Якось я порахував: за останні 5-10 років емігрували близько десятка моїх добрих знайомих. Про причини виїзду не буду торочити – вони у кожного були своїми, індивідуальними -, бо не про це власне стаття.
Зауважу лише одне, в Україні за нашими мірками усі вони були людьми досить благополучними. За кордоном же доклавши певних зусиль стали ще більш благополучними, зберігши, а дехто навіть піднявши свій соціальний статус належності до так званого середнього класу.
Мова не про те. Не дивлячись на закордонне благополуччя (а може і завдяки йому), думки про Батьківщину їх не полишають. Україна, як то кажуть, їм болить. Вони щиро хочуть чимось допомогти занехаяній, бідолашній Ненці – але весь час натикаються на якусь глуху стіну.
(Тільки не тре’ тутечки моралізувати на предмет, мовляв, най повертаються і допомагають. Хоч і казав, що про причини еміграції не буду розпатякувати, але одну історію повідаю.
Моя подруга дитинства Катя Шмоніна, матір трьох дітей, маючи на балансі ще й свою маму-пенсіонерку, тим не менше примудрилася дорости до заввідділенням однієї із престижних харківських лікарень, будучи одночасно одним із найфахових ортопедів в місті. Попри те її заробітків заледве вистачало аби утримувати родину.
За кордон на ПМЖ до Канади вона виїхала з родиною за викликом брата Олександра – фахового програміста, котрий емігрував раніше.
Два роки Катя працювала санітаркою, потім років зо три медсестрою, допоки не отримала ліцензію лікаря. Після чого, вже через три роки її річний дохід складав близько C$200 тис. .
А тепер, скажіть мені будь-ласка, чи вистачило б у кого-небудь розуму(точніше його відсутності), аби кинути оце усе зароблене горбом і знову повернутися жебракувати на Батьківщину, аби її відроджувати?)
Ще один нюанс цієї історії, котрий має пряме відношення до теми статті. Сьогодні Катерина працює за якоюсь гуманітарною програмою лікарем в Гондурасі. При цьому статки її за умовами програми зберігаються. Пише : реалізовувалось би щось подібне в Україні – поїхала б не задумуючись.
Але ж наші чиновники чи керівники відповідних держустанов чи громадських організацій ніц в цьому напрямку не роблять. Бо програми ці лакун для дерибану не передбачають.
Взагалі-то моїх тепер вже закордонних друзів турбують три речі:
По-перше це абсолютна необізнаність світу про Україну і повне небажання, інколи схоже на саботаж, щось зробити в напрямку аби якось виправити цю ситуацію українських держструктур.
По-друге, глуха стіна, на котру наштовхуються наші діаспоряни останньої хвилі, коли вони звертаються до вищезгаданих структур (починаючи від амбасад та консульств і закінчуючи МЗС чи Мінкульту) із конкретними пропозиціями чи ініціативами.
По-третє, це абсолютне небажання до співпраці із новоприбульцями старої діаспори. За висловом одного мого знайомого – це якісь абсолютно закриті гуртки за інтересами, для котрих бачення сучасної України та її майбуття ґрунтується на уявленнях 50-70-річної давнини. А інтереси за вузьке коло, окреслене темами мови, вже мало актуального антикомунізму, ОУН-УПА, Бандери, патріотичних пісень і танців та інших «шароварів» не виходить.
До речі, показово, що із цією, фактично яловою в сенсі продукування якихось креативних ідей чи програм, діаспорою радо співпрацюють відповідні українські держструктури і і низка старих, так званих, патріотичних громадських організацій. Хоча толку від цієї співпраці нуль.
Нижче ж я викладу переважно компілятивний матеріал з листів моїх друзів. Курсивом наведено пряму мову.
Що знає пересічний іноземець про Україну? А нічого суттєвого крім того, що це колишня колонія Росії. А звідки він може дізнатися про нашу державу? Яку українську книгу може прочитати в перекладі? Який художній фільм вітчизняного виробництва ми можемо запропонувати? А якщо англійський вболівальник збереться на фінал Євро-2012 до Києва? Звідки може почерпнути знання про країну такий іноземець?
Сьогодні найбільш поширеним джерелом інформації є інтернет. Вікіпедія заміняє бібліотеки світу. Однак, дізнатися щось іноземцеві про Україну, виявляється, дуже й дуже непросто. Серед безлічі сайтів актуальну інформацію про Україну іноземними мовами знайти вкрай важко.
А ще складніше виокремити зерно правди серед полови спотвореної інформації, яка зазвичай подається крізь призму російськості.
«Для прикладу загляньмо в англомовну Вікіпедію. Не треба довго шукати, щоб з’ясувати, що переважна більшість викладеного має російсько-совєтське коріння. Поширеними є такі ляпи як «російський» князь Святослав або «російські» козаки із Запоріжжя. Латиницею прикметник «руський» (від Русь, Русь-Україна – тобто український) часто передається як «Russian».
Такі огріхи сприяють асоціюванню України в очах іноземців з Росією. Розумній людині не треба пояснювати, до яких наслідків це призводить. Біда в тому, що в Україні і поза її межами нічого, абсолютно нічого, не робиться задля спростування імперських кліше й стереотипів.»
Із листа Руслана Кривавича, Великобританія
На жаль, чимало наших співвітчизників дотримуються прокремлівського погляду на українську історію, мову, літературу, географію та ін., який винесло ще з радянських підручників, а їхнє культурне невігластво здивувало би навіть динозаврів, не те що іноземців. Тому, якщо українець і сяде заповнювати якусь сторінку в Вікіпедії, то шанси, що вона буде так само заангажованою і проросійською – дуже великі.
Насправді, сприяти розповсюдженню інформації про Україну серед міжнародної спільноти – першочергове завдання україсньких посольств і представництв за кордоном. Вони мають це робити і робити якісно. І з патріотичного ракурсу. Насправді все навпаки.
Навіщо нам МЗС з їхніми дипломатичними місіями – одному Богу (й, можливо, МЗС) відомо, бо рівень обізнаності з Україною як в далеких державах типу Колумбії чи Нової Зеландії, так і в ближчих на кшталт Великобританії чи Франції зводиться в кращому разі до конкурсу краси Міс-Всесвіт (бо українки там посідають одне з перших місць), або до Чорнобиля. Ні, наш проффесор «блєснул інтєлєктом» і вивчив два слова англійською, запрошуючи іноземців на Євро-2012. Але бідолага навіть в цих двох деревах, тобто фразах, загубився і примудрився й тут зробити помилку. Причому двічі. Краще б взагалі рота не відкривав.
«Немає жодного пристойного англомовного, вже не кажучи про інші мови, ресурсу, який би розповідав дохідливо іноземцям про Україну з точки зору українця. Немає жодних перекладених творів для масового вжитку, жодного українського кіна, цікавого іноземному глядачу, немає українського телебачення за кордоном.
Для порівняння, у Сполученому Королівстві видається три національні газети польською мовою, працює польске телебачення. Що українці за кордоном можуть дивитися? А що читати? Всесвітньо відомий портал «Амазон» пропонує тільки одну (!) книгу сучасного українського автора в перекладі – «Польові дослідження…» О. Забужко. Все!..»
Із листа Руслана Кривавича, Великобританія
Ми можемо дуже довго нарікати, що світ нас недооцінює, що наші лани найнеозоріші й чорноземи найродючіші на планеті, що наша історія найдавніша, а мова наймилозвучніша, але хто про це почує?
В сьогоднішньому світі правдивій інформації про Україну місця немає. Є лише українські путани в борделях по планеті (до речі, ви бачили україномовну путану за кордоном? Або україномовного бомжа в Україні? Цікавий факт…), борщ, що увійшов до десятки найсмачніших супів світу за версією Lonely Planet, і Помаранчева Революція.
Запитайте в пересічного німця, про кого він більше знає – про турків чи українців? Запитайте в болівійця, де знаходиться Україна? А якою мовою розмовляють у нас державні діячі, не відають навіть її мешканці. Послухати хоча б Азарова…
«Українські дипломати займаються чим завгодно, окрім своїх прямих обов’язків, вказує той факт, що якщо ви українець і потрапили в якусь далеку країну, де нема українського посольства чи консульства, то «всьо пропало». Спроби сконтактувати з посольством найближчої країни зазвичай будуть марними. Я особисто намагалася достукатися до посольства України в Перу, оскільки ні консульства, ні посольства України в Колмубії немає (і це попри те, що Колумбія – одна з найбільш зростаючих економік регіона, з американськими і англійськими інвестиціями, які посідають відповідно 1 і 2 місця!). І це непоодинокий приклад.»
Із листа Інни Тарасюк, Колумбія
Те ж саме «не-діяння» стосується і української діаспори.
«Чи то вони в якомусь анабіозі перебувають, чи то живуть власними уявленнями про Україну, але реальних кроків щодо поширення інформації про українську державу вони за кордоном не роблять. Навряд чи можна вважати серйозними спробами «українізації» недільні походи до української церкви в замкненому колі таких самих “поселенців”. Я можу навести принаймні кілька прикладів, коли українці, які щойно імігрували або просто поїхали у довготривале відрядження, намагалися сконтактувати з діаспорою в Австралії, Новій Зеландії, Великобританії, Бразилії, Аргентині – глуха стіна.»
Із листа Романа Кашпіра, Нова Зеландія
Як показує досвід, знання про Україну і її мешканців черпаються з вуст поодиноких ентузіастів-українців, яких доля закинула в різні куточки планети. Не українські посольства чи консульства, безнадійно радянські, сірі і тупі, не діаспора, яка думає, що «гелікоптер» — питоме українське слово, а саме прості українські громадяни-патріоти, безплатно створюють імідж державі в світі, хай би як вона, ця держава, не намагалася його спаскудити.
«Тому надія залишається на поодиноких українців, щирих патріотів своєї держави, які, незважаючи на те, чим вони займаються і де проживають, роблять свою справу з Україною в серці.»
Із листа Катерини Шмоніної, Канада-Гондурас
Додати, як то кажуть, нічого…
Валерій Семиволос, вільний журналіст, Товариство «Малого Кола»
Щира подяка за тему і фактичне співавторство Інні Тарасюк(Колумбія), Роману Кашпіру (Нова Зеландія), Катерині та Олександру Шмоніним (Канада), Руслану Кривавичу (Великобританія) та іншим діаспорянам нової хвилі.
49 ответов
Янукович был много лет губернатором Донецкой области, потом премьером, президентом. Был и депутатом от партии регионов, но даже если бы и не был, то он единолично отвечает за все происходящее в стране. Даже за смерть стариков от холода, хотя они родились при Сталине. Ибо именно Янукович сосредоточил всю власть у себя в руках. Для особо тупых повторяю “власти бескрайние просторы”, а еще читай про вертикаль и смотрящих…Два крупнейших завода им. Ильича и Азовсталь полностью принадлежат Ахметову, а при губернаторе Януковиче работал ныне покойный Джарты, работал то замом, то мэром… И именно эти деятели повинны в закрытии шахт и заводов, именно они планомерно разрушали коммунальное хозяйство разворовывая деньги шахтерских поселков и городов. В каждом районе есть их смотрящий, где без их ведома даже маслобойню или мельницу поставить нельзя, а за пекарню так и разговора нет. Мука, хлеб, подсолнечное масло, свинина все это они практически запретили производить простым фермерам. Хлеб везут из Макеевки в села и города за 50-60 км. Я мог бы привести и фамилии предпринимателей пострадавших от алчности господ из партии регионов, но не имею на то права, и согласия тех людей. Но ведь хватит и правды об силовом захвате комбината Ильича,она должна всем открыть глаза. Который завод по счету? Но хватит об этом, просто нужно быть реалистом, в стране 60-70% людей не доверяют власти, а потому игра словами и ложь могут сыграть злую шутку с регионалами. К слову Близнюк министр ЖКХ прекрасно знает положение дел в Макеевке и Мариуполе, а Могилев в Крыму, а Работяга прекрасно знает, что это все команда Януковича. Только вот ему уже надоело говорить, что донецкие виноваты, а мне никогда не надоест говорить, что виноваты неуки и разномастные прохвосты, коих собрал вокруг себя Янукович.
Да насрать мне на бизнес, ты давай факты относительно меня выкладывай — те, в которых ты меня обвинил. Не удастся тебе спрыгнуть. За свои слова отвечать надо.
Работяге. Из какой навозной кучи ты вааще вылез, комментатор хренов. Донбасс, видите-ли, никогда его страной не был. А Донбасс, к твоему сведению, даёт половину валового продукта всей Украины и прдолжает работать не покладая рук. И настоящие работяги, а не такие, как ты трепачи, вообще не в ответе за тот бардак, который развели в стране всякие ющи, янычары, нацики и прочий сброд.
АнтиСЕРУНУ — эё маланец, шо ты гаваришь..?
Ты попутал Привоз,Дерибассовскую и ОРД. Дать бы тебе по шнобелю. Воняеть от тебя ненавистью за версту, а ещё …. наызваешься.
Не надо. За тот бардак, который в стране творится мы все в ответе. Общество состоит из индивидов. И нравственность каждого индивида формирует нравственность общества в целом. то есть — каков народ — таков и падишах.
Родыч Домахи, Антисирко обясняет, шо Донбасс даёт половину валового продукта ВСЕЙ Украины. Токо я не понимаю КОМУ даёт Донбасс? Работает не покладая рук и отдаёт, патамушта жители Донбасса — настоящие работяги (по мнению Антисирка) даже в канализации не нуждаются. Фекалии с балкона кидают всякие янычары и ющи или жители Донбасса? За янычар голосует хто? С русскими сто лет были братьями жители Донбасса, по московским нормативам обеспечивались, в РПЦ МП прихожанами были и разделились границей с русскими в одночасье.
Не, ну ежли вас так запугали янучарры, то так прямо и скажите, шо боитесь не каких-то “нацыков” , а именно боитесь собственных бандитов. Но ведь жители Донбасса бандитов не боятся, они бандитов любят. Спасибо жителям Донбасса за.. (ну вы в курсе).
Или всё таки боитесь янучар?
Попробуйте по существу ответить. Первый раз будет тяжело, а потом полегче. Ведь всё бывает в жизни первый раз. Попробуйте перестать врать, пожалуйста.
JIM. Ненавистью от меня воняет к таким уродам как ты — чмо недоразвитое. А “работяге” могу ответить. Народ не виноват в том, что его довели до скотского состояния вначале ленин-сталин и прочие генсеки, а потом горе-президенты, за которых сколько ни голосуй — всё равно получишь …й и дырку от бублика.
Работяга, а вот ты и попробуй, рискни…расскажи еще, что либо. А то, что-то ты слишком скован. Тебе там еще ничто не мешает? Ты ясно излагать свои мысли можешь? А кто кого боится то совсем не твое дело, свои переживания и страхи оставь при себе. Мы в случае чего поможем тебе, избавим тебя от страхов и комплекса неполноценности, да и научим, что люди имеют право бояться и ненавидеть, любить и терпеть, только вот все это делают по своему, а донецкие или львовские горожане суть роли не меняет. И если Работяга в следующий раз пожелает обратиться, то пусть конкретно описывает свою мысль, ибо не желает житель Донбасса отвечать за Януковича. А у юристов никто и никогда не преследовал пострадавшего или обманутого, как никто и никогда не в праве осуждать народ за тот или иной выбор. Ну майдан кричал сотнями тысяч глоток “Ющенко — так!”, ну ошибся майдан, что с людей спрашивать? Судят тех, кто “куклу” подбрасывает, а не тех, кто из-за “куклы” вынужден последнее отдать. Да и вообще, ты вроде как и не по адресу, тебе, что десятку должны или дома что пришли попросили? Чего конкретно ты хочешь? Ты все за ПИСУАРом страдаешь? Так говорят он у Януковича золотой, и теперь ему никакой ПИСУАР не нужен. Дыши ровно Работяга, Донбасс тебе не даст пропасть, тут работяги работают, если, что и для тебя кусок хлеба найдется. Главное не дрейфь, а то уж больно ты много переживаешь, бедняга, исстрадался весь, стрельчатый культиватор…1.5 метра на 30млн.га, двойной, а то и тройной культивации…наперстком Сахару быстрей перекинуть…
Какого ответа т.Пожарыч Вы желаете? Вы сомневаетесь в собственной склонности к грабежам… Разве Вы уже не коммунист? “отвечать за слова”… Да разве ж от Вас чего-то скрываю? Не торопитесь т.Пожарыч, огрести пулю промеж глаз — это ваша большевистская судьба, успеете…
Ты не ответил на мой вопрос. Ты загнал, что я засунул руки в чужие карманы, а фактов не приводишь, огульно обвиняешь меня в возможности грабежа с моей стороны. Я требую либо фактов, либо извинений.
Иначе я поставлю на тебе метку пи..дуна, не отвечающего за свой базар и буду тебе тыкать этим при любой возможности. Потому как за свои слова не отвечаешь. Но огульное обвинение несёт за собой иное: если нет возможности с тобой в реале посчитаться — будет мистическое, внеюридическое воздаяние за ложь. И в чём это выразится — неясно. Жизненные обстоятельства повернутся так, что ты будешь наказан самой Жизнью. Случай — мощное мгновенное орудие Провидения. Берегись.
За “мисьтическое воздаяние”, спасибо отдельное — главное шоб у тебя период полового созревания успешно прошел, а там глядишь и от коммунизма отвернет… щас уписяюсь(как говорила одна девушка:)
Ну что, сп..евший ja. Иди стирай шаровары. Иначе вонь твоих обосранных шароваров тебя же и убьёт.
Фактов у тебя нет, но есть желание насрать кому-то. Но обосрался ты сам. И нет тебе больше веры. Скорее всего, ты пытаешься нацепить собственную нравственность на окружающих. Только твоё говно будет тепеь оказываться в твоих шароварах.
А насчёт мистики — проверишь.
Все наши дела замкнуты на нас же: что сеем — то и пожинаем.
Громадянину
Удивляюсь какой-то подозрительности и злости в Вашем сообщении!Если Вы сомневаетесь,что я-бизнесмен-зайдите на 2 моих сайта:
http://www.callbells.net
http://www.ukrdomofon.in.ua
Оба сайта-лидеры в Украине и даже СНГ.
Это часть моего бизнеса.В принципе,успешно жить и работать можно всегда и при любой власти.И в бизнесе-я очень оптимистичен!А вот мой пессимизм относительно будущего Украины складывается из конкретных знаний и наблюдений.Причём не забывайте,где я живу и что я могу знать и помнить за свою 45-летнюю жизнь.
Для меня Украина всегда была островком тепла и стабильности,несмотря ни на что.Отсутствие цивилизованности страны с лихвой компенсировалось очень мягким налогообложением во всех сферах.Теневой сектор,как самый капиталистический по своей сути,был самым лучшим спасательным жилетом для всей экономики с 90 годов и до наших дней.Сейчас я почувствовал очень неприятную тенденцию,как именно те,кто успешно создал теневую экономику,придя к власти,стали со знанием дела бороться с ней ,забыв,что стабильность государственной системы зависит как раз от стабильности всех составляющих,и в том числе и теневого сектора!!!
Результаты будут очень плачевными.И запихнуть назад эту часовую пружину будет невозможно.Кризис экономический,как бикфордов шнур зажгёт запал неуправляемого процесса и очень вероятно приведёт к кризису всего государства.Это будут ещё одни 90-е,но скорее всего ещё более драматичные и беспощадные.
И ничего хорошего в этом нет!Потому,что в это время растут наши дети и впитывают,как губка всю эту грязь вокруг.
Я не хочу такого сценария!
И воевать не хочу.Ну,сколько можно жить в борьбе!Посмотрите,как живут все нормальные государства!Там такие-же люди ,с такими-же мозгами и телами,но они по сравнению с украинцами,как инопланетяне-честное слово!
Живут и радуются жизни!А у нас только борьба и только трудности!
И сплошная желчь и пожелания кровавой революции!Нельзя устраивать пожар в гостиной,не спалив весь дом!А спалив весь дом-негде будет завтра счастливо жить!ВЫХОД НАДО ИСКАТЬ В БЕСКРОВНЫХ РЕФОРМАХ!
Сам не знаю,как это сделать,но ведь обошлись-же бескровно во всех сопредельных европейских государствах.
И хватит призывать к кровопролитию!Посмотрите на своих детей и подумайте 100 раз,прежде,чем нести чушь.Верю,что 50 миллионный народ сможет найти свой нормальный путь.Но не верю,что это произойдёт в ближайшие 20 лет.
Самая главная задача состоит в том, чтобы дать мелкому и среднему бизнесу работать. Затем ввести дифференцированный налог на доходы, максимальный процент для тех у кого громадные доходы, как это принято в странах с высоким уровнем жизни. И безусловно налог на приватизацию, да и власть саму необходимо заставить начать реформы с себя. Ну а налоги должны платить все. Реально не мешая малому бизнесу можно быстро построить прекрасную экономическую модель. Максимум собственников дает максимум потребителей товаров, включаются все рыночные механизмы стимулирующие торговлю, а главное — производство. И наоборот. Как это делают сейчас у нас…
Самая главная задача состоит в том, чтобы накормить людей и отремонтировать канализацию в шахтёрских городах. Об этом не думают мелкие бизнесмены, а значит Донбасс не будет плодить нэпманов, хватит анархии прикрываться псевдодемократией. Пусть будет несколько крупных бизнесменов, во главе с Януковичем, которым доверяет народ, а всю посредническую шушеру надо заставить работать. Нам нужна коммунальная инфраструктура в рабочем состоянии, для этого нужен твёрдый порядок на крупных предприятиях а не мелкая шкурническая спекуляция.
Родыч Домахи, не вносите хаос. Вы прекрасно понимаете, что мелкими сельхозорудиями землю не обработать, нужны не чахлые хуторянские хозяйства, а мощные сельхозобъединения с новейшими технологиями.
Тяпкой землю не обработать, а мелким бизнесом Донбасс не поднять. Донбассу нужна могучая индустриализация, которая повысит уровень жизни народа. Слава Украине!
Голосуем за Партию Регионов!
Трезвомыслящий,ты шутишь или всерьёз?
Да, про зарплату канадского врача-иммигранта загнули не по- деццки, а уж про сроки получения лицензии вообще смешно читать. В Канаде дикая нехватка практикующих врачей, не семейных докторов, именно врачей, которые пачками валят в Штаты на более высокую зарплату, однако Канада и не чешется, чтобы упростить процедуру адаптации врача-иммигранта, которых так заманивают в Канаду, хоть сколько-нибудь.
Какие шутки? Наперстком Сахару быстрей перекинуть, чем малым бизнесом поднять экономику Донбасса. Малый бизнес думает только о своем личном, он объективно не способен понимать общественные потребности. Спекулянт не хочет задумываться о необходимости ремонта дорог, а крупный бизнес понимает, что должна быть инфраструктура. Мелкий бизнесмен — это как хомяк, который думает только о своей норке, это как хуторянин Работяга, который думает только о своём садике-огородике. А шахтёров кто кормить будет? Работяга или мелкий бизнес?
НАМОРДНИКу
Як в анекдоті, дерьма, дерьма побольше, не можу дядєнька а то міліціонер вийде.
Так і у тебе, настільки красочно описав вояка УПА що НКВС-нік вийшов:(
Ти б ще виклав умовисновки щодо війн часів Київської Русі…
Тема не актуальна!!!!!!!!!!!
Питання майнового благополуччя вже 1000 разів обговорювалось. Є інша тема, коли люди маючи фінансову можливість (за рахунок відкритого тут бізнесу на зароблені там гроші) відмовляються жити в Україні, сугубо через ментальні, культурні проблеми. Прикольно чути про історю еміграції доньки із Донецька, особливо нам на Західіній де більшість емігрує із словами “із цими тупими моск.лями донецькими ми ніколи жити нормально не будемо”.
Грубо, але ментальна складова еміграції на заході майже дорівнює матеріальній, в той час як на сході тільки матеріальний аспект.