Сеанс чёрной и белой магии с последующим разоблачением (ТМ)

Як виявилося, Григорій Омелянович не так вже й часто красувався при нагородах. Навіть на нагородження 18 лютого він прийшов скромно, у цивільному. Принаймні пошук його фото з відзнаками викликає складнощі навіть у, здавалось би, всезнаючого Гугла. Щоправда, є доступними дві фотографії з фотобанку УНІАН. Попри невеликий розмір та спотворення водяними знаками, один погляд на них викликає вигук захоплення. Ще б пак – нагород чи не більше, ніж у дорогого Леоніда Ілліча. Щоправда, останній все ж був на фронті, а згодом керував величезною імперією. А що ж герой нашого сьогоднішнього дослідження?

На засіданні Верховної Ради України 7 червня 2006 р.

Під час відкриття урочистого засідання першої сесії ВРУ VI скликання 23 листопада 2007 р.

Пошук повздовж і поперек нормативними базами дає інформацію лише про одне нагородження, перепрошую за тавтологію, державною нагородою. А саме – указом Президента України від 4 травня 2007 року № 384/2007 Г. Омельченка було відзначено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня за «вагомий особистий внесок у розбудову правової держави, зміцнення законності та правопорядку, багаторічну законотворчу і громадсько-політичну діяльність». Цей орден виглядає ось так:

Зважаючи на дату нагородження першому фото цей орден, зрозуміло, відсутній. А ось з другим фото не все так ясно. За статутом орден ЯМ має носитися на орденській колодці з лівого боку грудей. Колодка – прямокутна, обтягнута шовковою муаровою стрічкою синього кольору. Якщо чесно, то мені здається, що даний орден Г. Омельченко надягнув з правого боку – над рукою видно, імхо, колодку саме ордену ЯМ.

У будь-якому разі виходить, що решта нагород у шановного нардепа – радянські, сучасні відомчі чи від громадських організацій. Спробую ідентифікувати деякі. Одразу оговорю, що, через погану якість фото та катастрофічний брак нормальних джерел щодо сучасних недержавних нагород, можу помилитися в чомусь. Тому все, що далі буде сказано, – лише припущення.

Отже, почнемо з правого боку грудей. Нагорі бачимо під № 1 нагрудний знак “Почесна зірка Служби безпеки України”. Він надається за визначні заслуги в справі зміцнення держбезпеки, визначні досягнення в організації оперативно-службової діяльності, організацію ефективної роботи підрозділів СБУ, за значний особистий внесок у виховання та підготовку кваліфікованих кадрів.

Відзнака під № 2 викликає складнощі, оскільки досі такої не бачив. Однак, в її центрі можна більш-менш вгадати емблему МНС. А сама нагорода цілком підходить під опис Почесної відзнаки МНС України: «має форму чотирикутної зірки з розбіжними променями з накладеною на неї чотирикутною зіркою зі сплаву сріблястого відтінку на тлі лаврового вінка, у верхній частині якого знаходиться елемент малого Державного Герба України. Посередині відзнаки зображено знак Міністерства … Навколо медальйону на білому фоні напис: “ЗАПОБІГТИ * ВРЯТУВАТИ * ДОПОМОГТИ” У нижній частині знака на стрічці білого кольору рельєфний напис жовтими літерами “МНС”». Згідно з положенням про неї «Почесною відзнакою МНС України можуть бути нагороджені особи інших міністерств, відомств, органів виконавчої влади та іноземні громадяни, які мають заслуги у справі ліквідації наслідків аварій, катастроф техногенного та природного характеру, а також надання гуманітарної, матеріально-технічної допомоги, та заслуги в інших сферах діяльності».

Під № 3 – нагрудний знак СБУ “Хрест Доблесті” II ступеня. Співробітники самої служби повинні отримувати його за «високі показники, успішне виконання спецзавдань, доблесть і самовідданість при виконанні службового обов’язку, заслуги, виявлені під час служби».

Під № 4 – неідентифікована мною відзнака. Але десь у глибині пам’яті щось ворушиться на предмет того, що це якась громадська відзнака на предмет участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Інша річ, що я можу помилятися, адже не пригадую в офіційних біографіях п. Омельченка участі в тих подіях. Підозрюю, що ця нагорода – ніщо інше як орден Всеукраїнської громадської організації “Союз Чорнобиль України” – “Чорнобильський Хрест: Мужність. Честь. Гуманність”. В інтернеті є згадка, що Г. Омельченка було нагороджено ним у травні 2003 р. в числі інших осіб, яким орден надали «за участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та активну життєву позицію у встановленні законних прав постраждалих від чорнобильської катастрофи».

Більше з правого боку нічого не можу розібрати. Переходимо на лівий. Під № 5 — медаль СБУ “За мужність і відвагу”. Вона надається «за особисту мужність і відвагу, виявлені під час захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України; при попередженні, виявленні, припиненні та розкритті злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності, інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу державним інтересам України».

Відзнаки № 6 та № 7, судячи з наявності василькового хреста, пов’язані з СБУ. Але питання в тому, що всі офіційні відомчі відзнаки Служби затверджені єдиним оприлюдненим наказом й жодну з них я не можу зіставити з цими номерами як за зовнішнім виглядом, так і за колодкою. Тим більше, що у № 7 – не правильний геральдичний хрест, прийнятий в СБУ. Звідси припущення – це якісь ювілейні відзнаки СБУ або ж відзнаки якогось об’єднання ветеранів Служби.

№ 8 також не можу ідентифікувати, але зовнішній вигляд в мене асоціюється з емблемою якоїсь з організацій чорнобильців.

№ 9 – дуже цікаво, але схоже, що це знак «Воїну-інтернаціоналісту», затверджений у грудні 1988 р. Але справа в тому, що він видавався разом з Грамотою Президії ВР СРСР. В офіційних біографіях Г. Омельченка я не знайшов згадок про те, щоб він виконував інтернаціональний обов’язок, зокрема в ДРА. Отже або я помиляюся з ідентифікацією відзнаки, або ж біографії замовчують цю сторінку з життя нардепа.

Йдемо далі. На жаль, при збільшенні картинка стає геть нечіткою, але все ж припущу ще дещо. На відзнаці № 10 здається видно силует летючої миші. Це традиційна емблема для ветеранських організацій, що об’єднують колишніх бійців підрозділів спеціального призначення Міністерства оборони СРСР. Зважаючи на те, що сам Г. Омельченко неодноразово в інтерв’ю стверджував, що строкову військову службу він проходив саме в такій військовій частині, логічним буде припустити, що це відзнака-медаль якогось громадського об’єднання ветеранів-спецназівців.

Щодо двох медалей, які я позначив під № 11, то судячи з їх зовнішнього вигляду та колодок, це радянські медалі “За безупречную службу” ІІ та ІІІ ступенів. Вони надавалися, у т.ч. й співробітникам МВС СРСР, за відповідно 15 та 10 років бездоганної служби. Зважаючи на те, що Г. Омельченко закінчив виш та прийшов на службу в міліцію в 1976 р., він міг отримати обидві медалі, причому ІІ ступеня – буквально перед розпадом СРСР, у 1991 р.

Ось, у принципі всі відзнаки, які мені вдалося роздивитися на цих двох фото. В інтернеті можна зустріти згадки ще про кілька громадських відзнак, якими нагородили Григорія Омеляновича. Зокрема, це відзнака Королівського канадського легіону – організації канадських ветеранів Збройних Сил. Також сам нардеп згадував, що має в якості нагороди бойову зброю. От тільки відповідного указу Президента я не знайшов. Тож або цей указ не оприлюднювався, або ця нагорода – не державна «Іменна вогнепальна зброя», а від якогось відомства – припустімо СБУ чи УДО.

Крім того, у серпні 2007 р. він був нагороджений корпоративно-політичною відзнакою Блоку Юлії Тимошенко – нагородою «За віддане служіння Україні» (щоправда, зараз, в силу усім відомих подій, навряд чи він її носитиме). Ось як вона виглядає:

Щодо військових звань Г. Омельченка, то, як ви могли бачити на самих горішніх фото, він спершу полковник, відтак – вже генерал-лейтенант. Як можна дізнатися з окремих згадок в інтернеті, станом на початок 1991 р. він, тоді викладач Вищої школи міліції в Києві, був майором. Відтак існує згадка, що звання підполковника міліції йому присвоїли 27 лютого 1991 р., а вже 31 березня 1992 р. – звання полковника міліції. Того ж року він перейшов по «рухівській путівці» в СБУ. Й довший час залишався у званні полковника. Лише указом Президента від 21 серпня 2006 року № 711/2006 йому було присвоєно військове звання генерал-майора. А звання генерал-лейтенанта присвоїли чітко через рік — Указом Президента від 21 серпня 2007 року № 728/2007. На жаль, указ щодо порядку присвоєння військових звань, який діяв у той час, був під грифом «Не для опублікування», а минулого року втратив чинність. Через це мені складно сказати наскільки легальним було підвищення в званні людини, яка з 1994 р. беззмінно обіймала посаду народного депутата.

Ну ось в принципі й усе. Якщо хтось впізнає ще якісь нагороди – пишіть. Дякую за увагу.

http://joanerges.livejournal.com/954456.html