Сказати направду, раніше ми думали, що в прокурора Дніпропетровської області Наталії Марчук є трохи клепок у голові і вона не стане починати своє царювання на цій посаді з гучного скандалу. Тим більше, що користі рятувати від покарання міліціонерів, які в Кривому Розі в ніч з 26 на 27 грудня побили та пограбували 19-річного юнака, Наталії Василівні не має ніякого. Та де там! Прокурор – це не професія, це – діагноз…
З 27 грудня 2010 року сайт «ОРД» в режимі «онлайн» веде репортажі про те, як в Довгинцівському райвідділі Кривого Рогу незаконно затримали, побили й пограбували 19-річного Максима Слободяна, вся вина якого полягала в тому, що міліціонеру Горбунову приглянувся його мобільний телефон. Щоби приховати злочин, Горбунов домовився з головою районного суду Прудник і ця мадам попри те, що Максим вимагав допустити адвоката, опитати свідків, а також зробив усну заяву про злочин, наказала арештувати хлопця на 10 діб – без жодних пояснень і навіть без складання постанови про арешт. Сміховинну постанову згодом, коли вже почалась перевірка, написав помічник судді.
З попередніх публікацій читач зміг побачити «кухню» журналістського розслідування – ми не стали чекати, коли хлопець вийде з ІТТ, а, збираючи по крихтах інформацію, її оприлюднювали, зіставляли, робили висновки, пробираючись скрізь хащі міліцейської та прокурорської брехні. Якісь деталі згодом відпали, якісь, навпаки, з’явились – так, наприклад, спочатку ми нічого не знали про пограбування, було відомо лише, що хлопчика в міліції побили й незаконно затримали. Тому думали, що цінні речі, зокрема телефон, Максим зміг передати своєму батькові. Виявилось – ні.
Не знали ми й деяких інших подробиць, зокрема – обставин проведення так званої «перевірки» наших публікацій зусиллями служби внутрішньої безпеки та Управління роботи з особовим складом ГУ МВС України в Дніпропетровській області. Не знали, наскільки нахабно міліціцейсько-прокурорська мафія знищуватиме докази скоєних щодо хлопця злочинів. Аж до виходу Максима на волю не було відомо, де він перебував у часовому проміжку між арештом і вміщенням в Ізолятор тимчасового тримання.
Не знали ми й того, що пані Марчук замість того, щоби притягнути до відповідальності грабіжників у погонах наказала порушити кримінальну справу проти самого Максима. За що порушити – ще не вирішила, але прокуратура Дніпропетровської області «риє землю». У технікумі, де вчиться Максим, витребувана характеристика на хлопця для долучення до майбутньої кримінальної справи, співробітники обласної прокуратури приїхали в Кривий Ріг і замість того, щоби наводити порядок у міліції, ходять по дворах, умовляючи сусiдів Макса розповісти бодай якийсь компромат на нього. Сміх та й годі.
Зараз ми знаємо практично все й обіцяємо пані Марчук всеукраїнську славу.
Один лише штрих: Максима затримали в 23:50 26 грудня 2010 року. Без будь-якого документального оформлення міліціонер Горбунов протримав його в Довгинцівському райвідділі, де побив і пограбував хлопця, а біля 11-ї ранку наступного дня, 27 грудня, суддя Прудник на прохання Горбунова винесла щось досі небачене — «усну постанову про арешт» на 10 діб за те, що Максим начебто скоїв хуліганській вчинок у невідомо якому маршрутному таксі.
Не пізніше 11:00 на сайті ГУ УМВС України в Дніпропетровській області з’явилось повідомлення, яке «спростовувало» нашу публікацію про незаконне затримання юнака. А в цей момент в Довгинцівському райвідділі сушили голову над тим, що робити з хлопцем. Річ у тім, що станом на 11:30 не було ЖОДНОГО папірця, який би обмежував свободу Максима – не тільки постанови судді про арешт, але навіть адміністративного протоколу про те, що він начебто скоїв якесь хуліганство.
Наталіє Василівно, Ви уважно це прочитали? Тоді запам’ятайте і розкажіть про це своїм недоумкуватим підлеглим: 27 грудня 2010 року об 11:30, тобто через 12 годин після затримання й через майже годину після арешту Максима, ст. лейтенат Міщенко, нарешті, склав протокол про затримання Слободяна М.Ю. з метою «припинення правопорушення та складання адміністративного протоколу». А також – поставив на цьому документі дату, час і розписався.
І лише після цього міліціонери стали виготовляти адмінматеріали, які начебто розглянула суддя Прудник. Зокрема, водій маршрутного таксі, який був типу свідком адміністративного правопорушення (чому не потерпілим?), з’явився на обрії лише о 14:30 27 грудня 2010 – його привів у райвідділ дільничний інспектор Горбунов з проханням написати потрібні міліціонерам пояснення.
Замислимося, якби дійсно хлопець був у чомусь винуватий, ну навіщо було тримати його в райвідділі 12 годин без складання протоколу й безбожно фальсифікувати адмінматеріали? Навіщо було міліціонерам вступати в змову з суддею? – Якби були б докази хуліганства, дільничний інспектор просто надав би їх до суду. А з хлопцем обійшлися б по закону – привели б у райвідділ, склали б адмінпротокол, через три години б відпустили. Якби правопорушник продовжував би бешкетувати – затримали б до ранку, повідомивши про це прокурора.
Та й, урешті-решт, що треба зробити такого, щоби суддя «впаяла» 10 діб адмінарешту? Арешт – це виняткова міра адміністративного стягнення, яка застосовується виключно в тих випадках, якщо інші заходи впливу не призводять до перевиховання правопорушника. Арешт навіть на одну добу – це надзвичайна подія. А юнака, який позитивно характеризується, займається спортом, добре вчиться, відправляють на нари на 10 діб перед Новим Роком при тому, що в нього на руках — малолітня сестра та важкохвора матір. Невже лише тому, що він вступив у суперечку з водієм маршрутного таксі, як запевняють міліціонери? Та за такі речі максимальне покарання – усне зауваження.
Щось тут не те, чи не так, пані прокурор Дніпропетровської області? Тим більше, якщо пригадати, що 30 грудня міліціонери, аби «зам’яти скандал», запропонували адвокатові Максима повернути 1200 грн., виручені від продажу телефону, який у хлопця відібрали в Довгинцівському райвідділі.
Ще 27 грудня 2010 і автор цих рядків, і народні депутати, які опікуються долею талановитого хлопчика, знали, що постанова про арешт в судовому засіданні не проголошувалась, а була виготовлена за вказівкою судді Прудник її помічницею значно пізніше. При цьому ніякі адміністративні матеріали суддя не розглядала, свідків не опитувала, а пригнула лише ізолювати побитого й пограбованого юнака, щоби він не зміг нікому розповісти про ті злочини, що були скоєні відносно нього.
Але коли ми, нарешті, побачили постанову про арешт, нашому здивуванню не було меж. Виявляється, людину можна арештувати без жодної мотивації й без наведення доказів її вини. Простенько й зі смаком: «Вина Слободяна М.Ю. у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КпАП України, підтверджується матеріалами справи, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення від 27.12.2010 року, поясненнями свідків». Яких саме свідків? – У них є прізвища? Що саме розповіли свідки? Чому їх покази суддя взяла на віру?
Але якщо пригадати, що «свідки» з’явились через 4,5 години після того, як суддя наказала арештувати хлопця, запитання зникають. Звісно, суддя не могла знати їх прізвищ. А міліціонери посоромились порекомендувати судді переписати постанову – розпочалась перевірка обставин затримання Максима й вони рятували свою шкуру.
Наводимо текст цього феєричного документа:
Справа №3-3025/2010
П О С Т А Н О В А
27 грудня 2010 року суддя Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Пруднік Н.Г., розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов з Довгинцівського РВ КМУ ГУ МВС України про притягнення до адміністративної відповідальності
СЛОБОДЯН МАКСИМА ЮРІЙОВИЧА, 20.12.1991 р.н., уродженець Кривого Рогу, громадянина України, не працює, прож.: м. Кривий Ріг, ххххххххххххххх
по ст. 173 КпАП України, —
В С Т А Н О В И В :
26.12.2010 року в 23-30 Слободян М.Ю. в маршрутному таксі №307 в районі пр. Гагаріна в Кривому Розі в стані алкогольного сп’яніння висловлювався непристойними словами, на зауваження громадян не реагував.
В судовому засіданні Слободян М.Ю. визнав факт провини.
Вина Слободяна М.Ю. у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КпАП України, підтверджується матеріалами справи, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення від 27.12.2010 року, поясненнями свідків.
Таким чином, в діях Слободяна М.Ю. вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КпАП України.
На підставі викладеного, враховуючи обставини справи, керуючись ст. ст. 24. 32, 173, 213, 221, 248, 249, 252, 268, 283, 284 КпАП України, —
П О С Т А Н О В И В :
Накласти на Слободяна Максима Юрійовича адміністративне стягнення за ст. 173 КпАП України у вигляді адміністративного арешту строком на 10 (десять) діб. Строк адміністративного покарання рахувати з 27 грудня 2010 року.
На постанову може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Довгинцівський районний суд м.Кривого Рогу протягом 10 днів з дня проголошення постанови.
Суддя Н.Г.ПРУДНІК
Але повернімося до прокурорських клепок. Якби б вони були, то ще 27 грудня на цю постанову судді Прудник прокурор Довгинцівського району Власенко вніс би протест. Негайно. Щоби не допустити роздмухування скандалу та зберегти обличчя – якщо не своє, то, принаймні, прокурора Дніпропетровської області Наталії Марчук.
Якби б ці клепки були, то пані Марчук наказала б Власенкові після другої ж нашої публікації на цю тему передати їй факсом постанову судді Прудник, сама прочитала би цю писульку з кількох речень, жахнулася б і наказала негайно внести протест. Бо не може вважатися законним судове рішення, яке не містить мотивувальної частини. Тим більше, коли йдеться про позбавлення волі – суддя зобов’язана була ретельно проаналізувати в тесті постанови, чому саме правопорушник піддається арешту, а, наприклад, не штрафу, і чому саме на максимально можливий строк.
Не може вважатися законною постанова в справі про адмінправопорушення, якщо в ній не зазначено місце скоєння правопорушення. Оскільки це був автобус маршрутного таксі, то суддя мала вказати номер державної реєстрації транспортного засобу, щоби цей автобус можна було ідентифікувати, а за потреби – розшукати додаткових свідків.
Не може вважатися законною постанова в справі про адмінправопорушення, якщо суддя посилається на покази свідків і не тільки не наводить змісту їх свідчень, не тільки не зазначає їх прізвищ, але навіть не вказує їх кількості.
Також суддя мала встановити особу людини, яку піддає арешту, навести його анкетні дані, зазначити сімейний стан, місце роботи чи навчання, а не писати про студента технікуму, що він ніде не працює. Я вже не кажу про те, що Максим ніколи своєї вини не визнавав, а, навпаки, наполягав на тому, що став жертвою злочину.
Як на наш хлопський розум, прокурор області повинен розумітись на правових питаннях трохи краще, ані сержант ППС. Тож було б непогано, аби пані Марчук, нарешті, здобула бодай елементарні юридичні знання та зрозуміла, що у випадку розгляду справи про адміністративне правопорушення, за яке може бути призначено стягнення у вигляді арешту, судове засідання має провадитися за принципами кримінального судочинства – з веденням протоколу, розв’язанням клопотань, допитом свідків, дослідженням доказів, складанням постанови в нарадчій кімнаті, проголошенням постанови в судовому засіданні та негайним врученням копії постанови особі, що притягнута до адміністративної відповідальності. Якщо цього не було, постанова про адміністративний арешт підлягає обов’язковому скасуванню як незаконна.
Ну і, врешті-решт, повторюємо втретє й спеціально для прокурора Дніпропетровської області, яка ніяк не може осягнути зміст того, що ми пишемо: коли суддя Прудник приймала рішення про арешт Максима Слободяна, ніякого адміністративного проколу, на якій вона послалась у постанові, не існувало. Цей протокол у Довгинцівському райвідділі стали складати після 11:30 27.12.2010, про що й розписався ст. лейтенант Міщенко, який затримав Максима вже після суду «для припинення правопорушення та складання адмінпротоколу».
Так ось, якби в прокурорів було – ні, не трохи совісті чи правосвідомості – а бодай розуму, то постанова про арешт була б негайно опротестована хоча б з суто формальних причин. Навіть не заради законності, а заради збереження реноме Наталії Василівни. Мовляв, дійсно, міліціонери порушили закон, суддя Прудник недогледіла, але прокуратура вчасно відреагувала й т.д. і т.п.
Натомість недавно призначений прокурор Дніпропетровської області вирішила продемонструвати, що їй наплювати і на закон, і на публікації в пресі, і на звернення народних депутатів.
Наталіє Василівно, не варто плювати проти вітру – можна промахнутись.
Скажімо зразу: не всі такі, як пані Марчук. Значно більше людяності (і, до речі, розуму) виявив начальник ІТТ Стасенко Ю.Ф. Вже після звільнення хлопця ми зв’язались з Максимом, який прохав передати велику подяку Юрію Федоровичу за гідні умови утримування, ввічливе ставлення до затриманих, цілком пристойне харчування та чисту постіль. За ті 10 діб, що юнак провів у Ізоляторі, він не тільки не зазнав на собі ніяких порушень закону, але й не чув від інших ув’язнених жодних нарікань на адміністрацію ІТТ.
Авторові цих рядків є з чим порівнювати. Коли пані Марчук працювала в прокуратурі Донецької області, цілком нормальним вважалось, що начальник ІТТ Донецького міськуправління Кротов наказував на кілька годин підвішувати ув’язнених за наручники до решітки в коридорі так, щоби ноги не торкались землі. А спали в’язні на бетонній підлозі, укриваючись газетами…
Не дочекавшись реакції з боку прокуратури, 31 грудня 2010 адвокат, якого для Максима запросив відомий правозахисник з Кривого Рогу, народний депутат України 1-го скликання Микола Іванович Коробко, подав апеляційну скаргу на постанову судді Прудник. А вже після звільнення з ІТТ апеляційну скаргу від свого імені подав і сам Максим. Звісно, писав цю скаргу авторський колектив, розкиданий по різних містах України, але Максим був його повноцінним учасником, оскільки знав фактичні обставини справи й рішуче вносив свої корективи.
Тож, опублікувавши безумну постанову судді Прудник, подаємо апеляцію «правопорушника», де викладено, що ж саме відбулось у Кривому Розі в ніч з 26 на 27 грудня 2010 року.
Апеляційний суд
Дніпропетровської області
СЛОБОДЯНА Максима Юрійовича,
м. Кривий Ріг, Довгинцівський р-н,
вул. хххх, буд. хх;
(засоби зв’язку відсутні, оскільки
я був пограбований міліціонером
Горбуновим, який відібрав і привласнив
мій мобільний телефон)
АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
на постанову судді Довгинцівського
районного суду м. Кривий Ріг
від 27.12.2010 по справі
№3-3025/2010 про адміністративне
правопорушення
Постановою судді Довгинцівського районного суду міста Кривий Ріг від 27.12.2010 року на мене було накладено адміністративне стягнення у вигляді арешту строком на 10 діб за начебто скоєне мною «дрібне хуліганство».
Насправді вказаного адміністративного правопорушення я не скоював, зазначена постанова була виготовлена за змовою між суддею Пруднік та дільничним інспектором Горбуновим з метою мого незаконного арешту – щоби ізолювати мене та приховати той факт, що в ніч з 26 на 27 грудня 2010 року я був побитий і пограбований в приміщенні Довгинцівського РВ Криворізького МУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, де незаконно утримувався без будь-якого документального оформлення впродовж 12 годин – з 23:50 26 грудня до 11:30 27 грудня 2010 року.
Адміністративні матеріали ані мені, ані моєму адвокатові ніколи не показувались і були виготовлені вже після мого арешту. Оскаржувана постанова суддею не проголошувалась, натомість була написана помічником судді через кілька годин після мого арешту. Копію постанови я одержав через 7 годин після мого арешту на території ІТТ. Арештований я був за усною вказівкою судді Пруднік за наступних обставин:
26 грудня 2010 року біля 23:30 я їхав у маршрутному таксі, де побачив свого знайомого, з яким у мене зав’язалась розмова. Водій повернувся до нас і в нецензурній формі зажадав, щоби ми припинили розмовляти, оскільки ми, начебто, йому заважали. Я зробив зауваження водієві, попрохавши його не використовувати нецензурну лайку, оскільки в салоні перебували жінки. Між нами виникла суперечка.
Тоді водій зупинив автобус. На місці зупинки маршрутного таксі випадково перебував наряд патрульно-постової служби. Водій звернувся до міліціонерів з проханням викинути мене з автобуса, оскільки я, з його слів «дуже розумний» і заважаю йому їхати. Зі свого боку я попрохав міліціонерів назватися та пред’явили службові посвідчення. Але вони замість цього схопили мене за руку й потягнули в автомобіль ППС.
Один з міліціонерів (як я довідався пізніше, це був дільничний інспектор на прізвище Горбунов), застосовуючи грубу фізичну силу, запхнув мене в автомобіль, який після цього зрушив з місця. Тоді я зі свого мобільного телефону 067 689 05 78 о 23:37 зателефонував на телефон 102 черговому Криворізького міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області, назвав себе і повідомив, що відносно мене та інших пасажирів маршрутного таксі водієм було скоєно хуліганський вчинок, він нецензурно лаявся, але особи, які зовнішньо схожі на міліціонерів і які перебували на місці зупинки маршрутного таксі, замість того, щоби втихомирити хулігана, застосували фізичну силу до пасажира, при цьому відмовляються себе називати, службові посвідчення не пред’являють. Одначе черговий по місту розмовляти зі мною не став і кинув слухавку.
Горбунов доставив мене в Довгинцівський РВ, де о 23:50 полишив у черговій частині без жодних пояснень. Причину мого затримання мені ніхто не повідомляв, протокол затримання не складався.
Я намагався з’ясувати в працівників міліції у зв’язку з чим мене затримали, чому не випускають з приміщення райвідділу, але у відповідь чув лише погрози в нецензурній формі. Біля 24:00 26 грудня 2010 року я зателефонував у Київ Бойку В.М., помічнику-консультанту народного депутата України, якого знаю особисто в зв’язку з тим, що неодноразово бував у Верховній Раді України на запрошення народних депутатів, окрім того зараз народні депутати України надають мені допомогу в зв’язку з необхідністю госпіталізації моєї матері.
На пропозицію Бойка В.М. я тривалий час тримав увімкнутим мій мобільний телефон, щоби він чув, що відбувається в райвідділі. Окрім того, Бойко В.М., а також головний редактор Інтернет-видання «ОРД» Речинській С.Ф., телефонували черговому по райвідділу, питали, чому в Довгинцівському РВ тримається людина без складання протоколу затримання та пояснення причин, але черговий розмовляти з ними відмовлявся.
Невдовзі приїхав мій батько, на очах якого Горбунов мене тягав за волосся, вимагаючи щоби я написав якісь зізнання. Після чого батька вигнали з райвідділу, а я залишився та став вимагати допустити до мене адвоката та скласти протокол затримання. Замість того Горбунов у присутності двох адміністративно затриманих мене пограбував, відібрав мобільний телефон, потім завів у окремий кабінет і став бити по голові, супроводжуючи побої нецензурною лайкою.
Оскільки я голосно вимагав медичного освідування, Горбунов був змушений відвезти мене в лікарню, де лікар виявив наявність у мене тілесних ушкоджень внаслідок побиття в райвідділі. Після цього на мою вимогу ми поїхали на освідування до лікаря-нарколога. Нарколог заявила, що вміст алкоголю в моїй крові перебуває в межах норми. Я підписав довідку нарколога, не помітивши, що одна графа в ній була не заповнена. Тоді Горбунов знову привіз мене в райвідділ, де знущався наді мною до ранку. При цьому Горбунов з мене насміхався, говорив, що він мене «развьол как послєднєго лоха» і показував довідку від нарколога, де хтось, вже після того, як я її підписав, зробив поверх мого підпису напис «перебуває в стані алкогольного сп’яніння».
Все це, у тому числі вихваляння Горбунова про те, як він сфальсифікував довідку лікаря-нарколога, я потайки від нього записував цифровим плеєром, який перевів у режим диктофона.
Окрім того, Горбунов погрозами примусив тих двох адмінзатриманих, у присутності яких він мене пограбував, підписати чисті аркуші паперу – очевидно, з метою фальсифікації адміністративних матеріалів щодо мене.
Оскільки я вимагав допустити до мене адвоката та вимагав повідомити про моє незаконне перебування в райвідділі прокуророві, о 9:30 27 грудня 2010 року Горбунов повів мене в Довгинцівський районний суд, як він сказав – щоби «випісать арест», аби я не зміг нікому поскаржитися та пройти судово-медичне освідування.
На другому поверсі приміщення суду Горбунов спочатку звернувся до судді, що чергувала в той день, з проханням розглянути справу відносно мене. Я зразу ж повідомив судді, що Горбунов мене побив і пограбував. Суддя поставилась до моїх слів зі співчуттям, у категоричній формі запропонувала Горбунову повернути мені мобільний телефон. Тоді Горбунов повів мене до іншого судді – на третій поверх. Цим суддею виявилась голова Довгинцівського райсуду Пруднік.
Судове засідання тривало приблизно 3-4 хвилини. Суддя не встановлювала ані моєї особи, ані моїх анкетних даних і навіть не поцікавилась, як мене звати. Я зразу сказав судді, що присутній у кабінеті Горбунов мене побив і пограбував, відібравши мобільний телефон. Суддя спитала в Горбунова, чи брав він телефон, Горбунов відповів: «Ні».
Я також пояснив, що Горбунов мене затримав 10 годин тому без складання будь-якого протоколу та заявив клопотання заслухати покази свідків – зокрема двох адміністративно затриманих, на очах яких Горбунов мене пограбував, а також – Бойка В.М., який погодився приїхати в Кривий Ріг і дати свідчення з приводу того, що він чув по телефону, коли я перебував у райвідділі. Також я попрохав опитати в суді водія та пасажирів маршрутного таксі й міліціонерів ППС. Але суддя сказала: «Закрой рот». Звернувшись до міліціонера, суддя сказала: «я скажу помощніцє, чтоби написала постановлєніє об арестє на 10 суток, забєрєш позже». Після чого Горбунов вивив мене з кабінету судді й повів у райвідділ.
Біля суду я зустрів свого батька, який йшов нам на зустріч, але спілкуватися мені з ним не дозволили. Як я довідався пізніше, батько звернувся в канцелярію суду та попрохав видати йому копію постанови про мій арешт для апеляційного оскарження, але співробітники суду сказали, що суддя Пруднік доручила написати цю постанову своїй помічниці, а в неї немає часу, щоби цим зайнятися. І тому порадила батькові прийти пізніше. 28 грудня 2010 року мій батько знову звертався в канцелярію суду з проханням видати йому копію постанови про мій арешт і знову отримав відмову.
Коли ми повернулись у райвідділ, з’ясувалося, що ГУ УМВС України в Дніпропетровській області призначило перевірку обставин мого затримання, оскільки вночі Інтернет-видання «ОРД» повідомило про беззаконня, що було скоєне відносно мене. Більш того, як я узнав пізніше, на офіційному сайті ГУ МВС України в Дніпропетровській області http://pol2.a-teleport.com вже було вміщене повідомлення наступного змісту:
«ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ ЗМІ. 27.12.2010 на Інтернет сайті «ОРД» був розміщений матеріал Володимира Бойка «У Кривому Розі міліціонери затримали і побили вихованця Енакіївського авіаспортклубу» в якому йдеться про нібито незаконне затримання співробітниками Довгинцівського райвідділу міліції Криворізького МУ 19-річного Максима Слободяна.
Повідомляємо, що 26.12.2010 о 22.30 водій маршрутного таксі № 307, 1963 р. н. був вимушений з’їхати з маршруту та під’їхати до приміщення Довгинцівського РВ, яке знаходилося поблизу, та зробити заяву про те, що в автомобілі громадянин знаходиться в стані алкогольного сп’яніння та намагається здійснити хуліганські дії відносно нього та інших пасажирів. Затриманий, який знаходився у вищевказаному маршрутному таксі, виявився громадянином Слобоян Максим Юрійович 1991 р. н., студентом ІІ курсу Криворізького металургійного технікуму.
Він був оглянутий у лікарні на предмет наявності алкоголю в крові та відсутності тілесних ушкоджень. Аналіз показав наявність алкоголю в крові, а огляд – відсутність тілесних ушкоджень. Близько 03.00 27.12.2010 Слободян М. Ю. був відпущений додому. О 9.00 27.12.2010 він прибув до Довгинцівського РВ де у супроводі дільничного інспектора міліції був доставлений до приміщення Довгинцівського районного суду з метою притягнення його до відповідальності відповідно до ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення («Дрібне хуліганство»).
За даним фактом ГУМВС України в Дніпропетровській області проводить службову перевірку»
Через це в райвідділі очікували приїзду співробітників служби внутрішньої безпеки. Але, як виявилося, ані постанови про арешт, ані адміністративних матеріалів відносно мене на той момент ще не було. Через це ст.лейтенант Міщенко склав протокол про моє затримання в Довгинцівському РВ «для припинення правопорушення та складання адмінпротоколу», який підписав та поставив дату й час – 11:30 27 грудня 2010 року.
Таким чином, попри те, що я був реально затриманий о 23:50 26 грудня 2010 року, протокол мого затримання був складений тільки через 12 годин. Причому, як прямо зазначено в протоколі затримання, протокол про адміністративне правопорушення на той момент ще був відсутній попри те, що це відбувалось через годину після того, як суддя Пруднік постановила арештувати мене на 10 діб.
Адміністративні матеріали складались у моїй присутності через кілька годин після мого арешту за участю співробітників служби внутрішньої безпеки та з відома помічника прокурора Довгинцівського району Коржа. При цьому я бачив лише процес фальсифікації адмінматеріалів, що саме там записано мені не відомо. Попри мої неодноразові вимоги до цього дня з їх змістом мене не ознайомлювали.
Зокрема, водія маршрутного таксі дільничний інспектор Горбунов розшукав і доставив у райвідділ тільки о 14:30 27 грудня 2010 року. Я бачив, як співробітники служби внутрішньої безпеки в приміщенні Довгинцівського РВ опитували цього водія й, наскільки я розумію, заднім числом виготовляли адміністративні матеріали з тим, щоби приховати ті злочини, які були скоєні відносно мене.
Окрім того, 27 грудня 2010 року мене опитував помічник Довгинцівського районного прокурора Корж. Я зробив йому усну заяву про злочин в порядку ст. 95 КПК України, а також передав диктофон з 4-ма годинами запису того, що відбувалось у райвідділу в ніч з 26 на 27 грудня 2010 року. Але Корж відмовився протокольно оформити моє повідомлення про злочин та зареєструвати його в ЖРЗП за встановленим порядком, а також відмовився направити мене на судово-медичне освідування. Що стосується диктофону, то Корж його віддав працівникам міліції, які стерли запис.
Виходячи з наведеного, вважаю постанову, складену помічником судді Пруднік про мій арешт від 27.12.2010, незаконною з наступних підстав:
1. Відповідно до ст. 278 КпАП України при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя була зобов’язана, зокрема, перевірити, чи правильно складено протокол та інші матеріали до справи про адміністративне правопорушення. Цього зроблено не було, оскільки адміністративний протокол складався вже після мого арешту, що підтверджується протоколом мого затримання з метою «припинення правопорушення та складання адміністративного протоколу», який був складений 27.12.2010 об 11:30 ст. лейтенантом Міщенком. У той же час у оскаржуваній постанові написано, начебто моя вина в скоєнні правопорушення підтверджується матеріалами адмінсправи, яких насправді на той момент ще не було.
2. Відповідно до ст. 278 КпАП України при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя була зобов’язана вирішити питання, чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Я заявив у суді клопотання про опитування свідків, повернення мені мобільного телефону та інші, але ці клопотання суддя не розглядала, зміст моїх клопотань у описовій частині постанови не виклала.
3. Відповідно до ст. 279 КпАП України, суддя при розгляді справи мала оголосити, яка справа розглядається, роз’яснити мені мої права, з’ясувати, чи немає в мене підстав для відводу судді та оголосити протокол про адміністративне правопорушення. Також суддя була зобов’язана заслухати осіб, які беруть участь у справі, дослідити докази й вирішити клопотання. Що стосується дільничного інспектора Горбунова, то він взагалі не мав права перебувати в кабінеті судді в цей момент, оскільки міг бути притягнутий до розгляду адміністративної справи виключно в якості свідка.
У той же момент суддя навіть не встановлювала мою особу та мої анкетні дані. Через це в оскаржуваній постанові написано, що я – безробітний, у той час як я насправді є студентом Криворізького металургійного технікуму. Мої права мені не роз’яснювались, клопотання не вирішувались, протокол про адміністративне правопорушення не оголошувався.
4. Відповідно до ст. 280 КпАП України, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення була зобов’язана з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Нічого цього не робилося, моє перебування в кабінеті судді тривало 3-4 хвилини, фактично ніякого судового засідання не було. Ніякої постанови в судовому засіданні не проголошувалось, копія постанови мені в суді не вручалась. Суддя лише в усній формі оголосила своє рішення, адресувавши його дільничному інспектору Горбунову.
5. Мій батько, Слободян Юрій Миколайович, двічі намагався в суді отримати копію постанови про мій арешт – 27 і 28 грудня. Але йому було відмовлено. Зокрема – 27 грудня було відмовлено на тій підставі, що помічник судді ще не написав цю постанову. Таким чином, оскаржувана постанова була складена не суддею, а іншою особою, суддя її підписала за межами нарадчої кімнати.
6. В оскаржуваній постанові вказано, що, начебто, я визнав свою вину. Однак дійсності це не відповідає, насправді я не тільки не визнавав будь-якої вини зі свого боку, а наголошував, що дільничний інспектор Горбунов мене побив, пограбував і тепер домагається мого арешту з метою приховати злочин.
7. Попри моє клопотання, суддею не був допитаний жодний свідок, натомість у оскаржуваній постанови написано, що моя вина підтверджується показами свідків. Ані прізвищ цих свідків, ані навіть їх кількості в оскаржуваній постанові не зазначено.
8. У постанові не зазначено, що я був затриманий 26.12.2010, а також не зазначено час, з якого треба обраховувати мій адміністративний арешт. Суддя ніяким чином не відреагувала на відсутність протоколу мого затримання, а також на мої заяви про побиття та пограбування.
9. Відповідно до ст. 283 КпАП України, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення була зобов’язана зазначити в постанові відомості про особу, щодо якої розглядається справа, та описати обставини, установлені при розгляді справи. У той же час в оскаржуваній постанові мої анкетні дані зазначені неправильно. Інформація щодо мого сімейного стану та інші дані, які необхідно враховувати при обранні адміністративного стягнення (зокрема, чи притягувався раніше до адміністративної або кримінальної відповідальності й т.п.) в оскаржуваній постанові взагалі не наведена.
10. Відповідно до ст. 285 КпАП України, суддя після закінчення розгляду справи про адміністративне правопорушення була зобов’язана негайно проголосити постанову. Але постанову про мій арешт суддя не складала й не проголошувала. Зі змістом постанови я був ознайомлений лише в Ізоляторі тимчасового тримання.
11. Відповідно до ст.32 КпАП України, адміністративний арешт застосовується тільки у виняткових випадках. Згідно зі ст.173 КпАП України, адміністративний арешт призначається лише в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування інших заходів судом буде визнано недостатнім. Однак в постанові суду немає жодних мотивів того, чому суддя дійшла висновку, що відносно мене має застосовуватися найбільш суворе покарання, передбачене ст. 173 КпАП України, як не наведено пом’якшуючих обставин, у тому числі – той факт, що я доглядаю малолітню сестру та важкохвору матір.
Своєю явно незаконною постановою про мій арешт суддя Пруднік поставила в край скрутне становище мою сім’ю. Оскільки батько проживає окремо, у мене на руках перебувають 6-річна сестра Даша та важкохвора матір, Слободян Алла Федорівна. Матір визнана інвалідом у зв’язку з рідкісним нервовим захворювання, внаслідок якого не здатна обслуговувати себе. До того ж три роки тому в неї почався розпад психіки, що стрімко прогресує; зазначена обставина підтверджується відповідною медичною документацією.
Окрім того, я навчаюсь на 4-курсі Криворізького металургійного технікуму, зараз готуюсь до захисту дипломної роботи. Але внаслідок адміністративного арешту замість того, щоби готуватись до іспитів, я перебував у камері ІТТ, де зустрів Новий Рік.
Таким чином, оскаржувана постанова була винесена з грубим порушенням вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення, а адміністративне провадження супроводжувалось брутальним порушенням настанов ст.ст. 3, 5, 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованою Верховною Радою України Законом України від 17.07.1007 №475/97-ВР.
У практиці Європейського суду сформувалася позиція, відповідно до якої застосування позбавлення волі у якості покарання надає правовій нормі характер, більшою мірою властивий кримінальному провадженню, ніж адміністративному або дисциплінарному. Зокрема, у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» 1976 року Європейський суд зазначив, що в суспільстві, в якому діє принцип верховенства права, покарання у вигляді позбавлення волі віднесені до кримінальної сфери. Це правило зберігає свою чинність й у випадку, коли позбавлення волі є лише альтернативною формою стягнення, поряд із більш м’якими, наприклад, штрафом. У справі «Бенам проти Сполученого Королівства» Європейський суд встановив, що навіть за умови існування лише ризику або вірогідності застосування позбавлення волі інтереси правосуддя вимагають забезпечення справедливого судового розгляду відповідно до принципів, що застосовуються в кримінальному провадженні.
Отже, виходячи з практики застосування Європейським судом статті 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачена санкція може бути пов’язана з позбавленням волі, скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а його судовий розгляд повинен відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції. Зазначена вимога міжнародного права була беззастережна порушена суддею Пруднік під час розгляду адміністративної справи щодо мене.
21 жовтня 2010 року Європейський суд виніс рішення в справі «Корнєв і Карпенко проти України», яке створило правову норму й обов’язкове для застосування судами України, зазначивши, що відсутність у особи, яка обвинувачується в скоєнні адміністративного правопорушення, можливості допитати свідків, що свідчать проти неї, порушує статтю 6 § 3 (d) Конвенції. Згідно з цим рішенням відсутність у особи, що обвинувачується в скоєнні адміністративного правопорушення, можливості знайомитися з обвинуваченням та доказами проти неї, адекватно їх оцінювати та розробляти життєздатну правову стратегію свого захисту порушує статтю 6 § 3 Конвенції в поєднанні з порушенням статті 6 § 1 Конвенции.
Окрім того, з моменту мого затримання о 23:50 26 грудня 2010 року мене не годували аж до 19:00 27 грудня 2010 року. Я був побитий і пограбований. Ніч з 26 на 27 грудня 2010 року я провів в Довгинцівському РВ, де мені не були надані умови для сну. Практика Європейського суду з прав людини кваліфікує такі дії з боку державних органів як катування, що порушує статтю 3 Конвенції.
Позбавлення мене волі й протиправне утримування в Довгинцівському райвідділі в ніч з 26 на 27 грудня 2010 року порушило моє право на свободу та особисту недоторканність, встановлене статтею 5 Конвенції. Я до цього дня не проінформований ані про підстави мого затримання, ані про висунуте мені обвинувачення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КпАП України, —
п р о ш у :
1. Поновити строк апеляційного оскарження постанови судді Довгинцівського районного суду м. Кривий Ріг від 27.12.2010 у справі №3-3025/2010 про адміністративне правопорушення, обраховуючи початок його перебігу з моменту мого звільнення з ІТТ, тобто з 06.01.2011, оскільки я, перебуваючи в ув’язненні, не міг користуватись правовою допомогою в належному обсязі, бо арешт співпав з новорічними святами, а у вихідні та святкові дні адвокат до мене не допускався. Окрім того, весь час перебування мене під арештом тривала перевірка з боку органів прокуратури та внутрішніх справ обставин мого затримання, у ході якої я неодноразово опитувався та писав докладні пояснення, що не давало мені можливості займатись підготовкою апеляційної скарги. Перебуваючи в ІТТ, я не мав можливості користуватись послугами фахівців у галузі права з питань застосування Конвенції про захист прав і основних свобод людини та практики Європейського суду з прав людини.
2. Долучити до матеріалів справи копію протоколу про моє адміністративне затримання в Довгинцівському РВ КМУ ГУ МВС України в Дніпропетровськй області, складений 27.01.2010 об 11:30 вже після мого арешту.
3. Встановити особи шляхом направлення запиту в Криворізьке міське управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області й допитати в якості свідків співробітників патрульно-постової служби, які затримували мене 26.12.2010 на місці зупинки маршрутного таксі.
4. Направити запит у Криворізьке міське управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області з метою підтвердження того, що о 23:37 26 грудня 2010 року я зателефонував черговому по місту з телефону 067 689 05 78 на телефон 102 і повідомив про вчинення щодо мене хуліганських дій в маршрутному таксі та порушення законності співробітниками міліції, які відмовлялись себе назвати й протиправно застосовували до мене фізичну силу.
5. Встановити особи шляхом направлення запиту в Довгинцівський РВ Криворізького міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області й допитати в якості свідків адміністративно затриманих, у присутності яких дільничний міліціонер Горбунов у приміщенні Довгинцівського РВ в ніч з 26 на 27 грудня 2010 року мене пограбував, віднявши мобільний телефон, після чого примусив цих двох адміністративно затриманих підписати чисті аркуші паперу.
6. Допитати в якості свідка водія маршрутного таксі з метою з’ясувати точний час, коли саме він опитувався в Довгинцівському РВ.
7. Допитати в якості свідка дільничного інспектора Довгинцівського РВ Горбунова з метою з’ясувати обставини мого протизаконного утримування в приміщенні райвідділу, пограбування, складання адміністративних матеріалів, перебігу розгляду суддею адміністративної справи.
8. Допитати в якості свідка помічника прокурора Довгинцівського району м.Кривий Ріг Коржа на доказ того, що 27 грудня 2010 року я зробив йому усну заяву про злочин, скоєний щодо мене співробітниками міліції, а також передав йому диктофон з аудіо записом подій, які відбувались у приміщенні Довгинцівського райвідділу в ніч з 26 на 27 грудня 2010 року.
9. Допитати в якості свідка Бойка В.М., який спілкувався зі мною телефоном під час мого перебування в Довгинцівському РВ і чув, як мені міліціонери погрожували в нецензурній формі та відмовлялись назвати причину мого затримання.
10. Допитати в якості свідка помічника судді Пруднік з метою з’ясування обставин і дати виготовлення оскаржуваної постанови.
11. Скасувати постанову судді Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 27.12. 2010 року у справі №3-3025/2010 про накладення на мене адміністративного стягнення за ст. 173 КпАП України у вигляді адміністративного арешту строком на 10 діб, адміністративну справу закрити.
СЛОБОДЯН М.Ю.
Цілком стандартна історія про те, як міліціонер побив пацана, щоби відібрати в нього мобільний телефон, перетворюється на трилер – і все завдяки видатним інтелектуальним здібностям прокурора Дніпропетровської області.
А доки Наталія Василівна вигадує, чим би допекти пацану з Кривого Рогу та наказує «накопати» на нього бодай якийсь компромат, ми рекомендуємо їй замислитися над такими питанням:
1. Чому помічник районного прокурора Корж не направив Максима 27.12.2010 на судово-медичне освідування негайно після того, як хлопець зробив заяву про те, що його побив дільничний інспектор Горбунов?
2. Чому помічник районного прокурора Корж протокольно не оформив 27.12.2010 заяву Максима про побиття та пограбування у відповідності до ст.95 КПК України й не направив для фоноскопічного дослідження переданий йому плеєр-диктофон з записом тих подій, що відбувались у райвідділі?
3. У якій лікарні й за яку суму міліціонери роздобули довідку про те, що в Максима начебто не було тілесних ушкоджень?
4. Який вміст алкоголю був у крові Максима й хто на довідці лікаря-нарколога з результатами аналізу зробив поверх підпису Максима зробив напис про те, що в ніч з 26 на 27 грудня хлопець начебто перебував у стані алкогольного сп’яніння?
4. Куди ділась сережка Максима, що перебувала після його арешту в опечатаному пакунку разом з диктофоном і навушниками? Невже вона зникла, коли міліціонери під орудою помічника прокурора Коржа відкрили пакунок, щоби витягнути диктофон і стерти запис?
5. Чи розпочато пошуки мобільного телефону, який, за твердженням хлопця, у нього відібрав дільничний інспектор Горбунов?
6. Чи є нормальною ситуація, коли без жодного документального оформлення людину тримають в райвідділі 12 годин?
7. Чи є нормальною ситуація, коли затриманого не годують впродовж 19 годин?
Запитань виникає багато. Але оскільки прокуратура Дніпропетровської області не поспішає на них відповідати, а лише погрожує жертві міліцейської сваволі, відповіді ми спробуємо розшукати самі та оприлюднити їх у наступних публікаціях.
Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»
97 ответов
Напрашивается слово “Закономерно!”, но, к сожалению, следует сказать — “Уникально”. Ментовско-прокурорско-судейский беспредел в Украине силами ОРД только чуть приоткрыл своё истинное качество. По количеству же (делаю вывод по известным мне инцидентам в разных областях Украины) он множественен. Например, мне дословно известна фраза председателя Ялтинского суда — “Нехер с ментами спорить!”, произнесенная в двухминутном админпроцессе, закончившемся лишением водительских прав на два года человека, ОТКАЗАВШЕГОСЯ УДОВЛЕТВОРИТЬ ПРЯМОЕ ВЫМОГАТЕЛЬСТВО ДЕНЕГ ДВУМЯ СОТРУДНИКАМИ МИЛИЦИИ. Там тоже было и “состояние опьянения”, и липовые свидетели, и отказ допустить участие защитника. И, кстати, так же была трагическая деталь необходимости практически ежедневно ездить к больному ребенку. Мне известны и факты задержаний, применения специальных средств и физического воздействия к лицам, пытающимся защитить свои законные права законным способом. В масштабе государствоа гражданам известно бесчисленное множество подобных примеров, поскольку никто их НЕ СЧИТАЕТ и никаких тормозязих беспредел последствий не возникает.
Перед нами практически прецедент. Считаю необходимым тщательно и скурпулезно, с подробнейшим публичным освещением, довести “разбор полетов” до логического и правового(!) завершения.
Обращаю внимание читателей на то, что во всём блоке ОРД-Сигналов по данной теме НИ РАЗУ не прозвучала политическая нотка, типа — “вот что делает ПР-овская власть!” Этот факт я считаю весьма положительным, делающим честь авторам материалов. Поскольку соблазн вставлять подобные, провоцирующие, тезисы был, думаю, не малый.
Учитывая известное — “если ты не идешь в политику, то политика придет к тебе”, считаю политическим ДОЛГОМ политических фигур действующей власти отозваться и оценить, что произошло (и происходит!).
как уже задолбал “автор цих рядків, і народні депутати, які опікуються долею талановитого хлопчика” Они не НАРОДНІ депутати, а депутати автора цих рядків… і одного талановитого хлопчика. Я в селе поселился недавно в глухом, прибежали ко мне дети соседские, увидели хлеб на столе спрашивают “что это?”… и это б..ть 21 век на дворе и мы живём в “цивилизованной стране” Депутаты кроме карманов своих ничего не видят вокруг, авторы статей пишут то что просят, талантливая молодёж мамку больную кинуло и к тёлочке бухать мчит, менты бабло зарабатывают им не до проблемм с преступностью. У нас не один мальчик страдает от беспредела ментовско-прокурорского, а все граждане за исключением некоторых випов… Кто это изменит? Чем депутаты занимаются помимо организации дайвинга для талантливого мальчугана… Прям только что идея в голову пришла))) мож педики они? На бабу набросились бедненькую…
Эта “бедненькая баба” за свое назначение заплатила Пшонке минимум “лимон”. И теперь с утра до вечера корпит на работе — изучает решения по отводу земель целью “вирішення питань про скасування незаконних рішень про надання земельних ділянок”. Грядет новый передел — бабло отбивать надо. “Бедной бабе” в гору некогда глянуть, а не то, что поинтересоваться, что творят в милиции с гражданами.
В.Бойко: «Не знали ми й деяких інших подробиць, зокрема – обставин проведення так званої «перевірки» наших публікацій зусиллями служби внутрішньої безпеки та Управління роботи з особовим складом ГУ МВС України в Дніпропетровській області. Не знали, наскільки нахабно міліціцейсько-прокурорська мафія знищуватиме докази скоєних щодо хлопця злочинів».
Ментовская-судебно-прокурорская мафия — это и есть теперь пресловутая вертикаль власти имени Януковича. Во времена кучмизма милиция с прокуратурой жила как кошка с собакой, а УВБ для ментов было, как «гестапо». Сейчас все смешалось в нашей правоохренительной системе.
Кстати, о кучмизме: Где-то в 2000-ом около 3 ночи в нашу дежурную часть нагрянули с проверкой зам.областного прокурора В.Сенчук с прокурором города — проверяли законность содержания задержанных в «комнатах доставленных» (так в райотдела официально называются камеры). Дежурный наряд выгреб по полной программе за то, что мужик, по пьяному делу ударивший свою жену в сердце кухонным ножом, после чего он сам вызвал наряд милиции и написал явку с повинной, содержался в камере 3 часа 15 минут без оформления 106-й (Стаття 106 УПК — Затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину).
Сенчук приказал оперативному-дежурному РО поднять из постели начальника райотдела полковника милиции Эчкенко и за то, что убийца был передержан в камере лишние 15 минут, орал на Эчкенко таким матом, что стены в дежурке дрожали и на следующий день весь дежурный наряд вместе с начальником РО стоял на ковре у прокурора города.
Ну а при Януковиче сейчас единая «вертикаль власти» и прокуратура, милиция и суды стали одной ОПГ.
“ми не стали чекати, коли хлопець вийде з ІТТ, а, збираючи по крихтах інформацію, її оприлюднювали, зіставляли, робили висновки” –- одним словом, сочиняли, как могли.
“Якісь деталі згодом відпали, якісь, навпаки, з’явились – так, наприклад, спочатку ми нічого не знали про пограбування, було відомо лише, що хлопчика в міліції побили й незаконно затримали. Тому думали (ВЫ СНАЧАЛА ВЫЯСНИТЕ ВСЕ, А ПОТОМ ПИШИТЕ, ТУТ И “ДУМАТЬ” НЕ НАДО!), що цінні речі, зокрема телефон, Максим зміг передати своєму батькові. Виявилось – ні” –- ну конечно, “деталі відпали”))).”Батько” упорно молчал три дня “про пограбування”, а потом, оказывается, “виявилося”… Эти “детали” у автора “відпадали” та “з являлись” постоянно — то была маршрутка, то не было ее, то вернули телефон, то украли, и т.д.
“Не знали ми й деяких інших подробиць” –- но зато с успехом эти “подробыци” додумали.
Радует одно — труд читателей, справедливо указывавших автору на его откровенные “ляпы” в повествованиях, не прошел даром — Бойко начал понемногу следить “за метлой”.
Флойд, во тебя уже не просто колбасит, а прямо плющит по-взрослому. Менты сочиняли как могли, но не смогли изложить на бумаге даже в кабинетах. Судья-падлюка (шоб она огнём горела) вообще даже за “подробыци” и не задумувалась.
Чо, путо, корёжыт тебя шо демона, как твою нечисть на чистую воду выводят? Нервничаеш, што всей вашей своре гаплык будет из-за журналистов и защитников? Де-то и ты замазался, путо, разоблачись перед народом. Ежли ты не служыш в ментах, то ты прокурорский “оборотень”? Или ты поза штатом зажигаеш, чисто в роли “понятого” чистые “бамаженцыйи” подписуеш? Не, канечно, тебе вовсе не обязательно отвечать хто ты твкой и почему ты такой у ментов влюбльонный. Но факт твоей любви до преступников ментов и судей очевиден, ты уже твоими посланиями твою любов к ментам доказал.
А применение тобой таких слов как “выкручиватца” свидеьельствует о твоей полной растерянности. Шо и не удивительно, патамушта кроме наглости у тибя есть и здравый смысл, который тебе подсказует, шо када-нибудь иебя так же могут хапнуть, надавать пинков и безосновательно кинуть на сутки. Такого расклада ты тоже боишся, вот у тибя и происходит борьба мотивов: с одной стороны любов до ментов, а с другой стороны — здравый смысл. Пока шо твоя любов до ментов побеждает твой здравый смысл. Но , незря народная мудрость гласит, шо от любви до ненависти один шаг. Так шо будь осторожней с любовью до ментов, она тибе боком может выйти.
Шо касается метлы, то Бойко за метлой всегда следит. Не буду тыкать пальцами, чтоб не огорчать душевного человека, но некатарые считают, что Бойко перегибает по отношению к женщинам. Позвольте как старшему рабочему человеку обяснить, что женщина — это пока мать, хозяйка, жена; если кто оскорбит женщину, то такого нада бить по морде сразу же, как минимум. А вот судья, прокурор — это уже публичные особы, которым за нарушения закона нада правду-матку говорить, а если не понимают, то нада матку выворачивать. Или кто-то будет настаивать, что ломающее человеческие жизни существо имеет право претендовать на статус ЖЕНЩИНЫ?
Бойко, вот вам Флойд правильно пишет, что сначала ВЫЯСНИТЕ ВСЕ, а потом пишите, а то вы думали что в милиции не ограбят, я пад цталом, может вы еще думаете что в милиции не убивают и не калечат ?ВОТ ВЫ ВИЯСНИТЕ.Видите какие вам добрые попались милиционеры, а ведь могли бы наркоту в карман, понятых, и лет на пяток элементарно упаковать, а вы на них в суд, так и не поняв что ни чего НЕ СТОИТ ТАК ДОРОГО КАК ДЕШЕВО ОТ МИЛИЦИИ ОТДЕЛАТЬСЯ.
“флойдам” энд “пацанам”!!!!
Чё вы, мерзость, шипите типа грамотные. Вы чё? Забыли что все обычные граждане могут делать и в т.ч. говорить все что прямо не запрещено ЗАКОНОМ?!! А вот служивые людишки (менты, прокурорские, судьи и т.п. и т.д.) должны все делать , а так же говорить (вести себя)- так, как строго-настрого прописано в ЗАКОНАХ УКРАИНЫ!!!! Или это новость? Все что стая этих товарищей долна была сделать с этим пацаном очень чётко прописано в нормативных актах! Но болт они клали на эти законы, акты и т.п. Вот за это их всех без исключения надо закрывать на “кичу” или сажать на КОЛ!!!
Герой ЭТОЙ стати уже не пацан который якобы дебоширил в маршрутке,
А вполне конкретные служащие суть их бездействия, злоупотреблений, служебного подлога является намного большим преступлением чем пьяный дебош маршрутке.
Даже если Максим устроил пьяный дебош в маршрутке, свое он уже отсидел с лихвой…. а вот преступники наделенные властью будут и дальше находиться на своих постах.
Такие “суды” (на сутки хулиганам) вполне обычная практика для Украины, судья решает сколько дать суток по прямым указаниям мента который сопровождает хулиганов, любые попытки что либо возразить судья воспринимает как оскорбления своей мантии и сразу добавляет 5 или 10 суток. Хотя заветная фраза “вину осознал готов искупить в пределах разумного”, вызывает мгновенное уважение суди и почему то совсем не оскорбляет мантию.
Все на корню прогнило и лечению не подлежит…. эту страну спасут только массовые расстрелы.
В начале нынешнего года в “ФАКТАХ” вышел материал о том, как 9 декабря двое сотрудников Липоводолинского райотдела милиции Сумской области жестоко избивали жителя села Калиновское — 48-летнего инвалида I группы Валерия Мороза. В результате полученных травм мужчина вскоре умер в больнице: http://fakty.ua/125685-valera-lezhal-na-krovati-i-plakal-ot-boli-a-milicionery-z astavlyali-ego-perelomannymi-rukami-podpisyvat-bumagu-o-tom-chto-on-ne-imeet-k-n im-nikakih-pretenzij
Как рассказал “ФАКТАМ” директор Департамента по связям с общественностью МВД Украины Дмитрий Андреев, 10 декабря в отношении начальника сектора уголовного розыска райотдела и оперуполномоченного этого же подразделения прокуратура возбудила уголовное дело по статье Уголовного кодекса Украины “Превышение служебных полномочий”. Самих подозреваемых по решению суда взяли под стражу.
Служебное расследование показало, что несколько работников милиции Сумской области грубо нарушили закон. К строгой дисциплинарной ответственности привлечены десять правоохранителей. В частности, подозреваемых в избиении уволили из органов внутренних дел. Начальник Липоводолинского райотдела милиции и его заместитель — начальник криминальной милиции уволены с занимаемых должностей. Начальник управления уголовного розыска и замначальника областного управления предупреждены о неполном служебном соответствии. Строгие выговоры получили и некоторые работники областного управления милиции.
В МВД заявили, что возбуждено уголовное дело в связи с публикацией в сети Интернет ложных сведений, порочащих честь и достоинство офицеров МВД. Правду, или клевету пишут журналисты? Иногда установить истину довольно сложно. Ведь правда может устроить далеко не всех, а клевета поднимает рейтинг издания. МВД РФ считают, что их оклеветали журналисты.
1 декабря 2009 года в сети интернет на информационных ресурсах общероссийской общественно-политической электронной газеты „The Moscow Post“ и Компромат.ру, была размещена статья Сергея Лобина. В этой статье сотрудников Центрального аппарата МВД России фактически обвинялись в совершении тяжкого преступления. А именно двух старших офицеров аппарата первого заместителя МВД РФ генерал-полковника милиции Михаила Суходольского.
Как заявила пресс-служба МВД: «Отдельные журналисты, пренебрегая возможностью получения официальной информации и официальных комментариев, при подготовке своих материалов используют непроверенные сведения и, в итоге, искажают факты».
Против этих изданий возбуждено уголовное дело (globalist.org.ua).
Ну вот —
-дисциплинарная ответственность,
-строгие выговоры,
-неполное служебное,
-увольнение.
А на противоположном краю рычага — побои, тяжкие телесные повреждения, смерть.
И мне кто-то, типа засветившихся тут ублюдков, смеет говорить о том, что последствия ментовско-прокурорско-судебных деяний в современной Украины НЕ образуют ОБЪЕКТИВНУЮ необходимость удаления из жизни виновников перечисленных, например, в предыдущем сообщении, деяний “правоохранительных” лиц?
Нет уж. Если мы неоднократно, системно, становимся свидетелями того, как суки мундирные обеспечивают друг другу “строгие дисциплинарные взыскания” за действия, приводящие к смерти моих сограждан — мы получаем ПРАВО таких ликвидировать самостоятельно.
ПРАВО! А для опытных и сильных это — ОБЯЗАННОСТЬ.
Прекрасный пример дружбы народов и интернационализма:
Как сообщает АН «Оперативное прикрытие», инцидент произошел поздно вечером в одном из кафе, расположенном на проспекте Ветеранов в Ульянке. После ссоры четверо неизвестных (двое кавказцев и двое славян) затащили милиционера в туалет. Один из злодеев зажал голову парня ногами, а другой совершил в отношении него насильствнные действия сексуального характера. Остальные наблюдали за насилием.
Я вижу в этом прообраз прекрасного общества будущего.
Люди разных рас и разных национальностей, забыв о розни и вражде, объединяются в едином порыве и ебут в рот мента.
Неожиданно хорошо по этому поводу высказались православные:
«Если он носит милицейскую форму, то может спровоцировать не только кавказца, но и русского. Если он при этом пьян, он тем более спровоцирует. Если он при этом сам активно вызывает людей на контакт, а потом удивляется, что этот контакт кончается изнасилованием, он тем более не прав», – сказал глава синодального Отдела по взаимоотношениям Церкви и общества протоиерей Всеволод Чаплин, выступая в пятницу на круглом столе по межэтническим отношениям в Москве.
Таким образом он ответил на вопрос о том, почему милиционеры часто являются объектом домогательств кавказских мужчин.
http://shiitman.net/2010/12/20/изнасилование-милиционера/print/
Кодекс професійної етики українського журналіста
прийнятий на Х з’їздіНаціональної спілки
журналістів України(квітень 2002 року)
Головний обов’язок журналіста – сприяти забезпеченню права громадян на одержання оперативної інформації. Це зобов’язує його у своїй діяльності завжди бути об’єктивним (!!!), коректним (!!!), відповідальним за свою справу. Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у правдивості якої переконаний (!!!). Він уникає неповноти або неточностей чи викривлень інформації (!!!), які могли б завдати моральної шкоди честі та гідності людини (!!!), неприпустимі з його боку недостовірні повідомлення (!!!).
Журналіст повинен уникати у своїх публікаціях та передачах образ з приводу національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками. Він утримується від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, зобов’язаний уникати вживання образливих висловів (!!!!!!), ненормативної лексики.
Журналіст у своїх повідомленнях не втручається у судові справи (!!!), поки ведеться слідство, уникає характеристик людей, запідозрених у злочині (!!!), але вина яких не встановлена вироком суду, що набрав законної сили. Не виключається його право на журналістське розслідування, пов’язане з тими або іншими подіями і фактами, що мають громадське звучання і покликані захищати інтереси суспільства та особи.
Журналіст у своїй професійній поведінці не має права ставити особисті інтереси понад усе (!!!). Замовчування чи поширення ним інформації шляхом одержання незаконних винагород або подання її як такої, що містить наклеп, упередженість, необгрунтовані звинувачення, – неприпустимі (!!!).
И дальше, кому интересно: http://nsju.org/tabmenu/kodeks_etiki
Непонятно, чем пан Флойд недоволен. В статье не только используется, но даже цитируется официальная информация областного управления милиции: “Близько 03.00 27.12.2010 Слободян М. Ю. був відпущений додому. О 9.00 27.12.2010 він прибув до Довгинцівського РВ де у супроводі дільничного інспектора міліції був доставлений до приміщення Довгинцівського районного суду”. А в другой, не менее официальной информации, рассказывалось, что парень просто не захотел уходить из милиции, так ему там понравилось.
Работяга сказал: “Ежли ты не служыш в ментах, то ты прокурорский “оборотень”? Или ты поза штатом зажигаеш, чисто в роли “понятого” чистые “бамаженцыйи” подписуеш?” –— не первое, не второе, и не третье. И к суду отношения не имею. Куда теперь, проницательный Вы наш, меня запИшите?))
Работяга сказал: “почему ты такой у ментов влюбльонный. Но факт твоей любви до преступников ментов и судей очевиден, ты уже твоими посланиями твою любов к ментам доказал” — по аналогии выходит, что Вы, Работяга, до смерти влюблены в журналистов-сказочников)). И Ваши комментарии эту пылкую любовь доказывают)))).
Для :)) — в статье (вернее, во всех 5 статьях Бойка по этим событиям), используется и цитируется, кроме официальной, еще много другой “информации”, источник которой — нескончаемая фантазия автора)). А по поводу Вашего намека на противоречивость милицейской информации — да, согласен, есть такой бок за УВД. Я никогда и не спорил по этому поводу, и не говорил, что все менты — сплошь молодцы, умницы и просто святоши нашего времени. Все бокапорят — и милиция, и врачи, и водители, и журналисты, и даже парашютисты. А объяснить эту протеворечивость можно просто, как у Бойка (цитирую): “Не знали ми й деяких інших подробиць…” — напишет после ЦОС УМВД))).
Для :)) — в статье (вернее, во всех статьях Бойка по этим событиям), используется и цитируется, кроме официальной, еще много другой “информации”, источник которой — нескончаемая фантазия автора)). А по поводу Вашего намека на противоречивость милицейской информации — да, согласен, есть такой бок за УВД. Я никогда и не спорил по этому поводу, и не говорил, что все менты — сплошь молодцы, умницы и просто святоши нашего времени. Все бокапорят — и милиция, и врачи, и водители, и журналисты, и даже парашютисты. А объяснить эту протеворечивость можно просто, как у Бойка (цитирую): “Не знали ми й деяких інших подробиць…” — напишет после ЦОС УМВД))).
ПРАЦІВНИК МІЛІЦІЇ — ЗНАЙ, ПАМЯТАЙ, ВИКОНУЙ!
ЗАТВЕРДЖЕНА
Постановою КМ України
від 28 грудня 1991 року № 382
ПРИСЯГА
ПРАЦІВНИКА ОВС УКРАЇНИ
Я, _______________________________________________, вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складаю Присягу і урочисто клянуся завжди залишатися відданим народові України (!!!), суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства (!!!), бути гуманним (!!!), чесним (!!!), сумлінним і дисциплінованим працівником (!!!), зберігати державну і службову таємницю.
КОДЕКС ЧЕСТІ ПРАЦІВНИКА ОВС УКРАЇНИ
ЗАТВЕРДЖЕНИЙ
наказом МВС України
від 11.01.1996 № 18
Народ України, надавши широкі повноваження працівникам органів внутрішніх справ у сфері охорони правопорядку, має право вимагати (!!!) від них чесного і сумлінного виконання посадових обов’язків на основі високого професіоналізму, чуйного ставлення до конституційних прав і свобод громадян незалежної України.
Працівник органів внутрішніх справ повсякденно втручається в складні сфери людських взаємовідносин, виступає в ролі арбітра в конфліктних ситуаціях, що зачіпають долі багатьох людей. Як представник державної влади, він не може бути необ’єктивним, грубим, недоброзичливим, нетактовним. Обов’язкова якість працівника — тримати себе коректно, з гідністю, притаманною правоохоронцю. Його основний обов’язок полягає в служінні суспільству, захисті життя і майна громадян, сприянні повазі до всіх законодавчих актів держави.
Необхідно усвідомити, що діяльність органів внутрішніх справ, як правило, ґрунтується на методі переконання. З метою підтримання громадського порядку, ефективної протидії злочинності можливе і застосування примусу, але в межах, виключно окреслених законом. Служба в органах внутрішніх справ пов’язана з високим психологічним, емоційним й фізичним навантаженням. Це нелегка, але суспільно необхідна і почесна справа, яка вимагає від кожного працівника високих загальнолюдських і професійних якостей. Виходячи з необхідностей правоохоронної роботи, керуючись чинним законодавством та морально-етичними нормами, притаманними українському суспільству, професійна діяльність і поведінка працівників органів внутрішніх справ повинна базуватися на таких принципах:
самовідданість українській державі, допомога, надійний захист і служіння українському народу, вміння підпорядкувати професійну діяльність справі розбудови незалежної державі;
суворе дотримання положень Конституції, чинного законодавства України, точне й неухильне дотримання виконання вимог Присяги, статутів і наказів органів внутрішніх справ;
самовіддане виконання службового обов’язку, служіння суспільству, професіоналізм, компетентність, ініціативність;
повага до гідності особи, гуманне ставлення при захисті прав людини, незалежно від її соціального положення, майнового чи іншого стану, расової чи національної приналежності, громадянства, віку, мови чи освіти, політичних й інших переконань;
шанобливе та гуманне ставлення до громадян, неприпустимість застосування надмірної сили чи насильства при виконанні службових обов’язків;
висока громадська мужність, готовність протистояти будь-яким порушенням законності, рішучість, твердість і безкорисливість у захисті суспільства, забезпеченні охорони прав громадян;
повага до державної і службової символіки, форменого одягу працівника органів внутрішніх справ, прагнення внести особистий вклад у формування і зміцнення довіри громадян до органів внутрішніх справ, сприяння їх авторитету;
чесність і правдивість у відношенні з громадянами та службових відносинах, недопустимість прийому будь-яких подарунків, подяк чи обіцянок, які можуть розглядатися як привід до зради інтересів служби;
нетерпимість до будь-яких моральних вад: несправедливості, нечесності, владолюбства, здирництва;
повага до професійної діяльності органів внутрішніх справ, спілкування про підтримку кращих традицій міліцейської служби;
неупередженість, політична неупередженість при розгляді та вирішенні справ;
простота і скромність в особистому житті, спрямовані на завоювання та збереження авторитету серед населення.
Усі працівники органів внутрішніх справ повинні в повному обсязі звітувати перед собою про етичні обов’язки, постійно намагатися підняти свій рівень до можливо найвищих стандартів професійного підтримання правопорядку.
ЕТИЧНИЙ КОДЕКС ПРАЦІВНИКА ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
СХВАЛЕНИЙ
колегією МВС України
від 05.10.2000 року № 7км/8
Працівники органів внутрішніх справ:
усвідомлюючи основні завдання своєї діяльності у ствердженні верховенства права, захисті демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, підтримці спокою, законності та порядку в суспільстві, протидії злочинності, розкритті та об’єктивному розслідуванні злочинів;
підтверджуючи відповідальність за сприяння розбудові незалежної України, здійсненню в ній соціальних та економічних реформ, зміцненню її міжнародного авторитету, зокрема, у сфері боротьби зі злочинністю;
убачаючи важливою умовою ефективності своєї діяльності встановлення і розвиток партнерських стосунків з населенням, його довіру та повагу до органів внутрішніх справ;
будучи переконаними в тому, що суспільна довіра до органів внутрішніх справ першочергово пов’язана з гуманним ставленням до людини при повазі її прав та свобод;
підтримуючи принципи, висловлені в Кодексі ООН щодо поведінки посадових осіб правоохоронних органів та в Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи стосовно декларації про поліцію;
ураховуючи рекомендації Ради Європи щодо проекту Європейського Кодексу поліцейської етики, основи етичних норм працівників міліції (поліції) держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав;
діючи в правовому просторі, визначеному Конституцією України, законами України, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ, іншими чинними нормативними актами;
виконуючи вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, зобов’язуються:
керуватися в службовій діяльності і повсякденному житті та поведінці системою наступних етичних норм:
Безперечно і неухильно поважати та захищати права і свободи людини та громадянина, несучи особисту відповідальність перед державою і суспільством за життя і безпеку людей у ситуаціях, що потребують втручання правоохоронців.
Виховувати в собі почуття гордості за свою країну, її народ, його історію та культуру, поважати державну символіку, підпорядковувати свою професійну діяльність інтересам розбудови незалежної України, стверджувати принципи законності, справедливості та гуманізму.
У своїй роботі неухильно керуватися законодавством України, виконувати норми Дисциплінарного Статуту.
При виконанні своїх службових обов’язків ставитися до громадян справедливо, уважно, доброзичливо, неупереджено, з почуттям поваги до людської гідності, не допускаючи при цьому жодних проявів дискримінації на ґрунті статі, раси, віку, мови, походження, освіти, матеріального стану, політичних та інших переконань.
Не допускати проявів жорстокого або принизливого ставлення до людей, поважати їх природне право на життя, законні права на свободу думки, совісті, самовираження, збереження здоров’я, мирного зібрання, володіння майном тощо.
Повсякчас бути готовим до надання людям допомоги і захисту в межах службових повноважень та виходячи із загальнолюдських морально-етичних позицій. При цьому суттєво важливим є врахування особливостей та потреб різних груп населення.
У службових та позаслужбових стосунках з людьми, в особистій поведінці бути зразком чесності, чемності, тактовності, зовнішньої охайності і внутрішньої дисциплінованості, культури спілкування і зокрема мовної.
Виявляти стійкість, принциповість, непримиренність у боротьбі зі злочинністю, мужність і сміливість, високу фізичну, вольову та інтелектуальну готовність до дій у складних, нестандартних ситуаціях.
Критично ставитись до власних професійних якостей та поведінки. Постійно працювати над самовдосконаленням, підвищенням свого професійного та загальнокультурного рівня.
Стверджувати та відстоювати честь і гідність правоохоронця як посадової особи, уповноваженої державою і народом України, захищати законні права і інтереси громадян. Усіляко сприяти підвищенню авторитету органів внутрішніх справ серед населення.
У разі недотримання взятих зобов’язань, бути готовим понести відповідальність, передбачену законодавством України, іншими чинними нормативними актами, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ.
НУ ЧТО УЗНАЛИ УКРАИНСКОГО МИЛИЦИОНЕРА !!! ))))))
Особенно понравилось последнее предложение
Флойд, так внесите ясность, наконец — пацана отпускали из райотдела и он вернулся, или он сам не захотел уходить, а менты, побоялись его вывести на улицу? А то мы в догадках мучаемся. Я думаю, что он сам вернулся. За телефоном.
Паренек сам виноват, а не надо быдо ему показывать милиционеру такой дорогой(1200!!!грн) телефон, вот он сам СПРОВОЦИРОВАЛ свое ограбление. Его и гопники тоже могли ограбить, пошел бы вечером в парк к речке Ингулец и показывал бы там свой телефон, результат был бы тот же.
Пиздец логика! То есть Вся вина пацана, что он спровоцировал ментов?
У сильного всегда бессильный виноват: “….Ты виноват уж тем, что хочется мне кушать”
Потрясающе!____Флойд так тут распинался всего лишь для того, чтобы наконец-то сказать, что, оказывается, пацан САМ во всем виноват! СПРОВОЦИРОВАЛ, пАнимаешь ли, ментов! Оказывается, когда НЕ возможно НЕ общаться с ментами, надо просчитывать свои действия с учетом того, что МЕНТЫ ЭТО ОБЫКНОВЕННЫЕ БАНДИТЫ, КОТОРЫЕ МОГУТ НАПАСТЬ НА ТЕБЯ В ЛЮБОЙ МОМЕНТ И ПО ЛЮБОМУ ПОВОДУ! Писдец!
Потрясающе!____Флойд так тут распинался всего лишь для того, чтобы наконец-то сказать, что, оказывается, пацан САМ во всем виноват! СПРОВОЦИРОВАЛ, пАнимаешь ли, ментов! Оказывается, когда НЕ возможно НЕ общаться с ментами, надо просчитывать свои действия с учетом того, что МЕНТЫ ЭТО ОБЫКНОВЕННЫЕ БАНДИТЫ, КОТОРЫЕ МОГУТ НАПАСТЬ НА ТЕБЯ В ЛЮБОЙ МОМЕНТ И ПО ЛЮБОМУ ПОВОДУ! Писдец!
Апеляційний суд повинен ,при розгляді справи,за власною ініціативою, як мінімум порушити кримінальні справи відносно деяких осіб, як максимум , враховуючи тяжкість злочину, суспільний резонанс, та те що особи незаконо намагаються перешкоджати майбутньоиу слідству, збирають характеристики, залякують , тиснуть на друзів, винести постанови про запобіжні заходи-арешт. Побоююсь що можливо хлопці самі цього не знаючи розворушили такий гадюшник перевертнів….Там вже було у них, Пятихатська міліція на чолі з начальником грабували і вбивали людей, кругова порука,один одного прикривали, фальшували, тиск на свідків, краї у верхах, промащення баблосом.От чого у них не було так це найманців на форумах, бо давно це було 10 років назад, а ось пару років назад, http://korrespondent.net/ukraine/events/1124733-v-dnepropetrovskoj-oblasti-osudi li-podozrevaemyh-v-pytkah-milicionerov дали міліціонерам по 8-9 років, точно так поводились з затриманами як і з цим хлопчиком з м.К.Ріг.І суду було байдуже чи носили пастрадавші сережки і і яка була у них характеристика.
Повчальне відео про те як хлопчик вчить ментів( походить від італійського слова ментос-розум) виконувати Закони України.Подивіться -не пожалієте. http://rutube.ru/tracks/3732839.html?v=e1d9612f0819529f9c281a9df12d42a1
Кактусу, Класику и всем остальным — человек, написавший комментарий 10.01.2011 23:52 под именем “Флойд”, не имеет ко мне никакого отношения. Это легко проверить, при желании.
Человеку, использовавшему мой ник — уважаемый, для избежания путаницы, выберите себе другой никнейм.
Для :))- ясность внести не могу, т.к. информацией по этому вопросу не обладаю. Больше склоняюсь к тому, что сидел в РО всю ночь где-нибудь в коридоре. И, что вполне возможно, не по своему желанию там остался.
Пане Флойд, но если человек провел ночь в райотделе не по своей воле и без документального оформления, то нужно возбуждать уголовное дело. И привлекать. Понятно кого.
Для :)) — а я разве против? Если есть за что и это доказано — конечно нужно привлекать. Я уже сто раз тут говорил — если виноват, если совершил правонарушение, дисциплинарный проступок, или преступление, и если в установленном законом порядке виновность доказана — должен отвечать, вне зависимости от того, мент ты, прокурор, журналист или парашютист. Но многие почему-то видят этот мой тезис как “любовь к ментам”)).