Управління кризою чи криза управління?

Україна напередодні п’ятої президентської кампанії

29 серпня «Український Центр глобальних та національних стратегій» спільно із «Всеукраїнською асоціацією політичних наук» та «Фондом «Українська перспектива» провели в Тернополі, круглий стіл.
У публічних «мозкових атаках» взяли участь провідні українські та зарубіжні політологи, незалежні медійні аналітики та тернопільські експерти: професор Роман Громяк, політолог Тетяна Савків та інші.
Модератор науково-експертної полеміки, президент «Центру глобальних та національних стратегій» Василь Базів відзначив, що публічна риторика політичних гравців немає нічого спільного з об»єктивною істиною, оскільки вони намагаються формувати громадську думку виключено у своїх електоральних інтересах. Зомбування суспільної свідомості ведеться зі всіх електронних ЗМІ, позицію яких визначають їхні власники. І нічого спільного це не має зі свободою слова.
Тому не заангажований, системний аналіз політичних процесів в Україні, вироблення об»єктивних підходів в оцінці діяльності політичних сил та їхніх лідерів, науковий, стратегічний та середньо-терміновий прогноз сценаріїв розвитку України здатні здійснити тільки ті інституції, які перебувають поза межами існуючого політичного класу. (Політичний клас включає владу, опозицію і обслуговуючий персонал із медійного і експертного наросту на цьому хворому тілі).
Аспект цей винятково важливий, оскільки масована атака на масову свідомість, очевидні маніпуляції суспільними настроями здійснюється у черговий для України момент істини, коли існуючий режим на чолі з Ющенком у стані агонії відходить в інший світ, і українцям належить дати відповідь на питання «Якою буде Україна після Ющенка».

Перший висновок, який було зроблено на «круглому столі» — той самий існуючий політичний клас, по-перше, не накладається на так само реально існуючу у паралельному вимірі продуктивну контр-еліту, по-друге, владний клас в Україні — це банкрот, цілковито неадекватний викликам 21 століття.

Науковці, зокрема, професор Торонтонського університету (Канада) Тарас КУЗЬО, зробили підсумок правління третього президента України Віктора Ющенка, президенство якого одностайно названо періодом руїни і смути, коли цівілізаційний проект «Держава Україна» доведено до межі краху.
Соціальна структура із максимальною концентрацією фінансових та матеріальних ресурсів у руках кількох кланів відповідає зразкам бананових республік, які виникали у країнах третього світу всередині минулого століття. Цей релікт є насправді унікальним у сучасному європейському контексті.
В Україні реанімовано непотизм (кумівство) середньовічного зразка. Про деномінацію держави свідчать хоча б абсурдні кадрові призначення від Балоги до Богатирьової.
Олігархічний режим, проти якого й піднялася Помаранчева революція, доведено до абсолюту, і цей прецедент не має аналогів на усьому пострадянському просторі.
Політичні психологи багато уваги присвятили психопатологічним аспектам політичного лідерства, коли інтелектуально-психологічна непридатність однієї людини може завдати такої непоправної школи суспільству, яке налічує десятки мільйонів.
В Україні останніми роками збудовано найкорумпованіший у Європі олігархічний режим. В інтересах, які управляють процесами на території України, практично відсутній інтерес національний, завважив директор програм Фонду «Українська перспектива» Олексій Подольський. Нинішня Україна важко піддається визначенню сучасної держави, а швидше нагадує «безхозну» територію, на якій безкарно правлять бал кілька кримінальних кланів. Україну невипадково називають Росукренергоінкорпорейтд.
Чи відбудеться зміна цього катастрофічного статук-кво на грядущих, п’ятих президентських виборах? На жаль, контр-еліта виявилася не готовою пред»явити суспільство свого кандидата.
Так звані «нові обличчя» типу Яценюка чи Тигипка — це погано приховані висуванці все того ж олігархату.
Тому нинішні вибори — це дуель двох фаворитів Тимошенко і Януковича. Зрештою, так було і на усіх попередніх чотирьох президентських кампаніях, коли у спір двох не зміг втрутитися жоден третій.
З метою наукової коректності політичні процеси належить розглядати виключно крізь призму глобальної кризи, яка в Україні знайшла дуже глибоку деструктивну проекцію. Наслідки цієї нової чорнобильської «катастрофи» умножені тим, що більшість політичного класу у боротьбі з кризою виступає на боці кризи, а не власного народу і своєї держави. Україна — єдина держава на континенті, у якій діє формула: уряд — проти кризи, а усі інші включно з президентом — проти уряду. Ющенком оволодів синдром Нерона: якщо Римом не можна управляти, його треба спалити.
Кардіограма держстатистики напередодні Дня незалежності свідчить: усе гірше — позаду. Плюси економічного зростання свідчать — криза пішла на спад.
Тільки такий антикризовий менеджер, як Тимошенко, міг — в екстремальних умовах кругової атаки на неї — врятувати України від дефолту, тобто від банкрутства. У цій ролі у неї немає конкурентів у державі. Це той випадок, коли у потрібний час на потрібному місці виявилася потрібна людина
Тому слід очікувати зміцнення позицій Тимошенко на старті президентської кампанії: криза йде на спад, вона йде вгору.
Загалом зміни лідерів до кінця виборів не відбудеться. Крім того, діє схема «Троє — проти однієї», коли спільний інтерес проти Тимошенко поєднує Ющенка, Януковича, Яценюка, які діють як одна команда. Розподіл трьох ключових посад між ними після виборів не є принциповим. Головне — не допустити перемоги на президентських виборах Тимошенко.
Деструктивною є позиція так званих демократів, які на правобережному електоральному полі ведуть війну проти своєї ідеологічної соратниці Тимошенко.
Нездатність висунути єдиного кандидата із національно-демократичного табору свідчить про банкрутство ключових політиків із цього табору. А єдиним може бути тільки найсильніший, і ним є сьогодні поза всіляким сумнівом діючий прем»єр.
Ставленик олігархату і персонально сім»ї Кучми Яценюк показав своє справжнє обличчя в Ужгороді. У «Зверненні до українського народу» мера Ратушняка, напевно, вперше названо речі своїми іменами: Україна окупована оліхархатом, здебільшого єврейського походження. А те, що єврея Яценюка він назвав євреєм, не може бути кримінальним злочином, — так само як українця назвати українцем чи росіянина росіянином. А саме такий «злочин» інкримінується Ратушняку. Його позитивна роль його у тому, що він зняв маску «нового обличчя», і український народ побачив справжнє, доволі огидне обличчя все того ж олігархату.
Позиція західної України на двох останніх президентських виборах була вирішальною. Вона зуміла консолідуватися навколо майбутнього президента, що й визначило його перемогу.
Розклад сил цього разу дуже простий: якщо Галичина виступить консолідовано, то президентом стане Тимошенко. Якщо вона віддасть значну кількість голосів аутсайдерам, з її допомогою президентом може стати Янукович. Як нагадали політологи, на парламентських виборах 1998 року голоси за КУН, який не потрапив у парламент, перетворилися у мандати для компартії України.
Сценування розвитку України зводиться до того, що за президентства Януковича не передбачається зміни статус-кво, оскільки його гасло про так звану стабільність — це консервація існуючого корумпованого ладу.
Виходячи із порівняльного, морально-психологічного, інтелектуального, світоглядно-ідеологічного аналізу, шанс на перехід до мобілізаційної моделі містить варіант обрання президентом Тимошенко.
Але їй належить стати іншою уже у ході самої кампанії. Перш за все, необхідно пред»явити стратегію та ідеологію такого державного новоутворення у центрів Європи, як Україна. Цього не зробили її попередники. Поки що держава існує де-юре без достатнього обґрунтування власного існування і місця у глобальному світі.
Новий президент повинен виявитися спроможним здійснити кардинальне оновлення політичного класу і включити до управління державою продуктивні та пасіонарні людські ресурси, які є у всіх регіонах і які витіснені на узбіччя злютованим олігархатом.
Якщо Україна не зрушить із мертвої точки, якщо не покине стан стояння на місці, якщо не вийде із існуючих координат геополітичної сейсмології, якщо не перегорне тої сторінки власної історії, яка розпочала писатися у 2004 році, існує реальна можливість деномінації самої держави.
«Перспектива в України є і вона у руках українського народу»,- на такій оптимістичній ноті завершився круглий стіл.
Андрій Стрілець