Спроби ЮЩЕНКА і його «любих друзів»
НАЛИВАЙЧЕНКА, БАЛОГИ і прочая притягнути
Юлію ТИМОШЕНКО до кримінальної відповідальності по статті 111 Кримінального
Кодексу України «Державна зрада» потерпіли повне фіаско. В черговий раз народ
України міг побачити, наскільки дріб»язковими і підлими є спроби Президента і його оточення, так званих «любих
друзів», за будь що знищити реального конкурента ЮЩЕНКУ на майбутніх
президентських виборах.. Здавалося б, що після такого гучного фіаско справжні
чоловіки на місці ЮЩЕНКА, НАЛИВАЙЧЕНКА і БАЛОГИ мали б застрелитися. Але це
справжні чоловіки, а не постаті, яких можна віднести до категорії «уні-секс».
Який піп, такий і прихід.
Проте попри морально-етичні оцінки дій
ЮЩЕНКА і його оточення в ганебних спробах інкримінувати Прем»єр-міністру країни
«державну зраду», висловлюю свою оцінку дій Президента ЮЩЕНКА і його оточення,
в яких дійсно є ознаки злочину – державної зради. З цього приводу звертаюся до
Генерального Прокурора України з відповідною заявою, текст якої наводжу нижче.
Сподіваюся, що після ознайомлення з текстом заяви, читач погодиться з назвою
передмови до заяви: «Чия б мичала, а твоя б мовчала!»
Генеральному
Прокурору України
МЕДВЕДЬКУ Олександру Івановичу
ЗАЯВА
про вчинення Президентом України ЮЩЕНКОМ
Віктором Андрійовичем дій, в яких є ознаки злочину проти Основ Національної
Безпеки, за які передбачена відповідальність по ст.111 «Державна зрада»
Кримінального Кодексу України
1. Обґрунтування заяви
Ст.17 Конституції України визначає, що
«захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими
функціями держави, справою всього Українського народу», а значить і
Головнокомандуючого-Президента України ЮЩЕНКА В.А., також кожного із нас, громадян України, в тому
числі і мене, позивача — Недзельського
П.Д.
Звертаюся до Вас з клопотанням дати
правову оцінку діям Президента України ЮЩЕНКА В.А., в яких є ознаки злочину
проти Основ Національної Безпеки України, передбаченого ст.111 «Державна зрада» Кримінального Кодексу
(КК)України:
« Державна зрада, тобто діяння, умисно
вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності
та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній
безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період
збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній
організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності
проти України,-
карається
позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.»
Як зазначено в Коментарях до ст.111 КК
України:
«Обороноздатність означає
підготовленість держави до захисту від зовнішньої збройної агресії або
збройного конфлікту. Складовими такої підготовленості є сукупність
економічного, політичного, соціального, наукового, морально-психологічного і
суто військового потенціалів.
Стан обороноздатності України
відображають її мобілізаційні можливості, кількість і якість Збройних Сил, їх
здатність швидко переходити на військовий стан, організовано вступати у воєнні
дії та успішно виконувати завдання по обороні від агресії.»
Зважаючи на вище зазначене, що
Обороноздатність України напряму залежить від кількості особового складу
Збройних Сил, слід дійти висновку, що зменшення
кількості особового складу ЗС України нижче рівня, що гарантовано, на
100% забезпечує державну безпеку України у воєнній сфері — це завдає шкоду
Обороноздатності України і є злочином проти Основ Національної Безпеки України,
за який п6ередбачена відповідальність по ст.111 КК України – позбавлення волі
на строк від 10 до 15 років.
На підставі ст.17 Конституції
України, що захист суверенітету і територіальної цілісності є справою усього
українського народу, в тому числі і моєю справою, мною був проведений аналіз
розпочатого Президентом-Головнокомандуючим ЮЩЕНКОМ В.А. під вивіскою
«Військової Реформи» необґрунтованого, злочинного скорочення – зменшення
кількості особового складу ЗС
України.
Правовий і військово-політичний
аналіз розпочатого і проводженого Президентом ЮЩЕНКОМ зменшення кількості
особового складу Збройних Сил України показав, що в Україні відсутнє
обґрунтування кількості особового складу силових структур України і в тому
числі Збройних Сил України!
Тому будь-яке скорочення кількості
особового складу Збройних Сил України під вивіскою «Військової Реформи» в
Україні носить характер профанації. Нинішнє скорочення кількості особового
складу Збройних Сил України, розпочате і проводжене Президентом України ЮЩЕНКОМ
В.А., немає нічого спільного а ні з
наукою, а ні з законами України, а ні просто зі здоровим глуздом і є таким, що завдає шкоду
Обороноздатності України, може кваліфікуватися
як злочин проти Основ Національної Безпеки України – ст.111 КК України.
Підставою для такого висновку про
ознаки злочину в діях Президента ЮЩЕНКА є наступне.
Скорочення Збройних Сил – це завжди
болісний процес для тисяч військовослужбовців і членів їх сімей, особливо тоді,
коли воно відбувається в угоду політичній кон”юктурі. Так зробив свого часу
лідер комуністичної доби М.Хрущов, водночас скоротивши армію на мільйон двісті
тисяч військових, горезвістні для них „кіло двісті”. І хоча з політичної точки
зору цей крок Хрущова ознаменував початок пресловутої „хрущовської відлиги”,
тобто потепління міжнародних відносин між країнами соціалістичного і
капіталістичного таборів, проте з точки
зору національної безпеки і соціального захисту скорочуваних
військовослужбовців цей крок Хрущова був чистої води авантюрою. Бездумно
нищилась військова авіація, а тисячі людей були просто викинуті на вулицю.
Розпочате ще за часів президентства
Кравчука і Кучми необґрунтоване і злочинне скорочення кількості особового
складу Збройних Сил України, за згодою Президента ЮЩЕНКА В.А., з нездоровою
заповзятістю було підхоплено попереднім Міністром Оборони України ГРИЦЕНКОМ
А.С. і набрало масштабів національної
катастрофи, яку впору назвати „ющенко-гриценківською відлигою”. Це дійство з
незрозумілих причин було названо „військовою реформою”, хоча, як відомо,
„реформувати” в перекладі з латинської «reformare» значить „перетворити”,
„поліпшити”, а не банально „скоротити”.
На відміну від «хрущовської відлиги»,
що дійсно привнесла тепло в міжнародні стосунки, «ющенко-гриценківська відлига»
в принципі не може поліпшити стосунки України з будь-якою державою світу.
Скоріше „ющенко-гриценківську відлигу” варто сприймати як факт завершеної дії –
Збройні Сили України «відлигалися», тобто втратили Обороноздатність, що у
відповідності до ст..111 КК України кваліфікується як злочин проти Основ
Національної Безпеки України.
Які ж аргументи висунули ЮЩЕНКО і
ГРИЦЕНКО на радикальне скорочення кількості особового складу Збройних Сил
України, що в кінцевому підсумку підірвало Обороноздатність як Основу
Національної Безпеки України?
Проаналізувавши військово-політичні
документи, підтримані і затверджені Президентом-Головнокомандуючим ЮЩЕНКОМ, що
вийшли з-під даху Міністерства Оборони України за часів керівництва пана
ГРИЦЕНКА, а також його чисельні статті і інтерв”ю, можна дійти висновку, що цих
аргуме нтів тільки два: економічний і стандарти НАТО.
По-першому, економічному, ЮЩЕНКО і ГРИЦЕНКО
стверджували, що буцімто існуюча кількість особового складу Збройних Сил
України обтяжує економіку держави. Про це ще було зазначено в корективах
Міністерства Оборони, керованого на ту пору ГРИЦЕНКОМ, до «Державної програми
реформи та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року».
Наголошую, „Державна програма”
передбачала реформу та розвиток Збройних Сил України.
Проте замість реформи та розвитку
Міністерством Оборони був розроблений і підтриманий Президентом ЮЩЕНКОМ «План скорочення Збройних Сил України до кінця 2005 року», в
якому зазначена головна проблема в ході реформи Збройних Сил України –
«приведення структури, чисельного складу Збройних Сил до економічних
можливостей держави, бо Збройні Сили усе ще обтяжують економіку держави».
Тобто в основу розрахунку кількості
особового складу Збройних Сил України покладено не військово-політичний аналіз
військових загроз і вірогідних противників, а суто економічний чинник про
буцімто неможливість утримувати певну кількість війська економікою держави. Під
вивіскою «реформи» і «розвитку» Збройних Сил України
Президент-Головнокомандуючий ЮЩЕНКО і Міністр Оборони ГРИЦЕНКО проводять
банальне скорочення кількості особового складу, що є злочином проти Основ
Національної Безпеки.
Щоб казати про доцільність скорочення
Збройних Сил, що іменувалося паном Гриценком і його відомством „реформою
Збройних Сил України” і мало б передбачати „перетворення” і „поліпшення”
(пам”ятаймо латинське „reformare”), треба зважити на чинники, які мали б
вплинути на кількість особового складу Збройних Сил України, від якої напряму
залежть стан Обороноздатності держави України.
По-перше, свого часу
Україна відмовилася від ядерної зброї.
Як мав би вплинути на чисельність
Збройних Сил України цей популістський політичний крок?
Загально відомо, що ядерна зброя – це
поки що сама могутня зброя, яку вигадало людство. Але не всі знають, що з
економічної точки зору це сама дешева зброя. Існують спеціальні методики, якими
користуються армії усього світу, що дозволяють перерахувати скільком, наприклад, дивізіям сухопутних
військ дорівнює одна ракета з ядерною боєголовкою на еквівалентну кількість
кілотон тротилового заряду по рівню нанесення непоправних збитків армії противника під час бойових дій.
Для простоти пояснення, щоб невійськовий читач зрозумів, це значить, що одна
ракета з ядерною боєголовкою на еквівалентну кількість кілотон тротилового
заряду може нанести ворогу втрат —
непоправних збитків як і, наприклад,
одна мотострілецька дивізія своєю вогневою потужністю.
Проте ракету з ядерною боєголовкою
обслуговує декілька десятків військовослужбовців. Тоді як дивізія – це тисячі
людей, яких треба озброїти, одіти, нагодувати, підготувати, виплатити грошове
утримання, тощо. Тобто, витрати в тисячі(!) разів більші, ніж на утримання
однієї ракети з ядерною боєголовкою.
Як відомо, „багата” Україна
відмовилася від цієї самої дешевої і самої потужної зброї, не вирішивши, а що ж
вона візьме на озброєння взамін, щоб не зменшувати рівень національної безпеки
у зв”язку з відмовою від ядерної зброї? Створення високоточної зброї, яка могла
б до певної міри компенсувати відсутність ядерного зброї – це питання
майбутнього. Тож логічним є висновок про необхідність збільшити чисельність
інших родів військ, аби не зменшувати рівень національної безпеки. Простіше
кажучи, скоротила свого часу Україна 176 ракет з ядерними боєголовками, так щоб
не зменшувати рівень національної безпеки вона мала збільшити армію на 176
мотострілецьких дивізій! Це так би
мовити по-науці. Але Міністр Оборони ГРИЦЕНКО керувався якоюсь іншою „наукою” і
переконав Президента-Головнокомандувача ЮЩЕНКА, а це виявилося легко зробити,
бо за освітою ЮЩЕНКО – сільський бухгалтер, прийняти протилежне рішення — на
скорочення кількості особового складу Збройних Сил України, тобто, на свідоме
завдання шкоди Обороноздатності України, що є злочином проти Основ Національної
Безпеки (ст.111 КК України).
По-друге, Україна
прийняла рішення про не участь у військово-політичних блоках.
Як мало вплинути на кількість особового
складу Збройних Сил це популістське політичне рішення про позаблоковість
України? Однозначно призвести до
збільшення кількості особового складу Збройних Сил і бюджетних витрат на їх
утримання. Бо участь країни у військово-політичному блоці зі, скажімо,
двадцятьма країнами-союзницями у випадку виникнення збройного конфлікту з
якоюсь країною-агресором призведе до захисту вашої країни відразу двадцятьма
країнами-союзницями блоку. Це рівнозначно, що армія вашої держави відразу
зросла у двадцять разів.
Україна, прийнявши рішення про
позаблоковість, тепер має вирішувати питання власної безпеки самотужки. А це
має потягти за собою збільшення кількості особового складу Збройних Сил і
асигнувань на їх утримання. Тому абсолютно недоречною виглядає теза у Воєнній
Доктрині України (п.1.2), де зазначено про необхідність врахувати досвід країн
Центральної і Східної Європи, що вже вступили до НАТО — вирішили питання
колективної безпеки, щодо визначення чисельності особового складу Збройних Сил.
Ці країни можуть собі дозволити утримувати Збройні Сили, що не обтяжують
економіку країни: кількість особового складу Збройних Сил – не більше 0,8-1,0% від загальної кількості населення країни, а
витрати на їх утримання – 3-5% бюджету країни.
Україна, не будучи членом колективної
безпеки, тобто, будучи позаблоковою, має вирішувати питання власної безпеки,
розраховуючи виключно на власні сили. Це значить, що кількість особового складу
Збройних Сил і бюджетні витрати на їх утримання мають бути збільшені.
Проте Президент ЮЩЕНКО і Міністр
Оборони ГРИЦЕНКО дотримувалися протилежної думки – на скорочення кількості
особового складу Збройних Сил, аргументуючи це скорочення тим, що таким чином
кількість особового складу Збройних Сил України підводиться під стандарти НАТО, як це буцімто визначено у Воєнній
Доктрині України.
Ця теза Президента ЮЩЕНКА і Міністра
Оборони ГРИЦЕНКА взагалі не відповідає дійсності, тому складається враження, що
ЮЩЕНКО і ГРИЦЕНКО Воєнної Доктрини України просто не читали. А даремно, все ж
таки перший поки є Президентом-Головнокомандуючим, а другий обіймав посаду
Міністра Оборони України.
Воєнна Доктрина України була затверджена Указом Президента України (ще
КУЧМОЮ) 15.7.2004 р. В п.21 Воєнної Доктрини зазначено наступне: „У рамках
удосконалення системи забезпечення національної безпеки у воєнній сфері Україна
здійснюватиме реформу власних Збройних Сил, які за своїм характером, складом,
системою управління, навчання і підготовки мають наближатися до стандартів
Збройних Сил – членів НАТО”.
Тобто, як вбачається із тексту Воєнної
Доктрини України, попри перелічені якісні показники Збройних Сил, що мають
наближатися до стандартів НАТО, мова зовсім не йде про кількісні показники,
тобто про кількість особового складу Збройних Сил України. Між якістю і
кількістю принципова різниця! Наголошую на цьому.
По-третє, до розвалу
Совєтського Союзу, країни — супротивники Варшавського Договору і НАТО визначали кількісні і якісні показники своїх
Збройних Сил орієнтуючись виключно на подібні показники у „вірогідного
противника”. Поняття „вірогідного противника” – це було обов”язковим компонентом
військово-політичного документу — „Воєнної доктрини” країн протиборствуючих
блоків: НАТО і Варшавського Договору. Тому, будь-яке збільшення кількості
особового складу або заміна видів озброєння на більш сучасні і могутні відразу
викликали адекватну реакцію у вірогідного противника. Це і визначало характер
військового протистояння – „холодної війни”, гонки озброєнь країн вірогідних
противників; кількість особового складу армій, якість і характер озброєння,
обсяг бюджетних асигнувань на утримання армій. Про це було зазначено у Воєнних
доктринах країн-учасниць цих блоків.
Проте, після
проголошення незалежності і позаблоковості, українські політики заявили, що
Україна ні в кому не вбачає „вірогідного противника”, відмовляється від такого
поняття. Тому в військово-політичних документах „Концепції національної безпеки
України” і „Воєнній доктрині України” замість „вірогідного противника”
вживаються поняття „виклики”, „ризики”, „загрози” виникнення військового
конфлікту — можливої загрозливої ситуації і пов”язаних з нею тенденцій розвитку
міжнародних відносин, що можуть призвести до війни. От тільки не зрозуміло, а
хто вірогідніше за все може створити цю загрозу? На заміну поняття „вірогідного
противника” прийшло розмите, невизначене поняття вірогідності виникнення
загрозливого стану національній безпеці – стану „вірогідної загрози”,
„потенційної загрози”, „виклику”, ”ризику” виникнення військового конфлікту.
Українська військово-політична думка, яку б мали в першу чергу продукувати Головнокомандувач
і ЮЩЕНКО і Міністр Оборони ГРИЦЕНКО, так і не виробила нового наукового обгрунтування розрахунку кількості особового
складу Збройних Сил України за умов відмови від визначення „вірогідного
противника”, а також відмови від ядерної зброї і позаблоковості. А даремно, бо
свого часу Міністр Оборони Австрії В.Фасслябенд сказав: „Я вважаю, що для
оцінки ситуації, що складається у світі, недостатньо мати тільки військові
оцінки. Бо не секрет, що 90% всіх військових конфліктів у світі починалося несподівано
і з військової точки зору буцімто були нвиправдані.”
Тобто, в військових оцінках, на яких
базується національна безпека, і так достатньо невизначеності, щоб конкретно
визначеного „вірогідного противника” замінити на невизначене поняття стану „вірогідної
загрози” виникнення військового конфлікту. Поняття „загрози”, коли не казати
про джерело цієї загрози — „вірогідного противника”, це якісний показник стану
міжнародних відносин. Як, наприклад, поняття „хвороби” – якісного показника
стану людського організму, що не дає
відповіді про джерело самої хвороби. Тобто, „хвороба”, як загроза організму
людини, стає неможливою у лікуванні, якщо невідоме джерело цієї хвороби, будь
то інфекція, травма чи генетична спадковість, тощо.
Наприклад, Росія, як зазначено в
останньому документі про актуальні задачі розвитку Збройних Сил Російської
Федерації, дотримується чіткої визначенності „вірогідного противника” і вважає
НАТО головним воєнним противником. Відповідно проти НАТО розраховуються кількісні
і якісні показники Збройних Сил Росії. Навіть попри те, що свого часу Росія
заявляла про своє бажання вступити до НАТО, а політичні контакти і співпраця
Росії з НАТО відбувається значно активніше ніж України з НАТО.
І тому маємо, що в Україні взагалі
відсутнє обґрунтування кількості особового складу силових структур України:
Служби Безпеки України, Внутрішніх Військ МВС і Збройних Сил України. Чи
можливо таке, щоб був введений в експлуатацію міст, без обґрунтування
кількості техніки та пішоходів, що може витримати міст? А житловий
будинок, а пасажирський літак без обґрунтування кількості пасажирів, що може
взяти на борт літак? Питання не риторичне, бо в Україні, завдяки діям
Президента ЮЩЕНКА і його приплічників – колишнього Міністра Оборони ГРИЦЕНКА
без обґрунтування була визначена
кількість особового складу Збройних Сил України, що мають по Конституції
(ст..17) забезпечувати святая-святих —
Національну Безпеку України.
Ось що зазначено у „Висновку Головного
Науково-Експертного Управління” від 20.10.2004 р. щодо проекту Закону України
„Про загальну чисельність Служби Безпеки України”: ”Вважаємо також, що до
проекту слід було додати обґрунтування саме такої, як ним пропонується,
чисельності СБУ, де вказати, які саме напрямки діяльності Служби якою саме
кількістю співробітників мають забезпечуватися”.
Тобто Закон України про кількість
особового складу такої силової структури, як СБУ, розроблено без обґрунтування
такої кількості.
Те ж саме маємо і з Законом України
„Про чисельність Збройних Сил України на 2000-2005 роки” і Проектом Закону „Про чисельність Збройних
Сил України на 2007-2011роки” , де відсутнє будь-яке обґрунтування такої
чисельності, а реформа Збройних Сил України зводиться до банального і необґрунтованого
їх скорочення. Ось як про це робить висновок Головне Науково-Експертне
Управління від 20.10.2004 року: „Крім того, вже на сьогодні правоохоронні
органи мають чисельність набагато більшу
ніж чисельність Збройних Сил України, які до того ж знаходяться у процесі
реформування, яке в основному зводиться до значного скорочення чисельності
особового складу”.
Тому дії Президента ЮЩЕНКА і
колишнього Міністра Оборони ГРИЦЕНКА на
скорочення кількості особового складу Збройних Сил України завдає шкоду
Обороноздатності України і може кваліфікуватися як злочин проти Основ
Національної Безпеки України (ст.111 КК України).
За умови прийняття політичного
рішення про без”ядерний і позаблоковий принципи України, Президент ЮЩЕНКО мав би переконувати народ України і Верховну
Раду про необхідність збільшення кількості особового складу Збройних Сил і
відповідного збільшення асигнувань на їх утримання, щоб таким чином
компенсувати зменшення рівня Обороноздатності
Збройних Сил і відповідно Національної Безпеки України після відмови від
ядерної зброї і проголошення про позаблоковість України. Безумовно, збільшення
в бюджеті країни витрат на військові потреби і відповідно зменшення витрат на
соціальні потреби не сподобалось би депутатам будь-якої фракції у Верховній
Раді. І це могло б стати для Президента ЮЩЕНКА серйозним аргументом на вступ до
НАТО – органу колективної безпеки, що призвело б до зменшення кількості
особового складу Збройних Сил України і зменшення витрат на їх утримання. Проте
Президент ЮЩЕНКО і тодішній Міністр Оборони ГРИЦЕНКО суперечили самі собі.
Декларуючи необхідність вступу в НАТО, щоб збільшити Обороноздатність Збройних
Сил і відповідно рівень Національної
Безпеки України, але ще до вступу в НАТО приймають рішення на зменшення
кількості особового складу Збройних Сил, що зменшує Обороноздатність Збройних
Сил і відповідно зменшує рівень Національної Безпеки України.
В цьому контексті характерною є
думка колишнього голови комітету НАТО і начальника генштабу Збройних Сил
Німеччини генерала Клауса НАУМАНА: ”Сьогодні Європа потребує покращання
можливостей у боротьбі з тероризмом і поширенням зброї масового знищення, в
урегулюванні ситуації в державах, які розвалюються або розвалилися, в боротьбі
з регіональними конфліктами та реагуванні на гуманітарні катастрофи. Проте
витрати Європи на оборонні потреби залишаються колишніми або
зменшуються….Звісно, попереду в багатьох важкий вибір, який до того ж
доведеться робити неодноразово. Політичні лідери повинні створити стимули та
фінансові можливості для проведення необхідних змін у своїй армії.”
Тобто, очевидною є тенденція на
збільшення витрат на оборонні потреби навіть для країн – учасниць НАТО. Для України, що не вступила в НАТО і має
самотужки вирішувати питання Національної Безпеки, просто Бог велів, а точніше
ст.17 Конституції України, збільшувати кількість особового складу ЗС України і
асигнування на їх утримання. Проте Президент ЮЩЕНКО приймає протилежне рішення
– на скорочення кількості особового складу Збройних Сил, що є злочином проти
Основ Національної Безпеки України.
2.
Клопотання по заяві
Зважаючи на те, що законодавство
України передбачає кримінальну відповідальність для державних посадовців за
прийняття рішень, що завдають шкоди Обороноздатності Збройних Сил і кваліфікуються як злочин проти
основ Національної Безпеки України, ПРОШУ:
— дати правову оцінку діям
Президента-Головнокомандуючого ЗС України ЮЩЕНКА Віктора Андрійовича і
колишнього Міністра Оборони України ГРИЦЕНКА Анатолія Івановича, які завдали
шкоду Обороноздатності ЗС України і в
яких є ознаки злочину проти Основ Національної Безпеки України,
відповідальність за який передбачена ст.111 «Державна зрада» Кримінального
Кодексу України.
« »
2008року
Недзельський П.Д.
