Я, як правозахисник, був вимушений звернутися за допомогою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та до Уповноваженого Президентом з прав дитини з проханням допомогти гр. С., яка народила та виховує одинадцять дітей і на даний час мешкає у бараці на площі 37 кв м. Прохання було дріб’язкове: звернутися до Васильківської міжрайонної прокуратури, щоб Прокуратура знайшла в своєму архіві документи С. та на підставі їх притягнули гр. А., який шляхом шахрайських дій лишив С. права на земельну ділянку, до відповідальності та відновити її право на земельну ділянку.
Я, чомусь вважав, що такі особи на таких поважних посадах зразу відгукнуться на моє прохання і звернуться з відповідними зверненнями до Прокуратури, та в свою чергу знайде документи С. та справедливість буде відновлена. Я просто не міг припустити, що такі поважні установи дадуть у відповідь відмову.
Першою відмовою відповіла пані Лутковська — Уповноважена Верховної Ради з прав людини, яка листом вих. № 7/9-Д214472.13/26-117 від 23.05.13 за підписом Островської О.В. на півтори сторінки навела перелік законодавчих актів, яки не дозволяють Уповноваженій допомогти багатодітної матери.
Після я отримав відповідь від Уповноваженого Президентом з прав дитини. Цікаво, що відповідь від Уповноваженого Президентом, я отримав через тиждень після виходу Указу президента України № 312/2013 від 01.06.13 «Про додаткові заходи із забезпечення гарантій реалізації прав та законних інтересів дітей», але навіть Указ шефа не подіяв на нього і він також відмовився допомогти багатодітної матери. Листом № 32-04/274д (виконавець Небилиця Г.М.) за підписом самого Уповноваженого Президентом Ю. Павленко було підтверджено, що сім’я С. знаходиться в складних житлово-побутових умовах, але як виходить зі змісту листа : «справа порятунку потопаючих, є справа самих потопаючих, а не уповноважених Президентом».
Цинізм нинішній влади не має меж, вона навіть багатодітній матери відмовляється допомогти, хоча це прямій обов’язок цих установ.
Правозахисник І. Демченко
