«Братки-колектори» мають бути поза законом

Схоже, ця влада взялася за народ жорстко і системно. Для отримання покірної маси їй не завжди підходять правоохоронні та фіскальні органи і слухняні суди. Тому часто використовуються напівзаконні, а той зовсім незаконні структури. Одна з працівниць районного управління Пенсійного фонду на моє припущення, що надмірний податковий та пенсійний тягар змусить більшість підприємців піти у «тінь», відповіла буквально наступне: «Вас із «тіні» дістануть «братки». І тим самим дуже відверто зазначила, хто стоїть на варті цього режиму.

Останнім часом, у зв’язку з економічною кризою та різким падінням рівня життя, з’явилося дуже багато так званих колекторських фірм, які допомагають вибивати борги. Все це нагадує буремні дев’яності, тільки сучасні здирники не прикладають праску до грудей. Про діяльність колекторів писалося багато, але більшість інформації стосувалося тих, які стоять на службі у банків. Як зазначалося багатьма авторами, головним прийомом колекторів є погроза розповсюдити інформацію про боржника іншим банкам. Тому з ними можна боротися застосувавши ст.60 Закону України «Про банки та банківську діяльність» , де говориться про банківську таємницю, та ст. 232 КК України, яка передбачає настання кримінальної відповідальності за поширення цієї таємниці.

У свою чергу, я не закликаю боржників не віддавати банківських боргів, однак все має бути по закону. Крім того, самі банкіри не повинні поводитися так жорстко до своїх клієнтів. Їм слід пам’ятати притчу про немилосердного кредитора, якому перед тим простили чималий борг. Адже вони самі буквально недавно не понесли відповідальності за свою недолугу кредитну політику. Натомість отримали суттєву допомогу від держави з бюджетних коштів під час так званої рекапіталізації. Тобто, фактично отримали кошти з нашої кишені.

Але я зараз не про банки. Далеко не всі колекторські компанії обслуговують фінансові установи. Наприклад, дуже багатьох киян буквально дістали колектори, які співпрацюють з відомим монополістом у сфері телекомунікаційних послуг — компанією «Кабель-Воля». Якщо в справі з банками є дуже велика частина вини з боку самих клієнтів, то тут «боржниками» часто стають через те, що ця компанія нав’язує типові договори, які передбачають максимум відповідальності клієнта й мінімум – надавача послуг. Люди хочуть мати багато телевізійних каналів та користуватися Інтернетом, і тому підписують подібні договори майже не читаючи. А даремно.

Дуже часто клієнти, незадоволені якістю або ціною послуг, розривають угоди в односторонньому порядку і в дуже оригінальний спосіб – вони просто перестають платити й користуватися даними послугами. В принципі, Цивільний кодекс передбачає усне розірвання угоди, але це можливе лише за умови порядності твого контрагента. Тобто, не у випадку з «Кабель-волею», яка знає, що клієнт не користується її послугами, але продовжує без докорів сумління нараховувати абонентську плату. А потім десь через рік їй телефонують колектори й вимагають заплатити чималу суму. На всі претензії від клієнта, мовляв я ніяких послуг від вас не отримував, відповідь одна: «Читайте договір!»

В принципі, не можна бути застрахованим від претензій надавачів послуг навіть у випадку, коли договір розірваний за всіма правилами. Свого часу я дуже багато намучився з однією компанією, що надавала мені послуги мобільного зв’язку СDMA. Я не знаю, який там у них стався збій, але через два роки я дізнався, що винен їм абонентську плату за два наступні місяці після розірвання угоди. Оскільки вони не могли довести, що я користувався послугами зв’язку в цей період, суперечка могла б бути успішно похована у зв’язку з закінченням терміну позовної давності. Однак мій «борг», якому вже шість років (цілих два терміни позовної давності), викупила колекторська компанія, яка називає себе то «Кредит-капітал», то «Прімо-колект» (офіс обох компаній знаходиться у Львові за однією адресою). З тих пір я отримую колосальне задоволення від спілкування з ними.

Колекторів не треба боятися. Свого часу прокуратура міста Києва опротестувала розпорядження КМДА № 1804 від 31 грудня 2008 року «Про механізм співпраці з житлово-експлуатаційними організаціями та споживачами з питань погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги» та № 160 від 12 лютого 2009 року «Про заходи, спрямовані на покращення ситуації зі сплатою за житлово-комунальні послуги». Цими розпорядженнями, крім інших заходів, спрямованих на забезпечення своєчасної оплати та погашення заборгованості населення за спожиті житлово-комунальні послуги, КМДА допускала залучення до її стягнення на конкурсній основі … колекторських компаній.

Отже, судячи з реакції прокуратури, діяльність колекторів незаконна. Тому боротися з такими компаніями можна й потрібно. За законом, вимагати сплату боргу мають право лише судові виконавці й тільки після рішення суду. Однак, так звані «кредитори» не мають часу й бажання займатися судовою тяганиною, тож вдаються до послуг сумнівних колекторських компаній, які влаштовують «боржнику» справжній моральний терор. Хоча, за великим рахунком, всі їхні зовні страшні дії розраховані на наївних людей, які навіть не здогадуються, що закон на їхньому боці.

«Психічна атака» з боку «Прімо-колект» («Кредит-капітал») виглядала приблизно так. Спочатку приходили листи, де повідомлялося, що дана компанія викупила мій «борг» у надавача послуг, з яким я уклав угоду, і тепер право вимоги боргу належить їй. Мені пропонували не створювати собі проблем і заплатити борг. Потім перед Новим роком мені звістили «радісну новину», що мені простили борг, варто лише заплатити на п’ятдесят гривень дешевше. Далі почали приходити листи з погрозами подати до суду. Крім того, погрожували внести в чорний список боржників, накласти арешт на майно, заборонити виїхати за кордон, малювали кайданки та цитували статті ЦКУ і ККУ. Потім прислали ще декілька «останніх китайських» «досудових попереджень». При цьому усно представники колекторської компанії вдавалися до відвертої брехні, заявляючи, що термін позовної давності поновлюється при передачі права вимоги боргу.

Слід зауважити, що дуже часто така нахабна тактика спрацьовує. На багатьох слова про «досудове попередження», суд, судові витрати, арешт майна та інше подібне справляє таке враження, що людина просто не помічає в тексті одного слова — «якщо». «Прімо-колект» (чи то «Кредит-капітал») теж свого добився – вони так дістали мене, що я написав заяву до Генпрокуратури з вимогою порушити проти колекторів кримінальну справу за ст. 355 КК України, що передбачає відповідальність за незаконне примушення до виконання цивільно-правових зобов’язань. В принципі, склад злочину є, якщо це примушення супроводжується погрозами та насильством. І тут уже справа правоохоронних органів вирішувати, чи були в листах колекторської компанії погрози.

Як я того й очікував, Франківське РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області, куди була передана моя заява, складу злочину не побачило. Більше того, у мене склалося враження, що начальник РВ В. Горський писав відповідь під диктовку колекторів. У листі було багато посилань на статут компанії й дуже мало на чинне законодавство, мене безапеляційно називали «боржником» (цікаво, чи чув начальник РВ щось про презумпцію невинуватості?). Тим не менше, про колекторів я на деякий час забув. Потім вони почали зрідка надзвонювати, і я дуже радісно з ними спілкуюся, поки вони самі не кидають від злості слухавку. Однак, листи слати перестали. Мабуть, бояться давати мені в руки чергові речові докази.

Остання наша розмова закінчилася на «оптимістичній ноті» — нервовий голос на тому кінці дроту заявив, що як тільки сума «боргу» стане значною (мабуть, за рахунок телефонних дзвінків), вони неодмінно подадуть до суду і я за все заплачу. Але я твердо впевнений, що вони не лише не подадуть до суду, але й навіть, якщо його виграють, не матимуть права вимагати з мене сплату боргу. Повторюю, на це мають право лише судові виконавці. Інакше дії колекторів можуть підпасти вже під статтю 189 КК України «Вимагання». До цього слід додати, що спричинення морального страждання через неодноразові спроби морального тиску з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, можуть підпадати під статтю 127 Кримінального кодексу України «Катування».

Звичайно, дії колекторів не такі явні, як, скажімо, у рекетирів, і визначення ознак злочину повністю знаходиться в руках правоохоронців. Поки що вони їх не знаходять, хоча опосередковано підтверджують незаконність колекторської діяльності. Але, як сказав один мій знайомий, «Закон лише тоді стає законом, коли його приймає суспільство». Тож, якщо усі потерпілі від колекторських компаній (а їх немало!) не полінуються належним чином задокументувати дії колекторів і подати на них заяву до правоохоронних органів, влада буде змушена боротися з цим незаконним явищем. А поки цього не сталося, воно досі залишається однією із складових системи пригнічення.

Олег Кубах, для “ОРД”