Серед осіб, які заявили про наміри боротись за пост глави держави, А.Гриценко останнім часом трохи випав з пполя зору мас-медіа. Відсутня інформація про будь-які політичні і організаційні акції. Ким же є Гриценко — реальним кандидатом, який в результаті участі у президентських перегонах прагне розкрутити власний політичний проект, чи технічний кадидат, який топче помаранчеве електоральне поле і прилеглі території, з тим, щоб перед другим туром голоси його виборців спрацювали на користь більш удачливого конкурента-партнера. Якщо так, то кого? Чи може в нього є якісь реальні шанси? І що можливо чекати від нього у разі такої гіпотетичної, але перемоги. Як він себе зарекомендував, як управлінець, на посаді члена уряду? Посвячені, знавці і просто вільні аналітики, просвітіть сірого.
Важное
27 апреля, 2025
18 ноября, 2024
28 августа, 2024
134 ответа
Имея побольше таких трезвомыслящих политиков как А.ГРИЦЕНКО, Украина только выиграет. Жаль, очень жаль что ему трудно без медиаресурса. Плохо что избиратепи еще слабо ориентируются, что за раскручеными политиками стоят денежные мешкм, которые имеют на них ОГРОМНОЕ влияние. А народ думает — это мы выбрали.
Народ! Опомнитесь! Не хочу уж совсем лить негатив на А.Гриценко, но хочу напомнить, что по первому (базовому) образованию — он авиатехник (техник самолета). А это была одна из очень немногих военных специальностей в СССР, где фактически (и практически) не требовалось изучения психологии воинского коллектива. Короче, чтоб было понятно, с солдатами срочной службы их взаимодействовать не учили. Это были не плохие технари, но ни в коем случае не полководцы. Ну не учили их ни ротному хозяйству, ни тактике ведения боя, ни стратегии применения сил и средств. Такая вот специфика. А последующие ознакомительно-позновательные курсы за рубежом — не более чем “повезло мужику”. К сожалению “хороший человек” далеко не всегда руководитель….
Наполеона, Гитлера, Буша учили психологии в спецучилищах? ))))))
Будучи начальником відділу кадрів Соціально-Психологічного Управління МО України 1992-93роках, мені довелось сформувати Соціально-Психологічну Службу ЗС України в кількості 16308чол. Прийняв участь в понад сотні атестаційних комісій, особисто прийняв понад двох тисяч офіцерів. Тож маючи певні знання і практичний досвід в галузі психології, категорично заявляю, що у Гриценка є всі ознаки психічного захворювання — параної, яка проявляється в манії величі і у відповідній агресії проти тих, хто ставить під сумнів його “геніальність”. Толя постіно переживає приступи маніакально-депресивного психозу, що проявляється в підвищенній конфліктності Гриценка з оточенням, навіть з близькими родичами. Мабуть немає жодної людини з оточення Гриценка, з ким він не конфліктував. Останній приклад — Президент Ющенко і той зрозумів хворобливо-амбітну і як наслідок підлу натуру Гриценка. Спроба Гриценка балотуватися в Президенти — це черговий приступ параної — манії величі. Подібний психотип “а-ла Гриценко” добре описаний французським істориком? філософом Леоном Тардом в книзі “Уроки французської революції”. Гриценка не обирати, а лікувати треба.
ГРИЦЕНКО ПРЕЗИДЕНТ?
Сия небритейшая мразь
Над армией так поглумилась!
После себя оставив грязь
Такую, что нам и не снилось!
Случайной выскочки порок
Нам разгребать теперь годами.
Но подлецу урок не впрок.
И вот опять он перед нами!
Он Президент и Бонапарт,
Вольтер, Спиноза и Конфуций.
И то не шутка и не ”жарт”!
Наш Толя самый-самый лучший!
Фонтан амбиций, чванства море!
Но хаму не дано понять,
Что в этом философском споре
Его удел — лишь НЕ МЕШАТЬ!
Оратор он велеречивый,
Но ложь сквозит в его речах.
И что-то в облике фальшивом
Судить заставит по делах.
А добрых дел как кот наплакал,
Что мышку съел, но не покакал
Вот и Гриценко — полный НОЛЬ !!!
В орла рядится эта МОЛЬ !!!
Ведомый паранои болью,
Он ослепленный новой ролью.
И для него большая честь
БЫТЬ ПРЕЗИДЕНТОМ ……. ПАЛАТЫ НОМЕР ШЕСТЬ!!!
Наскільки мені відомо, військова прокуратура розслідує ряд кримінальних справ, порушених за фактами зловживань будуправління МО. Та і Єхануров, коли його розбирали на запчастини в Кабміні, говорив, що приморські землі МО, відчуження яких йому інкримінувала Юля з Сивульським (між іншим, разом в СІЗО сиділи, по одній справі). виправдовувався,що ці проблеми йому дістались у спадок. Як це все має відношення до Гриценка?
Недзельский дохуя умный, психолог хренов, (атестации и подобную хрень научился лепить типа Тройки в 37-39гг) его надо в Президенты
Cупер!!! Браво!!!
ГРИЦЕНКО ПРЕЗИДЕНТ?- ХА-ХА-ХА…
Сия небритейшая мразь
Над армией так поглумилась!
После себя оставив грязь
Такую, что нам и не снилось!
Случайной выскочки порок
Нам разгребать теперь годами.
Но подлецу урок не впрок.
И вот опять он перед нами!
Он Президент и Бонапарт,
Вольтер, Спиноза и Конфуций.
И то не шутка и не ”жарт”!
Наш Толя самый-самый лучший!
Фонтан амбиций, чванства море!
Но хаму не дано понять,
Что в этом философском споре
Его удел — лишь НЕ МЕШАТЬ!
Оратор он велеречивый,
Но ложь сквозит в его речах.
И что-то в облике фальшивом
Судить заставит по делах.
А добрых дел как кот наплакал,
Что мышку съел, но не покакал
Вот и Гриценко — полный НОЛЬ !!!
В орла рядится эта МОЛЬ !!!
Ведомый паранои болью,
Он ослепленный новой ролью.
И для него большая честь
БЫТЬ ПРЕЗИДЕНТОМ ……. ПАЛАТЫ НОМЕР ШЕСТЬ!!!
Cупер!!! Браво!!!
ГРИЦЕНКО ПРЕЗИДЕНТ?- ХА-ХА-ХА…
Сия небритейшая мразь
Над армией так поглумилась!
После себя оставив грязь
Такую, что нам и не снилось!
Случайной выскочки порок
Нам разгребать теперь годами.
Но подлецу урок не впрок.
И вот опять он перед нами!
Он Президент и Бонапарт,
Вольтер, Спиноза и Конфуций.
И то не шутка и не ”жарт”!
Наш Толя самый-самый лучший!
Фонтан амбиций, чванства море!
Но хаму не дано понять,
Что в этом философском споре
Его удел — лишь НЕ МЕШАТЬ!
Оратор он велеречивый,
Но ложь сквозит в его речах.
И что-то в облике фальшивом
Судить заставит по делах.
А добрых дел как кот наплакал,
Что мышку съел, но не покакал
Вот и Гриценко — полный НОЛЬ !!!
В орла рядится эта МОЛЬ !!!
Ведомый паранои болью,
Он ослепленный новой ролью.
И для него большая честь
БЫТЬ ПРЕЗИДЕНТОМ ……. ПАЛАТЫ НОМЕР ШЕСТЬ!!!
Cупер!!! Браво!!!
ГРИЦЕНКО ПРЕЗИДЕНТ?- ХА-ХА-ХА…
Сия небритейшая мразь
Над армией так поглумилась!
После себя оставив грязь
Такую, что нам и не снилось!
Случайной выскочки порок
Нам разгребать теперь годами.
Но подлецу урок не впрок.
И вот опять он перед нами!
Он Президент и Бонапарт,
Вольтер, Спиноза и Конфуций.
И то не шутка и не ”жарт”!
Наш Толя самый-самый лучший!
Фонтан амбиций, чванства море!
Но хаму не дано понять,
Что в этом философском споре
Его удел — лишь НЕ МЕШАТЬ!
Оратор он велеречивый,
Но ложь сквозит в его речах.
И что-то в облике фальшивом
Судить заставит по делах.
А добрых дел как кот наплакал,
Что мышку съел, но не покакал
Вот и Гриценко — полный НОЛЬ !!!
В орла рядится эта МОЛЬ !!!
Ведомый паранои болью,
Он ослепленный новой ролью.
И для него большая честь
БЫТЬ ПРЕЗИДЕНТОМ ……. ПАЛАТЫ НОМЕР ШЕСТЬ!!!
А при кому у ЗСУ запроваджено цю систему забезпечення харчуванням на комерційній основі, що призводить до масових отруєнь солдатиків. Пробачте, не один рік прослужив у військах на території Туркво, солдат бурдою годували, жара, але щоб таке — щось туго пригадується, мабуть не було.
Пане !1717”, мені півтора роки тому довелося сказати Толі Гриценку прямо в очі, точніше, повторити дослівно слова Генпрокурора Медведька:”На месте Гриценка настоящие офицеры стреляются!”. Мною тільки було добавлено:”Толя. я знаю, що такі типи, як ти, самі не стріляються. Та і зброєю користуватися не вміють. Але раптом надумаєш, звертайся. я допоможу, не промахнусь!” З Гриценком сталася справжня істерика. Він направив на мене двох своїх охоронців, сказавши, що я йому погрожував, лаяв його і намагався витягти з машини. Повний пісєц!!! Брехун і мерзотник та ще паталогічний боягуз. Пане “1717”, якщо є бажання, наберіть в Гуглі мою статтю “Як Какадемік Гриценко Збройні Сили реформував”. Мені цікава Ваша думка.
Пане Недзельський, я в питаннях військового будівництва на рівні ЗК МСР, звільнився 19 років тому, в украа іїнській армії не служив. Щодо оборонної доктрини пробував комент на гілці “НА СБУ”, з Вами згоден. У ЗС РФ вірогідний противник — армії країн НАТО (це 100%), відповідно ГШ здійснює моб. стратег і опер планування, це і пріоритети роботи ГРК, СВР, конттрозвідки. та мабуть і МЗС. Стосовн скорочення ЗС — з Вами згоден, але є ще й негативний соціальний аспект — покоління замісь психологічної і фізичної обкатки строковою службою бродить з пляшками пива, не вміють труси випрати, це деградація чоловічої половини населення. Те що синки “шановних” не служать у ЗС — розкладає національну самосвідомість. Поняття — мужчина-захисник відсутнє. ЗМІ, кіно повністю дискредитують образ людини в погонах. Мізерні зарплати контрактників призводять до того, що на службу йдуть часто безініціативні, слабкі фізично і напівграмотні хлопці. Спецпідрозділи, які можуть несиметричними діями охолодити голову ймовірному агресору (Будьнівськ -95)не укомплектовані якісним о/с, б/Т. Таким чином, економія коштів на ЗС не тільки підриває обороноздатність, не забезпечує готовності держави до викликів, а й розкладає суспільство зсередини. Тут не Гриценко в усьому винен, просто у нас в керівництві держави не було державників. Може,треба з Ізраїля найняти 50 чиновників для прориву, але є небезпека що..
Кста, а чё то ево не видать и не слыхать. Никак умер не родившись. Или чё то знает, дождётся, пока все друг дружку обделают, а он на белом коне и весь в белом. Видать, центр Разумкова чё то притих, ваяют, небось, креатив.
Куда он пропал? Наверное попросили не топтаться по оранжевому электорату. Так активно начинал, такое мужественное лицо делал и — пшик. Сдулся.
Абсолютно згідний з Вами, пане Гриць. Як в тому вірші:
Куда, куда ви удалислись?
Пошли посрать и…
провалились!!!
Ха-ха-ха!!!
пане полковнику, чи є розумна причина використання вами таких емоційних фраз стосовно гриценка як: какадемік, Брехун і мерзотник та ще паталогічний боягуз з нездоровою заповзятістю було підхоплено попереднім Міністром Оборони України Гриценком, у Гриценка є всі ознаки психічного захворювання — параної, яка проявляється в манії величі і у відповідній агресії проти тих, хто ставить під сумнів його геніальність. Толя постіно переживає приступи маніакально-депресивного психозуГриценка не обирати, а лікувати треба.?
Особлива подяка вам за абзац, після якого виборцям стає все зрозуміло: “Останній приклад (станом на 16092009) — Президент Ющенко і той зрозумів хворобливо-амбітну і як наслідок підлу натуру Гриценка. Спроба Гриценка балотуватися в Президенти — це черговий приступ параної — манії величі.”
що ж до гриця, потерявшегося та інших любителів високої поезії, то інформація про біографію та поточну діяльність гриценка є на його сайті
http://www.grytsenko.com.ua/
законодавча робота http://gska2.rada.gov.ua/pls/pt/reports.dep2?PERSON=11117&SKL=7
хотілося б далі побачити професійну розмову, ДУМКИ,аналіз, порівняння з іншими.
Близкие к МО болтали, что Гриценко собирался навигационное оборудование для нужд армии закупать у инофирмы. подкрышной ЦРУ.
13 вересня 2009
Павлоград. День перший.
От ми і у Павлограді, на землі бунтів і повстань.
Приїзд розпочався зі скандалу. Родина Ткачиків категорично відмовилася брати з нас гроші за проживання у їхньому приватному будинку. «Ми поважаємо вас, як міністра оборони, і Юлію Мостову – як журналіста, давно читаємо «Дзеркало тижня», отже ніяких грошей. Ми радо надамо вам з дітками свою домівку, поки самі відпочиватимемо у Криму», — заявили господарі Ігор Михайлович і Юлія Олексіївна – тоном, що не передбачав подальших суперечок. Ми вдячні їм за щиру гостинність. Вітальня, спальня, кабінет з комп’ютером, кухня. Два собаки і розкішний кіт. Виноград і сливи. На городі – помідори з кулак. Що ще треба для «ставки»?
Залишивши питання логістики дружині, вже через 20 хвилин по приїзду до міста розпочав прийом громадян. У приміщенні районного осередку «Громадянської позиції». Виявилося, що тут, у райцентрі – це дивина. Високих чиновників і депутатів люди інколи бачать, але хіба що зі сцени, під час виступу. А так, щоб голова Комітету вів особистий прийом протягом трьох годин, а потім громадська приймальня з його помічниками працювала кожного наступного дня – то дійсно дивина. На прийом прийшли мешканці не лише Павлограду, люди приїхали і з Дніпропетровська.
Ми знаємо, що серце є у кожного. Але коли відчуваєш серцебиття конкретної людини, це зовсім інша річ. В три години прийому вмістилося багато.
Передаючи будинки на утримання мешканцям за схемою ОСББ – об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, місцева влада робить це незаконно і безвідповідально. Будинки передаються у непридатному для експлуатації стані (не проводиться навіть найбільш витратний капітальний ремонт), жодного фінансування з місцевого бюджету потім не здійснюється, фактично влада знімає з себе відповідальність і перекладає її на людей. Залишаючи за собою право, всупереч закону і волі мешканців, здавати в оренду нежитлові приміщення цих будинків і забирати кошти собі. Не маючи роботи, зарплати, люди не мають змоги відремонтувати дах, замінити давно проржавілі труби, кабелі…
Використовуючи нечітко виписане законодавство, влада останнім часом масово порушує кримінальні справи (вже понад 1000) проти керівників фермерських господарств (а їх близько 43 тисяч), тягає їх до прокуратури і суду. Юридична казуїстика – хто у фермерському господарстві є «службовою особою», а хто «членом сім’ї», не дивлячись на відповідні рішення Верховного суду, призводить до того, що землю відбирають з наступним перерозподілом для «своїх». Тлумачення закону міг би дати Конституційний суд, але він поки що мовчить…
Прокуратура, міліція і суд створили залізобетонний заслон, який не здолати людині, якщо її права порушені. Тиском і залякуваннями зі свідка вибивають фіктивні покази про скоєння злочину; суд і прокуратура закривають на це очі і до відповідальності притягують невинну людину, а винному – дають втекти з місця події і не шукають; людина письмово підтверджує і відкрито говорить у суді, що міліція змусила її оббрехати іншу людину – суддям і прокурорам по барабану, їх начальникам – також…
Всього не перерахуєш. За підсумками прийому, я підписав звернення до Генерального прокурора, готую подання до Конституційного суду, допоможемо ОСББ нашими юристами, щоб захистити права мешканців, надамо посильну допомогу ветеранам, які оббивали пороги влади і не вирішили вкрай болючих для них проблем. Зустрінуся з мером міста для вирішення інших питань, поставлених під час прийому, що належать до компетенції місцевої влади.
Увечері спілкувався з приватними підприємцями Павлограда і Дніпропетровська, яких душить криза, а ще більше – держава. Що показала ця зустріч? Про це детальніше завтра, бо вже за північ…
Головний висновок від першого дня спілкування з людьми у Павлограді не став новиною, але ще раз підтвердив: влада – черства, неефективна і злодійкувата; держава – викручує руки підприємцям, підприємці – людям; люди – доведені до відчаю і навіть відкрито говорять про готовність взятися за зброю, аби така була.
13 вересня 2009
Павлоград. День другий.
В обороні головне – харч, в наступі – тим більше. Отож зранку сім’єю пройшлися по місцевому ринку і магазинам. Головних спостережень три.
Перше – ціни на продукти і промислові товари у районному центрі Павлограді практично київські. Не такі, як на Бесарабці чи Володимирському ринку (ми самі вже переорієнтувалися на дешевший Деміївський), але загалом ціни столичні – на м’ясо, сало, лимони, зошити, фломастери, іграшки, пральний порошок, навіть на картоплю. Мед, сир і квіти – дешевші. Але зарплата тут до київської не дотягує. Хіба що у шахтарів, але й їм «Павлоградвугілля» зменшує зарплату на 1000 гривень…
Друге – продають товари часто не «штатні» продавці, а працівники промислових підприємств, яких відправили у примусову відпустку, або перевели на неповний робочий тиждень. От і торгують на ринку чи просто на вулиці – квітами, петрушкою, помідорами з городу. Щоб якось вижити… Пішли б торгувати і державні службовці районного рівня, яких також добровільно-примусово змушують писати заяву на додаткову відпустку без утримання і вже давно перестали нараховувати надбавки до базового посадового окладу. Але не йдуть, бо бояться втратити відносно стабільну державну службу, а разом з нею – і державну пенсію…
Третє – невіра людей у державу, яка розбазарює народні кошти, проявляється на кожному кроці. Поки купував на ринку продукти, дружина зі старшою донькою в магазинах зробили дрібні покупки – зубна щітка, іграшка, альбом, фломастери, парасолька, домашній халат, пральний порошок (забули взяти з дому). Так от – жодного разу їм не видали квитанції або касового чеку. Жодна покупка не реєструється. Про реальні масштаби тіньової економіки сьогодні не знає ніхто: ні Уряд, ні Держкомстат, ні Рахункова палата, з її офіційно проголошеними 40% тіньової економіки.
Думаю, так само ніхто не володіє реальною ситуацією на ринку праці. Дійсно кваліфіковані фахівці, навіть за кризових умов, у Павлограді знаходять роботу. Зустрічав таких, що працюють одразу на трьох роботах (офіційно – на одній, або жодній), вони не мають відпочинку, тягнуть із себе жили, щоб жити не по-жебрацьки. Але зустрів і тих, хто прекрасно «працевлаштувався» на обліку в Центрі зайнятості – відхиляє одну за одною непрофільні пропозиції, а насправді взагалі не має бажання працювати, готовий якомога довше отримувати державну допомогу по безробіттю і вирощувати овочі на присадибній ділянці.
Зустріч з приватними підприємцями ще раз підтвердила, якою ж цинічною і нахабною є наша держава, в тому числі – її конкретні представники в нинішньому Уряді, які щосереди розказують нам казки про те, як Уряд піклується про підприємства і робочі місця. Кілька типових епізодів з Павлограда і Дніпропетровська, які – і ми з Вами про це здогадуємося – є характерними для всіх, без виключення регіонів:
а) податківці приходять на підприємство і, посилаючись на рознарядку згори, вимагають наперед сплатити податки – 100-200 тисяч гривень. Навіть слухати не хочуть пояснення про кредити, непродану продукцію, про вимивання обігових коштів – не сплатиш наперед, зупинимо підприємство перевірками, штрафами, відберемо ліцензію… Сплачують. І мовчать.
б) махінації з поверненням, точніше – неповерненням ПДВ, виходять за межі «прийнятних» для корумпованої держави бізнесових ризиків. Про відкати чиновникам у 20% вже забули, про 30% — теж. Тепер вимагають 40%. Сплачують. І мовчать.
в) одразу після заяви прем’єра про припинення позапланових перевірок протягом тижня на підприємство прийшли три структури – податкова, пожежники і санепідемстанція – кожна з …позаплановою перевіркою. Від кожної треба відкупитися, бо зупинять підприємство. Відкупаються. І мовчать. Обома руками підтримують внесений мною законопроект №4814 про обмеження позапланових перевірок, але не вірять, що Уряд Тимошенко його пропустить – мовляв, хто ж напередодні виборів захоче втратити «зайві» мільярди?
г) на фоні кризи і державних поборів у небачених раніше масштабах, підприємства одне за одним згортають роботу до 3-4 днів на місяць (я не помилився – на місяць). А деякі – щоб не витягли усі гроші – взагалі припиняють виробництво, до нуля. Щоб не було «об’єкту» перевірки і не приходили через день на прохідну все нові й нові чиновники-мародери.
д) корумпована правоохоронна система не дає змоги середнім і малим підприємцям захистити свої інтереси, навіть коли правда стовідсотково на їхній стороні і коли є позитивне рішення суду (що саме по собі сьогодні є дивом). Тихенько, щоб не почули, називають фірми, підконтрольні Пінчуку, які навіть після рішення суду не збираються розраховуватися з підрядниками, дивитися навіть не хочуть на судові ухвали – ідіть, мовляв, до судових виконавців, а це означає – в нікуди… Так само тихенько згадують службу безпеки Коломойського, яка перевіряє постачальника, а чи не має він виробничих зв’язків з конкурентами групи «Приват»?
Очевидно, що малому і середньому бізнесу серед підприємців сьогодні найважче – на нього нещадно тисне держава плюс «старші» партнери по бізнесу. Говорити про свої проблеми голосно вони не готові. Ще не готові. Особливо про тиск з боку крупного бізнесу, з боку олігархів. Бо бачать, що всі вони гармонійно «співпрацюють» з Урядом, усі задоволені.
Середній бізнес, як дехто щиро зізнався, не наважується підняти голос проти хабароємної влади, бо боїться отримати «вовчий білет» і втратити можливість взагалі вести бізнес. Але ж і без «вовчого білету» корумпована влада успішно перетворює підприємців на слухняних овець. Яких заріже тоді, коли захоче. З певною надією на краще малий і середній бізнес чекає 17 січня, дня виборів. І вже оглядається навкруги, шукаючи чогось іншого і когось іншого. Я вдячний таким людям за їх сміливість і за їх підтримку.
15 вересня 2009
Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ. День третій.
Робочий день видався тривалим та розпочався дуже рано. Вже о п’ятій ми будили Аню, оскільки треба було збиратися. О шостій – виїзд, о сьомій на нас вже чекали у Дніпропетровську до прямого ефіру на 34 каналі. Я вдячний моїм дівчатам – Юлі, Світлані та Ані. Встати ще до сходу сонця, коли лягли далеко за північ, це був справжній героїзм.
«Ранок на 34 каналі» став телевізійним дебютом для Ані. Їй дуже сподобалося. До того ж ми з Юлею вдалися до такого собі «батьківського підкупу» — пообіцяли після ефіру зводити Аню до МакДональдсу. Спрацювало.
Прес-конференція у «Новому Мості» для обласних ЗМІ, зустріч з людьми – і курс на Дніпродзержинськ. Там було багато зустрічей з різними людьми, майже півтори тисячі осіб, телеефір… Але це все малоцікаве на фоні того, що собою являє власне Дніпродзержинськ і як живуть у ньому люди.
Це місто, в якому є Мертва Вода і Жива вода. Місто, з яким національний бізнес повівся так, як раніше не поводилися іноземні колонізатори. Все, що можна було вивезти і вкрасти – вивезли і розікрали. Навіть радіоактивно забруднені труби викрали і вивезли, від того радіоактивний пил розноситься вітром навколо, в т.ч. на соняшникові поля (цікаво, хто і кому продає те небезпечне насіння, хто контролює радіацію?).
Промислова потужність цього міста більша, ніж трьох-чотирьох областей на Заході України. Понад 60 крупних промислових підприємств: Дніпровський металургійний комбінат імені Дзержинського, Придніпровський хімзавод, два коксохіми, Дніпроазот, Дніпровагонмаш… І при цьому – жодного підприємства, яке б виробляло продовольчі товари або товари широкого вжитку. На ранній стадії накопичення капіталу масло-та хлібозаводи, навіть з сучасним (тоді) німецьким обладнанням, були приватизовані і знищені, очевидно, щоб не мати зайвих конкурентів. Тому сьогодні все у магазинах Дніпродзержинська – привозне. Продукти, наприклад, завозять із Донецька, Дніпропетровська, Миколаєва, Херсону. Від того ціни кусаються. Точно київські. На все. Навіть власного водозабору Дніпродзержинськ не має…
Промислові монстри криза зупинила, але ще не всі, або не повністю. Навіть удень на горизонті, що відкривається за бульваром Леніна, суцільна димова завіса отруйних кольорів. Місцеві жителі кажуть, що вночі потоки отруйного диму збільшуються у кілька разів (люди ніби сплять, отже менше дратуються). Але й денну «норму» отрути відчуваєш одразу, як тільки відкриваєш двері машини: ніс та легені заповнюються незвично густим і тягучим повітрям, змішаним з попелом, важкими металами та якимись отруйними газами.
Є таке цікаве і маловідоме в інших регіонах слово – хвостосховище. У Дніпродзержинську його знає кожен. За цим словом – небезпека, більша за масштабами, ніж Чорнобиль. Хотів сказати – потенційно більша… Ні, вже сьогодні. Мова йде про мінімум 50, а насправді – до 100 мільйонів тонн небезпечних радіоактивних відходів, які накопичувалися тут з післявоєнних часів. Ніхто не готував для них ніяких саркофагів – скидали собі в озера, яри, глиняні кар’єри, просто на територію заводу. І сьогодні ніхто толком не знає, що з цими мільйонами тонн робити: переробити, утилізувати, засипати землею, залити водою…
П’ять хвостосховищ розташовані прямо в місті, в них 13 мільйонів тонн радіоактивних відходів – по 53 тонни на мешканця. На дитину теж 53 тонни. І на вагітну жінку – теж!
Частина хвостосховищ – буквально поряд з Дніпром. Про наслідки попадання таких і такої кількості відходів у головну річку країни навіть говорити не варто. І без них Нижнє Дніпро знищується отруйними стоками з підприємств Дніпродзержинська (хто там власники монстрів, не пам’ятаєте?).
За радянських часів навколо цих небезпечних об’єктів був колючий дріт, а на автотрасі, що поруч, не дозволяли навіть зупинятися – бо радіація! Зараз по-іншому. Дроту давно нема – розікрали. Знаки на трасі познімали. Люди вільно можуть блукати по радіаційно забрудненим звалищам, де фон перевищує нормальний у 300, а то й у 1000 разів! І всім по барабану…
Місто вбивають, воно майже мертве, на нього махнули рукою і нікому немає діла – ні Уряду, ні Мінпаливенерго, ні МОЗ, ні МНС…. Але люди живуть. Я відчув подих тієї Живої води, особливо під час лекції у Технічному університеті, де зібралося понад 700 студентів і викладачів з семи факультетів. Зібралися за власним бажанням, без жодного адміністративного примусу. Ловили в тиші кожне слово, і так понад півтори години.
Вони здогадуються, що проблеми їхнього міста в Києві мало кого цікавлять, і точно знають, що без загальнодержавної підтримки Дніпродзержинськ не підніметься НІКОЛИ! Їм не вистачає не тільки чистого повітря і води. Не вистачає стипендії і харчів. Але – ЖОДНОГО подібного питання під час лекції-бесіди від студентів не прозвучало. Натомість вони цікавилися місцем України у сучасному світі, перспективними напрямами технічного переоснащення армії, вдосконаленням виконавчої вертикалі, сучасними освітніми технологіями. Вони, молодь – Жива вода, і вони згодом замінять усе Мертве навколо, у системі влади насамперед.
16 вересня 2009
Красноармійськ і Сергіївка. День четвертий.
Вчора працював у сусідній Донецькій області. Дихати тут легше, ніж у Дніпродзержинську, але прокидатися зранку було важче. Бо ліг близько третьої години – не міг не відповісти на численні листи, що надходять від Вас через сайт.
Дякую Вам за теплі слова і за те, що підтримуєте, не очікуючи на якусь користь для себе особисто. Пенсіонер з Одеси пише (ще й вибачається за маленьку суму!): «Перерахував 10 гривень. Успіхів Вам, Анатолію Степановичу!» Підприємець переказав на рахунок 100 тисяч гривень – і без жодної вимоги. Дякую всім, хто надав фінансову допомогу для участі у виборах.
Вранці вирушили до Красноармійську, що на Донеччині. Місто починалося з бараків селян, які після відміни кріпосного права пішли з села будувати підприємства, вокзал і залізну дорогу. Відтоді залізниця, промисловість і вугілля визначають ритм життя Красноармійську.
Зустріч з мером, представниками міської ради та виконкому. Питання, які турбують найбільше: чому бюджет формується чиновником Мінфіну – згори, а не знизу? чому Кабмін займається популізмом і не дбає, чи можливо виконати на місцях прийняті Урядом рішення? Приклади – зміни до Бюджетного кодексу, прискорене оформлення права на землю. Ідеї класні, але непродумане впровадження лише дискредитує ці ідеї. Мої законопроекти, спрямовані на посилення місцевого самоврядування, тут підтримують, але не дуже вірять, що їх підтримають прем’єр і парламент.
Прес-конференція. Журналісти місцеві і з Донецька. Питань багато – політика, економіка, шахти, пенсії, відносини з Росією. Цікавляться нашим життям у Павлограді, їм дивно, як це так – покинути домівку, столицю і жити в райцентрі? До речі, в цей день дружина Юля працювала у Донецьку – прочитала лекції у двох університетах, які готують журналістів і гуманітаріїв, провела семінар-дискусію з головними редакторами обласних ЗМІ. Юлю вже не вперше запрошують до Донецьку з проханням прочитати лекцію, виступити перед викладачами, студентами. Юля говорить з людьми щиро, відверто і цікаво, увагу аудиторії захоплює з першої хвилини (повірте, це об’єктивна оцінка).
Зустріч з місцевими підприємцями – перевізниками і таксистами. Розказав їм про свій законопроект щодо відміни державного техогляду автотранспорту. Підтримка повна. Але в очах сумнів: чи пройде цей закон з другої спроби, чи його знову завалять БЮТ і група Юрія Луценка? Розмова швидко вийшла далеко за рамки транспортних проблем. У підприємців ще ніколи (!) не було прямого спілкування з головою парламентського Комітету, щоб вони могли очі-в-очі ставити питання, пропонувати рішення, давати оцінки. Люди розкрилися і ми разом навіть не помітили, як пролетів час.
Що їх турбує? Безтолкова влада, яка вбиває підприємництво своїми контрольними органами і вимогами вести стільки різної документації, що не залишається часу власне працювати. Хто завгодно плодить нормативні акти і бізнес з кожним днем вести все важче. Зачитав їм статтю з проекту Конституції Порядку, де пропоную взагалі заборонити, будь-кому – Кабміну, міністерствам, адміністраціям в регіонах, приймати нормативні акти, якщо це не передбачено законом. Задумалися, підтримали – так це ж супер, сотні тисяч надуманих актів просто знищимо і далі чиновник не зможе без прийняття закону морочити нам голову. І знову сумнів – так хто ж за таке проголосує? Це ж їхнє корито!
На владу люди дуже злі, вона їх влада. Знову чую те саме: «Треба брати автомати та вигнати їх усіх геть», – кажуть люди, причому не бояться назвати своє ім’я. Нагадую – область Донецька. Через злість і відчай не вірять у майбутнє. Але хочуть достойного і безпечного майбутнього, для себе і дітей. Один із перевізників несподівано перевів розмову в іншу сферу: «Держава навмисно споює наших дітей, продає їм горілку», — каже він. Частково з таким висновком погодитися можна. Але лише частково. Розповів підприємцям про результати нашого спільного («Громадянської позиції» «та Якості життя») моніторингу дотримання заборони на продаж тютюну й алкоголю неповнолітнім. У 80-90% випадків, залежно від типу магазину, школяр може з легкістю купити і спиртне, і тютюн. Але ж продає усе це нашим дітям зовсім не влада – це роблять їхні матусі, сестри, бабці… Не зразу вдалося переконати того таксиста. Це завжди важко – усвідомити свою власну відповідальність. Але без неї не може бути громадського суспільства.
Потім, начебто у продовження розмови, поїхали до дітей. Спершу – до унікального навчального комплексу, молодшої і середньої школи, потім – нагороджував переможців змагань з бойових мистецтв, майбутніх армійських спецназівців. Комплекс дійсно унікальний, матеріальна база, умови навчання – таке у Києві навряд чи знайдеш. Принаймні, мої старші діти раніше, а Глібка зараз – в таких прекрасних умовах не вчилися. Не дотягує київський ліцей №100 «Поділ» до школи у Красноармійську Донецької області – це факт. Причини дві: перша – багатомільйонну фінансову підтримку школі надає шахта (а вона одна з найбільших у Європі, 18 тисяч тонн вугілля на добу); друга – це віддані своїй справі вчителі, у яких горять очі. А діти, як діти. В класах, на татамі, з ранцями або у кімоно, уважно розглядали нас, раділи несподіваному спілкуванню, подарункам. У них життя лише починається, і тут, у Красноармійську, починається добре. Доки працюватимуть обидві шахти і буде попит на їх продукцію.
Село Сергіївка, зустріч з селянами. Більшість – жінки, пенсійного віку, натружені і виснажені. Народного депутата, тим більше голову Комітету, екс-міністра оборони тут не бачили ніколи. «Київські чиновники по Донецькій області селами не їздять, Сергіївку вони оминають, і як ми тут живемо чи виживаємо, нікого з них не цікавить», — чи то схвально, чи з викликом почала одна жіночка. Розмова видалася живою, і говорили ми про все – про непрацюючий парламент, відносини з Росією, про приватну власність на землю, професійну армію, про пенсії і сільські ФАПи, про курс гривні і корупцію, про тюрми, які чекають Лозинського і Стельмаха…
Увечері, коли повернувся до «ставки» в Павлоград, відбулася зустріч з приватними підприємцями міста. Це той випадок, де я практично мовчав, а говорили вони. Коли емоції виплеснулися, всі по кілька разів згадали владу «незлим тихим словом», я поставив питання прямо: «Добре, як держава нищить бізнес зараз, ми знаємо. А що кожен із Вас зробив би, якби сів у крісло Президента, прем’єра, міністра економіки?» Не можу сказати, що почув якісь проривні, абсолютно нові ідеї. Скоріше переконався в правильності тих ідей, які ми зараз опрацьовуємо в «Громадянській позиції». Але, знаєте, люди проявили себе по-іншому, більш відповідально. Насправді, тут, у районному центрі, ніхто і ніколи не пропонував їм, хоча б подумки, піднятися на рівень відповідальності перших осіб держави і запропонувати, що саме треба зробити. Ми знайшли порозуміння і цей вечір запам’ятається надовго.
17 вересня 2009
Павлоград. День п’ятий.
Вчора працював у Павлограді. Спочатку була зустріч з мером міста. Одна з найбільших проблем – це стан ЖКГ.
Ще під час першого прийому громадян складалося враження, що ледь не у кожному будинку тече дах. Враження підтвердилося – близько 190 житлових будинків у місті – в аварійному стані, а коштів на їх ремонт у бюджеті немає. Влада намагається «домовлятися» з керівниками підприємств, чиї працівники мешкають у цих будинках, щоб вони своїми силами здійснили ремонт. Інколи виходить, але системно проблеми це не вирішує. Дах – не єдина проблема ЖКГ. Половина ліфтів у багатоповерхових будинках – не працює. Кажуть, три роки тому у місті не працював жодний ліфт. Головна причина – варварство, якщо по-простому: розкрадають двигуни, блоки управління, інші елементи ліфтів, де є кольорові метали… В результаті, люди похилого віку та інваліди, які проживають на 7-9 поверхах, практично виключені з активного життя.
Вода у Павлограді – теж проблема. У місто вона подається з Дніпра. За радянських часів будували водогін великого діаметру, з потужними насосами, який крім Павлограду, мав би постачати воду і до кількох райцентрів сусідньої Донецької області. Водогін не добудували, а тому насоси працюють в неоптимальному режимі, труби теж, а від цього вода для Павлограду виходить дорожчою у три-чотири рази, порівняно з іншими містами області. До того ж, водозабір з Дніпра здійснюється нижче (!!!) Дніпродзержинська. Це технічна вода і пити її навряд чи можна, хоч вона і проходить очистку (переважно хлором). Чому не можна – почитайте блог за третій день…
Як і в інших містах, тут вважають, що прискорене і непродумане технологічно, впровадження змін до Бюджетного кодексу матиме більше негативних наслідків, аніж позитивних. Може взагалі розбалансувати бюджетний процес у країні. Обурюються диктатом чиновників Мінфіну, які «зі стелі» визначають обсяги надходжень від місцевих податків. Для Павлограду їх свідомо завищили на 15 млн. гривень, я перевірив розрахунки мерії і звернувся до Мінфіну з вимогою переглянути ці показники, щоб не обманювати ні себе, ні мешканців міста.
Працював на ПХЗ – це Павлоградський хімічний завод, який відзначає своє 80-річчя. Робота на цьому стратегічно важливому підприємстві справила позитивні враження. Ще раз переконався, що правильним було рішення запросити до роботи на ПХЗ журналістів з телекамерами. Я вдячний керівникові ПХЗ Леоніду Шиману за те, що він особисто проїхав з нами по всім ключовим об’єктам, відкрив практично всі двері – і журналісти змогли пересвідчитися, що ступені демонтованих стратегічних ракет з твердим ракетним паливом знаходяться під надійним контролем, вони зберігаються в стабільних температурних умовах і не випромінюють жодної радіації (її там немає, взагалі немає). Сподіваюся, що журналісти донесуть до мешканців міста реальну картину, щоб люди не піддавалися чуткам і неправді, які поширюють з регулярністю виборчих кампаній психічно неврівноважені політики, лякаючи другим Чорнобилем…
ПХЗ готовий провести утилізацію усіх ракет і палива – технологічно і організаційно. Якщо Уряд виділить кошти, до 2012 року це питання буде вирішене повністю. Пілотна установка з гідророзмиву твердого ракетного палива потужністю до 250 тонн на рік працює, промислова установка – потужністю у 10 разів більшою, будується, ступінь готовності різних її складових 67-91%, мав можливість сам у цьому пересвідчитися. Технологічно, вона може запрацювати через 7-9 місяців. Повторюю, якщо Уряд фінансуватиме утилізацію, а не робитиме вигляд, що він її фінансує. Адміністративно-політичне шулерство полягає в трьох речах. Перше – кошти плануються, але не за гарантованим загальним фондом бюджету, а за так званим стабілізаційним фондом, який під великим питанням. Друге – кошти плануються, закладаються в бюджет (закон!), але виділяється лише половина. Третє – і цю половину розподіляють у ручному режимі, замість того, щоб вчасно закривати акти виконаних робіт і не гальмувати технологічний процес, досить складний і взаємопов’язаний.
Пояснюватиму мешканцям міста ситуацію на ПХЗ, зніматиму панічні настрої, які дехто підігріває навмисно. Якщо раціональні аргументи не спрацьовують, наводитиму не зовсім раціональні, але психологічно важливі. Так от, не лише я, але й моя дружина та обидві доньки були на технічній території, в т.ч. безпосередньо у сховищах, де зберігаються ті самі стратегічні ракети з небезпечним твердим паливом. П’ятирічна Анька стала першою дитиною, яка мала змогу доторкнутися своєю маленькою ручкою до корпусу ракет, лише двох із яких свого часу було б достатньо для знищення ключових об’єктів інфраструктури на території США. Нагадаю, хто забув: дальність польоту ракети – до 17 тисяч кілометрів, 10 боєголовок індивідуального наведення, по мегатонні тротилового еквіваленту кожна!
Коли навчався у США в 1993-94 роках, американські генерали нам казали, що на стримування стратегічних ядерних ракет, які могли нанести удар по Америці з території України, Пентагон щороку (!) витрачав приблизно 14-16 мільярдів доларів. Навіть, якщо не 16, а 10 або 5 млрд. щороку, то хіба американці не могли профінансувати в повному обсязі утилізацію так небезпечних для них ракет? Розвели нас, що тут ще сказати. Пускові установки підірвали, ядерні боєприпаси забрали, а решта проблем – лягли на плечі наших людей…
Стан довкілля на ПХЗ перевіряється системно і серйозно. Моніторинг здійснюється як внутрішній, так і зовнішній, із залученням контрольних служб міста. З ракет беруть проби палива, аби з’ясувати його параметри. Перевіряється грунт, вода і повітря – не тільки на території заводу, але й у 50 контрольних точках в радіусі 7 км від ПХЗ. На території заводу тримають цілі стада тварин (дикі свині, олені, кози, бізони, коні…), за якими спостерігають і по їхньому стану додатково оцінюють екологію. Крім того, вже багато років поспіль тримають вулики бджіл, які зносять мед з усієї округи, і його хімічний стан теж перевіряється. Я і моя сім’я їли цей мед, зібраний на ПХЗ, так само ми з дітьми годували з рук тварин – коней, оленів і диких свиней, які вільно гуляють навколо сховищ ракет і палива. Може це Вас переконає, що не треба сіяти паніку – натомість Уряду треба вирішувати ті питання, за які він несе відповідальність.
Увечері пішли на футбол. Товариський матч між «Павлоградвугілля» і дніпропетровською командою «Дніпро-75». Гості виграли 4:3, як і очікувалося, оскільки це професійна команда. Але приємно було спостерігати і за діями тих, хто програв, бо для них футбол – то скоріше хобі, насправді футболісти працюють на шахті.
Проте група підтримки у «Павлоградвугілля» — суперпрофесійна! Сучасна хореографія, синхронність, драйв, костюми – такого у дитячих колективах Києва нечасто побачиш.
Майбутнє у Павлограда красиве. Покращити б його сучасність. Над цим і попрацюємо, коли переможемо.
Дивіться продовження на http://grytsenko.com.ua/blog.html
Читаючи коментарі дуже противно, що таку нормальну людину як А.С. Гриценко обгаджують неповноцінні психологи і різні …..
Він дійсно спробував навести лад в армії та зломав багато корупційних схем. Його спаведливого гніву боялися всі хапуги від генерала до “прапора”.
Він дійсно нормальний кандидат.
Але він не хоче гнутися під олігархів, Юлю, Ющенка тощо.
І проплачені неповноцінні психологи пишуть вірші, щоб отримати прибавку до пенсії (як в МММ) і обгажують його.
Подивіться на нього скільки вилививають тут бруду, аж скавчать.
Його бояться, бо він за людей, для людей і думає про людей.
Я не хочу агітувати, але висновки кожен має зробити сам для себе.
Звичайно в світі немає ідеалу, але є щось чи хтось до нього наближений.
Це Гриценко.
Особисто я його підтримаю. Пропоную приєднатися і довести, що не в грошах сила.
“123”, ти навіть ім”я своє боїшся назвати, бо очевидно теж “в пушку”, як і у “нормальної людини” — Гриценка. Слоьзи “умілєнія” викликав твій перл:” Він дійсно спробував навести лад в армії та зломав багато корупційних схем”. Вищий пілотиаж лицемірства! Бо своїм заступником з економічних питань призначив такого собі екс-полковника Кредісова, у якого була судимість “ЗА ШАХРАЙСТВО”!!! І цю судимість Кредісов получив не як Янукович у сімнадцятирічному віці — пацаном дурником та ще без батьків. А получив судимість Кредісов в дорослому віці, мав чин полковника і тато його був ректором вищого учбового закладу. Коли Гриценка потім питали, чому він призначив на таку високу посаду людину з судимістю та ще за шахрайство, Гриценко лицемірно відповів, що хотів дати шанс людині — шахраю Кредісову — виправитися на високій посаді!!!!!!!!! І ти цю аморальну маячню Гриценка вважаєш нормальною, допустимою для Президента України? Та ти, “123”, просто аморальний тип, або “хворий на всю голову”, як і твій Гриценко! Бо Кредісова все ж таки потурили з посади за жахливі порушення. Так що ти хоч один контр-аргумент на мої доводи приведи, щоб була дискусія! Або напиши римовану осанну Гриценку, який він “гєній” і ми оцінимо твої поетичні здібності. А то твій пост — це “плач Ярославни на стінах Путивлю” по причині безславного кінця ще не розпочатої виборчої капанії для Гриценка. До речі. в одному інтерв”ю Гриценко розповів, що його дружина вважає Гриценка….. ГЕНІЄМ!!! Це на повному серйоз! І попробуй , “123”, довести читачам форуму, що твій Гриценко не йоПнутий на всю голову. Спитай у нього, чи не вважає його дружина Гриценка “статевим гігантом” (половым гигантом)? А чого, ми почитаємо залюбки, посміємося, а в “Зеркале недели” буде опублікований рейтинг популярності Гриценка. І на останнє, порадь своєму Гриценку, щоб заховав свою небриту, чи вже бриту(?), пику якмога далі і не дратував військових, в першу чергу офіцерів, своєю паранояльною маячнею про президентство.
За время “керування” МОУ с подачи Гриценко полностью разворовал УАТК некто В. И. Попов. В компании остался только ОДИН борт (Ту-154), пригодный к полетам. Последние два года для ротаций самолеты арендовались УАТК у других а/к, а теперь, на безденежье, укр. миротворцев возит ООН.
“Честный кандидат” Гриценко за время своего депутатства хотел отнять у “Украинских вертолетов” 16 арендованных Ми-8, шоб передать другану Попову в полное владение. А вертолеты, на секунду, из состава Сухопутных войск. Этот же честный полковник выгнал с должности командующего СВ ВСУ Фролова, когда тот уперся и не захотел отдавать машины в никуда.
“Открытый” Степаныч скомандовал своему верному заму Полякову не докладывать “наверх” о ЧП в Новобогдановке — 3 ЧАСА инфу героически прятали, пока Червонец (тогда губер Запор. обл.) не дозвонился до Юща.. И этим вот “государевым” людям ниче не было за сокрытие взрывов… Вот такой вот “честный” кандидат Гриценко — это лишь отдельные выдержки из богатой биографии “подзащитного” :)))))
Ишшо вспомнилось. Дядя Толя-министр с барского плеча отвалил той же УАТК: военную площадку в Скнилове, военную площадку в Борисполе, аэродром в Озерном, и так, по мелочи всякого…
А кто сейчас вспомнит шикарный акт КРУ от 2006 г., в котором установлено фин. нарушений за 2005 и половину 06 г. то ли на 7 то ли на 12 ярдов гривень? Сумму уточнять неохота, но масштаб!!!!!Вот что сделала “команда Гриценко” — тот самый Кредисов, о котором вспомнил полковник Недзельский. А министр обороны не мог не быть в курсе оборотов своего зама.
Кто там еще будет заикаться о “честном и порядочном” Гриценке? Интересно послушать 🙂
Бля, за кого же голосовать? Тот пацан правильний с ненасытной братвой, та прохиндейка с кАмАндой, тот приспособленец-попрыгунчик, тот банкир-гагауз с умным выражением лица, тот из Нацбанка пасеку сделал, пчёлки-банкиры мёд носят, Петя-генерат с шоблой старпёров и этот небритый тоже весь в парафине. За кого голосовать, люди, ведь это не шуточки?
На жаль так, пане “електорат”, обирати немає з кого. Ви дали влучні характеристики існуючим кандидатам в Пезиденти, з яких можна зробити єдино правильний висновок, що сьогодні український народ опинився перед вибором, що йому доведеться з”їсту одну із куп ГІВНА: заячого, коров”ячого, собачого,козлячого, тощо. Тож вести дискусію про те, яке гівно менш шкідливе для хворого організму народу є справжньою національною трагедією. Бо гівно залишається гівном, незалежно, хто його “автор”: корова, заєць, собака або шакал. Ну , а щодо такого гівна, як Гриценко, ми військові застерігаємо особливо і наводимо свої аргументи. Один з яких нижче приведена стаття військового журналіста майора Ігоря РУДИЧА про ГРИЦЕНКА, яку сміливий журналіст написав, коли ГРИЦЕНКО ще був на посаді міністра Оборони. За це майор РУДИЧ зазнав переслідувань з боку особи, яка сьогодні претендує на найвищу посаду в країні — ГРИЦЕНКА. Судіть самі.
МІНОБОРОНИ СКОРОЧУЄ “АРМІЮ УКРАЇНИ”, ВІДРІЗАЄ “КРИЛА УКРАЇНИ” І ВТРАЧАЄ “СЛАВУ І ЧЕСТЬ” для «Телекритики», 26.09.2006
Заступник Анатолія Гриценка подав патрону пропозицію — скоротити всі оборонні медіа. Коментує заступник міністра Володимир Пасько.
«Армія…» , «Крила…» та «Слава і честь» (скорочено «Січ») — це назви трьох газет Міністерства оборони. Львів, Вінниця, Одеса — такою є географія нової операції міністра Анатолія Гриценка — медійно-хірургічної. Внаслідок її незабаром інформаційний ресурс оборонного відомства значно зменшиться. Гриценко не виключав, що буде скорочено деякі медіа, які працюють неефективно. Втім, що було зроблено для того, щоб ці ЗМІ запрацювали, як висловлюється речник міністра, «на 5 балів?» Між тим, із виданнями вчиняють як у бородатому анекдоті. Хворий на ношах з останньою надією звертається до санітарів: «А може в реанімацію?» — «Лікар сказав — у морг. Значить — у морг».
Перші зазіхання на інформцарину МО розпочалися ще навесні 2005 року. Тоді у відомстві на Повітрофлотському проспекті столиці витягли на світ божий таємну директиву часів Кучми і заходилися виконувати її. Йшлося про часткове скорочення низки журналістських посад в регіональних медіа. Мовляв, військо скорочується — то й журналістів має бути менше.
Процес минулорічного часткового скорочення журналістських посад мав «родимі плями». Опікувався ним Департамент гуманітарної політики МО, що до журналістики має вельми віддалений стосунок, а інформаційний відділ цієї установи очолює офіцер, який в жодному медіа не працював. Коли на місцях у виданнях вирішували кому сказати «па-па», жереб часто падав на незручних, тобто скорочення, на думку «постраждалих», виглядало як РОЗПРАВА. Дійшло до того, що одному журналістові ще до проведення атестаційної комісії (колективний орган) керівник сказав: «шукай нове місце роботи». Такий менеджмент спричинив реакцію в інших медіа. В ефірі телепередачі «Нова армія» (Перший національний телеканал) чотири журналісти газети «Армія України» навіть звернулися до Президента Ющенка по допомогу. Показово те, що двох військових журналістів після того, як то кажуть, з руками і ногами забрало на відповідальні інформаційні посади Прикордонне відомство.
Не дивно, що після такої «реформи» регіональні видання Збройних сил не вразили читачів і керівництво відомства збільшенням тиражів і якістю публікацій. Оскільки ампутація не зробила хворого здоровішим, пацієнта вирішили відправити на той світ.
Практично всі військові ЗМІ хворіють однією-єдиною хворобою — ВІДСУТНІСТЮ СВОБОДИ СЛОВА. Автори матеріалів не є суверенами над своїми текстами, реченнями і навіть словами. Редактори, наче цензори радянських часів, ретельно перевіряють журналістські тексти на предмет наявності критики. «Редакція може не поділяти думку автора», — цей постулат не для військових медій. Все вирішує «старший брат». ( “Найстарший брат” — це безумовно міністр Оборони ГРИЦЕНКО А.І. авт.)
Проти тих, хто особливо «зарвався» і не хоче творити за принципом «як би чого не сталось», застосовують певний арсенал КАРАЛЬНИХ засобів: догана, сувора догана, позбавлення премії, неповна службова відповідність. Можна помарудити журналіста численними службовими розслідуваннями. А якщо «клієнт» — ну просто завершене «гальмо», віддається прямий наказ не писати. За військовим статутом, пряме невиконання наказу є кримінальним злочином.
«Журналіст — це творча професія, а вдягнувши на людину форму, у ній вбивають професіонала»,- цитує Гриценка одна газета. Проте досвід роботи у військових медіа свідчить: професіоналізму у військовій журналістиці загрожує не однострій, а чиновники й керівники ЗМІ, які забули (або не знають взагалі) про 171-шу статтю Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за перешкоджання журналістам у виконанні професійної діяльності.
Постає запитання: «А що, засобами масової інформації у міноборони керують якісь монстри, котрі денно і нощно знущаються над підлеглими, геть не боячись відповідальності перед законом?» Відповідь на це запитання допомагає відшукати причину ПРОБЛЕМИ ЗІ СВОБОДОЮ СЛОВА У ВІДОМСТВІ АНАТОЛІЯ ГРИЦЕНКА. До сьогодні у Міністерстві оборони на керівні медійні посади призначаються часто-густо всупереч чинному механізму — рішенню атестаційної комісії того чи того рівня. Кадровим балом, як правило, править ПРОТЕКЦІОНІЗМ. А щодо найбільш важливих посад існує КОНКУРС ПРОТЕКЦІЙ, а не відкрито оголошений. Призначені в такий спосіб не найкращі керівники служать не закону і народу України, а окремо взятому чиновнику, часто навіть не Міністру оборони, підставляючи ГРИЦЕНКА «направо й наліво.»
Більше року тривала «реформа»: мас-медіа оборонного відомства скорочувалися чисельно, втрачаючи якісно і кількісно. Понад рік військові журналісти сушили мізки, яке ж ноу-хау винайдуть колишні замполіти з Департаменту гуманітарної політики МО, яких веде на штурм медійних висот військовий лікар, а нині — заступник міністра ГРИЦЕНКА Володимир ПАСЬКО ( не так давно цього діяча нарешті потурили з Міністерства Оборони України.авт.). І от нарешті стало зрозуміло: ніби через дорожнечу лікування «хворому» прописана евтаназія…
— Лікарю! Не вбивайте! Дайте ж нарешті свіжого повітря!!!
Автор — Ігор РУДИЧ, офіцер-журналіст.
Не секрет, що кожен Президент “нерівно дише” в сторону попередньої сфери своєї діяльності. Все таки, кращі роки їй віддані. молодість пройшла в “червоних куточках”,КБ і цехах, в тиші банків. Кожен переймається в першу чергу тим, в чому він розуміється і в межах повноважень і можливостей лобіює інтереси свого свого кохання молодості. В цей час в інтересах держави було б непогано. щоб молодість майбутнього президента пройшла на на зоні або при розробці контрабандних схем, а на полігонах та в штабах або на зустрічах з агентурою на конспіративних квартирах та в службових кабінетах за розробкою оперативних комбінацій. Ми дуже багато говорим про внутрішні проблеми, а сьогодні на карті стоїть майбутнє держави. Ніхто не говорить про можливий збройний конфлікт, але всі і завжди поважають сильних і далекоглядних. Тому, на мій погляд, Україні потрібен такий собі Путін або Ататюрк, тільки не з великодержавними амбіціями, а з відповідними професійними навичками та державницьким, а не кримінально-комерційним типом мислення. Панове офійери ЗС і спецслужб, ще є час на висунення кандидатів в Президенти. Не спіть. Якщо в процесі природнього відбору у нас не стало нормальних генералів, рухайте хоть би капітанів-майорів, але не спіть. Або тоді прийдеться голосувати “Прти всіх”, щоб перерізати всій цій шоблі дорогу до влади.