Лише 24 березня 2001 року прокуратура м. Ганновер
направила до Земельного суду Хільдесхайм
обвинувачення щодо Жердицького у
скоєнні пов’язаних між собою 8 злочинів,
зокрема (офіційний переклад обвинувального висновку на українську мову):
«обвинувачується, у Франкфурті-на-Майні, Києві та інших
населених пунктах у період з січня до липня 1995 року у скоєнні 8 злочинів, а
саме:
у зловживанні наданими йому офіційним розпорядженням або
угодою повноваженнями розпоряджатися чужим майном чи зобов´язати цим іншу
особу, у порушенні поставленого йому за обвов´язок в силу закону, офіційним
розпорядженням, угодою або відносинами службової вірності захисту чужих
майнових інтересів та, як наслідок цього, в нанесенні збитків тому, чиї майнові
інтереси він має захищати, як Голова
Правління Градобанку з юридичною адресою в м. Києві, Україна, сам або ж через
третю особу всупереч угодам між Міністерством фінансів України,
Українським національним фондом
«Взаєморозуміння і примирення» і Градобанком від 10.12.1994 р. та Генеральній
угоді від 02.01.1995 р. між Українським національним фондом «Взаєморозуміння і
примірення» і Градобанком , а також Додатковій угоді між сторонами від
27.03.1995 р., не використав довірені Градобанку кошти Українського
національного фонду загалом 264 350 000 марок ФРН, з яких на кореспондентський
рахунок Градобанку в HypoVereinsbank Люксембург через кореспондентський рахунок
Градобанку в HypoVereinsbank Мюнхен у грудні 1994 р. та утравні 1995 р.
Федеральним казначейством Бонн було зараховано двома траншами по 120 00 00
марок ФРН та подальші 24 350 000 марок ФРН, перераховані Українським
національним фондом з кореспондентського рахунку Укрексімбанку в Deutsche Bank
Франкфурт-на-Майні на кореспондентський рахунок Градобанку в Deutsche Bank
Франкфурт-на-Майні, щоб застосувати тимчасово вільні кошти Фонду для проведення
пасивних неризикових операцій, за погодженням з Фондом, із світовими
першокласними банками, згідно умов,
передбачених міжбанківською Базельскою угодою (грудень 1987 р.), на
користь Фонду, а використав зазначені в пунктах 1-8 частини коштів, порушуючи
при цьому свої обов’язки, для надання кредитів різним європейським фірмам або ж
для придбання участі у їх капіталі, що перевищувала надані Градобанку
повноваження. Ці фірми, щонайменше їх частина, були фіктивними і сам
обвинувачений мав повноваження розпоряджатися ними, що й привело до того, що з
компенсаційного внеску пропало 86 177 245, 49 марок ФРН і Градобанк був
неспроможним виконати вимоги Українського національного фонду по погашенню валютних
коштів у вищезазначеному розмірі…»
І — ще раз зверніть увагу на сьомий пункт:
«7. У червні 1995 р. Градобанк сплатив без правової
підстави з коштів, довірених йому
Українським національним фондом , 4 000 000 марок ФРН товариству «Centurion
Industrial Group», Лондон, яке було засноване за розпорядженням обвинуваченого
з метою отримання особисто для себе гонорарів за надання кредитів Градобанком.
Для маскування цього платежу за розпорядженням обвинуваченого між фірмою «Хорда Лтд.» та Градобанком була
складена фіктивнна кредитна угода та відповідний платіжний документ. Ця сума
була перерахована фірмою «Centurion Industrial Group» на рахунок фірми “PMB” у
банку “Deutsche Verkehrsbank AG” в м. Касселі, як частина командитного вкладу,
що мав бути сплачений з приводу прийняття Товариства в командитисти фірми «PMB
Peine Mahh- und Mischanlage Boxberg GmbH & Co. KG» з юридичнною адресою в
м. Варбург, Німеччина…»
В обвинувачені зазначалось, що «злочини передбачені ст.
266 ч. 1, ч. 2, 14 ч. 1, 3, 7 ч. 2 номер 2, 53 Кримінального кодексу». Жодного
посилання на українські закони в обвинуваченні наведено не було.
Вербальною нотою № 164/2001 від 12 квітня 2001 року
Посольство ФРН повідомило Міністерство закордонних справ України, що ФРН
«відмовила в екстрадиції громадянина України Віктора Юстимовича Жердицького,
нар. 07 грудня 1957 року в м. Луцьк / Україна, з метою карного переслідування
органами України за злочин, зазначений головним слідчим Генеральної прокуратури
України в ордері на арешт від 09 листопада 2000 року». При цьому було зроблено
посилання на ст. 8 Європейської конвенції про екстрадицію від 13 грудня 1957
року з таким обґрунтуванням: «Віктор Юстимович Жердицький переслідується в
Німеччіні Прокуратурою міста Ганновер за дії, через які Генеральна прокуратура
України клопотала про його екстрадицію»!!!
16 травня 2001 року другий кримінальний сенат Верховного
земельного суду Целлє в процесі
перевірки правомірності тримання під вартою ухвалив рішення, в якому, зокрема
зазначив:
1. Наказ про арешт дільничного суду Ганновера від 11
жовтня 2000 (270 Gs 50575/00) щодо епізодів номер 1-6 (відповідає епізодом обвинувачення
прокуратури Ганновера від 24 березня 2001) скасовується.
2. Попереднє ув´язення продовжується. Подальша перевірка
тримання під вартою на строк до 16 серпня 2001 . передається Земельному суду
Хільдесхайм».
11.06.2001 р. Земельний суд Хільдесхайм виніс рішення,
відповідно до якого:
«1. Обвинувачення прокуратури Ганновера від 24 березня
2001 р. допускається до судового розгляду тільки щодо пункту звинувачення 7) і
кримінальна справа приймається судом до свого розгляду в тій мірі з умовою, що
враховується також скоєння зловживання довірою на шкоду “Градобанку”.
2. В решті прийняття судом до свого розгляду кримінальної
справи відхиляється. Щодо обвинувачень в пунктах 1-6 та 8 сплинули строки
давності згідно §§ 78 абз. 3 п. 4, 266 КК. Для єдиного, спрямованого на
розкрадання 86 мільйонів німецьких марок злочину не вистачає достатніх
підстав»».
І – ось вона, “проміжна кульмінація” — в процесі розгляду
справи 17 січня 2003 року суд виніс рішення, в якому, зокрема, зазначив:
«відповідно до сьогоднішнього стану судового слідства, більше не наявна
вірогідність засудження за зловживання довірою на шкоду національному фонду»
З цього моменту судовий розгляд проходив не щодо
обвинувачень в зловживанні довірою на шкоду Фонду, висунутих прокуратурою, а
щодо обвинувачення в зловживанні довірою на шкоду “Градобанку”, висунутих самим
судом. А “Градобанк” — це і є сам Жердицький,
якого німецький суд продовжував судити практично за те, що він САМ У СЕБЕ
ВКРАВ!!!
Поза всяким сумнівом, німецькі судді аж ніяк не є такими
ж бовдурами, як українські народні депутати. Бо в німецькі судді беруть не тих,
хто купує собі посаду через їхній аналог Вищої (з)Ради Юстиції, і не тих, хто є
бездарною дитиною місцевих менітів, прокурорів та суддів, і не тих, хто
працюючи секретарками, дає суддям прямо в кабінетах на мантіях ,спритно бігає по
поиво та т.ін. Німецькі судді, аби отримати посаду, здають серйозні іспити, і
право знають добре. Хто-хто, а вони якраз чудово розуміли повну невинуватість
Жердицького, а тому цілком ясно віддавали собі звіт в тому, що обвинувачення,
висунуті йому — маразм та абсурд.
Але… Deutschland, Deutschland uber alles, Uber alles in
der Welt! Тобто, якщо цього українського лузера Жердицького здала з потрухами
його ж власна країна в особі її “іліти” — як виконавчої, так і законодавчої
влади — заради того, аби надати
можливість Великій Германії за скромні відкати на лапу окремим українським
чинушам подерибанити українські цементні
заводи – то чом би б і ні?!
Вироком від 07.06.2004 р. Земельний суд Хільдесхайм
визнав Жердицького винним. Рішення суду
було оголошено устно і тільки в резолютивній частині. Повний текст рішення
Жердицький отримав лише 21 березня 2005 року.
Земельный суд г. Хильдесхайм
16 KLs 993b Js 59653/00
Вирок Іменeм народу!
рішення:
1. Підсудний пан Жердицький засуджується за зловживання
службовим становищем до позбавлення волі строком на 5 років та 10 місяців.
2. Підсудний пан Діденко засуджується за посібництво
зловживанню службовим становищем до позбавлення волі строком на 4 роки та 3
місяці.
У Німеччині за
статтями, які інкримінувались
Жердицькому та Діденку, зазвичай дають пару років!
Мабуть, вирішивши, що, оскільки запланований дерибан вже
завершено, і не має більше ніякого сенсу продовжувати займатись судовим
бєспрєдєлом, німецька “цьоця Хвеміда”, як то кажуть, “увімкнула обратку”, скасувавши вирок Хільдесхаймського суду та
відправивши справу на новий розгляд:
Ф Е Д Е Р А Л Ь Н И Й
С У Д
Р І Ш Е Н Н Я
3 StR 403/05 від 27 червня 2006 року
Справа повертається на новий розгляд для прийняття
рішення… Новий судовий розгляд дасть можливість перевірити, чи скоїв підсудний
Діденко кримінально каране діяння у вигляді зловживання довірою на шкоду компанії «Хорда» шляхом
використання позики у власних цілях, а підсудний Жердицький – шляхом пособництва цьому, і чи містяться ці злочини
в обвинуваченні…
Ось так – навіть «паровоза» з посібником переплутали!
Хоча, в принципі, це просто дріб’язок в порівнянні з іншими «особливостями
німецького судочинства»! Жердицький
розповідав мені, наприклад, що в його процесі протоколи судових засідань,
стенограми, відео чи аудіозаписи не велися! По закінченні засідання головуючий…
просто надиктовував секретарю стислий виклад сказаного в засіданні! Заяви та
клопотання підсудних про фіксацію процесу технічними засобами відхилялись,
журналістам вести аудіо(відео) запис також було заборонено!
Жердицький з Діденком лише через рік судових засідань
з’ясували, що, виявляється – документи, які передаються до суду – вважаються
неіснуючими та не беруться до уваги, якщо вони не були офіційно зачитані в
судовому засіданні; суд на власний розсуд приймає рішення про зачитування
документів чи про відмову в цьому, виходячи з (революційної правосвідомості)
власних суб’єктивних уявлень про важливість того чи іншого документу!
Те саме стосується також заяв та клопотань, якщо вони не
були подані німецькою мовою або продиктовані німецькою мовою в суді для
внесення до протоколу. Чому німецькі адвокати не поряснили це своїм українським
клієнтам – питання, звісно ж, риторичне…
А українські адвокати до участі в справі не допускаються…
Згідно керуючих роз’яснень Бундессуду, не можуть бути
подані скарги на те, що суд 1 інстанції не врахував покази когось із свідків
взагалі, чи врахував частково, чи перекрутив їх на протилежні за змістом. Це
так зване “правило на заборону реконструкції судового розгляду”…
Коротше, повний розквіт демократії та дотримання прав
людини, да.
Під час нового розгляду Земельний суд м. Хільдесхайм
прийняв 23лютого 2007 року рішення, яким
припинив судовий розгляд справи відносно підсудних в зв’язку з
наявністю «…обставин, які перешкоджають
проведенню процесу (відсутня або
така, що припинилася, компетенція німецьких кримінальних судів)».
Жердицькому за 1552 дні, безпідставно проведені в німецькій в’язниці, добрі
німецькі судді присудили … аж 104 тисячі
євро компенсації!!! І це при тому, що
сьогоднішня вартість роздерибанених «цементних» активів Градобанку перевищує
півмільярда!!! доллярів.
На рішення в частині присудженої компенсації німецька
прокуратура подала касацію, яку було благополучно відхилено рішенням Верховного
земельного суду міста Целле від 08
червня 2007 року. Тому німці вважають, що вони свою історію з Жердицьким,
«Градобанком» та українською цементною промисловістю вже завершили.
Жердицький, навпаки, зовсім так не вважає. Він чекає
звісток з Європейського Суду з прав людини, куди він подав позов проти держави Німеччини,
і, можливо, навіть колись дочекається.
Дочекався ж він
Рішення КС!
Отже, майно “Градобанку” було роздерибанене приблизно за
такою ж схемою, як у свій час були розкрадені активи банку “Слов’янський”. Але,
на відміну від акцій, вкрадені картини значно легше ідентифікувати.
Зібрання мистецьких творів Градобанку складало понад 950
одиниць витворів мистецтва.
Після того, як політичне керівництво країни почало
створювати банку великі проблеми, 785 творів в 1996 році були передані на
зберігання Національному банку України в якості застави під кредит 5 млн.
гривень. Решта творів зберігалась в Градобанку і були надані в якості застави
Генпрокуратурі при зміні запобіжного заходу з арешту на звільнення під заставу
Віктора Жердицького.
З 1997 року Градобанк оголосили неплатоспроможним, і до
2000 року провадилася програма дерибану
на корись транснаціонального цементного картелю “санації на основі цементних
активів банку”. Але в 2000 році наступна хвиля “наїзду” перетворила санацію на
ліквідацію, котра продовжується до сих пір. Весь цей час усі твори мистецтва є
власністю Градобанку, і жодних рішень про націоналізацію, конфіскацію чи
реквізицію, передбачених Конституцією України, не приймалось. Важливо ще й те,
що, розпочинаючи з 1997 року, на усі активи банку, в т.ч. і зібрання мистецьких
творів, судом та органами прокуратури були накладено заборону на відчуження.
Історія частини зібрання творів, що зберігаються в Національному банку,
призвела до прийняття Верховною Радою антиконституційного, нині скасованого закону про передачу тих картин у державну
власність — до Національного художнього музею.
Твори, що зберігались в Градобанку, включали, з
урахуванням права власності:
— 72 картин, які були придбані банком раніше,
— 12 картин та інших творів, які являлись заставами під
надані Градобанком кредити, право власності на котрі перейшло до банку вже
після розпочатої процедури банкрутства (після 1997 року),
— творів, що належать приватним особам, та складають
частину зібрання.
Історія цієї частини більш трагічна. Останніми роками
вони зберігались в „Банку Велес”, але в 2004 році 72 картини були перевезені до
Національного музею, котрий свавільно привласнив їх. Антиконституційний, нині
скасований Закон був прийнятий стосовно лише тих 785 картин, що знаходились під
заставою в Національному банку. Жодних компенсацій за ці 72 кулуарно захоплені
картини ніхто “Градобанку”, звісно ж, не пропонує. Стосовно 72 картин відомо,
що 68 знаходяться в музеї, а 4 картини — самовільно передані кудись в „високі
кабінети”. Ще драматичніше — з рештою творів, що зберігались в „Банку Велес” —
вони просто щезли! Загальна їх вартість перевищує суму боргу Градобанку по
кредиту перед НБУ. Серед них — твори Жуковського, Світославського, Богомазова,
Малявина, Пікассо, Фаберже. Зникла навіть картина Віктора Ющенка, яка була
подарована “Градобанку” ним самим!
Віктор Жердицький зараз намагається розшукати зниклі
картини. Крім заходів, які він проводить в Україні, проводиться листування з
ICOM (Міжнародна рада музеїв) та з провідними мистецькими аукціонами світу з
метою внесення картин в категорію “заборонені для продажу” як такі, що були
незаконно відчуженні з активів “Градобанку”.
ЗІ. Ті, хто здав нашу цементну промисловість, відправив у
в’язницю Віктора Жердицького та в кращих традиціях мародерства роздерибаним
майно його банку – продовжують керувати цією країною.
ЗІІ. Якщо ще колись вам здасться, що “заграніца поможєт”
— згадайте, ЯК заслухав справу Віктора Жердицького німецький суд!
МИ ДЛЯ НИХ – КРАЇНА “ТРЕТЬОГО СВІТУ” — ТІЛЬКИ З БІЛОШКІРИМ
НАСЕЛЕННЯМ.
МИ НІКОМУ НЕ ПОТРІБНІ, КРІМ НАС САМИХ.
ПАМ’ЯТАЙТЕ ПРО ЦЕ!
Тетяна Монтян, Тетяна
МОНТЯН, «Інфопорн»
С частью похищенных картин можно ознайомиться здесь:
