Про ще одну цікаву самоорганізаційну спільноту я вперше довідався від Омеляновича – мого давнього знайомого фермера. Вперше перетнулись ми з ним років із 6 тому. Він підхопив мене на трасі, їдучи на Харків.
В салоні «Ниви» сидів ще один пенсійного віку чолов’яга, котрий, як я незабаром з’ясував ще донедавна керував ВОХР-ою району. Усю дорогу до Харкова екс-охоронець похвалявся своїми подвигами на ниві охорони різноманітних об’єктів, на сам кінець резюмувавши, мовляв, за його керівництва жодна миша непоміченою не пробігала. На що Омелянович весело зауважив:
-
Ми тебе, аби схотіли, один дідько б обдурили
-
Ну, так тож ви -, хоч і з певною гіркотою, але поважливе буркнув на прощання пенсіонер.
Мене відразу ж зацікавило, про кого саме велось під отими самими якось утаємничено означеними займенниками «ми» і «ви». Але на моє питання з цього приводу фермер лише стисло мовив: «Та, так, просто люди.»
І попри те, що як з’ясувалось, фермер давно і чудово знав моїх дружину із тещею, попри те, що наше знайомство розвинулось і через низку навзаємних послуг незабаром стало до певної міри довірливим, попри те що через певний час через Омеляновича я познайомився із багатьма його колегами та друзями, трохи більше про згадану спільноту я дізнався лише років через п’ять.
Якось взимку до мене завітала досить колоритна трійця: двійко шафоподібних суб’єктів із ротвейлерівськими пиками, на котрих читались суцільні інстинкти та товстенький панок із повадками опера у відставці та залишками хоч якоїсь розумової субстанції в очах.
З’ясувалось, панок, який відрекомендувався начальником СБ чи то Приват-, чи то Правексбанку у супроводі судового виконавця та представника міліції (двійко ротвейлерів) завітали до мене із судовою постановою, аби накласти арешт на моє майно, бо я, виявляється, злісний неплатник 20-тисячного кредиту.
Дуже втішений такою увагою, і аби уточнити, чи не помилились візитери прізвищем та адресою я попрохав у них судову постанову та посвідчення уповноважених осіб. Панок, помахавши якимось папірцем і зачитавши з нього моє прізвище та адресу, запропонував і мені ознайомитися із цим документом – посвідчень пред’являти ніхто не поспішав.
Я причинив хвіртку, але замість папірця в щілині опинився мешт екс-опера. Ззаду на нього, намагаючись розвинути успіх, навалились шафоподібні. Я спробував підперти хвіртку спиною, та ще б трохи і акт агресії на суверенну територію мого подвір’я завершився моєю поразкою.
Але тут з прогулянки заразом із Дашкою городами повернулась дружина. І Дашка, ця наша улюблена дівчинка кавказької національності довела недаремність вкладених в неї коров’ячих тельбухів, кисляка, яєць та іншої добірної собачої їжі, а головне часу витраченого на вишкіл.
Мить і мешт агресора опинився у неї в зубах, а сам панок заволав, як недорізаний півень.
Зрозуміло, що на ґвалт вигулькнули сусіди: хто чим займався із тим і підтяглися. Хтось кидав сніг – надійшов з лопатою, хтось рубав дрова – із сокирою, хтось катав тісто – із качалкою, а хтось із тракторцем порався – із монтувальницею …
Дружина надбігла із класичним дрючком. Ще хвилька і за авто трійці лише сніг закурів. Нам же залишилось лише дивуватися: що то було за НЛО, а Дашці дісталась в якості трофея нова іграшка – мешт панка.
Для поселян цей інцидент став не лише приводом для теревень, але й підтвердженням справедливості народної мудрості про гуртове биття батька. Дружина зайвий раз почубила мене, бо свято переконана, аби в статтях та іншому спілкуванні зі світом я був більш виваженим нічого б подібного не трапилось. Я ж був трохи іншої думки…
По-перше, кредит нашої виваженості і толерантності вичерпується.
По-друге, сама ця історія стала практичним підтвердженням тези, котра чим далі тим наполегливіше побутує в народі: проти їхнього державно-бандитського свавілля ефективно можна протидіяти лише організованими силовими методами.
По-третє, одним із найвигідніших капіталовкладень, за теперішніх умов, стає облаштування індивідуальної безпеки кожного пересічного громадянина включно із родиною.
І я свято переконаний, що цей процес зміцненням парканів, воріт, дверей, встановленням сигналізації, придбанням цуциків бійцівських порід чи навіть зброї в середовищі народонаселення не обмежиться.
По-четверте, індивідуальна безпека кожного може бути ефективною лише в одній із самоорганізаційних форм самозахисту населення, котрі , в свою чергу, рано чи пізно мусять трансформуватися в єдине чи декілька потужних організаційних утворень загальнодержавного масштабу.
Що це мусить бути за організація, на яких засадах і як скоро вона може сформуватися, які цілі перед собою поставить, якими методами діятиме, хто саме стане її рушійною силою… про це окремого разу.
А поки що продовжу про оті самі самоорганізаційні форми самозахисту
Описуючи рейдерську атаку на моє подвір’я, зовсім забув сказати: ні я жодного разу в житті, ні переважна більшість моєї рідні ніколи не вдавались до такої банківської послуги, як кредит.
Про рідню я не даремно. Наша родина досить чисельна і, попри розкиданість майже всією Східною Україною, надзвичайно дружна, будуючи стосунки поміж собою на максимальній довірі одне до одного. І коли в когось виникає нагальна потреба в серйозному капіталовкладенні (придбання квартири, авто, започаткування власного бізнесу, відправка талановитої дитинки на навчання за кордон) рідня скидається і проблема вирішується.
Мені зауважать, багато хто так робить. Еге ж. А чи хто-небудь замислювався над тим, що така форма фінансових стосунків є нічим іншим, як такою собі примітивною кредитною спілкою родинного типу?
А що таке кредитна спілка? Правильно, – одна із форм самоорганізації. Зробивши це відкриття і трохи віддихавшись від ворожого нападу, я зробив те, чого не робив вже декілька років – хильнув склянку горілки, і подався ділитися своїми умовисновками із Омеляновичем та його дядьками – отими самими «добрими людьми».
Дядьки, а це певне коло місцевих фермерів, сільських підприємців і просто авторитетних в своїй місцевості людей , теж потихеньку кружляли горілку (якраз був Йордан)), ганяли кулі в більярдній, різались по-маленькій в дебчик і вели неквапні розмови.
До речі, про політику майже ні слова – остогидло.
Дядьки вислухали мене і ретельно із суто селянською прискіпливістю прокоментували мої умовиводи.
Кредитна спілка? Так вони вже давно в таку неформалізовану об’єднані. Кого попадя вони в своє коло не допускають, стосунки поміж собою будують на довірі і взаємодопомозі, як в скруті, так і в реалізації проектів розвитку.
Сьогодні скрута і вони обговорювали, хто, кому і чим може навзаєм допомогти напередодні посівної, чи хто, кому, що і на яких умовах може запозичити.
При цьому і згадки про державу чи банки не лунало. І папірці ніякі не підписувались, бо дане в цьому колі слово таке ж надійне, як колись у купців.
Згадували, як років зо три тому допомогли в складчину одному із них придбати “Катерпілера”. Але, то був максимум, на що вони спромоглись. Бо, без держави далі зась, а з нашою так і взагалі гаплик. А тому, правильно, щось із цією державою треба робити. Бо кредит довіри до влади вичерпано, а значить вичерпано і кредит їхньої толерантності і виваженості.
Що стосується індивідуальної безпеки, так вони вже давно живуть по англійському покону: мій дім – моя фортеця і, до речі, всі як один члени мисливського товариства.
А стосовно колективного самозахисту, то тут теж все відпрацьовано. При наявності стільникового зв’язку і автівок у кожного, мобільно прийти на допомогу котромусь із колег в разі рейдерського наїзду чи якихось інших агресивних проявів зовнішнього світу, як два пальця об асфальт.
Так що із самоорганізацією в цьому сенсі у дядьків все гаразд. Що стосується більш глобальної організаційної форми, будемо відвертими – вже не стільки самозахисту, а повалення цієї влади заразом із усією сутньою панівною верствою, то тут у дядьків мається один пунктик – потрібен лідер. Думка про те, що новий лідер може з’явитися в самому процесі їх поки чомусь не гріє.
Але їх гріє інше – це відчуття самоповаги, яке ґрунтується на певній життєвій незалежності, котрої вони досягли тяжкими, можливо і не завжди праведними, трудами, ставши господарями такої-сякої, в тому числі і земельної, власності.
І за збереження останньої, а значить і свого статусу поважних людей, вони перегризуть горлянку будь-кому, хто на них зазіхатиме.
В який спосіб? Ну, це вже зовсім інша історія…
Закінчення буде…
Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська обл., с. Губарівка, Товариство «Малого Кола»
Махвія-1 ( Уривки нарисів сучасного українського самозахисту )
9 ответов
Нужен не столько лидер, сколько План ! 24 августа в Киеве у оппозиции НЕ было Плана и, поэтому, Праздник получился смазанным ! Пора уже КОДу открыть свой сайт, дать телефоны и принимать предложения Граждан Украины !
Одна голова хорошо, а сто тысяч — лучше ! Кроме того, это позволит создать единую площадку обмена мнениями и координации для ВСЕХ СВОБОДНЫХ УКРАИНЦЕВ !!!
Статейка так себе. Не пойму самовосхваления автора, наверное этот человек считает себя правым на 100%… А посмотрим на эту ситуацию с иной стороны. Государственный исполнитель получив для исполнения решение суда, на вполне законных основаниях, вместе с представителем взыскателя и сотрудником милиции выехали по месту жительства должника производить “виконавчі дії”. Я понимаю, что автор статьи никаких кредитов не брал, но об этом было известно только ему… Нужно было спокойно поговорить с госисполнителем и объяснить ему ситуацию, скорее всего автор статьи стал жертвой мошенников работающих в этой кредитной установе. Скорее всего менеджер отвечающий за оформление кредитов, имея каким-то образом на руках паспорт и ИН автора статьи, заключили от его имени кредитный договор. Далее, поскольку договор откровенно “левый” по нему естественно никаких проплат не происходит, поэтому юристы предприятия обращаются в суд о взыскании долга. При этом работники кредитной установы, которые обратились в суд могут не знать о том, что договор “левый”. Получив решение суда они предъявили его к исполнению и дальше мы имеем ту ситуацию которая произошла. Автору нужно было внимательно ознакомиться с документами, а потом обратиться к прокурору с заявлением о возбуждении уголовного дела по факту “левого” кредитного дела. Ознакомиться с решением суда (скорее всего заочным) о взыскании с него долга и написать заявление в суд о пересмотре заочного решения. Но все это только в том случае, если автор действительно не брал кредит. А если наоборот… и автор был бы реальным должником (как его и воспринимали участники исполнительного производства). Удивительно читать как автор смакует что натравил собаку на должностное лицо, которое находилось при исполнении, как его деревенские соседи бежали с топорами и лотапами. Да это просто ваше счастье что они уехали невридимые. А если бы вы котого из них покалечили или убили вот тогда бы я посмотрел на вашу смелость, как бы вы ныли с размазанными соплями в кабинете следователя. Я больше чем уверен, что конфликт спровоцировал сам хозяин домовладения (видимо от негодования), и вместо того, чтобы разобраться в ситуации вместе с женой стали вести себя как истерички и спровоцировали конфликт. Описанные в статье события не имеют ничего общего с теми политическими процессами которые происходят сейчас в стране, поскольку при любой власти будет исполнительная служба, которая будет исполнять решения судов и выворачивать долг с должника (даже если ему и не хочется отдавать долг).
P.S.То что односельчане прогнали сотрудников не решит проблеммы, просто в следующий раз они вернутся уже в другом составе и будут действовать несколько иначе.
Автор — больше не пиши. Не дано.
Аватар, согласен с каждым словом, по ходу чтения возникли те же мысли.
В несомненный плюс автору хотел бы занести хороший слог повествования (в отличии от многих здешних ”писак”).
Флойд, Аватар: + 100%.
Колхозник туп как пробка… жаль, что психику собаки калечит дебил хозяин… АВАТАР (не путать с автор) прав на все 100. Сам сто раз с таким сталкивался и при нормальном разговоре все вопросы решаются без наложений ареста на имущество должника и принудительных приводов. Хотя если отправить эту статью в газету “Село и люды” то никто не обратил бы внимания на неадекватность поступков должника…
З недавнього часу, “бригада” отримала наказ “мочити” Семиволоса на всіх ресурсах, цей факт є абсолютно очевидним, варто лише пробігтись оком по мережі.
Мені особисто напевно б лестила така підвищена увага з боку певних «зацікавлених структур», але…
Але трохи прикро, адже з іншого боку, така примітивна та убога з дозволу сказати “риторика” на такому низькому рівні, до певної міри, може сприйматись як прояв певної неповаги до опонента з боку так званих «зацікавлених структур». Хіба, якщо зважити на те, що з «кваліфікованими» тролями зараз має місце суттєва «напряженка», то цим убогим можна навіть дещо поспівчувати, адже «не для себя, для барыг стараются, за долю малую».
Полковнику +100500, тролям — убитися об стіну і не мучитись, автору — респект. Так тримати.
Полностью согласен с АВАТАРОМ, если кредит не брал — милости просим к нам с заявлением. Сам такие дела возбуждал в отношении работников банка (Надра) 364, 366, в процессе расследования такой человек признается потерпевшим, заявляет иск о признании договора недействительным (приюдициальное значение приговора) и никому никто не платит (кроме работников банка — они то как раз и оказываются должниками по кредиту). А вот если кредит брал и не погасил то все описанное в статье — жалкий неграмотный бред — исполнителям и не надо обычно приезжать и опизывать имушество, все данные можно получить из органов регистрации (БТИ, ГАИ, УЗР, Технадзор и т.д.) им жеи направить постановление об оресте имущества, а потом на торги и никакие собаки не помогут — при реальном нападении собаки на сотрудника милиции или ГИС ее просто застрелят! Поставте себя на место кридетора, когда мнесто оплаты должники спускают собак? статья типичный популизм!