Тетяна Монтян // 21 листопада 2008
Перевести статью на русский
Сорок пачок Верховини
Мило, маєтки i майка
Шапка, чоботи, фуфайка
I з начосом калiсони
Коли мене питають, чи готуюсь я до кризи, я напівжартома відповідаю,
що вже переклала свою бейсбольну биту з багажника автомобіля в салон.
Але насправді смішного в поточній ситуації надзвичайно мало. Ми
маємо глобальну, всесвітню кризу, рівної якій не було вже багато-багато
років, і — повну неготовність нашого суспільства до неї. Неготовність
матеріальну , і, що значно страшніше — ментальну.
Всім відомо, що люди гинуть не від небезпеки як такої, а від паніки
та депресії, від неможливості змиритись з очевидним та апатії, тобто
відсутності бажання “боротись за живучість”. Що ж — настають часи, коли
кожному доведеться випробувати себе у вмінні виживати, перемагати
обставини, а головне — самих себе, свої лінощі, істерики та депресії.
Дуже мало людей здатні спокійно сприйняти погіршення свого життєвого
рівня. Більшість до останнього не вірить, що саме з ними ось-ось
станеться тотальний крах, і, незважаючи на всі наявні симптоми, ховає
голови в пісок в надії на диво.
А звідки ж те диво візьметься?! Ось що я спостерігаю станом на поточний момент.
Є абсолютно очевидним, що зараз всі наші “улюблені” політикани,
чиновники та інші “іліти” зайняті лише банальним мародерством, тобто
тим, що “під шумок” кризи додерибанюють те, до чого їхні ручиська
якимось дивом не встигли дотягнутись раніше. Вони переводять всі свої
активи в дзвінкі метали, у валюту та інші цінності, які, за їхніми
припущеннями, завжди будуть в ціні.
Вони скупили бакси по 4.50, а потім — продали по 7.20. Зараз вони
скуповують валюту, але не продають її — значить, доволі скоро гривню
“опустять” так низько, що курс “по 7.20″ здасться нам дитячим лепетом
на галявинці. Будь-які бюджети — державні, місцеві, міністерств та
відомств — “освоюються” зараз шаленими темпами, за принципом — “не
вкраду я — вкраде хтось інший”. Кожен “слуга народний” намагається
урвати по максимуму — бо хто ж його знає, що буде завтра?! Таких
хабарів, які зараз вимагають на митниці, в податковій, в міліції,
прокуратурі, в суді — ще ніколи не було!
Тому що всі вони відчувають, що життя змінилося, і таким, як раніше — буде ще дуже, дуже нескоро. Якщо взагалі колись буде…
Якщо в Україні до цього часу ще хоч якось працювали хоч якісь
інституції, то це аж ніяк не завдяки нашим “керманичам”, а — всупереч
ним. А також завдяки тому, що під час “мильно-бульбашкового” підйому
можна було — так вже й бути! — хоч щось відстібнути “людішкам”, аби не
рипалися та не планували всілякі “майдани”. Зараз же слід готуватись до
того, що країна поступово занурюватиметься в той стан, до якого дійшла Агрентина.
Навіть якщо уявити, що якимось дивом наші керманичі дійдуть-таки до
висновку, що, оскільки криза всесвітня, то втекти від неї не вдасться
(це — суто гіпотетичне припущення, бо ніколи, ніколи, ніколи подібні
думки наших палітєгів не відвідають, звісно), і вирішать якось з нею
боротись — суб’єктивний фактор стане їм на заваді. Недовіра!!!
Навіть в гарячєчном брєду нормальному українцю не спаде на думку
запідозрити, що керівники держави та “іліти” хоч коли-небудь діятимуть
в інтересах суспільства. Ну, хіба що якщо інтереси суспільства в якийсь
момент часу якимось дивом співпадуть з їхніми особистими інтересами.
Дерибан, хапужництво ба бєспрєдєл — це все, на що вони всі здатні. І
ніяких підстав сподіватись чогось іншого від всієї цієї зграї наволочі
— не доводиться.
А тому — кожен виживатиме/помиратиме самотужки, ага. Якщо, звісно,
не об’єднається з родичами, друзями та однодумцями в невеличкі
колективи, в яких — “один — за всіх, і всі — за одного”!
Поки що ми сприймаємо як курйозні новини про те, що якийсь мужик, що
просторочив платежі за взяту в кредит машину, пішов грабувати
автозаправку, а жінка через інтернет шукає “чисте кохання” з тим, хто
допоможе їй у сплаті іпотечного кредиту. Поки що ті, хто втратив
роботу, ще не втратили надії знайти нову. У них ще є якісь заощаджені
гроші, на які вони зможуть протягнути деякий час.
Міста країни ще не перетворилася в суцільний Алчєвськ, але 80-95%
зношеність комунальних мереж не залишає ніяких інших варіантів. По
дорогах все ще їздять машини, а на заправках бензин навіть дешевшає. На
вулицях поки що з’явилися лише валютчики, але скоро до них приєднаються
рекетири та грабіжники.
Бюджетникам поки що виплачують зарплати, пенсії, допомогу на дітей
та по безробіттю, але скоро почнуться затримки, та й інфляція зжиратиме
суттєву частину виплат в фіксованих гривневих сумах…
Від кризи потерпає весь світ — вся наша маленька планетка, так що
втекти та відсидітись десь в “благополучній” місцинці вже не вдасться.
“Благополучну” Каліфорнію ми вже бачили, подивимось тепер на не менш
“благополучний” Гонконг:
“Уряду Гонконгу слід бути готовим до того, що серед тих, хто
ночує на вулиці, з’являється новий клас молодих і відносно добре
освічених молодих людей. Зазвичай більшість сплячих під відкритим небом
становлять самотні люди похилого віку або наркомани. Однак в міру того,
як сили рецесії звертають в бідність нових людей, склад “мешканців
вулиці” змінюється. Пункти, що займаються роздачею безкоштовної їжі,
відзначили в чергах колишніх фахівців і представників середнього класу,
частина з яких неминуче закінчить перебуванням на вулиці.
“Поки здається, що все в порядку, оскільки безробітні ще можуть
прожити декілька місяців на свої заощадження, — сказав гонконзькій
газеті South China Morning Post
досвідчений співробітник однієї з організацій по роботі з бездомними. —
Але після цього, коли вони не зможуть вносити платежі по оренді або
іпотеці, їх можуть вигнати з житла”.
З ним згоден менеджер іншої благодійної організації. “В той час,
коли на початку століття луснула мильна бульбашка доткомів, ми бачили,
як молоді та освічені люди були змушені ночувати на вулицях”, — сказав
він, додавши, що департамент соціального забезпечення повинен бути
насторожі. “Чиновники не повинні сидіти в кабінетах, очікуючи, коли до
них прийдуть за допомогою ті, хто ночує на вулиці. Вони повинні
завчасно готуватись до натовпу людей, які ось-ось звернуться до них по допомогу”.
Ця ж гонконзька газета зазначає, що в материковому Китаї, де
також в розпалі “післяолімпіадні” масові звільнення, приїжджі робітники
навряд чи можуть розраховувати на допомогу благодійних організацій,
яких там занадто мало, а держава пропонує їм повертатися до села.
Вже всі чули? Керівники найбільших комерційних банків, представники
Національного банку і Президент України Віктор Ющенко обговорили
питання спрощення процедури реалізації заставного майна.
Відповідаючи на питання, чи обговорювалася на засіданні можливість
досудової реалізації заставного майна, перший заступник глави
Секретаріату Президента України Олександр Шлапак сказав: «Перш за все
йдеться про спрощену процедуру реалізації. В одному випадку йдеться про
автомобілі, в іншому – про іпотеку».
Хтось чув про те, аби українські владоможці готувалися до
розгортання пунктів харчування та нічліжок для тих, кого вони
збираються викидати з квартир за спрощеною процедурою? Ага, щас! Куди
йти і що їсти всім тим безробітним, у кого закінчаться всі заощадження,
але немає родичів в селі? Хтось чув про плани розгортання фронтів
громадських робіт за їжу та нічліг? Так отож!
Чи віддають собі наші можновладці звіт у тому, що принаймні деяка
частина з цих доведених до відчаю людей таки вдасться до погромів, і
цих погромів буде стільки, що наші тіпо правоохоронні органи, давно вже
нездатні ні на що, крім хабарництва — не зможуть впоратись з цим валом
злочинності? Та й з чого б це нашій робочо-селянській міліції міліції
захищати “багатих”? Мені здається, що вони швидше приєднаються до
погромів, ніж зупинятимуть їх.
В країні, до речі — купа зброї на руках, і наявний немаленький
прошарок тих, хто вміє її використовувати. Також, за оцінками
експертів, в місцях позбавлення волі перебуває як мінімум третина
незаконно, несправедливо засуджених. Здогадайтеся з одного разу,
таваріщі менти, прокурори та судді — до кого перш за все завітають всі
ці люди, коли в країні почнеться тотальний бардак?
Особисто я вже про всяк випадок закупила суттєву кількість продуктів
першої необхідності та вжила інші заходи розумної перестороги, і раджу
всім іншим також подбати про запаси їжі та засоби для знезаражування
води, а також про теплий, негламурний одяг, миючі засоби та автономні
освітлювальні прилади. Я переживу, якщо все це не знадобиться моїй
сім’ї, але моя сім’я дуже страждатиме, якщо все це нам таки
знадобиться, але всього цього не буде.
ЗІ. …Поки Ющенко за своєю шоблою витрачає мільйони “на Голодомор“, ми з чоловіком розповідаємо про нього дітям в більш інтимній обстановці.
Згадуємо всіх родичів, пояснюємо причини цієї трагедії на доступному
їх розумінню рівні. Відповідаємо на найголовніше питання — як могло
статись, що ці люди померли мученицькою смертю від голоду замість того,
аби померти геройською смертю зі зброєю в руках?! Ми вчимо їх завжди
бути готовими до найгіршого, а в крайньому випадку — подорожче продати
своє життя. Витираючи сльози, малі дружньо йдуть на пробіжки та
тренування, аби гідно зустріти будь-які життєві прикрощі…
Дисклеймер для параноїків: Якщо мої песимістичні прогнози не справдяться, я буду найщасливішою людиною в світі 
Тетяна Монтян
