Футбольные фанаты — это самое многочисленное, хорошо организованное горизонтальное сообщество в России, которое находится в центре внимания властей и силовиков, стремящихся держать под контролем любые неформальные группы. Именно фанаты стали полигоном для отработки технологий международного обмена персональными данными на людей, не совершивших уголовных преступлений, но попавших в поле зрения полиции из-за своих пристрастий или антисоциального поведения.
В апреле 2002 года Европа сделала важный шаг по созданию всеевропейской системы контроля за передвижениями фанатов. Совет Евросоюза постановил создать в полицейских структурах каждой страны Национальные футбольные информационные пункты (НФИП) для обмена данными об обычных болельщиках и фанатах, представляющих высокую степень риска. Ими считаются те, кто жжет файеры на трибунах, выкрикивает некорректные лозунги и склонен к участию в драках.
Базы данных фанатов
Главная цель полицейского обмена информацией — не допустить таких фанатов на международные спортивные мероприятия, запретив им въезд в страну. Для этого в европейских странах составляют реестры проштрафившихся болельщиков, которые обновляются перед каждым чемпионатом. Россия, хотя и не является членом Европейского союза и не имеет своего НФИП, активно участвует в обмене данными, и материалы о российских фанатах уже передаются по международным полицейским каналам по всему миру. Так 19 октября этого года семи российским футбольным фанатам «Зенита», направлявшимся в Донецк на матч с «Шахтером», при пересечении украинской границы отказали в праве на въезд в страну. Тогда же выяснилось, что в черных списках тех, кому запрещено пересекать границу Украины, числится сто фанатов «Зенита».
Украина готовится принимать чемпионат Европы по футболу Евро-2012, и поэтому здесь на базе МВД уже создан Национальный футбольный информационный пункт специально для международного обмена информацией о болельщиках. Проблемы, возникшие у фанатов «Зенита» на украинской границе, — результат деятельности новой структуры.
Как пояснил украинским СМИ первый заместитель главы украинского нацагентства Euro-2012 Александр Бирсан, накануне футбольного матча между «Зенитом» и «Шахтером» местные правоохранители получили информацию о более чем ста «невъездных» фанатах из России и передали эти данные специалистам государственной пограничной службы. «Это свидетельствует о том, что на Украине начала успешно работать система фильтра нежелательных гостей. Проблемные болельщики поняли, что на Украине уже работает база данных НФИП», — заявил чиновник. Он также отметил, что в базах данных фанаты-хулиганы из разных стран зафиксированы поименно и УЕФА пользуется этой информацией, когда надо ограничить таким болельщикам право на вход на матчи.
Украина не первая страна, куда не пустили российских фанатов. Уже несколько лет российские болельщики, сопровождающие команду на выездах, сталкиваются с проблемами при пересечении границ.
Максим Коротин, или Рабик, один из бывших лидеров группировки фанатов ЦСКА «Ярославка», меньше всего похож на агрессивного жлоба, каким интеллигентный москвич обычно представляет себе фаната. Максиму около 30 лет, он среднего роста и вполне обычного телосложения. Правда, в среде футбольных фанатов говорят, что его внешний вид обманчив и он был очень известной фигурой в «футбольном фанатизме и даже хулиганизме». Сам он представился экс-членом Всероссийского общества болельщиков (ВОБ). Поздно вечером в «Иль Патио» Максим говорит о том, с какими сложностями сталкивался из-за своей активной фанатской деятельности:
— В 2007 году я поехал на футбольный матч в Тель-Авив, где играла наша сборная. Прилетел в Бен-Гурион, и там меня задержали при пересечении границы, хотя виза у меня была. Скатали пальчики, сфотографировали и пояснили, что, согласно полученной информации, я являюсь организатором футбольных беспорядков и завтра меня депортируют обратно в Россию — что и произошло.
— А как ты сам думаешь, почему ты попал в черные списки футбольных болельщиков?
— Я точно не знаю. Думаю, это произошло из-за разборок в центральном совете ВОБ, где я был представителем от ЦСКА. ВОБ получал дешевые билеты на матчи для продажи среди болельщиков и таким образом нажил врагов среди тех, кто раньше крышевал их продажу. Они внесли мои данные в базу, которые потом и передали по международным каналам в Израиль. Потом мне еще отказывали пару раз в шенгенской визе.
Обмен информацией
Тони Коннифорд, представитель британского НФИП и помощник директора «футбольного подразделения» полиции Соединенного Королевства, разъяснил нам по e-mail, как создавалась система обмена информацией по футбольным фанатам с Россией. По словам Коннифорда, его подразделение установило тесные связи не с МВД, а с отделом по координации и взаимодействию с правоохранительными органами зарубежных государств ГУ МВД по Москве:
— Наши контакты начались в 2007 году, когда российская делегация приезжала к нам в Лондон. Этот визит был организован Российским футбольным союзом. Годом позже наше сотрудничество еще более укрепилось, потому что английская сборная играла в Москве на Евро-2008.
— Есть ли у вас какие-нибудь определенные процедуры обмена персональными данными футбольных фанатов с российской полицией?
— Все правила описаны в EU Football Handbook, где речь идет о национальных информационных футбольных пунктах. Мы применяем те же принципы со странами, не входящими в Евросоюз, и именно так мы и делали в 2007 и 2008 году, когда имели дело с российскими властями в Москве.
Football Handbook — это длинная инструкция для стран Евросоюза по сотрудничеству в области предотвращения беспорядков на международных футбольных матчах. Согласно этому документу, в тех странах, где нет НФИП, как в России, обмен информацией должен идти через специально созданные контактные пункты.
Football Handbook классифицирует болельщиков на обычных и представляющих риск. Относительно обычных болельщиков предлагается обмениваться данными об их количестве, идентификации, флагах, аферах, информацией о забронированных гостиницах, где они намерены остановиться перед матчем, и о транспорте, на котором они собираются приехать в страну.
Что касается фанатов, которых полицейские считают представляющими риск, тут список дополняется сведениями о татуировках, кличках, употреблении алкоголя, поведенческих характеристиках — вплоть до возможной реакции на победу или проигрыш команды, на провокационные вопросы — и их отношениях с представителями разных футбольных клубов.
Не будем перечислять весь список, но больше всего это напоминает характеристики, которые в советское время требовались для поступления на работу или в институт. Только вместо шаблонного определения тех времен «морально устойчив» теперь, вероятно, используется: «на провокационные вопросы реагирует с достоинством».
О том, что Россия принимает участие в этом процессе, говорится в специальной справке Совета Евросоюза от 7 июля 2011 года, которая содержит отчет о результатах полицейского сотрудничества в области безопасности спортивных мероприятий с государствами, не входящими в Евросоюз.
Для того чтобы определить уровень сотрудничества, был разослан единый опросник в разные страны, включая Россию, Украину и Израиль. Выяснилось, что 13 стран, включая Австрию, Бельгию, Болгарию, Эстонию, Швейцарию, Испанию, Германию, Словакию, Словению, Швецию, Великобританию, Сербию и Украину, обменивались данными о болельщиках с Россией, Белоруссией, Японией и др.
Судя по отчету, каждое государство предоставляет те данные, которые может собрать. Например, отмечается, что информацией о кличках фанатов и их фотографиями некоторые страны, например Бельгия, Болгария, Сербия и Швеция, обмениваются нерегулярно.
Между тем нынешний уровень обмена данными Россия и Европол считают все еще недостаточным. Как пояснил нам Сорен Краг Педерсен, шеф пресс-службы Европола, в настоящее время между Россией и Европолом действует соглашение от 6 ноября 2003 года, которое позволяет обмен только «стратегической информацией» о фанатах. Поэтому сейчас идут активные переговоры о подписании нового соглашения, на этот раз о стратегическом и оперативном сотрудничестве. Третий раунд этих переговоров прошел в Гааге в июле этого года, и российская делегация включала сотрудников МВД, Минюста, МИДа, ФСБ, таможни, Генпрокуратуры и Следственного комитета.
Как формируются базы данных в России
Фанатское сообщество в России — это огромное движение, основанное на горизонтальных связях болельщиков, добровольно объединяющихся вокруг официальных фан-клубов и множества неформальных группировок. Спектр участников очень широк — от страстных болельщиков, посещающих все выездные матчи любимых команд, до отморозков, организующих нападения на нацболов и других оппозиционеров.
По приблизительным оценкам, по всей России их насчитывается не меньше ста тысяч. По данным самих фанатов, больше всего сторонников у «Спартака» — не меньше 40 000, 17 000 — у ЦСКА, 5 000 — у «Динамо», 8 500 — у «Локомотива», плюс другие команды, и все связаны между собой неформально.
О том, что лидеры этого сообщества и его активные участники находятся под колпаком у полиции, фанаты говорят давно. Участковые, посещающие активных фанатов на квартирах, вызовы на Петровку, 38, — все это никого не удивляет. Периодически газеты и блогеры публикуют документы, свидетельствующие о том, что в школах и колледжах преподавателей заставляют составлять списки учеников, «состоящих в фанатских группировках».
Олег Семенов, директор официального фан-клуба «Спартака», заявил нам в телефонном интервью, что, по его наблюдениям, где-то с прошлого года на матчи по России МВД посылает своих сотрудников инкогнито, которые ведут видеосъемку на трибунах.
Все эти сведения помещаются в специальную базу данных МВД, о создании которой заявил в марте 2005 года первый заместитель министра МВД Александр Чекалин. Замминистра тогда объявил о формировании в главном информационно-аналитическом центре при МВД единой базы данных футбольных правонарушителей, в которую внесли более полутора тысяч человек. Как пояснили в МВД, эта база используется «для проведения профилактических мероприятий».
С тех пор фанатское движение привлекло еще большее внимание властей, организовав акции в поддержку непредвзятого расследования убитого в Москве фаната Егора Свиридова, продолжением которых стали массовые выступления на Манежной площади, в результате чего пострадали 10 человек. Обстановка накалилась настолько, что Владимир Путин встретился с лидерами фанатских объединений и призвал их не принимать участия в беспорядках.
По нашей информации, сбор данных на фанатов продолжается, и в последнее время МВД перешло на более современные технологии, в частности использование биометрической идентификации по чертам лица. Как нам удалось выяснить, в Москве перед ключевыми футбольными матчами у входа на фанатские трибуны устанавливается аппаратно-программный комплекс «Сова-видеопоток» с цифровой камерой, который в МВД используется для биометрической идентификации и розыска преступников (см. предыдущий текст). Когда болельщики проходят через рамку металлоискателя, их лицо попадает в объектив камеры, система обрабатывает изображение и сверяет его с той базой данных, которую загрузили специально для этого мероприятия полицейские. Базу данных, в которой содержатся в том числе и биометрические изображения болельщиков, в обиходе полицейские называют «Фанаты».
На этих фотографиях — кадры прохода болельщиков дагестанской команды на трибуну, сделанные камерой комплекса «Сова-видеопоток» на матче «Анжи» – «Локомотив», который прошел 27 мая 2011 года на столичном стадионе «Локомотив». Тогда лица примерно полутора тысяч болельщиков «Анжи» были отсняты, а их личности были установлены в процессе сверки полученных изображений с фотографиями формы № 1 (паспортная форма ФМС).
P. S. С вопросами об участии наших полицейских в международном обмене данными мы обращались к заместителю начальника отдела по координации и взаимодействию с правоохранительными органами зарубежных государств ГУ МВД по Москве Екатерине Хреновой, но она отказалась говорить, сославшись на запрет на общение со СМИ. Нам также отказались предоставить информацию в российском НЦБ Интерпола, а Управление по взаимодействию со СМИ МВД не ответило на запрос.
Ирина Бороган, Андрей Солдатов
9 ответов
что обсуждать то? Электронную систему? — будут деньги, будет система.
Что обсуждать? Концлагерь, одним словом…
І православні, і греко-католики Галичини голосують однаково – релігієзнавець
Президент Української асоціації релігійної свободи Віктор Єленський
+ Ірина Штогрін 06.01.2012
Віктор Єленський, президент Української асоціації релігійної свободи розповів про основні релігійні тенденції в Україні та світі.
– 2011 рік позначився певними подіями, зокрема й тим, що це – 20 років української незалежності.
І ось експерти дружно засвідчили те, що за 20 років української незалежності прогрес однозначно показало релігійне життя. Церковне життя, релігійне життя було розбудоване так, як ніяка жодна інша сфера.
Чому так відбулося, пане Єленський?
– Тому що релігійне життя менше залежить від держави, ніж, наприклад, економічне життя, політичне життя, навіть культурне життя. І, відокремивши церкву від держави, держава таким чином дала їй змогу більш або менш вільно розвиватися.
– Є певні речі, які не відбулися. Зокрема на 2011 рік покладали сподівання свої у тому, що, можливо, діалог церков, який був розпочатий, завершиться якимсь чітким кроком. Насправді ж не отримали єдності, а отримали навіть конфронтацію. Дехто навіть знову вжив таке слово, як «війна».
І православні, і греко-католики в Галичині голосують на виборах однаково, бо вони мають однакове бачення України
– Ні, я так не оцінюю.
Справа в тім, що Україні наприкінці 1980-их – на початку 1990-их років пророкували «релігійні війни», при чому пророкували досить поважні експерти. Вони говорили, що якщо десь в Європі і вибухне протистояння на релігійному ґрунті, то це буде західна Україна. Напередодні 1991-го року, у 1990-у році в Галичині було 1,5 тисячі населених пунктів, де були протистояння між православними і греко-католиками. Але через 20 років ми бачимо, що це напруження не призвело до скільки-небудь поважних, великих заворушень.
Що стосується небуття діалогу між УАПЦ і УПЦ (КП) – він природно колись відбудеться
Справа в тім, що українські церкви, можливо, не продемонстрували у той час великого рівня самоорганізації, але те, що називається «українським націоналізмом» дало їм сполучну арку. І вони не змогли, наприклад, як в Ірландії висовувати свій політичний порядок денний.
Тобто і православні, і греко-католики в Галичині голосують на парламентських і президентських виборах однаково, бо вони мають однакове бачення України як незалежної держави. Це по-перше.
По-друге, що стосується небуття діалогу між УАПЦ і УПЦ (КП), то це дійсно так. Але я не став би драматизувати великою мірою те, що цей діалог не відбувся. Він природно колись відбудеться.
Вже були випадки, наприклад, у Косівському районі Івано-Франківської області, коли вірні УАПЦ і УПЦ (КП) починали разом молитися, вони не можуть зрозуміти, що їх ділить. І я думаю, що коли пройде покоління нинішньої ієрархії, то у природний спосіб це поєднання відбудеться.
– Експерти називають прямо речі. Вони кажуть, що це конфлікт між Філаретом і Мефодієм.
А ми почуємо зараз думку настоятеля УПЦ (КП), Патріарха Філарета.
Патріарх Філарет: Діалог був, але закінчився нічим, тому що ієрархи цієї церкви ставлять умову, щоб я залишив Київський патріархат, а обрали іншого патріарха. І тому ніякого об’єднання з цією ієрархією не буде.
Три церкви – це Київський патріархат, Московський патріархат і УГКЦ – звернулися до авторитетних осіб України, до еліти української для того, щоб вони згуртували навколо себе інтелігенцію, бізнесменів, культурних діячів для обговорення нагальних питань, які стоять сьогодні перед Україною.
Треба працювати, а не говорити. А ті, хто роблять багато, то роблять тільки для себе, а не для України. І я просто хочу, щоб Господь напоумив усіх, що треба служити ближньому своєму, виконувати заповідь Божу, а це значить: захищати інтереси народу, інтереси своєї держави. І тому і їм буде добре, і людям буде добре.
– Це звернення трьох українських церков до української громадськості, до всіх, хто хоче змінити життя України на краще, багато експертів визначають як теж одну з головних подій не лише релігійного і церковного життя, а взагалі громадського життя в Україні.
Як Ви думаєте, наскільки це звернення може бути ефективним? Хто почує, і хто захоче щось робити?
Президент Української асоціації релігійної свободи Віктор ЄленськийxПрезидент Української асоціації релігійної свободи Віктор Єленський
– Я знаю, що це звернення вже почули. І деякі політичні партії, наприклад «Фронт змін». Вони почали звертатися до ієрархів в областях України для того, щоб збудувати спільну площадку для спільних дій на основі цього звернення. Це звернення було б, звичайно, ефективнішим, якщо у ньому брали б участь не три церкви, а більше. Тому що у нас є й інші церкви, які цілком можуть претендувати на статус традиційних.
Але в цілому, я думаю, що українські церкви продемонстрували в такий спосіб досить високий рівень самоорганізації. І при цьому ж цей рівень самоорганізації, який продемонстрували українські церкви, зірвав плани влади підважити ту модель державно-церковних відносин, яка складалася в Україні впродовж 20 років. Упродовж 2011 року нинішня влада чинна робила все, аби підважити і зламати цю модель.
– Тобто паритетне ставлення. Ви маєте на увазі, що преференція віддавалася зокрема УПЦ (МП)?
Нинішня влада взяла курс, щоб змінити конституційну норму про рівність всіх релігійних організацій перед законом, ігнорувати Всеукраїнську раду церков, щоб консультуватися з закордонними ієрархами, зламати УПЦ (КП)
– Нинішня влада взяла курс на те, щоб, по-перше, змінити практично конституційну норму про рівність всіх релігійних організацій перед законом, по-друге, щоб не звертатися і повністю ігнорувати Всеукраїнську раду церков і релігійних організацій, яка об’єднує понад 90% всіх релігійних громад в Україні, щоб консультуватися не зі Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій, а з закордонними ієрархами, і нарешті, щоб зламати УПЦ (КП).
Я приблизно собі уявляю, як відбувалося конструювання цієї ідеї. Багато є радників у нинішнього Президента, які вважають, що якщо б вибити державні підпорки, як вони кажуть, то Київський патріархат загине. Але, виявилося, він не загинув. І в квітні 2011 року Президент звернувся до парламенту з посланням, де він по суті справи заперечив усі пункти своєї церковної політики. Тобто він назвав поганим все те, що робив дотепер.
В Україні є декілька центрів релігійної сили, що називається «релігійним плюралізмом». Жодна з них не може домінувати і придушувати всі інші
Виявляється, влада розуміє, що таке погано, і що таке добре. Розуміє, що вона чинила не добре, антиконституційно. І, по-друге, вона визнала, що її ця політика захлинулася, вона виявилася неспроможною, тому що в Україні є декілька центрів релігійної сили, те, що називається «релігійним плюралізмом». Ці центри сили існують в режимі конкуренції, будемо чесно казати, і жодна з них не може домінувати і придушувати всі інші.
– Дуже часто влада декларує суспільству те, що суспільство хоче почути лише для того, щоб мати певний час зробити те, що вона собі планує.
Ситуація в УПЦ (МП). Хворіє митрополит Володимир. І експерти кажуть про намагання певної групи ієрархів півдня і сходу України поставити УПЦ під пряме підпорядкування московській церкві і зокрема патріарху Кирилу.
Наскільки ця небезпека зараз є великою для України?
– Небезпека є не в тому, що ієрархи півдня чи сходу хочуть поставити УПЦ у пряме підпорядкування Москві. Вони ж самі у цій церкві. І вони не дуже хотіли би ділися з Москвою своїми єпархіями, своїми парафіями.
Але справа в тому, що в цю церкву, УПЦ (МП), ходять ті люди, які вважають, що Україні необхідна автокефалія, що їй необхідно йти від Москви якомога далі, залишаючись з нею, звичайно, в євхаристійному спілкуванні. І ті люди об’єднуються у цій церкві, які вважають, що абсолютно неможливо порвати зв’язок з «матір’ю церквою», якою вони вважають Московський патріархат.
І постать митрополита Володимира балансувала, вона робила можливим поєднання в рамках цієї церкви дуже-дуже різних людей, дуже різноспрямованих. І таких, наприклад, як митрополит Черкаський Софроній, який прямо і неодноразово казав, що УПЦ просто необхідна автокефалія. І таких, як митрополит Агафон, який назвав Галичину «нашей Чєчньой». І багато інших людей.
Те, що ці угруповання намагаються протиснути якогось свого кандидата, те, що у цей процес сильно втручається Московська патріархія попри те, що УПЦ має томос про незалежність в управлінні, – це, звичайно, небезпечно не тільки для церковного організму, а й для всього суспільства.
– Те, що зокрема Кирило так частот приїжджає до України, зустрічається без присутності митрополита Володимира чи інших ієрархів українських церков з українською громадою, з вірянами – це є нормальним для релігійного життя?
– З точки зору патріарха Кирила, звичайно, це є не просто нормальним, це є абсолютно визначеною стратегією. Він кожного разу підкреслює, що УПЦ – це складова Руської православної церкви, і що у цієї церкви є свій першоієрарх, свій предстоятель, у якого є в підпорядкуванні українські єпархії.
І було зрозуміло відразу після його обрання 16-им предстоятелем Руської православної церкви, що він буде обмежувати вольності Української церкви, що він буде намагатися набагато більше, ніж його попередник Олексій впливати на цю церкву. І практично він це робить. Він це здійснює.
Його часті візити в Україну спрямовані нар те, щоб, по-перше, показати дуумвірату у Москві, що він має вплив в тій країні, з приводу якої вони ще не мають остаточного рішення, що вони можуть з нею робити, і що вони будуть з нею робити.
По-друге, він намагається якомога жорсткіше утримати УПЦ в орбіті Московського патріархату. По-третє, це сигнал для Константинопольського патріархату. По-четверте, це встановлення нормального, з точки зору Московської патріархії, контролю над українськими єпархіями.
Тобто з точки зору стратегії Московської патріархії, це абсолютно нормально і абсолютно визначено.
– Велика дія, як правило, породжує і велику протидію.
Ми записали позицію голови Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ (МП) Георгія Коваленка.
Георгій Коваленко: Для УПЦ 2011 рік – рік ювілейного собору і рік, на жаль, хвороби предстоятеля… Важливо, щоб ці події, які довкола хвороби Блаженнішого, довкола церкви, проходили згідно канонів, традицій церкви. Існують всі механізми керування церквою, соборні механізми.
У нас дуже велике поле для співпраці міжконфесійної, міжрелігійної. У нас є виклики сьогодення: суспільство споживання, секуляризація, моральність суспільства. І в цьому контексті церкви співпрацюють. Ми співпрацюємо в рамках Всеукраїнської ради церков. Ми співпрацюємо в рамках громадських рад при міністерствах і відомствах.
Що стосується відновлення єдності українського православ’я, то, я думаю, на сьогоднішній день навряд чи це можливо нам, людям. Але треба молитися за те, щоб те, що неможливо людям, зробив Господь.
– Пане Єленський, чи справді те, що наше суспільство зараз не таке, яким ми хотіли б його бачити, і хотіли б бачити церковні діячі, може бути змінене, якщо церква пропонуватиме якісь ідеї, виходи з цієї ситуації? Чи може церква прямо втручатися у світське життя?
– Церква, християнська церква зобов’язана втручатися у світське життя, тому що християнство – це «вогонь жерущий», якому всього світу замало. Тобто не можна бути християнином тільки під час літургії. Християнство передбачає те, що ти є християнином і в храмі, і на робочому місці, і у родині, і всюди, і в метро, і в політиці, також і в суспільному житі.
Тому християнство, звичайно, може зробити дуже багато для перетворення суспільства на євангелієвських ідеалах. Але церква одна, звичайно, не може перетворювати суспільство. Вона дає своїм вірним якісь напрямні, згідно з якими вони мають у цьому суспільстві діяти.
– Наприклад, скромність, скромність у побуті і скромність в самому відбуванні церковних ритуалів. Це ж не секрет. Ми всі знаємо, що освячуються дорогі автомобілі, дорогі будинки, спеціально запрошують високопоставлених духовних представників різних церков, щоб вони це зробили.
Наскільки це суперечить місії церкви, покращити моральність суспільства?
Розмови, які точилися впродовж 2011 року, що треба підкреслювати ієрархам свою статусність одягом, машинами – це ні що інше, як жлобство
– На мою особисту думку це кричуще суперечить місії церкви у світі. Церква, християнська церква, не може ставати на бік багатих, вона не може ставати однозначно на бік влади проти тих, ким влада керує. Християнська церква завжди була на боці тих, хто пригнічений і кого визискують.
Тому я особисто вважаю, що оці всі розмови, які точилися впродовж 2011 року, що треба підкреслювати ієрархам свою статусність одягом, машинами і так далі – це ні що інше, як жлобство. І воно не повинне мати місця у християнській церкві. Чи то православна, чи то католицька.
Мені колись дуже добре сказав один католицький богослов, що коли я дивлюся на тіари 14-15 століття, то це єдиний час і єдина хвилина, коли мені соромно, що я католик.
– У 2011 році мусульмани України зібралися на свій з’їзд. Було три тисячі представників, велике зібрання.
Пане Єленський, наскільки можна говорити, що іслам в Україні поширює свої позиції? Чи може бути тут підґрунтя для конфліктних ситуацій, пов’язаних з протистоянням християн і мусульман у інших країнах світу?
Невіднайдення нормальної моделі діалогу між ісламом і християнством. Це найбільший провал минулого 2011 року
– Тут є два прошарки або дві проблеми.
По-перше, іслам в Україні поширений головним чином і вирішально серед тих етносів, які традиційно його сповідували. Тобто це кримські татари. В Україні є люди, слов’яни, українці, представники інших етносів, які наверталися в іслам. Але їх зовсім небагато, принаймні не так багато, щоб говорити про це, як про тенденцію.
А по-друге, звичайно, що християнсько-мусульманське протистояння – це одна з головних пружин драми 21 століття, принаймні цього десятиліття, яке почалося. І, очевидно, воно ще триватиме. Принаймні в 20-і роки і, може, навіть більше.
Оце невіднайдення нормальної моделі діалогу між ісламом і християнством з дуже багатьох причин. Це найбільший провал минулого 2011 року. Тому що зустрічі Великої вісімки передувала зустріч релігійних лідерів. Вони виробили звернення до світу (це релігійні лідери планети!), яке є абсолютно яловим. Тобто там навіть не згадується саме слово «тероризм». При тому, що зараз, як би ми не ставилися до цього явища, переважна більшість актів терору здійснюється під знаменом ісламу.
Звичайно, ці люди, які чинять терористичні акти, акти суїциду, які залазять в автобуси з бомбами, – це погані мусульмани, можливо, дуже погані мусульмани. Є багато свідчень, що вони перекручують Коран для того, щоб обґрунтувати свої дії. Але у кожному разі проблема є. І ця хвиля терору, яка зараз існує, і яка почалася приблизно наприкінці 1970-их років, – це однозначно релігійний терор. І от те, що релігійні лідери планети не знайшли навіть формули, як це засудити, то це, звичайно, дуже прикро.
Якщо серйозно говорити про це протистояння, то воно передбачає, щоб сили сторін були співмірні. Тому місцем зіткнення, наприклад, стала в минулому році, у 2011-го, Нігерія, де сили християн і мусульман приблизно співмірні.
Але те, що відбувається в ісламському світі, то це дуже складні проблеми. Наприклад, ми бачимо те, що ісламісти, що називається, «осідлали» «Арабську весну». Це був вибух проти корупції, проти авторитарних режимів. Але, наприклад, в Єгипті, очевидно, що з цього вибуху скористалися ісламісти. При чому брати-мусульмани виявилися зовсім не самими радикальними, коли справа дійшла до виборів.
Але це знову-таки не значить, що якщо ісламський світ весь піде на вільні вибори, то обов’язково там будуть перемагати всюди ісламісти. І, по-друге, це зовсім не означає, що ця ситуація пошириться на Україну. І у кримських татар, і у кримчан-українців і росіян є досить значний досвід мирного співіснування.
– Пане Єленский, керівництво церков і керівництво держави у різний спосіб зазначали позицію, що політика не повинна напряму втручатися в релігійне життя, а церква у свою чергу не повинна долучатися до політики. У нас 2012 рік – це рік виборів. Чи зробить правильні висновки з уроків попередніх років і держава, і церква?
Постійно влада робить те, що називається «політичною корупцією» по відношенні до церков
– Ну, звичайно, будуть групи вірних, які будуть закликати голосувати за ту чи іншу партію, за тих чи інших людей. Звичайно, що політики будуть використовувати у своїх цілях церковний люд. Це все відпрацьовано, сказати б, за 20 років. Відпрацьовано у найгірший спосіб.
Наприклад, я завжди згадую, що перед виборами 2004 року чинний Президент проголосив, що він знижує ціну на електрику для релігійних громад. Він програв вибори. Його наступник знову повернув ці ціни на старий рівень, потім знову їх змінив, потім те пообіцяв, потім перед виборами 2010 року також обіцяли на газ змінити.
Тобто постійно влада робить те, що називається «політичною корупцією» по відношенні до церков. І церкви знають, що їх намагаються використати. І, знаючи, що їх намагаються використати, намагаються мати якийсь зиск з цього використання.
Наприклад, вони перед виборами починають, особливо зараз будуть мажоритарні вибори, почнуть мажоритарники мурувати церкви, почнуть до них звертатися представники релігійних громад, що тут нам баню збудуйте на церкву, тут нам підмуруйте, те то. Я думаю, що цього минути не вдасться.
Але я думаю, що найбільш відповідальні церковні ієрархи проголошують, що ми повинні голосувати не за якихось осіб, а за цінності. От ми не можемо голосувати за тих людей, які пропонують, скажімо, продовжити перебування російського флоту у Севастополі, ми не можемо голосувати за тих людей, які не хочуть скорочувати державні витрати.
В Америці в принципі існує такий порядок: ти можеш говорити, що я ніколи не буду голосувати за людину, вас закликаю, дорогі мої парафіяни, не голосувати за людину, яка може легалізувати одностатевий шлюб. Але коли ти говориш, що я закликаю за Іваненка чи за Петренка голосувати, то ти втрачаєш статус організації, яка звільнена від оподаткування, тобто ти стаєш лобістською групою.
У нас було багато прикладів, коли церковні ієрархи прямо закликали голосувати за того чи іншого персонажа. Але були випадки і цілком відповідальної позиції, коли перераховувалися цінності, які має обстоювати кандидат, і була орієнтація, що може робити вірний УПЦ (КП) чи УГКЦ, за кого він може голосувати і за кого голосувати йому не треба. Я маю на увазі за ті позиції, які він вибирає.
ну і правильно що фанатів не пускають. мирному поліцейському народові спати спокійніше буде.
п.с. якби мяч був з піском а не з повітрям — гра цікавіша була б.
Вспомните погром на Тверской в Москве в 2002 г.
Тогда во время чемпионата мира по футболу, проходившему в Японии, сборная “Россионии” кому-то проиграла (кто сейчас в состоянии вспомнить без подсказки повод для той «бузы»?) . Но в предвкушении ещё только ожидавшейся победы сборной Россионии (для которой вообще-то не было никаких предпосылок) московские власти установили мониторы на главной улице столицы и призывали людей смотреть прямую трансляцию матча на этих мониторах. Проигрыш россионской сборной вызвал в собравшейся толпе как бы цивилизованных “людей”, одуревших от жары, пива и созерцания «футболизма», озлобление на весь мир, которое они и выплеснули в окружающую среду. Незначительные по численности наряды милиции, своевременно подкрепления не вызвали, и были изгнаны с улицы. В результате к тому моменту, как ОМОН восстановил спокойствие, был убит один школьник, множество людей были избиты, сожжено несколько машин, разбиты витрины и поломано ещё много чего по мелочи…
И каждая “высокоцивилизованная” страна может вспомнить не один случай, когда футбольные страсти вне зависимости от победы или поражения чьей-то любимой команды выливались в массовые драки болельщиков и погромы, в ходе которых толпа крушила всё, что попадалось ей на пути, а её представители по своему поведению имели мало чего общего с людьми. Однако причина не в футболе.
Для того, чтобы погром начался, требуется всего два фактора:
толпа человекообразных скотов, которым нечем заняться (т.е. у которых нет смысла в жизни, кроме получения удовольствий физиологического или психоэмоционального характера по нравам каждого из них), но у которых есть переизбыток энергии;
и какой-нибудь повод, который может «завести» толпу.
Фанаты — это душа футбола. Нет, я не говорю о тех терпилах, которые прыгают на ППС, а получая потом от брекута, льют сопли и бегают с заявами по прокуратурам. Я имею ввиду тех, настоящих бойцов. Вам просто не понять той атмосферы, которая царит, когда на поле за городом сходятся две толпы 100 на 100! Поймут, разве что те, кто в 70-х, 80-х ходил “район на район”. И я рад, что будет у нас “Евро”, когда наши терпни, называющие себя “ультрас”, увидят настоящих фанатов, например, “манчестера” — которым насрать на политику, которые не светят свои лица перед журналистами, а для которых главное — футбол и победа любимой команды! Полицейские запреты ничего не дадут, потму что настоящий фанат не любит светить лицо. И, надеюсь, удастся увидеть, как правильные фанаты намнут рыла нашим терпням!
Вроде пишешь складно, но причем здесь”а для которых главное — футбол и победа любимой команды!” Что, от того что ты, или тебе набьют морду, это как то повлияет на счет матча? Резвись,,, пока молодой, но и на твой хребеет найдется арматура, не сомневайся.
Малыш, запомни: в нашей гребаной стране есть два вида фанатов: 1. это гоблины, которые выпячивают свои рыла во всяких ток-шоу и рассказывают журналистам какие они суровые тру-фаны и которые пускают сопли и за руку с мамой идут писать заявы, как только получат от беркутов. Средний возраст — 16 лет 2. это настоящие фаны, которые никогда не станут терпнями. Я из таких и когда мы собираемся на краю города, то ни у кого нет в руках ни палок, ни арматур, а если кто-то что-то такое возьмет, то его зачмырят свои и ему не останется ничего, как присоединятся к ультрасам, которые рассказывают СМИ, как героически они переносили издевательства, когда менты в райотделах заставляли их мыть пол в параше. Такой тебе мой ответ.
Запомнил, спасибо за ответ, очень убедило…