Портреты Донецких судей. Памяти судьи Зубкова

Приняв «интересное» решение по земельному вопросу, судья Ворошиловского районного суда г Донецка В П Цукуров на оглашение не вышел. В его приемной решение просто выдали. В принципе, серьезное нарушение. Зачем? Слушателей было много. К чему так поступать?

Человек умный и не лишенный чувства собственного достоинства, Цукуров явно не испытывает восторга от оглашения дурных решений. Уважая себя, трудно смотреть в глаза аудитории, читая при этом полную чушь и признавая этим: «Да, меня переломали через колено, да, Вы смотрите на меня как на (…у каждого свои ассоциации…), но я читаю». Не так уж это и просто для нормального человека. Цукуров прав. Но, извините, тут судье надо делать выбор. Или ты не прогибаешься и принимаешь законные решения, умея защищать себя, и тогда люди на тебя смотрят с уважением, и сам ты чувствуешь себя человеком. Или ты идешь по коридору суда и боишься встретиться с посетителями глазами, потому что смотрят они на тебя действительно как на непонятно что, а члены Высшей квалификационной комиссии звонят в Донецк и после этого об тебя вытирает ноги очередной руководитель суда или другой «уполномоченный». И ты еще долго отплевываешься, «договорившийся», но «наклоненный» так, что никакие заработки не заглушат подступающей к горлу тошноты. Так вот, отстоять себя или пойти навстречу «серьезным людям» или серьезным заработкам — каждый судья выбирает сам.

Я как-то разговаривала с девочками из одного районного суда, и они мне пытались сказать, что один из старых судей, он хороший, очень уважаемый, потому что никогда девочек в кафе не избивал и не насиловал, не то, что другие. Я знаю этого судью и девочкам ответила, что не насиловал он, потому что ему уже нечем, а вот если бы лет на тридцать раньше дело было, то не девочкам в их возрасте судить, как вел себя этот человек. Но что касается приступов таких вот судейских разгулов, тот тут, мне кажется, общество ошибается, считая, что судьи бесятся с жиру. Большинство таким образом зализывают раны от унижений, которых натерпелись от «покровителей», спасающих от дисциплинарок после того, как приняли решение «для кого-то» и под давлением. И отказать нельзя вроде бы, и отбиваться теперь надо, а на тебя орут «Да ты…». Вот и хочется судье хоть как-то этот позор смыть. Как? А унизить кого-нибудь другого, унизить так же, как унизили тебя, до боли, до крика. Поможет ли? Незавидная судьба.

Кто ж его посадит? Он же памятник

До какой степени доходит давление на судей? Давление за законные решения вопреки «попросили»? Судите сами.

«24 марта 2011 на заседании кадровой секции Высшего совета юстиции должны были рассматривать представление Андрея Портнова (один из ключевых членов ВСЮ) про увольнение Сергея Зубкова за нарушение присяги судьи. В ВСЮ собралось 26 жалоб на Зубкова за принятие очень противоречивых решений в пользу иностранных компаний. Но после убийства на заседании ВСЮ этот вопрос был снят с рассмотрения «з етичних мотивів» (материал из укр. Википедии).

Судья Зубков был убит 21.03.2011, т е за 3 дня до рассмотрения вопроса о нарушении ним присяги. Были ли перспективы у Высшего совета юстиции на увольнение Зубкова? Нет. Жалобы на Зубкова писал, наверняка, в основном, Павличенко, по делу которого Зубков принял абсолютно законное решение. Что дальше? Высший специализированный суд отменяет решение Зубкова о сносе пристройки, а самого Зубкова объявляют на всю страну нарушителем, принимавшим незаконные решения. И это при том, что юристы всей страны читали решение судьи Зубкова и знают, что оно является абсолютно законным, потому что выселяли Павличенко не из квартиры, а из пристройки, которая построена без согласованого проекта, а, следовательно, просто не могла быть законно принята в эксплуатацию, во-первых, пристройка расположена на невыделенной Павличенко земле, т е размещена методом самозахвата земли, во-вторых. Это только то, что есть в решении. А в соответствии со ст 22 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» с 2000 г и ст 34, 35 ЗУ «Про охорону і використання пам’яток історії та культури» до 2000 г, т к дом по ул. Б Хмельницкого 33/34 в Киеве (1880-1890 гг) является памятником архитектуры, за любое изменение параметров (в т ч пристройку) памятника архитектуры по действующему законодательству те чиновники, которые согласовали пристройку Павличенко, должны были нести ответственность вплоть до уголовной. Изучив СМИ, с удивлением обнаруживаю, что сам же старший Павличенко в своих обращениях писал, что дом, к которому он сделал пристройку, — памятник архитектуры. Даже если человек не знал, что изменение памятника архитектуры запрещено законом, незнание законов не освобождает от ответственности. И все «великие» защитники старого Киева почему-то ничего не заметили. Ни КМДА, ни Минкультуры тоже не видят этого нарушения в действиях семьи Павличенко и чиновников, дававших им согласования на пристройку, если таковые имеются. А тем временем в СМИ, как считалочку, продолжают трубить про «решение судьи Зубкова отменено Высшим специализированным судом как незаконное». Да Вы что? А юристам страны, извините, повылазило! А в реестр судебных решений посмотреть? Отменяя решение Зубкова, Высший специализированный суд написал: мол, нечего было изучать факт подделки согласований на пристройку, надо было запросить из архива документы и не пытаться определять, настоящие они, законные или нет. Вот такой суд. Такое решение принял! Из решения этого же «Высшего» суда выясняется, что за документы-согласования пристройки Павличенко прокуратурой Киева было заведено уголовное дело (еще когда был жив судья Зубков). Но это мелочь для Высшего специализированного суда Украины. Документы в архиве есть? Есть. Принимаем НУЖНОЕ решение. И все.

Причем, самое печальное, что судьи нашей страны, конечно же, читали решение Зубкова, которое опубликовано в реестре судебных решений. Сразу после убийства читали. И как профессиональные юристы, они знают, что оно законно. Каково же им слушать про уже покойного Зубкова, что он принял «незаконное решение» и «ВСЮ должен был рассмотреть представление о нарушении Зубковым присяги»? Это чтобы все судьи запомнили, что так будет с каждым, кто пойдет против «определенных людей»? И тут надо решать: или этот нарыв прорвет, и судьи решат свою проблему (команд по телефону «очень уважаемых людей») или…

Стервятники

Но в любые времена при развитии каких-то острых событий находились те, кто спекулировал на накале ситуации и решал свои проблемки. Судье Донецкого апелляционного административного суда Мироновой ничто не угрожало. Дело по отмене земли для «Донецкой областной коллегии адвокатов» было настолько простым, что принять незаконное решение – это надо было постараться. Так испачкаться можно было, только если человек вообще не несет ответственности за собственные действия. И тем не менее. Все так напряжены, всех так пугают. И под этот шумок судья Миронова принимает решение вразрез всем законодательным нормам. А что? Подумаешь! Если что, расскажет про «та-кое давление». Лично для меня это ничем не отличается от поедания трупов собственных коллег. Стервятничество как одно из низших проявлений человеческой натуры. Проспекулировать на том, что уничтожили и унизили кого-то из тех, с кем ты работаешь рядом, сделать круглые глазки и запричитать «ну Вы же видите, что творится!» Да, мы видим. И поэтому, испытывая чувство омерзения, я пытаюсь забыть, что была в здании Донецкого апелляционного административного суда.

Светлая память…

Закрывая глаза, я вижу безумный круговорот митингов в Киеве под судами, публикаций «он (Зубков) принял незаконное решение», пятничного эфира Шустера, где заключенные СИЗО благодарили (!) Портнова «от всей души» в прямом эфире за ответы по новому КПК, и еще раз – толпа, факелы, грязь. И мысленно произношу: «Светлая память судье Зубкову».

Р. S. А теперь, для «непересічної» аудитории я приведу тексты решений: 1) судьи Зубкова по пристройке Павличенко; 2) кассации, которая решение Зубкова отменила; 3) апелляции по аналогичному делу о пристройке в Донецке. Кассационное решение по пристройке Павличенко и решение Донецкого апелляционного административного суда практически идентичны и являются шаблоном для легализации самостроев, возведенных без проектной документации.

Наталья Кашкевич

Справа № 2-383/2010

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

08 квітня 2010 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Зубкова С.О.

при секретарі Білецькому Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом Компанії з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи комунальне підприємство по Утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради, комунальне підприємство «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради про виселення та знесення прибудови,

встановив:

В травні 2005 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просила зобовязати відповідача ОСОБА_2 звільнити самовільно заняту частину земельної ділянки по АДРЕСА_3, повернути цю частину земельної ділянки у попередній стан, зокрема, демонтувати незаконно влаштовану прибудову, відновити асфальтне покриття. Рішенням від 26.09.2005 р. позов був задоволений, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12.02.2007 р. рішення було скасоване та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням від 20.12.2007 р. у позові було відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02.04.2008 р. рішення від 20.12.2007 р. було скасоване, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник позивача змінив позовні вимоги та просив суд:

— виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, а також інших осіб, що там знаходяться, в т.ч. і дружину відповідача — ОСОБА_4, із цегляної прибудови до АДРЕСА_2, яка розміщена на самовільно зайнятій відповідачами земельній ділянці двору будинку АДРЕСА_2;

— знести за рахунок відповідачів цегляну прибудову до АДРЕСА_2, яка розміщена на самовільно зайнятій відповідачами земельній ділянці двору будинку АДРЕСА_2, поклавши витрати по зносу на ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов і пояснив, що позивач є власником частини нежилих приміщень у АДРЕСА_1. З 2003 року на прилеглій до будинку земельній ділянці без отримання необхідних дозволів та узгоджень відповідачі, які були власниками АДРЕСА_2 в цьому будинку, здійснили самовільне будівництво, що встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21.04.2004 р. Позивач вважає, що відповідач порушує його права як власника нежитлових приміщень та право на користування прибудинковою територією, оскільки ніякої згоди на влаштування цегляної прибудови позивачам відповідачу не давав, відповідач влаштував прибудову з порушенням чинного законодавства та в супереч вимогам нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, самовільно захопивши частину прибудинкової території, чим порушуються права позивача як власника нежитлових приміщень та користувача прибудинковою територією.

Відповідачі в судовому засіданні та письмових поясненнях заперечували проти позову, посилаючись на те, що мають усю необхідну документацію, затверджену в установленому порядку, на прибудову, а саме — еркер. Влаштування еркеру проведене відповідно до цієї документації, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Представник КП УЖГ Шевченківської районної у м. Києві ради в судовому засіданні не заперечував проти позову, надав суду копії справи, де рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21.04.2004р. ОСОБА_2, ОСОБА_4 зобовязано за свій рахунок привести приміщення АДРЕСА_1 в попередній стан, а саме звільнити самовільно захоплену ділянку двору та припинити роботи по влаштуванню цегляної прибудови. Також, в судових засіданнях було надано копії матеріалів виконавчого провадження по виконанню вищевказаного рішення суду.

КП «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради не скористалося своїм правом на надання суду пояснень щодо суті спору.

В судове засідання 08.04.2010 р. представник позивача зявився, підтримав змінені позовні вимоги, просив задовольнити позов повністю.

Відповідачі та треті особи у судове засідання не з’явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення повісток, причини неявки суд не повідомили.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив.

Позивач є власником нежилих приміщень, в минулому квартири, АДРЕСА_1 в АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 зареєстрована в такій квартирі.

З Акту встановлення та узгодження зовнішніх меж спільного користування земельної ділянки в натурі на (місцевості) від 07.04.2003 р. (а.с. 5 том. І), плану поверхів будівлі літера «А» (а.с. 209 том ІІ) та поверхового плану будови літера «А» по АДРЕСА_1 (а.с. 210 том ІІ) вбачається, що АДРЕСА_1, яка на даний час належить відповідачам, розміщена на АДРЕСА_1 і такою закінчувався фасад будинку, інших прибудов, в т.ч. і підвальних приміщень, нерухомого майна до вказаної квартири не було.

З поверхового плану на будівлю літера «А» по АДРЕСА_1 (а.с. 102 том І, а.с. 165, 166 том ІІ) вбачається, що з бокового фасаду будинку АДРЕСА_1 в притул до стіни належної відповідачам АДРЕСА_2 здійснено цегляну прибудову, яка складається з наземної та підвальної частини.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21.04.2004 р. ОСОБА_2, ОСОБА_4 зобовязано за свій рахунок привести приміщення АДРЕСА_1 в попередній стан, а саме звільнити самовільно захоплену та ділянку двору та припинити роботи по влаштуванню цегляної прибудови. Цим же рішенням встановлено, що відповідач самовільно, без проектної документації, порушивши проект забудови, виконали будівельні роботи і самовільно захопили частину земельної ділянки двору площею 48 кв.м., на якій проводять будівельні роботи по влаштуванню цегляної прибудови.

У відповідності до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно наявного в матеріалах справи листа Головного управління житлового господарства від 03.05.2006 р. (а.с. 13 том ІІ) за результатом комісійного обстеження встановлено, що вказане рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21.04.2004 р. відповідачами не виконується, самовільно зайнята частина земельної ділянки не звільнена і біля прибудови вже встановлено паркан.

В свою чергу, суд не приймає до уваги посилання відповідачів на розпорядження Радянської районної у м. Києві державної адміністрації № 478 від 28.05.1996 р., яким дозволено виконання робіт, передбачених кошторисною документацією, затвердженою головним архітектором району, по влаштуванню еркера та переобладнанню квартири АДРЕСА_2, оскільки вказана проектна документація була замовлена не власниками АДРЕСА_2, а ТОВ «АКДА», доказів про затвердження її в установленому порядку відповідним органом влади, а також дозволу на початок робіт по будівництву еркеру за таки проектом не надано. Крім того, відповідачами не надано, а в судовому засіданні не встановлено про узаконення такої прибудови відповідачами та здійснення реєстрації прав власності в органах БТІ за відповідачами на прибудову. До того ж, як вбачається із матеріалів справи (а.с. 15 том ІІ) розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 15.08.2003 р. № 1339 зобовязано співвласників АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в місячний термін знести самовільно розпочате будівництво прибудови до будинку АДРЕСА_1.

За наведеного вище, суд приходить до висновку про незаконність влаштування відповідачами зазначеної цегляної прибудови (складається з наземної та підвальної частини) з бокового фасаду першого поверху будинку АДРЕСА_1 в притул до стіни належної відповідачам АДРЕСА_2 на самовільно захопленій частині прибудинкової території.

Згідно ч. 3 ст. 42 Земельного кодексу України порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Згідно п. 2.3.18 Правил забудови м. Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 27.01.2005 р. № 177/27 забороняється під час перепланування приміщень у багатоквартирних житлових будинках, зокрема, улаштовувати прибудови до перших поверхів багатоквартирних житлових будинків для веранд та господарських приміщень квартир.

Як вказано позивачем ним, оскільки він несе витрати на утримання будинку та прибудинкової території, то тим самим має право та законний інтерес щодо відповідності стану будинку та прилеглої до нього прибудинкової території вимогам нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством, а також право щодо користування прибудинковою територією на ряду із іншими власниками квартир (приміщень) в будинку. У звязку із самочинним (незаконним) зведенням відповідачами прибудови позивач позбавлений повністю можливістю користуватися тією частиною прибудинковою території, де зведено відповідачами самовільно (незаконно) прибудову, тим самим і зменшено відповідачами в цілому прибудинкову територію будинку № АДРЕСА_1, а так само стан та утримання будинку, в якому знаходяться належні позивачеві на праві власності квартири (нежилі приміщення), суперечить відповідним вимогам нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що створю небезпеку для позивача.

Згідно ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема (п. 3) припинення дій, які порушують право та (п. 4) відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. 7 ст. 376 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу позовних вимог, також передбачено способи захисту порушених самочинним будівництвом прав і законних інтересів інших осіб, і не виключається пред’явлення позовних вимог особами, права яких порушені цим будівництвом, зокрема ч. 4 цієї статті.

Разом з тим, знесення незаконно влаштованої відповідачами прибудови обумовлюється необхідність виселення з такої прибудови осіб, які без правових підстав там знаходяться, в даному випадку це саме відповідачі.

В свою чергу, суд вважає необґрунтованим заявлення позивачем вимоги про виселення з незаконної цегляної прибудови інших осіб, не зазначивши їх конкретно, оскільки суд позбавлений можливості ухвалювати рішення стосовно осіб, що не приймали участь у даному вирішенні цього спору.

Згідно ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Оцінюючи докази, надані сторонами у сукупності суд вважає, що позов Компанії з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1» підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 391, 376 ЦК України, ст. 10, 60, 88, 213, 215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 із цегляної прибудови (наземної та підвальної частини) до АДРЕСА_2 з бокового фасаду будинку АДРЕСА_2, яка розміщена на самовільно зайнятій відповідачами земельній ділянці двору будинку АДРЕСА_2.

Знести цегляну прибудову (наземна та підземна частини) до АДРЕСА_2 з бокового фасаду будинку АДРЕСА_2, яка розміщена на самовільно зайнятій відповідачами земельній ділянці двору будинку АДРЕСА_2, поклавши витрати по зносу на ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 .

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Компанії з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1» 8 гривень 50 копійок .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

  Суддя:

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

07 листопада 2012 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Кузнєцова В.О. Суддів: Ізмайлової Т.Л.,  Мартинюка В.І., Кадєтової О.В., Наумчука М.І.,

розглянувши цивільну справу за позовом Компанії з обмеженою відповідальністю «Гоойоорд Б.В.» до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради, Комунальне підприємство «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради, про знесення прибудови та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від  08 квітня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від  19 квітня 2012 року,-          

в с т а н о в и л а:

В травні 2005 року позивач звернувся до суду з позовом в якому просив зобов’язати ОСОБА_7 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки по вул. Б. Хмельницького 33/34 в м. Києві та повернути цю частину земельної ділянки в попередній стан.

В ході судового розгляду позивач змінив позовні вимоги та просив виселити ОСОБА_7, ОСОБА_8, а також інших осіб, що там знаходяться в тому числі і  ОСОБА_9 із цегляної прибудови до квартири АДРЕСА_1 яка розміщена на самовільно зайнятій відповідачами земельній ділянці двору будинку АДРЕСА_1 та знести вищевказану прибудову, поклавши витрати по зносу на ОСОБА_7 та ОСОБА_8  

Вимоги за позовом обґрунтовував тим, що Компанія з обмеженою відповідальністю «Гоойоорд Б.В.» є власником частини нежилих  приміщень у будинку АДРЕСА_1. З 2003 року на прилеглій до будинку земельній ділянці без дотримання необхідних дозволів та узгоджень відповідачі, які були власниками квартири № 21 в цьому будинку, здійснили самовільне будівництво, що встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 квітня 2004 року. Позивач вважає, що відповідачі порушують його права як власника нежитлових приміщень та право користування прибудинковою територією, оскільки ніякої згоди на влаштування цегляної прибудови відповідачам позивач не надавав. Крім того відповідачі влаштували прибудову з порушенням чинного законодавства та всупереч вимогам нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, самовільно захопивши частину прибудинкової території, чим порушуються права позивача, як власника нежилих приміщень та користувача прибудинковою територією.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 квітня 2010 року, яке  залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 квітня  2012 року позов задоволено частково. Ухвалено виселити ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 із цегляної прибудови (наземної та підвальної частини) до квартири АДРЕСА_1, яка розміщена на самовільно зайнятій відповідачами земельній ділянці двору будинку АДРЕСА_1 та ухвалено знести цегляну прибудову (наземної та підвальної частини) до квартири АДРЕСА_1, яка розміщена на самовільно зайнятій земельній ділянці двору будинку    АДРЕСА_1, поклавши витрати по зносу на  ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.  

У касаційній скарзі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9  просять скасувати ухвалені судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.  

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються ; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд виходив з того, що оскільки у відповідачів відсутня проектна документація, яка повинна бути погоджена з місцевими органами державного нагляду, дозвіл на будівництво прибудови співвласниками приміщень багатоквартирного будинку не надавався та земельна ділянка не відводилася, тому вказане самочинне будівництво підлягає знесенню. Крім того, оскільки відповідачі вказане приміщення використовували для проживання то відповідачів необхідно виселити із даної прибудови.

Проте, колегія суддів погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції не може, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником нежилих приміщень, в минулому квартири АДРЕСА_1

ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є власниками квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_9 зареєстрована у вказаній квартирі.

З акту встановлення та узгодження зовнішніх меж спільного користування земельної ділянки в натурі на (місцевості) від 07 квітня 2003 року, плану поверхів будівлі літ. «А» та поверхового плану будови літера «А» по  АДРЕСА_1 яка на даний час належить відповідачам, розміщена на першому поверсі будинку № 33/34 і такою закінчувався фасад будинку, інших прибудов, в тому числі і підвальних приміщень, нерухомого майна до вказаної квартири не було.

З поверхового плану на будівлю літ «А» по АДРЕСА_4 в притул до стіни належної відповідачам квартири № 21 здійснено цегляну прибудову, яка складається з наземної та підвальної частини.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 квітня 2004 року зобов’язано ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за власний рахунок привести приміщення будинку АДРЕСА_1 в м. Києві в попередній стан, а саме звільнити самовільно захоплену земельну ділянку та припинити роботи по влаштуванню цегляної прибудови. Цим же рішенням встановлено, що відповідач самовільно без проектної документації, порушивши проект забудови, виконали будівельні роботи і самовільно захопили частину земельної ділянки двору площею 48 кв. м., на якій проводять будівельні роботи по влаштуванню цегляної прибудови.

Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 15 березня 2003 року № 1339 зобов`язано співвласників квартири АДРЕСА_1 в місячний термін знести самовільно розпочате будівництво прибудови до будинку АДРЕСА_4

За правилами ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов’язана відшкодувати витрати, пов’язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Згідно ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.      

При ухваленні рішення суд посилався на те, що здійснення такої прибудови на земельній ділянці, яка є прибудинковою територією будинку  АДРЕСА_4, були порушені права Компанії з обмеженою відповідальністю «Гоойоорд Б.В.», яка є власником частини приміщень цього будинку і правильно зазначив, що в даному випадку позивач має право звертатись до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об’єкту нерухомості за наявності порушеного права, що не суперечить положенням ст. 376 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не взяв до уваги посилання відповідачів на те, що розпорядження Радянської районної у м. Києві державної адміністрації № 478 від 28 травня 1996 року, яким дозволено виконання робіт, передбачених кошторисною документацією, затвердженою головним архітектором району, по влаштуванню еркера та переобладнанню квартири АДРЕСА_2, оскільки вказана проектна документація була замовлена не власниками квартири, а ТОВ «АКДА», та те, що відповідачами не надано дозволу на початок робіт по будівництву еркеру. Проте в порушення вимог ст.ст. 213-214 ЦПК України не перевірив доводів відповідачів щодо того, що вони провели переобладнання еркеру та підвального приміщення на підставі належних дозволів  та узгоджень з відповідними органами, та ухвалив заочне рішення, з порушенням вимоги  ст.10 ЦПК України, якою передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, а також те, що суд повинен сприяти всебічному і повному з`ясуванню обставин справи.

Крім того суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині виселення відповідачів не визначився з характером спірних правовідносин та взагалі не зазначив, яку норму права необхідно застосувати і чи мала компанія з обмеженою відповідальністю «Гоойоорд»Б.В.» право звертатися до суду з такими вимогами.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін,  вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України не виконав, на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув, не перевірив доводів апеляційної скарги, а саме те, що відповідачі мали дозволи та узгодження з відповідними органами на здійснення переобладнання еркеру та підвального приміщення, а також те, що розпорядженням Радянської в м. Києві державної адміністрації від 06 березня 1998 року було затверджено акт Міжвідомчої комісії з питань ремонту, реконструкції та благоустрою району від     02 березня 1998 року № 15 про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом перепланування квартири АДРЕСА_3, а саме влаштування еркеру , площею 35,4 кв. м. та підвального приміщення площею 55,0 кв.м. згідно проектної документації, та зосередився на встановленні дійсності копій архівних документів, отриманих відповідачами у свій час з Державного архіву м. Києва та які згідно Висновку експерта № 879 від 10 січня 2011 року, проведеної в рамках розслідуваної кримінальної справи були визнані такими, що не відповідають дійсності, оскільки були видані особами, які не уповноважені на вчинення даних дій, замість того, щоб перевірити їх достовірність шляхом витребування з Державного архіву м. Києва, куди були передані всі документи після ліквідації Радянської районної в м. Києві державної адміністрації.

За таких обставин, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 квітня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2012 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.                    

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Кузнєцов В.О. Судді: Ізмайлова Т.Л. Кадєтова О.В. Мартинюк В.І.   Наумчук М.І.    

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2013 року 

справа №2а/0570/15596/2012

приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів:  Арабей Т.Г., Геращенка І.В.,

при секретарі: Іллінові О.Є.,

за участю: позивача ОСОБА_2,

представників позивача: ОСОБА_3 (довіреність від 29.02.2012 р.),

                                          ОСОБА_4 (договір від 14.11.2012 р.),

представника відповідача: Черкашиної К.І. (довіреність від 10.07.2012 р.),

представника особи, що приєдналася до апеляційної скарги: ОСОБА_6 (доручення

від 08.01.2013 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області на постанову і окрему ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2012 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області про визнання протиправним та скасування припису від 10.08.2012 року № 164,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати припис Інспекції Державного архітектурно — будівельного контролю у Донецькій області від 10.08.2012 року № 164 про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2012 року позов задоволено в повному обсязі.

Крім того, Донецьким окружним адміністративним судом винесено окрему ухвалу від 26 грудня 2012 року з підстав виявлення порушення закону Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області та  відсутність компетенції у її представника.

Не погодившись з цими рішеннями, відповідач подав апеляційні скарги, в яких, зазначає, що постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування апеляційної скарги апелянт наголошує на тому, що діяв правомірно, оскільки відповідно до норм чинного законодавства припис не є актом індивідуальної дії, а є вимогою, яка видається (складається) разом з прийнятим рішенням (протоколом) про встановлення факту порушення вимог містобудівного законодавства, тобто, припис, на погляд апелянта, не є самостійним рішенням суб»єкта владних повноважень, яке має юридичні наслідки і, як наслідок, його не може бути оскаржено самостійно. Апелянт також, зазначає, що направлене позивачем повідомлення про початок будівельних робіт з будівництва будинку, не є документом, який надає право виконувати роботи з реконструкції існуючого житлового будинку. Крім того, відповідно до акту перевірки, відповідачем виявлено порушення норм ДБН В.1.1.7-2001 «Пожежна безпека об’єктів будівництва».

Також, апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати окрему ухвалу суду, вважаючи, що надання доводів, пояснень та міркувань під час розгляду справи є реалізацією Інспекцією своїх процесуальних прав, тому не є порушенням закону.

Відповідно до письмових пояснень особи, що приєдналася до апеляційної скарги, постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права та з помилковим застосуванням норм процесуального права.

Позивачем надано заперечення на апеляційну скаргу відповідача на постанову суду, в якій останній зазначає, що згідно з законодавством України протокол, на відміну від припису, не містить вимог, обов’язкових до виконання. Крім того, наголошує, що термін «будівництво» відповідно до положень Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачає також реконструкцію будинку. Позивач зауважує на наявності в матеріалах справи документів, які спростовують доводи відповідача і свідчать про неправомірність його дій.

В судовому засіданні представник відповідача та особи, що приєдналася до апеляційної скарги, доводи апеляційної скарги підтримали і просили її задовольнити, в той час, як позивач та його представники проти цього заперечували, просили залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до наступного.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», державний архітектурно-будівельний контроль — сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10.08.2012 року Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, на підставі листа Громадської організації «Спілка будівельників Донбасу» від 11.07.2012 року за № 815-07/12, згідно наказу Інспекції від 06.08.2012 року № 122, була проведена позапланова перевірка дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил щодо реконструкції житлового будинку літ. А2-1,  розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який належить гр.ОСОБА_2.

За результатами перевірки складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил  від 10.08.2012 року, в якому відображені порушення п.6 ДБН В. 1.1.7-2002 «Пожежна безпека об’єктів будівництва», оскільки нахил даху надбудови унеможливлює гасіння пожежі у разі її виникнення з ділянки ОСОБА_2; п. 2.20 ДБН 79-32 «Житлові будинки для індивідуальних забудовників України», оскільки прибудова не має відстані від сусідньої земельної ділянки, стіна прибудови знаходиться на межі земельної ділянки ОСОБА_7, а конструкція надбудови будинку ОСОБА_2 виступає та перетинає межу сусідньої земельної ділянки, що є порушенням п. 3.25 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень»; виконання будівельних робіт з реконструкції житлового будинку здійснено без документів, які надають право на виконання будівельних робіт, що є порушенням статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

На підставі акта перевірки відносно ОСОБА_2 був складений припис № 164 від 10.08.2012 р. про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким Інспекція вимагала привести у відповідність до вимог державних будівельних, норм шляхом демонтажу самовільної надбудови та прибудови до житлового будинку, що належить позивачеві, у місячний термін.

Вказаний припис  є предметом даного спору.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб»єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;  з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано;  обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);  безсторонньо (неупереджено);  добросовісно;  розсудливо;  з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;  пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення;  своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів суду правомірності своїх дій,  виходячи з наступного.

Так, відповідно до пункту 11 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 (далі — Порядок №533), посадові особи інспекцій під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю мають право, зокрема, складати акти перевірок, видавати обов’язкові для виконання приписи щодо: усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил; забороняти за вмотивованим письмовим рішенням керівника відповідної інспекції чи його заступника експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, не прийнятих в експлуатацію, тощо.

Пунктами 13 та 14 цього Порядку  передбачені повноваження суб’єкта містобудування щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, відповідно до яких суб’єкт містобудування має право вимагати від посадових осіб інспекції дотримання вимог законодавства; перевіряти наявність у посадових осіб інспекції службових посвідчень; бути присутнім під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю; за результатами перевірки отримувати та ознайомлюватись з актом перевірки, складеним інспекцією; подавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження або заперечення до акта перевірки, складеного інспекцією за результатами перевірки. Суб’єкт містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, зобов’язаний: допускати посадових осіб інспекції до проведення перевірки за умови дотримання порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю; виконувати вимоги інспекції щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; подавати документи, пояснення, довідки, відомості, матеріали з питань, що виникають під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю. У разі відмови суб’єкта містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, у допуску посадових осіб інспекції до проведення перевірки складається відповідний акт.  

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо порушення відповідачем наведених вимог, оскільки матеріалами справи підтверджуються доводи позивача стосовно того, що його не було повідомлено належним чином про проведення перевірки.

Щодо суті виявлених порушень, зафіксованих актом перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до ч.ч.1,2 ст.34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», замовник має право виконувати будівельні роботи після, зокрема, направлення повідомлення про початок виконання будівельних робіт Державній архітектурно-будівельній інспекції України або її територіальному органу (далі — інспекції державного архітектурно-будівельного контролю) за місцезнаходженням об’єкта будівництва — щодо об’єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об’єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України.  Зазначені у частині першій цієї статті документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.

Матеріалами справи підтверджується і не заперечується відповідачем, що 11.03.2011 року позивачем до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області надано повідомлення про початок виконання будівельних робіт, на які не вимагається дозвіл.

Щодо зазначеного повідомлення апелянт наголошує на тому, що в ньому позивачем невірно вказано  про початок нового будівництва, в той час, як фактично здійснено реконструкцію.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що реконструкція — це комплекс будівельних робіт, спрямованих на поліпшення експлуатаційних показників приміщень житлового будинку шляхом їх перепланування і переобладнання, надбудови, вбудовування, прибудови з одночасним приведенням їх показників у відповідність з нормативно-технічними вимогами, при цьому,   приписами розділу 1 Порядку виконання будівельних робіт № 466, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 13 квітня 2011 року, передбачено, що будівельні роботи — це роботи з нового будівництва, реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств, реставрації, капітального ремонту. Крім того, нормами Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що будівництво — це нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об’єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації,  державних стандартів, норм і правил у порядку,  визначеному Законом  України  «Про  регулювання містобудівної діяльності».  

Виходячи з наведеного, на погляд колегії, судом правильно  враховано той факт, що станом на момент подання позивачем повідомлення про початок виконання будівельних робіт, воно було оформлено  у відповідності до норм чинного законодавства, будь-яких зауважень щодо недостовірних даних або заповнення з порушенням норм діючого законодавства з боку Інспекції не було.

Щодо інших порушень з боку позивача, зазначених в акті перевірки та в приписі, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції  про їх спростування, зокрема, висновком судової будівельно-технічної експертизи від 25.03.2011 р. (а.с.103-112), що була призначена ухвалою Калінінського районного суду м. Донецька у цивільній справі №2-341/10 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2, в якому, серед іншого, зазначено, що відповідно до пункту 3.25 частини 3 ДБН 360-92** для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок. Мінімальні протипожежні розриви між житловими будинками господарськими забудовами в межах однієї присадибної дільники не нормуються.

З матеріалів справи вбачається і не заперечується сторонами, що спірні будівлі розташовані на одній земельній ділянці, яка перебуває у спільній  сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (а.с.10-13).

Цим же висновком експертизи спростовуються доводи представників апелянта з приводу того, що на відміну від попереднього дослідження Інспекцією під час перевірки досліджувався вже збудований об»єкт будівництва після виконання комплексу будівельних робіт, визначених рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 31.05.2012р., оскільки з висновку від 25.03.2011р. вбачається, що об»єктом дослідження судової будівельно-технічної експертизи була саме прибудова приміщення другого поверху будинку позивача,  яка і є об»єктом перевірки Інспекцією у спірному питанні. При цьому, на вирішення експертизи було поставлено, зокрема, питання відповідності прибудови існуючим ДБН, пожежним та санітарним нормам (питання №3) і порушень не встановлено.

Крім того, заслуговують на увагу ті обставини, що заява позивача на ім’я голови Калінінської районної ради  від 01.07.2009 року, в якій він просить надати йому дозвіл на право виконання робіт по будівництву житлової прибудови до частини житлового будинку літ. А-1, були погоджені з пожежним наглядом, з районним архітектором та Калінінською СЕС.

Щодо доводів апелянта про неможливість оскарження припису інспекції  окремо від протоколу судова колегія зазначає таке.

Відповідно до ч.4  ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п.11 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011р. № 553, посадові особи інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право: 1) безперешкодного доступу до місць будівництва об’єктів; 2) складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону; 3) видавати обов’язкові для виконання приписи щодо: а) усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил; б) зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт.

Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Обов’язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов’язків, їх зміни чи припинення. В свою чергу,   акт  перевірки  або протокол про вчинення правопорушення, на відміну від  припису або постанови про накладення штрафу , є документами, що лише фіксують певні обставини та встановлені порушення і самі по собі не тягнуть будь-яких юридичних наслідків для особи, а тому не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Як акт перевірки , так і протокол про вчинення правопорушення, є лише одним із видів доказів, належність, допустимість та достовірність яких оцінюється судом при розгляді справ, зокрема, про  скасування припису або постанови про накладення штрафу. Акт перевірки та протокол інспекції не є рішенням (актом індивідуальної дії) в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а є способом реалізації наданої суб’єкту владних повноважень   компетенції.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновокм суду першої інстанції, що відповідач не довів суду правомірності своїх дій, як передбачено частиною 2 статті 71 КАС України, і вважає, що судом першої інстанції справу вирішено правильно, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спроствують, тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає.

Щодо окремої ухвали колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 166 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб’єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Підставою для ухвалення окремої ухвали судом першої інстанції стала та обставина, що на грудень 2012 року склалася стала судова практика з категорії спорів щодо оскарження приписів інспекції Державного архітектурно — будівельного контролю у Донецькій області  в судовому порядку. Наявність в Єдиному державному реєстрі судових рішень з цього питання підтверджує належність даних спорів до адміністративної юрисдикції.

При цьому, суд зауважує на тому, що необізнаність суб’єкта владних повноважень з даного питання, відносно можливості оскарження його рішень, а саме припису, є такою, що ставить під сумнів компетенцію його  представника і, в свою чергу, є підставою для реагування окремою ухвалою.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим  і погоджується з доводами апелянта, що судовий прецедент не є в Україні джерелом права, а подання своїх доводів та міркувань Інспекцією не є порушенням закону, а є способом реалізації своїх процесуальних прав.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що, ухвалюючи окрему ухвалу, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання і, в свою чергу, є  підставою для скасування судового рішення.

Ухвала в повному обсязі складена 04 лютого 2013 року.

Керуючись ст.ст.166,195,196,198,199,200,202,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

                                                        УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2012 року- залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2012 року в адміністративній справі №2а/0570/15596/2012 — залишити без змін.

Апеляційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області на окрему ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2012 року — задовольнити.

Окрему ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2012 року в адміністративній справі  №2а/0570/15596/2012  — скасувати.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Л.В.Губська. Судді: Т.Г.Арабей, І.В.Геращенко