Барига на воєводстві

Наша розповідь про дикий і, водночас, веселий випадок, що стався 7 червня в Мінсім’ямолодьспорт, викликала бурхливі коментарі читачів «ОРД». Погодьмося, не кожний день таке буває, щоби аж цілий перший заступник міністра, випадково зустрівши журналіста, чия стаття йому не догодила, влаштував бурхливу сцену з’ясування стосунків. А на додаток – ще й став погрожувати всілякими карами з боку Служби безпеки України. Але, враховуючи особливості біографії та ментальність Андрія Пальчевського, який до призначення на посаду першого заступника міністра був звичайнісіньким російським комерсантом і ні дня не працював у системі державного управління (хоч у Росії, хоч в Україні), дивуватися нема чому. Тож оповідання про наше знайомстві з Пальчевським так і називалося – «Бидло воно й у Африці бидло» (/2010/06/08/bidlo–vono-j-u-afritsi-bidlo/).

Звісно, якби першим заступником Міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту працювала б розумна людина, нічого подібного не сталося. Бо розумна людина, перебуваючи на державній посаді, і поводить себе відповідно – як представник держави. Незалежно від того, як вона ставиться до авторів критичних публікацій.

Хоча назвати нашу статтю (/2010/05/31/palchevskim-u-nebo/), що викликала таку реакцію Андрія Івановича, критичною язик не повертається. Критики там взагалі не було (Пальчевський, вочевидь, просто не знає, що це таке) – а лише аналіз законів про громадянство України та Російської Федерації. І цей аналіз дозволив авторові дійти висновку, що Пальчевський хоча й написав заяву про вихід з російського громадянство та одержав перед призначенням у Міністерство український паспорт, негайно по тому опинився в статусі біпатрида. У цьому статусі він перебуватиме до тих пір, доки компетентний орган – Президента Росії (у випадку виходу з громадянства за загальною процедурою) або Міністерство закордонних справ РФ (у разі виходу з громадянства за спрощеною процедурою) не видасть акт про позбавлення Пальчевського громадянства РФ. А це викликає певні запитання щодо правомірності його призначення в Україні на посаду першого заступника міністра.

Як мала поставитися розумна людина до такої статті? – Дуже просто. Або взагалі не звертати на неї уваги (якщо, дійсно, компетентний орган Росії досі не видав акт про позбавлення Пальчевського російського громадянства) та думати, як би б швиденько й без зайвого галасу піти з посади. Або, якщо такий акт вже є, запросити пресу й роздати народові його копію. Чи, хоча б, довідку Посольства Росії. А також – спокійно, ввічливо й з підкресленою коректністю відповісти на всі прискіпливі запитання щодо своєї біографії. Причому – українською мовою. Бо заступник міністра – це особа, найнята народом для виконання публічних обов’язків представника влади. Слово «публічних» радимо Пальчевському запам’ятати на майбутнє.

Але розумних людей в керівництві Мінсім’ямолодьспорт авторові 7 червня виявити не вдалося. Бо нині у владу поперли бариги – торгаші середньої руки на кшталт того ж Пальчевського – які в очі не бачили ані Закону України «Про державну службу», ані нормативної бази, що регламентує діяльність того чи іншого міністерства. І які думають, що, купивши посаду, вони взяли Бога за бороду.

Всі ці пальчевські свято переконані, що для керування міністерством чи відомством не треба ані знань, ані навичок – достатньо назвати себе «хіміком» чи, прости Господи, «практікующім врачом»; що держава існує виключно для задоволення їхніх забаганок, а Служба безпеки України – для того, щоби охороняти їх від неприємних запитань. Вони ні на мить не сумніваються, що отримали чиновні крісла в оплату за свої неймовірні чесноти й впевнені, що на скрижалях історії мають опинитися неодмінно в подобах національних героїв або, на крайній випадок, мудреців рівня Сенеки, Канта чи Ейнштейна – зовсім, як ведмідь на воєводстві з казки безсмертного Салтикова-Щедрина.

Преса в розумінні пальчевських існує для того, щоби їх облизувати, з захопленням оповідаючи про виняткові таланти, освіченість, культуру і, звісно, нестяжательство цих кухарчиних дітей. Вони вважають, що журналісти – це найдешевша категорія рекламних агентів і просто скаженіють, коли не бачать у статтях про себе належної кількості підлесливості. Тож не дивно, що, зустрівши випадково в Міністерстві автора цих рядків, Пальчевський увійшов у раж, взявся погрожувати якимись «заходами» з боку СБУ й став верещав, що Служба безпеки прямо-таки негайно надасть йому всю інформацію про мене.

На майбутнє радимо Андрію Івановичу розповідати подібні казки своїй секретарці. На ніч. А також рекомендуємо подивитися на себе в дзеркало й замислитися, ну хто він такий, щоби спецслужби виконували його вказівки? – Сміх та й годі.

Щоби Пальчевський не сумнівався, що пустопорожнє плескання язиком та пригадування всує Служби безпеки України може вилізти йому боком, подаємо нижче наш лист, який наступного дня був відправлений Голові СБУ.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

* * *

Голові Служби безпеки України

ХОРОШКОВСЬКОМУ В.І.

Бойка Володимира Марковича,

журналіста

Шановний Валерію Івановичу!

Інформую Вас про кричущий випадок, що стався 7 червня 2010 року і який, на мою думку, потребує вжиття заходів у межах компетенції СБУ до першого заступника Міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту Пальчевського А.І. та заступника Міністра цього Міністерства Глущенка С.В.

7 червня 2010 року за попередньою домовленістю з головним спеціалістом відділу взаємодії з засобами масової інформації та громадськістю Мінсім’ямолодьспорт Чорнопиською Л.А. я, журналіст Володимир Бойко, прибув до прес-служби зазначеного Міністерства. Я мав передати Чорнопиській Л.А. запитання до майбутнього інтерв’ю Міністра Сафіулліна Р.С., а також ознайомити співробітників прес-служби з матеріалами перевірки народними депутатами України Бондаренко Оленою Анатоліївною та Донієм Олександром Сергійовичем скарги директора Єнакіївського державного авіатехнічного спортивного клубу на грошові побори з неповнолітніх вихованців цього закладу, які планувалося висвітлити в майбутній публікації.

Я брав участь у перевірці зазначеної скарги в якості помічника-консультанта народного депутата України Донія О.С. Матеріали перевірки вже доповідалися Президентові України, який 27 травня 2010 року розглянув депутатське звернення з цього приводу Бондаренко О.А. й дав відповідні доручення Міністру Сафіулліну Р.С. І тепер я планував висвітлити в ЗМІ перебіг виконання Міністром доручення Президента України.

Ще до початку розмови Чорнописька Л.А. повідомила, що у зв’язку з важливістю питання зі мною хоче зустрітися заступник Міністра Глущенко С.В., попрохала почекати кілька хвилин і вийшла з приміщення.

За 2-3 хвилини до приміщення прес-служби зайшов Глущенко С.В., спитав моє прізвище, представився, запропонував пройти до нього в кабінет, куди мала пізніше підійти також і Чорнописька Л.А. У цей момент до приміщення прес-служби зайшов перший заступник Міністра Пальчевський А.І. і став питати, хто тут Бойко. Глущенко С.В. показав на мене. Тоді Пальчевський А.І. став, називаючи мене на «ти», з криком у голосі вимагати пояснень, як я посмів написати про нього статтю, розміщену Інтернет-ресурсом «ОРД».

Дійсно, наприкінці травня 2010 року я опублікував статтю

/2010/05/31/palchevskim-u-nebo/, у якій піддав сумніву законність призначення Пальчевського А.І. на посаду першого заступника Міністра, оскільки є підстави вважати, що він досі не вийшов з громадянства Російської Федерації. У зв’язку з цим я направив на ім’я Пальчевського А.І. інформаційний запит, у якому попрохав відповісти на запитання щодо його біографії, відповідь на інформаційний запит я досі не отримав.

Вислухавши претензії Пальчевського А.І., які він проголошував неприпустимим тоном, звертаючись до мене в образливій формі, я пояснив Пальчевському А.І., що писати статті, зокрема критичного спрямування – то моя робота, ніякого упередженого ставлення до нього я не маю і що я залюбки візьму в нього інтерв’ю в зручний для нього час та висвітлю в ЗМІ його точку зору з максимальною об’єктивністю. Але іншим разом (чи навіть у цей же день, але пізніше), оскільки зараз прибув в Міністерство до інших співробітників, у іншій справі й не готовий до спілкування з ним.

Разом з Глущенком С.В. ми покинули приміщення прес-служби й направилися до нього в кабінет, як раптом в коридорі я почув крики: «Стой, подожди!». До нас підійшов Пальчевський А.І., зупинив мене й став у вкрай образливих висловах, з криками, вимагати пояснень, хто дав мені право писати, що він не є «практикующім врачом». Я пояснив Пальчевському А.І., що він сам це сказав у прямому ефірі, а я лише процитував його вислів про те, що він не лікар, а хімік (до речі, насправді Пальчевський А.І. – і не лікар, і не хімік, а військовий перекладач і офіцер збройних сил Російської Федерації). Але обговорювати свої публікації в коридорі, та ще й у такому тоні, я звички не маю. Тож я кілька разів попрохав Пальчевського А.І., по-перше, спілкуватися зі мною українською мовою, а, по-друге, не ганьбити звання державного службовця й поводити себе відповідним чином. Але Пальчевський А.І. тільки розпалявся.

Після того, як ми пройшли в кабінет Глущенка С.В., туди зайшов Пальчевський А.І. і став кричати, щоби підлеглі викликали міліцію та викинули мене геть з Міністерства, а також став погрожувати заходами, які відносно мене будуть вжиті з боку Служби безпеки України. Оскільки я не звертав на погрози Пальчевського А.І. ніякої уваги, Глущенко С.В. на вимогу Пальчевського А.І. зняв телефонну трубку й комусь наказав, щоби негайно з СБУ йому надали щодо мене «установочниє данниє», номери моїх телефонів, адресу мого проживання, серію та номер паспорта, дані про місце роботи та мою повну біографію. Після чого Пальчевський А.І. заявив, що він негайно дасть завдання (!) Службі безпеки України зі мною «розібратися» й т.п. Потім Пальчевський А.І., не питаючи мого дозволу, достав диктофон, демонстративно його увімкнув і став вимагати, щоби я відповідав у мікрофон.

Нарешті, у кабінет зайшла прес-секретар Міністерства Чорнописька Л.А. Пальчевський А.І. зажадав від неї пояснень, як вона мене пустила в Міністерство після того, що я про нього написав. Знову став кричати, щоби викликали міліцію та викинули мене геть. Урешті-решт я попрощався та пішов.

Я не розглядаю те, що відбулося, як погрози на свою адресу. Нічого, окрім сміху, заяви Пальчевського А.І. про те, що зі мною «розбереться СБУ» й т.п. в мене не викликають. Пальчевський А.І. – це людина, яка раніше ні дня не працювала на державних посадах в Україні, в Міністерство потрапила випадково й своєю поведінкою жодної загрози журналістам не становить, а лише ганьбить Уряд та звання державного службовця. Я багато років працюю в журналістиці, але з подібною хамською поведінкою державного службовця зустрічаюся вперше. Принаймні, вантажники на Троєщинському ринку поводять себе значно культурніше.

З огляду на інтелектуальний та культурний рівень Пальчевського А.І. я не вважаю за потрібне звертатися до правоохоронних органів з заявою про притягнення його до кримінальної відповідальності.

У той же час звертаю Вашу увагу на те, що Пальчевський А.І. та Глущенко С.В. демонстративно зловживають своїм правом користуватися інформацією з обмеженим доступом. Очевидно, таке право вищим державним службовцям надане аж ніяк не з метою залякувати журналістів міфічними заходами, які начебто щодо них буде вживати Служба безпеки України за публікації, що не сподобалися пану Пальчевському. Вважаю, що подібною поведінкою Пальчевський А.І. та Глущенко С.В. завдають істотної шкоди державним інтересам.

За таких обставин прошу розглянути питання про можливість позбавлення Пальчевського А.І. та та Глущенка С.В. правом користуватися інформацією з обмеженим доступом.

Володимир БОЙКО

8 червня 2010 року