Демонструй – не демонструй, все одно одержиш … (перДлини тижня)

Багато років поспіль дві загадки збурювали бентежний розум автора цих рядків: як злягаються їжаки і що це за «матеріальна допомога», яку щороку декларують народні депутати, міністри та інші найбільш незахищені верстви населення? Нарешті однією загадкою стало менше.

Як виявилося, кожний народний обранець перед літньою відпусткою, окрім «відпускних», отримує ще й «матеріальну допомогу на оздоровлення» в розмірі місячного окладу. Тобто – 18 – 23 тис. грн. (розмір окладу залежить від стажу роботи, наявності рангу державного службовця й т.п.). Наприклад, цього року кошторисом видатків Верховної Ради на «матеріальну допомогу» депутатам передбачено 17,3 млн. грн. Зазначимо для порівняння, що на розвиток вітчизняного кінематографа і 2010 році з державного бюджету виділено аж 5 млн. грн.

Походження оцієї самої «матеріальної допомоги» так би й було б оповите тайною, якби не шестеро сміливців, що відмовилися від її одержання. Це – спікер парламенту Володимир Литвин, «регіонали» Василь Горбаль, Едуард Прутник і Георгій Скудар, «нунсівці» Анатолій Гриценко та Арсеній Яценюк. Решта слуг народу, включно з Рінатом Ахметовим, Тарієлом Васадзе, Богданом Губським та іншими фігурантами списку найбагатших українців, вирішили, що зайвих грошей не буває.

Не відмовився від «матеріальної допомоги» і колишній Генеральний прокурор, а нині – заступник керівника Адміністрації Президента Геннадій Васильєв, чия трудова книжка, як народного депутата, досі лежить в Управлінні кадрів Апарату Верховної Ради України. Пікантності ситуації надає та обставина, що, по-перше, Геннадій Андрійович за своє трудове життя напрокурорствував такі статки, що й собі потрапив у список найбагатших українців. А, по-друге, його загострена правосвідомість не перешкоджає незаконно суміщати державну службу з одержанням грошей у парламенті. Та ще й отримувати у Верховній Раді, куди він вже півроку не з’являється, матеріальну допомогу.

«Совість – це химера» говорив колись керманич однієї європейської держави, чий труп згодом був спалений у подвір’ї його ж канцелярії. Але історія нікого ще нічому не навчила – ані Васильєва, ані його колишнього колегу по парламенту, а нині – голову Запорозької облдержадміністрації Бориса Петрова. Останній взявся судитися з Верховною Радою, вимагаючи, щоби йому виплатили гроші на поліпшення житлових умов.

Треба зазначити, що коли пан Петров носив депутатський значок і засідав у складі фракції Партії Регіонів, жодних намірів поліпшувати своїх житлові умови він не висловлював. Але 17 березня 2010 року, вже після того, як Янукович призначив його запорозьким губернатором, Петров взяв і подав на ім’я Литвина заяву з проханням сплатити йому вартість квартири в Києві, яку Петров, щоправда, ніколи не купляв, але яку, мовляв, мав право купити на бюджетні кошти, коли був народним депутатом.

Природно, що здивований Литвин у такому незвичному прохання відмовив. Тоді юристи Запорозької облдержадміністрації подали позов до Верховної Ради України від імені Петрова. Одначе Вищий адміністративний суд України погодився з позицією Литвина й запропонував запорозькому губернаторові поліпшувати свої житлові умови власним коштом. Але совість для Петрова – це, дійсно, химера. «Насправді, мова йде про поновлення справедливості: промовчати й утертися я не хочу», — так прокоментував губернатор вердикт ВАСУ, пообіцявши, що юристи облдержадміністрації боротимуться й далі за поновлення його порушених житлових прав. Мабуть, писатимуть у Страсбург.

Ще одна перДлина: начальник Київської міліції Олексій Крикун запровадив новий вид службової документації – відкритий лист. Першим адресатом міліцейської творчості став шеф-редактор служби інформації телеканалу «1+1» Олексій Рогатник.

«Будь-яка громадська активність міліції, — бідкається начальник ГУ МВС України в м.Києві, — викликає в популярних і впливових ЗМІ негативну реакцію, спрямовану на приниження результатів роботи правоохоронних органів в очах українських громадян».

Як приклад Крикун навів сюжет програми ТСН щодо впровадження занять з англійської мови для працівників правоохоронних органів. Мовляв, цей сюжет створює образ міліції як «збіговиська малоосвічених або ж навіть неписьменних громадян, нездатних виконувати свої професійні обов’язки на сучасному рівні».

Претензія Крикуна, може, і слушна. От тільки спрямована вона не туди й не тому. Оскільки не далі, як 3 числа, «национальным позором» обізвав київських міліціонерів за незнання англійської мови не хто інший, як віце-прем’єр Борис Колесников.

Тиждень тому в минулому огляді перДлин (/2010/09/06/boris-kolesnikov-i-pitannya-movoznavstva-perdlini-tizhnya/?lpage=1) ми відкоментували заяву Бориса Вікторовича наступним чином:

«Звісно, Колесников правий у тому сенсі, що українські міліціонери мають розмовляти англійською бодай на примітивно-побутовому рівні. І зовсім не у зв’язку з проведенням в Україні Євро-2012. А тому, що на службу в міліцію повинні прийматися люди з освітою не нижче повної середньої, а відтак – зі знанням іноземної мови в обсязі, достатньому для побутового спілкування. Але як можна вимагати знань за курс середньої школи від постового міліціонера, якщо такі знання не здатні продемонструвати ані міністр внутрішніх справ Могильов, ані віце-прем’єр Колесников?»

Сподіваємося, до наших висловів у начальника Київського міліцейського главку претензій не має. А тому радимо Крикуну зобов’язати підлеглих міліціонерів читати «ОРД» замість того, щоби дивитися «1+1». А також – у разі повторення ситуації надсилати подібні відкриті листи безпосередньо Колесникову, а не журналістам телеканалу.

Ще новина. Просто шикарну ідею на предмет наповнення бюджету підкинув українському прем’єру Азарову уряд Валлонії – франкомовного регіону Бельгії. Там запроваджено новий податок – на шашлики. Розмір податку становить 20 євро, а офіційною метою його введення зазначене не бажання влади спустошити кишені громадян (Боже збав!), а «боротьба з кліматичними змінами». Мовляв, під час приготування одного шашлику в атмосферу потрапляє до 100 грамів вуглекислого газу, який спричиняє парниковий ефект і глобальне потепління на планеті.

Контролювати дотримання нового податкового законодавства влада Валлонії збирається з висоти пташиного польоту – за допомогою вертольотів, споряджених спеціальними інфрачервоними камерами, здатними виявляти місця смаження м’яса. Вартість камер не розголошується, як і кількість парникових газів, що викидаються в атмосферу під час роботи газо-турбінних двигунів вертольотів.

Ну і, нарешті, найсоковитіша перДлина тижня. Правозахисники, журналісти та народні депутати отримали електронною поштою лист від такого собі Володарського, який у листопаді минулого року імітував статевий акт попід стінами Верховної ради. Про цю історію ми вже писали «по гарячих слідах» (/2009/11/17/o-skolka-nam-otkritij-chudnih-tizhnevij-oglyad-durni-ta-brehni/), тож дозволимо собі розлогу цитату з нагадуванням того, що саме тоді трапилося:

«Уродженець Луганська, а нині — мешканець Німеччини, Володарський приїхав спеціально в Україну, щоби 2 листопада разом з подружкою роздягнутися перед Верховною Радою та продемонструвати кілька поз з «Кама-Сутри». Це в такий спосіб німчин Володарський вирішив опротестувати діяльність в Україні Національної експертної комісії з питань суспільної моралі.

Охорона Верховної Ради реагувала мляво. І тоді Володарський голяка влаштував імпровізовану прес-конференцію в очікуванні, коли ж його, нарешті, затримають. Бо сподівався, що вся ця історія завершиться складанням щодо нього адміністративного протоколу, або, в крайньому випадку, 10-ма добами адмінарешту, після чого він повернеться в Німеччину в променях слави. Але все вийшло трохи по-інакшому.

Проти Володарського була порушена кримінальна справа за хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене групою осіб (ч.2 ст. 296 Кримінального кодексу України), а сам «митець» попрямував до «діда Лук’яна». Що, погодьмося, було цілком передбачуване. І абсолютно закономірно. Тим більше, що демонструвати Володарському, за великим рахунком, нема чого. Ну, було б у нього хоча б сантиметрів двадцять…»

Чувак планував потрясти мудями й за пару тижнів повернутися в Німеччину, але процес його перебування в Україні трохи затягнувся. Для того, щоби через півтора місяці Володарського випустили з СІЗО, поручительство підписали два народні депутати, а батькові ексгібіціоніста довелося зняти сину квартиру в Києві.

Принагідно зазначу, що якби б обрання запобіжного заходу залежало від мене, поручительство народних депутатів було б спрямовано в кошик на сміття. Бо, відповідно до ст. 152 КПК України, «особиста порука полягає у відібранні від осіб, що заслуговують на довір’я, письмового зобов’язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом і зобов’язуються при необхідності доставити його в органи дізнання, досудового слідства чи в суд на першу про те вимогу». Панове, ви багато знаєте народних депутатів, яких можна віднести до числа осіб, «що заслуговують на довір’я»? Отож.

Але найбільше обурив сам факт такого поручительства. Щось не чути, щоби слуги народу клопоталися перед слідчими випустити на поруки безневинно ув’язнених, кримінальні справи щодо яких фабрикуються в органах внутрішніх справ і прокуратури. А заради дурисвіта, який бігав попід Верховною Радою з голою сракою – будь ласка.

Так ось, історія ця закінчилася тим, що минулого тижня Печерський райсуд визнав «протестанта» Володарського винним у хуліганстві й присудив йому сміховинне покарання – один рік ув’язнення з відстроченням виконання вироку. Тобто – фактично простив мудотряса, який, якщо впродовж наступного року ще раз не зніме труси в публічному місці, навіть не матиме судимості.

Але Володарський, бачте, не задоволений. Він вимагає визнати себе жертвою політичних репресій і погрожує «оскаржити обвинувальний вирок аж до Європейського суду». Ідіот. У Європейському суді не оскаржуються рішення національних судів. Там розглядаються скарги на порушення державами Конвенції з прав і основних свобод людини.

Власне, про цього б клоуна не варто було б і згадувати, якби б не те місце, з його листа, де оповідається про злочини слідчого Печерського райуправління, що розслідував справу:

«Следователь Шайхет С.О. грубо нарушал право Володарского на защиту, не допускал к нему адвоката, навязал подставного адвоката С.В. Бочарова, вымогал деньги, угрожая подбросить наркотики и ухудшить условия содержания под стражей. Все эти факты были проигнорированы прокуратурой, одобрившей обвинительное заключение».

Насправді все було по-інакшому. Після того, як Володарського взяли за сраку (в буквальному сенсі), його дружки стали набридати дзвінками народним депутатам, журналістам і правозахисникам, благаючи, щоби ті витягнули Володарського з буцегарні. У такий спосіб вдалося розчулити Олеся Донія, який домовився з відомим київським адвокатом, що той (точніше – та, бо це була жінка) безплатно захищатиме придурка. Адвокат з ордером прийшла в Печерське райуправління, але з кабінету слідчого її вигнав батько Володарського, який, довідавшись про затримання сина, приїхав у столицю з Луганська.

Батько верещав, як навіжений, що бачив він у гробу всяких там депутатів разом з їхніми безплатними адвокатами. І що він про все домовився зі слідчим. Мовляв, зі слідчим він вже затоваришував, вірить йому, як собі, тому дозволить захищати сина лише адвокату Бочарову, якого слідчий і порекомендував. Даремно Олесь Доній та автор цих рядків пояснювали друзям Володарського, що адвокат Бочаров — відомий у юридичних колах персонаж і що на ньому нема де тавра ставити. Але Володарський-старший був невблаганний.

Ось у який спосіб «следователь Шайхет С.О. грубо нарушал право Володарского на защиту». Ну, а що стосується вимагання грошей та погроз підкинути наркотики – то це просто брехня. Під «вимаганням», очевидно, розуміється той гонорар, який Бочаров збирався витягнути з батька Володарського.

Прозріла весела сімейка лише тоді, коли Печерський райсуд, з повного схвалення Бочарова, обрав хулігану запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. О-о-о, тоді Володарські хутенько розшукали адвоката, якого запросив Олесь Доній. Тільки вже було пізно. Тому зараз цей попсуй-демонстрант на всі заставки поливає Олеся багнюкою, де тільки може – виявляється, це Доній винуватий у тому, що в батька Володарського Господь переплутав лобну кістку з лобковою.

Воістину: що демонстрував, то й отримав.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»