«Щурячий король» як технологія

Останнім часом я помітив, що слова мораль та моральність стають все менш вживаним як в побуті, так і в загальному масиві інформаційних потоків. Із нашого життя-буття мораль зникає не лише як явище, але й як означення певного типу поведінки.

Навіть за комуністів бути моральним, дотримуватися в житті певних чеснот (бути порядним, чесним, гідним, добрим, уважним до старших і слабших, тощо) вчили з перших класів школи. Існували відповідні кодекси : совєтських человєков, комуністів, комсомольців, піонерів.

Інша справа, що оте навчання чи постулати згаданих кодексів мало відповідали реаліям повсякденного життя, але певне щеплення добропорядності все ж таки відбувалось.

Сьогодні в Україні навіть чогось подібного не спостерігається. Та й де цьому вчитися?

В родинах?. Більшість із котрих живе якщо не за принципом «Не вкрадеш – не проживеш», то як мінімум керується трендом «Не обдуриш – не поїси».

В школах? Цих складових корумпованої і брехливої інституції на ім’я Міносвіти. Там навчать хіба, як грошики шабаювать.

А за умови надзвичайного браку моральних авторитетів в Україні, не дивно що ми живемо за принципом людина – людині вовк, а точніше «щурячий король»…

До речі із цим феноменом я познайомився давненько. Ще взимку далекого 1982 р. Малокурильську сейсмостанцію ( де я тоді працював на марсиансько-далекому острові Шикотан), заполонили щурі. З чим було пов’язане те нашестя невідомо, але з ним боролись як могли.

Щурів труїли, випалювали, заливаючи нори бензином і підпалюючи потім їх, ставили щуроловки. Усі родини працівників сейсмостанції обзавелись котами…

Ефект був нульовий.

Тоді ми вирішили провести експеримент. Попередньо позатикавши усі дірки та щілини, ми запустили до так званої ленінської кімнати здоровезного щура в парі із ще більш здоровезним котом. Зачинили щільно двері і почали чекати.

Подивитися на результат збіглась вся сейсмостанція, а він був приголомшливий. Коли ми відкрили двері, то побачили таку картину: переляканий кіт, певно, видершись шторою, сидів під стелею на багеті і дико нявчав, а внизу бігав розлючений щур.

І тоді наш сторож, в минулому боцман Колянич виніс вердикт: «Треба натаскати щурячого короля. Цей якраз годящий екземпляр, спіймайте його» -, розпорядився екс-боцман.

Пійманого щура кинули до залізної бочки, туди ж, за розпорядженням Колянича, покидали декілька дохлих щурів та підранків, що потрапили до щуроловок.

Бочку прикрили кришкою і почали чекати. Заглядаючи час від часу до бочки ми стали помічати, що щурів в діжці із кожним днем стає все менше. Так тривало до тих пір, допоки в бочці не залишився один-єдиний щур – отой самий екземпляр.

Після цього Колянич розпорядився випустити щурячого короля – а саме його на виході ми і отримали – на волю. При цьому він спрогнозував, що незабаром щурі із сейсмостанції зникнуть.

Хтось запитав у сторожа, чи бува той король не передушить усіх щурів? На що Колянич відповів: «Щурі через деякий час підуть геть, бо жити із щуроїдом в одній компанії не будуть».

Так воно і трапилось…

Згадати цю історію мене спонукав один знайомий політтехнолог, котрий оцінюючи стан справ, який нині склався в Україні взагалі, а в суспільно-моральному аспекті, зокрема, зауважив, що така ситуація виникла через застосування в ряду інших технологій – технології «щурячий король».

Я зацікавився, що ж то за технологія така. І дещицю з’ясував. Сенс же цієї технології для початку краще за все можна пояснити на прикладі тих таки ж щурів.

Частина перша: Щурі

Однією із головних особливостей щурів є надзвичайна їхня живучість. Така здатність до виживання цих тварин в першу чергу пояснюється їх високою соціальністю.

Щуряча спільнота поводиться як єдиний організм, бо таким себе відчувають, а, можливо, і усвідомлюють. Вони гуртом промишляють в пошуках здобичі, здатні до взаємодопомоги, мають певну систему колективного захисту і навіть, по можливості, забирають із собою поранених. У щурів спостерігається швидкий обмін інформацією та попередження про небезпеку.

І такі дії не ґрунтуються на особистій вигоді. Така поведінка, а особливо захисний механізм мають моральну основу.

Згаданий на початку метод боротьби із щурами ґрунтується на руйнуванні системи захисту. А позаяк сам захист має в основі моральність, то і сама метода спрямована на знищення моральності.

Втім, моральність усім відразу зламати важко, а от одинаку можна. Процес відбувається поступово. Спочатку створюються умови, за котрих найголовнішого значення набуває не моральність, а примітивний раціоналізм.

Найважливіше, треба змусити щура порушити моральне табу.

Робити це можна більш витончено, ніж я вже описував. Тривалий час найбільшого щура морять голодом. Потім забивають ще якогось щура і кидають тушку першому. Трохи поміркувавши, щур жере труп одноплемінника.

Це вже не собрат, це їжа – підказує логіка раціоналізму. Виживати ж якось треба, а значить треба їсти.

Іншого разу ступінь аморальності підвищується. Щуру-канібалу кидають заледве живого підранка. Логіка раціоналізму знову підказує: мені треба вижити, а він все рівно помре. І щур знову жере, але тепер практично живого собі подібного .

Потому канібалу пропонують слабке щуреня – живу і здорову їжу. І знову вмикається алгоритм логіки раціоналізму: жерти нічого, не гинути ж обом, нехай виживе найсильніший. І канібал виживає.

Слід зауважити, на кожному наступному етапі на прийняття рішення у щура йде все менше часу. А от аморальність кожного разу зростає. А кінцево щур і взагалі припиняє розмірковувати – він просто жере, бо сприймає одноплемінників виключно як їжу.

Відтепер, як тільки-но до щурячого короля в клітку запускають нового щура – він його вбиває і жере. Тобто, від моменту, коли щур припиняє розмірковувати, жерти чи ні, його моральність буде зламана.

Ну, а вже готового до дії аморального щурячого короля відпускають до спільноти, звідки він був запозичений. Але, за великим рахунком, ця істота вже не щур, бо в своїх діях керується не щурячою моральністю, а виключно логікою раціонального егоїзму.

Втім, одноплемінники цю істоту сприймають за свого і довіряють їй. Дуже швидко щурячий король доходить думки: навіщо десь шукати їжу, коли навкруги її повно, свіжої і теплої. А найоптимальніший варіант пожирати одноплемінників таємно, а не нападаючи відкрито.

З часом, коли щуряча спільнота починає розуміти, що в їх середовищі появився перевертень, зграя йде геть із цього місця. Йдуть усі – до жодної.

Складається враження, що гризуни бояться інфікуватися від збоченого щура. Вони на рівні інстинкту розуміють, якщо їхня свідомість отримає нові установки – виникне спільнота зрадників і споживачів. Спільнота без гальмів, аморальна атмосфера котрої зруйнує систему соціального захисту. І тоді загинуть всі!

Можна запитатися: чому щури подаються геть, а не знищують канібала? Тут теж криється глибинний сенс. Інстинкт щурячої спільноти або ж колективний розум прораховує, що у знищенні щурячого короля мусять взяти участь найсильніші, тобто еліта спільноти.

А хто дасть гарантії, що скуштувавши крові перевертня, ця сама еліта не заразиться і не стане такою ж?

Тобто, навіть щури не бажають жити в суспільстві, яке вибудуване на перманентній війні за виживання кожного з кожним. Щурі розумніші за людей. Небезпідставно побоюючись, що логіка раціонального егоїзму може охопити щурячу еліту, спільнота йде геть.

Ну, а якщо щуряча зграя залишиться і не ліквідує перевертня? Напевне, що щурячий король рано чи пізно своїм прикладом спаплюжить еліту. І тоді замість щурячого короля-одинака, сформується цілий клан канібалів.

Безпринципні, аморальні ці «мутанти» швидко знищать стару еліту, а потім перейдуть нищити усю іншу спільноту. І при цьому знайдеться спосіб, аби «новому порядку» надати статус законності і справедливості.

Від такої трансформації щурів рятує відсутність свободи в людському її розумінні та такого потужного інтелекту як у людини. Вони керуються інстинктом, котрий визначає найголовнішою цінністю спільноти не їжу і навіть не життя окремого щура, а мораль.

На цьому підґрунті формується будь-яка соціальна система. І заради збереження цілісності зграя йде геть від джерела інфекції. Захистивши в такий спосіб основу, щури зберігають себе як єдину спільноту із традиційними цінностями, а кінцево рятують себе як вид.

У людства такий інстинкт відсутній. Але людське суспільство теж мусить ґрунтуватися на моралі. А якщо такий фундамент знищити, вся соціальна конструкція розвалиться із усіма відповідними наслідками — хаос, бардак, із домінуючими суспільними принципами на кшталт: «Людина людині вовк» чи «Не вкрадеш – не проживеш».

Частина друга: Люди

Саме технологія «щурячого короля» і спрямована на руйнування людського суспільства. Головний удар спрямований на знищення моральності. Поняття «свій» випалюється усіма засобами.

В природі своїх не буває – вчить суспільство споживання. Усі чужі, бо всі – це потенційний харч. Найоптимальніша їжа ті, хто перебуває поруч і вважають себе твоїм близьким. Вони навіть не підозрюють, що насправді ти «щурячий король».

І в сучасному суспільстві таких «щурячих королів» стає все більше. Це найжахливіші хижаки. Об’єднуючись в угрупування, вони розглядають співвітчизників як бидло (їжу).

Зробивши тезу «власне щастя будується на чужому нещасті», вони спочатку діють відверто і нахабно, «пожираючи» пересічний люд відкрито, не ховаючись. Але потім уторопали, що найоптимальніший варіант – жерти треба приховавшись за машкарою красивих і правильних слів чи гасел.

І сьогодні через ЗМІ ллються потоки гучних обіцянок та славлень свободі і рівності. Хоча від початку «королі» не збираються виконувати обіцянок. Це для них усього лише засіб приманити «їжу». Вони гніздяться на ключових посадах, аби під машкарою привабливих слів жерти своїх же.

З кожним роком вони накопичують сили, стають сильнішими, спритнішими, небезпечнішими. Зовні вони не відрізняються від здорових членів суспільства – і в цьому їх головна небезпека.

Вони навіть виглядають кращими за чесних своїх співгромадян, бо навчилися маскуватися. Але якщо не слова слухати, а розібратися з їхніми конкретними справами, то буде неважко з’ясувати сутність цих істот.

Весь потенціал їх інтелекту та міць волі сконцентровані у вузькому егоїстичному секторі. Вони відвикли міркувати категоріями суспільства і держави. Вони піклуються лише про себе та про свій виводок. Вони харчуються своїми побратимами точнісінько так, як той же «щурячий король». Їх багато, вони неймовірно розплодилися, і їх чисельність зростає далі. Вони розділились на дрібних та крупних, поділивши країну на мисливські угіддя, місця мисливства та харчування.

Дрібні «щурі», котрі промишляють у відверто кримінальному секторі розмірковують приблизно так. Ось валяється п’яничка, в кишенях гроші. Без різниці, але хтось оббере алкаша. Так чому тоді не я? І тихцем бере бабло.

Потім бере у напівп’яного. Виправдання буде трохи іншим: він один дідько гроші проп’є, а мені вони потрібні на добрі справи.

А потім «дрібний щур» доходить думки: якщо грошей на всіх не вистачає, усі живуть зле, то най виживає найсильніший. Далі знаходить жертву, б’є по голові і грабує. За відсутності моралі проти такої логіки заперечити важко.

В бізнесі логіка егоїзму спочатку призводила до думки, що, наприклад, людину можна звільнити і викинути на вулицю. Ланцюжок думок зрозумілий: якщо не вижену роботягу, розорюсь сам, і кінцево він усе рівно опиниться на вулиці. І я заразом із ним. То якщо він хоч так, хоч так опиняється там, хай вже краще без мене. І роботяга звільняється.

Другий етап: хай працює, але зарплату платити не обов’язково. Інакше збанкрутую, і всі опиняться на вулиці. А так підприємство збережеться. І починається свідома затримка зарплат.

Третій етап:наприклад, бізнесюк свідомо починає виробляти шкідливу для життя продукцію. Логіка таж сама. Якщо буде забивати голову турботою про людей – розориться. Хай самі за себе дбають. Для такого співгромадяни – це тепле, живе м’ясо, котре до того ж саме в горлянку лізе – і не більше того.

Міркування політика аналогічні. Перший злам, пожирання мертвяка – це обіцянки, що заздалегідь невиконанні. Логіка: не буде обіцяти, брешучи як собака, не оберуть. Оберуть іншого, завідомо гіршого. А позаяк суспільство в будь-якому випадку залишиться в дурнях, але в одному випадку він опиниться в числі недотумків, а в іншому – в числі обраних, то най вже краще другий варіант.

Аналог другого етапу зламу моральності, пожирання напівживого побратима, це гендлювання місцями у власній партії. Логіка теж зрозуміла – на вибори потрібні гроші. Якщо корчити із себе святошу, гроші візьмуть конкуренти. В підсумку гроші все рівно хтось візьме, персонажа що гроші пропонує все рівно оберуть. Раз все це невідворотно, то краще бабло візьме наш гіпотетичний політик.

Третій етап – пожирання живого і здорового одноплемінника – лобіювання законів, що шкодять суспільству. Логіка така ж сама. Якщо відмовишся взяти участь в прямому пограбуванні суспільства – його пограбують інші. Людожерський закон приймуть все рівно, а якщо так, то яка різниця, через кого це буде здійснено? Краще хай через мене.

Сьогодні політичний сектор являє собою збіговисько «щурів» останньої стадії. Для них не існує нічого святого, нічого особистого – лише бізнес. І цей процес не зупиниться, а, підкоряючись логіці раціоналізму, буде удосконалюватись.

Держчиновникам теж за допомоги логіки раціонального егоїзму поступово зламали моральність.

Спочатку багато-хто ніяковів, коли їм пропонували гроші. Совєцькі установки, що за це можуть серйозно покарати, ще діяли. Але потім хабар означили іншим словом, аби зняти рефлекс на слово «хабар», і процес, як-то кажуть, пішов.

Хабарів тепер не бере ніхто. Сьогодні «відкатують», «заносять» чи «пиляють». І тепер це не крадії, а шановані члени суспільства, котрі використовують «вікно можливостей».

А найстрашніше, що відбулось – це мовчазна і негласна легалізація в очах суспільства хабарництва і корупції. У людини з’явилась можливість торгувати своєю честю. Суспільство довіряє йому спільну касу, а він за хабар роздає спільне хижакам.

Практика свідчить: якщо мається якесь явище, що глибоко поширене в суспільстві і йому ніхто не може протистояти, то воно рано чи пізно стане легітимним..

Перший етап зламу моральності держслужбовців – пропонується хабар у вигляді подяки за легальну, але, наприклад, прискорену роботу.

Потім пропонується схарчити «напівживого». Це виявляється у виконанні двозначних замовлень. Наприклад, продавити через бюджет фінансування якого-небудь будівництва, а замовники із отриманої суми «занесуть откат».

Логіка така ж – не візьмеш ти, візьме інший.

Третій етап – «пожирання живих і здорових». Пропонується вкрасти гроші, скажімо, для хворих. Схема зовні, як правило, дуже благочестива. Але знаючі люди усе розуміють.

І знову таж сама логіка – не візьмеш ти, підбере інший. Краще ти нікому не зробиш, бюджет все рівно попиляють, а ти залишися в дурнях.

«Щурячі королі», що пройшли усі кола логіки раціонального егоїзму, сьогодні заполонили наше суспільство. Власний народ вони розглядають як їжу. Таке харчування їм сподобалось. Апетити зростають, техніка процесу удосконалюється, «щурі» гуртуються в угрупування, між котрими ведеться конкуренція.

Слід зауважити, що члени цих угрупувань не вважають одне одного «своїми». Своїх там апріорі не може бути. Це партнери-поплічники, котрі допомагають одне одному пожирати одноплемінників.

Як тільки-но партнер слабшає, його тут-таки жеруть колеги. І нічого особистого – просто бізнес!

Нові умови породжують нову логіку. Партнерство зводиться до пожирання слабшого, ким би він не бук, хоч братом рідним. «Щурі» залишаються партнерами довічно, до самої смерті.

Якщо ослаблений партнер, котрим хочуть поласувати поплічники, встигає накивати п’ятами -, він починає викривати «щурячих королів», виносячи сміття з хати. В такий спосіб він намагається поновитися на старому місці.

Комусь щастить і його приймають назад «в обойму», буцімто нічого і не трапилось.

Ну, трапляється – хотіли мене зжерти, а я не дався.

Тепер сидять знову разом і міркують, як і кого зжерти. І приглядають одне за одним: чи не ослабшав бува партнер, чи не варто розпочати харчування.

Стримуючим же фактором є лише сила партнера і його аналогічна готовність зжерти тебе.

Ця картинка – лише бліде відображення теперішніх взаємостосунків. Але те, що одні люди пожирають інших – це факт. В лоб чи опосередковано через брехню – технологія неважлива. Головне – це пряме людожерство.

Так, ті, хто на владному Олімпі особисто кров’ю не брудняться. Це на нижніх «щурячих» рівнях ведеться пряме пограбування одноплемінників.

На верхніх же рівнях відбувається опосередковане людожерство. І в таких масштабах, що нижчим і не снилося.

Гроші отримані описаними способами – це чуже горе, страждання, сльози, смерть. Якщо «щурячі королі» вилискують від жиру, значить, когось позбавили життя.

Це тільки здається, що слабких позбавляли лише грошей та інших статків. Ні, ці процеси призводять до фізичної смерті найслабкіших членів суспільства.

Переконатися в цьому неважко, хоча би ознайомившись із динамікою скорочення нашого народонаселення за останні 20 років.

Вимирає Україна під владою «щурячих королів»…

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська обл., село Губарівка, Товариство «Малого Кола»