Мироновка и прокурор

9 030 ответов

1. Ідіть всі на йух отсюдовля політіки пагані, краще смітник погасіть, задовбали своїми виборами

   Ответить

2. Відкрити головне меню

   Останні зміни: 25 липня 2015, 16:07
   Редагувати
   Спостерігати за цією сторінкою
   Конституція України
   4 зміни в цій версії очікують на перевірку. Стабільну версію було перевірено 28 червня 2015.
   На цій сторінці показано нерецензовані зміни
   Конститу́ція Украї́ни — Основний закон держави України. Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання.[1] Конституція України набула чинності з дня її прийняття. На пам’ять про прийняття Конституції в Україні щорічно святкується державне свято — День Конституції України.

   Структура Конституції Редагувати

   Чинна Конституція України складається з 15 розділів. 161 стаття зібрана у 14 розділів, а XV розділ містить 16 перехідних положень. Тексту Конституції передує Преамбула.

   Розділи Назва Статті
   Преамбула
   I Загальні засади 1—20
   II Права, свободи та обов’язки людини і громадянина 21—68
   ІІІ Вибори. Референдум 69—74
   IV Верховна Рада України 75—101
   V Президент України 102—112
   VI Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади 113—120
   VII Прокуратура 121—123
   VIII Правосуддя 124—131
   IX Територіальн ий устрій України 132—133
   X Автономна Республіка Крим 134—139
   XI Місцеве самоврядування 140—146
   ХІІ Конституційний Суд України 147—153
   ХІІІ Внесення змін до Конституції України 154—159
   XIV Прикінцеві положення 160—161
   XV Перехідні положення
   Преамбула Редагувати
   Constitution of Ukraine.jpg
   « Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію — Основний Закон України. »
   Основні положення Редагувати
   Конституція України ухвалена і введена в дію Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Складається з преамбули та 15 розділів. У преамбулі підкреслюється, що ВР України ухвалює цю Конституцію — Основний Закон України від імені українського народу — громадян України всіх національностей.

   У Конституції України передбачена досить жорстка процедура внесення до неї змін та доповнень. Для схвалення відповідних змін до різних її розділів вимагається від 2/3 до 3/4 голосів від конституційного складу ВР України. Якщо ж зміни скасовують чи обмежують права й свободи людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи загрожують територіальній цілісності д-ви, то Конституція України взагалі не може бути змінена (ст. 157).

   З прийняттям Конституції України 1996 року втратили чинність Конституція 1978 і Конституційний договір між ВР України та Президентом України від 8 червня 1995.

   Державний лад Редагувати
   До основних положень Конституції України 1996 року належать норми, що визначають загальні засади державного ладу України. Згідно зі ст. 1, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Демократична суть держави конкретизує ст.5, проголошуючи Україну республікою за формою правління, а також закріплюючи в українській державі принцип народовладдя. Народ визнається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади. Демократизм форм правління в Україні визначається й тим, що державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Відповідні органи здійснюють свої повноваження у встановлених конституцією межах і відповідно до законів України.

   Україна є соціальною державою. У ст. 3 конституції сформульовано принцип, за яким: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю… Держава відповідає перед людиною за свою діяльність».

   У «Загальних засадах» закріплено характеристику України як правової держави. Ст. 8 проголошує: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права».

   До основних положень, що містяться в «Загальних засадах», належить також визначення України як унітарної держави, територія якої є цілісною і недоторканною.

   У «Загальних засадах» є норми щодо мовної політики. У ст. 10 проголошується: «Державною мовою в Україні є українська мова». Поряд з цим гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та ін. мов національних меншин.

   Конституція України 1996 визначає й основні напрями етнічної та культурної політики держави.

   Важливими і послідовно демократичними настановами «Загальних засад» є ті, що визначають український народ як суб’єкт права власності на землю, її надра, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України. Право користуватися природними об’єктами, що є власністю народу відповідно до закону, має кожний громадянин України.

   Конституція України визначає правовий статус власності: «Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству». У конституції підкреслюється, що основним національним багатством України є земля, яка перебуває під особливою охороною держави, а також гарантується право власності на землю, яке набувається і реалізується тільки відповідно до закону.

   У «Загальних засадах» встановлюються також основи національної безпеки та зовнішньополітичної діяльності України.

   На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом, а також не допускається розташування іноземних військових баз.

   Визначаючи спрямованість зовнішньополітичної діяльності держави, Конституція України 1996 робить наголос на забезпеченні національних інтересів та безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами й нормами міжнародного права.

   Розділ «Загальні засади» завершується описом державних символів України — державного прапора, державного герба і державного гімну.

   Права людини Редагувати
   У розділі «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» закріплено широкий спектр прав і свобод людини й громадянина, що охоплює всі без винятку права і свободи, які демократ. світ. спільнотою прийнято вважати за відповідні гуманістичні стандарти в цій сфері сусп. і держ. життя. Так, до особистих прав людини у К. У. 1996 зараховано: право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23), невід’ємне право на життя (ст. 27), право на повагу до людської гідності (ст. 28), право на свободу й особисту недоторканність (ст. 29), право на недоторканність житла (ст. 30), право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та ін. кореспонденції (ст. 31), право на невтручання в особисте й сімейне життя (ст. 32), право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст. 33), право на свободу думки й слова (ст. 34), право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35).

   До політичних прав зараховано право на об’єднання в партії політичні та громад. орг-ції (ст. 36), право брати участь в управлінні держ. справами, у всеукр. та місц. референдумах, вільно обирати й бути обраним до органів держ. влади та органів місц. самоврядування (ст. 38), право на мирні збори, мітинги (ст. 39), право на звернення до органів держ. влади, органів місц. самоврядування та їхніх посадових і службових осіб (ст. 40).

   У контексті економічних, соціальних та культурних прав людини і громадянина конституція передбачає право кожного володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), право на працю (ст. 43), право на страйк для захисту своїх економічних. і соціальних інтересів (ст. 47), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (ст. 48), право на охорону здоров’я (ст. 49), право на безпечне для життя й здоров’я довкілля (ст. 50), право, зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також охороною материнства, батьківства, дитинства і сім’ї (ст. 51, 52), право на освіту (ст. 53), право на свободу творчості та на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54).

   Конституція України встановлює юридичні гарантії прав людини і громадянина. До них належить, зокрема, право на суд. захист громадянином своїх прав та свобод, а також право звертатися стосовно захисту своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а «після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна» (ст. 55).

   Конституційні органи Редагувати
   У Конституції України 1996 визначено конституційні органи України, їхній статус і повноваження.

   ВР України, яка складається з 450 нар. депутатів, є єдиним органом законодавчої влади в Україні, парламентом д-ви.

   Президент України визначається конституцією як глава д-ви, який виступає від її імені. Він є гарантом держ. суверенітету, територіальної цілісності України, додержання конституції, прав та свобод людини й громадянина.

   Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До центр. органів виконавчої влади належать мін-ва, держ. к-ти та ін. відомства загальнодерж. рівня.

   Органами держ. виконавчої влади на місцях є обласні, а також ств. у містах Київ та Севастополь відповідні держ. адміністрації.

   Місцеві державні адміністрації зобов’язані постійно координувати свою діяльність з відповідними органами місц. самоврядування, допомагати їм у задоволенні потреб територіальних громад, вирішенні актуальних питань життя.

   Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні конституція визначила Конституційний Суд України, який «вирішує питання про відповідність законів та тих чи інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України» (ст. 147).

   Конституційні положення мають важливе значення для удосконалення та зміцнення системи правопорядку. Згідно з конституцією, правосуддя в Україні здійснюється тільки судами.

   Судочинство провадиться Конституційним Судом України та судами заг. юрисдикції, останні організовуються за принципами територіальності й спеціалізації. Найвищим суд. органом у системі судів заг. юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими суд. органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.

   Територіальний устрій Редагувати
   Конституція визначила територіальний устрій та органи місц. самоврядування України. Відповідно до ст. 133 розділу «Територіальний устрій України» систему адм.-тер. устрою України складають: АР Крим, області, р-ни, міста, р-ни в містах, с-ща і села. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька область, Волинська область, Дніпропетровська область, Донецька область, Житомирська область, Закарпатська область, Запорізька область, Івано-Франківська область, Київська область, Кіровоградська область, Луганська область, Львівська область, Миколаївська область, Одеська область, Полтавська область, Рівненська область, Сумська область, Тернопільська область, Харківська область, Херсонська область, Хмельницька область, Черкаська область, Чернівецька область, Чернігівська область, міста Київ та Севастополь. Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус (держ. підпорядкування), визначений відповідними законами України.

   На розвиток і зміцнення демократ., соціальної, правової д-ви спрямований закріплений у конституції принцип, яким в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

   Зміни Редагувати
   Конституція України, прийнята 1996 року, змінювалася 5 разів. Нижче подані нормативні акти, якими були внесені зміни до Конституції:

   № п/п № акта Дата прийняття Назва документа Дата попереднього
   схвалення Дата набуття чинності змін Примітки
   1 2222-IV 8.12.2004 Закон України «Про внесення змін до Конституції України»[2] 23.06.2004[3] 1.01.2006 Закон визнано неконституційним згідно з Рішенням КСУ № 20-рп/2010 від 30.09.2010 у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття
   2 20-рп/2010 30.09.2010 Рішення КСУ у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України)[4] — 30.09.2010 Визнано неконституційним закон № 2222-IV
   Рішення офіційно є чинним, однак скасовані ним положення фактично були відновлені законом № 742-VII.
   3 2952-VI 1.02.2011 Закон України «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»[5] 19.11.2010[6] 4.02.2011
   4 586-VII 19.09.2013 Закон України «Про внесення змін до статті 98 Конституції України»[7] 20.06.2013[8] 6.10.2013
   5 750-VII 22.02.2014 Постанова ВРУ «Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII»[9] — 22.02.2014 Тимчасова постанова до набрання чинності законом № 742-VII. Об’єднує зміни, внесені законами № 2222-IV, 2952-VI, 586-VII. Втратила чинність 2.03.2014
   742-VII 21.02.2014 Закон України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України»[10] — 2.03.2014 Фактично відновлені положення закону № 2222-IV. Об’єднує зміни, внесені законами № 2222-IV, 2952-VI, 586-VII
   Курсивом позначені нормативно-правові акти, які втратили чинність.

   Не прийняті зміни Редагувати
   Ще 7 законопроектів про зміни до Конституції були попередньо схвалені, але не прийняті в цілому як закони або ветовані Президентом. Нижче наведена інформація про такі законопроекти.

   Законопроект Попереднє схвалення Дата розгляду Результат Примітка
   № 0991 від 14.01.1998 про внесення змін до статті 98 Конституції України 15.01.1998[11]
   20.05.1999[12]
   21.09.2000[13]
   24.05.2001[14] 8.12.2004 Вето Президента не подолано 25 березня 1999 рішенням КСУ Визнано таким, що не відповідає вимогам статті 157 Конституції України, положення проекту Закону України «Про внесення змін до статті 98 Конституції України», згідно з яким парламентський контроль, що його від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата, визначається як «вищий». У новій редакції прийнятий у третьому читанні 17 січня 2002, Президентом накладене вето.
   № 5300 про внесення змін до Конституції України за результатами всеукраїнського референдуму за народною ініціативою 13.07.2000[15] 18.01.2001 Не прийнято[16]
   № 6254 від 01.12.2000 (№ 0937 від 14.05.2002) про внесення змін до Конституції України (щодо дострокового припинення повноважень народного депутата України, обраного за виборчим списком політичної партії) 11.07.2001[17]
   20.02.2003[18] 20.02.2003 Не прийнято Законопроект не прийнято в цілому, згодом включено як поправку до 2222-IV
   № 4105 від 04.09.2003 про внесення змін до Конституції України 24.12.2003[19]
   3.02.2004[20] 8.04.2004 Не прийнято Законопроект не прийнято в цілому (набрав 294 голоси при необхідних 300)
   № 3207-1 від 1.07.2003 про внесення змін до Конституції України 8.12.2004[21]
   23.12.2005[22] Не розглянуто надано висновок КСУ, після чого законопроект не розглядався
   № 4177 від 3.03.2010 про внесення змін до Конституції України (щодо строків повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів) 8.07.2010[23] 6.09.2011 Не включено до порядку денного
   № 2522а від 4.07.2013 про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів 10.10.2013[24] 3.07.2014 Не прийнято
   Історія Редагувати

   Докладніше: Конституційний процес в Україні
   Історичні попередники Редагувати
   Конституція Пилипа Орлика Редагувати
   Докладніше: Конституція Пилипа Орлика
   Конституція Пилипа Орлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов’язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу [25].Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

   Конституції УНР і Української держави Редагувати
   Докладніше: Конституція Української Народної Республіки
   Докладніше: Закони про тимчасовий державний устрій України
   Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) — основний закон УНР, прийнятий Центральною Радою 29 квітня 1918 року, в останній день існування Центральної Ради. В конституції наголошувалось, що вся влада в УНР «походить від народу», а її верховним органом мають стати Всенародні збори. Конституція утверджувала принцип верховенства парламенту, тобто парламентську республіку, проте не розкривала питань власності, кордонів, мови, державних символіки тощо.

   Конституція Української держави — комплекс документів, які визначали правові основи функціонування Української Держави.

   У «Грамоті до всього українського народу» (29 квітня 1918) П.Скоропадський проголосив себе гетьманом всієї України та оголошував про розпуск Української Центральної Ради та всіх створених нею інституцій, а також земельних комітетів.

   «Закони про тимчасовий державний устрій України» зосереджували всю повноту цивільної виконавчої, законодавчої та військової влади в руках гетьмана, запроваджували становий поділ населення на рівних у правах «козаків» та «громадян», визначали їх основні суспільні, політичні й економічні права. Вищу судову владу мав здійснювати призначуваний гетьманом Генеральний суд.

   Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 р.
   Конституції УРСР Редагувати
   Докладніше: Конституції УРСР 1919—1978
   Конституційний процес в Україні 1990–1996 Редагувати
   Див. також: Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України від 8 червня 1995 року
   Після урочистого прийняття 24 серпня 1991 року Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України та його затвердження на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року Україна була визнана суверенною державою та повноцінним суб’єктом міжнародних відносин більшістю країн світу. Нагально постала потреба в конституційному закріпленні основ суспільного і державного ладу, прав і свобод людини і громадянина, порядку організації та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування молодої незалежної держави.

   Перший проект Конституції, розроблений робочою групою Л. П. Юзькова, зазнав редакційних змін від 29 січня 1992 року і привернув серйозну увагу як вітчизняних, так і зарубіжних спеціалістів. Його обговорення проводилися 3–5 березня 1992 року на міжнародному семінарі у Празі, 3–5 липня в Києві на симпозіумі «Конституція незалежної України», а також на численних «круглих столах». Цей проект після відповідних доповнень та численних експертиз 5 червня 1992 року був ухвалений Конституційною комісією і винесений на розгляд Верховної Ради України. 1 липня 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову про винесення розробленого Конституційною комісією проекту Конституції України до 1 листопада 1992 року на всенародне обговорення[26].

   Утім, перший проект Конституції України, як і наступні конституційні проекти, не був реалізований внаслідок перманентних протистоянь між Президентом України та Верховною Радою України на фоні тривалої соціально-економічної кризи в Україні.

   Конституційний договір не вирішував проблему прийняття нової Конституції України. Уже 24 листопада 1995 року Конституційна комісія підтримала пропозицію Президента України й утворила нову робочу групу в складі чотирьох представників Верховної Ради України, чотирьох представників Президента України і двох представників від органів правосуддя для доопрацювання конституційного проекту. Проект, розроблений першою робочою групою і доопрацьований другою робочою групою, був винесений на обговорення Конституційної комісії 12 березня 1996 року і рекомендований до розгляду Верховною Радою України. Вже 20 березня проект Конституції України був поданий на спеціальне засідання парламенту. Співголови Конституційної комісії Л. Кучма та О. Мороз, попри різницю поглядів і оцінок проекту, були одностайні в прагненні якнайшвидшого прийняття Основного Закону.

   Уже 2 квітня 1996 року Верховна Рада України винесла питання про проект Конституції України до порядку денного пленарних засідань, а 17 квітня розпочався його розгляд. У парламенті над проектом спочатку працювала міжфракційна ініціативна група, а з 5 травня 1996 року — створена на її основі Тимчасова спеціальна комісія з доопрацювання проекту Конституції України на чолі з народним депутатом України М. Д. Сиротою.

   28 травня — 4 червня 1996 року відбулося перше читання проекту, а через два тижні й друге читання. Доопрацьований Тимчасовою спеціальною комісією проект Основного Закону був прийнятий Верховною Радою у першому читанні 4 червня (258 голосів — «за»)[27]. При підготовці до другого читання до проекту Конституції України Тимчасова спеціальна комісія врахувала близько 6 тис. поправок до зазначеного акта.

   Ситуація загострилася 26 червня 1996 року, коли Рада національної безпеки України і Рада регіонів при Президентові України виступили з різким засудженням будь-яких подальших зволікань з прийняттям нової Конституції України, оскільки такі зволікання загострюють соціально-економічну ситуацію в державі. Того ж дня Президент України видав указ про проведення всеукраїнського референдуму 25 вересня 1996 року щодо прийняття нової Конституції України, в основу якої було покладено варіант проекту Основного Закону в редакції робочої групи від 11 березня 1996 року.[28]

   У відповідь на це Верховна Рада України прийняла 27 червня постанову «Про процедуру продовження розгляду проекту Конституції України у другому читанні»[29], відповідно до положень якої Погоджувальна рада депутатських фракцій і груп визначає нерозглянуті статті конституційного проекту або їх окремі частини і вносить пропозиції про їх «упереджуючий» розгляд. Парламент розглядає визначені Погоджувальною радою статті та їх окремі частини в редакції, запропонованій Тимчасовою спеціальною комісією, і приймає щодо них рішення згідно з Регламентом. У разі відхилення пропозиції Комісії голосуються альтернативні поправки до цієї пропозиції. В разі відхилення всіх поправок передбачалося вироблення узгоджувальної редакції її тексту з урахуванням поправок, що набрали найбільшу кількість голосів, Узгоджувальні пропозиції мали розроблятися Погоджувальною радою і передаватися до Тимчасової спеціальної комісії для опрацювання та внесення їх на розгляд парламенту.

   Було також вирішено вести роботу в режимі одного засідання до прийняття нової Конституції України. 28 червня 1996 року о 9 год 18 хв після 24 годин безперервної роботи Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України («за» проголосували 315 народних депутатів). Після прийняття Конституції України Президент скасував свій указ про проведення всеукраїнського референдуму[30].

   Поштова марка України, присвячена Конституції
   Одночасно Закон України «Про прийняття Конституції України та введення її в дію» від 28 червня 1996 року засвідчив втрату чинності Конституцією (Основним Законом) України від 20 квітня 1978 року з наступними змінами та доповненнями та Конституційним договором між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні у зв’язку з прийняттям Конституції України.[1]

   Політична реформа 2004 року Редагувати
   Починаючи з 2003 року політичні сили Віктора Януковича та Леоніда Кучми ініціювали конституційну реформу, суть якої полягала в ослабленні влади президента й передачі Верховній Раді права на формування уряду України. Опозиційні сили Ющенка та Тимошенко — рішуче виступали проти цієї реформи, оскільки були впевнені в перемозі свого кандидата на президентських виборах 2004 року.

   Під час Помаранчевої революції — політичні сили Кучми та Януковича поставили прийняття конституційної реформи в якості основної вимоги, в обмін на яку президент Кучма погоджувався на організацію повторного голосування Другого туру президентських виборів.

   Для подолання гострої політичної кризи під час Помаранчевої революції, за вимогою політичних сил Віктора Януковича та Леоніда Кучми — 8 грудня 2004 року Верховна Рада ухвалила (403 голоси «за», зокрема вся фракція «Партії регіонів», але не голосували Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко, фракція БЮТ принципово голосувала «проти»[31][32]) Закон України № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України»[2] та (в пакеті до нього) про внесення змін до закону про вибори Президента (останні дозволили провести переголосування 2-го туру виборів Президента). Того ж дня Президент України Леонід Кучма підписав ці документи.

   Закон на основі проекту Симоненка—Медведчука про зміни до Конституції (про політичну реформу) передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років. Згідно з прикінцевими та перехідними положеннями закону, він мав набрати чинності з 1 вересня 2005 року в разі, якби на той час були ухвалені зміни до Конституції стосовно реформування системи місцевого самоврядування (законопроект 3207-1). Позаяк до 1 січня 2006 року ці зміни не були ухвалені, то (згідно з прикінцевими та перехідними положеннями) закон набув чинності самостійно з 1 січня 2006 року.

   Після приходу до влади Віктора Януковича і Партії регіонів 30 вересня 2010 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України, Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV у зв’язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття. Згідно з рішенням КСУ відповідний закон № 2222 втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення. Конституційний Суд України поновив чинність Конституції 1996 року та звернувся до органів державної влади з вимогою невідкладно привести українське законодавство у відповідність до Основного Закону в редакції від 28 червня 1996 року.

   2010 рік Редагувати
   30 вересня 2010 року Конституційний Суд України скасував дію конституційних реформ, що були прийняті в 2004 році.[4] З цієї дати знову діяла Конституція 1996 року.

   В «Окремій думці» до цього рішення Конституційного Суду — судді В. І. Шишкін та П. Б. Стецюк зазначили, що Конституційний Суд мав право визнати порушення в процедурі прийняття закону № 2222 (Конституційної реформи), але:

   Не мав прав на зміну «існуючого устрою влади в Україні», а повинен був лише доручити Верховній Раді прийняти рішення про підтвердження «Конституційної реформи», або про її відміну. Бо зміни Конституції мають бути здійснені лише через голосування у Верховній Раді, адже існує «виключне право Верховної Ради України на „остаточне втручання“ в текст Конституції України, за винятком її положень розділів I, III, XIII, коли таке право належить безпосередньо Українському народу… Такий підхід випливає із положень частини другої статті 19 Конституції» (з окремої думки В. І. Шишкіна)[4].
   Конституційний Суд незаконно перебрав на себе функції Верховної Ради: «Конституційний Суд України… здійснивши конституційний перегляд існуючого устрою влади в державі, перебрав на себе повноваження установчої влади в державі (Верховної Ради і президента), що суперечить частині другій статті 19 Конституції України» (з окремої думки В. І. Шишкіна)[4].
   Політики націонал-демократичного табору (насамперед Юлія Тимошенко) заявили, що Конституційний Суд за дорученням президента Януковича — здійснив антиконституційний переворот[33][34], внаслідок чого президент Янукович привласнив собі право на формування уряду (бо Верховна Рада 8 грудня 2004 року 403 голосами прийняла редакцію Конституції, згідно з якою уряд в 2006–2010 роках формувався парламентом). Але націонал-демократичні партії не змогли ефективно протидіяти вказаному рішенню Конституційного Суду, оскільки в ті часи в Україні активно розгорталися процеси, які в шести Постановах Європарламенту[35][36][37][38][39][40] названі «політично вмотивоване судочинство» (див статті «Політичні репресії в Україні за президентства Януковича» та «Карні справи щодо соратників Тимошенко з 2010 року»).

   Сумніви щодо легітимності вказаного рішення Конституційного Суду висловлюються відомими правниками навіть через декілька років[41].

   2011 рік Редагувати

   Поштова марка, присвячена 15-річчю Конституції
   1 лютого 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2952-VI «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», попередньо схвалений Верховною Радою України 19 листопада 2010 року.[5] Закон набрав чинності 4 лютого 2011 року.

   2013 рік Редагувати
   19 вересня 2013 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до статті 98 Конституції України» (щодо повноважень Рахункової палати), попередньо схвалений 20 червня 2013 року.[42][7] Після підписання Президентом України та опублікування 5 жовтня у газеті «Голос України» закон набрав чинності з 6 жовтня 2013 року.

   2014 рік Редагувати
   21 лютого 2014 року Верховна Рада України без рішення профільного комітету і без висновку Конституційного Суду прийняла закон № 742-VII «Про відновлення дії окремих положень Конституції України».[10]

   Наступного дня, враховуючи, що Закон про відновлення дії окремих положень Конституції України не був підписаний Президентом, парламент ухвалив постанову «Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII».[43][9]

   1 березня 2014 року закон № 742-VII був опублікований у спецвипуску газети «Голос України» за підписом в.о. Президента Турчинова О. В., таким чином він набув чинності 2 березня 2014 року.

   Таким чином, від 2 березня 2014 року є чинною Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України № 2222-IV від 8 грудня 2004 року, № 2952-VI від 1 лютого 2011 року, № 586-VII від 19 вересня 2013 року і № 742-VII від 1 лютого 2014 року.

   Див. також

   Примітки

   Джерела

   Література

   Читати іншою мовою
   Вікіпедія® МобільнийСтаціонарний
   Вміст доступний на умовах CC BY-SA 3.0, якщо не вказано інше.
   Умови використанняКонфіденційність

   Ответить

3. Відкрити головне меню

   Останні зміни: 5 грудня 2014, 06:10
   Редагувати
   Спостерігати за цією сторінкою
   Конституційне право України
   6 змін у цій версії очікують на перевірку. Стабільну версію було перевірено 6 травня 2014.
   На цій сторінці показано нерецензовані зміни
   Конституці́йне пра́во України — провідна (фундаментальна) галузь національного права, являє собою сукупність правових норм, перш за все принципів і норм конституції, які закріплюють основи політичної та економічної організації суспільства, форму держави, порядок і принципи формування та компетенцію органів державної влади, основи правового статусу людини і громадянина.

   Окрім того, в інших значеннях це відповідна юридична наука та навчальна дисципліна.

   Ознаки конституційного права Редагувати

   Конституційному праву притаманні такі ознаки:

   Конституційне право України відноситься до галузей публічного права, оскільки предмет правового регулювання цієї галузі права пов’язаний з публічним здійсненням влади народу, держави та територіальної громади.
   Конституційне право України має предметом правового регулювання найбільш важливі суспільні відносини у політичній та інших сферах суспільного і державного ладу.
   Конституційне право України має свій метод правового регулювання, тобто сукупність прийомів і способів юридичного впливу на суспільні відносини, які є предметом цієї галузі права.
   Конституційне право України має досить розгалужену систему. Ця система представлена такими елементами, як природне і позитивне право; матеріальне і процесуальне право; загальна й особлива частина тощо. Але традиційними елементами системи конституційного права залишаються інститути і норми конституційного права.
   Для конституційного права України характерна особлива система галузевих джерел права. Основне джерело конституційного права України — Конституція України 1996 р. — є одночасно головним джерелом всієї системи національного права і виступає пріоритетною цінністю правової системи України загалом.
   Функції конституційного права України, тобто основні напрямки і види його впливу на суспільні відносини поширюються на всі або більшість сфер суспільного та державного життя України — політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну), зовнішньополітичну та інші тісно пов’язані з ними сфери.
   Для конституційного права України характерне широке коло суб’єктів відповідних галузевих правовідносин.
   Конституційне право України передбачає особливий вид суспільних відносин, пов’язаних із юридичною відповідальністю за порушення конституційно-правових норм.
   Конституційне право України має винятково важливе значення для національної системи права і правової системи України загалом.
   Конституційне право України відіграє дуже важливу роль у суспільстві та державі, виступаючи одночасно як загальновизнаною соціальною цінністю (благом), так і засобом пізнання дійсності. На відміну від інших галузей права, положення норм цієї галузі права, конституційно-правові дослідження та конституційна освіта є важливими для кожної людини, незалежно від її політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання та інших ознак.
   Предмет конституційного права України Редагувати

   Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України.

   Предмет конституційного права опосередковує собою чотири групи (блоки) суспільних відносин:

   Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу.
   Суверенітет народу — це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території. Суверенітет буває потенційним і реальним.

   Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос, незалежно від того, має він свою державність чи ні, оформився він у таку історичну спільність, як народ, визнаний він іншими державами і націями чи ні.

   Реальний суверенітет — це втілення в життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим. Суверенна воля народу України, вільно сформована і втілена у відповідних документах (передусім у Конституції України), і є єдиним джерелом державної влади.

   Відносини, які опосередковують будівництво (будову), устрій держави як організації влади народу і для народу.
   Влада — необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числі за рахунок авторитарних методів, які передбачають можливість нав’язування волі суб’єкта влади, застосування в разі потреби примусу.
   Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави.
   Головними з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого є механізм противаг, взаємного контролю гілок влади, їх врівноваженості.

   Такі засади забезпечують стабільність і належну цілеспрямованість функціонування держави, її соціальний характер.

   Відносини, що визначають характер зв’язків між державою і конкретною особою. Це:
   а) відносини громадянства, під якими, звичайно, розуміють постійний правовий зв’язок між особою і державою, що надає їм відповідні права й покладає певні обов’язки;
   б) відносини фундаментальних прав громадян України: економічних, політичних, соціальних, культурних, екологічних;
   в) відносини гарантій реалізації прав і свобод;
   г) відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки.
   Метод конституційного права України Редагувати

   Метод конституційного права, або метод конституційно-правового регулювання — це система способів, прийомів цілеспрямованого юридичного впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно-правового регулювання.

   Основними методами є імперативний та диспозитивний.

   Для конституційного права традиційно характерним методом правового регулювання є метод субординації або імперативний метод, що передбачає регулювання суспільних відносин зверху донизу на власно-імперативних началах.

   Утім імперативний метод або метод субординації в сучасному конституційному праві втрачає свої виняткові позиції. Це позначилося на тому, що багато суб’єктів конституційного права не перебувають між собою в імперативно-субординаційних зв’язках. Ці тенденції розвитку сучасного конституційного права сприяли активному практикуванню диспозитивного методу правових відносин, що є предметом конституційного права.

   Загальними методами здійснення юридичного впливу права на суспільні відносини, що активно застосовуються і в конституційному праві, є метод позитивного зобов’язання, метод дозволу та метод заборони.

   Метод конституційного зобов’язання виявляється в спонукальному щодо суб’єктів конституційного права характері конституційних приписів.

   Метод конституційного дозволу знаходить своє нормативне вираження в положеннях чинного конституційного законодавства України про міру можливої правової поведінки суб’єктів конституційного права.

   Метод заборони передбачає юридичне обмеження правосуб’єктності учасників конституційно-правових відносин, що має на меті упередження конституційного делікту.

   Принципи конституційного права України Редагувати

   Принципи конституційного права України (з фр. princeps, від лат. prinsipium — початок, основа) — це керівні засади, ідеї, ідеали, які визначають сутність, зміст, спрямованість і форми конституційно-правового регулювання.

   Принципи конституційного права умовно можна поділити на загальні та спеціальні.

   Загальні принципи конституційного права Редагувати
   Загальні принципи конституційного права — це найбільш узагальнені керівні засади, ідеї, а іноді й завдання цієї галузі права. До загальних принципів конституційного права України слід відносити принципи публічності, пріоритетності, універсальності, демократизму, активної дієвості, науковості, наступності, системності, програмності та ін.

   Принцип публічності конституційного права України означає, що ця галузь права має своїм завданням передусім регулювання суспільних відносин, пов’язаних зі здійсненням публічної влади народом України та Українською державою.
   Принцип пріоритетності визначає пріоритетний характер предмета, джерел і суб’єктів конституційного права України.
   Принцип універсальності конституційного права передбачає, що ця галузь права регулює широке коло найважливіших суспільних відносин політичного, економічного, соціального та культурного (духовного) характеру.
   Активна дієвість як принцип конституційного права України виявляється в дієвому характері конституційно-правових відносин, пов’язаних, насамперед, із здійсненням влади у суспільстві та державі.
   Принцип науковості конституційного права України полягає в належному теоретичному обґрунтуванні всіх конституційно-правових явищ, наявності розвиненої конституційно-правової науки, яка своєчасно й ефективно забезпечує потреби конституційної практики.
   Принцип наступності конституційного права України виявляється в історизмі цієї галузі права, в її еволюційному становленні та розвитку.
   Системність конституційного права України полягає в тому, що складові елементи конституційного права являють собою найбільш цілісну й комплексну правову систему.
   Програмний принцип конституційного права України виражає перспективи розвитку суспільних відносин, що регулюються цією галуззю права.
   Спеціальні принципи конституційного права України Редагувати
   Спеціальні принципи конституційного права України — це керівні засади, ідеї, що виражають сутність і зміст окремих основних інститутів цієї галузі права. Ці принципи розвивають і деталізують загальні принципи конституційного права України, спрямовують їх на конкретні групи суспільних відносин.

   Виходячи з системи основних інститутів національного конституційного права, слід розрізняти:

   принципи основ конституційного ладу України;
   принципи конституційно-правового статусу людини, зокрема принцип громадянства;
   принципи форм безпосередньої демократії;
   принципи організації та діяльності органів державної влади;
   принципи місцевого самоврядування;
   принципи конституційної юстиції;
   принципи основ національної безпеки й оборони України тощо.
   Конституційне право як наука і навчальна дисципліна Редагувати

   Конституційне право України як галузь національного права знаходить своє логічне продовження у відповідній галузевій науці та освіті.

   Становлення конституційно-правової думки України Редагувати
   Витоками конституційно-правової думки України є, насамперед, правові пам’ятки Київської Русі, документи Козацької доби, конституційні проекти членів Кирило-Мефодіївського товариства.

   Провісниками національних конституційних ідей можна вважати авторів «Історії русів» та «Оди на рабство» В. Капніста (1758–1823). У цих творах відстоювалися права людини на вільне існування та особистий розвиток, право на автономію України, а в перспективі — й на національно-визвольне повстання проти російського царату (за підтримки Пруссії).

   У 1828 р. львівський професор П. Д. Лодій (1764–1829) видав роботу «Теорія (трактат) загальних прав, що містить в собі філософські вчення про природне загальне державне право», в якій відстоювалися позиції природного державного права.

   Українська конституційно-правова думка 50-х років XIX ст. ознаменувалася діяльністю Кирило-Мефодіївського товариства (1845–1847), що дало Україні плеяду видатних філософів, просвітників — Т. Шевченка, Г. Андрузького, М. Гулака, О. Навроцького, І. Посяду, М. Костомарова, В. Білозерського, П. Куліша та ін.

   Засновником суто української національної конституційної думки вважається провідний ідеолог Старої Громади, яка діяла у Києві, М. Драгоманов (1814–1895).

   Національна наука конституційного права не була сформованою до початку XX ст. через відсутність національної державності. За радянської доби наука конституційного (державного) права України розвивалася в контексті загальносоюзної юридичної науки.

   Після проголошення незалежності України в нашій державі сформувалася повноцінна наука конституційного права. Учені-конституціоналісти Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Академії правових наук України, Інституту законодавства Верховної Ради України та вищих закладів освіти України внесли значний вклад у теорію конституційного права та сприяли науковому забезпеченню конституційних процесів в Україні.

   З перших років існування Академії правових наук України її члени стали активними учасниками конституційного процесу. Так, президент Академії В. Я. Тацій, віце-президент Ф. Г. Бурчак, академіки М. В. Костицький та І. А. Тимченко були включені до складу Конституційної комісії.

   Брали участь у підготовці проекту Конституції України та її експертизі академіки Ю. С. Шемшученко, Ю. М. Грошовий, В. В. Копейчиков, В. І. Семчик, М. В. Цвік та член-кореспонденти О. Л. Копиленко, О. П. Коцюба, В. Ф. Погорілко, Г. О. Мурашин, Ю. М. Тодика та ін.

   У 1999 р. було видано перший вітчизняний підручник «Конституційне право України» за редакцією В. Ф. Погорілка, який витримав декілька перевидань. Ґрунтовні підручники та навчальні посібники у сфері конституційного та муніципального права були підготовані О. М. Баймуратовим, Ю. Г. Барабашом. Ю. М. Бисагою, А. 3. Георгіцою, В. С. Журавським, В. В. Кравченком, О. В. Совгирею, В. Я. Тацієм, О. Ф. Фрицьким, Ю. С. Шемшученком, Н. Г. Шукліною та ін.

   Наука конституційного права України Редагувати
   Наука конституційного права є системою ідей, концепцій, теорій, вчень про конституційне право як галузь національного права.

   Предметом науки конституційного права є актуальні теоретичні та практичні проблеми галузі конституційного права України і зарубіжних країн. До предмета науки конституційного права України належать розробка комплексних теоретичних проблем становлення народовладдя в Україні і його конституційного регулювання, сутність народного, державного і національного суверенітету та форми і механізми реалізації його на практиці, розвиток конституційного процесу, його проблеми і труднощі, аналіз основ правового статусу особи, конституційних принципів взаємовідносин держави і громадянина, особливостей правового становища іноземців, біженців, осіб без громадянства, національних меншин, конституційних основ організації громадянського суспільства.

   Наука конституційного права має свою систему, що визначається структурою її предмета та системою галузі. Структурні елементи представлені відносно відособленими ідеями, гіпотезами, концепціями і теоріями, які у своїй сукупності утворюють основні напрямки досліджень в науці конституційного права. Напрямки наукових досліджень іноді визначаються як «розділи» та «підрозділи».

   Становлення конституційного права як навчальної дисципліни Редагувати
   Перші курси з конституційного (державного) права починають викладатися в університетах європейських країн на кінець XIX ст. В Україні конституційне (державне) право як навчальна дисципліна починає викладатися з 1863 р. у Київському університеті, аз 1865 р. і у Новоросійському університеті. Навчальні курси були обмеженими за часом та змістом викладення матеріалу. їх викладання передбачало переважно вивчення здобутків науки державного права Російської імперії та ознайомлення з конституційним правом країн Європи та США.

   На українських землях, що входили до складу Російської Імперії, роль конституційного права як навчальної дисципліни підвищується після конституційних перетворень 1905 р.

   Після революційних подій 1917 р. конституційне право як навчальна дисципліна переживає складний етап, що охарактеризувався спробою створити самостійну навчальну дисципліну, яка б вивчала конституційне право України (1918–1921), та формуванням системи освіти у галузі радянського державного права.

   За часів національно-визвольних змагань 1918–1921 років послідовні спроби відродити юридичну освіту в Україні, зокрема і в галузі конституційного права, здійснювалися П. Скоропадським. Протягом літа 1918 р. з’явилося 54 українських гімназії, 6 жовтня 1918 р. було урочисто відкрито у Києві перший Державний Український університет, а 22 жовтня — другий Український університет у Кам’янець-Подільському.

   Конституційне право як навчальна дисципліна вивчалося й у Київському юридичному інституті. Навчальна програма інституту за 1918 р. передбачала вивчення конституційного права на суспільно-юридичному факультеті. Зокрема, державне право вивчалося на II курсі судового відділу (4 год.), а на II курсі адміністративного відділу вивчалося державне право зарубіжних держав (2 год.) і місцеве державне право (4 год.)

   У перші роки встановлення радянської влади в Україні (1917–1921) радянська правова доктрина спочатку керувалася ідеями миттєвої побудови комунізму, за якого не потрібні будуть ні держава ні право, але подальший перебіг подій підтвердив хибність такої позиції. Починаючи з 1918–1919 років почалася підготовка спеціалістів у галузі радянського права.

   Впродовж всього існування колишнього СРСР навчальна дисципліна «Радянське державне право» була пріоритетною в системі навчальних дисциплін, які вивчалися у радянських ВНЗ. Саме на навчальну дисципліну «Радянське державне право» покладалася ідеологічна функція у підготовці професійних радянських правознавців.

   Див. також: Радянська законність
   Після проголошення незалежності України починається новий етап становлення і розвитку конституційного права України як навчальної дисципліни. Ця дисципліна стала обов’язковою для вивчення у державних і недержавних вищих юридичних закладах освіти III–IV рівнів акредитації.

   З 1996 p. створено належну навчально-методичну базу викладання навчального курсу з конституційного права України. В 1999 р. було видано перший підручник із конституційного права України за редакцією В. Ф. Погорілка, який витримав вже декілька видань та підручник з конституційного права України за редакцією В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка і Ю. М. Тодики.

   У 2006–2008 роках з’явилося фундаментальне навчальне видання «Конституційне право України. Академічний курс в 2-х томах» (том перший — за редакцією В. Ф. Погорілка; том другий — за редакцією Ю. С. Шемшученка), в якому на високому теоретико-методологічному рівні викладені всі основні питання теорії та практики сучасного конституційного права України. Побачили світ численні навчальні посібники зі спецкурсів, які викладаються в системі конституційно-правової освіти, — прав і свобод людини, виборчого права України, референдумного права і процесу, парламентського права, муніципального права України.

   Навчальна дисципліна конституційного права України Редагувати
   Навчальна дисципліна конституційного права України — це система знань у галузі конституційного права, одержаних наукою конституційного права та практикою конституційного будівництва і реалізації конституційного права.

   Система навчальної дисципліни з конституційного права представлена, в першу чергу, такими самостійними навчальними дисциплінами, як «Конституційне право України» та «Конституційне право зарубіжних країн», а також спеціальними навчальними курсами, що деталізують основні Інститути конституційного права.

   Навчальна дисципліна «Конституційне право України» є головною, але не єдиною в системі навчальних дисциплін у галузі конституційного права України. У вищих юридичних закладах освіти також викладаються такі самостійні навчальні дисципліни, як: «Конституційне право зарубіжних країн» (присвячена узагальненій характеристиці конституційно-правової теорії і практики зарубіжних держав): «Муніципальне право України» (спрямована на вивчення нагальних питань теорії та практики місцевого самоврядування); «Порівняльне конституційне право», — предметом якої є конституційна компаративістика; «Конституційне процесуальне право України», присвячена вивченню конституційних процесів тощо.

   Джерела конституційного права України Редагувати

   Див. також: Джерело права
   Джерелами конституційного права України є:

   Конституція України;
   Закони України, що приймаються Верховною Радою України;
   нормативні укази Президента України, що містять конституційно-нормативні норми;
   нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми;
   рішення Конституційного Суду України, в яких встановлюється конституційність законів та інших правових актів;
   міжнародні договори;
   акти органів місцевого самоврядування та інше.

   Ответить

4. Відкрити головне меню

   Останні зміни: 22 листопада 2014, 16:37
   Редагувати
   Спостерігати за цією сторінкою
   Конституційний лад
   Проблеми сторінки
   На цій сторінці показано нерецензовані зміниНеперевірена версія (що робити?)
   Конституційний лад — це встановлений Основним Законом порядок організації і функціонування інститутів держави і суспільства, система суспільних відносин, що гарантуються, забезпечуються і регулюються законами, прийнятими відповідно до Конституції.[1]

   В Україні Редагувати

   Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї.

   За своєю суттю конституційний лад становить собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права.

   За своїм змістом конституційний лад опосередковує насамперед передбачені і гарантовані Конституцією державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади й місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин в Україні.

   За формою конституційний лад являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів організації і діяльності держави, суспільства та інших суб’єктів конституційно-правових відносин.

   Існуючий конституційний лад України, передбачений її Конституцією, характеризується насамперед рядом загальних принципів, зокрема суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науковою обґрунтованістю, історизмом, наступністю, програмним характером, гарантованістю. Конституційне право-це галузь, яка є сукупністю норм, що закріплюють основи Конституційного ладу України

   Основні принципи конституційного ладу України: Редагувати
   принцип, згідно з яким людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найважливішою соціальною цінністю.
   принцип народного суверенітету(згідно з яким народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади)
   українська держава унітарна, суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова, з республіканською формою правління
   організація і діяльність державної влади будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову
   визнання і гарантування місцевого самоврядування
   принцип верховенства права(згідно з яким закріплюється загальна підпорядкованість праву, пряма дія і застосування норм Kонституції).[2]
   Повалення конституційного ладу Редагувати

   У статті 109 КК України передбачається відповідальність за дії, що спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади

   Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
   Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, — караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
   Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, — караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

   Форми посягання на конституційний лад: Редагувати
   Дії, вчиненні з метою насильницької зміни конституційного ладу (ч. 1 ст. 109)
   Дії, вчиненні з метою насильницького повалення конституційного ладу (ч. 1 ст. 109)
   Дії, вчиненні з метою насильницького захоплення державної влади (ч. 1 ст. 109)
   Змова на вчинення таких дій (ч.1 ст. 109)
   Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади (ч.2 ст. 109)
   Розповсюдження матеріалів із закликами до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади (ч. 2 ст. 109)
   Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України(ч. 1 ст. 110-2)
   Кваліфікуючі ознаки злочину передбаченого ч.2 ст. 109 КК України: Редагувати
   Дії вчиненні особою, яка є представником влади ч. 3 ст. 109)
   Повторно (ч. 3 ст. 109)
   Вчиненні організованою групою (ч. 3 ст. 109)
   Вчиненні з використанням засобів масової інформації (ч. 3 ст. 109)

   Ответить

5. Скільки говна написав,певно ,хотів попередні коментарі сховать :)))А от ХРЕН тобі жопу,дивись сюдой: Опубліковано 17 серп. 2015 р.
   UA — Журналісти ТСН виявили під Києвом підозрілу нафтобазу. Ця нафтова база, яка раніше належала олігарху Сергію Курченку, продовжує працювати і досі. Жителі Миронівки на Київщині в паніці, вони пам’ятають пожежу в Василькові. Адже працівники зовсім не дотримуються пожежної безпеки, а цистерни із паливом розташовані всього в кількох метрах від житлових будинків. Базу нібито охороняли представники СБУ, щоправда, відомство свою причетність заперечує. А продукти її роботи продають на заправках з відомими брендами. Випуск ТСН.19:30 за 17 серпня 2015 року ОТАК МАЙДАНУТІ ОДЖИМАЮТЬ БІЗНЕС https://www.youtube.com/watch?v=37iIAbUAvEY Гордіться земляки ваші пики в теліку показали :))

   Ответить

6. Відкрити головне меню

   Останні зміни: 22 листопада 2014, 16:37
   Редагувати
   Спостерігати за цією сторінкою
   Конституційний лад
   Проблеми сторінки
   На цій сторінці показано нерецензовані зміниНеперевірена версія (що робити?)
   Конституційний лад — це встановлений Основним Законом порядок організації і функціонування інститутів держави і суспільства, система суспільних відносин, що гарантуються, забезпечуються і регулюються законами, прийнятими відповідно до Конституції.[1]

   В Україні Редагувати

   Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї.

   За своєю суттю конституційний лад становить собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права.

   За своїм змістом конституційний лад опосередковує насамперед передбачені і гарантовані Конституцією державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади й місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин в Україні.

   За формою конституційний лад являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів організації і діяльності держави, суспільства та інших суб’єктів конституційно-правових відносин.

   Існуючий конституційний лад України, передбачений її Конституцією, характеризується насамперед рядом загальних принципів, зокрема суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науковою обґрунтованістю, історизмом, наступністю, програмним характером, гарантованістю. Конституційне право-це галузь, яка є сукупністю норм, що закріплюють основи Конституційного ладу України

   Основні принципи конституційного ладу України: Редагувати
   принцип, згідно з яким людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найважливішою соціальною цінністю.
   принцип народного суверенітету(згідно з яким народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади)
   українська держава унітарна, суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова, з республіканською формою правління
   організація і діяльність державної влади будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову
   визнання і гарантування місцевого самоврядування
   принцип верховенства права(згідно з яким закріплюється загальна підпорядкованість праву, пряма дія і застосування норм Kонституції).[2]
   Повалення конституційного ладу Редагувати

   У статті 109 КК України передбачається відповідальність за дії, що спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади

   Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
   Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, — караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
   Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, — караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

   Форми посягання на конституційний лад: Редагувати
   Дії, вчиненні з метою насильницької зміни конституційного ладу (ч. 1 ст. 109)
   Дії, вчиненні з метою насильницького повалення конституційного ладу (ч. 1 ст. 109)
   Дії, вчиненні з метою насильницького захоплення державної влади (ч. 1 ст. 109)
   Змова на вчинення таких дій (ч.1 ст. 109)
   Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади (ч.2 ст. 109)
   Розповсюдження матеріалів із закликами до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади (ч. 2 ст. 109)
   Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України(ч. 1 ст. 110-2)
   Кваліфікуючі ознаки злочину передбаченого ч.2 ст. 109 КК України: Редагувати
   Дії вчиненні особою, яка є представником влади ч. 3 ст. 109)
   Повторно (ч. 3 ст. 109)
   Вчиненні організованою групою (ч. 3 ст. 109)
   Вчиненні з використанням засобів масової інформації (ч. 3 ст. 109)

   Ответить

7. Відкрити головне меню

   Останні зміни: 22 листопада 2014, 16:37
   Редагувати
   Спостерігати за цією сторінкою
   Конституційний лад
   Проблеми сторінки
   На цій сторінці показано нерецензовані зміниНеперевірена версія (що робити?)
   Конституційний лад — це встановлений Основним Законом порядок організації і функціонування інститутів держави і суспільства, система суспільних відносин, що гарантуються, забезпечуються і регулюються законами, прийнятими відповідно до Конституції.[1]

   В Україні Редагувати

   Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї.

   За своєю суттю конституційний лад становить собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права.

   За своїм змістом конституційний лад опосередковує насамперед передбачені і гарантовані Конституцією державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади й місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин в Україні.

   За формою конституційний лад являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів організації і діяльності держави, суспільства та інших суб’єктів конституційно-правових відносин.

   Існуючий конституційний лад України, передбачений її Конституцією, характеризується насамперед рядом загальних принципів, зокрема суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науковою обґрунтованістю, історизмом, наступністю, програмним характером, гарантованістю. Конституційне право-це галузь, яка є сукупністю норм, що закріплюють основи Конституційного ладу України

   Основні принципи конституційного ладу України: Редагувати
   принцип, згідно з яким людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найважливішою соціальною цінністю.
   принцип народного суверенітету(згідно з яким народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади)
   українська держава унітарна, суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова, з республіканською формою правління
   організація і діяльність державної влади будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову
   визнання і гарантування місцевого самоврядування
   принцип верховенства права(згідно з яким закріплюється загальна підпорядкованість праву, пряма дія і застосування норм Kонституції).[2]
   Повалення конституційного ладу Редагувати

   У статті 109 КК України передбачається відповідальність за дії, що спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади

   Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
   Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, — караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
   Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, — караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

   Форми посягання на конституційний лад: Редагувати
   Дії, вчиненні з метою насильницької зміни конституційного ладу (ч. 1 ст. 109)
   Дії, вчиненні з метою насильницького повалення конституційного ладу (ч. 1 ст. 109)
   Дії, вчиненні з метою насильницького захоплення державної влади (ч. 1 ст. 109)
   Змова на вчинення таких дій (ч.1 ст. 109)
   Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади (ч.2 ст. 109)
   Розповсюдження матеріалів із закликами до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади (ч. 2 ст. 109)
   Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України(ч. 1 ст. 110-2)
   Кваліфікуючі ознаки злочину передбаченого ч.2 ст. 109 КК України: Редагувати
   Дії вчиненні особою, яка є представником влади ч. 3 ст. 109)
   Повторно (ч. 3 ст. 109)
   Вчиненні організованою групою (ч. 3 ст. 109)
   Вчиненні з використанням засобів масової інформації (ч. 3 ст. 109)

   Ответить

8. “Я это правительство перетрахивал и буду перетрахивать”, – говаривал Александр Лукашенко. Имелось ввиду, конечно “перетряхивать”, но суть процесса фраза передает предельно точно. По этой же логике действует сегодня Арсений Яценюк. На осень премьер-министр анонсировал масштабную кадровую ротацию Кабмина. Подобных анонсов за год он выдавал несколько. Ни один из них так и не был реализован. Не потому, что у Арсения Петровича недостаточно политической воли – у него недостаточно политических возможностей.

   Изначально коалиционный Кабмин стал предметом компромисса – нормальная мировая практика. Однако, ему не удалось избавиться от родимых пятен украинской политики: при распределении квот главным критерием стал не профессионализм, а протекционизм. Естественно, сформированное подобным образом правительство обречено на неуспех (в этом смысле слова Яценюка о “Кабмине камикадзе” оказались пророческими).

   Боле того, любые изменения в его составе диктуются не объективной необходимостью, но согласием “акционеров”. Так, для увольнения заподозренного в коррупции экс-министра экологии Игоря Шевченко, Арсению Петровичу понадобилась не одна неделя. Распрощаться с министром энергетики Владимиром Демчишиним, с которым отчаянно конфликтует с первого дня, он не может до сих пор. Еще в начале лета подал в отставку глава Минздрава Квиташвили – работает до сих пор.

   В теории, эти “акционеры” – члены парламентской коалиции. На практике, главный акционер – Банковая. Именно по ее квоте на Грушевского зашли не только представители БПП, но и все иностранцы. У самого Яценюка всего четыре министра, “Самопомощь” от представительства во власти сознательно отказалась, а у “Батькивщины” и радикалов оно весьма скромное.

   Отношения Банковой с Арсением Петровичем сейчас диктуются логикой осенней кампании. В выборах “Солидарность” и НФ примут участие вместе – уже договорились. Пропорция – 75 на 25. Хотя, опыт “Удара” Виталия Кличко показывает: если изначально договоренность “50 на 50”, очень скоро она может трансформироваться в “70 на 30”. Так что не удивлюсь, если “фронтовые” 25 сократятся до 20, а то и до 15. Ведь “Солидарности” в свои “75” предстоит вместить еще остатки упомянутых ”кличковцев”.

   Важная деталь: по версии “фронтовиков”, их союз с Банковой “по умолчанию” подразумевает сохранение кресел за Арсением Яценюком, а также его министрами. На Банковой в ответ только загадочно ухмыляются – для них это вовсе не очевидно. Разве что в отношении Арсения Петровича. Союз с которым уничтожит его как потенциального политического конкурента Петру Порошенко, “Народный фронт” тоже уничтожит (доказано, опять-таки, “Ударом”). Значит, партия власти в стране останется одна – “Солидарность”. И именно она – в обход условностей парламентской коалиции – получит карт-бланш для апгрейда Кабмина.

   Конечно, конкретные параметры обновленного Кабмина сильно зависят от результатов местных выборов, которые для президентских сил ничего хорошего не обещают. Вообще, единственные, кому выборы сейчас выгодны – “Самопомощь” и “Батькивщина”. Только они, согласно всем социологическим опросам – открытым, закрытым, штабным и т.д., демонстрируют тенденцию к росту. Следовательно, именно с ними, своими партнерами по коалиции, власть станет сражаться на местных выборах прежде всего. Парадокс? Нет, реалии украинской политики.

   Оптимистичны показатели “Оппозиционного блока”, но судя по ряду косвенных признаков, с властью они будут не столько воевать, сколько сотрудничать. Разумеется, негласно. Как минимум – на этапе кампании. Власть, в свою очередь, заинтересована в максимальном размывании голосов абсолютно всех конкурентов – как из одного, так и другого лагеря. С этой целью создается или “подтягивается” к сотрудничеству ряд технических и сателитарных проектов. Где-то это будет “Возрождение” Виталия Хомутынника, где-то – “мэрская” партия “Наш Край”, отбирать голоса “Самопомощи” во Львовской области станет Дмитрий Добродомов, давно и прочно водящий дружбу с замглавы АП Виталием Ковальчуком, ну и т.д. Для каждого региона найдутся свои ”герои”.

   Банковую можно понять: для нее эти выборы – тест на состоятельность. Пожалуй, еще не случалось в украинской истории местных выборов столь значимых. Потому что, если вдруг получится так, что в доброй части регионов контроль над облсоветами получат противники действующей власти, досрочные парламентские и даже, возможно, президентские выборы можно считать делом решенным. Ставки слишком высоки.

   Ответить

9. Заї-бали конституціями!!!!!А ОСЬ ВАМ ПАТРІОТИЗМ :http://espreso.tv/news/2015/08/18/vid_mobilizaciyi_ukhylyayutsya_26_8_tys_ukray inciv____minoborony “Кількість громадян, які після оповіщення не прибували до військових комісаріатів, складала 50-55%. Внаслідок цього виявлено “ухильників” від мобілізації в кількості 26,8 тисячі осіб” — сказав він.

   “На сьогоднішній день відкрито за такими випадками 5 811 адміністративних проваджень, за результатами яких, громадян було притягнуто до адміністративної відповідальності, а також відкрито майже 1,5 тисячі кримінальних проваджень за ухилення від мобілізації”, — додав полковник.

   Також, за словами Правдивця, 61% тих, хто прибув на медкомісію, виявилися не придатними до несення служби за станом здоров’я.

   Як повідомлялося, план призову в рамках шостої хвилі мобілізації було виконано на 60%. Також Правдинець раніше розповів, що Міноброни не дозволить українцям легально відкуплятись від призову. ПРОДОВЖУЙТЕ НЕСТИ ХАБАРІ ВОЄНКОМАМ І ЛІКАРЯМ :)))

   Ответить

10. http://podrobnosti.ua/2014510-v-ukraine-planirujut-sozdat-batalon-iz-zakljuchenn yh.html В Украине готовится закон о персонализированной амнистии, по которой будут освобождены заключенные, желающие участвовать в АТО.

    Тем временем в тюрьмах начался сбор заявлений от тех, кто хочет сменить тюремную робу на военную форму.

    Как сообщил depo.ua заключенный в Житомирской исправительной колонии № 4, на днях началась запись осужденных, желающих стать участниками АТО.”Многие заключенные хотят защищать Родину, и мы должны дать им возможность смыть вражеской кровью грех, который на них есть. Около 30 обращений от заключенных у меня уже есть, и еще около 400, по моей информации, хотят воевать. Это целый батальон! Будет создано отдельное подразделение или их расформируют по разным — это сейчас обсуждается на уровне МВД и Минобороны. Я считаю, что в рамках Минобороны можно сформировать отдельный батальон, только за спинами у людей не будет стоять заградотряд, в отличие от советских штрафбатов”, — поясняет Мосийчук.

    Он приводит и удачный пример того, как бывшие осужденные могут воевать — батальон (а сейчас уже полк) “Азов” создан из бывших политических заключенных. ЩОБ ВИЙТИ З ТЮРМИ ЗЕК КЛЯНЕТЬСЯ ЗДОРОВ;ЯМ МАТЕРІ ,А ВИ ДИБІЛИ, ДАЙТЕ ЙОМУ АВТОМАТ І ВІН ПІДЕ ДО СЕПАРАТЮГ ЗА ШИРКУ ЛЮДЕЙ ВБИВАТЬ!

    Ответить

11. ??????????

    Ответить

12. О,цікаво..надзвичайно стає цікаво…раз починають вкидати такі великі тексти,повтори,писати про розміри геніталій ,то це говорить про те,що нинішній Миронівській владі коментарі перестають подобатись!Скоріше взагалі не подобаються!!!Включайте мозги ,земляки,думайте,аналізуйте: хто, що зробив для нашої громади за останні десятиліття,а хто за рахунок громади надмірно збагатився…Бо слова “влада” і “гроші” стали синонімами…А кому ж тоді вірити?І кому довіряти?

    Ответить

13. хто знає що будують між ощадбанком та мобідіком?

    Ответить

14. Mabut sche odyn gandelyk

    Ответить

15. ЦЕ НА САЙТІ МАБУТЬ ПАКОСТИТЬ, ЯКЕСЬ ТАКЕ ВОНО ( НУ ВИ РОЗУМІЄТЕ ШАНОВНІ ДОБРОДІЇ, ЯКЕ СЛОВО РОЗУМІЄТЬСЯ ПІД СЛОВОМ “ВОНО”) ПРО ЯКЕ ТУТ НАПИСАНО ДУЖЕ БАГАТО ЧИСТІСІНЬКОЇ ПРАВДИ!!! АЛЕ ТИ ПОВИННО ЗНАТИ, ЩО ЛЮДЯМ РОТА НЕ ЗАКРИЄШ. ЛЮДИ ПИСАЛИ, ПИШУТЬ І БУДУТЬ ПИСАТИ, ЩОБ ТИ ТУТ НЕ РОБИЛО, КОПІЮЙ СКІЛЬКИ ТОБІ ВЛІЗЕ, АЛЕ ВСЕОДНО НІЧОГО НЕ ДОБ’ЄШСЯ!!! ЗАПАМ’ЯТАЙ!!!!!!!…

    Ответить

16. На нового керівника експертцентру МОЗ відкривали карну справу
    П’ятниця, 21 серпня 2015, 08:47
    Версія для друку Коментарі0

    На Івана Бавикіна, який днями очолив ДП “Державний експертний центр МОЗ України”, раніше намагалися двічі відкрити кримінальні справи.

    Про це свідчать дані реєстру судових рішень, повідомляють “Наші гроші”.

    Йдеться про судові рішення щодо діяльності Бавикіна на посаді керівника ДП “Укртрансфармація” у 2007-2008 роках.

    У червні 2009 року заступник Київського транспортного прокурора порушив кримінальну справу проти директора ДП “Укртрансфармація” за зловживання службовими становищем та службове підроблення. Бавикіна звинувачували в тому, що у 2008 році він передав у користування в користування ТОВ “Абрил Формулейшнз” за заниженою вартістю приміщення державної власності.

    Йдеться про приміщення ДП “Укртрансфармація” площею 273 кв.м. на першому поверсі будівлі по вул. Ташкентська, 60 в м. Києві. Сторони підписали договір зберігання замість договору оренди, не перераховуючи 70% орендної плати до загального фонду державного бюджету. Збитки державним інтересам оцінювались у майже 40 тис грн.

    Однак у жовтні 2009 р. постанова прокурора про порушення кримінальної справи була скасована судом за скаргою директора ДП “Укртрансфармація”. Суд врахував те, що у матеріалах прокуратури відсутні дані про завдання збитків чи ненадходження даних до держбюджету. Так само відсутні дані про те, що договір “Укртрансфармацією” і “Абрил Формулейшнз” раніше визнавався в суді недійсним чи фіктивним.

    У 2011 році кримінальну справу проти ДП “Укртрансфармація” намагалося ініціювати ТОВ “ВВС-лтд”. У 2007-2008 рр. фірма поставила держпідприємству медикаменти на 0,44 млн грн. Термін виплати коштів пройшов, але замовник так і не розплатився. Постачальник розцінив це як шахрайство і вимагав порушити кримінальну справу за цією статтею.

    Правоохоронці відмовили у порушенні справи і фірма оскаржила цю відмову в суді.

    Однак суд виніс аналогічне рішення і вказав на те, що у грудні 2009 року Господарський суд Києва прийняв рішення про стягнення на користь “ВВС-лтд” 0,44 млн грн. Відтак суд не вбачає підстав для порушення кримінальної справи, оскільки справа із заборгованістю ДП “Укртрансфармація” вже була вирішена Господарським судом Києва.

    Чи було виконане це рішення і чи отримало “ВВС-лтд” гроші невідомо.

    Щодо Бавикіна, то після “Укртрансфармації” він також очолював ДП “Український медичний центр сертифікації” (2008-2009) і Державну службу з лікарських засобів у Києві (2010-2011).

    Донедавна Бавикін був помічником народного депутата від Блоку Петра Порошенка Гліба Загорія, власника фармацевтичного заводу ”Дарниця”.

    За інформацією громадського руху “Чесно”, Бавикін зник зі списку помічників Загорія саме напередодні призначення керівником Державного експертного центру МОЗ.

    Державний експертний центр надає висновок щодо того, чи може той чи інший препарат продаватися на території України. Після цього Державна служба з лікарських засобів видає дозвіл на реєстрацію препарату в Україні.

    У зв’язку з цим “Центр протидії корупції” та БФ “Пацієнти України” заявили про конфлікт інтересів у призначенні Бавикіна керівником Державного експертного центру.

    Активісти припускають, що через Бавикіна “Дарниця” може отримати доступ до інформації щодо інноваційних препаратів та їх випробовувань, або скористатися шансом та не пустити на ринок продукти-конкуренти, як це колись було з литовським препаратом ”Мілдронат”.

    Ответить

17. Ого!!!Скільки жовчі вилилось…На злодієві шапка горить…Таки правда,що владі не подобається…хоч і влада якась така собі мізерна в нашому славному районі…Але ,як сказав колись Тичина: Та нехай собі як знають,божеволіють,конають-нам свое робить!
    “Учітеся брати мої,думайте,читайте…” як вчив нас Великий Кобзар.

    Ответить

18. Чого жовчі? Це тобі Політичний експерт попередження, наступного разу виїбу тебе, в твою грязну ляшківську сраку.

    Ответить

19. Ти маленький негідник! Прийди до нас у штаб і давай сам на сам! Я тобі покажу що таке справжня ляшка! Тільки підмийся, голубе)

    Ответить

20. Ляшкойоб. Та ти підар виявляється??? Тобі жінок не вистачає???

    Ответить

21. Інформація до роздумів:. Гомосексуальність — різновид спрямованості статевого потягу. Від ідей, вчень, розмов вона ніяк не залежить, оскільки є не вольовим імпульсом, а особливістю психіки, що виявляється поза волею індивіда. Навіть якщо гетеросексуальний чоловік дуже сильно захоче стати гомосексуальним, у нього не вийде. Так,що все ця підероістерія,використовується як словесні маніпуляції імпотентів від влади.

    Ответить

22. Я просто люблю Ляшка і ляшків дуже і буду за них голосувати, бо вони справжні ПІДАРАСИ!

    Ответить

23. Забув написати для Жителя, а тобі дам соскульку за щоку посмоктати

    Ответить

24. Ты Идиот.Быдло ананимное.

    Ответить

25. Ляшкойобу. Тоді з тобою все зрозуміло: якщо в тебе замість члена сосулька то ясно чого тебе жінки не підпускають. ))

    Ответить

26. Что за херовина

    Ответить

27. Житель і Політичний експерт це ви що підараси два? Точно твінпікси — сладкая парочка, вам голубочки тоді разом і кукувати

    Ответить

28. Пєдіки пашли осюда!!! І ти Ляшкойоб забирай їх усіх з форума. Ідіть у парк Горького і там трахкайтесь досхочу в кущах, може хтось вас там отдубасить, нечисть!!!

    Ответить

29. Василь. Ти перед тим як розкривати рота в ситуації розберись. Це ляшкойоб погрожує мужиків в сраку трахати — от я і жену цього підараса звідси.

    Ответить

30. Чем будут хвастаться губернаторы перед выборами
    30 июля, 05:15
    Ирина Шевчук, Семен Бурчук, Юрий Васильченко
    451 просмотров

    Уже сегодня можно оценить политические перспективы глав ОГА — как во время избирательной кампании, так и после нее
    Чем будут хвастаться губернаторы перед выборами
    Фото: УНИАН

    В текущем году, начиная с февраля, назначены новые руководители в половине украинских областей (12 из 24). Последние две замены были сделаны в июле: с Луганщины в Закарпатье переехал Геннадий Москаль, а Луганскую облгосадминистрацию возглавил Георгий Тука.

    Мотивы кадровых перестановок могли быть самыми разными. Но сейчас у всех губернаторов, независимо от того, когда они заняли свои должности, есть общие задачи — контролировать политическую ситуацию во вверенных им регионах, укреплять имидж Президента и его команды перед местными выборами. Конечно, это не означает, что ввиду приоритетности политических задач можно не заниматься решением повседневных экономических и социальных проблем, укреплением обороноспособности и правопорядка, сокращением чиновников и повышением эффективности управления. Всем этим заниматься, безусловно, нужно и даже еще активнее, чем раньше.

    Но теперь уже недостаточно рапортовать о проделанной работе наверх, в Киев. В последнее время Банковая требует доходчиво рассказывать о достигнутых результатах широким слоям населения, стараясь воодушевить их уже происходящими переменами и вселить уверенность в новых успехах в скором будущем.

    Однако такая постановка задачи для большинства губернаторов оказалась неожиданной. Многие из них вообще не собирались быть политиками, а себя видели в роли “крепких хозяйственников” или же “талантливых менеджеров”. Они рассчитывали отвечать за социально-экономические показатели, за уборку урожая и подготовку к зиме, а теперь столкнулись с требованием политической активности и публичных выступлений. Они умеют разговаривать языком цифр и сухих фактов, который с трудом воспринимается широкой аудиторией, но мало­опытны в агитации, пропаганде и пиаре. Сейчас они вынуждены на ходу учиться и перестраивать свою работу.

    Оставив за рамками анализа Донетчину и Луганщину, управление которыми нынче имеет совершенно особенную специфику, “ДС” решила сосредоточиться на политических результатах руководителей наиболее крупных мирных областей. Анализируя, какие действия губернаторов были самыми удачными, а какие — самыми спорными или провальными, можно оценить дальнейшие политические перспективы этих руководителей — как во время избирательной кампании, так и после нее.

    Саакашвили проверяет пределы возможного
    Быть человеком всех центров влияния — кредо Райнина
    Синютка: между рейтингами Садового и Порошенко
    Резниченко запутался с многовекторностью
    Мериков не рассчитал силы
    Головко: как поставить на место жителей Донбасса

    Саакашвили проверяет пределы возможного

    Одесчина стала полигоном для экспериментов над чиновничеством. Задача губернатора — создать экстремальные условия для испытуемых

    Фото: 01.uaФото: 01.ua

    Михеил Саакашвили получил пост главы Одесской ОГА менее двух месяцев назад — 30 мая. Однако он уже успел совершить столько резонансных поступков, сколько иным губернаторам не удавалось за годы. Вряд ли имеет смысл пересказывать даже самые главные вызванные им скандалы, тем более что почти каждый день возникают новые, способные затмить предыдущие. Но Саака­швили умеет не только разгонять чиновников, бороться с монополистами, контрабандистами, коррупционерами и сносить бетонные стены вокруг незаконно захваченных пляжей. Оказывается, он способен еще и предлагать законодательные новации, чреватые далеко идущими последствиями.

    23 июля губернатор побывал в Киеве, на заседании Национального совета реформ, и по его окончании поведал журналистам о планах создания нового госоргана — совета экономического развития Одесской области. По словам Саакашвили, “суть этого органа в том, чтобы объединить в одном месте налоговую, таможню, правоохранительные органы, областную и городскую администрации”. Судя по тому, что в этом перечне прозвучала несуществующая в Одессе “городская администрация”, идея готовилась в спешке. Или Саакашвили, излагая ее, напутал. Да и чего было ожидать от губернатора, который предыдущие сутки до самой полуночи занимался отстранением от должности крупной шишки — начальника Ильичевского морского торгового порта Юрия Крука. Но в целом высказанная им идея представляется небезынтересной.

    В отличие от большинства губернаторов Саакашвили может быть уверен, что он останется во главе области независимо от результатов местных выборов. И поэтому уже готовится к работе в новых условиях. Если будут окончательно приняты изменения в Конституцию в части децентрализации власти, то вместо губернаторов появятся префекты, координирующие деятельность областных подразделений центральных органов исполнительной власти. Предложение Са­ака­ш­ви­ли сводится к тому, чтобы уже сейчас связать все эти подразделения в единую структуру под губернаторским началом. Тогда можно будет спокойно обойтись без ОГА в ее нынешнем виде — независимо от судьбы конституционных изменений.
    В отличие от большинства губернаторов Саакашвили может быть уверен, что он останется во главе области независимо
    от результатов местных выборов

    По утверждению Саакашвили, его идея на заседании Нацсовета реформ получила поддержку Пре­зи­дента и правительства, осталось разработать и провести через парламент соответствующий законопроект. Конечно, маловероятно, чтобы эта задумка реализовалась (хотя бы в пределах одной области) до выборов. Зато ее можно активно использовать в предвыборной кампании. В самом деле, избирателям была обещана децентрализация, и вот она — в стране вообще упраздняются облгосадминистрации.

    Характерно, что этой идеи у Саа­ка­швили не было, когда он толь­ко заступил на пост губернатора. Она родилась у него после интенсивного экспериментирования над местным чиновничеством. Похоже, ради этих экспериментов Поро­шенко и пригласил экс-президента Грузии поруководить Одес­чиной.

    Задача Саакашвили — зондировать пределы возможного, и уже по одной этой причине он обречен совершать ошибки. Их уже было немало, но самым ярким примером стал скандал вокруг готовящегося назначения на должность замгубернатора по социальным вопросам россиянки Марии Гайдар. Реша­ю­щим аргументом против такого кадрового решения стала позиция одесских волонтеров. Саакашвили уткнулся в невозможное: можно третировать чиновников, но нельзя игнорировать волонтерские организации, которые реально занимаются — зачастую вместо государства — помощью малоимущим гражданам, содействием переселенцам с оккупированных территорий, поддержкой воинов, возвращающихся из зоны АТО. Итогом переговоров Саакашвили с волонтерами стало объявление открытого конкурса для представителей Одес­чины на должность замгубернатора. Как будут делить полномочия победитель конкурса и Гайдар, по-видимому, выяснится уже после подведения его итогов.

    В то же время можно говорить о вполне удачном исходе эксперимента, который Саакашвили пос­тавил над инвестором одесского аэропорта Борисом Кауфманом, сорвавшим сроки возведения нового терминала. Губернатор выдвинул ультиматум: терминал должен быть готов к октябрю 2015 г., в противном случае областные власти примут решение о создании нового гражданского аэропорта на базе одного из трех военных аэродромов недалеко от Одессы. Строительство теперь идет чуть ли не круглосуточно, 23 июля завершен монтаж волнообразной кровли нового терминала.
    Быть человеком всех центров влияния — кредо Райнина

    Харьковский губернатор Игорь Райнин — одновременно человек Президента и главы его администрации. Он имеет ровные отношения с правительством, потому что не пытается вставлять палки в колеса, проводя самостоятельную кадровую политику на госпредприятиях региона, и, в частности, с неформальным куратором области — министром внутренних дел Арсеном Аваковым. Более того, поговаривают, что при Райнине Аваков вернул себе даже больше, чем у него отобрал при Януковиче тандем Кернес–Добкин. Однако и с мэром Харькова у губернатора нет личных неприязненных отношений

    Фото: УНИАНФото: УНИАН

    В апреле 2014 г. Райнин был назначен первым замом главы Харьковской ОГА Игоря Балуты, в ноябре переехал в Киев на должность замглавы Администрации Президента, а уже в феврале нынешнего года вернулся в Харь­ков главой ОГА. Причем работа Райнина с кадрами еще до отъезда в столицу может косвенно говорить о том, что уже тогда было запланировано и возвращение. В частности, в октябре минувшего года он возглавил созданную в облсовете депутатскую группу “Единство Харьковщины” (сегодня она насчитывает 58 депутатов, Райнин остается ее председателем), а первым замом был избран гендиректор “Турбоатома” Вик­тор Субботин. Должность вице-губернатора по экономическим во­п­росам после назначения Райнина в АП получила его доверенное ли­цо Юлия Светличная (и сохранила ее после возвращения шефа). Другими замами губернатора стали бывший руководитель районного в области отделения Мегабанка и экс-председатель Барвенковской РГА Марк Беккер (считается креатурой Субботина), бывший бизнесмен в отрасли строительства, долгое время работавший начальником управления капитального строительства ХОГА Евгений Шахненко и экс-адвокат, бывший заместитель прокурора Харьковской области Вячеслав Аббакумов. Наиболее влиятельным советником Райнина на общественных началах является чиновник со стажем, экс-прокурор и судья, бывший первый вице-президент Федерации футбола Укра­ины Сергей Стороженко — он отвечает за взаимодействие с правоохранительными органами. Советы по экономике губернатору дает депутат Харьковского горсовета, председатель правления аваковского “Инвестора” Марина Епи­шина.

    Уже через месяц после назначения Райнин попытался установить демонстративный контроль над облсоветом. Показательным должно было стать голосование за признание России страной-агрессором. Но 5 марта депутаты отказались даже включить этот вопрос в повестку дня. Как заметил глава облсовета Сергей Чернов, органы местного самоуправления должны заниматься хозяйственными, а не политическими делами. Еще месяц понадобился Райнину, чтобы направить процесс в нужное для него русло — соответствующее решение было принято на следующей сессии 9 апреля. Этот момент стал переломным, после Чернов уже не пытался заниматься самодеятельностью.
    Игорь Райнин вместе с Геннадием Москалем и Михеилом Саакашвили входит в тройку губернаторов, пользующихся особым доверием Президента

    Иначе развиваются отношения Райнина с Кернесом. На первой пресс-конференции на должности главы ОГА он толерантно отметил, что сотрудничество по социально-экономическим вопросам между областью и Харьковом необходимы для эффективного раз­вития. И при этом добавил, что не общается с мэром Харькова на личные темы, а их совместное участие в каких-либо политических проектах или альянсах невозможно. Не остался в долгу и Кернес, заявив, что при новом губернаторе сотрудничество между горсоветом и ОГА будет более плодотворным, потому что “Райнин — это системный человек”.

    Впрочем, есть основания полагать, что реально картина не такова, какой ее публично представляют оба фигуранта. На данный мо­мент Кернес остается самым рейтинговым харьковским политиком и фаворитом осенней мэрской кампании. И в этом статусе ведет переговоры с Банковой напрямую. А Райнин в такой ситуации отвечает за технологическую реализацию принятых наверху решений. Однако на сегодня окончательных решений нет — идет обмен мнениями. По информации “ДС”, в начале июля Кернес и Райнин на личной встрече обговаривали формат будущей кампании и свои роли в ней, но общий знаменатель найден не был. В свете менторского письма Райнина к Кер­несу о том, что нужно признавать Россию агрессором, присвоения горсоветом главе АП Борису Лож­кину звания почетного харьковчанина и голосования за упомянутое признание, можно сделать вывод, что торговля продолжается. И пока команды сверху “дружить с Кернесом” Райнину не поступило.

    Также необходимо отметить сложившуюся “дружественную связку” губернатора с областными сило­­ви­ками — начальником уп­рав­ления СБУ Александром Пиво­ва­ром, прокурором Юрием Даниль­чен­ко и начальником ГУ МВД Анатолием Дмитриевым. На массовых мероприятиях Райнин по­сто­янно появляется в их окружении, высказывает удовлетворение работой по противодействию диверсионным группам и терроризму. Фор­мально глава ОГА — не та фигура, которая может влиять на карьерную судьбу упомянутых должностных лиц, и в большинст­ве областей так оно и есть. Однако Райнин вместе с Геннадием Мос­калем и Михе­илом Саакашвили входит в тройку губернаторов, пользующихся особым доверием Президента.
    Синютка: между рейтингами Садового и Порошенко

    Игры “Самопомочі” вокруг принятия изменений в Конституцию способны привести к переформатированию отношений между Петром Порошенко и Андреем Садовым. В том числе и в вопросе управления Львовской областью

    Фото: varianty.netФото: varianty.net

    Представляя 30 декабря 2014 г. назначенного главой Львовской ОГА Олега Синютку активу облас­ти, Петр Порошенко назвал это кадровое решение “одним из лучших” и упирал на экономику, отметив, что “безапелляционно” ожидает скорейшего превращения Львов­щины в колыбель инновационного развития. Политический контекст назначения был итак всем понятен — укрепить стратегичес­кий союз между Блоком Петра Поро­шенко и “Самопоміччю” Анд­рея Садового. Действительно, в ноябре 2006 г. Синютка перебрался из Ивано-Франковска во Львов, заняв должность директора департамента экономической политики Львовского горсовета, а в июле 2007-го стал первым замом львовского городского головы и занимал этот пост вплоть до назначения в ОГА.

    Тандем Садовый-Синютка га­ран­­тировал отсутствие каких-либо скандалов за полномочия или финансирование между Львовом и областью и в целом сыграл роль дополнительного стабилизирующего фактора. После того как еще зимой Олег Михайлович выступил против проплаченной “народной люстрации”, он был сосредоточен в основном только на хозяйственных темах. Одной из главных фишек стал ремонт дорог в области. На Галичине даже начали шутить, что Синютка устроил “соцсоревнование” с губернатором Тернополь­щи­ны Степаном Барной, кто больше километров отремонтирует. К концу года победа, скорее всего, оста­нется за Львовщиной — после июльской инициативы Порошенко оставлять в приграничных регионах некоторый процент от увеличения поступлений в госбюджет от работы таможенной службы и на­­п­равлять данные средства на строительство дорог в регионах. Участ­никами эксперимента должны бу­дут стать Одесская и Львов­ская области, если эту президентскую инициативу поддержит парламент. Не случайно совещание с руководителями силовых структур, на котором обсуждались методы борьбы с контрабандой и была озвучена упомянутая инициатива, прошло имен­но во Львове. Скорее всего, отдавая свою “правую руку” на губер­наторство, Садовый договаривался с Порошенко в том числе об особом режиме финансирования областных проектов.
    БПП и “Самопоміч”, с учетом резкого падения рейтингов “Народного фронта”, имеют шанс разделить власть в будущих местных советах области на двоих

    Интересно, как будет теперь продвигаться эта и другие выгодные для властей Львовщины инициативы, если “Самопоміч”, отказавшаяся голосовать за направление в Конституционный суд проекта изменений в Основной Закон, не поддержит его и в целом. В особенности, если при этом проект не наберет 300 голосов, то есть будет провален. Это станет фактическим концом нынешней коалиции и обнулит многие взаимные обязательства. Впрочем, вероятность имен­но такого развития событий пока нельзя назвать высокой. И сегодня политические проекты Поро­шенко и Садового, как это и задумывалось после парламентских выборов и особенно после резкого падения рейтингов “Народ­ного фронта” (на Львовщине НФ был лидером, набрав 33,03% против 20,42% БПП и 18,78 “Само­по­мочі”), готовятся разделить власть в будущих местных советах области на двоих.

    Ну а пока отношения губернатора с нынешним областным советом складываются далеко не всегда гладко. Последний пример — облсовет только с четвертой попытки утвердил перспективный план объединения громад. Против, естественно, выступала фракция “Сво­боды”. Именно “свободовцы” являются главными критиками деятельности Синютки и исполнительной власти в целом. Утратив былое влияние на решения облсовета, они обвиняют губернатора во вмешательстве в работу депутатского корпуса. В частности, глава фракции “Свободы” Иосиф Сытник недоволен тем, что депутатов созывают на сессию по телефону, а в облсовете большинство сформировано за счет бывших “регионалов”. Когда у “свободовцев” получается, они блокируют инициативы ОГА, как в случае с программой поддержки органов исполнительной власти. Также однопартийцы Олега Тяг­нибока постоянно напоминают жителям области, что Си­нют­ка остается членом команды Садо­вого. Соответственно, тандем должен нести солидарную ответственность за все провалы. В июне со скандалом подал в отставку директор департамента агропромышленного развития обладминистрации, депутат от “Свободы” Осип Магур. По его словам, губернатор не только некомпетентен в сельском хозяйстве, но еще и помогает “Самопомочі” возобновлять схемы отмывания бюджетных средств, выстраивая “коррупционную вертикаль управления в АПК”. Однако инициативы партии Тяг­нибока не имеют широкой электоральной поддержки. После назначения Синютки многие говорили о том, что ему поставлена неформальная политическая задача не допустить реванша “Свободы” на местных выборах. Но выходит так, что сами “свободовцы”, не имея внятной программы для реванша, задачу значительно упростили. Их уровень представительства в новых облсовете и Львовском горсовете вряд ли будет достаточным для собственной игры.
    Резниченко запутался с многовекторностью

    Губернатор Днепропетровщины вынужден менять привычный стиль работы

    Фото: УНИАНФото: УНИАН
    Валентин Резниченко — креатура главы президентской администрации Бориса Ложкина и с 1999 г. работал в его главном бизнес-проекте — “Украинском медиа­холдинге”, который в 2013 г. был выкуплен Сергеем Курченко. В августе 2014-го Резниченко стал гендиректором госпредприятия “Ук­раинский государственный центр радиочастот”, а в феврале текущего года — губернатором За­по­рожской области. Проработав на этом посту чуть дольше месяца, он был срочно переброшен на более важную в стратегическом плане высоту: ему пришлось занять кресло главы Днепро­пе­­-т­ровской ОГА после отставки Игоря Коло­мойс­кого.

    Плюсом нового губернатора яв­ля­ется абсолютная независимость от всех местных бизнес- групп. Хотя Резниченко родил­ся и почти 31 год прожил в Дне­пропетровске, но последние 12 лет провел в столице.

    Но есть у Резниченко и очевидные минусы, усугубляющие друг друга: отсутствие политического опыта, привычка к непубличности и боязнь резких шагов. Его неопытность особенно ярко про­явилась на совещании Президента с губернаторами в Одессе 8 июля. Там руководитель Днепро­пет­ров­щины стал разъяснять Михеилу Саакашвили, что должен, а что не должен делать губернатор (хотя выступать с подобными поучениями — прерогатива главы государства). Петр Порошенко дал довольно-таки жесткую отповедь Рез­ни­ченко, который обосновывал свою осторожность тем, что губернаторам связывает руки закон. “Я жду от вас проектов изменений в законе, которые вам развяжут руки”, — потребовал Президент, явно недовольный желанием Резни­чен­ко избегать рискованных действий.

    Недоволен Порошенко и тем, что даже те результаты, которые до­­с­тиг­нуты в области, губернатор за­бы­вает донести до сведения жителей. “Есть такая украинская пословица: “Хорошо готовила, да не умела подавать”. Закончилось это разводом”, — заявил Прези­дент, заслушав доклад руководителя Днепропетровщины. Впро­чем, слова о разводе пока что были только намеком. Ложкину удалось защитить своего протеже, да и заме­нить его некем. Прочность положения Резниченко засвидетельствовала рабочая поездка Поро­шенко в Кривой Рог 17 июля, где Петр Алексеевич похвалил Дне­пропетровскую ОГА за то, что та “блестяще справилась” с задачей по строительству фортификационных сооружений на линии фронта.

    В свою очередь, Валентин Рез­ниченко извлек уроки из президентской критики. 20 июля он сооб­щил, что ОГА подготовила пакет предложений для реформирования законов и правительственных постановлений. Также он занялся пиаром достижений Днепропетровщины — например, заявил, что за первое полугодие в областной бюджет поступило доходов на 18% больше, чем запланировано. Из сверхплановых 1,5 млрд грн. губернатор предложил 75 млн направить на модернизацию и реконструкцию медицинских учреждений.
    У Резниченко нет политического опыта, зато есть привычка
    к непубличности и боязнь резких шагов. Эти минусы
    активно используют команды Коломойского и Вилкулов

    Слабой стороной Резниченко остается его команда. Двух заместителей он нашел себе в здании ОГА. Это Айна Тымчук, которая была замом Геннадия Корбана на посту руководителя аппарата ОГА, а теперь заняла его кресло, и Олег Кужман, который с сентября прошлого года работал директором департамента экономического развития. На должность заместителя по ЖКХ Резниченко пригласил Владимира Пруцакова, который окончил ту же, что и он, Госу­дарст­венную металлургическую академию (только на два года позже). В 2009-2010 гг. Пруцаков работал у тогдашнего мэра Одессы Эдуарда Гурвица начальником управления ЖКХ и ТЭК. Все эти замы, которых нашел себе Резниченко, пока еще не стали сколько-нибудь заметными фигурами в информпространстве и этим резко контрастируют с шумной командой, которая была у Коломойского.

    До недавнего времени новый губернатор пытался демонстрировать ровные отношения с крупнейшими политическими силами области. Он быстро нашел общий язык с мэром Кривого Рога Юрием Вилкулом — отцом экс-губернатора Александра Вилкула, который считается политическим представителем Рината Ахметова. А в качестве связного с группой “При­ват” в числе заместителей главы ОГА оставался Святослав Олий­нык. Однако этой многовекторности, похоже, пришел конец. Олий­нык, безудержно критикующий Порошенко, исчез из списка замов губернатора на сайте ОГА. А что касается ахметовцев, то пример подал Президент, во время своей поездки в Кривой Рог 17 июля проигнорировавший Вилкула-стар­шего, несмотря на его статус мэра.

    Теперь в ОГА должно усилиться влияние Блока Петра Порошенко, особенно если заместителем Резниченко станет депутат облсовета, руководитель секретариата облорганизации БПП Глеб Пры­гунов (сейчас он является советником губернатора). БПП и ОГА предстоит в унисон пиарить успехи нынешней власти во время избирательной кампании, которая, судя по всему, будет очень жесткой и на областном, и на городском уровне. Борис Филатов, представляющий команду Игоря Коломойского, уже заявил, что идет в мэры. Его оппоненты пока молчат — ни у “Оппозиционного блока”, ни у БПП пока просто нет своих кандидатов.
    От Самардака не ждут подвигов

    С точки зрения Киева, сегодня Запорожчина является, пожалуй, самой сложной по управляемости среди мирных регионов. На парламентских выборах 2014 г. “Оппозиционный блок”, КПУ и “Сильная Украина” набрали здесь суммарно 39,1% — более чем достаточно, чтобы понять, почему именно эту область изгнанный из Донбасса Ринат Ахметов решил превратить в свою новую базу. Здесь, помимо “Оппозиционного блока”, в местных выборах будет участвовать Индустриальная партия, которую сейчас возглавляет менеджер Ахметова — генеральный директор “Запорожстали” Ростислав Шурма.

    После отъезда Валентина Резниченко в Днепропетровск Запорожской ОГА был назначен руководить Григорий Самардак, который хоть и является здесь своим, но не имеет достаточного влияния, чтобы при помощи местных политических кланов нивелировать влияние ахметовцев. Это понимают в Киеве и не ждут от нынешнего губернатора никаких подвигов. Стратегического плана кампании нет, поэтому следует ожидать тактических политтехнологических решений по мере развития ситуации. Вариантов на сегодняшний день множество, и все они завязаны на мэрскую кампанию в Запорожье. Станет ли кандидатом от ахметовцев именно Шурма. Сможет ли договориться о поддержке нынешний мэр Александр Син и с кем — с властью или оппозицией. Наконец, кто из народных депутатов, выходцев из Запорожья, станет кандидатом от БПП — Николай Фролов, Петр Сабашук или Игорь Артюшенко.
    Мериков не рассчитал силы

    За год работы губернатор Николаевщины не сумел обзавестись полноценной командой, зато умудрился вступить в конфликт с областной прокуратурой

    Фото: nashe.tvФото: nashe.tv
    28 июля исполнится год как Николаевскую ОГА возглавляет Вадим Мериков. Он был одним из первых областных руководителей, кого назначил Петр Поро­шен­ко, став Президентом. Мери­ков считается протеже Геннадия Зубко, который после победы Порошенко получил пост первого замглавы президентской администрации, а сейчас работает ви­це-премьером — министром регионального развития, строительства и ЖКХ. Впрочем, за нынешний год несколько раз Николаев полнился слухами о том, что губернатора вот-вот снимут. И хотя они так и не оправдались, но политические результаты его деятельности не выглядят особенно успешными.

    Главные достижения Мерикова, благодаря которым он сохраняет свое кресло, относятся к сфере обороноспособности. Она близка ему в силу его натуры. Нелишне напомнить, что по своей первой специальности Мериков — преподаватель физкультуры, он имеет звания мастера спорта Украины и заслуженного тренера по боксу. Его брат Артур Мериков — полковник милиции, с мая 2014 г. был начальником управления МВД в Николаевской области, а с сентября руководит управлением МВД на Херсонщине.
    Николаевский губернатор уделяет приоритетное внимание полигону “Широкий лан”, где ведется подготовка десантников, мотострелков, разведчиков, спец­назовцев и морских пехотинцев (этот полигон регулярно посещает Президент), а также работе об­­ласт­ного совета обороны и антитеррористического штаба. Нико­ла­­евщина все время демонстрирует более высокие, чем во многих других регионах, темпы выполнения планов мобилизации. Недав­но в области был сформирован 11-й стрелковый батальон, состоящий в основном из добровольцев.

    Гораздо хуже получается у Мерикова подтвердить вторую свою специальность — юриста.

    4 февраля губернатор подписал распоряжение о передаче 157 га земли в пределах территории Гали­циновского сельсовета Жов­­т­невого района в аренду на 49 лет компании “Терминал-Укрпище­сбытсырье” для сооружения портового комплекса. Однако прокуратура нашла процедурные ошибки в передаче земельного участка и через суд отменила регистрацию земли. Мериков на пресс-конференции заявил, что прокуратура “придирается” и объявил ее действия “глупыми”, что звучало странновато, пос­коль­ку правота прокуратуры подтверждена судом. Однако Мери­кову следовало бы тщательнее готовить документы, касающиеся земельных вопросов, чтобы потом не стенать об угрозе срыва многомиллионного ин­вест­проекта.
    Главные достижения губернатора, благодаря которым он сохраняет свое кресло, относятся к сфере обороноспособности

    У этой истории есть еще одна интересная составляющая. Упо­мя­нутая фирма “Терминал-Укр­пищесбытсырье” принадлежит семье николаевских предпринимателей Фалько и крупной немецкой трейдинговой компании Peter Kremer. Во времена Януковича семья Фалько считалась приближенной к тогдашним руководителям области — губернатору Николаю Круглову и председателю облсовета Игорю Дятлову. Глава семьи Владимир Фалько в 2006 г. прошел в Вер­ховную Раду по списку Партии регионов и в 2007 г. также был включен в список ПР на выборах в парламент. Его сын Дмитрий Фалько — депутат облсовета, избранный по списку все той же ПР. Правда, сразу после революции он вышел из фракции “регионалов” и постепенно вошел в окружение Мерикова.

    В конце октября в порядке люстрации был уволен замглавы Николаевской ОГА по аграрным вопросам Владимир Луста, который получил эту должность еще при Круглове (сейчас Луста возглавляет облсовет). На его место Вадим Мериков предложил Дмитрия Фалько, а в марте о данном назначении в ОГА говорили как о “практически решенном”. Однако оно до сих пор не состоялось — на согласованиях в Киеве кандидатура Фалько застряла. Это свидетельствует о том, что Мериков не рассчитал свои силы, надеясь продвинуть на пост замгубернатора представителя бизнес-семьи, нуждающейся в расширении своих земельных активов.

    В итоге место, освобожденное Лустой, так и остается вакантным. А те замы, которые у Мерикова есть, — первый заместитель Николай Романчук и зам по гуманитарным вопросам Оксана Янишевская, лишь формально могут быть отнесены к его команде. Роман­чук сам возглавлял ОГА в марте-июле 2014 г. и, кстати, среди всех губернаторов, уволенных Петром Поро­шенко, является пока что единственным, кто получил должность в ОГА при новом губернаторе. Яни­шевскую пригласил в ОГА именно Романчук (она была назначена в мае 2014 г.), на парламентских выборах она была включена в список Блока Петра Порошенко (правда, на непроходное 136-е место). Романчук тоже близок к президентской партии — его сын Денис Романчук стал активным членом ее Нико­ла­евской горорганизации.

    А Мерикову остается играть ту роль, которая у него получается, — быть главным по вопросам безопасности и обороны.
    Головко: как поставить на место жителей Донбасса

    Губернатор Полтавщины эффективно использует патриотический подъем населения

    Многие годы — при Кучме, а за­тем при Януковиче — Полтав­с­кой областью руководил Алек­сандр Удовиченко. Можно предъявлять претензии к политической ориентации этого человека, но как хозяйственник он держал вотчину в передовиках. Благо ресурсы региона позволяли. Так что жителям Полтавщины нынешнего губернатора Валерия Головко есть с кем сравнивать. По данным июньского опроса, проведенного общественной организацией “Ана­литический центр развития гражданского общества”, Головко лидирует в рейтинге популярности местных политиков, а вторым остается Удовиченко. В пятерке также Константин Жеваго, Тарас Кутовой и Сергей Каплин. Им немногим уступают полтавский мэр Александр Мамай и глава облсовета Петр Ворона. Собственно, от этих людей и будут зависеть итоги местных выборов на Пол­тавщине.

    Фото: adm-pl.gov.uaФото: adm-pl.gov.ua
    Головко был назначен главой ОГА 26 декабря 2014 г. До этого был народным депутатом VII созыва от “Батьківщини”, а ранее — дважды депутатом облсовета. Во власть пришел из бизнеса, основными активами Головко называют полтавский ЦУМ и рынок “Полимпекс”. Сегодня у Валерия Анатольевича нет конфликтов ни с местным бизнесом, ни с облсоветом. Об­ластной депутатский корпус возглавляет “уда­ровец” Петр Ворона, участник АТО, доброволец. Опорой областной власти является межфракционная депутатская группа “На­род­ная рада”, объединившая депутатов “Батьків­щи­ни”, “УДАРа”, социалистов и от­дельных представителей других фракций. Формаль­ную оппозицию, которая зачастую голосует в унисон с большинством, чутко улавливая настроения жителей области, образуют перекрасившиеся “регионалы” (они в основном сплотились вокруг Удовиченко во фракции “Родной город, родной край”), а также депутаты от партии мэра Полтавы “Совесть Укра­ины”. Облсовет оперативно поддержал и признание России страной-агрессором, и план объединения местных общин, и сооружение в Полтаве памятника гетману Ивану Мазепе, и многие другие решения, которые еще год назад вызвали бы фронду экс-“регионалов”. Аналогичным образом были переформатированы и большинство районных советов области. Немалая заслуга в этом областной власти, эффективно поддерживающей патриотический подъем населения и местных элит. Дей­ст­вительно, война на востоке кардинально изменила психологию жителей области. Кто знал Пол­тавщину раньше и увидел бы ее сейчас, тот сразу бы подметил, что даже после Май­дана жители региона оставались достаточно пассивными. Сейчас же не быть патриотом для полтавчан сродни предательству.
    Головко обратился к военкомам с просьбой не вручать повестки комбайнерам и механизаторам, задействованным
    в сборе урожая, но при этом заявил, что переселенцы с востока страны для получения соцвыплат обязаны зарегистрироваться в военкоматах

    При этом нельзя сказать, что губернатор спекулирует на теме войны. Скорее предлагает здравые инициативы. К примеру, Голов­ко обратился к военкомам с просьбой не вручать повестки комбайнерам и механизаторам, задействованным в сборе урожая, но при этом заявил, что переселенцы с востока страны для получения соцвыплат обязаны зарегистрироваться в военкоматах: “Иначе полтавчане нас не поймут: почему область стопроцентно вы­полняет мобилизационный план, а люди, уехавшие с территорий, где сейчас происходят боевые действия, не выполняют свой гражданский и патриотический долг”.

    Ну а самой сложной проблемой для Головко является политическая ситуация в самой Полтаве. У нынешнего мэра Мамая есть множество недругов, которые на местных выборах собираются подвинуть его с кресла. Главный — народ­ный депутат Сергей Каплин, который формально представляет фракцию Блока Петра Поро­шен­ко, но в последнее время позиционирует себя как лидер Партии простых людей. Его появления в горсовете всегда заканчиваются крупными скандалами с Мамаем, что будоражит спокойную Пол­таву. В городе говорят, что Каплин собирается баллотироваться в мэры, однако Головко не с руки поддерживать этого скандального политика. Но и с Мамаем у него отношения достаточно натянутые еще с тех времен, когда мэр решил забрать все рынки города в коммунальную собственность, в том числе и “Полимпекс”. Не справляется мэр с решением проблем в ЖКХ (например, есть дома, в которых горячая вода отключена месяцами), люди ищут помощи у областной власти, что также не добавляет понимания между Головко и Мамаем.

    Скорее всего, Головко сохранит нынешнюю должность и после местных выборов — область на хорошем счету и тасовать кадры необходимости нет. Тем более что за результат президентской партии неформально отвечает не глава ОГА, а его первый заместитель Андрей Песоцкий.

    Ответить