Покращення Футбол Інтернешнл

Якщо когось досі дивує талант України, її чуйних керівників та мудрого народу проср..ти будь-яку виграну справу, зупинитися за крок до вершини чи відмовитися від вистражданої, омріяної нагороди, не поспішайте списувати все на комплекси Януковича. Адже навіть у такій віддаленій від інтересів Віктора Федоровича царині як продаж квитків на футбол концентрація пришелепкуватих управлінських рішень на квадратний метр українського газону не менша, ніж в усій євроінтеграційній епопеї.

Подивитися, що ж то за мудра голова в компанії «Україна Футбол Інтернешнл» (яка є офіційним партнером Федерації футболу України з продажу квитків на матчі збірної) вигадує для вболівальників нові покращення, вже давно потайки мріє не один український фанат. Мріє щонайменше з плей-оф відбору до чемпіонату світу-2010, коли нашій збірній довелося грати з Грецією на «Донбас-Арені», а вболівальникам – дивитися футбол по телевізору, бо дяді з УФІ вирішили, що більше такого шансу нацарювати копієчку в них не буде, й заломили ціну за квиток у 200 гривень у найдешевші сектори. В Донецьку, де купівельну спроможність обдертих власником «Шахтаря» земляків оцінюють доволі адекватно, навіть сьогодні, в 2013-му, на «Манчестер Юнайтед» у Лізі Чемпіонів можна сходити за 80. Відтак, якщо хто забув, завершився скандал напівпорожнім домашнім стадіоном на матчі збірної (причому частину тих уболівальників, що все-таки прийшли на стадіон, аврально звозили туди безкоштовно власники деяких клубів). Матч Україна прикро програла, а «Україна Футбол Інтернешнл» нарешті здогадалася, що спекулянт із неї бездарний, і вирішила присвятити власне життя боротьбі з більш успішними конкурентами.

Оголошена напередодні матчів плей-оф цифрова революція в дистрибуції квитків, на думку УФІ, мала раз і назавжди вирішити проблему бариг біля НСК «Олімпійський». Перекупники, які останнім часом навчилися крутити біля кас стадіону «каруселі» незгірш за штаб Януковича в 2004 році, знахабніли вже достатньо, щоби навіть футбольна бюрократія здалася на милість неминучого прогресу. Відтак основна маса квитків на матч Україна – Франція мала бути продана онлайн, з наданням паспорта та оплатою кредитною карткою, аби будь-який квиток, помічений про повторному продажу, одразу здавав порушника в холодні руки правоохоронців. От лишень при хаотичних спробах мізків одних спритних жуків осягнути цей прогрес для прижучення жуків інших результат теж виходить дещо хаотичний.

Як було оголошено УФІ, 30 тисяч квитків на головний матч відбору-2014 надійшли в онлайн-продаж, 3 тисячі – віддали в каси на поталу натовпу офлайнових уболівальників, а ще 30 тисяч дісталися так званій «футбольній родині» – обласним федераціям, спонсорам та партнерам ФФУ.

30 тисяч уболівальників, які придбали квитки через Інтернет – це, взагалі-то, дуже й дуже немаленька купка народу. Це майже вщент забитий стадіон «Дніпро-Арена», переповнений Майдан Незалежності чи просто яке-небудь «Велике князівство» чи «Найсвітліша республіка». Наскільки це до хріна, працівники УФІ могли переконатися вже в перші ж дні продажу квитків – коли офіційний сайт компанії від напливу клієнтів ліг і тихо сконав. Утім, жодних підозр до власної компетентності в організаторів так і не виникло – багатогодинні провисання в роботі сайту було оголошено наслідком хакерських атак перекупників. Розуміння того, що спритні футбольні жуки знову облажалися, почало приходити до них лише тоді, коли перші ешелони тих, хто пробився крізь технічні перешкоди й таки оплатив квиток, посунули на «Олімпійський» з метою отримати свою власність. Адже всі 30 тисяч, як виявилося, на стадіоні автоматично стали учасниками єдиної черги до «єдиного бюрократичного вікна» – обладнати хоча б дві-три додаткові точки видачі квитків для УФІ виявилося заскладною задачею. І нескінченна, на сотні метрів і годин черга за огорожею НСК нарешті продемонструвала світові всю глибину задуму українських футбольних оптимізаторів.

Найперше питання, що випливає з ситуації: чому взагалі видачу квитків УФІ раптом вирішила довірити якійсь парі дівчат на ресепшені однієї з будівель НСК, а не квитковим касам самого «Олімпійського»? Як узагалі можна було не завважити, що навколо таких великих спортивних споруд спеціально вибудовуються цілі ряди квиткових кас, здатні в стислі терміни обслуговувати значну кількість глядачів? Думка «для чого їх узагалі будували?» ні на мить не зазирала до світлих голівок чиновників УФІ? Дико цікаво: в цій посередницькій конторі, яка роками годується з українського інтересу до футболу, працюють люди, що взагалі не мають жодного уявлення про природу та механізми масових спортивних заходів? Чи просто моральний імператив УФІ залишається незмінним – нацарювати на матчах плей-оф чергову копієчку, хоча б і через відмову від дистрибутивного посередництва НСК?

Якщо справді суть лише в грошах, то відповіді на наведені питання можна й не шукати. Але якщо це все лише нічим не обґрунтовані підозри, а єдина мета онлайн-афери УФІ – це боротьба з баригами, то 15 листопада, в день матчу, організатори ризикують зіткнутися з дещо несподіваними результатами. Адже, відлякавши звичайних глядачів і дрібних бариг від купівлі онлайнових квитків, футбольні функціонери чомусь навіть словом не затнулися про ті 30 тисяч, які ховаються за грайливим визначенням «футбольна родина» й уже за природою своєю є основною корупційною складовою системи розподілу квитків. І тут навіть не йдеться про всі ті скандали, внаслідок яких замість вихованців ДЮСШ квитки від федерацій отримують фракція ПР у міськраді, начальник РОВД та заврайоно. Значна частина квитків, якими з року в рік барижать перекупники під українськими стадіонами, потрапляють на ринок саме від щедрої «футбольної родини» – продають і квитки з позначкою «Не для продажу», і з пільговою номінальною ціною. Тож якщо після всієї комедії з онлайном 15 листопада на площу перед НСК знову вийдуть хлопці з грубими пачками, страшно навіть уявити, яке нове покращення для ні в чому не винних глядачів знову придумає «Україна Футбол Інтернешнл».

Георгій СЕЛЕЦЬКИЙ, для ОРД