й другого, третього» — цьому екіпірованому з ніг до голови хлопчині, судячи по голосу, не стукнуло й сімнадцяти. І як просто закрити рот десяткам тисяч майданівців! Для цього не потрібно кидати світло-шумові гранати, гамселити кийком чи стріляти гумовими (і не тільки) кулями в обличчя. Ні. Це все засоби людей з убогим інтелектом і нульовою фантазією. Є методи набагато дієвіші. Наприклад, як це зробили після, а точніше, під час виступу Яценюка. Це коли він замість кулі в чоло отримав від Яника пропозицію вмоститися в крісло прем’єра… І питання відставки гаранта, покарання тих, хто вбивав наших хлопців, якось відсунулось в його риториці десь глибоко на задній план. І майданівці це добре зрозуміли. Багатотисячне «ганьба!» і свист стали підтвердженням. І тут сталося чудо. Зі сцени приємним голосом, наче й не чуючи обурення повстанців, сказали: «Друзі, а давайте виконаємо наш(!) Український(!) Славень(!)». Все! Внизу стоять патріоти! Які, в жодному випадку не свистітимуть і не кричатимуть «ганьба!» коли лунає «Ще не вмерла Україна». Просто – до геніальності. А далі – колонами в розташування сотень… * * * І не треба вважати майданівців лохами, які вірять в амністію і в те. що після скасування «диктаторських законів» все стане класно. Вони чудово розуміють, що лише скинувши Януковича і його поплічників у них з’явиться шанс безпечно повернутися додому. В інакшому випадку… Хіба проблема підкинути людині наркоту? Спровокувати на бійку? Звинуватити в крадіжці? В нашій прекрасній країні – не проблема. Навпаки, владі це ще й як зручно робити. Бо, замість потенційних мучеників, запроторюватимуть в тюрми чисто по кримінальних статтях. І не підкопаєшся… Але повстанці знають максимальний строк ув’язнення. який чекає на них. Шість років – максимум. Що б там не шили – 12 чи15 років. Розрахунок простий: якщо програємо, то Яник дотягне рік теперішнього президентства плюс п’ять – наступного. А далі – щось та й зміниться. Питання – чи вдасться прожити ці шість максимальних років? Адже, сьогодні вбито сотні людей. Не треба «вестися» на офіційну статистику. Жертв в десятки разів більше. Їх ще просто не знайшли. Або не хочуть оприлюднювати. Одна дівчинка потрапила на вокзалі до рук ментів лише тому, що забула зняти бейджик волонтерки. Її затримали і передали беркутАм. Останні ж совали її від відділку до відділку. А, коли в жодному її не захотіли утримувати – відвезли десь в ліс. Ця маленька хворіла астмою. Беркути відібрали в неї ліки і залишив посеред снігу. Мабуть, сподівалися, що замерзне… На щастя, вона вижила. А скільки зникло тих, хто через власну дурість вирішив прогулятися за барикадами поодинці? На них кидалися з припаркованих авто або темних підворіть переодягнені в цивільне беркутИ чи менти і брали в полон. Де вони? Ніхто не знає. Ба, ніхто не знає, що вони зникли. Адже, на Майдан можна увійти групою, а потім тижнями не бачити і не спілкуватися одне з одним… А рідні вдома вважають, що тобі просто немає де підзарядити акумулятор мобільника… * * * Не треба думати, що воюють там лише фани. Але, до речі, про фанів… Я був свідком сварки між двома прихильниками різних команд. Не знаю, за що вони зчепилися. Але аргумент для примирення був шикарний: «Нас разделяет футбольное поле. И мы еще встретимся не раз. Потом. Но здесь мы все стоим за одно. За Украину! Понимаеш?». До речі, щодо російської мови. Вперше в житті в мене похитнулося несприйняття українців, які розмовляють москальщиною. Російськомовний громадянин, який щиро, чисто – без акценту, до болю в легенях скандує «Слава Україні! Слава нації! Україна понад усе!» — в цьому є щось неймовірне. Особливо, коли він стоїть на даху спаленого автобуса і тримає в руках чорно-червоний стяг. * * * І не варто думати, що там, по обидва боки, можна тиснути на жалість. Як би цинічно це не звучало, але оті жінки-матері з мирними плакатами здебільшого дратували. Ні, не так. Їх поважали. Їхні наміри достойні. Але… Усі розуміли. що ці заклики і плакати абсолютно ніяк не вплинуть на ВВ-шників чи беркутІв. Щоб там не робилося в їх головах, але був би наказ – і вони пішли б на штурм. А нам… Деколи можна було зробити нормальний кидок, однак жінки заважали. Ага. І священики. Через них доводилося частково розбирати укріплення. Я постійно тримався на правому фланзі – так вже склалося. І вони чомусь намагалися перейти саме там. Запам’ятався один піп Московського патріархату. Він переліз на нашу сторону і з жалем (справжнім чи напускним) озирнувся на шеренги ВВшників і сказав: «Дітей шкода. Ні в чому не винні» . Я не витримав, показав палицею вздовж лінії наших хлопців: «А цих тобі не шкода?». Він відповів щось на зразок, що ви самі сюди прийшли, а їх змусили наказом… * * * І не можна оминути слова «провокатор». Чи є вони на передовій? Піди розберись. Коли на кожному кроці хтось по мобільнику розповідає, де і що розташовано, важко визначити, що це: наводка снайперу чи просто пояснення групі, яка йде на підмогу, куди потрібно потрапити. Просто перестаєш звертати на це увагу. Але є речі, які пильнуєш. Коли на твоїй ділянці барикади з’являється один-двійко добре екіпірованих дітлахів. Котрі секунд тридцять сліплять лазерною «указкою» когось із тих, хто на протилежному боці (не завжди роздивишся — стрілець це, чи просто один з щитоносців). Що вони роблять? Реально заважають стріляти чи сигналять, вказуючи, де стоять коктейлі? Не питаєш. Просто кілька хвилин сидиш в тіні барикади і навіть на сантиметр не висовуєшся над нею. А пляшки мовчки переносиш в інше місце. Це ж саме стосувалося журналістів. Якщо преса з’являлася на якійсь ділянці барикади, повстанці намагалися не висовуватися. Кожен сам визначав допустимий ризик. Для чого робити щось без користі, правда? А журналісти нерідко ставали мішенню. І тому, що вони журналісти, і тому, що вони шукали ефектну картинку: ящик з коктейлями, катапульту… Це знали і по ту сторону щитів. І користувалися цим. І снайпери… Як і газові атаки – це проблема номер один. Навіть пояснювати не хочу, чому. Це всі розуміють. * * * І знову ж про героїв. Не варто думати, що роблять погоду лише ті, хто реально бомбардує стіни щитів коктейлями та бруківкою, орудують палицями по шоломам і плечам ВВ-шників та беркутівців. Вони – лише видима частина. Там герої усі… І ніхто (пам’ятаєте?). Кожен, щось робить. Підносить шини, подає пляшки, попереджає про небезпеку, просто вистукує палицею по бочці, листу згорілого металу чи ліхтарному стовпові один ритм: «там-там, та-та-там». Підбадьорює криком і гаслами… Є ще одна категорія людей. Ті, що з якихось причин не хочуть йти на передову, але намагаються бути корисними. Коли ти входиш в зону дій, завжди до тебе підійде жінка, чоловік – молодші, старші і скажуть «передайте будь ласка хлопцям». І дасть упаковку марлевих пов’язок, бинти, джгути, ящик з протигазами чи касками, кульок бутербродів… Особливо запам’ятався один дідок з гуцульською барткою в руці. Старенький. сухенький… Його вмовляєш йти назад, а він одне торочив: «Я вже нажився, а так може хоч когось з цих діток собою прикрию». Не треба думати що я, чи будь-хто на передовій, ділить тих, хто на Майдані і тих хто на барикадах Грушевського. Ні. Усі ми там – одне ціле, щоб там хто не говорив… Якби позад передової не було б так званих «туристів» – тих, хто приходив просто покричати чи потинятися і палицею постукати по бочці чи вітрині – не встояли б. Немає значення, чого приходили люди. Головне, що – приходили. * * * Коли я вперше сюди потрапив, до мене підійшла волонтерка і запропонувала випити чаю… Мені стало незручно. Кажу, мовляв, ще нічого не зробив, хай іншим. А вона мені у відповідь – ти тут, а значить вже недаремно живеш. Зачепило. В принципі, я ніби-то був зарахований до сотні. Але в приміщеннях харчувався зрідка. В основному на Грушевського йшов. Та й не тільки я. Але там кожен вирішує за себе – як ти відплачуєш за людську турботу. Жереш на халяву, чи взамін кожної отриманої калорії намагаєшся зробити щось корисне. Я собі постановив так – якщо на передні барикади чи до автобусів ще не йду, а візьму хоча б одну канапку чи стакан чаю, то обов’язково якщо не бруківку виколупаю і піднесу наперед, то хоча б, пару автомобільних шин затягну хлопцям… Думаю, не я один такого правила дотримувався. * * * Але про Майдан і Грушевського. Так ось, хто б що не говорив, але це – нероздільні явища. Ми йшли «гуляти» до спалених автобусів і далі, але знали, що маємо куди повернутися. На Майдан. На найбезпечніше місце у світі для нас. Спробую провести історичну аналогію. Майдан – це як Запорізька Січ, серце, звідки усі черпали сили і моральні і фізичні. А Грушевського, Український Дім , будівля мін’юсту – Дике поле, куди йдуть відчайдухи на звитягу. Друге – породження першого. Ага – про відчайдухів. Вони, якщо вже дотримуватись історичного порівняння, трансформувалися. Раніше це були виключно завзяті хлопці на конях з шаблями, вусами, оселедцями і арканами. Тепер – це і старенька пенсіонерка, яка спекла пиріжків і припрошує, щоб хтось з повстанців скуштував, і дівчинка – 14-річний підліток, яка розносить устілки для взуття, і медики – ну, ті, хто в жилетах з емблемою у вигляді хреста, і дідок з палюгою, який кричить «Так їм, хлопці!!!» Одним словом усі ті, кого повстанці повинні запам’ятати, знайти, коли усе закінчиться нашою перемогою – і шанувати повік. Воістину – роби щось і не чекай за це відплати і тобі повернеться тисячократно… Р.S. Я не буду підписуватися своїм прізвищем. Для чого присвоювати собі думки, які належать сотням і тисячам? Це, і ще багато іншого, може розповісти будь-хто, чиї руки-ноги були перемотані скотчем, а обличчя хоча б кілька днів було закрите маскою. Це на Майдані ти стаєш тим, ким ти можеш стати. Тут, як і раніше, ти – той, як тебе назвуть інші… |
Важное
27 апреля, 2025
18 ноября, 2024
28 августа, 2024
Автор цих рядків – звичайний чоловік. Звуть Микола. Волинянин. Батько двох дітей. Мешкає в селі під Луцьком. Минулого понеділка повернувся з Києва, де провів тиждень. Коли зустрічав знайомих – ті не впізнавали голосу. Втім, нічого «такого» — просто втомився і застудився. А ще надихався диму і газу.
42 ответа
Криминальная аккупация Украины (Истоки ПР):
http://bit.ly/IOkuXW
…ти тут, а значить вже недаремно живеш. Зачепило.
а Майдані ти стаєш тим, ким ти можеш стати. Тут, як і раніше, ти – той, як тебе назвуть інші…
Рыгоанальные боты — вы моральные уроды
Тронуло. Что не подписался своим именем, абсолютно правильно. Слава Україні!
Романтика стада быков. Это так по-героически покидаться камнями и жечь коктейлем беркут. А то, что по сути проблема в том, что есть люди, которые думаю по-другому в голову не приходило ? То, что коктейлями не изменить веру людей как с одной стороны, так и с другой — не думаем ? С другой стороны тоже могут быть такие сорвиголовы, они будут гордиться, что тебе мозги расшибли — что с ними ? Автор — моральный урод, а не герой. Сотня, тысяча драчунов и шикарный мордобой проблему не решит, но психику некоторым деформирует. Придурок, чему учишь детей ?
Слава Україні!!!
Слава героям, слава Майдану.
Проходящий, а у “беркутни” какая романтика? Или это ты приказал “беркутне” за твою веру избивать мирных людей? А теперь ты растерялся и обзываешься как дурак?
моральный урод зто офицер,который шестерит у полуграмотного енакиевского главнокомандующего,что вместо службы в армии чалился на зоне
Бред какой-то. Даже не дочитала. Похоже, кто-то под “травкой” писал.
Собеседник, если мне не веришь, то поспрашивай у других, но люди разные. Ежли ты — мазохист, то тебе нравится когда менты-козлы тебя пи.дят, а ежли я — не мазохист, то мне ненравитца. Ежли ты не любишь читать и любишь хозяина, то для тебя слова “команда” и “приказ” являются святыми. Ты даже не знаешь, что в правоохранительной деятельности нет таких понятий как “команда” и “приказ”. Вот потому ты карателей и поддерживаешь. Понимаю, что ты очень боишься, что если карателей не станет, то от кого же ты получишь побои и унижения. Прикинь, Собеседник, чтобы удовлетворять твой мазохизм, меня твои хозяева заставляют платить налоги.
Скажи честно: ты хочешь, чтобы на Украине остались только садисты-каратели (как беркут) и мазохисты (как ты)?
Пишущие в своих комментариях про “мирных протестантов” — моральные уроды.
Созрел майдан до нового гимна? А было бы неплохо!
Написано хорошо от души, вернее от сердца.Зацепило. Его уже не сломать. Многие из регионов не поняли роль Майдана. Этот исторический факт — история становления НЕЗАВИСИМОЙ УКРАИНЫ. Голубые уже достали всех.С народом так нельзя.
От коли би там сказали, — “аби не плодили ворогів землі нашої”, та поруч з портретом Степана Бендери, навіть трохи вище за ньго висів би портрет Івана Сірка, то він так казав про ворогів, а ще десь місце знайшли би портрету Махно Нестора, то усе тут сказане було би набагато вагоміше . А ще треба листа Путіну, написати, від імені батьків, чиї діти поклали своє життя, щоб знав із своїми посіпаками, що Україна не Росія. Чому Путіну? А тому, що Янукович не розуміє, що весь світ казав про пусірайт, про гей спільноту, про Ходорковського, Сірію, а зараз? Путін просто на час прикрився, на другий план пішли навіть вибухи у Волгограді, та ліквідація банд формувань у Чечні, Дагестані, Кабардіно-Балкарії. І може менше би тоді, вороги наші, базікали про українських нацистів, та бендерівців, коли б була сотня імені Махно та курінь Сірка, ці східняки свою справу робили теж добре. А ще треба розуміти, що ще не вмерла України , ні Слава, ні Доля. Славу тримай при собі, Волю здобудь народу, Честь нікому! А долю, так то як Господь дасть…
Мне кажется автор не совсем вменяем. Сумбурные мысли о превосходстве арийской расы… Ой что это я … ошибся… о героизме простых майдановцев. Точно, именно о героизме. Конечно героизм засрать центр Киева, смело бросать коктейли и камни в беркут и ВВ, зная что им не дают команду в атаку. А когда дали команду , то улица Грушевского обезлюднила за десяток минут. Конечно героизм лупить дубинками щиты беркута, сниматься на фоне пожарищ. Наверное хотелось бы сняться на фоне трупов… но к счастью этого не было. К счастью таких героев не очень много. И к счастью есть и другая сторона майдана. Это и беркут и ВВ (кстати что-то я не слышал о предательстве с их стороны и переход на сторону майданутых), и большая часть украинцев, которые не хотят через кровь обеспечить смену власти для кучки олигархов. А то может кто-то не верит, что Кличко, Сеня (убитый в голову), Тягнибок, когда смениться власть будут вести себя иначе, чем нынешняя власть. Достаточно вспомнить время Юли-оранжули, когда она и её приспешники уверенно обирали страну. Революцию делает народ, а выгоды для себя имеют кукловоды. Стыд и срам.
слова гімну дійсно не надіхають: ще не вмерла…запануємо ми… у своїй сторонці та ін.
Як мінімум — калька з польського : Еще Польська не сгінела… Питання: хіба у нас своя історія, література бідніші?
Як максимум: пасивний народ, який мріє, нічого не роблячи, чекати, коли “посміхнеться доля” (усім?), та коли (усі?) запанують у своїй сторонці. Уявіть собі:мрія ідіота збувається — усі пани і панують!!! А хто доглядає за природою, яку бог щедро подарував? хто працює, щоб “пани панували”,хто сіє хліб,прибирає сміття,виховує наступне покоління? Сьогодні багато хто вважає себе таким “панком”, якому на всіх плювати, який де живе, там і гадить, який хоче собі урвати усе, що раніше належало багатьом. Може тому і живемо хреново, бо панам ніколи працювати, треба або красти, або здирничати… Отакі думки навівають окремі слова нашого гімну. І взагалі — гімн має бути оптимістичнім і життєдієвим!
слова гімну дійсно не надихають: ще не вмерла…запануємо ми… у своїй сторонці та ін.
Як мінімум — калька з польського : Еще Польська не сгінела… Питання: хіба у нас своя історія, література бідніші?
Як максимум: пасивний народ, який мріє, нічого не роблячи, чекати, коли “посміхнеться доля” (усім?), та коли (усі?) запанують у своїй сторонці. Уявіть собі:мрія ідіота збувається — усі пани і панують!!! А хто доглядає за природою, яку бог щедро подарував? хто працює, щоб “пани панували”,хто сіє хліб,прибирає сміття,виховує наступне покоління? Сьогодні багато хто вважає себе таким “панком”, якому на всіх плювати, який де живе, там і гадить, який хоче собі урвати усе, що раніше належало багатьом. Може тому і живемо хреново, бо панам ніколи працювати, треба або красти, або здирничати… Отакі думки навівають окремі слова нашого гімну. І взагалі — гімн має бути оптимістичнім і життєдієвим!
Прекрасно написано, верю и горжусь украинцами, думаю теперь всем понятно почему был Голодомор — ТАКОЙ НАРОД ПОСТАВИТЬ НА КОЛЕНИ И СДЕЛАТЬ РАБАМИ НЕВОЗМОЖНО.
И ещё. Как и в любом обществе, так и в нашем существует какое-то количество моральных уродов, они и здесь выныривают, могут по несколько раз под разными никами, а что с них взять? Моральные уроды выучились писать и брюзжат или “…не понимают”, или ёрничают.
Эта статья очень показательный индикатор, смотрите что пишут в ответ на неё уроды, их не трогают даже смерти людей и уголовщина с фашизмом властей, уроды есть уроды.
Паны за властные кресла дерутся, а у простых мужиков лбы трещат!! Все как всегда — на передовой под пулями и “коктейлями” рядовые солдаты и младшие офицеры с одной стороны и простые жители сел и городков с другой стороны сражаются, чтобы у одних властные кресла забрать, а других в них усадить!!!
Схаменіться!! Ви пушечне мьясо у чужої ігрі!!!
Да ты чё, Собеседник? Во-первых, я не был правоохранителем, во-вторых, мирных людей я не трогал, в-третьих, ко мне нет никаких претензий. Бить мирных протестантов, стрелять в них(!), да во время службы такое даже в страшном сне не могло присниться. Ты думаешь, что “беркутня” 30-го нояьря пэрэпутала студентов с боевиками-моджахедами? Хотел бы я видеть как “беркутА” идут на афганцев с палками. Да, советские военные были в Афгане карателями, и хотя действовали по законам своего государства, это очень плохо — угнетать чужой народ. Но идти вопреки законам своего государства идти карателями против своих граждан — это педерастия.
В 1991 году советские военослужащие не пошли против собственного народа, а “беркутня” доказывает, что они — конченные.
Как жителя Востока меня всегда немного раздражали западноукраинские песни-пляски. Казалось, что весь этот фольклор какой-то туземный и показной, как потемкинские домики. Но буквально на днях в передаче с Егором Чечеринда прозвучала:”Вiн Iде по водi”. Это бомба. Причем, музыка обалденна, но она вторична. Смотришь клип и хочется орать дурным голосом в комп:”Мужики! Не сдавайтесь!!!!!”… Когда-нибудь это все кончится, Украина обязательно будет в Европе и Верховная Рада станет настоящим парламентом, а не сборищем приспособленцев-конъюктурщиков, и все поймут как, на самом деле, хорошо платить налоги и жить по Закону, одному для всех. И когда-нибудь тот парень, что играет сейчас на пианино в маске, синими отбитыми пальцами, будет играть свою музыку в белом фраке на белом рояле…А сейчас во имя всего этого они держат оборону.Мужики, не сдавайтесь! Горжусь, что живу под одним небом с такими людьми.
П.С. Маричка Бурмака, Вы -прелесть, а Ваша музыка -чудо.
Работяге и фану ОРД +100 поддерживаю.
Ето краткий очерк новой книги серии “Метро 2033”???
Волынь предлагаю разбежаться по мирному.Вы в Европу! Мы в Россию!!! Все равно жить мирно не будем.Мы правда разные .Хотя история нам говорит что и корни у нас одинаковые .Но распад нашей общей прародины — Киевской Руси и дальнейшее времяпрепровождение под различными культурами бесследно не прошло.Может у нас и получиться сделать Остров Крым.Ну а Вы сделаете Европейскую Украину. А этих Козлов:ПР и Опу пошлем в опу.Всем уже надоели. Но если сунетесь со своим Уставом ,то ВИБАЧТЕ.Лучше приезжайте отдохнуть.Скоро ЛЕТО. С Уважением к Западной Украине.
всі хлопці з барикад заслуговують звання НАРОДНОГО ГЕРОЯ!!!
от жаль що навіть наша опозиція навіть не підійшла й не сказала хлопцям слова подяки…
КРИМЧАНИНУ. Засунь свій устав в одне місце. Зустрічай на відпочиок п’яну рашу, яка полінувалася їхати в Анталію. Я краще в Скадовськ чи у Лазурне поїду, ніж до вас з припадочними шовіністами-сепаратистами. Татарів тільки жалко…
Прошу прощения у Крымчан , но я к вам отдыхать не приеду, цены неадекватные качеству предоставляемых услуг, везде вдоль набережных металлические заборы, горы мусора, и дворцы власть имущих ,хорош отдых. Так вот, люди на Майдане стоят в первую очередь не за Евросоюз а за то, чтобы действующая власть считалась с нами, а не причисляла нас к стаду баранов рассказывая что там на западе все так плохо и геи толпами бродят, но семьи их живут , отдыхают , получают образование , покупают дома и вкладывают наворованные деньги в их экономику. И не важно где ты живешь и на каком языке разговариваешь, с какой стороны баррикад ты стоишь , нужно оставаться человеком, уважающим в первую очередь себя за то , что ты делаешь и как живешь в этом мире , а не фотографироваться на фоне раздетого мужчины — фу какая мерзость.
CЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА! СЛАВА тим простим людям, хто не бажає миритись зі свавіллям влади, слава їх мужності та поваги до себе та своєї країни.
ДО ЧЕЛОВЕКА. ЩО ЛЮДИНА- ТО ДУМКА. КОЖЕН ВИСЛОВЛЮЄТЬСЯ ТАК ЯК БАЧИТЬ СИТУАЦІЮ. УКРАЇНЕЦЬ, РОСІЙСЬКОМОВНИЙ ЧИ ВЗАГАЛІ ТОЙ ХТО НЕ ЗНАЄ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ, АЛЕ ВВАЖАЄ СЕБЕ УКРАЇНЦЕМ І ВБОЛІВАЄ ЗА ДОЛЮ УКРАЇНИ ЗАСЛУГОВУЄ НА ПОВАГУ. ЗГАДАЙМО Сергі́я Нігоя́на — ВІЧНА ЙОМУ ПАМ’ЯТЬ. ВСІ ПРАГНУТЬ ЗМІН. А ОНУКИ ТА ДІТИ МІЛІЦІОНЕРІВ БУДУТЬ ГОВОРИТИ ТЕ, ЩО ГОВОРЯТЬ ДІТИ ТА ВНУКИ УЧАСНИКІВ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ-ВСІМ НЕ ДОГОДИШ! АЛЕ ТІШИТЬ ТЕ, ЩО НАРОД СВІДОМИЙ, ПРАГНЕ ЗМІН, ТА НЕ МАЄ НАМІРУ ЗДАВАТИСЯ! ПЕРЕМОГА ЗА НАМИ! СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
Ну я же говорил,что Вы нас не поймете.А лето придет и Вы все равно к нам поедите.Дальше Крыма земли нет…
Скажите мне мужчины-офицеры, храбрость это способность не бояться или преодолевать страх, ведь так? Но страх бывает разный, страх за испорченную карьеру при отказе ехать подавлять бунт во Венгрии в 1956г или в Чехословакии в 1967г, или исполнять якобы интернациональный долг в Афганистане?
Страх высказать свое мнение и сесть в тюрьму как сидел Черновол? А кто страшнее, моджахед с автоматом сражающийся за свой кишлак или бандит с битой собирающий дань на рынке?
Почему большинство воинов-афганцев на стороне Майдана, но есть и другие их мало — на стороне донецких бандитов?
Кто из них проявляет храбрость защищая народ, а кто награбленное у народа добро?
Я хожу на Майдан, толку от меня там мало — только бутерброды приношу, иногда теплую одежду собранную жильцами дома, мне говорят спасибо! И мне этого достаточно, я чувствую себя сопричастной!
Что скажете господа бесстрашные офицеры?