«Слонік», струм до ніг та катування — джентельменський набір міліції Дернового?

Протигаз, дим та підведення струму до ніг людини. Це три речі, за допомогою яких черкаські міліціонери допитують свідків (!) та підозрюваних у справі дворічної давнини, що пов’язана із вбивством бізнесмена.

Як підприємець став головним підозрюваним

Дмитро Цьохла зник наприкінці 2008 року. Він був доволі успішним підприємцем, надавав кредиторські послуги. Прикметно, що вже через кілька днів після зникнення чоловіка його син почав вивчати папери батька і телефонувати різним людям, нагадуючи про несплачені кредити та борги. Цьохлу знайшли мертвим через місяць після зникнення. Міліціонери вирішили, що це вбивство так чи інакше пов’язане із кредиторською діяльністю підприємця. Тим паче, що син знайшов розписку, згідно якої черкащанин Олександр Яровенко зобов’язувався повернути Цьохлі 30 тисяч доларів, а термін зобов’язань повернення позики уже давно минув. Тож Яровенко став головним підозрюваним, хоча жодних доказів у міліціянтів проти нього не було.
Олександр Яровенко – підприємець, який займається транспортними перевезеннями. Як розповіла його дружина Тетяна, він мав дружні стосунки із Дмитром Цьохлою, неодноразово позичав у нього гроші. Того разу попросив позичити таку значну суму, бо сім’я саме робила ремонт у щойно придбаному будинку. Повернути мав до липня 2008 року. Але заробити такі кошти, щоб повернути борг, йому не вдалося, тому оформив у банку два кредити на 20 і 10 тисяч доларів. Того ж дня і віддав. Проте розписка лишилася. І через це зараз у підприємця проблеми. Сім’я Цьохли подала на Яровенка до суду. Про подробиці справи розповідає дружина Олександра Яровенка — Тетяна:
— У мене є всі документи, всі договори, є докази того, що чоловік брав кредити в банку. Але коли був громадянський суд, там так прямо й сказали: ми зробити нічого не можемо, бо нам поступила вказівка з Києва — задовольнити позов позивача. Через кілька днів після того, як цей Цьохла пропав, син телефонував не лише до мого чоловіка і говорив, що знайшов розписку. Він по всій Україні телефонував, бо цей Цьохла позичав не один раз і не тільки моєму чоловікові. І мій чоловік ще тоді казав: «Як ти можеш телефонувати за борги, коли ти не знаєш, де твій батько?». Через півтора роки після вбивства вони подали позов, щоб ми віддали борг. Правда була на нашому боці. Але тоді прийшла ота «вказівка із Києва», — пригадує жінка.
Утім, «вказівка із Києва» прийшла вже після того, як Олександра Яровенка вперше затримали. Трапилося це 15 червня.
— Син Цьохли зателефонував і запропонував зустрітися. Приїхав із убозівцями. Вони заздалегідь усе спланували, хотіли спровокувати бійку, але мій чоловік побачив, що один із убозівців тримав пістолет. І він спокійно сів у машину, його повезли у Шполу. Там не взялися судді його судити. У прокуратурі нам дали відповідь, що Шполянський суд його засудив, але коли мені чоловік казав, то його зі Шполи повезли у Звенигородку до якогось там судді. Суддя виніс вирок, попередньо запитавши у мого чоловіка «Що ти робив?». А він каже — я не знаю, дивіться, що там написали. Тобто, всі папери вже були в убозівців готові — написали, що він хуліганив і матюкався п’яний. Хоча Саша не п’є ось уже 7 років, навіть пива не п’є, — стверджує Тетяна.
Яровенко кілька днів був під адмінарештом. Його перевозили із Звенигородки в Кам’янку, і, як потім він зізнався дружині, кожного дня били.
— Одягали протигаз, струм підключали, дим у протигаз напускали. Вони змусили чоловіка зізнатися, що він вивозив труп на своєму авто. На той момент така версія їх, очевидно, влаштувала. Він підписав це зізнання. Після цього було обрано міру запобіжного заходу — затримання на 10 днів. За цей час перевірялися різні версії і шукалися докази. Але врешті слідчі через відсутність доказів відпустили чоловіка з підпискою про невиїзд на 10 днів, — пригадує Тетяна Яровенко.
Далі події розвивалися за менш динамічним, але від того не менш безглуздим сценарієм. Виявилося, що Олександра Яровенка оголосили у розшук. Хоча чоловік спокійнісінько собі жив у Черкасах, працював і з’являвся у людних місцях. Тоді як міліціонери чомусь свято вірили, що підприємець переховується, і тому із 2 серпня він перебував у розшуку. Схопили Яровенка у місті Самбір Львівської області.
— Брат потім поїхав туди забирати його автомобіль, то люди, які були присутні при затриманні, казали, що були в шоці, і питали, чи Саша живий, бо його так об стіну головою вдарили, що всі думали, що він помре, — каже Тетяна. Таким чином, із 27 жовтня її чоловік перебуває у СІЗО.

«Я сказав, що поріжу собі вени, якщо мене не відпустять…»

Зрозуміло, що будь-яких істотних доказів, які б свідчили, що Яровенко бодай якось причетний до вбивства Цьохла, у міліціянтів не було. Натомість, була версія, що підприємця убив найманий убивця Володимир Козодуб (він же – Казік). Проте цей чоловік невдовзі загинув за нез’ясованих обставин, тому було вирішено знайти і залучити до справи свідка – людину, яка знала Казіка, і могла б підтвердити, що замовником убивства був Олександр Яровенко. І таку людину знайшли.
5 жовтня 2010 року додому до Івана Рудченка у село в Драбівському районі приїхали правоохоронці, одягнули чоловікові наручники і повезли в Черкаси в Соснівський РВ УМВС. Там тримали 14 діб (!), жорстоко катуючи, щоб він підписав необхідні свідчення. Після цього свідка під конвоєм привезли додому в село. Його охороняв “Грифон”. Спочатку ніби-то від Олександра Яровенка, а потім, коли Олександра затримали, договір про охорону переписали таким чином, що “грифонівці” охороняють свідка від… правоохоронців. Але через дуже погане самопочуття чоловіка довелося везти в лікарню. Після проведення очної ставки, коли Іван Рудченко відмовився від своїх свідчень, його так і не відпустили додому, а відвезли на зйомну квартиру. Тобто, охорона була специфічна. Свідкові не дозволяли залишати квартиру і вести звичайний спосіб життя. Усі прохання про те, щоб його позбавили такої “охорони”, закінчувалися погрозами повернення у Соснівський РВ УМВС. Про ці події розповів потерпілий (адже це слово у даному випадку таки доречніше вживати, ніж слово «свідок»):
— Я справді був знайомий із Казіком. Якось літом відвозив його — він до бабусі їхав, просив мене, щоб я його відвіз. Казав, що збирався їхати у Французький Легіон.
— Чим він займався?
— Я не знаю. Я його не дуже так знав. У 2007 році познайомилися, за ці роки кілька разів я його бачив.
— Як вас затримали?
— 5 жовтня забрали, а 18-го привезли додому. Приїхали працівники Соснівський РВ УМВС, на очах у батька надягли на мене наручники і відвезли у відділок. Почали питати, де я був 17 листопада (день, коли зник Дмитро Цьохла – авт.). Я сказав, що я не знаю. Тоді вони мені сказали, що в них є такі методи, що «ти зараз згадаєш те, що було, і те, чого не було». Одягнули мені протигаз і почали струм підключати до ніг. Утрьох не могли мене втримати, вшістьох тримали. Спочатку я мовчав, а потім вони почали мені факти підсовувати : «Ти ж знаєш, як усе було?
— Ні, не знаю.
— Казіка знав?
— Знав»…
І почали факти підсовувати. Я почав історії придумувати. Скільки тих історій придумував! А потім вони все записали і дали мені, щоб прочитав і вивчив. Потім привезли мене додому. Мені ж охорону поставили, хоча я не звертався нікуди. І я дома відчув, що дуже болить в області паху, бо дуже побили. Мені стало погано. У сечі виявив кров, піднялася температура. Я попросив «грифонівців», які мене охороняли, щоб вони викликали «швидку допомогу». Але вони сказали, що самі мене відвезуть у лікарню. Повезли в Драбів до уролога. Потім передзвонили, порадилися із кимось, і відправили мене в Черкаси. Там мені зробили операцію. Діагноз — водянка лівого яєчка, орхоепідидиміт. Там мені ще сказали, що в мене опущені нирки. Коли лежав у лікарні, до мене приходили з міліції і погрожували мені. Потім повезли на очну ставку. Але вона не відбулася, і мене знову привезли в лікарню.
— Коли ви відмовилися від своїх свідчень?
— Під час очної ставки 6 листопада. Після того, як я дав правдиві свідчення, мені винайняли квартиру — не знаю, хто. Квартира на вулиці Ватутіна. Був там під охороною «Грифону» до 11 листопада. Потім я почав вимагати везти мене в прокуратуру — кажу: я зараз вени поріжу, що ви робите?! І тільки тоді мене відпустили.
— Як нам стало відомо, якимось чином вам вдалося передати звернення до народного депутата Геннадія Москаля. Це правда?
— Коли був у лікарні, мені брат старший найняв адвоката. Я його раз побачив, а потім до мене перестали всіх пускати. Адвокат мені підказав, кому писати. Я написав, кинув через вікно. І цей лист відправили. Але реакції ніякої не було.
— Ви пам’ятаєте тих людей, які вас били?
— Я пам’ятаю, але зустрічатися ні з ким не хочу. Де справедливість? Якщо таке робити зі мною, розумієте, знущатися з мене, ніби я тварь якась… І вони досі безнаказані ходять. Я вже на межі зриву. Я був 18 листопада у прокуратурі, давав пояснення. Уже ніби почалася якась перевірка. Наступного дня приїздив у Черкаси на судмедекспертизу. Але мені сказали, що не можна виявити, що насправді було. Потрібно робити запити в лікарні. Хоча в мене є на руках усі документи, я всі копії познімав і повіддавав, але вони все одно мені не вірять. Я не знаю, що робити. Кажуть — їдь у прокуратуру, їдь туди, їдь сюди. А для чого, якщо все зафіксовано, де і коли я був?! – запитує Іван Рудченко. Він досі почувається кепсько. У чоловіка не спадає температура. А діагноз «орхоепідидиміт» ставить під сумнів той факт, що в нього колись будуть діти (Іван неодружений).

Донька малює тата і думає, що він у відрядженні

У Тетяни Яровенко нещодавно з’явилася інформація про те, що міліціянти хочуть організувати нещасний випадок у СІЗО.
— Є зацікавлені люди. І в будь-який момент вони можуть підкинути щось. Я так думаю, що всіх їх цікавить, щоб тягнувся час. Але інформація надходить, що хочуть нещасний випадок зробити в СІЗО. Є люди, які заплатять. Я не знаю наскільки це достовірно… У кожного десь є знайомі, звідти й інформація… У нас двоє дітей. Старшому — дванадцять, меншій — три. Нікому б не побажала, щоб хтось опинився у такій ситуації, і сама ніколи не думала, що колись щось аналогічне зі мною станеться. Діти питають, де батько? Старший, правда, знає. Літом ми йому не говорили, але все одно запідозрив. Його обманювати було б нечесно – 12 років уже. Звичайно, ми все не кажемо. А донька думає, що тато у відрядженні. Вона його так любить. Учора малює, і каже: «Це мій тато телевізор дивиться. Ой, я ще домалюю. Це я біля тата, теж телевізор дивлюся»… А я раніше така плаксива була. А зараз мене сльози душать, але я жодного разу не заплакала. Не знаю, може це межа нервозності, — розповіла Тетяна Яровенко.

Олександр Яровенко з донькою

Запитання до правоохоронних органів

Дізнавшись про цю справу і поспілкувавшись із людьми, яких інакше, ніж постраждалими від надмірної «пильності» правоохоронців, і не назвеш, звертаємося до прокурора області Миколи Лісового та керівника черкаського УМВС Валерія Дернового.
Зокрема, нас цікавить, як довго Олександра Яровенка триматимуть у СІЗО, якщо немає жодних адекватних доказів його вини? Якщо ж докази таки є, то просимо, якщо це можливо, їх оприлюднити. Чи будуть покарані (і чому досі не покарані) працівники міліції, які упродовж 14 днів катували Івана Рудченка, щоб отримати потрібні їм вигадані свідчення, а також ті міліціянти, які за допомогою катувань змусили Яровенка зізнатися у тому, чого він ніколи не робив? Чому досі не проведено судмедекспертизу? Як часто спілкування зі свідками у відділках міліції відбувається подібним чином, як це трапилося у випадку з Рудченком та Яровенком, і чи справді «наша міліція нас береже», чи всім, хто був знайомий із Казіком чи Цьохлою, а тим паче, свого часу позичав гроші у вбитого підприємця, сьогодні варто «залягти на дно», або взагалі виїхати подалі з Черкас, щоб бува ненароком не стати випадковим свідком чи підозрюваним у вбивстві?

23 листопада ми опублікували статтю “Слонік”, струм до ніг та катування — джентельменський набір міліції Дернового?». Стаття викликала незадоволення у відділу громадських зв`язків УМВС області. Але, на жаль, ані від них, ані від прокуратури області офіційної реакції поки що немає. Натомість до редакції звернувся представник іншої сторони: син вбитого підприємця Дмитра Васильовича Цьохли – Богдан. Його звернення з приводу статті приводимо повністю.
Ставлячись з розумінням до синівських почуттів Богдана Дмитровича, зробимо наголос на двох обставинах: 1) винним у скоєнні злочину може визнати підозрюваного лише суд; 2) у статті 28 Конституції України гарантується, що «ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню». У даному випадку маємо свідчення про катування її чоловіка з боку дружини підозрюваного – Тетяни Яровенко, та заяву мешканця Драбівського району Івана Рудченка, якого після катувань прооперували в Черкасах, і є підозра, що після цього він більше не зможе мати дітей.
За даними Харківської правозахисної групи, 2009 року українська міліції піддала тортурам 600 тисяч осіб. Оприлюднюючи висновки Європейського комітету із запобігання тортур, адвокат Української Хельсинської групи з прав людини Олег Левицький підкреслив, що «сотні тисяч українців щорічно піддаються тортурам у міліції та зазнають на собі звіряче й нелюдське ставлення з боку органів правопорядку».
Тому співчуваючи родині вбитого, ми наголошуємо на тому, що вина підозрюваних має доводитись у законний спосіб.

Звернення Богдана Цьохли

17 листопада 2008 року при трагічних обставинах, ставши жертвою злочину, загинув мій батько Цьохла Дмитро Васильович. Тривалий час, близько місяця, ми самі, силами сім`ї та працівники правоохоронних органів вели його пошук. У грудні 2008 року у полі було знайдено його труп.
Правоохоронці вели тривалий пошук — спочатку безвісти зниклого, а потім — розшукували вбивць мого батька. Я щиро вдячний їм за наполегливу працю, у результаі якої були встановлені особи цих людей. Так званий «друг» мого батька, Яровенко Олександр Володимирович, якому батько позичив значну суму грошей, взагалі без жодних процентів для придбання автомобіля та його спільники виманили батька на зустріч, де Яровенко позичив у нього ще грошей. Після цієї зустрічі батько додому не повернувся. Олександр після цього зателефонував мені і сказав, що вже віддав борг моєму батькові і тепер нікому нічого не винен.
Тіло мого батька випадково знайшли мисливці, які відстрілювали на пустирях бродячих собак. Експертиза показала, що мого батька спочатку вдарили чимось важким по голові, і ще живого викинули з машини на пустир помирати. Крім Олександра, ніхто не був винен покійному велику суму грошей. Я, як син потерпілого, маю право знайомитися з тим, як іде слідство. Як з’ясувалось у ході його проведення, Яровенко О.В. та його знайомі, обгрунтовано підозрюються в організації вбивства мого батька з метою ухилення від повернення боргу.
Яровенко О.В. був затриманий у липні 2010 року, утримувався під вартою та дав свідчення, які підтвердили версію, що саме він був замовником вбивства. Однак його адвокат Білоглазенко Г.П., до речі, колишня працівниця слідства УМВС, скориставшись певними нечесними методами захисту свого клієнта, домоглася , що Яровенко О.В. через 10 днів був випущений на підписку про невиїзд.
Незважаючи на це, правоохоронці продовжували працювати над розслідуванням злочину, знайшли додаткові докази того, що саме ці особи вчинили злочин.
Яровенко О.В. після звільнення на підписку про невиїзд деякий час ухилявся від слідства. Однак 28 жовтня його затримали, а 29 жовтня суддею Соснівського районного суду м. Черкаси, враховуючи вагомі докази, було санкціоновано його арешт терміном на 2 місяці .
Крім того, 9 серпня 2010 року Соснівським районним судом м. Черкаси за позовом дружини покійного Губанової Валентини Олександрівни до Яровенка Олександра Володимировича про повернення боргу було прийняте рішення про задоволення позову та стягнення на користь позивача боргу в сумі 175 тис. грн.. Яровенко О.В. прийняте судом рішення не оскаржив, тобто, він фактично визнав наявність боргу. Однак, повертати його не збирається.
До речі , Яровенко з користю провів той час, на який його звільнили з-під варти: 15 липня 2010 року, так би мовити, продав своїй тещі Донець Тамарі Миколаївні за 2 тисячі гривень будинок, який належав йому на правах особистої приватної власності . За оцінкою ЧОО БТІ загальна вартість нерухомого майна становить більше 260 тис. гривень! То невже цей факт не свідчить про те, що людина визнає свій борг, однак будь-якими способами не хоче його повертати, оформивши фіктивний договір? Сам боржник з місця реєстрації знятий 3 вересня 2010 року з вибуттям до смт.Драбів. На даний час він ніде не стоїть на реєстраційному обліку, він просто бомж, а його дружина, за згоди якої будинок був проданий, 19 серпня 2010 року знову зареєструвалася у будинку, що знаходиться по пров. Степовий 3/2 у м. Черкаси та який вони продали! Ну просто хеппі енд !
Мені зрозуміло, чому адвокат прикладає стільки зусиль, щоб убивця залишився непокараним — за це й платять чималі гроші. Але навіщо звинувачувати людей у всіх смертних гріхах, обливати брудом вся і всіх, залучаючи для цього пресу, вводячи в оману як журналіста, так і читача, подаючи неперевірені і сумнівні факти до широкого загалу, сподіваючись перешкодити веденню слідства та чинити таким чином тиск на правоохоронні органи? А де людська совість, поняття справедливості ? Захищати потрібно невинних, а людей, які по-звірячому убили мого батька, потрібно ізолювати від суспільства, адже невідомо, хто стане їх наступною жертвою!
Іще, наостанок, дійсно, боляче, коли від дій дорослих страждають найрідніші — діти. Зрозуміло стан родини Олександра:без сліз не можна дивитися на його фото з маленькою донечкою на руках, яка раз по разі запитує, де її тато? А до кого мені , як сину, тепер звернутися з таким запитанням, чому ніхто не зважує на мої почуття, почуття моєї родини, яка втратила чоловіка, батька, дідуся!? Чи родини та діти — тільки у тих, кого заарештовують за скоєння злочину, а в тих, хто від цих злочинів постраждав, діти не плачуть? Ось одна з останніх фотографій, де мій батько тримає на руках онуку, і вона, до речі , ніяк ще не може зрозуміти, як це — дідусь тепер не може прийти до неї, бо знаходиться тепер на небі…

Автор: Віта Середа

http://pro-vincia.com.ua/article-a-640.html