Зізнаюся, розкажи я людині «з вулиці» про те, що насправді відбувається у СЗР України, вона б мені напевно не повірила. Швидше за все, подумала би, що як справжній розвідник, я намагаюся її дезінформувати в інтересах нашої батьківщини, збити з пантелику, принизити могутність цієї секретної організації. «Справжній розвідник», — подумає мій співрозмовник. Саме тому, а ще з невідомих мені самому причин, я мовчу. Можливо, через страх зняти таку собі маску таємничості і внутрішньої сили перед тим обмеженим колом людей, які знають про мою тепер уже колишню професію. А може, щоб не травмувати психіку співрозмовника. Нехай продовжує думати, що наша батьківщина його захистить у разі чого.
Не бойся года уходящего. Он уже не будет хуже, чем был. Бойся года наступающего. Леонид Шебаршин, последний исполняющий обязанности председателя КГБ СССР.
Служба з кожним роком деградує все більше. Наведу простий приклад. Якщо раніше потрапити сюди було справді непросто, потрібно було мати не тільки зв’язки, але ще й певний освітній та інтелектуальний рівень, фізичну підготовку, бути морально стійким, то в останні півтора-два роки, за розповідями співробітників, туди беруть всіх підряд. Служба відчуває гострий кадровий дефіцит. Багато людей звільняється. У СЗР не хочуть іти працювати не тільки з причини низьких зарплат, але ще й тому, що хороших кандидатів відмовляють діючі співробітники. Не тому, що бояться конкурентів. Просто шкода тих років життя, які люди втратять. Якби було куди звільнятися, пішли б усі. Співробітників стримує кілька речей. По-перше, частина людей просто досиджують до пенсії. Ну що ж, три-чотири роки можна перетерпіти. По-друге, деякі стоять на квартирній черзі. З урахуванням того, що на 4 тис. співробітників в службі видають по одній-дві квартири на рік, а то й взагалі не видають, більшість житла так і не дочекається. По-третє, частина співробітників сподівається на виїзд за кордон. Не секрет, що існує так звана легальна розвідка, коли «під дахом» дипломатичних закладів працюють кадрові розвідники. Зарплати у дипломатів в таких установах коливаються від двох до трьох тисяч доларів на місяць. От і напружуються українські розвідники в надії поїхати за кордон, пожити по-людськи і, якщо пощастить, назбирати на автомобіль. Решта співробітників, які не увійшли ні в одну з перерахованих вище категорій, працюють з невідомих їм самим причин. Просто для того, щоб не позбутися тих крихт, які вони отримують у вигляді зарплати, а також стабільності в житті. Стабільно нікчемного існування.
Если трезво взглянуть на жизнь, то хочется напиться. Леонид Шебаршин, последний исполняющий обязанности председателя КГБ СССР.
Сумно спостерігати, як молоді і розумні хлопці, приходячи на службу, поступово перетворюються на свою тінь. У зв’язку із цим можна виділити декілька стадій, які проходить молодий співробітник Служби зовнішньої розвідки України: 1. Співробітник влаштовується на роботу. Очі горять. Готовий до героїчних вчинків. У передчутті участі в складних оперативних комбінаціях, знайомства з серйозними людьми, вербування іноземців, виїздів у відрядження по Україні та за кордон, стеження за супротивниками, участі в таємних операціях. Начитався книг про розвідників, бідолаха. 2. Півроку-рік на службі. Співробітник починає дивуватися, чому замість всього вищезгаданого він більше половини часу витрачає на заповнення статистичних звітів. І чому інша половина часу йде на підшивання справ і «списання» документів старшим колегам і керівництву, здачу чужих справ в архів, заміну картриджів в принтерах, доставку документів в інші підрозділи і назад, а також виконання інших завдань із серії «принеси-подай». Також він не розуміє, чому до оперативної роботи, зокрема, контактів з людьми, його допускають дуже неохоче і рідко. А вся справа в тому, що є інша, більш важлива робота. Перерахована вище. От і ходить він на зустрічі, як на свято. Один, максимум – два рази на тиждень, на кілька годин. І ніяк співробітникові не зрозуміти, чому його за результатами півріччя починають лаяти за погану агентурну роботу. Адже його просто не відпускають на зустрічі! Але це лише жалюгідна відмовка, керівництво каже, що треба все встигати. І ще молодий розвідник не розуміє, чому кожен підготовлений ним документ керівництво змушує переробляти по 6-7 разів, міняючи при цьому місцями абзаци, змінюючи «в» на «у», «і» на «й», «поряд із цим» на «водночас», «безпосередньо» на «зокрема», «в тому числі» на «також», «водночас» на «разом з тим», і так далі, не змінюючи нічого по суті. Не зрозуміти йому, що це єдиний спосіб для керівництва щодня засвідчувати те, що воно працює. 3. Рік-два. Співробітник бачить, що нічого не змінюється. Він, як і раніше, займається статистикою, заміною слів синонімами в документах. Іноді (не частіше двох разів на тиждень) ходить на оперативні зустрічі. Все в ньому починає вирувати. Він обурений. Це не те, заради чого він прийшов на службу. Він доходить до точки кипіння і … 4. Ламається. Він розуміє, що не в силах нічого змінити. І розуміє, що нічого не зміниться. Принаймні, в кращу сторону. Він стає байдужим. Механічно, як робот, стримуючи блювотні рефлекси, передруковує по 6-7 разів документи, пише нікчемні довідки. Розуміє, що до розвідки це все не має ніякого відношення, що вся робота марна, і вся Служба – величезний обман і величезна діра в бюджеті країни. Співробітник починає саботувати роботу. Не тому що він ледар, просто починає діяти захисний механізм психіки. Він починає грати в робочий час в нарди, косинку, гаяти час у кабінетах товаришів по службі. Деякі починають вживати спиртне. Теж в робочий час. У кращому випадку – ходять в басейн і тренажерний зал (єдиний реальний бонус від роботи в конторі). 5. Далі відбувається по-різному. Багато людей звільняється. Деякі переводяться в інші підрозділи, змінюючи шило на мило. Ті, хто залишаються, деградують, животіють як люди-рослини, безвольні, безініціативні. Інші ціною неймовірних моральних зусиль, закривши очі на свої чоловічі принципи, захлинаючись власним блювотинням, підлаштовуються під висунуті абсурдні вимоги і видають «на гора» купу інформаційного та оперативного сміття, абсолютно непотрібного державі. Особливо цілеспрямовані вибиваються в керівники і починають з незворушним виглядом висувати підлеглим ідіотські вимоги і ставити такі ж завдання. Але про керівників поговоримо пізніше.
Майте на увазі, що лише п’ять відсотків повідомлень розвідки відповідає дійсності. Дуглас Макартур, американський воєначальник
У випадку з вітчизняної розвідкою майже сто відсотків інформації є достовірною. І навіть актуальною. Не дотримується тільки третій і найважливіший принцип якості розвідувальної інформації – її секретність. І дійсності ця інформація відповідає не реальній, а віртуальній, тому що береться з газет, журналів та Інтернету. Зрозуміло, ні про яке розвідувальне проникнення не може бути й мови. Всі вербування іноземців відбуваються виключно на папері, ніхто навіть не намагається скільки-небудь залучити їх до співпраці. З ними можуть спілкуватися, дружити сім’ями. Можуть навіть ходити в ресторани. Правда, чеки потім необхідно здавати до бухгалтерії розвідки. Яка вже тут конспірація, самі розумієте. На оперативні витрати розвіднику за кордоном виділяють цілих 50-100 доларів на місяць (при мінімальному чеку в ресторані на 100-150 доларів за одну вечерю), так що можна ні в чому собі не відмовляти. Само собою зрозуміло, що під час такого дружнього спілкування іноземці можуть поділитися лише тією інформацією, яку вранці прочитали в газеті.
Чем глупее начальство, тем меньше оно сомневается в своей мудрости. Леонид Шебаршин, последний исполняющий обязанности председателя КГБ СССР.
У конторі існує правило носити костюми з краватками. Начебто нічого незвичайного в цьому немає, але краватки змушують носити, в тому числі, в 35-градусну спеку, навіть із сорочкою з короткими рукавами. Дух тупої армійщини, яка була відсутня в КДБ, супроводжує тебе з порога. Наприклад, начальник одного з управлінь, що відповідає за безпеку дипломатичних установ України за кордоном, маленький такий, з вусиками, назвемо його Дід, за відсутність краватки, кантика на шиї або неголеність може ледь не стягнення на тебе накласти. Любить він, щоб все було паралельно і перпендикулярно. У свій час Дід трохи постраждав через відділення СЗР від СБУ. Було це на рубежі 2004-2005-го років. Він займав тоді хорошу посаду і вирушив на роботу за кордон. А тут якраз реформа розвідки почалася. Всі керівні посади швидко були поділені тими, хто знаходився в центральному апараті. І повернувшись на батьківщину, Дід змушений був зайняти посаду, де-факто нижчу, ніж займав до поїздки. Так і сидить, чекає нагоди отримати велику зірку. Однак, при всіх недоліках Діда, він не злопам’ятний і не підлий. Своїх підлеглих намагається захищати, і, напевно, знайдеться небагато людей, які затаїли образу на старого.
Те, що створювалося сто років, може бути зруйновано протягом години. Китайське прислів’я
Говорячи про руйнування, не варто обходити стороною долю підрозділу, що в минулому був серцем радянської розвідки, і відповідав за підготовку і направлення співробітників за кордон. Те, що відбувається там, напевно, є квінтесенцією маразму, що пустив свої метастази у вітчизняну спецслужбу. За достовірність інформації не відповідаю, але викладене нижче, швидше, правда, ніж брехня. Підрозділ, у який ще років 10-15 тому можна було потрапити з великими труднощами, ось уже кілька років відчуває гострий кадровий голод. І це незважаючи на те, що теоретично він є розвідувальним в чистому вигляді, так як направляє співробітників за кордон для роботи під дипломатичним прикриттям. Де, як уже була сказано, розвідники мають 2-3 тисячі доларів щомісячного заробітку і можливість пожити в іншій країні. І навіть такою морквиною дуже складно затягнути туди людину. Як же так вийшло? Деградація підрозділу почалася з того моменту, коли його очолив нині вже колишній заступник голови служби Пшеничний Андрій Миколайович. Людина, яка хоч і відучилася у свій час ще в радянських інститутах КДБ, особливими талантами не володіє. Відповідно, і результати його роботи були дуже скромними. Розвал продовжили генерали Мороз і Сенкевич. Останній свого часу відзначився тим, що його зі скандалом «попросили» з Посольства України в Угорщині за інтимний зв’язок з дружиною високопоставленого українського дипломата. Однак у своєму підрозділі розповсюдив версію про те, що був відкликаний на Україну, щоб уникнути розшифровки перед спецслужбами Угорщини, так як його однокурсник по Вищій школі КДБ СРСР став зрадником і міг «здати» всіх своїх товаришів. Ставши керівником, Сенкевич не гребував брати хабарі за можливість виїхати на роботу за кордон. А потім «доїв» своїх співробітників, вимагаючи надсилати йому безкоштовно елітний алкоголь, подарунки і все, що йому заманеться. До речі, практика вимагати від своїх закордонних співробітників «алкогольні посилки» нікуди не зникла. Після відходу Сенкевича в підрозділі з часом сформувався владний тріумвірат. Назвемо даних персонажів Хіцик, Членський і Різун. Хіцик, він же «нанаєць» (останнє прізвисько отримав за те, що будь-яку фразу закінчує словом «нах…й», закінчення якого ковтає). Цей товариш, за чутками, прикладав кулаки до своєї дружини. Ще не будучи керівником, коли в кабінеті дзвонив телефон оперативного зв’язку (за цим телефоном, як правило, дзвонить начальство), він відповідав на дзвінок, витягаючи у струночку, як на параді. І взагалі, кажуть, що Хіцик дуже старанний співробітник і майстер «стелитися» перед керівництвом, але до тих пір, поки керівництво залишається керівництвом. Хіцик якісно відрізняється своїм цинізмом, підступністю, зневагою до всіх, хто нижче за посадою, готовністю мостити собі дорогу до зірок розтоптаними долями людей. У всіх підлеглих бачить ворогів і апріорі підозрює їх у зраді. Всіх незгодних ламає через коліно, використовуючи свої службові можливості. «Стучить» у внутрішню безпеку на своїх співробітників (унікальний в цьому відношенні керівник). Вважається, що хіцикова мрія – отримати генерала. Членський, який начебто переживає сімейні негаразди, вдало з’їздив у складі президентської делегації в зарубіжну поїздку, і вже удостоївся звання генерала. І його дуже бентежить, що Хіцик вище його за посадою, хоча нижчий за званням. Тому й хоче Членський випхати Хіцика із займаної посади. Далі історія взагалі кумедна і вельми показова. Обидва вищезазначених товариша живуть в одному районі і мають власні автомобілі. Службовий транспорт їм не передбачається. Але ж негоже шановним людям їздити на громадському транспорті або витрачати гроші на пальне. Тому і використовують як шоферів своїх підлеглих з автомобілями, які проживають поруч. Вранці і ввечері. Не гребують, так би мовити, бути ближче до народу. Природно, про солідарну оплату витрат на пальне мови не йде, за задоволення повозити шефів платить підлеглий. Останній представник владного тріумвірату, Різун, що відповідає у ввіреному йому підрозділі за оперативну роботу, в цій же самій роботі зірок з неба не хапав. За чутками, поїхавши у закордонне відрядження в країну Х, у першу чергу, він зламав собі ногу, впавши з місцевого пам’ятника архітектури. Навіщо туди поліз? Напевно, виконував важливе розвідувальне завдання. Агентурну роботу вів виключно сидячи в кабінеті і тільки на папері. Джерелами розвідувальної інформації для нього були місцеві газети (добре, іноземну мову знає непогано). Подейкують, що єдиним досягненням, яким він похвалився за результатами свого відрядження, був перевернутий йому на причинне місце келих пива в барі. Мовляв, перекинув йому іноземець випадково пиво на «гармату», і як добре контакт зав’язалася. Не далася Різуну агентурна робота. Ну не хотіли люди приходити на другу зустріч з ним після результатів спілкування на першій. Але як кажуть, якщо хочеш щось побороти, треба це очолити. Ось і керує тепер даний екземпляр оперативною роботою в самому серці української агентурної розвідки.
Без справжньої боротьби нічого не докажеш, без доказів немає довіри, а без довіри немає поваги. Кас Дамато, тренер Майка Тайсона
Потрапивши до цієї чудової трійці, можна просидіти у своєму службовому кабінеті хоч все життя, так і не дочекавшись виїзду за кордон. Можна виїхати за кордон, але бути повернутим через півтора-два роки під приводом незадовільної роботи. Співробітник може бути «докою», але ці товариші знайдуть формальний привід, щоб «підмочити» його. І зіпсувати йому службову характеристику. «Фішка» вищезазначених керівників – відкликати співробітника за кілька місяців до закінчення відрядження, також під будь-яким формальним приводом. Так вирішуються одразу два завдання. По-перше, співробітник справно виконував всі завдання протягом свого відрядження, даючи потрібний начальству результат. Щоб було чим звітувати перед вищим керівництвом. А відкликавши співробітника на пару місяців раніше, трійця вирішує друге завдання, демонструючи вищестоящому керівництву свою жорсткість і вимогливість. Зрозуміло, за таких підходів бажаючих попрацювати на вістрі вітчизняної розвідки не залишилося. Не йдуть нові кадри з інших підрозділів. А діючі співробітники стабільно покидають лави славного підрозділу, хто до інших керівників, а хто і зовсім стає цивільним. Незважаючи на негативну характеристику, яку згадана трійця обов’язково напише їм наостанок. Кадровий голод, що виникає, вирішується двома способами. Частину людей підбирають з вулиці. Беруть, зрозуміло, всіх підряд. Другий спосіб полягає у відвертій «крадіжці» співробітників з інших підрозділів, коли їх «перетягують» не тільки без їх відома і згоди, але й без відома і згоди їх керівників. Одним словом, гра без правил, здорового глузду і моралі.
Жити, щоб робити вибір. Але для того, щоб робити правильний вибір, ви повинні знати, хто ви і що відстоюєте. Куди хочете дістатися, і навіщо вам туди потрібно. Кофі Аннан, колишній Генеральний секретар ООН
З моменту звільнення з розвідки мені жодного разу не довелося пошкодувати про прийняте рішення. Зізнаюся, вибір дався непросто. Складно вибиратися з відстійника і занурюватися в реальне життя. Зі своїми труднощами і бонусами. Не приховую, рішення виправдало себе. Зауважу, що під час служби в розвідці у мене не було проблем по службі, серйозних конфліктів з керівництвом, я ніким не був ображений. Тому вважаю, що маю право писати все те, що виклав вище.
Єдине, що я в деякій мірі втратив від звільнення з контори – це певну культуру відносин між колегами, що мала місце там бути. Це почуття виручки, готовність допомогти товаришеві, відчуття надійного плеча і можливість розуміти один одного з півслова. Такі відносини між колегами властиві чоловічим часто військовим колективам, у звичайному житті це рідко вдається знайти. Зі своїми товаришами з контори продовжую спілкуватися. Неприємно чути розповіді про те, що там відбувається. Важко повірити, що спецслужба колишнього СРСР може так деградувати.
Ця країна була хвора. Цій країні потрібне лікування. Цій країні потрібні ліки. Насправді, я ризикну сказати, те, що дійсно потрібно цій країні прямо зараз – це Лікар. Доктор Хто (Doctor Who)
На даний момент у мене немає ані найменшого сумніву, що наші спецслужби розвалюють свідомо. Доводять все до абсурду, виштовхують звідти більш-менш здібних людей. Робиться це повільно, руками таких от недалеких керівників, приклади яких були приведені вище. А ослаблення таких важливіших органів неминуче веде до ослаблення всієї держави та підвищення ризиків. А значить, нашій країні поки що не дозволено піднятися з колін.
“Доктор Хто” для ”ОРД”
191 ответ
какой там к чёрту лес? одни пеньки остались….
Доброго вам дня Замальёёёёвкин!!!
То чего вами намальооовано, вы понимаете вообще о чем писали? В вашем СЗР известные персоналии и не стоит очередных лысых да волков изображать. Ну а о работе под прикрытием, ну и насмешили! И какой же это идиот пойдёт на вербовку или хоть малый контакт с неизвестно с кем. Милейший есть США и есть Россия и не может быть меж ними какого-то Гуляй поля! Уловили?!
Да это не “теория заговора”. Этот примитивный штамп давно устарел. Это реальность, нас окружающая. Что, разве большинство политиков не сексоты? А если сексоты, это фактически рабы. Их каждый шаг жёстко контролируется. Они только исполнители. Тех, кто случайно попали наверх — например Кирпа и навёл порядок в отрасли, был убит. Но в тоже время годами тусуются одни и теже, которые приносят только вред стране и обществу. Поэтому, тут не нужны никакие “ТЕОРИИ”. Это очевидно для любого, кто имеет больше 2-х извилин.
Читаешь это гавно и тускнеешь. Не будет на этой территории государства ни когда!
К сожелению, автор недалеко ушел от истины. Около 90 % изложеного в статье отвечает действительности. Но не всех коснулась деградация — есть еще те, кто верит в то что мы делаем правильное дело. Основная беда СЗРУ в том, что большинство руководящих должностей в “конторе” занимают “эсбешники”, военные контррозведчики, погранцы, тоесть — выходцы из этих структур, которые реально нихера не шарят в разведке. Плюс — главный ВРАГ СЗРУ — это ШТАЗИК (кто в теме — меня понял). Ничего, как сказал мой первый начальник (кстати — настоящий разведчик) СЗРУ перемалывает такое дерьмо — медленно, но переваривает, просто это отребье слишком грамотно расставлено в стурктуре нп руководящих должностях.
Для коментатора “1” — если ты, ПАДЛА, не владеешь ситуацией — лучше не позорся !!!!
ПАТРІОТУ
Повністю підтримую Вашу позицію ! Єдине бажання, щоб дійсно українська розвідка поскоріше очистилася від своїх внутрішніх ворогів ! А Штазіка та його вірних посіпак дійсно необхідно просто розстріляти перед особовим складом ”лісу”
Патріоту
Повністю підтримую Вашу позицію ! А Штазіка та його вірних посіпак взагалі необхідно просто розстріляти перед особовим складом ”лісу”.
Чисто випадково прочитав цю статтю — відверто кажучи, просто шокований змістовим навантаженням викладеним в ній. В голові не вкладається… Прочитавши коментарі, які, як я зрозумів, залишили діючі розвідники, мені спало на думку, що не все у СЗРУ так погано, оскільки є ще ті, хто вірять в те що роблять не стільки завдяки, скільки всупереч ! Молодці !!!!
Время — это невидимый, неосязаемый и бесплатный ресурс, доступный всем. Время можно превратить во все, что тебя окружает — в машину, квартиру, длинноногую блондинку. Главное надо знать как! Учитесь, трудитесь и вам воздастся. Главное не тратье время зря. Не протирайте штаны (не важно в какой конторе). Знание и умение расширяет ваши возможности и пространство вариантов. При капитализме (даже в таком как у нас) нельзя жить по меркам 20-летней давности. Уже давно нет никаких гарантий их надо добывать самому. “Волосатая рука” уже не может вас устроить на высокооплачиваемую работу, а только на гроши.
Свою жизнь надо устраивать до 40-лет, далее можно, но очень сложно!
Да, тут я как посмотрю собрались чисто разведчики. Все знатоки проблематики и глубоко в теме. Через одного пишет конченное создание, которое считает что все понимает и знает. 90 процентов вообще переписывает комменты написанные другими.Это проблема нашего государства, вернее не самого государства, а болезнь наших людей — дерьмо выдает себя ебтель за Шанель №5. Воняет, но хочет пахнуть. Тупое как совок, грязное и вонючее — но все равно — оно элитой нации хочет быть. А то что само из себя ничего путнего не представляет, сидит просаленными пальцами с нестрижеными ногтями, крошит чипсами на клавиши, лабает на залипшей от колы клаве тут полную х…ню, простите, то это типа нормально. Ну конечно, считает себя агентом 007.
Естественно, что не все так нормально в службе, действительно есть проблема и с подбором кадров, и недофинансирование имеет место быть. Это было изначально заложено при создании службы и это не исправлено по сей день. СБшный костяк был и будет — поскольку все выходцы из этой системы. У нас неоткуда взяться самостоятельной украинской спецслужбе. И опытные сотрудники естественно имеют опыт работы именно в СБ. В этом смысле ГУР имеет более системную основу, но задачи там совершенно другие. Хотя во многих вещах пересекающиеся.
Когда вопрос стоит выделить ли средства на развитие, к примеру системы “С…”, закупку спецтехники или же на пенсии и зарплаты пенсионерам и учителям — естественно вопрос финансирования службы становится на второй план. Статьи финансирования обороны на сегодняшний день не являются защищенными, поэтому имеет место финансирование по остаточному принципу. Несмотря на это, вопрос саморазвития и самоподготовки молодого сотрудника — это прежде всего вопрос к самому сотруднику. Минимальные условия создаются. Если оно приходит и хочет ездить на астон мартине так простите это клиника. Сделай для начала из себя что то путнее — тогда может и до чего то большего дойдет. Причем это не только службы касается — это везде так. В любой сфере человеческой жизнедеятельности.
Хотя в меру минимально необходимого служба финансируется и развивается. Помещения выделяются, техника закупается, народ обучается и работает. А то что кто то в упор не хочет видеть результаты работы — это проблема не службы. ей не нужна реклама и отчеты. Для всезнаек советую читать материальную часть получше. И не думать что самые умные — всегда найдутся поумнее.
Кричать и оскорблять меня тут можно. Мне в принципе абсолютно плевать. Это до тех пока не писатель уверен в том что он аноним. А когда может представиться возможность предстать очно перед публикой — я не то что знаю — уверен — 90 процентов здешних писак разбежится по кустам и зароется в норы. Как обычно — у нас такой народ — пиз..ит только тогда когда знает что в ответ не получит.
to2 Отчасти согласен, но автор, кстати, особого пиздежа не поднимал, а ведь я, например, могу и фактажом ударить, но не буду выносить сор из избы. Про липу можно писать много, но ведь липа начинается не с молодых сотрудников, а, пардон, с начальников, которые пересидели конкурентов и заняли свое место скорее не потому, что они лучшие, а потому, что просто больше некому. Еще есть такой факт, что СВРУ давно не возглавляет выходец из самого СВРУ — это факт. А факты говорят, что контрразведчик, тем более из глубокого регионального пидроздилу “широкого экономического профиля”, не может возглавлять структуру, в которой он не вырос из подвала. Даже если он кристально чист, просто потому, что он не видел не то, что местного цеха, а просто местной липы и не знает как с ней бороться. Нельзя, кроме того, заниматься аналитикой, не поработав в поле — как Вы будете ставить задачи оперсоставу не понимая механизма, аналитик? Многие в конторе вообще не знают ни того, что такое разведцикл, ни единого иностранного языка, ни говоря уже о страноведении. Мне известны случаи когда профильного специалиста с языком сажают на ближних соседей, а на его страну сажают человека без подготовки. Да, тут действительно можно из газет много нового узнать…для себя, заодно язык начать учить, к пенсии может поймет чего ))) Ну а то, как государство рисует задачи этому инструменту, это вообще смех, с этого надо начинать разговор. А заканчивать тем, что даже когда контора срабатывает, папэрэдники и послидовники сливают воду пока Вы кипятите…
Любителям северного соседа и гуляйполефобам: гугл в помощь — как господин Потеев с делом ОДР-нелегала поехал в турпоездку в США в один конец, а также порнопизда Анна Чапман, которая не могла настроить компьютер. УРА товарищи!
З.Ы. По поводу финансирования. Это как средняя температура по госпиталю 36,6 — в палатах 40, а в морге комнатная. Боевое звено на стоперах по ОВО с образованием и опытом может получать меньше, чем древний кладовщик в арттехозброенни с младшей офицерской тыловой должностью. Украинский феномен — надбавка за выслугу. У нас платят за просиженные штаны, а не по уму. Разведка, илита, тьфу. Это болезнь страны в целом. Это где это видано, чтобы уровнять всех по сетке МО под одну гребенку, и боевых лошадей, и тыловых доходяг. Набирайте, набирайте рьяных злых волков с тремя языками на такие гроши, которые порвут все иностранные ТНК и спецслужбы, защитят энергетические интересы. Многие даже и газет то почитать не могут, в отличии от указанных персонажей данного опуса — “а что? я английский уже знаю! GIRL! Буду работать в полсольстве” (“Джентельмены удачи”)
“йцукенгшщзхъ” и “2” — хоть и использовали в сообщениях ненормативную лексику, но писали по сути вопроса ( а не просто ахинею ).
То что в СЗРУ есть проблемы , ето факт , с которым думаю все согласяться, но есть так же и результаты работы.
Меня удивило почему Вы “2” так негативно отнеслись к автору статьи — по моему человек хотел е хотят работать — а им не дают работать, потому , что результаты их работы никого нентересуют — поскольку руководство волнует лишь видимость работы!!!!
Да, вывод из сказанного: большинство лиц, не обладающих разведподготовкой, это неликваидный балласт, который сбросила СБУ в лес, где они досиживают до пенсии, и которых дешевле до пенсии додержать, нежели уволить по вине работодателя, а реально переатестовывать их, это подписать самим себе переаттестацию — ее пройдет наверное только некоторая молодежь и пара десятков волкодавов. Может пора, г-н Илляшов? Может уже не дешевле держать? Ведь переклеивать обои не получится…
“йцукенгшщзхъ” и “2” — хоть и использовали в сообщениях ненормативную лексику, но писали по сути вопроса ( а не просто ахинею ). То что в СЗРУ есть проблемы , ето факт , с которым думаю все согласяться, но есть так же и результаты работы.
Меня удивило почему Вы “2” так негативно отнеслись к автору статьи — по моему человек хотел сказать, что молодые сотрудники, которые приходят на службу хотят работать — а им не дают работать, потому , что результаты их работы никого нентересуют — поскольку руководство волнует лишь видимость работы!!!!
Есть во всех службах квалифицированные и опытные специалисты, которые умеют делать свою работу, но в стране, реальный капец. Результат есть, статистика есть, еще много всяких разговоров, а вот порядка нет. Выходит или бардаку все равно на статистику выявленных или пресеченных преступлений, либо у Бардака есть очень крепкий иммунитет на систему правоохранительных органов!
Будь-то гений агентурной разведки Ризун, или полуманьяк Хицык, избивающий жену, или черт с лопатой, все менеджеры леса обладают некоторыми общими характеристиками, свойственными и обычным людям.
В частности, они носят пиджаки, галстуки, умеют разговаривать, умеют жать руку, умеют сочувствовать, соболезновать, кричать, ругаться, доносить… В общем, проявляют те же самые особенности, что проявляет обычный человек. Они выглядят как люди, говорят как люди, двигаются как люди.
Некоторые из них могут быть даже грамотными людьми, сумеют отыскать на небе Большую Медведицу и знают, с какой стороны света растет мох на дереве. Многие читали классику и знают законы Ньютона. Но…
Лесные управленцы принадлежит к той когорте “эффективных”, “грамотных” и “рациональных” менеджеров, на фоне которой и чума, и мор, и семь бедствий египетских — мелкие, приходящие и ничего не значащие неприятности. Потому что даже самые порядочные шефы попадают в систему, абсурдную по своей сути, пустую на выходе, и становятся ее элементами, ее винтиками-болтиками. И вынуждены играть по ее правилам, другого не дано.
Просто так устроена СВР Украины. Вернее, так ее построили. И даже если на место упомянутых товарищей придут офицеры ЦРУ или Моссада, они ничего не смогут сделать. Разведдеятельностью в Украине не занимаются, точнее, не занимаются отечественные разведки. Потому что так должно быть. И по-другому вряд ли уже будет. По крайней мере, при сохраняющихся тенденциях, с позволения сказать, “развития” нашего и не только нашего государства. Это для тех, кто еще не “вкурил”.
Поэтому на Хицыков и прочих камрадов нужно смотреть под другим углом. Воспользоваться более конструктивным подходом. Им нужно быть благодарным, потому что своими неустанными трудами они делают для пропаганды здравого смысла среди личного состава значительно больше, чем вся система высшего образования нашей страны. Они показывают, что как бы хреново не было, всегда может быть еще хуже.
И если хочется ходить под триумвиратом Ушатом Помоевым, Вагоном Гондоновым или Камазом Отходовым — это ваш выбор.
Поэтому действующим (честнее, конечно, было бы сказать “бездействующим”) сотрудникам я бы посоветовал не ныть. Воспользуйтесь простым методом, который во многом избавит вас от страданий. Нужно просто зажать нос, закрыть глаза и уши, и тогда у вас возникнет иллюзия чистоты. Только не смейте говорить о своих менеджерах вслух. Они скажут, что мерзко вспоминать об их грязи. Они скажут, что грязно вспоминать об их мрази. Ворон ворону глаз не выклюет — вот их понимание чистоты. Ворон ворону глаз не выклюет — вот их взгляд на заботу о подчиненных. Ворон ворону глаз не выклюет — вот их нравственность.
ПС. Говоря об уровне лесных руководителей, приведу примеры из собственной разведывательной деятельности. В процессе написания важнейших, практически исторической значимости документов (а в лесу, ха-ха-ха, все документы такие), в середину абзаца очередной страницы я несколько раз вписывал предложения, звучавшие примерно так: “Я вот пишу это, только все равно никто читать не будет”. Или так: “Дошедший до этих строк да благословлен будет”. Документы после меня вычитывало по три-четыре руководителя, и раз за разом писанина проходила. Зато по тексту присутствовали правки, о которых писал “Доктор Кто” (замена слов синонимами, перестановка абзацев).
Моей самой успешной проверкой на “эффективность” своих руководителей стала вербовка несуществующего человека. К сотрудничеству мне удалось “привлечь” выдуманную личность, в которой липовым было все от имени и места работы, до каждого факта из биографии и черты характера.
Слава Україні!
Патриот,а шо це таке ШТАЗИК?Растлумач будь ласка?
Старый воин, я думаю, что очень многие реально существующие люди есть липа. Как в том бородатом анекдоте про МИД: Завербовали молодого сотрудника МИДа по линии защиты диппредств. Отметили с ним, значит, начало сотрудничества. Прощаются. А он спрашивает: “А Вы что, больше не придете?” — “??? С чего Вы взяли” — “Да так, старшие товарищи говорят…”
Хицик взяточник! Заджати таких треба! Їсти нема чого, а він алкоголь вимагає імпортний. І спробуй не передай, то повернешся достроково…..прикро…
Хіцман мало того, що взяточник, він ще й не зовсім здорова психічно людина. Цілком можливо, що в нього є певні патології, що виявляється у схильності до садизму. А йому властива паталогічна підлість. Що ж стосується Рєзі — то це просто нікчема, невдаха, тупа людина, яка завдяки своїй виконавській дисципліні, а також нікчемності та тупості була призначена на свою посаду. Ходить, щоки надуває, розвідці вчить. Думає, що всі його вважають видатним розвідником. Насправді, всі знають йому ціну, знають, він просто “нуль”. Я не розумію, тепер керівників стали набирати за критерієм “чим нікченміше, тим краще”? Чи за обовя’зковою наявністю дитячої травми голови? Слів просто немає.
Насправді, розвідників значно більше. Ось нещодовано зіткнувся з відео одного з них. Можливо, комусь буде цікаво:
http://www.youtube.com/watch?v=-blDYIL11M0
http://www.youtube.com/watch?v=uAaC_IM0aDI
Чекаємо на продовження.
Розвідці вчить. Было бы кого. Все вы органам известны, подставятся, а потом подбросят парики с атласом тоннеля от Москвы до Бомбея, так что челюсть отвиснет http://www.youtube.com/watch?v=Je5cjpDwAbU
… или просто департируют, если работать начнете. Солдаты невидимого смысла. Жулики.
йцукенгшщзхъ, это ты о чем? Не путай, об украинской разведке ведь речь идет, ептыть! Америкосы и русские рядом не стоят. Маломуж ведь как говорил, что украинская разведка входит в тройку лучших мира. Что нам всякие лохи.
ты ссылку смотрел? я к тому, что наши не хуже, а американцы слились как лохи на инициативе, им все это барахло подбросили перед встречей с Обамой, так сказать подсекли на блесну… можешь им в Москве адвоката посоветовать, поможет ))) Бугагагага
про русских мое мнение см. выше, оно не выше
“Жид заплакав, коли щирий українець народився”, “Кацап хохла нізащо не обдурить” — народні прислів’я кажуть. Будет им всем болт с левой резьбой. Клянусь присягой украинскому народу! Пережили голод, переживем и изобилие…
Все изложенное — 100% правда. Что еще держит молодых сотрудников от увольнения? — Желание доказать себе и окружающим, что ты сможешь все пережить и выдержать, что ты не слабый и не уволишься через полгода службы как 20 твоих коллег, которые пришли одновременно с тобой. Через год службы ходишь туда с мыслью — “Я сказочный дебил! Что я тут еще делаю?” Через два года тебя уже выживает начальство, проявляя свой более опытный дебилизм. Начинается борьба авторитетов, которую лично я благополучно проиграл). Кто выдержал более 2-х лет изначально, скорее всего останется служить дальше и закроет глаза на бездействие системы, на свинство некоторых начальников, на тяжелые материальные условия. Главное научится ПРАВИЛЬНО НИЧЕГО НЕ ДЕЛАТЬ, СОЗДАВАЯ ВИДИМОСТЬ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ. Недавно встретил на дороге автобус с новобранцами из учебки, которых возят муштровать на полигон (якобы им это пригодится в лесу). Было огромное желание перекрыть дорогу автобусу и объяснить ребятам, что у них никогда не будет такой машины, такой квартиры и такой свободы для развития и бизнеса как у меня сейчас.