Дефекти «префекта»

Мій колишній колега, який тепер працює заступником одного з головних управлінь Київської міської державної адміністрації, на моє запитання «Чи будуть в листопаді перевибори міського голови?», відповів прямо: «А навіщо взагалі проводити вибори? Віддавати Київ Кличкові, який зовсім не розуміється в міському господарстві? Нас і так все влаштовує. Нехай буде Попов – він господарник, професіонал».

Щось подібне ми вже чули від Миколи Азарова, коли він під час чергової «показухи» з приводу завершення чергового довгобуду, сказав, що вибори киянам не потрібні, адже діючий глава КМДА кращий за вибраного киянами Черновецького. Цим самим киянам ніби клацнули пальчиком по носі. Мовляв, не можете обирати адекватних, то ми вам тоді призначимо. Таким чином, Микола Янович вніс і свою лепту в легенду «Попова-господарника». Такого собі аполітичного «пілота від штурвала», «ломового коняки», який мовчки тягне на собі столичне господарство.

Як це не прикро, але до міфу Попова-повноправного керівника Києва доклали руку й непрофесійні журналісти, які вперто називають його «мером». Можливо, в цій жахливій помилці немає спеціального політичного умислу. Хочеться вірити, що журналістам просто ліньки вживати словосполучення «глава КМДА», бо «мер» — набагато коротше. Однак, у тій же Європі голів міст називають не лише цим словом. Як цілком справедливо запитував колись екс-депутат Київради, викладач «Могилянки» Ігор Лосів: «А чому саме «мер»? Чому не «пер» чи «сеньйор»?

Але якби би їх там не називали, всі ці «мери», «пери» та «сеньйори» — посади виборні. Їх обирають або прямим голосуванням, або з числа депутатів міської ради. А тих, кого призначає глава держави, прийнято називати «префектами». При цьому у них є дуже вузькі та специфічні функції, які обмежуються лише слідкуванням за дотриманням чинного законодавства чи кураторством місцевими правоохоронними органами.

Отже, наш Олександр Попов, скоріше «префект», хоча має найширші повноваження й, при цьому, займає цю посаду незаконно. Справа в тому, що в нову редакцію статті 7 Закону України «Про столицю України – місто-герой Київ» законодавці внесли норму, яка дозволяє Президентові призначати головою КМДА будь-яку особу. Але тут же є посилання на офіційне тлумачення Конституційного Суду № 21-рп/2003 від 25.12.2003, де говориться, що керівником КМДА має призначатися виключно обраний народом Київський міський голова.

Ось тут би й самий час згадати про повну не легітимність «мера», оскільки він сам дав чудову нагоду для цього. Днями він одним необережним рухом розвіяв міф про свою «господарність» та «аполітичність». Його пропозицію чи, скоріше, проект розпорядження КМДА про обмеження доступу мітингувальникам та пікетникам стометровою зоною навколо адміністративних будинків було озвучено якраз на фоні протестів позбавлених пільг «афганців» та чорнобильців. І це виглядає, як глибокий політичний прогин перед тим, хто його призначив, слухняним виконанням політичного замовлення. Адекватною відповіддю на подібні плани має бути не лише запитання в розрізі «Що вище – Конституція чи розпорядження глави КМДА?». Уже давно пора поставити гостро інше питання: «А хто взагалі цей Попов, і на яких підставах він керує містом?»

Сам «префект» говорить, що обмеження місця для протесту – це лише пропозиція. І взагалі він по своїй природі – демократ. Але яке має відношення до демократії, яка передбачає безумовне виконання законів та рівність усіх перед ними, людина, призначена на посаду всупереч Конституції? Чи пан Попов вважає себе демократом лише тому, що киянам масово надходять СМС із закликом долучитися до розробки стратегії міста Києва? Багато хто із задоволенням долучився б, однак стратегії поки що немає. Є лише посилання на сайт, де висить красива заставка під однойменною назвою. Мабуть, її розробники спочатку хочуть почути думку киян, а потім із хаотичних побажань зліпити щось цілісне й ефективне…

Подібний управлінський хаос відчувається у всьому. Багато хто захоплюється масштабними реконструкціями доріг, будівництвом мостів та розв’язок. Однак, щоб так витрачати сотні дотаційних мільйонів, які надходять із державної скарбниці, багато розуму не треба. Реконструкції доріг відбуваються одночасно в десятках місць, що створює додаткові пробки та незручності, хоча було б логічніше почергово зосереджувати зусилля на одній-двох ключових магістралях. Але так, мабуть, важче проконтролювати, скільки було реально витрачено грошей і наскільки ефективно вони вкладені.

В результаті здаються не закінчені об’єкти, а якісь напівфабрикати. Я вже збився з рахунку, скільки разів Прем’єр-міністр «відкривав» Дарницький міст. Спочатку він експлуатувався лише в одному напрямку. Потім почав функціонувати в обидва. Ще пізніше добудували якийсь з’їзд, потім – виїзд. І кожного разу Микола Янович «перерізав стрічку». Два рази відривав нові станції метро на гілці в сторону Теремків і Віктор Янукович. Фанфари відгриміли, а Голосіївську площу реконструюють і досі. При цьому завершення будівництва, як у старі радянські часи, стараються підігнати під якусь дату. Поспішали здати нову розв’язку в районі метро «Дніпро» до Дня незалежності. 23 серпня, на день пізніше запланованого, Микола Азаров таки знову «перерізав стрічку», а автомобілісти ще тиждень стрибали по ямах, бо будівельники не встигли покласти ще один шар асфальту. Благоустрій території триває…

Можливо, керівникам держави подобається, що їх ганяють по декілька разів на відкриття тих самих недобудов. Однак, кияни все бачать, все розуміють і тому рейтинг «префекта» застиг на непристойно низькому рівні. Не додають балів і недолугі потуги вказати киянам, де можна ходити, а де ні. Звичайно, в такій ситуації влада намагатиметься відтягнути вибори мера якомога далі, все більше примножуючи управлінський хаос та беззаконня.

Олег Кубах, для “ОРД”