Так Украина не Россия или все-таки Россия? Тем, кто вслед за вторым украинским президентом Леонидом Кучмой ищет ответ на этот вопрос, киевские чекисты дали новую пищу для размышлений — задержав историка, директора Национального музея-мемориала жертв оккупационных режимов “Тюрьма на Лонцького” во Львове Руслана Забилого. Сразу вспоминаешь, как сотрудники ФСБ задерживали Сутягина. Или как находили секретную информацию, которую британские шпионы прятали под неким таинственным камнем. Но в случае с Сутягиным речь шла хотя бы о военной технике. С британцами, при всей странности ситуации, можно было тоже рассуждать о классическом шпионаже — во всяком случае, их не обвиняли в поиске архивной информации 70-летней давности.
С Русланом Забилым все обстоит именно так. Он занимается исследованиями голода 30-х годов и деятельности Украинской повстанческой армии. Документы, которые вызвали вопросы у следствия, — это материалы времен Голодомора. Они рассекречены во времена Ющенко, но, как объяснили историку следователи, на некоторых стоит гриф “секретно”, поставленный работниками НКВД УССР еще в те годы. Естественно — кому ж хочется признаваться в каннибализме? Но только почему украинской Службе безопасности вздумалось охранять эту великую тайну?
Пресс-служба СБУ сообщила о возбуждении уголовного дела… по факту подготовки к разглашению сотрудником СБУ сведений, которые представляют государственную тайну. Директор музея, находящегося в ведении СБУ, является сотрудником спецслужбы — это понятно. Но что означает факт подготовки? То, что историк работал с засекреченными в советские времена документами, собираясь обнародовать их в собственном исследовании? И что означает еще одна гениальная фраза из сообщения пресс-службы СБУ — “устанавливается круг лиц, которым назначалась указанная информация”? Что чекисты собираются выявить желающих почитать книжку о Голодоморе? Так такие желающие толпами ходили к ним, когда проводились выставки рассекреченных документов, — и все записывались…
Украинская Служба безопасности времен новой власти уже отметилась целым рядом удивительных — с точки зрения цивилизованного мира, разумеется — шагов. Ее сотрудники вызывали к себе в контору блогера, поместившего в своем журнале ссылку на нелицеприятные высказывания о президенте, и заставили его подписать заявление, что он больше так не будет. В киевском аэропорту “Борисполь” задерживали руководителя украинского отделения Фонда Аденауэра Нико Ланге и пытались не впустить его на Украину — немецкому эксперту разрешили покинуть транзитную зону только после вмешательства высокопоставленных европейских политиков. На днях сотрудники СБУ провели обыск в помещении фонда “Відродження”, созданного Джорджем Соросом. Это только “государева служба”, а есть еще и личные интересы нового главы СБУ Валерия Хорошковского — известного бизнесмена и владельца крупнейшего в стране телехолдинга, уверенно использующего служебное положение в интересах собственного бизнеса.
Власть реагировала на все это безумие по-разному. В ситуацию с блогером вмешался сам президент. На рейд в Фонд Сороса отреагировал глава его администрации Сергей Левочкин — украинские СМИ нередко называют его близким другом Валерия Хорошковского. Ситуацию с задержанием эксперта комментировали на разные лады, отмечая, впрочем, что зарубежные фонды “не должны вмешиваться”: господина Ланге пытались не впустить вскоре после того, как он позволил себе весьма пессимистично оценить первые месяцы работы Виктора Януковича.
Но на фоне задержания историка все предыдущие деяния украинских спецслужб блекнут, потому что мы столкнулись с действиями, выходящими за границы не то что политической — человеческой логики. Если спецслужбы и в самом деле будут возбуждать уголовные дела против людей, занимающимися исследованиями преступлений против человечности, на том основании, что на документах о зверствах сами же палачи поставили гриф “секретно”, то может возникнуть простой вопрос: чью, собственно, безопасность защищают такие ведомства? Какого такого государства? И почему налогоплательщик, чьи близкие погибли от искусственного голода, должен оплачивать работу людей, главной обязанностью которых является сокрытие правды об этой гибели, и запугивание людей, которые хотят эту правду рассказать?
Эти риторические вопросы можно множить и множить, но бесполезно: так человек, впервые попадающий в безумный мир, пытается понять его логику, задает вопрос за вопросом — и отступает, понимая, что логика не действует. Вот это и есть самое главное, что произошло за последние месяцы на Украине: не действует логика. Но от этого Украина Януковича, конечно же, не стала Россией Путина. Она стала удручающей карикатурой на путинскую Россию — но от этого не менее противно.
ПРИХОДЬ — ЗДАВАЙСЯ!
1937 рік починався з першого стуку в двері, з першого “Гражданін, пройдьомтє”, з першого страху “За ким?”. Він набирав сили кожної ночі, коли хтось намагався не чути, що прийшли за його сусідом, коли хтось думав “А може, й справді є за що?”, набирав сили з кожним полегшенням “Слава богу, не за мною”.
І кожної ночі тих “не за мною” ставало все менше й менше. Каток репресій підім’яв під себе спочатку сотні, відтак тисячі, десятки, сотні тисяч. Сотні тисяч, які легко могли зупинити його на самому початку похилої, але були розчавлені поодинці.
Перетворення спецслужби на інструмент репресій стало найстрашнішим, а тому й найціннішим уроком радянського минулого. Уроком, який повинен застерігати від можливостей повторення подібного на багато років. Це щеплення, здавалося, мало б забезпечити вічний імунітет від тоталітаризму, проте його виявилося так багато, що воно перетворилося на отруту, яка вбила пам’ять кількох поколінь.
Тому, можливо, багато хто не хоче помічати у діях теперішньої СБУ жодних сумних аналогій. Знову спрацьовує кляте “Це мене не стосується”, яке дуже швидко може перерости у “Слава богу, не за мною”.
Втручання в роботу засобів масової інформації, пресування громадських активістів, затримання міжнародних експертів — все це засвідчило, що наліт демократизму та європейськості на Службі безпеки був дуже тонким, його зняло першим же подувом вітру змін. А під ним виявився вічно живий образ “чекіста” — хижака, наділеного владними повноваженнями.
9 вересня о 7.30 шестеро співробітників СБУ без жодних пояснень на вокзалі у Києві затримали історика, директора національного музею “Тюрма на Лонцького” Руслана Забілого. Далі чотирнадцять годин “розмов” (поки навіть не допитів і ще зовсім “бєз прістрастія”), без права на дзвінок (поки ще не “бєз права на пєрєпіску”).
Причина такої завзятості нових чекістів, яка вилилася аж у понаднормовий робочий день, вкрай поважна. Забілий везе у комп’ютері державну таємницю. Тобто не те щоб зовсім усю таємницю, але, певно, якусь дуже важливу її частину, яка чомусь захована у документах УПА.
Саме матеріали понад півстолітньої давності виявилися секретом, на захист якого СБУ мобілізувала свої найкращі сили. Напевно, кляті бандерівці наперед знали усю інформацію про атомні об’єкти на території сучасної України, можливо, вони якимось чином отримали дані про її обороноздатність країни у 2010 році, у будь-якому випадку, вони мусили знати щось вкрай важливе саме для сучасної України, аби їхня інформація вважалася таємною.
Адже чинний в Україні закон визначає державну таємницю як інформацію, поширення якої може завдати шкоду національним інтересам України. Де знайшли таку в звітах про бої УПА з німцями та НКВД чи мистецько виконаних антисталінських листівках? Можливо, вона в сотнях кривавих сторінок, які розповідають про придушення визвольного руху?
Але тут у дію вступає ще одна цікава норма — державною таємницею не може бути інформація про порушення прав і свобод громадян, чим саме й були масові політичні репресії.
На жаль, інших документів у комп’ютері історика Забілого немає, тож треба, аби саме ці були видані за державну таємницю. Не особливо збентежив есбеушників той факт, що з цими ж документами можна ознайомитися в інформаційно-довідкових залах тієї ж СБУ у всіх областях.
Напевно, для того, аби вони врахували таку дрібницю, треба було про неї знати, тобто бодай раз відвідати електронний архів. Але думати — “удєл ботаніков”, чекісти ж — діють.
Блискавична реакція української спецслужби на загрозу державності вилилася у те, що вже наступного дня після абсолютно неоформленого процесуально затримання і вилучення комп’ютера та жорстких дисків було порушено кримінальну справу.
З повідомлення сайту спецслужби: “Службою безпеки України порушено кримінальну справу за фактом готування до розголошення співробітником СБУ відомостей, що становлять державну таємницю, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 15, ст. 328 Кримінального кодексу України.
Встановлено, що співробітник СБУ Забілий Р. В. з метою передачі третім особам несанкціоновано зібрав відомості, що становлять державну таємницю. 8 вересня 2010 року після прибуття зі Львова до Києва він був затриманий із цими відомостями. Наразі встановлюється коло осіб, яким призначалась зазначена інформація”.
Тепер шукатимуть третіх осіб, яким, власне, і призначалася “таємна інформація”. Полегшимо слідчим роботу і відкриємо ще один секрет: ця інформація призначалася історикам, журналістам, студентам, жертвам репресій, їхнім дітям, всім, хто цікавиться українським минулим.
Саме на її базі, сподіваємося, станеться колись справжнє переосмислення минулого, яке позбавить нас від рецидивів тоталітаризму у сьогоденні. Тож коло третіх осіб дуже широке — це всі ми з вами.
Тому приходь і здавайся! Чесно скажи есбеушникам: “Забілий віз інформацію для мене!”. Хай вони побачать, що “коло третіх осіб” здатне зупинити каток 37-го у 2010-му.
Зустрінемося у середу біля входу в будинок на Володимирській, 33 (чи, може, вже знов Короленка?). Прихопи диск із “таємною інформацію” для СБУ (її можна попередньо звантажити в електронному архіві на Ірининській, 4).
 |
Володимир В’ятрович, історик, екс—директор Архіву СБУ
http://kiev.pravda.com.ua/columns/4c89f7af3311f/
Народний депутат України і перший заступник Голови Комітету з питань правосуддя Юрій Кармазін звернувся до Голови Служби безпеки України В.Хорошковського з проханням забезпечити доступ суспільства до інформації стосовно жертв репресій тоталітарних режимів, що діяли на території України у 1917-1991 роках, інформує парламентська прес-служба народного депутата України.
Ситуація з обмеженням доступу, у томі числі і через мережу Інтернет, до інформації стосовно жертв репресій тоталітарних режимів, що діяли на території України у 1917-1991 роках, які знаходяться в архівах Служби безпеки України, і з яких зняти грифи, що обмежують доступи до цієї інформації, вже давно вимагає врегулювання або на рівні нормативно-правових актів Служби безпеки України, що, на мою думку, є найкращим виходом, внаслідок специфіки цієї інформації, або, у випадку необґрунтованого небажання це робити, на рівні актів Верховної Ради України.
На думку Юрія Кармазіна, розміщення в мережі Інтернет десятків тисяч фотографій, скажімо учасників українського національно-визвольного руху, більшість, з яких, навіть не була впізнана, було б, хоча б невеличкою даниною відношення Держави до історичної пам’яті людей, які боролися й віддали своє життя за Незалежність України, посаду Голови Служби безпеки якої займає Валерій Хорошковський на цей час, як і можливістю, хоч якось, відчути історичну справедливість родичам цих людей. Тим більше, що це не потягне за собою ніяких фінансових витрат зі сторони органів державної влади.
«Ваш попередник, пише Юрій Кармазін в листі Голові СБУ Валерію Хорошковському, лише частково відреагував на пропозиції щодо переведення в цифровий формат усіх матеріалів стосовно жертв репресій тоталітарних режимів, що знаходяться в архівах Служби безпеки України, і з яких зняти грифи, що обмежують доступи до цієї інформації та її представлення в Інтернет.
Але представлення інформації лише на комп’ютерах, що знаходяться безпосередньо в приміщеннях Служби безпеки України не дає змогу ознайомитися з нею всім бажаючим громадянам України.
Остання подія із затриманням співробітниками Служби безпеки України історика та директора Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Руслана Забілого, знов привернула увагу до питання доступу до такої інформації звичайних громадян.»
Виходячи з вищенаведеного, Юрій Кармазін звернувся до Голови СБУ з проханням:
1. Надати інформацію щодо причин затримання історика та директора Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Руслана Забілого.
2. Проінформувати щодо організаційно-технічних та фінансових причин, які можуть стримувати зняття грифів, які обмежують доступи до інформації, що знаходиться в архівах Служби безпеки України, стосовно жертв репресій тоталітарних режимів, які діяли на території України у 1917-1991 роках, та оприлюднення в мережі Інтернет тої інформації, з якої вже зняті грифи, що обмежують доступ до цієї інформації. У тому числі й кількісних даних щодо обсягів інформації:
1) з якої вже зняті грифи, що обмежують доступи до цієї інформації;
2) стосовно якої рішення щодо зняття чи залишення таких грифів ще прийнято;
3) щодо жертв репресій тоталітарних режимів, які діяли на території України у 1917-1991 роках, стосовно яких прийнято рішення залишити грифи, які обмежують доступи до цієї інформації.
3. Розглянути можливість розміщення в мережі Інтернет усіх матеріалів стосовно жертв репресій тоталітарних режимів, що знаходяться в архівах Служби безпеки України, і з яких уже зняті грифи, що обмежують доступи до цієї інформації, говориться в інформації парламентської прес-служби Юрія Кармазіна.
45 ответов
Секретчику
Уважаемый, Вы хотя бы не смешили народ. “Постановление КМ не может противоречить Коституции, так как принято на на ее основе…” Чуствуется, что Ваша квалификация в области украинского законодательства, подчеркиваю УКРАИНСКОГО, ниже плинтуса. Да будет Вам известно, в действующем УКРАИНСКОМ законодательстве куча не только постановлений КМ, но и норм законов, которые противоречат Конституции. Это я говорю о тех нормах, которые прописаны на бумаге, а о том, что делается на практике — лучше не говорить. Поэтому мой Вам совет прислушайтесь к тому, что говорит Захаров. Даже по коментам видно, что он разбирается в законодательстве, чего не могу сказать о Вас. Наверняка эта инструкция — чьё-то самодурство. Я сталкивался со многими гумагами с ноликами и могу сказать, что большинство из них являлись абсурдными с точки зрения здравого смысла.
<a href=http://1-parts.autosites.com.ua/ >автобазар цены</a>
Господа-товарищи! Прошу обратить внимание на шыккарную фразу: “Этот документ действительно засекречен, потому что раскрывает систему и порядок организации защиты секретов в Украине ,что без сомнений является государственной тайной”. Это шо ж “секретчик” имеет вииду объяснить? типа составил умные слова вместе? А смысл фразы как завывание дворняги старательной, но необученной. По заявлению “секретчика”, достаточно прочитать некое Постановление Кабмина и (!) “узнать систему и порядок организации защиты секретов в Украине”. Господа-товарищи, так это достаточно экономисту или юрысту изучить одно Постановление Кабмина для того чтобы стать эсбэушником. От! Да шо там экономисту!? Выпускник ваенно,го училища законспектирует постановление и — готовый эсбэушник по защите секретов.
Вот такие теперь “секретчики”, у них вся система , и даже весь порядок ОРГАНИЗАЦИИ защиты секретов расписан в одном Постановлении. Секретное Постановление о секретах для секретоносителей и “секретчиков” (Справка: Секретчик — это должностное лицо, уполномоченное получать по описи в секретной библиотеке и выдавать в подразделении секретные документы, следить за их сохранностью и своевременно сдавать в секретную библиотеку обратно). По-простому — носильщик. Получил учебники, шоб вся группа не толкалась в спецбиблиотеке, принёс в аудиторию, раздал под роспись. Поучились мужчины — собрал учебники отнёс у спецбиблиотеку, здал по описи. И про чо он нам тут парит?
Робот Яга, судя по твойим разсуждениям, скажу тебе прямо, шо ты — просто оборзевшый салабон, патамушта знаний у тибя элементарных нету, а рабочего чилавека обозвал бездельником. Это при том, шо я сегодня ещо и варенья наварил казанок, помимо укрощения коровьих кизяков, как говоритца, ещо всякое-разное укрощал, а ты тут борзееш как дитё несмышльонное. “Я от шо не магу панять, а неужто ж директор музея не мог сам обратиться в секретбиблиотеку или в архив с целью уточнения каких то там данных аль другой информации (ведь в музее находятся не только оригиналы документов)”. Чувак! Директор музэя априори не может обращатца сам в спецбиблиотеки и архивы. Директор музэя работает исключительно с музейным фондом, который формируется не директором музея, а спецыально уполномоченной комиссией из оперативных уполномоченных и сотрудников аналитических подразделений, которые рассекречивают материалы и докладывают руководству о необходимости снятия грифа секретности. Никто и никогда не рассекретит документ, который представляет оперативную ценность. В крайнем случае, информацию перенесут в современный документ, а старый уничтожат, как, типа, якобы “не представляющий оперативной и исторической ценности”. И никакая прокуратура не докопается , убедились на “деле Могилевича”.
А секретные документы директору музэя выдавать низзя, это и козе понятно, что в музее низя показывать секреты ротозеям. Директор музея не имеет права изучать секретные документы, а только разсекреченные музейные фонды.
Ежли директору музэя хто-то передал хоть один секретный докумэнт то это уже преступление.
Чувак Яго! Ты думаеш, шо взяли левого на фсю голову чувака, дали ему допуск до секретов, дали почитать Постановление Кабмина и запустили в секретные архивы? Типа, определяй директор музэя какие докУменты и предметы покажем посетителям, шоб поднять посещаемость музэя? Так, што-ли? Так вот! Директора музэя в архив не пускают, а потому нафоткать он может тока несекретные докУменты и предметы.
“А ешо может быть от шо, типа как Жиглов учил Шарапова дела у сейф прятать. Так от, зашол музещик к кому та у гости, кагда того не было на рабочем то месте и взял, то шо плохо лежало”, так это КРАЖА документов, а не просто разглашение. Сначала нада разъяснить народу где, когда и каким образом директор музэя получил документы. Сам украл или ему кто-то с какой-то цэлью передал. Неужели директору музэя нужны тайные знания, от которых многие печали?
Вобщем, пацан Яго, ты вдумайся у простые человеческие вапросы. Музэй — шоб показывать, архив — шоб прятать , и вместе музэй с архивом никада не совмещаютца. Почему-то никто не объявляет, кому подчиняетца директор музэя.
А ведь музэй имеетца в каждом территориальном управлении СБУ, и везде есть начальники музэев, никто из начальников музэев, ни в одном управлении, не имел права самовольно брать секретные дела в архивах. Сначала материалы докладывали начальнику управления оперативные и аналитические подразделения, начальник управления вычитывал, передавал на проверку в инспекцыю и утверждал решение подразделения “подготовленные материалы передать в музей”.
Ежли директор музэя чувак стойкий, то кровушки он з эсбэушников может попить. Ежли всё так как эсбэушная пресс-служба рассказует. Ну, будем поглядеть на развитие сюжета.
характерное для “свидомых” — это избирательность действия законов. То бишь тут (например языковая тематика) все должны “дотримоватся” а вот там ..с документами где человек свысшим образованием полностью сознающий ситуацию и таки возможно имеющий корыстную цель (допустим издаться в Канаде)- “патриот” и закон кнему не применим. Хочется спросить этих гнид за 1992й — а зачем вы свое запиденское двуличие тогда узаконили? Не пошли по пути тех же чехоы,поляков у которых первые законы были ЭТО о люстациях компартноменклатуры, о открытых списках стукачей служб безопастности (КГБ по нашему) о реституциях итд. А ведь тогда ,имея 70-80% “национального самосознания” и поддержки не было проблем это принять. Мне то понятно яворивско-кензеровских “патриотив” — очень высокий шанс был закончить “борьбу за самоидентификацию и украиньскость” уже тогда в 1992м ..в списках стукачей. На сайте МВД Чехии они доступны каждому чеху с кличками с категориями как агент,или стукач или связной Возможно кому то этот сюжет не по теме покажется но уверен что “секретность многих советских документов” растет и процветает отсюда.
Рабатяга, енто ты шож, пока пасешь каров и варишь варение, книги вумные читаешь, шо так много знаешь, аль тебе феерические сны снятца. Не ужто ж у вашому сели э спецбиблиотеки и архивы, а комирнык — з бувших секретныкив, який про свое минуле розповидав, тому ты и знаеш: як, шо, коли та почому. Скажу що мабуть у вашому сели аномальна зона якась. Таких ака ты да до влади и карови були бы сыти и земля оброблена та усе у варении купалысь бы. О как. Ты навить, мабуть вид напруги, пысаты почав якось правыльнИше, майже як Пушкин.
Бывшему, Секретчику.
Тут Бывший секретчик уже раздвоился, и теперь уже Секретчик защищает от меня Бывшего.
Зря. На самом деле со многим, что написано в последнем письме я могу согласиться. Конечно, многие гостайны бывшего СССР должны защищаться в независимой Украине. Например, многое из того, что касается Южмаша, производства другой военной техники и т.д. Но я полагаю, что эксперты по вопросам государственных тайн эту работу уже сделали, и бывшие гостайны «в сфере обороны, науки, техники, промышленности и безопасности, которые однозначно содержат государственную тайну Украины» уже стали сведеними, содержащими гостайну Украины по украинскому закону. Но при чем тут Руслан Забилый, который занимался исключительно и только старыми архивными документами, связанными с политическими репрессиями? Был ли хоть один документ, на носителях Забилого, с грифами украинского закона о гостайне? Ведь не было? Так о чем вообще речь, откуда уголовное дело? Все ваши правильные пояснения об уголовном деле верны для разглашения тайн по украинскому закону о гостайне, но в данном случае они ни к чему, т.к. документы советского периода под него прямо не подпадают. Нигде такого в законодательстве нет, а если что-то есть в Постановлении Кабмина с грифом «таемно» — то это нарушение принципов права. А кроме того, Забилый говорит, что у него были только рассекреченные документы.
Вы говорите, что нужны десятилетия, чтобы эти миллионы документов о советских репрессиях рассекретить. О сроках можно и поспорить, по-моему, ведь есть целые группы документов, которые можно рассекретить автоматически, как рассекретили архивно-уголовные дела реабилитированных. Но почему же за 20 лет рассекретили так ничтожно мало, и то преимущественно в прошлом году? И почему этот процесс в 2010 году остановился? Зачем нам ваши благие намерения, вы нам документы рассекречивайте, Секретчик! А потом уже будем обсуждать проблемы доступа к ним, что ограничивать в доступе, а что нет.
Еще об уголовном деле. Предположим, что у Забилого изъяли документ с грифом «секретно» и без обозначения того, что он рассекречен. Во-первых, это еще ни чем не говорит – у меня вот тоже полно таких документов, скопированных в архиве СБУ. А во-вторых, даже если он, по мнению госэксперта по тайнам является тайным, откуда это известно, как это установить, если, повторяю, грифы старые, советские, не предусмотренные законом о гостайне? По вашему тайному Постановлению Кабмина? Тогда Забилый должен был бы документ получить в установленном порядке, работать с ним по процедуре и т.д. Но он же говорит, что ничего подобного не было! И я ему верю.
В общем, никак уголовное дело не складывается, никак! А потому, если вы патриот, каким тут представляетесь, то передайте тем, кто вас сюда прислал, чтоб закрыли его, извинились, и не позорились перед всем миром. Потому что чем позже это будет, тем хуже последствия и для вашей службы, и для всего государства.
Евгений Захаров и Работяга тут как две стороны одной медали. Слышь, Горбатый, эти пацаны правильно гутарят!
У самой темы також две стороны — уголовно-процессуальная и секретно-допускная.
Очень интересно знать — субъект готовился распространить ПОЛУЧЕННЫЕ В УСТАНОВЛЕННОМ ПОРЯДКЕ секретные документы или готовился огласить НЕЖЕЛАТЕЛЬНЫЕ ДЛЯ ОПРЕДЕЛЕННЫХ ПЕРСОН (ГРУПП) сведения из архива? Имеет ли субъект допуск к работе с секретными документами? Если нет, то не он должен быть привлечен к ответственности, а тот, кто ему эти материалы разгласил.
В прессе, с придыханием так, сообщается, что директор музея, видите ли, “является сотрудником СБУ”. Ну и что с этого? Это тока периферийные крестьяне (за исключением компетентного Работяги) могут покачнуться от такого откровения. Да мало ли в СБУ сотрудников разно-всяких?
То исть — дело тёмное и, видать, грязное. Будем посмотреть далее.
Евгений Захаров ,так это вы автор этого обращения?
Президенту України В. Януковичу
Генеральному Прокурору України О. Медведьку
Голові Служби безпеки України В. Хорошковському
Українська Гельсінська спілка з прав людини та Харківська правозахисна група вимагають припинити полювання Служби безпеки України на істориків
8 вересня о 7:30 годині з поїзда № 92 на залізничному вокзалі м. Києва шестеро (!) співробітників СБУ затримали Руслана Забілого, історика, директора Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» (Львів) і відвезли в приміщення СБУ по вул.Володимирська, 33.
При затриманні жодна особа не представилася, не пред’явила свої документи. Його попросили «пройти в машину». Йому також не було повідомлено про причину затримання. Санкції на затримання працівники СБУ не мали. Забілого не ознайомили з його правами при затриманні, не дали зробити жодного дзвінка, окрім дружини, а також проігнорували вимогу надати адвоката для захисту.
Чотирнадцять з половиною годин тривав допит. Допит проводили працівники СБУ, при цьому вони не представилися та не пред’явили жодних документів. Очевидно, що такі дії СБУ є порушенням статті 29 Конституції України та кримінально-процесуального законодавства.
Під час допиту, без жодних законних підстав, працівники СБУ намагалися переконати його добровільно віддати свій ноутбук та два зовнішніх жорстких диска для накопичення інформації. Там містилися електронні копії історичних матеріалів і його наукові дослідження. Історичні матеріали складаються з 16 тисяч архівних документів, котрі СБУ розсекретило в 2009 році та передало у публічні електронні бібліотеки. Наприклад, ці документи є в НАУКМА та Львівському національному університеті імені І.Франка. Тобто, ці дані вже давно не становлять державну таємницю.
Не переконавши Забілого підписати акт добровільної передачі ноутбука та дисків, працівники СБУ без жодної санкції суду та з численними порушеннями законодавства оформили акт виїмки ноутбука та двох зовнішніх жорстких дисків. При цьому, ні ноутбук, ні диски не були опечатані, що дозволяє внести до них будь-яку інформацію.
Забілий тепер обґрунтовано побоюється, що в його комп’ютер можуть додати будь-яку інформацію, необхідну для його переслідування.
Лише після розголосу інформації про затримання 9 вересня з’явилася офіційна інформація СБУ: «Службою безпеки України порушено кримінальну справу за фактом готування до розголошення співробітником СБУ відомостей, що становлять державну таємницю, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 15, ст. 328 Кримінального кодексу України. Встановлено, що співробітник СБУ Забілий Р. В. з метою передачі третім особам несанкціоновано зібрав відомості, що становлять державну таємницю. 8 вересня 2010 року після прибуття зі Львова до Києва він був затриманий із цими відомостями. Наразі встановлюється коло осіб, яким призначалась зазначена інформація.»
Такі повідомлення можна розцінювати, як порушення презумпції невинуватості, оскільки до рішення суду стверджується про доведеність вчинення злочину конкретною особою.
На диво швидким є й твердження про те, що у Забілого знайшли матеріали, котрі становлять державну таємницю. Невже вже проведена експертиза кількох терабайтів вилученої інформації й встановлено, що ці документи таки становлять державну таємницю?
9 вересня також стало відомо про вказівку керівника львівського обласного СБУ не допустити на робочі місця і до робочих комп’ютерів дирекцію і наукових співробітників Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» (Львів). Нагадаємо, що у 2009 році СБУ передала приміщення колишньої тюрми КДБ для створення музею.
УГСПЛ та ХПГ стурбовані відвертим нехтуванням кримінально-процесуальним законодавством працівниками СБУ, дії яких швидше нагадують діяльність КДБ у радянські часи.
УГСПЛ та ХПГ вважають, що подальше полювання на істориків, вилучення історичних документів та продовження зберігання грифу «таємно» на значній їхній частині, є кроком до тоталітарного майбутнього, де твориться штучна історія, що не базується на реальних фактах і історичних подіях. Не можна допустити, щоби питання якою є історія нашої країни вирішувала спецслужба та політики, а не історики та дослідники.
Нагадаємо, що розсекречені в 2009 році 16 тисяч документів з архіву СБУ складають лише декілька відсотків від загальної кількості документів, що зберігаються в цьому архіві. Досі не розсекречені мільйони документів про політичні репресії, що зберігаються в архівах, хоча для багатьох з них максимальний за законом термін засекречування –75 років – давно закінчився. Наприклад, зовсім немає доступу до архіву МВС, де зберігаються сотні тисяч архівних справ розкуркулених у 1930-1931 рр. Українці досі залишаються народом, який фактично не знає власної новітньої історії, бо доступ до її джерел закритий. На цьому тлі подібні «спецоперації» проти істориків виглядають дикунством, тим більше, що йдеться про документи, втаємничені давно не існуючою державою – СРСР – яка таким чином просто приховувала свої злочини проти російського, українського та інших народів, які мали нещастя жити під її юрисдикцією.
У зв’язку з цим ми вимагаємо:
Від Президента України: здійснити перевірку законності дій працівників дій СБУ, а також обґрунтованості зупинення фактичної роботи Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» (Львів);
Від Генерального прокурора України: перевірити законність затримання Р.Забілого та дотримання його права на свободу та особисту недоторканність при цьому, дотримання процедури його допиту, дотримання його права на захист та законність здійснення виїмки ноутбука та двох зовнішніх жорстких дисків, також обґрунтованість порушеної кримінальної справи;
Від СБУ: здійснити внутрішню перевірку законності дій працівників СБУ, а також повернути вилучені ноутбук та два зовнішніх жорстких диска;
Від СБУ: відновити у повному обсязі діяльність Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» (Львів).
Володимир Яворський
Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини
Євген Захаров
член Правління Української Гельсінської спілки з прав людини, співголова Харківської правозахисної групи, член Правління Міжнародного товариства «Меморіал»
Так о чем с вами можно говорить,если вы заранее зомбированный провокатор с извращенным самомнением,в компании с бывшим пропагандистом-коммунистом,корреспондентом органа Запорожского обкома КПСС?
Глубоко копнул Справедливый! 🙂 Вот тут прошлась его лопата: “Так о чем с вами можно говорить,если вы заранее зомбированный провокатор с извращенным самомнением,в компании с бывшим пропагандистом-коммунистом,корреспондентом органа Запорожского обкома КПСС?”.
А по существу вопроса? Нет? Заморился? :))
А по существу вопроса,Серенький кролег, читай выше комменты знающих людей.А если такой зомбированый как Е.Захаров,то вам хоть кол на голове, вы всеравно на белое будете говорить черное.Кроче, как говорил Азаров, дапошливы.
Суперово! И это вся справедливость? Тута кадато была Зина, так она говорила: “Я в шоке!” :))))
С вами, Справедливый говорить действительно не о чем. Кроме одного: плохо работаете! Владимир Яворский — молодой человек, еще в школе учился, когда вашу КПСС в 1991 году запретили.
Бывшему секретчику.
Підтримуючи Ваші зауваження щодо Закону, і необхідності його виконувати до того часу, поки він не змінений, чи не відмінений, я тим не менш рекомендував би Вам, якщо у Вас буде час, перед тим, як давати оцінку депутатському зверненню Ю.А.Кармазіна до Голови Служби, прочитати це звернення уважніше:”Виходячи з вищенаведеного, Юрій Кармазін звернувся до Голови СБУ з проханням:
1. Надати інформацію щодо причин затримання історика та директора Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Руслана Забілого.
2. Проінформувати щодо організаційно-технічних та фінансових причин, які можуть стримувати зняття грифів, які обмежують доступи до інформації, що знаходиться в архівах Служби безпеки України, стосовно жертв репресій тоталітарних режимів, які діяли на території України у 1917-1991 роках, та оприлюднення в мережі Інтернет тої інформації, з якої вже зняті грифи, що обмежують доступ до цієї інформації. У тому числі й кількісних даних щодо обсягів інформації:
1) з якої вже зняті грифи, що обмежують доступи до цієї інформації;
2) стосовно якої рішення щодо зняття чи залишення таких грифів ще прийнято;
3) щодо жертв репресій тоталітарних режимів, які діяли на території України у 1917-1991 роках, стосовно яких прийнято рішення залишити грифи, які обмежують доступи до цієї інформації.
3. Розглянути можливість розміщення в мережі Інтернет усіх матеріалів стосовно жертв репресій тоталітарних режимів, що знаходяться в архівах Служби безпеки України, і з яких уже зняті грифи, що обмежують доступи до цієї інформації”. Повний текст тут: http://www.pzv.lviv.ua/Детальна-інформація/itemid/481.aspx
То що тут з того,що Ви у своїй репліці написали. Чи Ви ще з тих часів, коли: ” я це не читав, але засуджую”.
А тим більше давати реплики типу: “Какие там интересы государства,если подельнику дали по носу.”.
У свій час пропозиції щодо оцифровки і розміщення в Інтернет даних зазначених в депутатському зверненні робилися ще за часи попередника Хорошковського. І нічого тут немає поганого, навіть із точки зору “колишніх секретчиків”. Я розумію, що в країні, у якій не відбулася люстрація, завжди будуть проблеми, оскільки за всі ці роки при владі або колишні комуністи, які перефарбувалися, або нинішні. І в інтересах держави вже давно потрібно було розсекретити списки колишніх агентів КДБ і поставити на цьому крапку. Нехай, як і керівники компартійних органів працюють де хочуть крім держслужби.
З повагою,
Євген Костенко
Львов
Рекомендую, все ж таки, пере тим, як когось критикувати, вивчити предмет 🙂
Секретчику
Оскільки незрозуміло, Ви окрема людина під ніком “бывший секретчик”. бывшиЙ” чи просто “секретчик”, чи одна людина, то вимушений звернути Вашу увагу на текст звернення Ю.Кармазіна .
В зверненні якраз і ставиться питання щодо надання інформації щодо обсягів такокї інформації щодо організаційно-технічних та фінансових причин, які можуть стримувати зняття грифів, які обмежують доступи до інформації, що знаходиться в архівах Служби безпеки України, стосовно жертв репресій тоталітарних режимів, які діяли на території України у 1917-1991 роках, та оприлюднення в мережі Інтернет тої інформації, з якої вже зняті грифи, що обмежують доступ до цієї інформації. У тому числі й кількісних даних щодо обсягів інформації: 1) з якої вже зняті грифи, що обмежують доступи до цієї інформації; 2) стосовно якої рішення щодо зняття чи залишення таких грифів ще прийнято; 3) щодо жертв репресій тоталітарних режимів, які діяли на території України у 1917-1991 роках, стосовно яких прийнято рішення залишити грифи, які обмежують доступи до цієї інформації.
http://www.pzv.lviv.ua/Детальна-інформація/itemid/481.aspx
З повагою, Костенко Євген Георгійович
Справедливому. Евгений Захаров дійсно правий: “плохо работаете!” Це інший Яворський, того я знав, коли він працював відповідальним секретарем в “Запорізькій правді”, і, якщо я не помиляюсь, то він вже помер.
З повагою, Костенко Євген Георгійович