В Україні є традиція: раз на 6 років, 22 листопада, кияни й гості столиці збираються на Майдані та пояснюють Віктору Федоровичу, у чому він не правий. На цей раз темою всенародного гуляння з наметами стала передвиборна обіцянка Януковича надати податкові канікули на 5 років для всього малого бізнесу. А точніше – спосіб її виконання. Тобто заява пана Президента, проголошена ним 17 листопада з приводу обурення підприємців вбивчим для них Податковим Кодексом.
Ця заява Арбітра Нації під час засідання РНБОУ стала справжньою перДлиною, навіть не тижня, а року: «Чого вони вимагають сьогодні під час розгляду Податкового кодексу? — Щоб ми залишили ті дірки, які були у законодавстві, для того, щоб не платити податки». Ось, воно яке, покращення життя вже сьогодні та податкові канікули для малого бізнесу.
Дійсно, підприємці не хочуть платити. Передусім – не хочуть наповнювати «кишенькові фонди» хабарників-податківців. Бо суть єдиного податку, який, фактично, скасовується Податковим Кодексом, полягає в тому, що цей податок сплачується за фіксованою ставкою незалежно від результатів підприємницької діяльності. Навіть, якщо підприємець «прогорів» і бізнес виявився збитковим. Але в обмін за це «єдиноподатник» не зазнає на своїй шкурі, що таке «азаровщина», бо позбавлений радості податкових перевірок. Спрощена система оподаткування – це, передусім, захист дрібного підприємця від податкової сваволі, від позапланових перевірок, від вимагання грошей податковими міліціонерами, від необхідності докладати до податкової звітності конверти з презентами інспектору. Скасувати цю систему – і бюджет взагалі перестане отримувати надходження від дрібного бізнесу, оскільки цей бізнес буде просто знищений податковими набігами.
Себе, коханого, завжди приємно цитувати. Три роки тому ми писали на «ОРД», що для державного процвітання треба, щоби народ не робив трьох речей: не дивився телевізор, не ходив на вибори й не сплачував податки.
Тож дозволимо собі розлогу цитату з того давнього опусу:
«Друже, пам’ятай, що чиновники, політики й правоохоронці поводять себе так, як їм це дозволяє народ. Тобто – ти. Якщо ж ти хочеш, щоби представник влади не нишпорив по твоїх кишенях, якщо ти прагнеш, щоби тебе поважала держава, то навчися, для початку, поважати себе сам. Себе й свої права. А для цього, насамперед, не роби трьох речей: не дивися телевізор, не сплачуй податки і не ходи на вибори.
Можеш повірити мені на слово, що українська журналістика, зокрема тележурналістика, самим своїм існуванням ставить під сумнів наявність людської гідності, як явища. Людині, яка себе поважає, нема чого дивитися в „ящику”, рівень передач якого розрахований на інтелект бабки Параски. Пам’ятаєш, друже, як на початку зими 2004-го, коли в Києві нуртувала так звана „помаранчева революція”, на сцену Майдану виперлися, прости Господи, „журналісти” з провідних телеканалів і заявили, що вони, мовляв, втомилися брехати й, взагалі, вирішили встати з колін? Ну і що, щось змінилося? Тож скажу тобі по секрету: важко встати з колін, коли морда в кориті.
Розібравшися з телевізором, поговоримо про податки.
Друже, якщо ти киянин – зазирни в Кончу-Заспу, Пущу-Водицю чи Нові Безрадичі ба навіть на Старонаводницьку вулицю, подивися, у яких хатинках живуть слуги народу. Якщо ти з провінції – поглянь лише, на якому авто приїздить на роботу прокурор твого району чи голова суду. А ще – заціни коштовності на дружині Президента, прикинь вартість годинника лідера опозиції і подумай, що все це куплено на твої гроші.
Коли кажуть, що якийсь там заступник Генпрокурора, голова Служби безпеки чи керівник президентського Секретаріату такі заможні, бо займаються бізнесом, пам’ятай, що ці пани до продуктивної праці не здатні. Вони можуть лише красти. Насамперед – з державного бюджету, який наповнюється з твоєї кишені. Тому на пропозицію сплатити податки в повному обсязі, подумки відповідай: „Обов’язково. Але можна, я буду другим – після голови Державної податкової служби України?”
Біля виборчої урни тобі також нема чого робити. Оскільки людина, яка себе поважає, не стане брати участі в ігрищах купки шахраїв. Тобі нема на що витратити вихідний день? – Тоді поприбирай у хаті, почитай книжку, побався з дитиною. Урешті-решт, займися коханням. Всі ті, за кого ти, друже, махав прапорами на майданах – „помаранчевому” в Києві чи „біло-блакитному” в Донецьку – звичайнісінькі покидьки, які тримаються біля годівниці виключно завдяки тобі. Саме ти, віддаючи за них свій голос на виборах, надаєш їм ознаку легітимності».
Янукович з прісними розповідає, що податки, бачте, мають сплачувати всі. Ну, то нехай почне з себе. Подасть приклад. І, головне, перестане смішити народ фіктивними деклараціями про свої доходи, де ледь не головним джерелом надходжень зазначена матеріальна допомога та гонорари від наукових публікацій.
Одне радує: до підприємців вже починає доходити сенс гасла, висунутого Тетяною Монтян у притаманній їй витончено-естетичній формі: «Доки не буде прозорості державних витрат — куй вам, а не податки!». Ще трохи, і найпрогресивніша частина українського суспільства закликатиме відмовитися від перегляду телепередач.
А, між тим, Міністерство внутрішніх справ готується витрачати гроші платників податків, які, за задумом авторів Податкового кодексу, мають широкою рікою потекти до державної скарбниці з нового року.
Як повідомив заступник міністра внутрішніх справ Віктор Ракушняк, з січня 2011 року МВС України почне навчати своїх співробітників англійській мові за самою прогресивною методикою – шляхом відрядження в Англію та інші країни Європи коштом державного бюджету. У такий спосіб МВС сподівається розширити світогляд 38 тисячам міліціонерів та прищепити їм знання за курс середньої школи. Почнуть, треба думати, з працівників апарату Міністерства.
Ініціатива, що й не кажи, непогана. От тільки куди б відправити міністра Могильова на стажування з української мови? Бажано – років би на п’ять-шість. З конфіскацією майна.
Втім, за душевний спокій головного українського міліціонера можна не турбуватися. Покращення його життя наступило вже сьогодні – у повній відповідності з передвиборними обіцянками Арбітра Нації. Як виявилося, Віктор Янукович, вимагаючи прилюдно, щоби Могильов за два місяці опанував українську мову бодай у межах шкільної програми, лише розігрував спектакль для невибагливої публіки. Як був міністр Могильов безграмотним, так і залишився. Зате хатинку в Коктебелі побудував.
Зовсім по-іншому зійшлися зорі над головою попередника Анатолія Володимировича. У пошуках роботи тиняється колишній міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко, який у перервах між відвідуваннями центру зайнятості та походами по київських пивничках роздає інтерв’ю про тяжку долю «польового командира Майдану». «Вважаю себе фахівцем у системі безпеки, підготовки законів. Маю непогані знання в галузі історії, журналістики, досвід управління, — розповів Луценко журналістам про свої доки безнадійні спроби працевлаштуватися. — Звертався в кілька фондів та інститутів із пропозицією надавати свої послуги. Чекаю відповіді».
Фахівець у системі безпеки й підготовки законів
Тиждень, який сплинув, у черговий раз довів, що прокурор – це не посада, це стан душі. Незалежно від статі, майнового стану, національності чи громадянства. Ось і в сусідній Росії прокурори також смалять напалмом.
19 листопада в Чусовському районі, неподалік від Пермі, впав винищувач. Ну, впав собі й впав. Може, крило в польоті відвалилося від старості. А, може, керосин зненацька закінчився. Природно, що тамтешні журналісти спробували отримати коментар від прокурора Чусовського району Андрія Делієва. Відповідь вразила глибиною та лаконізмом. Цитуємо мовою оригіналу: «самолет упал по причине силы тяжести, так как машина тяжелее воздуха».
Мабуть, з цього прокурора вийшов би непоганий Президент Росії. Принаймні, коли в Путіна спитали, що трапилося з підводним човном «Курськ», загибель якого обговорював весь світ, Володимир Володимирович був ще більш лаконічним і напрочуд вичерпаним: «Він потонув».
Тож на цій життєрадісній ноті прощаємося з читачами до наступного тижня та бажаємо не дивитися телевізор і не ходити на вибори. Сподіваємось, що податки вони не сплачують і без наших порад.
Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»
26 ответов
Автору респект.
Несколько дней мы наблюдаем за тем как наш премьер-министр Азаров Н.Я. совершает сверх важное для страны дело ездит по станам Северной Африки, в то время как вся страна с флагами и транспорантами протестует против его писанины под названием налоговый кодекс. Керенский — не иначе… А что нам обычным гражданам даст это путешествие? Думаю ничего кроме головной боли и дополнительных податей. Нам рассказывают, что их предшественники ничего в этом направлении не делали, а они сейчас исправляют ситуацию. Он величайший премьер-министр Украины договорился о разработке 2-х нефтяных месторождений и теперь вся страна его должна “целовать в задницу” за то, что он такой дельный мужик… Но вот вопрос месторождения разрабатывать дорого, а где взять деньги — у нас!!! А что нам с этого? Может бензин станет дешевле — конечно нет, только подорожает! А как будут расходоваться средства на разработку, добычу и не получиться ли что привозная нефть будеть будет немного дешевле, чем добытая Украинцами в Северной Африке. И на чьи предприятия по дотационным ценам эта нефть пойдет. Кто у нас владеет НПЗ?!
Браво господин Азаров Вы прекрасно защищаете права олигархической клики и делаете все чтобы переложить налоговый гнет с их плеч на плечи простых людей!!!
Раньше не могла подумать, что на ОРД будет изгаляться махровый “протывсих”. Не принимать участия в выборах, не смотреть ТВ… Добавьте, не читать Инет, закрыть глаза и заткнуть руки, то есть уши а руки связать себе самостоятельно, не дожидаясь пока это сделают Янучары… Виктория, Речинский, что случилось с любимым сайтом?!
Авторові — ганьба. Не змінювати злочинну владу шляхом виборів (не брати участі у виборах), це якраз те, про що найбільше мріють мерзотники нагорі.
Лично я, очень сильно сомневаюсь, что проблема даже в телевизоре. Я его не смотрю не из каких-то принципиальных соображений, а только потому, что там смотреть особо нечего, кроме Дискавери. “Пипл хавает” — собственно и есть главная индульгенция “кривой” журналистики. С утверждением, что “власть ведёт себя так, как позволяет ей народ” — абсолютно согласен. А вот с “нехождением” на выборы — не согласен. Надо, надо ходить и выбирать, и пусть хоть 5% голосов будет против всех тех, кто уже задолбал своей трескотнёй. Надеюсь что теперь, хоть ещё у 5% появилось осознание дебильности иного выбора. На счёт “купки шахраїв” — всё не так просто, ведь не Янукович лично, фальсифицировал результаты !! Видимо к этой “купке” причастны и простые люди, потерявшие “гідність” в силу разных причин. Значит, что эта власть, таки нужна, нужна уже хотя бы затем, чтоб “прочистить мозги” тем, кто ещё питает иллюзии.
Налоговый кодекс, в силу той системы которая есть — вполне логичен. Менять надо не некоторые пункты в нём, а структуру и систему налогов в целом. И вносить в конституцию поправку, ограничивающую ряд прав для тех, кто избирается в органы власти.
На волне текущих протестов, уже “впаривается” тезис: “надо кормить политиков, или мы будем кормить чиновников” !! Хорошая идея, очередного витка оболванивания ! Абсолютно бездарные политики, а точнее трепачи по найму, готовы в очередной раз остаться у кормушки, переметнувшись теперь на сторону протестующих. И сейчас, как и всегда, это движение “перехватят” подонки. А всё потому, что нам лень.
від перегляду телепередач я відмовився десь рік тому — як тільки яника об’явили прєзіком і всі з цим погодились.
я не просто відмовився, а розірвав контракт з телекомпанією.
телевізор використовую лише для перегляду відео, якого неміряно в інеті, в тому числі — українською мовою.
тепер думаю як відмовитись від сплати податків. оскільки я найманий працівник, то потрібного алгоритму в мене нема.
може хтось підкаже?
Автор — красавец! Ладно, выборы с телевизором запросто можно игнорировать, а как быть с налогами? Что делать, когда придут толстолобики с “физзащиты”, когда суд вынесет решение всё отобрать за неуплату? Подскажи, умник.
Лозунг “шакалам — ни копейки” уже носится в воздухе. Надо всеми силами уходить в тень. Конечно, в зависимости от специфики бизнеса, кому-то это сделать проще, кому-то сложнее. Что-то все равно придется платить. Но смысл призыва очевиден — этому государству предприниматель не должен ничего.
просто злому.
Плати налоги и к тебе никто не прийдет, у тебя выносить будет нечего.
Редакции и Бойко. По мотивам “просто злого” и “умника”. Так начинайте ликбез! Начинайте публиковать способы минимизации или вообще ухода, показывайте “дырки” в законодательстве. Олигархи их и так прекрасно знают, ибо сами и пишут. Не могу поверить, что в новом НК олигархи не прописали этих самих “дырок”. Не надо говорить тупо “не платите налоги!”, расскажите как ЭТИ налоги не платить ”красиво”.
Тем, кто предлагает уходить в тень — летите на луну и прихватите с собой еще несколько тысяч желающих. Обратная сторона луны всегда в тени. Там для вас будет полное счастье — ни вас не видно и вы не видите. КоммунизЬм.
С такими, как Умник и Лунатик сделаешь революцию! Они готовы стоять на коленях, кланяться и лизать, платить и кланяться…
А вы хотите сделать революцию ради революции, или как способ прихода к власти “нужных” людей. А может быть, вы хотите сделать революцию, чтобы не платить налоги и пока есть время хотите “замести следы”.
Отлично.
Марсианин! Революция происходит из классовой ненависти. Пора знать, не маленький.
Это оправдание. Классы, буржуазия, Керенский, “Зимний”, Ленин на броневичке. Нигде нет “едыного податку”, только у нас, последние 10 лет. И те, кто мотался челноками по заграницам, торговали на базарах и улицах — открыли бутики, магазинчики(выкупая и проводя перепланировку квартиры купленной по Афигительным ценам), аптеки, СТО и т.д. платят при этом 200 грн. налога ?! Это нормално ? Ну да-да, это ж не Гондурас это классовая ненависть под руководством … не буду называть, все и так знают.
Тем кому нетерпится собрать подписи о досрочной отставке Профессора и народної зради,предлогаю зайти в любой офис партии Свобода и там написать соответствующее заявление http://www.svoboda.org.ua/pro_partiyu/kontakty/
Телефон: 0-800-50-29-31
Адреса електронної пошти: [email protected]
А что, Колесников разрешил Тягнибоку собирать подписи за отставку президента? И что на это Борису Викторовичу скажет Виктор Федорович, когда узнает? — Может и в морду дать
Почніть з себе
Ірина Бекешкіна, для УП _ Четвер, 25 листопада 2010, 16:18
На фото УП — плакат учасників акцій протестуМабуть, автор багатьох здивує, якщо скаже, що цілком згодна з президентом Віктором Федоровичем Януковичем, який недавно сказав, що “ситуація буде лише гіршати, якщо найближчим часом не будуть розпочаті реформи по усім напрямам”.
Майже за двадцять років свого існування Україна так і не приступила до тих реформ, які вже давно здійснили наші колишні “спів-табірники” — Польща, Чехія, Словаччина та інші, які мали такі ж або ще гірші стартові умови, але зараз живуть набагато краще. А Україна скотилася до передостаннього місця в Європі за рівнем життя.
І це зрозуміло. У перші роки незалежності з нуля творилася держава, її основні інституції, щоправда, за принципом, як колись висловився перший президент — “хоч поганенька держава, але своя”.
Далі, у десятирічку Кучми йшов вселенський дерибан радянської власності. “Помаранчева” п’ятирічка відзначалася постійними владними чварами, двома виборами і зв’язаним із цим безмежним популізмом. Які тут реформи?
Нереформована економіка, що дожимає останнє з виробництв, що лишилися ще від СРСР, страшенно енерговитратна — на одиницю продукції витрачається у 3-5 разів більше енергоносіїв, ніж у розвинутих країнах. Економіка, яка трималася на дешевих енергоносіях, дешевій робочій силі і втечі в тінь від сплати податків.
Нереформована медицина, яка давно перестала бути безплатною для абсолютної більшості громадян.
Нереформована система освіти, де сотні Великопупінських вишів щороку випускають десятки тисяч “юристів”, “політологів”, “журналістів”, які, врешті-решт, займають місця на базарах.
Нереформована пенсійна система, коли вихід на пенсію рівнозначний кінцю життя.
Нереформована система державного управління, яка щороку росте, неефективна і корумпована знизу доверху.
Цей перелік можна продовжувати і продовжувати — нерефомований ЖКГ, наркоманія, СНІД, тощо, тощо. Очевидно одне: реформи назріли й перезріли. Реформи радикальні, бо косметичними процедурами і навіть легкою терапією вже не обійтися.
Можливо, і ця влада теж відклала б реформи на невизначене майбутнє, аж трапилися дві події, які нагадали відомі слова булгаковського Турбіна: “у державному становищі України відбулися різкі і раптові зміни”.
Перше — це економічна криза, безпрецедентне падіння виробництва і пов’язане з цим зменшення надходжень у бюджет, погіршення становища населення та інші важкі наслідки. Друге — це різке підвищення Росією цін на імпортований Україною газ.
Може й нинішня влада не пішла б на різкі непопулярні кроки, але що їй робити? Грошей у бюджеті катастрофічно не вистачає, величезний дефіцит у пенсійному фонді, а МВФ грошей не дає, вимагаючи скорочення дефіциту бюджету, підняття пенсійного віку і підняття цін на газ. А без грошей МВФ — повний гаплик (себто, дефолт).
Автор ризикує накликати стріли гніву, бо вважає, що ці заходи Україна повинна була б запровадити і без усякого МВФ.
Що ціна на газ для населення не може бути нижчою, ніж та, за яку його закупають — про це вже давно волав Пінзеник, бо тоді бюджет найбільше субсидує багатих. Що нікуди ми не дінемося від підняття пенсійного віку з огляду на демографічну ситуацію — про це вже давно говорять експерти — автор має моральне право про це казати, бо й собі не оформлює пенсію, людина ж бо повинна платити за свої переконання, чи не так?
Пенсійний вік був піднятий наприкінці 90-х в усіх країнах Східної Європи, а потім і в країнах колишнього СРСР — в Казахстані, країнах Балтії, в Молдові, Азербайджані, Грузії, Вірменії, Узбекистані, Киргизії. “Радянський стандарт” пенсійного віку — 60 років для чоловіків і 55 років для жінок — зберігається лише в Росії, та й там йдуть дискусії, і Таджикистані — там зовсім інша демографія.
Пенсійні внески, які стягуються із заробітних плат в Україні, є найвищими в Європі, і експерти добре розуміють, що відсутність реформи пенсійної системи матиме катастрофічні наслідки для України.
Отже, болісні непопулярні реформи неминучі. То чому ж такий відчайдушний спротив?
Може, причини у тому, що влада не змогла популярно усе пояснити? Вступити, як зараз модно казати, “вступити у діалог із суспільством”?
Уявімо цей діалог.
От тітонька торгує на Троєщинському ринку. Заробляє після сплати за свою ятку і контейнер десь 2 500 гривень — у травні й вересні більше, взимку, коли морози, значно менше. Більше не виходить, бо поруч на ринку ще з 30-40 тітоньок з таким самим крамом. А ще — усюди по місту, у кожному переході.
Їй кажуть, що її податок зросте ненабагато — до 300 гривень, але ж сплачувати ще 600 гривень до пенсійного фонду! І от як її переконати, що до пенсійного фонду повинні платити всі, бо у нас скоро на кожного працюючого буде по одному пенсіонеру? А вона вам “діалогічно” (розумієте, в яких виразах) скаже, що насправді для однієї пенсії у 40 000 гривень — як, наприклад, у Миколи Яновича і у багатьох “вельможних” пенсіонерів — треба, щоб на це “скинулися” півсотні тітоньок!
Поясніть вчительці, яка мріє, що от доживе вона до пенсії, а тоді ще років 5-10 працюватиме і матиме добавку у 800 гривень до своєї маленької зарплати, бо ж не про вік йдеться насправді, чи багато українських жінок припиняють працювати у 55 років? Так от поясність їй, що не світить їй ця добавка, бо вкрай потрібні гроші, щоб виплатити по півмільйони гривень суддям Конституційного Суду та й іншим високопосадовцям, що виходять на пенсію.
Поясніть підприємцеві, який на свій страх і ризик взяв кредит на свою справу і з останніх сил його платить, ризикуючи заставною квартирою, чому деяким “щасливчикам” кредити дають під державні гарантії, та ще й відсотки за них платить держава з того самого бюджету, якого не вистачає ані на пенсії, ані на медицину, ані на що.
Поясність отому дрібному та й середньому бізнесу, який повтікав від безробіття з своїх малих містечок і живе за зйомних квартирах чи платить шалені відсотки за своє іпотечне житло, що вони повинні платити більше податків, аби забезпечити квартирами депутатів та утримувати “вельможних” на державних дачах.
І ще — цікаво, скільки квартир отримали у Києві прибулі з новою владою високі посадовці — ну не на зйомних же квартирах вони живуть? Чи громадяни не мають права цього знати?
Поясніть розореному підприємцю, який мав нещастя тримати гроші свого бізнесу у банку “Надра” — куди поділися 7,1 (прописом — сім мільярдів сто мільйонів гривень), які були виділені банку на рефінансування і зникли у невідомому напрямі. Як делікатно пояснюють — “вивели”. І не з одного банку ”виводили”.
От пан Азаров дорікає підприємцям, що “великою ганьбою для країни є не існування податкової міліції, а недостатнє дитяче харчування у лікарнях”. А поясніть, це не ганьба, коли діти у лікарнях недоїдають, а депутатам щорічно “допомагають” на лікування по 38 тисяч на кожну знахабнілу пику?
От і Миколі Яновичу у 2009 році подарували від народу 37 666 гривень. До речі, непогано було б увесь “списочок у студію” — щоб ненароком на виборах не проголосувати за партію, у чиїх лавах перебувають ці “матеріально нужденні”.
А от ще пан Ярослав Сухий вступає до діалогу із суспільством. І чимало слушного каже. Наприклад, що медицину, яка передбачає 70-80 відсотків державного фінансування, можуть дозволити собі лише такі багаті країни, як Канада, Велика Британія та інші.
А газонокосарку за півмільйона гривень для Феофанії ми можемо собі дозволити? І скільки отих дітей, про яких так турбується Микола Янович, можна було б нагодувати у лікарнях?
Ну, а матерям, чиїм дітям держава надає допомогу аж у 150 гривень, можна лише порадити пишатися тим, що у нашого президента найдорожчий у світі гелікоптер — майже удвічі дорожчий, ніж у президентів США та Росії.
Пояснити усе це суспільству не зможе навіть вправна Ганна Герман.
Зрештою, питання не у податках, які справді треба платити, а у тому, куди і як ці суспільні гроші йдуть.
Ця думка рефреном йде у дискусії з підприємцями, яку затіяв на своєму блозі пан Бродський.
Він їм в котрий раз, як папуга повторює: “податки треба платити, податки треба платити, податки треба платити”. А вони йому (цитуємо мовою оригіналу): “Думаю, что проблема не сумме налогов, а в том, что эти налоги расходуются АБСОЛЮТНО не прозрачно. Никто из нас, “идиотов” и слова бы Вам не сказал даже за драконовские налоги, если бы он точно знал, что они пойдут на школы, больницы, университеты, дома престарелых, а не на лавочки в метро по 150 тыс. грн. за штуку, или газонокосилку в Феофанию, по цене Лексуса. Список бесконечный”.
А от іще: “Как у нас люди будут платить налоги если они не видят куда идут их деньги??? Да
покажите Вы конкретно (и прозрачно) сколько миллиардов и куда было израсходовано, и что этих денег не хватило — тогда люди может хоть будут больше системе доверять. А то что же они видят — представителей гос. структур, разъезжающих на крутых тачках, произвол госструктур и безнаказанность милиции? Если мы собираемся платить налоги по европейски, то по европейски должны видеть, и кто из чиновников сколько расходует и в первую очередь таких чиновников должна проверять налоговая”.
І ще: “Плачу налоги и сборы. Только вижу что ситуация ухудшается. Налоги растут, дороги, даже в столице все в выбоинах. Рожали в государственном роддоме — заплатили врачу, акушерке и за палату сумму около $900.Транспортные проблемы в городе не решаются. Качество продуктов питания практически не контролируется. Задумался. Стоит ли платить налоги дальше?”
А от у відповідь попередньому дописувачу: “Платить стоит, но перед этим нужно поменять все: правительство, депутатов, чинуш, и не шило на мыло, а полностью новых”.
Отже, як бачимо, не виходить діалогу держави з владними чиновниками. Оскільки корінне питання — що таке держава в Україні і для чого вона існує?
Позицію державних посадовців чітко висловив той же Ярослав Сухий: “Я ще коли викладав політологію, говорив студентам: не треба державу романтизувати, держава — це примус і це насильство. Хто каже, що любить державу, той несповна розуму. Як можна любити міліцію, наручники, прокуратуру й таке інше?”
Всі, хто вчився у радянські часи, мабуть пам’ятають це ленінське визначення держави як апарату насильства. Але чи заглядав депутат колись в Конституцію України, де визначено, чим саме повинна займатися держава?
Стаття 3: “Права і свободи людини та їх гарантія визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”.
Очевидно, що розуміння держави у наших можновладців не відповідає Конституції. У демократичному суспільстві держава — це менеджер, який здійснює узгодження інтересів різних соціальних груп.
В Україні держава перетворюється на інструмент реалізації інтересів крупного капіталу. Нова влада розглядає країну як закрите акціонерне товариство, як отриману власність, де усі ресурси і населення — їх активи, якими можна безконтрольно розпоряджатися.
Реформи справді потрібні. Болісні, не популярні. Перспективу чітко окреслив Микола Янович: “Либо мы сделаем сейчас очень серьезные усилия и будем каждый год вкладывать значительные средства в модернизацию нашей экономики, или перед нашим населением станет абсолютно простая перспектива торговать на базарах турецким, китайским товаром, либо работать батраками на рынках других стран”. І це правда.
Корінне питання, яке зараз стоїть руба і яке слід чітко усвідомити: за чий рахунок і як буде здійснюватися модернізація економіки і реформування суспільства загалом?
Вже перші кроки на цьому шляху — Податковий кодекс, проект Трудового кодексу — не залишають жодних сумнівів у ідеології реформ: вони будуть реалізовуватися за рахунок максимального вивертання кишень у середнього і дрібного бізнесу і пересічних українців.
Податковий кодекс ніяк не закриває дірки для виведення мільярдних прибутків в офшори.
Пошлюся на Пінзеника: “Для великого бізнесу — офшор, для дрібного — “закручування гайок”.
Концентрацію цих коштів і планується віддати великому бізнесу на те, щоб він модернізував свої виробництва. Перша ластівка — виділення віце-прем’єр-міністром Клюєвим із державного бюджету 200 мільйонів гривень з бюджету на розвиток власного бізнесу.
У бюджеті на 2011 рік, який обіцяють зробити “інвестиційним” ми побачимо ще багато таких ”сюрпризів”.
Власне, такий тип модернізації — не новина. Недарма наші можновладці з такою заздрістю поглядають на Китай, де взагалі немає пенсій. І опозиції немає, і навіть Інтернет контрольований.
А взірцем може бути радянська індустріалізація, коли справді за кілька років країна із сільськогосподарської перетворилася на індустріальну. Щоправда, Голодомор, щоправда, табори безплатної рабсили… Але ж, кажуть, важливий результат…
Такий недемократичний шлях здійснення реформ закономірно вимагає відповідних дій у політичній сфері: знищення свободи слова, щоб оті кляті ЗМІ не підбурювали населення, щодня дратуючи новинами про “Лексуси” для чиновників, газонокосарки для “Феофанії”, журналістськими розслідуваннями корупції.
Ще — знищення можливих осередків спротиву, наступ на активну частину суспільства (“профілактичні бесіди” — це ще не квіточки, а так, бруньки), створення “ручної” опозиції, яка кормиться з тих самих джерел влади — щоб було що показати Заходу.
Звичайно, невдоволення населення нікуди не дінеться. А щоб не було несподіванок на виборах, то друге важливе завдання — так змінити виборчу систему, щоб зміна влади стала неможливою. Для цього і потрібна ”мажоритарка”.
Бо згадаймо, скільки набрали партії, які позиціонувалися як владні, на виборах 1998 року? 9,02%. А у 2002 році? 18,04%. А яка більшість утворилася? Про-кучмівська. Бо мажоритарні депутати за визначенням змушені співпрацювати з владою.
Як пояснив один депутат, проти якого нещадно боролася влада на виборах: “Я обіцяв виборцям побудувати міст. Якщо я не буду співпрацювати з владою, я своїх обіцянок не виконаю”. Я вже не кажу про “гречку”, про відсутність екзит-полів на мажоритарних округах і про решту.
Але от питання: чи приведе цей шлях згортання демократії до модернізації України, виведення її у розряд розвинених держав?
Основна перепона, що душить економіку — це корупція. Корупція знищує свободу конкуренції, яка завжди і всюди рухає економіку, корупція не пускає у країну серйозні закордонні інвестиції, корупція викачує величезні кошти з бізнесу, які могли б бути інвестиціями.
Як сказав Пасхавер, “усі реформи не мають сенсу без антикорупційних дій”. Чи можна боротися із корупцією у недемократичному суспільстві? І чи буде боротися влада сама з собою, якщо її не буде кому контролювати і вимагати підзвітності? Питання риторичне.
Подивіться на рейтинг корупції Transparency International. Усі країни, що посідають почесні місця з низьким рівнем корупції — демократії. І навпаки — країни з найвищим рівнем корупції суціль автократії та диктатури.
Рецепти здійснення реформ, в тому числі — болісних і непопулярних відомі. Цей шлях пройшли країни Східної Європи. По цьому шляху йде Грузія.
Україна зараз справді в загрозливій ситуації. Золоті слова сказав наш президент, що найголовніша загроза національній безпеці — криза довіри людей до влади і держави.
Але чи можна відновити довіру до влади, якою вона є зараз?
Демократія — це влада менеджерів, яких контролює суспільство; авторитаризм — це влада хазяїв, яких терпить суспільство; диктатура — це влада хазяїв, коли суспільство не хоче їх терпіти. Поміркований авторитаризм вже не можливий, бо суспільство, як бачимо, не терпить.
Отже, дилема: або демократія, налагодження діалогу із суспільством, або встановлення справжньої диктатури. А налагодження діалогу неможливе без того, щоб влада не почала реформи із себе.
Бо інакше діалог не можливий.
Влада, яка краде по-крупному, але при цьому не заважає потроху підкрадати “маленькому українцю”, а час від часу іще щось підкидає народу — добавку до пенсії, зарплати, якісь пільги — сприймається як чужа, але як терпиме зло.
Влада, яка вивертає кишені маленького українця, іноді виймаючи останнє, влада, яка наводить жорсткий порядок, перекриваючи “маленькому українцю” кисень для заробітку, а сама при цьому продовжує красти через офшори, відкати, шалені пенсіі і привілеї починає сприйматися не просто як чужа. А як ворожа.
Особисто автор не є прихильником революцій, але революції виникають там і тоді, де і коли не спрацьовують демократичні механізми, які дозволяють пересічним громадянам впливати на владу і за потреби переобрати її цілком мирним шляхом.
Не треба плекати жодних сподівань на патріотизм можновладців чи подібні сентименти. Доля і реформ, і майбутнього України загалом залежить від того, що виявиться сильнішим — патологічна клептоманія нашого правлячого класу чи здоровий глузд, хапальний рефлекс чи інстинкт самозбереження?
Смена лиц у власти уже наверное не решит глобальной проблемы — реформирование государства “по всем фронтам”. И здесь не поможет ни воля, ни желание. Это наш менталитет(образ мышления, мировосприятия), который в нас с таким трудом воспитывали и развивали коммунистические лидеры, а мы, в свою очередь, передали его своим детям. Это он, менталитет, видоизменился и извратился за последние 20 лет независимости Украины — “бери от жизни все, пока дают” — до неузнаваемости. С каждым годом властьимущие “берут от жизни” все больше и больше (и есть же, что брать, и хватает). И если в 90-ые хоть что-то да сдерживало чиновников, то сейчас — это полный кабздец. Действительно, с начала надо начинать с себя. Изменишься сам, изменится и мир вокруг тебя.
дончанин
А Вы против? Да, разрешил. Тут ведь цели какие? — взять под себя НАЦ-грядку. Другое дело, что г-н Колесников не очень скрывал, кто финансирует г-не Тягнибока. Впрочем, это не скрывали и другие весьма далекие от патриотизма товарищи.
Самое грустное в этой истории то, что г-н (или пан) Тягнибок свято уверен, что настанет момент, когда он будет диктовать условия меценатам… Но дьявола нельзя переиграть в карты. А тут еще и играют с ним краплеными. Но, то другая история…
UKR!?…
Шановний! Ви справді вірите у виборче право в Україні? То може Ви не з України? Може не знаєте реалій? То я спробую якось пояснити… може трохи спрощкено, але спробую….
Автор правий! Телевізор треба розбити, його місце повинно зайняти ліжко (для тіла), і бібліотека (для свідомості). Це я Вам як тележурналіст кажу. На виборах в Україні, голосувати можна виклуючно за графу “ПРОТИ ВСІХ”. Просто тому, що людина, яка більше трьох років була посадовцем в Україні, може бути сміливо засуджена до довічного ув*язнення (ідеально було б таку потвору взагалі стратити) — її провина навіть не потребує доказів.
http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&key=1290681427&first=129 0747341&last=1290681101
Весельчак-У, солидарен с Вашим тезисом. Уникально ли явление? Это вряд ли. Ничто не ново под Луной. Вопрос только в том, какой вывод и при каких условиях однажды вызреет, чтобы сломать эту привычку. Сейчас, очевидно, закончится пшиком. Причин немало. Одна из них — еще есть куда хуже…
Бойко, как всегда, красавЕц. Но с “алкашом” Луценко, по-моему, перебор. Он не худший из министров ВД, за что его и ненавидят взяточники мусора. Если постоянно пинать таких как Луценко, то надеяться придётся только на инопланетян. Да, он во многом дурогон, но не до такой степени, чтобы на нём оттягиваться по поводу и без повода.
Участвуя в выборах президента, депутатов, вы принимаете участие в делах нечестивых, то есть оскверняете душу. Это гибель души. А наказания от Бога вы уже прочувствовали на себе.
ШУТ: “Луценко,… не самый худший из министров ВД, за что его и ненавидят взяточники мусора”. Да, он не только во многом дурогон. Он конченый делетант и негодяй, но не до такой степени, а до полной. Почитайте его и Поречкиной интервью в “Селских вистях”, когда он при заступлении на пост (первая каденция) получил доп. асигнования 300 млн. и обещал поднять зарплаты “на четверть”. В итоге — областные генералы “подняли” на 15%. Спросите Луценко — где пропали 10%, т.е. 30 млн.? Спросите его, дурогона, на каких законных основаниях, зачем он подписал “Методични рекомендации…”, которыми самолично ввел систему штрафов за дисциплинарные нарушения и сколько миллиончиков на этом ”заработано”?